Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/107/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права.
Надіслано для оприлюднення: 19.06.2019. Зареєстровано: 20.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 24.06.2019.
Дата набрання законної сили: 27.06.2019
Номер судового провадження: 2/461/87/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		       Справа №461/107/18 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		27 травня 2019 року.                                                                         м.Львів
		 
		Галицький районний суд м. Львова
		у складі:
		головуючого судді                                Юрківа О.Р.,
		за участю:
		секретаря судового засідання                Кузьми Д.М.,
		прокурора                                        Поліщука Р.А.,
		представника позивача                         Павлової З.П. ,
		представника відповідача                         ОСОБА_2 ,          
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом Заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1 до ОСОБА_3 , Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Гусака Романа Тадейовича, Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Площа Ринок, 43», про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		позивач в інтересах держави в особі Львівської міської ради звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3 , Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Гусака Романа Тадейовича, Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «АДРЕСА_1», та просив: скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на приміщення на 1-му поверсі загальною площею 49,0 кв.м. на АДРЕСА_1, здійснену Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 26.06.2012 р. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 36732614), та витребувати у ОСОБА_3 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради приміщення на 1-му поверсі загальною площею 49,0 кв.м. на АДРЕСА_1 в м . Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 36732614). В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що Львівською місцевою прокуратурою №1 встановлено, що СВ Галицького ВП ГУНП у Львівській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42015140050000023 від 13.07.2015 р. за фактом підроблення рішення Галицького районного суду м. Львова від 13.12.2011 р. у справі №2а-2137/11, на підставі якого зареєстровано право власності на нежитлові приміщення площею 49,0 кв.м., що за адресою: АДРЕСА_1 , з попередньою правовою кваліфікацією - ч. 1 ст. 358 КК України. Зазначені нежитлові приміщення першого поверху, позначені у поверховому плані індексами 15-1, 15-2, належать територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення Ленінської ради народних депутатів №222 від 14.04.1987 р. «Про затвердження реєстру житлових будинків належних місцевим радам». Зокрема, з інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що право власності на будинок на АДРЕСА_1 в цілому визнано за територіальною громадою м. Львова на підставі вказаного рішення Галицького (Ленінського) райвиконкому. При цьому, державну реєстрацію здійснено на будинок в цілому як на будівлю капітального типу без жодних застережень щодо будь-яких нежитлових приміщень. Звертає увагу, що відповідні приміщення були предметом договору оренди нежитлових приміщень №2270 від 05.06.1998 р., укладеного із ТзОВ «Солодка Вишиванка», що також спростовує твердження про віднесення спірних приміщень до допоміжних. У ході досудового розслідування було встановлено, що невідома особа підробила рішення Галицького районного суду м. Львова від 13.12.2011 р., відповідно до якого визнано право власності на вказані нежитлові приміщення за ОСОБА_4 , та в подальшому 24.05.2012 р. ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» зареєстровано право власності на ці приміщення за ним. Зазначене, на думку прокурора, підтверджується інформацією Галицькою районного суду м. Львова від 04.08.2016 р. за №1/105/2016 та висновком судової почеркознавчої експертизи №6/551 від 09.12.2016 р. У подальшому, 26.06.2012 р., ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» право власності на зазначені нежитлові приміщення зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 25.06.2012 р., укладеного між ним та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р.Т. та зареєстрованого за №929. Вищевикладене, на думку позивача, свідчить, що спірне майно вибуло з володіння Львівської міської ради поза її волею та у подальшому не вчинено жодних дій, спрямованих на схвалення такого вибуття, що є безумовною підставою, відповідно до ст. 388 ЦК України, для витребування майна у набувача. Підставою для представництва інтересів держави шляхом подання позову є те, що як встановлено Львівською місцевою прокуратурою №1, Львівською міською радою своєчасно не забезпечено збереження вказаного майна та не вжито достатніх заходів, в тому числі представницького характеру, щодо недопущення вибуття згаданого приміщення з комунальної власності, а також не вжито заходів щодо витребування його з чужого незаконного володіння і повернення у власність територіальної громади. Покликається на рішення ЄСПЛ, зокрема, у справі «Менчинська проти Росії» (№42454/02, 15.01.2009 р.), де суд відзначив, що сторонами цивільного провадження є позивач та відповідач, яким надаються рівні права, зокрема право на юридичну допомогу; підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян або коли потрібно захистити інтереси держави (п.35). Також у справі «Бацаніна проти Росії» суд дійшов висновків, що підтримка прокурором однієї із сторін процесу в певних обставинах може бути виправданою. Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) на 63-му пленарному засіданні (10-11.06.2005 р.) дійшла висновку, що держави уповноважені наділяти прокурорів правом захисту державного інтересу (принцип захисту державного інтересу); прокурори можуть бути наділені правом порушення процедур або вступу в існуючі процедури або застосування різних засобів правового захисту для забезпечення законності (принцип законності). Зазначає, що вказане право на звернення прокурора до суду в інтересах держави у разі порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів неналежним чином здійснює орган місцевого самоврядування підтверджено і практикою Верховного Суду (постанови по справах № 910/32312/15 від 08.05.2018 р. та № 911/620/17 від 13.03.2018 р.). Таким чином, з огляду на зазначені обставини справи та правове обґрунтування позову просив такий задовольнити повністю.
