Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/20396/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано судом: 05.07.2019. Зареєстровано: 07.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 08.07.2019.

Номер судового провадження: 2/522/5308/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа №522/20396/18
		Провадження 2/522/5308/19
		 
		ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 липня 2019 року         м. Одеса
		Приморський районний суд м. Одеси в складі 
		головуючого судді Домусчі Л.В., 
		за участю секретаря судового засідання  Вадуцкої В.І., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, - 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач звернулась 20.11.2018 року до суду із позовом до Російської Федерації, в якому просила відшкодувати майнову та моральну шкоду, завдану їй внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію частини території Луганської області, Україна. 
		Позов обґрунтований тим, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Артемівськ Перевальського району Луганської області. До квітня 2015 року була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 України. У квітні 2015 року, через збройну агресію Російської Федерації проти України та окупацію Російською Федерацією частини території Луганської області України, через наявність ефективного контролю Російської Федерації по відношенню до частини територій Донецької та Луганської областей України, позивач була вимушена переселитись з її постійного місця проживання, що встановлено постановою апеляційного суду Одеської області від 23.08.2018 року у цивільній справі №522/24733/16-ц за заявою позивача, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, що набрало законної сили.
		Позивач вважає, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію частини території Луганської області України їй було завдано майнової та моральної шкоди, тому просить стягнути з держави Російська Федерація на її користь: у відшкодування моральної шкоди у розмірі 1098957,86 грн., що є еквівалентом 35000,00 євро за офіційним курсом Національного Банку України на день подання позову; у відшкодування майнової шкоди у розмірі 143333,19 грн., що є еквівалентом 4564,93 євро за офіційним курсом Національного Банку України на день подання позову до суду.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2018 року, головуючим по справі було призначено суддю Домусчі Л.В.. Матеріали позову суддя отримала 21.11.2018 року. 
		Ухвалою суду від 26.11.2018 року у відкритті провадження відмовлено. 
		Постановою апеляційного суду від 07.03.2019 року ухвалу суду від 26.11.2018 року скасовано та справу направлено до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. 
		Матеріали справи були отриманні суддею 11.04.2019 року.
		Ухвалою суду від 19 квітня 2019 року провадження у справі було відкрито та справу призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 27 травня 2019 року.
		Ухвалою суду від 27 травня 2019 року підготовче провадження у справі було закрито та справу призначено до розгляду по суті на 03.07.2019 року.
		У судове засідання 03.07.2019 року сторони не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином. Представник позивачки надав через канцелярію суду заяву, згідно якої підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд їх задовольнити в повному обсязі та розглянути справу за відсутності позивача та її представників.
		Відповідач, який повідомлявся про судове засідання через Посольство Російської Федерації в Україні, отримав завчасно судову повістку, що підтверджується матеріалами справи, відзив на позов не надіслав, в судові засідання представника не направив. 
		У зв`язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, в порядку статті 280 ЦПК України, зі згоди представника позивачки, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 223 ЦПК України.
		Згідно ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
		У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
		Відповідно до ст.268 ЦПК України, в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
		Крім того, на вимогу зазначених норм процесуального права, датою ухвалення судового рішення, ухваленого за відсутності осіб, які беруть участь у справі, є дата складення повного судового рішення.
		У зв`язку з цим, датою складення цього судового рішення є 05 липня 2019 року.
		Дослідивши надані письмові докази в їх сукупності, суд вважає заявлені вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав. 
		У судовомузасіданні встановлено,що позивачка є членом Громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила права».
		Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, уродженкою м. Артемівськ Перевальського району Луганської області, до свого вимушеного переселення була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями паспорту громадянина України. 
		Судом встановлено, що на праві приватної власності позивачці належить трикімнатна квартира АДРЕСА_2 м2 АДРЕСА_3 , що підтверджується договором дарування квартири від 23.11.2006 року, зареєстрованим у реєстрі за №4827, витягом з Державного реєстру правочинів від 23.11.2006 року №3203746, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25.11.2006 року №12645003. 
		Відповідно до постанови апеляційного суду Одеської області від 23.08.2018 року у цивільній справі №522/24733/16-ц, яка не оскаржувалось з боку Російської Федерації у встановленому порядку та набрала законної сили, встановлено факт вимушеного переселення ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в квітні 2015 року з окупованої території Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України. Також вказаною постановою встановлено, що результатом збройної агресії особисто для позивача стала втрата належного їй майна і житла та надії на повернення додому. 
