Єдиний державний реєстр судових рішень

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 265/2011/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:; інших фактів, з них:..
Надіслано судом: 14.06.2019. Зареєстровано: 19.06.2019. Оприлюднено: 21.06.2019.
Дата набрання законної сили: 15.07.2019
Номер судового провадження: 2-о/265/328/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=Windows-1251" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа №265/2011/19 
		Провадження №2-о/265/328/19
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		13 червня 2019 року місто Маріуполь
		Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
		головуючого судді Шиян В. В., за участю секретаря Себко Г.Л, 
		розглянувши у відкритому судовУому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення,
		заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, 
		                                     Російська Федерація, -
		 
		                                                              В С Т А Н О В И В:
		 
		27 березня 2019 року заявник  ОСОБА_1 ,  звернувся до суду із зазначеною заявою. Заяву вмотивував тим, що він  народився в місті Новоазовську Донеьцкої області, де в подальшому проживав та був зареєстрованим  в квартирі АДРЕСА_1 . Зазначена квартира на підставі  договору купівлі продажу квартири від 3 серпня 2006 року належить йому. У  зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації та фактичною окупацією даною державою території України, в тому числі й міста Новоазовська,  у червні  2014 року він був змушений переміститися на постійне проживання до міста Маріуполя, де проживає до сьогодення. Просив суд встановити юридичний факт того, що його вимушене переселення у червні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України. Встановлення такого факту необхідно заявнику з метою визначення його  статусу, як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (жертви - потерпілої від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 3 квітня 2019 року за вказаною заявою було відкрито провадження у справі, яку призначено до судового розгляду.
		Заявник ОСОБА_1 у судове засідання не з"явився,  надав заяву про розгляд справи у його  відсутність. Вимоги заявлені в заяві підтримає в повному обсязі.
		Заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України та  представник Російської Федерації, які належним чином повідомлені про дату час і місце розгляду справи, у судове засідання не прибули з невідомих причин, будь-яких заяв чи клопотань по суті справи не надали.
		Неявка заінтересованих осіб в судове засідання не перешкоджає судовому розгляду справи по суті.
		Суд, дослідивши доводи пред`явленої заяви та перевіривши їх наданими доказами, приходить до наступного.
		<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_02_07/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституцією України</a> встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України; забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом (ч.ч.1, 2, 3 ст.17).
		Згідно п.9 ч.1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_825711/ed_2019_02_07/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#825711" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">ст.85 Конституції України</a> до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.
		Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України за своїм конституційно-правовим статусом забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України (п.1, 17, 18 ч.1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_385/ed_2019_02_07/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#385" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">ст.106 Конституції України</a>).
		Згідно із п.п.19, 20 ч.1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_385/ed_2019_02_07/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#385" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">ст.106 Конституції України</a> Президент України вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
		Наведені вище положення <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_02_07/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституції України</a> знайшли своє відображення у нормах <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_10_02/pravo1/T193200.html?pravo=1" title="Про оборону України; нормативно-правовий акт № 1932-XII від 06.12.1991" target="_blank">Закону України «Про оборону України»</a> та <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_04_05/pravo1/T150389.html?pravo=1" title="Про правовий режим воєнного стану; нормативно-правовий акт № 389-VIII від 12.05.2015" target="_blank">Закону України «Про правовий режим воєнного стану»</a>.
		У <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_281897/ed_2018_10_02/pravo1/T193200.html?pravo=1#281897" title="Про оборону України; нормативно-правовий акт № 1932-XII від 06.12.1991" target="_blank">ст.1 Закону України «Про оборону України»</a> наведено визначення збройної агресії - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п`ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п`ятому - восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.
		Згідно <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_281938/ed_2018_10_02/pravo1/T193200.html?pravo=1#281938" title="Про оборону України; нормативно-правовий акт № 1932-XII від 06.12.1991" target="_blank">ст.4 Закону України «Про оборону України»</a> у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його до Верховної Ради України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
		Згідно <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_5/ed_2018_04_05/pravo1/T150389.html?pravo=1#5" title="Про правовий режим воєнного стану; нормативно-правовий акт № 389-VIII від 12.05.2015" target="_blank">ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»</a> воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що встановлення факту збройної агресії має безпосередній зв`язок та випливає із компетенції конституційних, політичних органів (суб`єктів) - Верховної Ради України, Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах.
		Підтвердженням такої позиції є прийняття Верховною Радою України та Президентом України низки актів, якими встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України
		 
