Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-3632/11 : Окремі процесуальні питання; Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 27.06.2019.
Дата набрання законної сили: 29.05.2019
Номер судового провадження: 61-34953ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова 
		Іменем України
		 
		29травня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 2-3632/11
		провадження № 61-34953св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого -Ступак О. В. (суддя-доповідач), суддів:Гулейкова І. Ю.,              Усика Г. І.,Олійник А. С.,                          Яремка В. В., 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 02 лютого 2017 року у складі судді Мартьянової С. М. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від  07  вересня 2017 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Крайник Н. П., Мельничук О. Я., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
		 
		У вересні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
		 
		Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона з ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі із 2000 по 2009 рік.Протягом останніх трьох років, перебуваючи з нею у шлюбі, відповідач мав стосунки з іншою жінкою, від позашлюбних відносин у відповідача під час шлюбу народилася дитина. ОСОБА_2 витрачав спільні кошти сім`ї на потреби іншої жінки та позашлюбної доньки, у тому числі на відпочинок за кордоном. Більшу частину майна під час шлюбу набуто за рахунок її особистих коштів від підприємницької діяльності. Вона займалася бізнесом з 1989 року, зароблені кошти зберігала на депозитах батьків. ОСОБА_2 за час шлюбу не мав значних доходів. За час шлюбу набуте таке майно: автомобіль «Toyota Prado», 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; 1/2 частини нежитлового приміщення загальною площею 60,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль «Тoyota Аuris», державний номерний знак НОМЕР_2 ; 25 відсотків нежитлового приміщення, загальною площею 304,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; меблі, техніка, декори та інше рухоме майно, а також кредитні зобов`язання у Відкритому акціонерному товаристві «Банк Універсальний» (далі - ВАТ «Банк Універсальний») та Акціонерному комерційному банку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк») та корпоративні права в Приватному підприємстві «Ефективна відгодівля тварин-захід» (далі - ПП «Ефективна відгодівля тварин-захід»).
		 
		Із урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просила суд визнати за нею право власності на 1/4 частини нежитлового приміщення, якезнаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ,1/2 частини нежитлового приміщення,що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , автомобіль «Тoyota Аuris» державний номерний знак      НОМЕР_2 ,  автомобіль «Toyota Prado», 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , провести поділ корпоративних прав ОСОБА_2 на частку статутного капіталу ПП «Ефективна відгодівля тварин-захід» у розмірі 23 % шляхом визнання за нею права на частку статутного капіталу та майна ПП «Ефективна відгодівля тварин-захід» у розмірі 11,5 %, відступити від рівності часток, враховуючи істотні обставини, поділити сплачені після розірвання шлюбних стосунків кредитні зобов`язання, залишити у власності ОСОБА_2 декори на вікна, люстри, побутову техніку, комп`ютер, принтер та інше рухоме майно.
		 
		У жовтні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду із об`єднаним зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , який мотивував тим, що за час шлюбу ним разом із ОСОБА_1 набуто спільне майно, а саме: автомобіль       «Toyota Prado», 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ;1/2 частини нежитлового приміщення, загальною площею 60,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль «Тoyota Аuris», державний номерний знак      НОМЕР_2 ; 1/4 частини нежитлового приміщення, загальною площею 304,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; меблі та речі домашнього вжитку за переліком. Ним разом із ОСОБА_1 укладений із ВАТ «Банк Універсальний» кредитний договір                      від 27 вересня 2007 року на суму 130 000,00 дол. США та кредитний договір від 28 серпня 2008 року з АКБ «Укрсоцбанк» на суму 23 554,00 дол. США. За час шлюбу він за особисті заощадження придбав у ОСОБА_1 23% статутного капіталу ПП «Ефективна відгодівля тварин-захід». ОСОБА_1 використала отримані у ВАТ «Банк Універсальний» 130 000,00 дол. США за кредитним договором від 27 вересня 2007 року для поповненняналежного їй статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український сувенір», яке не є предметом поділу. По суті кредитний договір від 27 вересня 2007 року із ВАТ «Банк Універсальний» на суму 130 000,00 дол. США укладений не в інтересах сім`ї. Його невідшкодована частка, виплачена за кредитом, становить 78 839,68 дол. США. Після припинення шлюбу ОСОБА_1 відчужила 1/2 частини нежитлового приміщення,загальною площею 60,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/4 частини нежилого приміщення загальною площею 304,4 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_4 та автомобіля «Тoyota Аuris», державний номерний знак НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_5 Відповідні договори укладенні без його згоди, а тому повинні бути визнані недійсними судом, а майно підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння.
		 
