Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 517/211/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 18.06.2019. Зареєстровано: 19.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 20.06.2019.
Дата набрання законної сили: 19.07.2019
Номер судового провадження: 2-о/517/24/2019

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		               
		                                            Справа № 517/211/19         н/п № 2-о/517/24/2019
		 
		                    
		                      Р І Ш Е Н Н Я 
		            І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 
		        
		   07 червня 2019 р.                смт.Захарівка
		 
		    Фрунзівський районний суд Одеської області у складі:
		                                                                                        головуючого судді - Гончар І.В.
		      при секретарі Заболотній Л.В.                                                   
		 
		    розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту загибелі при виконанні обов`язку військової служби внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України,  суд 
		                       
		                    В С Т А Н О В И В:
		      10.04.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Фрунзівського районного суду Одеської області з вимогами про встановлення юридичного факту загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 12.04.2015 року в районі с.Березове Мар`їнського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. 
		   Встановлення зазначеного юридичного факту обґрунтовано у заяві тим, що заявник має на меті захистити права своїх неповнолітніх дітей. 
		   Заявник в судове засідання не з`явилася, надала до суду клопотання про підтримання заявлених вимог та розгляд справи за їх відсутності.
		   Викликані у судове засіданні відповідно до вимог ст. 128, 130 ЦПК України заінтересовані особи до судового засіданні не з`явились. Представник Мінсоцполітики надав до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Посольство Російської Федерації в Україні заяв та клопотань до суду не надавало.
		   Суд вважаючи, що Посольство Російської Федерації в Україні є офіційним дипломатичним представництво Російської Федерації в Україні - у відповідності до статті 1 розділу І Положення про Посольство Російської Федерації, затвердженого Указом Президента Російської Федерації 28.10.1996 року №1497, Посольство Російської Федерації є державним органом зовнішніх відносин, що здійснюють представництво Російської Федерації в країні перебування, вважає, сповіщення саме Посольства Російської Федерації належним сповіщенням заінтересованої сторони про дату, час і місце судового розгляду згідно вимог ч. 10 ст. 128 ЦПК України.
		   У зв`язку з неявкою в судове засідання сторін, на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		   У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. 
		   Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту права, встановлених цивільним законодавством, є, зокрема, його визнання.
		   Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		   Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		   Як зазначено у ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		   У відповідності до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		   Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		   Згідно зі ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		   Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності вважає, що заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		   Згідно копії свідоцтва про укладення шлюб серії НОМЕР_1 від 04.02.2000 р., між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , 04.11.2000 р. було укладено шлюб. 
		   Згідно копії свідоцтва про народження НОМЕР_2 , виданого Ройлянською сільською радою Саратського району Одеської області, ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
		   Згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 , шлюб укладений 04.11.2000 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було розірвано 06.09.2005 р.
		   Згідно копії рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 28.09.2015 р. було встановлено, що загиблий 12.04.2015 р. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
		   На підставі даного рішення було внесено зміни до актового запису про народження ОСОБА_5 , №10 від 12 жовтня 2009 р. та видано повторно свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 , згідно якого ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьками вказані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . 
		Судом встановлено, що 06 серпня року ОСОБА_2 , було призвано по частковій мобілізації на підставі Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 21.07.15/2014 р. №607. 
		   В період з 29.09.2014 року ОСОБА_2 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на рубежі АДРЕСА_1 , що підтверджено довідкоювійськової частини польової пошти В0095 від 31.12.2014 року за № 157.
		   11 травня 2015 року був складений акт проведення службового розслідування по факту загибелі солдата ОСОБА_2 , що стала 12.04.2015 р. близько 16.20 години поблизу населеного пункту Березове, Мар`їнського району, Донецької області. 
		Виходячи зі змісту документа, близько 16.00 год. 12.04.2015 р. під час виконання обов`язку військової служби в зоні антитерористичної операції на спостережному посту №1, солдат ОСОБА_2 підірвався на розтяжці. 
		   Згідно витягу з протоколу засідання Військово - лікарської комісії Південного регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №231 від 07.06.2015 року, причиною смерті солдата ОСОБА_2 послужило "Мінно-вибухова травма" Шок.Крововтрата. Сполучна вибухова травма грудної клітини, черева та кінцівок.    
		    Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 17 квітня 2015 року, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби по Фрунзівському району Великомихайлівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_6 у віці 38 років в с. Березове, Мар`їнського району, Донецької області, про що складено актовий запис за № 99 від 17.04.2015 року.
		   Указом Президента України від 04 липня 2016 року № 291/2016 ОСОБА_2 (посмертно) нагороджено орденом "За мужність ІІІ ступеня".
		   Отже, в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією, ОСОБА_2 був поранений та загинув в районі с. с. Березове Мар`їнського району, Донецької області.
		   Конституцією України визначено, що Президент України, як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (стаття 106 Конституції України).
		   До повноважень Верховної ради України, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 85 Конституції України, належить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.
		   Наведені положення Конституції України знайшли свій розвиток у нормах Закону України "Про оборону України", Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
		   Зокрема, як визначено в статті 1 Закону України "Про оборону України", збройна агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п`ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п`ятому - восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.
		   Відповідно до статті 4 цього закону, у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховної Ради України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
		   Згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		   Отже, встановлення факту збройної агресії належить до компетенції конституційних, політичних органів (суб`єктів) Верховної Ради України, Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах.
		   Наведене підтверджується прийнятими Верховною Радою України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
		   Так, 15 квітня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", який визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
		   27 квітня 2015 року Верховна Рада України своєю постановою затвердила Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Ради Європи, Парламентської Ради НАТО, Парламентської Ради ОБСЄ, Парламентської Ради ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, в якому зазначено наступне: Україна залишається об`єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою-агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Асамблеї Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані "ДНР" і "ЛНР" визнати терористичними організаціями (абзаци 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абзац 12 Звернення).
		   Верховна Рада України Постановою від 21.04.2015 року схвалила текст Заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", у абзаці 1 пункту 1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року. У вказаній Заяві також зазначено, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України; крім того, наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов`язань, посягань на територіальну цілісність України, на які, в тому числі посилається і заявник в обґрунтування необхідності встановлення відповідного юридичного факту судом.
		   Крім того, Президент України своїм Указом від 24 вересня 2015 року №555 ввів в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року "Про нову редакцію Воєнної доктрини України" та затвердив Воєнну доктрину України, в якій визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
		 
