Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 489/506/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 24.06.2019. Зареєстровано: 25.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 27.06.2019.
Дата набрання законної сили: 25.07.2019
Номер судового провадження: 2-о/489/36/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		24.06.2019 
		Справа №489/506/19
		Провадження №2-о/489/36/19
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		24 червня 2019 року м. Миколаїв
		 
		Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
		головуючого - судді Рум`янцевої Н.О.,
		із секретарем судового засідання - Середою А.В.,
		без участі сторін,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку окремого позовного провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Позивач звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що вимушене переселення ОСОБА_1 разом зі своєю малолітньою донькою ОСОБА_2 у травні 2017 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України. Мотивуючи свої вимоги тим, що вона була зареєстрована та мешкала за своєю сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 . Після окупації Луганської області, вона разом з донькою вимушена була переїхати до м. Миколаєва до квартири АДРЕСА_2 , де і зараз проживає. Як загальновідомо, у кінці лютого - на початку березня 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України. До початку збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації частини території Луганської області, заявник була повноправним громадянином незалежної та демократичної України, мала змогу вести повноцінне життя, працювати, мали велике коло друзів та однодумців, могла вільно висловлюватися на будь-які теми. Вказане звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту того, що вимушене переселення з окупованої території Луганської області, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України, обумовлено тим, що заявник має на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року. Іншого порядку встановлення такого юридичного факту чинним законодавством України не передбачено.
		Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
		Від представника заявника надійшло клопотання про розгляд справи за відсутністю заявника та його представника.
		Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін, на підставі доказів, поданих разом із матеріалами позову.
		Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.
		Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.
		ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Красний Луч, Луганської області, Україна. Зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина серії НОМЕР_1 (а.с. 31-32).
		ОСОБА_1 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 04 липня 2012 року, свідченням чого є свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с. 33).
		Від шлюбу заявник має малолітню доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідченням чого є свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 (а.с 34).
		Відповідно до довідки від 19 травня 2017 року № 226 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с 35). 
		З 22.11.2014 року набрав чинності Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
		Згідно з пунктом 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою КМУ № 509 від 01.10.2014 року (в редакції Постанови КМУ № 352 від 08.06.2016 року), довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана 19.05.2019 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
		Згідно з вимогами ст. 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Відповідно до вимог ч. 1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Аналіз наведених положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України може бути, зокрема, збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
		Положеннями ч.1 ст. 4, ч. 1 ст. статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
		Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. За змістом встановленої форми довідки не передбачається внесення до неї відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.
		Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» не передбачено порядку підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту у цієї особи виникли, змінилися або припинилися певні правовідносини.
		Згідно з вимогами ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
		Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 25.12.1997 року №9-зп (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) визначено, що частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		Зміни до Конституції України, запроваджені Законом України від 02.06.2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», не призводять до втрати значення наведеного Рішення Конституційного Суду України.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції Україниправо на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з правлюдини» покладено на суд обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов`язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов`язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов`язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08.07.2004 року № 48787/99, § 313; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyanv. Azerbaijan» від 16 .06.2015 року № 40167/06, § 129).
		У разі наявності виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcuand Others v. Moldova and Russia» від 08.07.2004 року № 48787/99, § 333; рішення ЄСПЛ у справі «Catanand Others v. the Republic of Moldova and Russia» від 19.10.2012 року №№ 43370/04, 8252/05 and 18454/06, § 109; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyanv. Azerbaijan» від 16.06.2015 року № 40167/06, § 130).
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов`язань. Такі зобов`язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ЄСПЛ у справі Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08.07.2004 року № 48787/99, § 335, § 339; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16.06.2015 року № 40167/06, § 131).
		Таким чином, перша частина цих зобов`язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов`язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, § 346; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16.06.2015 року №40167/06, § 132).
		Згідно з частиною першою та пунктом п`ятим частини другої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.  
		Відповідно до вимог ч. 3 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.
		Аналізуючи вищенаведені вимоги Закону, суд вважає, що встановлення факту, що має юридичне значення щодо вимушеного переселення заявника з окупованої території Донецької області, відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області, можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавством не визначено іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між переселенням осіб із зони проведення бойових дій на сході України та військовою агресією Російської Федерації.
		Таким чином, суд на підставі аналізу зазначених положень Закону, встановив підстави для висновку про те, що як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати судовий захист прав і свобод людини і громадянина, тобто саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до конституційних норм, право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.
		Аналогічні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.06. 2018 року у справі за №428/13977/16-ц, від 12.04.2018 року у справі за №243/7029/17-ц, від 21.08.2018 року у справі за №752/6366/16-ц, від 12.09.2018 року у справі за № 755/14659/16-ц, від 17.10.2018 року у справі за №491/1408/16-ц, від 21.11.2018 року у справі за № 381/2635/16-ц, від 30.01.2019 року у справі за № 712/2008/17-ц, від 27.03.2019 року у справі за № 425/2391/17-ц, які в розумінні ст. 263 ЦПК України є обов`язковими для судів першої інстанції.
		Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, аналогічне твердження закріплене і в ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
		Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . До початку окупації Луганської області, заявниця, як повноправна громадянка своєї країни, мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя.
		Проте, наведені вище обставини призвели до неможливості подальшого проживання заявниці за місцем її реєстрації, а тому вона вимушена була переїхати та наразі проживає за адресою: АДРЕСА_2 , залишивши при цьому житло та змінивши власний побут та спосіб життя.
		Заявниці з малолітньою донькою переселилися з окупованої території Луганської області задля уникнення загрози життю, здоров`ю, свободи, насильницькій втраті громадянства, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на працю та захист у результаті збройної агресії Російської Федерації.
		Зазначений юридичний факт заявницею доведено та підтверджено наявними у справі доказами.
		Встановлення даного юридичного факту заявниці потрібно для визначення її статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, нормами національного законодавства, іншими нормами міжнародного права.
		При ухваленні даного рішення, суд також враховує, що встановлення зазначеного юридичного факту іншим способом, окрім судового неможливо.
		Оскільки встановлення юридичного факту вимушеного переселення внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України можливе лише у судовому порядку, а викладені у заяві обставини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що подана заява є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню в повному обсязі.
		Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 259, 263-265, 315, 319 Цивільного процесуального кодексу України, суд 
		       
		ВИРІШИВ:
		 
		Заяву ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація - задовольнити.
		Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з малолітньою донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у травні 2017 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
		Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. 
		Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
		Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		У відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста Миколаєва або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
		З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
		Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , яка діє від свого імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, ЄДРПОУ 37567866, юридична адреса: м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10.
		Заінтересована особа: Російська Федерація (Посольство Російської Федерації в Україні, юридична адреса: м. Київ, Повітрофлотський проспект 27. 
		 
		 
		 
		Суддя Ленінського районного
		суду міста Миколаєва Н.О. Рум`янцева
		 
		 
		 
		Повний текст судового рішення складено «24» червня 2019 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...