		Уточнивши вимоги зустрічного позову, ОСОБА_2 просив суд визнати недійсними договори, відповідно до яких відбувся перехід права власності на майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, 1/2 частини нежитлового приміщення,загальною площею 60,9 кв. м, що знаходиться за адресою:                              АДРЕСА_1 ; 1/4 частини нежилого приміщення, загальною площею 304,4 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_4 , та автомобіля «Тoyota Аuris», державний номерний знак НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_5 ; витребувати зазначене майно із незаконного володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; поділити майно подружжя, що є спільною сумісною власністю, виділившийому автомобіль «Toyota Prado», 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; 1/2 частини нежитлового приміщення,загальною площею 60,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль «Тoyota Аuris», державний номерний знак НОМЕР_2 ; 1/4 частини нежитлового приміщення, загальною площею 304,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; меблі та речі домашнього вжитку; в рахунок частини коштів, що становили спільну сумісну власність подружжя, а також його особистих коштів, що були використані ОСОБА_1 в особистих інтересах, а саме для збільшення статутного капіталу Товариства з обмеженою    відповідальністю «Український сувенір», яке не є предметом позову, та у рахунок виконаних ним кредитних зобов`язань. 
		 
		Справа розглядалася судами неодноразово.
		 
		Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 02 лютого 2017 року позов ОСОБА_1 та об`єднаний зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальної частки автомобіля «Toyota Prado», 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . Визнано за ОСОБА_1 право на частку у розмірі 11,5 % статутного капіталу та майна ПП «Ефективна відгодівля тварин-захід». Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальної частки«Toyota Prado», 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на рухоме майно, що знаходяться у квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , а саме: шкіряний гостинний гарнітур (диван, крісло), журнальний стіл, декори на вікна у гостинній кімнаті, спальний гарнітур, декори на вікна у спальні, дві люстри, меблі у коридорі, спортивне обладнання, кухонні меблі, витяжка, пральна машина, стіл, шість стільців, декори на вікна у кухні, духовка вбудована, плита варочна вбудована, сателітарна антена з двома ресиверами, комп`ютер, принтер, дві картини, холодильник, телевізор, порохотяг, тумба під телевізор та посуд. У решті вимогпозову ОСОБА_1 та об`єднаного зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 07 вересня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилено. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 02 лютого 2017 рокузалишено без змін. 
		 
		Рішення судівпопередніх інстанцій мотивовані тим, що поділу між сторонами підлягає лише майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя і наявне у сторін на момент розгляду цієї справи, а саме: автомобіль«Toyota Prado», 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , частка у розмірі 23 % статутного капіталу ПП «Ефективна відгодівля тварин-захід», шкіряний гостинний гарнітур (диван, крісло), журнальний стіл, декори на вікна у гостинній кімнаті, спальний гарнітур, декори на вікна у спальні, дві люстри, меблі у коридорі, спортивне обладнання, кухонні меблі, витяжка, пральна машина, стіл, шість стільців, декори на вікна у кухні, духовка вбудована, плита варочна вбудована, сателітарна антена з двома ресиверами, комп`ютер, принтер, дві картини, холодильник, телевізор, порохотяг, тумба під телевізор та посуд. Вказаний автомобіль є неподільною річчю, а тому не може бути поділений у натурі, у зв`язку зі чим він підлягає залишенню в спільній частковій власності подружжя із присудженням кожному 1/2 ідеальної частки. Частка у розмірі 23 % статутного капіталу ПП «Ефективна відгодівля тварин-захід» відноситься до спільної сумісної власності подружжя, а тому права ОСОБА_1 повинні бути захищені шляхом визнання за останньою права на частку у розмірі 11,5 % статутного капіталу та майна ПП «Ефективна відгодівля тварин-захід». Зазначене побутове майно підлягає виділенню ОСОБА_2 із відступленням від принципу рівності часток у спільному майні подружжя, оскільки ОСОБА_1 не заперечує проти такого розподілу. 
		 