		В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав у повному обсязі із підстав, аналогічних наведеним у фабулі позовної заяви, просив позов задовольнити повністю.
		Із аналогічних підстав позов підтримала представник Львівської міської ради. У наданих суду й долучених до матеріалів справи письмових поясненнях додаткова зазначила, що у матеріалах інвентаризаційної справи, котра надійшла на адресу суду від ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», міститься розпорядження Галицької районної адміністрації від 07.02.2012 р. «Про передачу будинку АДРЕСА_1 з балансу ЛКП «Старий Львів» на баланс ОСББ «АДРЕСА_1». Відповідно до вимог даного розпорядження було складено акт прийняття - передачі житлового будинку АДРЕСА_1 з балансу міської ради на баланс ОСББ «АДРЕСА_1» від 29.02.2012 р., в якому спірні нежитлові приміщення площею 49,0 кв.м., що використовувались ТзОВ «Солодка вишиванка», вписано як допоміжні. Проте, на підставі аналізу облікової картки та паспорта об`єкта (пам`ятки) культурної спадщини від 25.01.2017 р. вбачається, що спірне приміщення на АДРЕСА_1 у м. Львові відноситься до нежитлового і ніколи не виконувало і не виконує функцій допоміжних приміщень та не відповідає за забезпечення належного функціонування житлового комплексу, а тому таке приміщення є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, порядок надання в оренду та відчуження якого проводиться на підставі загальних правових норм, що регулюють порядок надання нежитлових приміщень в оренду та відчуження майна територіальної громади. Таким чином, зазначені приміщення є нежитловими та не відносяться до допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку, на них не розповсюджується правовий режим спільної власності мешканців будинку, такі належить до комунальної власності міста. Відтак, просить задовольнити позов повністю.
		Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив. Таким подано до суду письмовий відзив. Свою позицію обґрунтовує тим, що в інтересах Львівської міської ради до суду з позовом звернувся прокурор Львівської місцевої прокуратури №1, однак, зазначеним правом не був наділений, оскільки такий має право на представлення інтересів держави лише у виняткових випадках. У даному ж випадку прокурором не обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави у даній справі, а також обставин нездійснення уповноваженими органами наданих їм повноважень. Вважає, що прокуратура, порушуючи законодавчо визначену процедуру, безпідставно здійснює представницькі повноваження, перебираючи на себе функції органу місцевого самоврядування, та є безспірно неналежним представником. Зазначає, що обставини підроблення документів, на котрі покликається прокурор, не установлені вироком суду, пред`явленням підозри чи обвинувачення винним особам, відтак, такі належним чином не обґрунтовані та не можуть прийматися до уваги як належні, достатні й допустимі докази. Вказує, що відповідно до норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не передбачено скасування запису про державну реєстрацію права власності, про що просить позивач згідно пред`явлених вимог. Натомість, у результаті скасування зазначеного реєстраційного запису вказані нежитлові приміщення втрачають характер індивідуально визначеного окремого об`єкта нерухомого майна, що виключає їх із кола предметів віндикації. Звертає увагу, що спірні приміщення згідно із матеріалами технічної інвентаризації зазначені як службове та підсобне, себто, допоміжні приміщення багатоквартирного житлового будинку, відтак, такі не належить до комунальної власності міста. Вважає, що підстав для висновків, до котрих прийшов позивач, не вбачається. Відтак, просив відмовити у задоволенні позову повністю.
