Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/18640/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 25.06.2019.
Дата набрання законної сили: 12.12.2018
Номер судового провадження: 61-16693ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 грудня 2018 року
		м. Київ
		справа № 755/18640/16-ц
		провадження № 61-16693св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - судді Стрільчука В. А.,
		суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.
		 
		учасники справи:
		заявник - ОСОБА_1 ,
		заінтересована особа - Дніпровський районний у м. Києві Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві,
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 4 січня 2017 року, ухвалене у складі судді Арапіної Н. Є., та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Ратнікової В. М., Панченка М. М., Борисової О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про встановлення факту смерті.
		 
		Заяву обґрунтовував тим, що він є спадкоємцем за заповітом ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		 
		Вказує, що факт смерті підтверджується довідкою про смерть № 1570, виданою Євпаторійським міським відділом запису актів громадянського стану Департаменту запису актів громадянського стану Міністерства юстиції Республіки Крим та свідоцтвом про смерть від 16 листопада 2016 року 
		№  НОМЕР_1 . Однак ці документи не є дійсними на території України, оскільки їх видано на тимчасово окупованій території України.
		 
		За таких обставин просив встановити факт смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Євпаторія Автономної Республіки Крим.
		 
		Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 4 січня 2017 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції, виходив з того, що заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України подається родичами померлого або їхніми представниками, однак ОСОБА_1 доказів перебування у родинних відносинах з ОСОБА_2 не надав, тому останній є неналежним заявником для звернення до суду в порядку, що встановлений статтею 257-1 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
		 
		Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 4 січня 2017 року залишено без змін.
		 
		Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 звернувся із заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , який помер на тимчасово окупованій території у місті Євпаторія Автономної Республіки Крим, у зв`язку з чим суд першої інстанції правильно застосував порядок, передбачений статтею 257-1 ЦПК України, яка є спеціальною нормою у правовідносинах такого характеру.
		 
		Апеляційний суд зазначив, що непідтвердження заявником наявності між ним та ОСОБА_2 родинних відносин дає підстави для висновку, що заявник не відноситься до визначеного процесуальним законодавством кола осіб, які можуть звернутися до суду з заявою про встановлення факту смерті 
		ОСОБА_2 .
		 
		У березні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення заяви.
		 
		Мотивуючи касаційну скаргу заявник вказував, що стаття 257-1 ЦПК України не обмежує коло осіб, які можуть звернутися до суду із заявою про встановлення факту смерті, оскільки вона лише визначає процесуальні особливості розгляду таких заяв з метою забезпечення належного доступу до правосуддя населення тимчасово окупованої території та оптимізації процесу отримання свідоцтв про народження і смерть.
		 
		У касаційній скарзі зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково не застосували пункт 8 частини першої статті 256 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час ухвалення судових рішень, згідно з якою, суд розглядає справи, зокрема, про встановлення факту смерті особи в певний час, у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті. Вказує, що протягом розгляду справи в судах попередніх інстанцій він наполягав на тому, що має законний інтерес в отриманні свідоцтва про смерть ОСОБА_2 ; просив суд розглянути його заяву у загальному порядку, визначеному статтями 256-257 ЦПК України в цій же редакції, які гарантують будь-якій особі право звернутись до суду із заявою про встановлення факту.
		 
		Вказував, що право спадкоємця не можна обмежувати відсутністю родинних зв`язків заявника та спадкодавця і це право не може бути поставлене в залежність від формальних процесуальних перешкод у встановленні факту смерті спадкодавця на тимчасово окупованій території.
		 
		Зазначив, що суди фактично усунулись він надання правової оцінки його доводам, не роз`яснили порядок та механізм захисту порушеного права у позасудовий спосіб та фактично відмовили у судовому захисті його права.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі та ухвалою цього ж суду від 8 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Відповідно до пункту шостого розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		 
		15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
		 
		Відповідно до підпункту четвертого пункту першого розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
		 
		Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Суди встановили, що згідно довідки про смерть № 1570 від 16 листопада 2016 року та свідоцтва про смерть НОМЕР_1 , виданих Євпаторійським міським відділом запису актів громадянського стану Департаменту запису актів громадянського стану Міністерства юстиції Республіки Крим, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Євпаторія Республіки Крим.
		 
