Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/5112/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Договір підряду; будівельного.
Надіслано судом: 26.06.2019. Зареєстровано: 26.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 27.06.2019.
Дата набрання законної сили: 16.07.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		24.06.2019Справа №  910/5112/19
		Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи 
		 
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сота Україна"
		до Акціонерного товариства "Українська залізниця"  
		про   стягнення 384 689, 43 грн.
		 
		 
		Без повідомлення (виклику) учасників справи
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 384 689, 43 грн., з яких: 332 610, 41 грн. - основного боргу, 30 713, 15 грн. - пені, 16 247, 01 грн. - інфляційних втрат та 5 118, 86 грн. - 3 % річних.
		Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № СВРЗ-03-22-18-52/ю від 30.07.2018.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
		При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).
		Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
		Відповідно до ч.   6 ст.  242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
		21.05.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що позивачем розрахунок пені та 3 % річних проведено з урахуванням дня реєстрації податкової накладної, у зв`язку з чим вважає такий розрахунок необгрунтованим та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині. Крім того, відповідач просив суд поновити строк на подання відзиву.
		Відповідно до частини 2 та частини 3  статті 119 Господарського процесуального кодексу України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.    Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, в якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
		Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України,  пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.
		За таких обставин, з метою об`єктивного та повного розгляду справи, суд вважає за необхідне поновити відповідачу процесуальний строк для надання відзиву.
		30.05.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначає, що умовами укладеного сторонами договору передбачено, що пеня нараховується на кожен день прострочення, включаючи день оплати.
		10.06.2019 позивач через відділ автоматизованого документообігу суду подав заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10  000, 00 грн.
		Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
		Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		30.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" (далі - постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (в особі філії «Стрийський вагоноремонтний завод» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»), яке перейменоване на Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - покупець) укладено договір поставки № СВРЗ-03-22-18-52/ю, умовами якого передбачено, що постачальник зобов`язується протягом 2018 року поставити покупцю товари, зазначені в специфікацій № 1 (Додаток № 1) до даного договору, що є невід`ємною частиною договору, а покупець - прийняти і оплатити такі товари згідно умов договору.
		Найменування (номенклатура, асортимент) товару - код ДК 021:2015 - 14620000-3-сплави: кутник 125х80х10мм ст. 09Г2С (п. 1.2. договору).
		Відповідно до п. 1.3. договору, кількість товару складає - 95 т і визначається у специфікації № 1 (Додаток № 1), яка є невід`ємною частиною договору.
		Згідно п. 3.1. договору, ціна цього договору становить 2  756  520, 00 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 459  420, 00 грн.
		Пунктами 4.1. та 4.2. договору визначено, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються у безготівковій формі. Покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 10 (десяти) банківських днів з дня отримання на підставі виставленого рахунку постачальником, але не раніше реєстрації податкової накладної. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами видаткової накладної та/або акту приймання-передачі.
		Строк (термін) поставки (передачі) товарів протягом 5 (п`яти) днів від дня подання заявки покупцем. Місце поставки (передачі) товарів склад покупця: вул. Зубенка, 2, м. Стрий, Львівська обл. (п.п. 5.1. та 5.2. договору).
		Відповідно до п. 8.2. договору, покупець за даним договором несе наступну відповідальність: у разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
		Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими особами та скріплення печатками (за наявності) і діє до: в частині поставок - до 31.12.2018, а в частині розрахунків до повного їх виконання (п. 12.1. договору).
		Специфікацією № 1, що є додатком № 1 до договору № СВРЗ-03-22-18-52/ю від 30.07.2018, сторони погодили товар, що поставляється за договором, а саме: кутник 125х80х10мм ст. 09Г2С, код ДК 021:2015 - 14620000-3; ДСТУ - 8541:2015, ГОСТ - 8510-86, у кількості - 95,00 т, загальна сума поставки: 2  756  520, 00 грн., з урахуванням ПДВ 20 %: 459  420, 00 грн.
		Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 972  848, 45 грн., що підтверджується видатковими накладними  № 1052 від 06.11.2018 на суму 640  238, 04 грн., № 1073 від 28.12.2018 на суму 332  610, 41 грн., податковими накладними, а також виставленими на оплату рахунками № 1052 від 06.11.2018, № 1073 від 28.12.2018.
		Проте, відповідач за поставлений товар розрахувався частково на суму 640  238, 04 грн., внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 332  610, 41 грн.
		Крім того, відповідач виконав грошові зобов`язання щодо оплати поставленого товару за видатковою накладною № 1052 від 06.11.2018 на суму 640  238, 04 грн., з порушенням строків встановлених договором, а саме п. 4.2 договору, що підтверджується долученою до матеріалів справи довідкою АТ «ОТП Банк» № 015-01-3/190 від 08.04.2019.
		Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача борг у  сумі 332  610, 41 грн.
		Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язання, позивач просить суд стягнути з відповідача 30 713, 15 грн. - пені за період з 29.11.2018 по 17.01.2019 та 16.01.2019 по 16.04.2019, 16 247, 01 грн. - інфляційних втрат за грудень 2018 по січень 2019, за лютий 2019 по березень 2019, та 5 118, 86 грн. - 3 % річних за період з 29.11.2018 по 17.01.2019 та з 16.01.2019 по 16.04.2019.
		Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
		Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № СВРЗ-03-22-18-52/ю від 30.07.2018, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
		Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
		У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. 
		Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. 
		Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
		Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов`язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських   договорів   застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
		Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
		Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно  до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
		Договір, відповідно до  ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.
		Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. 
		Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
		Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Судом встановлено, що позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 972  848, 45 грн., що підтверджується видатковими накладними  № 1052 від 06.11.2018 на суму 640  238, 04 грн., № 1073 від 28.12.2018 на суму 332  610, 41 грн., податковими накладними, а також виставленими на оплату рахунками № 1052 від 06.11.2018, № 1073 від 28.12.2018.
		Однак, відповідач оплати поставленого товару у повному обсязі не провів, доказів зворотного суду не надав, внаслідок чого за відповідачем  утворилась заборгованість у розмірі 332  610, 41 грн. 
		Відповідно до 4.1. та 4.2. договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються у безготівковій формі. Покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 10 (десяти) банківських днів з дня отримання на підставі виставленого рахунку постачальником, але не раніше реєстрації податкової накладної. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами видаткової накладної та/або акту приймання-передачі.
		Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
		В підтвердження факту реєстрації податкової накладної позивачем до матеріалів справи надано податкові накладні, зокрема: № 19 від 06.11.2018, № 17 від 28.12.2018.
		Відповідно до квитанцій реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, судом встановлено, що вказані податкові накладні, які відповідають видатковим накладним № 1052 від 06.11.2018, № 1073 від 28.12.2018, були зареєстровані 29.11.2018 та 09.01.2019, відтак прострочення виконання відповідачем грошових зобов`язань починається з 30.11.2018 та з 10.01.2019 відповідно.
		Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.
		Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до беззаперечного висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати поставлених нафтопродуктів.
		Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.
		Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
		Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України,   належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки № СВРЗ-03-22-18-52/ю від 30.07.2018  та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 332  610, 41 грн. 
		Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язання, позивач просить суд стягнути з відповідача 30 713, 15 грн. - пені за період з 29.11.2018 по 17.01.2019 та 16.01.2019 по 16.04.2019, 16 247, 01 грн. - інфляційних втрат за грудень 2018 по січень 2019, за лютий 2019 по березень 2019, та 5 118, 86 грн. - 3 % річних за період з 29.11.2018 по 17.01.2019 та з 16.01.2019 по 16.04.2019.
		Відповідно до п. 8.2. договору, покупець за даним договором несе наступну відповідальність: у разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
		Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
		Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності   учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського   зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. 
		Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
		Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. 
		Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
		В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
		При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року)
		Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців. 
		Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків пені і встановлено, що позивачем допущено помилку у визначені періоду нарахування пені та відповідно розмірі, оскільки як зазначено судом вище прострочення виконання грошового зобов`язання починається з 30.11.2018 та з 10.01.2019 відповідно, при цьому судом враховано, що сторонами передбачено нарахування пені за кожен день прострочення, включаючи день оплати, а також те, що суд не може вийти за межі позовних вимог.
		Тож, за розрахунком суду обгрунтованою до стягнення є сума пені у розмірі 30  397, 42 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 30.11.2018 по 17.01.2019 нарахована на суму боргу 640  238, 04  грн. та з 16.01.2019 по 16.04.2019 нарахована на суму боргу 332 61, 41 грн., а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.
		Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 16 247, 01 грн. - інфляційних втрат за грудень 2018 по січень 2019, за лютий 2019 по березень 2019, та 5 118, 86 грн. - 3 % річних за період з 29.11.2018 по 17.01.2019 та з 16.01.2019 по 16.04.2019, суд відзначає наступне.
		Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року). 
		Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від  17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань",  інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
		Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що позивачем допущено помилку у визначені періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки як зазначено судом вище прострочення виконання грошового зобов`язання починається з 30.11.2018 та з 10.01.2019 відповідно та у даному випадку день сплати заборгованості не включається у період нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
		За розрахунком суду, обґрунтованою є сума 3 % річних у розмірі 5  013, 61 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за періоди з  30.11.2018 по 16.01.2019 нараховані на суму боргу 640  238, 04 грн. та з 16.01.2019 по 16.04.2019 нараховані на суму боргу 332  610, 41 грн., сума інфляційних втрат у розмірі 13  621, 22 грн. за періоди з 01.12.2018 по 16.01.2019 нараховані на суму боргу 495  006, 27 грн. (сума визначено позивачем у розрахунку інфляційних втрат) та з 01.02.2019 по 31.03.2019 нараховані на суму боргу 332  610, 41 грн.
		Тож, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сота Україна"    підлягають задоволенню частково.
		Разом з тим, відповідачем у відзиві на позовну заяву було заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій,    які підлягає стягненню.
		Згідно зі    ст. 233 ГК України    у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
		Частиною 3    ст. 551 ЦК України        передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
		Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
		Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
		Однак відповідач не обґрунтував винятковість випадку у спірних правовідносинах сторін щодо обставин, які спричинили порушення строків встановлених договором, а саме п. 4.2 в частині оплати поставленого товару та не звільняють відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання.
		В даному випадку суд враховує, що сума пені за несвоєчасну оплату товару не є значною чи надмірно великою, виходячи із загальної ціни договору та часу прострочення оплати поставленого товару.
		Згідно    ст. 219 ГК України    за невиконання або неналежне виконання господарських зобов`язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. Засновники суб`єкта господарювання не відповідають за зобов`язаннями цього суб`єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб`єкта. Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов`язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності. Сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
		Відповідач не довів наявність обставин, передбачених    ст. 219 ГК України    для зменшення розміру його відповідальності.
		Беручи до уваги викладене, враховуючи недоведеність відповідачем поважності причин неналежного виконання перед позивачем зобов`язань за договором поставки № СВРЗ-03-22-18-52/ю від 30.07.2018, враховуючи майновий стан обох сторін, суд відмовляє у задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
		Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов`язані із правовою допомогою.
		Згідно   ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"  гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		Відповідно до  ст. 123 Господарського процесуального кодексу України  судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:
		1) на професійну правничу допомогу;
		2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
		3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
		4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
		Для цілей розподілу судових витрат:
		1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
		У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
		Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №    910/15944/17.
		Так, 11.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" та Адвокатським об`єднанням «Право групп», в особі адвоката Єрмак Л.Б. укладено договір про надання правової допомоги № 11-02/19-ЮО, предметом якого є здійснення виконавцем в інтересах клієнта певних видів адвокатської діяльності та надання виконавцем клієнту наступних видів правової допомоги, зокрема: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності клієнта; складання заяв, скарг, процесуальний та інших документів правового характеру; представництво інтересів клієнта у судах під час здійснення господарського судочинства без обмежень прав; здійснення за замовленням клієнта інших видів адвокатської діяльності.
		31.05.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" та Адвокатським об`єднанням «Право групп», в особі адвоката Єрмак Л.Б.  складено та підписано акт приймання-передачі наданих послуг № 13 до договору про надання правової допомоги № 11-02/19-ЮО від 11.02.2019, відповідно до якого вартість послуг виконавця за цим актом складає 10  000, 00 грн. за 10 годин роботи адвоката.
		З матеріалів справи вбачається, що 07.06.2019 позивачем    здійснено оплату послуг адвоката згідно договору про надання правової допомоги № 11-02/19-ЮО від 11.02.2019, що підтверджується платіжним дорученням на суму 10 000, 00 грн.
		На підтвердження того, що Єрмак Л.Б.  є адвокатом надано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю  № 2845 від 12.03.2008.
		Однак, з огляду на те, що такі витрати у сумі 10  000, 00 грн. є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатами обсягом послуг у суді першої інстанції, затраченими ними часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також враховуючи що інтереси позивача в судових засіданнях адвокат не представляв та часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача  5  000, 00 грн. витрат на послуги адвоката.
		Керуючись   статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252  Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд  міста Києва.
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" задовольнити частково. 
		2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код - 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" (04111, м. Київ, вул. Черняховського, буд. 29, ідентифікаційний код - 41323412) 332 610 (триста тридцять дві тисячі шістсот десять) грн. 32 коп. - заборгованості, 30  397 (тридцять тисяч триста дев`яносто сім) грн. 42 коп. - пені, 5  013 (п`ять тисяч тринадцять) грн. 61 коп. - 3 % річних, 13  621 (тринадцять тисяч шістсот двадцять одну) грн. 22 коп. - інфляційних втрат, 5  724 (п`ять тисяч сімсот двадцять чотири) грн. 64 коп. - судового збору та 5  000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу. 
		3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. 
		4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. 
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Згідно з пунктом  17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		   
		Суддя                                                                                         С. О.  Щербаков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...