		За правилом ч.1. ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. При цьому, згідно з ч.3 вказаної статті, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Відповідно до ч.2 ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		Отже, виходячи з встановленого в постанові апеляційного суду Одеської області від 23.08.2018 року у цивільній справі №522/24733/16-ц про встановлення факту, що має юридичне значення, суд приходить до висновку, що безпосереднім суб`єктом, внаслідок дій якого позивачу завдано шкоди, є Російська Федерація. 
		Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17.03.2015 р. №254-VIII, визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» від 16.09.2014 р. №1680-VII запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України. До переліку населених пунктів, які визнані цією постановою окупованими входить також і м. Луганськ Луганської області. 
		Частиною 6ст.5Закону України"Прозабезпечення праві свободгромадян таправовий режимна тимчасовоокупованій територіїУкраїни" передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. 
		З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію частини території Луганської області України позивач фактично втратила можливість користуватись своєю трикімнатною квартирою, що розташована в будинку АДРЕСА_3 та рухомим майном, що знаходиться в ній, а також втратила можливість розпоряджатись ним, що завдає позивачу, як моральної шкоди, так і майнової шкоди у вигляді неотриманих доходів, які б вона могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право власності на це нерухоме майно не було порушене.
		Відповідно дост. 41 Конституції Українита п. 2 ч. 1 ст.3, ст.321 ЦК Україниніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановленихКонституцієюта законом.
		Пунктами 8, 9 ч. 2ст.16 ЦК Українипередбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		За змістом ч. ч.1, 2, 3ст. 22 ЦК Україниособа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
		За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
		Відповідно до ч. 1ст. 1166 ЦК Українимайнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ч.3. ст. 12 ЦПК України). 
		Згідно з ч. 1ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 
		Розмір упущеної вигоди, яку складають неотримані доходи від передачі квартири АДРЕСА_4 в оренду, згідно з обґрунтованим доказами розрахунком позивача за період з квітня 2015 р. по листопад 2018 р (43 місяці) який не спростований відповідачем, становить 143333,19 грн, що на день пред`явлення позову до суду за офіційним курсом НБУ є еквівалентом 4564,93 євро. 
		При вирішенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, суд виходить з таких обставин.
		Згідно з ч. 2ст. 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Частиною 6ст.5Закону України"Прозабезпечення праві свободгромадян таправовий режимна тимчасовоокупованій територіїУкраїни" передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод таст. 8 Конституції Українигарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина. 
		Як встановлено постановою апеляційного суду Одеської області від 23.08.2018 року у цивільній справі №522/24733/16-ц, результатом збройної агресії особисто для позивача стала втрата належного їй майна і житла, підтримки та надії на повернення додому. До залишення окупованою Російською Федерацією території Луганської області позивач була повноцінним членом суспільства мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Проте, з початком збройної агресії Російської Федерації проти України вона була позбавлена таких можливостей. Зазначає, що з квітня 2014 року проросійськими активістами були захоплені адміністративні будівлі в Луганську, що призвело до безвладдя в регіоні. В травні 2014 року в Луганську було проведено псевдореферендум, на підставі якого вже наступного дня самопроголошений «народний губернатор» В. Болотов оголосив про незалежність так званої «Луганської народної республіки». Разом зі зміною суспільно-політичного ладу в регіоні, в Луганську була присутня ідеологічна проросійська діяльність, спрямована на формування у жителів міста негативних поглядів та уявлень про Україну, яка розповсюджувалась через різні медійні ресурси. Крім цього, так званою «новою владою» були заборонені будь-які прояви української ідентичності, що виявлялось у забороні державної мови, символіки тощо. Також позивачку було позбавлено права голосу на позачергових виборах Президента України з огляду на заборону їх проведення проросійською окупаційною владою. 
		Судом встановлено, що з літа 2014 року позивач стала свідком пересування по місту Луганськ російської важкої військової техніки, і через деякий час вона була застосована для обстрілів кварталів міста та українських військовослужбовців. Вказане призвело до появи жертв серед цивільного населення. Разом з бойовими діями в місті суттєво погіршилась гуманітарна ситуація, транспортне сполучення фактично припинилося, заробітні плати та соціальні виплати не здійснювались, зменшилась кількість робочих місць. Все вищевказане безпосередньо вплинуло на життя позивача. Як наслідок, задля уникнення масових порушень прав людини, у квітні 2015 року позивач покинула окуповану Російською Федерацією територію Луганської області та переселитись до м. Одеси. Після переїзду їй довелося пристосовуватися до нових життєвих умов, шукати роботу, житло та відновлювати прийнятний для себе рівень життя. 
		Починаючи з квітня 2015 року позивач проживає в АДРЕСА_5 . Після окупації частини Луганської області позивач була позбавлена звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями а також можливості на повернення додому, налагодженого побуту. Ці обставини відобразились на матеріальному і моральному стані позивача. Внаслідок саме збройної агресії частини території Луганської області України було порушено низку прав позивача, передбаченихКонституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту. 