		Відмовляючи у задоволенні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів, згідно з якими відбувся перехід права власності на майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, до інших осіб, суд першої інстанції, із яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що на час укладення оспорюваних договорів набувачі не знали і не могли знати про те, що майно належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і що для укладення договорів ОСОБА_1 необхідна згода ОСОБА_2 .
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги 
		 
		У вересні 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Франківського районного суду м. Львова від 02 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 07 вересня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати рішення судів попередніх інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов у повному обсязі. 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно поділи у рівних частинах між сторонами частку у статутному капіталі ПП «Ефективна відгодівля тварин-захід», оскільки така частка не може бути предметом поділу. Вказане підтверджується постановами Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року № 6-79цс13,                від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, відповідно до яких, якщо один із подружжя є учасником господарського товариства і вносить до статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у приватну власність цього підприємства,  а в іншого із подружжя право власності на майно трансформується у право вимоги, сутність якого полягає у праві вимагати виплатити половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.                  
		 
		Суди дійшли помилкового висновку про те, що ненадання згоди одним із подружжя на відчуження майна, що перебуває у спільній сумісній власності, не є підставою для визнання таких правочинів недійсними, оскільки в силу частини другої статті 68 Сімейного кодексу України (далі - СК України) розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою. Спільне майно відчужене ОСОБА_1 на користь інших осіб після розірвання шлюбу із ОСОБА_2 , проти волі останнього, а тому має бути витребувано навіть у добросовісних набувачів. Крім цього, оскільки кредитний договір від 27 вересня 2007 року № 19/347-07к на суму 130 000,00 дол. США укладений лише в інтересах ОСОБА_1 , а кошти не були використані в інтересах сім`ї, то відповідно до частини четвертої статті 65 СК України такий договір не створює обов`язків для другого із подружжя, тобто ОСОБА_2 .  
		 
		Заперечення на касаційну скаргу не надходили.  
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження, витребувана цивільна справа та надано строк на подання заперечень на касаційну скаргу.
		 
		15 грудня 2017 року набрав чинностіЗакон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною третьоюстатті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК Україникасаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У червні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підлягає частковомузадоволенню із таких підстав.
		 
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі із 29 червня 2000року, який розірвано рішенням Франківського районного суду м. Львова від 17 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області 25 лютого 2010 року. Згідно з вказаними судовими рішеннямиіз лютого 2009 року сторони подружніх відносин не підтримують, а із серпня 2009 року разом не проживають і не ведуть спільного господарства, сім`я розпалася.
		15 серпня 2003 року під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2  купили частку у квартирі АДРЕСА_4 ,та 11 березня 2004 року купили частку у квартирі АДРЕСА_5 . Вказані частки у квартирах зареєстровані на ОСОБА_2 .Вказані квартири були переведені у нежитлове приміщення.
		 
		Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 вересня 2008 рокуза ОСОБА_2 та іншими особами визнано право власності на нежитлову будівлю. На підставі зазначеного рішення суду за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/4 частини нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Вказане майно побудовано під час шлюбу на підставі договору про сумісну діяльність учасників із селянським фермерським господарством «Терещенко».
		 
		За період перебування у шлюбі ОСОБА_2 придбав у власність автомобіль марки «ToyotaPrado», 2006 року виписку, державний номерний знак НОМЕР_1 . 
		 
		28 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» укладений кредитний договір № 607/32-376/08 на купівлю автотранспортного засобу «Toyota Auris», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , на суму 23 554,00 дол. США на строк до 2015 року зі сплатою 12 % річних. 27 вересня 2007 року в забезпечення виконання вказаного кредитного договору ОСОБА_2 уклав договір поруки від 28 серпня 2008 року № 607/376/08  з Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк».
		 