		Представник відповідача Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» у судове засідання не прибув, хоча повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Відзиву на позов, заяв про поважні причини неявки до суду не надходило.
		Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, позов підтримала у повному обсязі. Такою подано до суду письмові пояснення, у яких із тотожних щодо зазначених позивачем підстав, просила задовольнити позов повністю.
		Представник третьої особи, котра не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, з огляду на передачу будинку на АДРЕСА_1 з балансу ЛКП «Старий Львів» на баланс ОСББ «АДРЕСА_1», вирішення спору поклала на розсуд суду.
		Представники третіх осіб - приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Гусака Романа Тадейовича та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «АДРЕСА_1», - у судове засідання не прибули, хоча повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Пояснень, заяв про поважні причини неявки до суду не надходило.
		Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши подані документи, об`єктивно оцінивши обставини, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити із наступних підстав.
		Судом установлено, що 24.05.2012 року державним реєстратором ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» Куйбідою З.Я. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав щодо реєстрації права власності в цілому на приміщення площею 49,0 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , із присвоєнням реєстраційного номера 36732614 , за ОСОБА_4 .
		Згідно з договором дарування приміщення від 25.06.2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р.Т. та зареєстрованим у реєстрі за №929, ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_3 прийняв в дар приміщення на 1-му поверсі: 15-1; 15-2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
		26.06.2012 року державним реєстратором ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» Яців З.С. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав щодо реєстрації права власності в цілому на приміщення площею 49,0 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта 36732614, за ОСОБА_3 .
		Згідно приписів ст.ст. 182, 334 ЦК України та Закону №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речового права на нерухомість є обов`язковою і моментом виникнення права на такі об`єкти визнається день проведення реєстрації; державна реєстрація речового права - це акт офіційного визнання і підтвердження державою відповідного факту, запис, фіксація явищ, обставин, фактів, що відбулися, з метою надання їм юридичної сили.
		Із підстав, викладених у фабулі позову, прокурор в інтересах держави в особі Львівської міської ради просить скасувати запис про державну реєстрацію права власності відповідача ОСОБА_3 на спірні приміщення, котрі витребувати в останнього на користь територіальної громади м. Львова в особі міської ради.
		Разом із тим, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
		Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
		Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
		З огляду на наведене, на переконання суду, підстави для представництва прокурором інтересів держави у цій справі є сумнівними, адже не обґрунтовано обставин нездійснення уповноваженими органами наданих їм повноважень.
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Європейський Суд з прав людини (ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
		ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
		У справі «Менчинська проти Росії» (№42454/02, 15.01.2009), на котру покликається позивач в обґрунтування підстав здійснюваного представництва, ЄСПЛ разом із наведеним послався на резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи №1604 (2003) щодо ролі прокуратури в демократичному суспільстві, заснованій на верховенстві права, відповідно до якої її функції не повинні давати приводу для конфлікту інтересів або бути перепоною для окремих осіб для звернення за захистом своїх прав (п. 38). У цій справі ЄСПЛ констатував, що втручання прокурора у розгляд справи на стадії оскарження рішення завдало шкоди зовнішнім ознакам справедливого судового розгляду та принципу рівності сторін (п. 39).
		У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
		Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру». Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
		Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
		У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 р. №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
		Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
		З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
		Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. 
		П. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.
		Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; - у разі відсутності такого органу.
		«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
		«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
		«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
		Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
		Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
		Самого лише посилання у позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі ст. 367 КК України /службова недбалість/; вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків).
		У разі вирішення спору по суті безпідставність звернення прокурора до суду на захист інтересів держави може бути підставою для скасування судового акта у випадку, коли законних підстав для такого представництва явно не було, що свідчить про порушення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України.
		Зазначене узгоджується із правовими позиціями наведеними у постановах Касаційного господарського суду Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі №924/1237/17, від 12.03.2018 року у справі №927/880/17, від 07.12.2018 року у справі №924/1256/17, постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі №553/3280/16-а, постанові Верховного Суду від 23.10.2018 року у справі № 926/03/18, постанові Вищого господарського суду України від 16.08.2017 року у справі №906/1243/16.