		   Верховною радою України прийнято постанову від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		   Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.
		   Резолюцією Європарламенту (2014/2965 (RSP)) від 15 січня 2015 року щодо ситуації в Україні рішуче засуджено агресивну та експансіоністську політику Російської Федерації, що становить загрозу цілісності та незалежності України, а також потенційну загрозу для самого Європейського Союзу, включаючи незаконну анексію АР Крим та ведення неоголошеної гібридної війни проти України, у тому числі інформаційної війни, поєднуючи кібервійни, використання регулярних та нерегулярних збройних сил, пропаганда, економічного тиску, енергетичного шантажу, дипломатії та політичної дестабілізації, підкреслює, що такі дії є порушенням міжнародного права.
		   Резолюція Парламентської ради Європи "Зниклі особи під час конфлікту в Україні" від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації та вводить термін "окупований" по відношенню до АР Крим та м. Севастополь.
		   У статті 55 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом.
		   Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		   У Рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначено, що частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		   З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		   Зміни до Конституції України, запроваджені Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», не призводять до втрати значення наведеного Рішення Конституційного Суду України.
		   У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) визначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		   У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
		 
		   За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов`язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку негативне зобов`язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку позитивні зобов`язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території.
		   У разі наявності виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі "Ілієску та інші проти Молдови та Росії" від 08 липня 2004 року № 48787/99; рішення ЄСПЛ у справі "Катан та інші проти Молдови та Росії" від 19 жовтня 2012 року №№ 43370/04, 8252/05 та 18454/06; рішення ЄСПЛ у справі "Саргсян проти Азербайджану" від 16 червня 2015 року № 40167/06).
		   У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов`язань. Такі зобов`язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника ( рішення ЄСПЛ у справі "Ілієску та інші проти Молдови та Росії" від 08 липня 2004 року № 48787/9 , § 335, § 339; рішення ЄСПЛ у справі "Саргсян проти Азербайджану" від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 131). Таким чином, перша частина цих зобов`язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму. Згідно з другою частиною зобов`язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (рішення ЄСПЛ у справі "Саргсян проти Азербайджану" від 16 червня 2015 року №40167/06, § 132).
		   Згідно з частиною першою та пунктом п`ятим частини другої статті 293 ЦПК України, окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		   Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
		   Таким чином, як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати судовий захист прав та свобод людини і громадянина, тобто саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до конституційних норм; право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.
		   Встановлення такого юридичного факту заявнику потрібно для визнання статусу ОСОБА_2, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами міжнародного права.
		   Наведене тлумачення та застосування норм законодавства України узгоджується з практикою Верховного Суду. Так, постановою Верховного суду від 14.03.2018 року у справі № 363/632981/16-ц встановлено, що вимушене переселення з окупованої території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області.
		   Така ж правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах сформульована Верховним Судом в цивільній справі № 428/12368/16-ц.
		 
		   Отже, обставини, які свідчать про факт збройної агресії Російської Федерації проти України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні і тому, на підставі ч. 3 ст. 82 ЦПК України, не потребують доказування, а тому суд не може відмовити у встановленні цього факту.
		   За таких обставин, суд вважає встановленим, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації був поранений та загинув син заявника, а тому порушено невід`ємне право на життя.
		   Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		   Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.
		   Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити заяву у повному обсязі та встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 при виконанні обов`язку військової служби 12.04.2015 року в районі с.Березове Мар`їнського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.        
		   Керуючись ст.ст. 12, 13, 18, 258-259, 263-268, 293, 315, 319 ЦПК України, суд,-                                                                       
		 
		                    В И Р І Ш И В:
		 
		     Заяву ОСОБА_1 - задовольнити.
		   Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 12.04.2015 року в районі с.Березове Мар`їнського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.            Повний текстрішення складено  18 червня 2019 року.                                Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення або складення повного тексту судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції.
		                                                                                        СУДДЯ:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...