		Згідно з ч. ч. 2, 3, 4ст. 23 ЦК Україниморальна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п. п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
		Вст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»вказано, що суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		При вирішенні вимоги позивача про компенсацію моральної шкоди суд застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), відповідно до якого Турецька Республіка зобов`язана сплатити позивачу компенсацію, зокрема, й за моральні страждання через незаконну окупацію північної частини Кіпру, де народилась та проживала позивач, турецькими Збройними Силами.
		В рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності. Крім того суд також врахував моральні страждання позивача через змушене переселення із північної території Кіпру, де вона народилась та законно мешкала до моменту окупації цієї частини Кіпру турецьким Збройними Силами.
		Отже, виходячи із норм, закріплених у Європейській Конвенції, можна зробити висновок, що Європейський суд з прав людини, затвердивши «Правила суду - компенсація шкоди», виходив із того, що збитки, нанесені особі через порушення прав та законних інтересів, встановлених в Європейській Конвенції, можуть мати не тільки матеріальний, а й моральний характер, а також мати характер множинності. 
		Множинний характер порушень прав та законних інтересів позивача підтверджується постановою апеляційного суду Одеської області від 23.08.2018 року у цивільній справі №522/24733/16-ц, у якому судом надано преюдиційного значення тому факту, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на частині території Луганської області України було порушено низку прав позивача, передбаченихКонституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, зокрема, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті и релігії. 
		Крім цього, умови, в яких позивач проживає зараз, не дають можливості налагодити звичний для неї спосіб життя. Усе до чого вона прагнула раніше тепер є неможливим, оскільки дуже гостро стало питання з приводу житла та фінансів, що безперечно позначилися на її моральному та фізичному стані. Втративши житло, можливість проживати на рідній землі, можливість спілкуватися з близькими людьми позивач відчуває розчарування, безсилля та безпорадність, що також завдає їй моральну шкоду. Вона вимушена витрачати час і кошти для захисту своїх прав та інтересів.
		Отже, враховуючи множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно неї.
		Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду, суд виходить із розміру задоволених вимог заявників по аналогічним спорам, що розглядалися Європейським судом з прав людини. Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), Турецька Республіка має сплатити позивачу компенсацію у розмірі 20 000 кіпрських фунтів (станом на 01.01.1998 р. Європейський Союз при підготовці до запровадження єдиної валюти ЄС - євро, виходив із співвідношення 0,585274 кіпрських фунтів за 1 євро, і таке відношення було актуальним на момент розгляду спору в Європейському суді з прав людини). 
		Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій Російської Федерації, а також почуття безпорадності та розчарування, які вона відчуває роками через неможливість проживати на рідній землі та користуватись належним їй житлом, спілкуватись з близькими, суд вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну йому моральну шкоду у сумі 1121583,26 грн., що на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України є еквівалентом 35000 євро, і саме такий розмір компенсації був визначений Європейським судом з прав людини при розгляді аналогічних вимог фізичних осіб щодо стягнення компенсації за моральні страждання через незаконну окупацію.
		Крім цього, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, п. 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Керуючись ст. ст.3,55 Конституції України, п. 3 ст. 2 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права, ст. ст.11,16,22,23,1166,1167 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 43, 49, 81, 82, 89, 141, 258-259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_5 ) до Російської Федерації (місцезнаходження Посольства Російської Федерації в Україні - 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27)про відшкодування майнової та моральної шкоди, - задовольнити.
		Стягнути із Російської Федерації (місцезнаходження Посольства Російської Федерації в Україні - 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_5 ) моральну шкоду у розмірі 1098957,86 грн. (один мільйон дев`яносто вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят сім гривень, вісімдесят шість копійок), що є еквівалентом 35000,00 євро (тридцять п`ять тисяч євро) за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання цього позову.
		Стягнути із Російської Федерації (місцезнаходження Посольства Російської Федерації в Україні - 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_5 ) майнову шкоду у розмірі 143333,19 грн. (сто сорок три тисячі триста тридцять три гривні, дев`ятнадцять копійок), що є еквівалентом 4564,93 євро (чотири тисячі п`ятсот шістдесят чотири євро, дев`яносто три євроцента) за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання цього позову.
		Стягнути з держави Російська Федерація в дохід держави України судовий збір в розмірі 8810,00 грн.
		 
		Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
		У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
		Повний текст рішення складено 05 липня 2019 року.
		 
		Суддя:                                 Л.В. Домусчи

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...