		Із заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернявською Н. Ю. 19 січня 2016 року та зареєстрованого в реєстрі за № 21, суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_2 на випадок своєї смерті заповів належну йому 1/2 частку нежилого приміщення АДРЕСА_1 ОСОБА_1 .
		 
		Також судами встановлено, що з метою реєстрації факту смерті ОСОБА_2 заявник звернувся з відповідною заявою до Дніпровського районного у м. Києві Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
		 
		З листа Дніпровського районного у м. Києві Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві № 2450/03-23 від 22 листопада 2016 року суди встановили, що заявнику відмовлено у проведенні державної реєстрації з тих підстав, що для підтвердження факту смерті ним пред`явлено документи, видані на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
		Згідно з пунктом 1 статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визначаються тимчасово окупованою територією.
		 
		Підстави для проведення держаної реєстрації смерті визначені частиною першою статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».
		 
		Так, зокрема, підставою для проведення державної реєстрації смерті є рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час.
		 
		Суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час, у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частина перша статті 256 ЦПК України).
		 
		В свою чергу, враховуючи особливий режим території, яка визначена тимчасово окупованою, статтею 257-1 ЦПК України передбачено спеціальний порядок для розгляду заяв, вимогами в яких є встановлення фактів народження або смерті осіб на тимчасово окупованій території України.
		 
		Встановивши зі змісту поданої заяви, що факт смерті, який просить встановити заявник, відбувся на тимчасово окупованій території, в саме у місті Євпаторія Автономної Республіки Крим, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про застосування при розгляді цієї заяви положень статті 257-1 ЦПК України, яка є спеціальною нормою, що регулює дані правовідносини.
		 
		Так, частиною першою статті 257-1 ЦПК України визначено, що заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
		 
		Положеннями цієї статті, яка встановлює особливі вимоги до провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначено коло осіб, яких закон наділяє правом на звернення до суду з такими заявами, а саме - родичів померлого або їх представників.
		 
		За таких обставин касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанції про те, що заявник не відноситься до визначеного процесуальним законодавством кола осіб, які можуть звернутися до суду з заявою про встановлення факту смерті громадянина ОСОБА_2 , тому заява задоволенню не підлягає.
		 
		Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що стаття 257-1 ЦПК України не обмежує коло осіб, які можуть звернутися до суду з заявою про встановлення факту смерті, є безпідставним і спростовується змістом частини першої цієї статті, яка містить чітку вказівку про те, що із такою заявою можуть звернутися родичі померлого або їхні представники.
		 
		Доводи касаційної скарги щодо безпідставного застосування судами спеціального порядку до розгляду його заяви відхиляються касаційним судом, оскільки встановлення факту, який відбувся на тимчасово окупованій території, визначено спеціальною нормою, яка виключень не містить.
		 
		Твердження заявника про те, що суди фактично ухились від розгляду заяви та позбавили його можливості захистити порушене право, є необґрунтованими, так як заявник звернувся до суду з порушенням визначеного процесуальним законодавством порядку, а саме, за відсутності процесуального права на подання такої заяви до суду.
		 
		Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час ухвалення судових рішень, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
		 
		Тому вказівка процесуальної норми на суб`єкта, який вправі звернутись із заявою про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, свідчить про встановлення законодавцем обов`язкових до врахування обмежень у можливості звернення до суду з відповідною заявою.
		 
		Доводи касаційної скарги про порушення його спадкового права не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що заявник не входить до кола осіб, які мають процесуальне право звернутись до суду із вказаною заявою.
		 
		За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення без порушення процесуального права, що, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
		 
		Оскільки суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 4 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                           В. А. Стрільчук
		 
		Судді:                                                                                                                        С. О. Карпенко 
		В. О. Кузнєцов
		О. В. Ступак 
		Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...