		Зокрема, факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановлено у <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_10_02/pravo1/T141207.html?pravo=1" title="Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України; нормативно-правовий акт № 1207-VII від 15.04.2014" target="_blank">Законі України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»</a>, прийнятого Верховною Радою України 15 квітня 2014 року. В цьому Законі у ст.2 визначено статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
		У подальшому, Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року затверджено Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, у якому зазначено наступне: Україна залишається об`єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою - агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність  Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані «ДНР» і «ЛНР» визнати терористичними організаціями (абз. 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абз. 12 Звернення).
		Також, Верховна Рада України постановою від 21 квітня 2015 року схвалила текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абз.1 п.1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року. У вказаній Заяві Парламенту також вказано, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України (абз.3 п.4 Заяви), та наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов`язань, посягань на територіальну цілісність України, на які, в тому числі, посилається і заявник в обґрунтування необхідності встановлення відповідного юридичного факту судом.
		Крім того, Президент України своїм Указом від 24 вересня 2015 року увів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, у пунктах 3, 9, 11, 16, 17, 28-30, 36, 42, 49, 65 якої визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
		За приписами ч.ч.2, 3 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_502/ed_2019_02_07/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#502" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">ст.124 Конституції України</a> юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2002_05_07/pravo1/KS02040.html?pravo=1" title="У справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб); нормативно-правовий акт № 8-рп/2002 від 07.05.2002" target="_blank">рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002</a> до юрисдикції Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції належить, відповідно до їх повноважень вирішення питань, які мають правовий (а не політичний) характер.
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_17/ed_2019_02_07/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#17" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">ст.3 Конституції України</a> людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність . Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Зважаючи на зазначені положення чинного законодавства України - право на життя, безпеку та захист такого права, а також обов`язок держави захищати права громадян є абсолютним як правом так і обов`язком та не може залежати від встановлення юридичного факту, підтвердження його наявності або відсутності.
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_5/ed_2018_02_08/pravo1/T141706.html?pravo=1#5" title="Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 1706-VII від 20.10.2014" target="_blank">ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року</a> внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
		Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 14 серпня 2006 року  був зареєстрований в АДРЕСА_2 .  ( а.с.31) , що також підтверджується копією домової книги. ( а.с. 39-41) 
		Квартира АДРЕСА_1   належить на праві власності   заявнику ОСОБА_1 , що підтверджується договором купівлі- продажу квартири від 3 серпня 2006 року посвідченого  нотаріусом Новоазовського районного нотаріального округу,  Бархатовою С.А., витягом з Державного реєстру правочинів № 2714004 від 3 серпня 2006 року та витягом  про реєстрацію права вланості на нерухоме майно № 11438342 від 4 серпня 2006 року  виданого Новоазовським бюро технічної інвентаризації. ( а.с. 34-38) 
		Згідно із довідкою № 1413015372 від 26 березня 2015 року  про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради, заявник ОСОБА_1 перемістився з тимчасово окупованої території району проведення антитерористичної операції Донецької області  міста Новоазовськ до  Донецької області міста Маріуполя, адреса  АДРЕСА_7 у червні 2014 року.  ( а.с.47) 
		Згідно із довідкою № 0000293853 від 9 серпня 2017 року  про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради, заявник ОСОБА_1 перемістився з тимчасово окупованої території району проведення антитерористичної операції Донецької області  міста Новоазовська до  Донецької області міста Маріуполя, адреса  місто Маріуполь АДРЕСА_5 .  ( а.с.48)
		Також  заявником було надано копію паспорту  НОМЕР_1 , відповідно до якого  ОСОБА_1 з 20 травня 2015 року зареєстрований  в будинку АДРЕСА_6 . (а.с.31-32)  Зазначена  адреса є адресою військової частини Донецького прикордонного отряду. 
		Згідно  військового посвідчення  НОМЕР_3 ,  виданого Східним регіональним  управлінням Державної прикордонної служби  України,  ОСОБА_1   є учасником бойових дій.  ( а.с.33) 
		Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, які перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Відповідно до частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_5/ed_2018_02_08/pravo1/T141706.html?pravo=1#5" title="Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 1706-VII від 20.10.2014" target="_blank">статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»</a> внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Аналіз наведених положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України може бути, зокрема, збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
		У частині першій статті 4, частині першій <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_73/ed_2018_02_08/pravo1/T141706.html?pravo=1#73" title="Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 1706-VII від 20.10.2014" target="_blank">статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»</a> передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_171/ed_2018_02_08/pravo1/T141706.html?pravo=1#171" title="Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 1706-VII від 20.10.2014" target="_blank">статтею 12 цього Закону</a>.
		Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_5/ed_2018_02_08/pravo1/T141706.html?pravo=1#5" title="Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 1706-VII від 20.10.2014" target="_blank">статті 1 цього Закону</a>. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_09_05/pravo1/KP140509.html?pravo=1" title="Про облік внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 509 від 01.10.2014" target="_blank">Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб»</a> затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена Постановою форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.
		Положеннями <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_02_08/pravo1/T141706.html?pravo=1" title="Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 1706-VII від 20.10.2014" target="_blank">Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»</a> порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення.