		Правовідносини, що стосуються предмета даного спору, склалися між міською радою та відповідачами, позивач не є їхньою стороною, тому заступником керівника Львівської місцевої прокуратури №1 фактично подано позов в інтересах Львівської міської ради.
		Проте заступником керівника Львівської місцевої прокуратури №1 не зазначено причин неможливості позивачем - Львівською міською радою, яка є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, самостійно здійснювати захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку.
		Участь прокурора у судовому процесі має бути обґрунтована, не допускається здійснення прокурором представництва інтересів у суді особи або органу без наявності чіткого та законного обґрунтування необхідності такої участі, оскільки інакше буде порушено принцип рівності сторін при розгляді цивільного спору. 
		Згідно з положеннями абзацу другого ч. 4 ст. 23 Закону №1697 прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Відповідно до ст. 23 Закону України №1697-VII «Про прокуратуру»: - наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді (абз. 1 ч. 4); - прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень; у разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу; наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 3 ч. 4).
		За положеннями ст. 20 Закону України №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.
		Відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
		Згідно ст. 25 Закону №280 всі органи місцевого самоврядування, зокрема міські ради, правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
		Ці повноваження визначені Законом №280 в різних галузях суспільного життя і реалізуються в інтересах держави.
		Поряд із тим, матеріали позову не містять даних про попереднє звернення прокурора до міської ради, натомість вбачається, що міську раду лише поставлено перед фактом пред`явлення позову листом від 28.12.2016 р. №(14-39)6365вих.-17.
		Порушення прокурором нормативного порядку представництва інтересів держави в суді створює конфлікт повноважень органів прокуратури з повноваженнями органів місцевого самоврядування.
		Відповідно до Основного Закону Україна є демократична, правова держава (ст. 1); в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (ст. 7); місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (ч. 3 ст. 140); інші питання діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом (ст. 146).
		Європейською хартією місцевого самоврядування від 15.10.1985 року, ратифікованою Законом України від 15.07.1997 року №452/97-ВР, передбачено, що повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними; вони не можуть скасовуватися чи обмежуватися іншим, центральним або регіональним органом, якщо це не передбачене законом (ч. 4 ст. 4); будь-який адміністративний нагляд за органами місцевого самоврядування може здійснюватися тільки згідно з процедурами та у випадках, передбачених конституцією або законом (ч. 1 ст. 8); адміністративний нагляд за органами місцевого самоврядування здійснюється таким чином, щоб забезпечити домірність заходів контролюючого органу важливості інтересів, які він має намір охороняти (ч. 3 ст. 8).
		Державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень (ст. 20 Закону №280).
		Із зазначеного вбачається, що державний контроль з боку органів прокуратури за діяльністю органів місцевого самоврядування повинен здійснюватися на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів прокуратури у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень. Тобто контроль повинен бути домірним, об`єктивним, обґрунтованим, здійснюватися у спосіб та у порядку, передбаченому законом.
		Згідно з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 55); права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку (ст. 145).
		Органи місцевого самоврядування мають право використовувати засоби правового захисту для забезпечення вільного здійснення своїх повноважень і поважання принципів місцевого самоврядування, які втілені в конституції чи національному законодавстві (ст. 11 Хартії).
		Орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону №280). Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень (абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону №1697).
		Відтак, на переконання суду, прокурор, не дотримуючись законодавчо визначеної процедури, здійснює представницькі повноваження без достатніх на це підстав.
		В обґрунтування пред`явленого позову прокурор покликається на матеріали кримінального провадження №42015140050000023 від 13.07.2015 за фактом підроблення рішення Галицького районного суду м. Львова від 13.12.2011 у справі №2а-2137/11.
		Поряд із тим, обставини щодо підроблення документів повинні бути установлені вироком суду, котрий набрав законної сили. Зазначене узгоджується із позицією Касаційного цивільного суду Верховного Суду, наведеною у постанові від 17.04.2018 року №1510/2-1411/11.