		ОСОБА_1 є засновником ПП «Ефективна відгодівля тварин-захід». Згідно з договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 18 серпня 2008 року, ОСОБА_1 у період шлюбу відчужила ОСОБА_2 23 % частки; згідно з рішенням засновників ПП «Ефективна відгодівля тварин-захід», частки устатутному капіталі підприємства поділені таким чином: ОСОБА_1 - 2%, ОСОБА_2 - 23 %, у власності інших осіб - 75%. 
		 
		27 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк Універсальний» укладений кредитний договір №19/347-07к на суму 130 000,00 дол. США на строк до грудня 2010 року, за умовами якого позичальник отримала кошти на споживчі цілі. ОСОБА_2 надавав згоду на отримання зазначеного кредиту та 27 вересня 2007 року на забезпечення виконання кредитного договору уклав разом із ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ВАТ «Банк Універсальний» договір іпотеки, предметом якого була квартира за адресою: АДРЕСА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Сиротяком М. П., та договір поруки від 27 жовтня 2007 року із ВАТ «Банк Універсальний».
		 
		Згідно з договором дарування частини нежитлового приміщення від 24 червня 2011 року серії ВРК № 957351 ОСОБА_1 подарувала своїй дочці ОСОБА_4 1/2 частини нежитлового приміщення, загальною площею 60,9 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Згідно з договором дарування частини нежитлового приміщення від 24 червня 2011 року серії ВРК № 957348 ОСОБА_1 подарувала своїй дочці ОСОБА_4 1/4 частини нежилого приміщення, загальною площею 304,4 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
		 
		Згідно з довідкою-рахунком від 13 вересня 2011 року автомобіль «ToyotaAuris», 2008 року виписку, державний номерний знак НОМЕР_2 , відчужено ОСОБА_5 .
		 
		Нормативно-правове обґрунтування 
		 
		Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
		 
		Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
		 
		Згідно зістаттею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		 
		Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69СК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		 
		Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
		 
		Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Встановивши, що частка у статутному капіталі ПП «Ефективна відгодівля тварин-захід» у розмірі 23 % придбана відповідачем у період шлюбу та за кошти, спільно нажиті сторонами у шлюбі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вказана частка у статутному капіталі є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягає поділу між сторонами шляхом визнання за позивачем права на частку у статутному капіталі ПП «Ефективна відгодівля тварин-захід» у розмірі 11,5 %.
		 
		Верховний Суд не погоджується із таким висновком судів попередніх інстанцій, оскільки він є помилковим, з огляду на таке. 
		 
		За змістомстатті 115 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України),статті 85 Господарського кодексу Українитастатті 12 Закону України «Про господарські товариства»власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників.
		 
		Грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується у право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним із визначальних є факт набуття подружжям таких грошових коштів у шлюбі.
		 
		Таким чином, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.
		 
		Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15. 
		 
		Статтею 113 Господарського кодексу України передбачено, що приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання ? юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.
		 
		Відповідно до частини першої статті 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
		 
		Спеціального закону, яким регулюється діяльність приватних підприємств, немає. Тому всі питання організації та діяльності приватних підприємств необхідно вирішувати виходячи з загальних норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, інших законів.
		 
		Враховуючи те, що порядок формування статутного капіталу приватного підприємства такий як і у товариства з обмеженою відповідальністю, Верховний Суд вважає, що вказана правова позиція застосовується також і у випадку, якщо один із подружжя є учасником приватного підприємства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя.   
		 
		Визнаючи за позивачем право на частку у статутному капіталі ПП «Ефективна відгодівля тварин-захід» у розмірі 11,5 %, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на зазначений правовийвисновок Верховного Суду України та дійшли помилкового висновку про те, що частка у статутному капіталі ПП «Ефективна відгодівля тварин-захід» є спільною сумісною власністю подружжя і така частка підлягає поділу між сторонами.
		 
		Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила суд провести поділ корпоративних прав ОСОБА_2 на частку у статутному капіталу ПП «Ефективна відгодівля тварин-захід» у розмірі 23 % шляхом визнання за нею права на частку статутного капіталу та майна ПП «Ефективна відгодівля тварин-захід» у розмірі 11,5 %. 
		 
		Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		 
		Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. 
		 
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		 
		Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
		 
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
		 
		Аналогічна правова норма була закріплена у статті 11 ЦПК України 2004 року. 
		 
		Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
		 
		Враховуючи те, що згідно із законодавством України частка у статутному капіталі підприємства як об`єкт корпоративних прав не є об`єктом права спільною сумісної власності подружжя та не може були предметом поділу, Верховний Суд дійшов висновку, що вимога позивача щодо визнання за нею права на частку устатутному капіталіПП «Ефективна відгодівля тварин-захід» у розмірі 11,5 %не підлягає задоволенню, оскільки суперечить вимогам чинного законодавства. 
		 
		Щодо визнання недійсними договорів, відповідно до яких відбувся перехід права власностіна майно, що є у спільній сумісній власності, на користь третіх осіб
		 
		ОСОБА_8 у визнанні недійсними договорів про відчуження майно, що є у спільній сумісній власності, суди попередніх інстанцій, із урахуванням правовоговисновку Верховного Суду України, зазначеного у постанові від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, виходили із того, що на момент укладення оспорюваних договорів набувачі майна - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . - не знали і не могли знати про те, що оспорюване майно належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і що для укладення таких договорів ОСОБА_1 необхідна згода ОСОБА_2 
		 
		Проте погодитися із таким висновком судів попередніх інстанцій не можна з огляду на таке. 
		 
		За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.
		 
		Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
		 
		Відповідно до частини першоїстатті 355 ЦК Українимайно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
		 
		За вимогами частин першої, другоїстатті 369 ЦК Україниспіввласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, яке підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
		 
		Згідно з частиною третьоюстатті 65 СК Українидля укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
		 
		Устатті 68 СК Українизакріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно доЦК України.
		 
		Відповідно до частини четвертоїстатті 369 ЦК Україниправочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
		 
		Зазначене спростовує висновки судів попередніх інстанцій, що відсутність згоди співвласника майна на розпорядження майном сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного іншим співвласником, недійсним, оскільки такі висновки не ґрунтуються на нормах цивільного законодавства.
		 
		Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
		 
		Відсутність згоди одного із співвласників ? колишнього подружжя ? на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.
		 
		Такий правовийвисновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у якій відступлено від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16.
		 
		Відступаючи від правовоговисновку Верховного Суду України, зазначеного у вказаних постановах, Велика Палата Верховного Суду виходила із того, що зроблені у них висновки суперечать принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток.
		 
		Із урахуванням наведеного, оскільки договори дарування частини нежитлового приміщення від 24 червня 2011 року серії ВРК № 957351 та дарування частини нежитлового приміщення від 24 червня 2011 року серії ВРК № 957348 укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , а також договір-купівлі продажу автомобіля, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , шляхом реєстрації за останньою автомобіля «ToyotaAuris», 2008 року випуску, номер двигуна 1 НОМЕР_3 , номер кузова    НОМЕР_4, державний номерний знак НОМЕР_2 , на підставі довідки-рахунку № KIM 891240, укладені без згоди ОСОБА_2 , який в силу вимог статі 60 СК України є співвласником відчуженого за вказаними договорами майна і така обставина не спростована, тому оспорювані договори відповідно до вимог статей 203, 205, 215 ЦК України підлягають визнанню недійсними. 
		 
		Враховуючи те, що відчужене за вказаними договорами майно, а саме: 1/2 частини нежитлового приміщення,загальною площею 60,9 кв. м, що знаходиться за адресою:                              АДРЕСА_1 , 1/4 частини нежилого приміщення, загальною площею 304,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та автомобіль«Тoyota Аuris», державний номерний знак НОМЕР_2 , є неподільними речами, а тому не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, у зв`язку із чим Верховний Суд визнає за кожним із подружжя по 1/2 ідеальної часткиу цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їхній спільній частковій власності.
		 
		Разом з цим не підлягає задоволенню вимога ОСОБА_2 про витребуванняоспорюваного майнаіз незаконного володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , оскільки вона не відповідає вимогам законодавства України з огляду на таке. 
		 
		Реституція- поновлення порушених майнових прав, приведення їх до стану, що існував на момент вчинення дії, якою заподіяно шкоди, тобто повернення або відновлення матеріальних цінностей у натурі - тих же самих, або подібних, або речей такої самої вартості.Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.
		 
		Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
		 
		Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. 
		 