		У <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_177/ed_2019_02_07/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#177" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 55 Конституції України</a> визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Відповідно до частин першої та другої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_502/ed_2019_02_07/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#502" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 124 Конституції України</a> делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		У <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_1997_12_25/pravo1/KS97009.html?pravo=1" title="Справа за конституційним зверненням громадян Проценко Р. М., Ярошенко П. П. та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води); нормативно-правовий акт № 9-зп від 25.12.1997" target="_blank">Рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп</a> (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначено, що частину другу <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_502/ed_2019_02_07/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#502" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 124 Конституції України</a> необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_502/ed_2019_02_07/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#502" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">стаття 124 Конституції України</a>), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		Зміни до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_02_07/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституції України</a>, запроваджені <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_06_02/pravo1/T161401.html?pravo=1" title="Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя); нормативно-правовий акт № 1401-VIII від 02.06.2016" target="_blank">Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»</a>, не призводять до втрати значення наведеного Рішення Конституційного Суду України.
		У <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2002_05_07/pravo1/KS02040.html?pravo=1" title="У справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб); нормативно-правовий акт № 8-рп/2002 від 07.05.2002" target="_blank">Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002</a> (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) визначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_177/ed_2019_02_07/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#177" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 55 Конституції України</a>. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право.  За змістом частини другої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_200/ed_2019_02_07/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#200" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 64 Конституції України</a> право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		У частині четвертій <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7442/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7442" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 10 ЦПК України</a> і <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_117/ed_2012_10_16/pravo1/T063477.html?pravo=1#117" title="Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини; нормативно-правовий акт № 3477-IV від 23.02.2006" target="_blank">статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»</a> на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2009_05_27/pravo1/MU50K02U.html?pravo=1" title="Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод; нормативно-правовий акт № ETS N 005 від 04.11.1950" target="_blank">Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод</a> 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов`язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов`язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов`язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ЄСПЛ у справі «Ilascu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 313; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 129).
		У разі наявності виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Ilas;cu and Others v. Moldova » від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 333; рішення ЄСПЛ у справі «Catan and Others v. the Republic of Moldova and Russia» від 19 жовтня 2012 року №№ 43370/04, 8252/05 and 18454/06, § 109; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 130).
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов`язань. Такі зобов`язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ЄСПЛ у справі Ilascu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 335, § 339; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 131). Таким чином, перша частина цих зобов`язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов`язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, § 346; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року №40167/06, § 132).
		Згідно із частиною першою та пунктом п`ятим частини другої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9585/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9585" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 293 ЦПК України</a> окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		Згідно з частиною другою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9707/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9707" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 315 ЦПК України</a> у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
		Таким чином, встановлення факту, що має юридичне значення щодо вимушеного переселення заявника з окупованої території Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації у даному випадку можливе лише у судовому порядку. При цьому від встановлення такого факту залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав заявника.
		Такаж правова позиція викладена в  постановах ВС:  справа № 711/6165/16-ц провадження № 61-3845св18, від 18 грудня 2018 року,    справа № 428/12276/16-ц  провадження № 61-3828св18 від 27 березня  2019 року, 
		Підсумовуючи наведене, суд вважає встановленим, що переселення громаднина  України ОСОБА_1   у червні 2014  року з міста Новоазовська до міста Маріуполя відбулося вимушено, тобто з метою уникнення загрози життю, здоров`ю, свободі, насильницької втрати громадянства, особистих прав на свободу пересування, висловлення власної думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на працю та захист тощо, зокрема, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та у зв`язку із окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області України, а тому приходить до висновку про задоволення пред`явленої заяви у повному обсязі.
		Керуючись ст.ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_8981/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#8981" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">212-215</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9019/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9019" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">218</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9267/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9267" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">256 ЦПК України</a>, суд -
		 
		                                                               У Х В А Л И В:  
		 
		Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
		 
		Встановити факт того, що вимушене переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народення,  у червні  2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та у зв`язку з окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		 
		Учасники справи можуть отримати інформацію щодо розгляду справи на офіційному веб-порталі судова влада України http://court.gov.ua/sud0538/.
		 
		Повний текст рішення складено  та підписано 13 червня 2019 року. 
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...