		Проте обставини, на котрі покликається прокурор, не встановлені вироком суду; жодні особи не притягувалися до кримінальної відповідальності й не були засуджені як особи, винні у підробленні документів.
		Згідно пред`явлених позовних вимог, прокурор просить скасувати запис про державну реєстрацію права власності.
		Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		Відповідно до п.п. 1, 9 ч. 1 ст. 2 цього Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав.
		Ст. 18 вказаного Закону встановлює процедуру державної реєстрації прав. П.п. 5 та 6 ч. 1 ст. 18 унормовують, що державна реєстрація проводиться на підставі рішення про державну реєстрацію прав, після чого власне відкривається розділ в Державному реєстрі прав та/або вносяться до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав.
		Отже, запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і є тим підтвердженням факту набуття, зміни чи припинення речових прав. Саме із запису речових прав у реєстрі, тобто власне державної реєстрації, і виникає за загальним правилом відповідне речове право.
		З цих причин суд відхиляє посилання позивача на ст. 388 ЦК України, оскільки у справі відсутні належні докази прав власності особи, в інтересах якої подано позов. Також не надано достатніх доказів вибуття об`єкту з його володіння не з його волі іншим шляхом, а отже і не наведено законних підстав для витребування майна з володіння добросовісного набувача. 
		За змістом ч. 2 ст. 26 названого Закону, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
		Отже скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав, не потребує додаткового скасування рішення про проведену державну реєстрацію, а має наслідком застосування положень ч. 2 ст. 26 названого Закону, тобто вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
		Таким чином вноситься запис про скасування державної реєстрації прав, а не відбувається скасування запису в реєстрі, як про це просить позивач.
		Тому позовні вимоги у цій частині не ґрунтуються на положеннях ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а відтак задоволені бути не можуть.
		Зазначене узгоджується із позицією, наведеною в постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі №914/405/17.
		Суд не приймає до уваги покликання прокурора на рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів від 14.04.1987 р. №222 «Про затвердження реєстру житлових будинків належних місцевим радам», відповідно до якого, на думку позивача, вказані нежитлові приміщення належали територіальній громаді м. Львова. 
		Адже, із початку серпня 2004 р. набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», прийнятий 01.07.2004 р., що визначив правові засади єдиної системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та обмежень цих прав. Приписи ст.ст. 182, 334 ЦК та Закону України №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» свідчать про те, що державна реєстрація речового права на нерухомість є обов`язковою і моментом виникнення права на такі об`єкти визнається день проведення реєстрації.
		Національним стандартом №2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 р. №1442, передбачено, що приміщення - це частина внутрішнього об`єму будівлі, обмежена будівельними елементами, з можливістю входу і виходу. У Державних будівельних нормах України. Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005, затверджених наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 18.05.2005 р. №80 (Додаток Б) приміщення класифіковано на житлові та нежитлові.
		Відтак, слід враховувати, що будинок як єдиний майновий комплекс згідно зі ст. 188 ЦК України є складною річчю (нерухомим майном) до складу якої, зокрема, входять інші нерухомі речі (квартири, нежитлові приміщення), речові права на які підлягають державній реєстрації (роз`яснення, надані в Методичних рекомендаціях стосовно об`єктів нерухомого майна, права на які підлягають державній реєстрації, схвалених колегією Державної реєстраційної служби України 11.12.2012 р., протокол №3).
		Разом із тим, як про те слідує із матеріалів бюро технічної інвентаризації, право власності окремо на приміщення на 1-му поверсі під індексами 15-1, 15-2, площею 49,0 кв.м. в будинку АДРЕСА_1 в БТІ не реєструвалось і окремо інвентаризаційна справа на це приміщення у відділі технічної та юридичної інформації не обліковувалася до проведення спірної реєстрації 24.05.2012 року.