		Таким чином, якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред`являтися тоді, коли майно залишається у набувача.Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом.
		 
		Пред`явлена ОСОБА_2 . вимога про витребування із володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_5 майна на підставі статті 388 ЦК України є конкуруючою із вимогою про застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, а тому така вимога не підлягає задоволенню, оскільки права ОСОБА_2 захищаються шляхом задоволення негаторного позову. Задоволення двох конкуруючих вимог є неможливим.
		 
		Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що кредитний договір від 27 вересня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк Універсальний», на суму 130 000,00 дол. США укладений не в інтересах сім`ї, а в особистих інтересах позивача, оскільки кошти використані не за метою зазначеною у ньому, є необґрунтованими з огляду на те, що судами встановлено, що ОСОБА_2 надав згоду на укладення цього договору, виступив поручителем та надав в іпотеку належне йому майно, що повністю спростовує те, що вказаний кредитний договір укладений лише в інтересах позивача. При цьому використання кредитних коштів подружжям не на цілі, передбачені у кредитному договорі, не може свідчити про те, що такий договір укладений не в інтересах сім`ї. 
		 
		Викладене свідчить про те, що судами встановлено всі обставини справи, проте не застосовано норму матеріального права, яка підлягала застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи. Тому оскаржувані рішення підлягають частковому скасуванню із ухваленням нового рішення у відповідній частині.  
		 
		Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		 
		Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.
		 
		Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
		 
		З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір під час розгляду цієї справи у судах у розмірі 23 411,28 грн покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а саме позивач зобов`язана відшкодувати відповідачу 68,75 % від суми судового збору, що складає 16 095,25 грн (23 411,28 грн (загальна сума сплаченого відповідачем судового збору) - 7 316,03 грн (сума незадоволених вимог)). 
		 
		Сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви до суду першої інстанції у розмірі 171,00 грн покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а саме відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу 42,9 % від суми судового збору, що складає 73,26 грн (171,00 грн (загальна сума сплаченого відповідачем судового збору) - 97,74 грн (сума незадоволених вимог)). 
		 
		Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
		 
		Таким чином, позивач зобов`язана відшкодувати відповідачу сплачений сторонами судовий збір у розмірі 16 021,99 грн. 
		 
		Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково. 
		 
		Рішення Франківського районного суду м. Львова від 02 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 07 вересня 2017 року у частині визнання за ОСОБА_1 права на частку у розмірі 11,5 % статутного капіталу та майна Приватного підприємства «Ефективна відгодівля тварин-захід» та відмови ОСОБА_2 у задоволенні вимоги про визнання недійсними договорів скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення. 
		 
		Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову у частині вимоги про проведення поділу корпоративних прав ОСОБА_2 на частку у розмірі 23 % статутного капіталу Приватного підприємства «Ефективна відгодівля тварин-захід» шляхом визнання за нею права на частку у розмірі 11,5 % статутного капіталу та майна цього підприємства.
		 
		Визнати недійсними договір дарування частини нежитлового приміщення від 24 червня 2011 року серії ВРК № 957351, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , договір дарування частини нежитлового приміщення від 24 червня 2011 року серії ВРК № 957348, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , договір-купівлі продажу автомобіля, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , шляхом реєстрації за ОСОБА_5 автомобіля «ToyotaAuris», 2008 року випуску, номер двигуна 1 НОМЕР_3 , номер кузова   НОМЕР_6, державний номерний знак НОМЕР_2 , на підставі довідки-рахунку № KIM 891240. 
		 
		Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальної частки 1/2 частини нежитлового приміщення,загальною площею 60,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/4 частини нежилого приміщення, загальною площею 304,4 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та автомобіля «Тoyota Аuris»,2008 року випуску, номер двигуна  НОМЕР_7 , номер кузова      НОМЕР_8 , державний номерний знак НОМЕР_2 . 
		Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 16 021,99 грн судового збору за розгляд цієї справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанціях. 
		 
		В іншій частині рішення Франківського районного суду м. Львова від 02 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 07 вересня 2017 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		ГоловуючийО. В. Ступак  Судді:І. Ю. Гулейков    А. С. Олійник   Г. І. Усик   В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...