		Позов про витребування майна із незаконного володіння є віндикаційним позовом. Виходячи із правової природи цього позову, позивач має право витребувати майно, яке визначено індивідуальними ознаками та яке він вважає таким, що належить йому на праві власності або законного володіння, та не може бути предметом витребування майно, яке не можливо визначити за індивідуальними ознаками або яке не є окремою річчю. Отже, предметом віндикаційного позову може бути лише окрема річ та майно, яке визначено індивідуальними ознаками. (рішення ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.07.2013 року у справі №6-1152св13)
		Вбачається, що в результаті скасування реєстраційного запису спірні нежитлові приміщення не складатимуть окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні ст. 181 ЦК України та п. 10 Порядку присвоєння об`єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.2010 року №1117 «Про ідентифікацію об`єктів нерухомого майна для реєстрації прав на них», не будуть визначені у вигляді окремого майна, а тому поновлення прав шляхом їх витребування після скасування державної реєстрації прав із присвоєнням реєстраційного номера вказаним приміщенням неможливо.
		Обґрунтовуючи свою позицію у спорі, прокурор та представники міської ради й управління комунальної власності міської ради стверджують, що договір оренди від 05.06.1998 р. свідчить про те, що спірне приміщення (суд звертає увагу, що такий стосувався нежитлових приміщень площею 48,2 кв.м., а не 49,0 кв.м.) тривалий час було самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, відносяться до нежитлового та належить до комунальної власності міста. Суд відхиляє такі доводи із тих підстав, що передача приміщення в оренду не є безумовною підставою визнати спірні приміщення нежитловими, що не мають статусу «службового» й «підсобного» (допоміжного), як про те зазначено в матеріалах технічної інвентаризації, та не може бути підставою для зміни функціонального призначення приміщень.
		У рішенні ЄСПЛ у справах: «Федоренко проти України» від 01.06.2006 р., «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003 р., вказано, що навіть у разі, якщо публічний орган порушив закон чи допустив помилки у його застосуванні, суб`єкт приватного права не може відповідати за такі помилки публічних органів, а позбавлення особи майна на підставі цього є неприпустимим. ЄСПЛ наголошує, що навіть у разі, якщо майно чи право на майно були набуті особою з тим чи іншим порушенням зі сторони третіх осіб, позбавлення власника такого майна чи права на майно вимагають наявності підстав, що виправдовують такий захід з точки зору вимог ст. 1 Першого протоколу згідно з її тлумаченням в усталеній практиці Суду. А згідно з усталеною практикою Суду, при здійсненні будь-якого втручання має забезпечуватися «справедливий баланс» між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав відповідної особи, тобто, повинен дотримуватися принцип пропорційності.
		У справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II), ЄСПЛ зазначив, що «втручання у право на мирне володіння майном є сумісним з вимогами ст. 1 Першого протоколу, коли воно законне і не свавільне».
		У кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права, суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (справа «Спорронг та Лонрот проти Швеції»).
		Щоб оцінити поведінку держави щодо дотримання статті 1 Протоколу 1, суд має зробити повне дослідження різних інтересів у справі, беручи до уваги, що ціль Конвенції полягає в захисті прав, які є «очевидними та вагомими».
		З огляду на наведене суд приходить до переконання про відсутність достатніх підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі міської ради у даній справі, очевидну передчасність пред`явлення позову, відсутність передумов права на пред`явлення позову та умов, які становлять порядок реалізації права на звернення до суду, відсутність суб`єктивних прав позивача, котрі би були чи могли би бути порушені внесенням спірного запису про державну реєстрацію права власності, - що визначає підстави прийняття судом рішення про відмову у позові.
		Відтак, з`ясувавши характер, суть та підстави заявлених позивачем вимог, норми права, якими вони регулюються, давши належну правову оцінку зібраним у справі доказам та поясненням сторін у їх сукупності, суд приходить до переконання про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, тому підстав для задоволення позову не вбачає.
		Враховуючи поважність причин, суд вважає можливим строк позовної давності для звернення Заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1 до суду поновити.
		 
		Керуючись ст.ст. 5, 12, 19, 81,141, 258-259, 263-265 ЦПК України, ст.ст.15, 16, 23, 182, 316- 319, 321, 325, 328, 330, 386-388 ЦК України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд -
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		строк позовної давності для звернення Заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1 до суду - поновити.
		У задоволенні цивільного позову Заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1 до ОСОБА_3 , Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Гусака Романа Тадейовича, Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «АДРЕСА_1», про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна - відмовити за безпідставністю позовних вимог.
		Повне судове рішення складено 05.06.2019 року.
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом ЗО днів з дня його оголошення до Львівського апеляційного суду.
		Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя                                                        О.Р.Юрків

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...