Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 331/5362/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності; Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
Надіслано для оприлюднення: 05.07.2019. Зареєстровано: 07.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 08.07.2019.
Дата набрання законної сили: 08.02.2021 (частково)
Результат оскарження 08.02.2021 Верховний Суд України: змінено вирок
Номер судового провадження: 1-кп/331/10/2019
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12015080000000219

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		05.07.2019 
		Провадження № 1-кп/331/10/2019
		ЄУН 331/5362/15-к
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 липня 2019 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого  судді ОСОБА_1 , при секретарях ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Запоріжжя у залі суду кримінальне провадження № 42015080000000219 від 08.04.2015 року з обвинувальним актом у відношенні обвинуваченого
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Суми, громадянина України, українця, з вищою освітою, працює начальником Запорізького обласного відділення Комітету з фізичного виховання та спорт у Міністерства освіти і науки України, розлученого, має на утриманні двох неповнолітніх дітей  ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимому, 
		у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368, ч.2 ст. 191, ч.2 ст. 125 КК України,
		за участю:
		прокурора                     ОСОБА_5 
		потерпілого                     ОСОБА_6 
		представника потерпілого         ОСОБА_7 
		захисників                      ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , 
		обвинуваченого                 ОСОБА_4 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		    З 26 червня 2013 року ОСОБА_4 займає посаду начальника Запорізького обласного відділення (філії) Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України на підставі контракту № 7 від 26.06.2013 року та діє від імені Філії на підставі довіреності виданої 02.01.2015 Комітетом з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України в особі голови ОСОБА_10 , строком дії до 31.12.2015, та Положення про Запорізьке обласне відділення (філії) Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України, затвердженого Наказом Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України № 217 від 26.07.2013.
		Так, згідно з Положенням про Запорізьке обласне відділення (філії) Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України, затвердженого Наказом Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України № 217 від 26.07.2013 Запорізьке обласне відділення Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України є бюджетною установою і здійснює управлінські та організаційно-методичні функції з фізичного виховання та спорту в навчальних закладах Запорізької області.
		Начальник Відділення:
		-без довіреності представляє інтереси Відділення на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування;
		-розподіляє обов`язки серед своїх заступників, визначає ступінь їх відповідальності, затверджує посадові інструкції працівників Відділення;
		-видає накази, організовує перевірку їх виконання та інші.
		Відповідно до п. 13 контракту № 7 від 26.06.2013 року начальник Філії має право:
		-самостійно вирішувати всі питання керівництва діяльності Філії, окрім тих, які актами законодавства віднесені до компетенції Комітету, інших державних органів;
		-представляти інтереси Філії в державних органах, установах, організаціях, підприємствах;
		-укладати від імені Комітету на підставі довіреності господарські та інші угоди (договори) і контролювати їх виконання;
		-відкривати рахунки в казначейській службі;
		 
		-розподіляти обов`язки серед своїх заступників, визначати ступінь їх відповідальності, затверджувати посадові інструкції працівників Філії;
		-призначати і звільняти з роботи працівників Філії.
		Згідно з довіреністю, виданою 02.01.2015 Комітетом з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України в особі голови ОСОБА_10 , строком дії до 31.12.2015, начальник Запорізького обласного відділення ОСОБА_4 уповноважений від імені Комітету:
		-здійснювати керівництво поточними справами Запорізького обласного відділення Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України;
		-представляти Комітет у відносинах з будь-якими юридичними та фізичними особами, в тому числі державними органами та органами місцевого самоврядування;
		-видавати накази, розпорядження, інструкції з питань, що стосуються діяльності Запорізького обласного відділення Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України;
		-розпоряджатися коштами та майном, що знаходяться на балансі Запорізького обласного відділення (філії) Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України.
		Таким чином, ОСОБА_4 , обіймаючи посаду керівника структурного підрозділу державної установи, виконує організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції та, відповідно до п. 1 примітки до ст. 364 КК України, є службовою особою.
		Так, 11 квітня 2013 року між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області, в особі першого заступника начальника регіонального відділення ОСОБА_11 та фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 укладено договір оренди № 3088/д державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Запорізького обласного управління з фізичного виховання та спорту, строком дії до 11.04.2014. Згідно з укладеним договором Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - вбудоване нежитлове приміщення, загальною площею 333,30 кв.м, розміщене за адресою: АДРЕСА_3 . Орендоване майно перебуває на балансі Запорізького обласного управління з фізичного виховання та спорту. Фактично у вказаному приміщенні фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 було розміщено фізкультурно-спортивний заклад (тренажерний зал). 07.05.2014 між вказаними особами було укладено договір про зміни до договору № 3088/д від 11.04.2013, відповідно до якого строк дії оренди продовжено до 09.04.2017.
		Приблизно у травні 2014 року у ОСОБА_4 виник умисел на одержання неправомірної вигоди з використанням свого службового становища від фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 . З цією метою ОСОБА_4 приблизно у травні 2014 року, знаходячись у приміщенні Запорізького обласного відділення Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , звернувся до ОСОБА_6 з вимогою передавати йому щомісячно неправомірну вигоду у розмірі 3 000 грн. за безперешкодне користування орендованим приміщенням фізкультурно-спортивного закладу. У разі відмови від виконання його вимог, ОСОБА_4 висловив погрозу ОСОБА_6 створювати перепони у використанні орендованого приміщення у вигляді постійних перевірок та, як наслідок, розірвання договору оренди.
		З метою примусити ОСОБА_6 сплачувати йому щомісяця неправомірну вигоду у вказаному розмірі 17.11.2014 та 09.02.2015 ОСОБА_4 направив на його адресу офіційні листи із зазначенням повноважень Запорізького обласного відділення Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України щодо ініціювання розірвання договору оренди. Крім того, 10.04.2015 ОСОБА_4 , продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір на одержання неправомірної вигоди, діючи умисно із корисливих мотивів, використовуючи своє службове становище, направив на адресу ОСОБА_6 копію акту візуального обстеження цільового використання орендованого майна від 07.04.2015, відповідно до якого за вказаною адресою виявлено порушення умов договору оренди № 388/д від 11.04.2013, а саме: використання орендованого приміщення не за призначенням. Таким чином, ОСОБА_4 , з метою одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_6 умисно створив умови, за яких останній був вимушений надати йому неправомірну вигоду з метою запобігти шкідливим наслідкам для своїх прав та законних інтересів, а саме для нерозірвання договору оренди приміщення, що призведе до зупинення його підприємницької діяльності.
		Далі, 23.04.2015, приблизно о 16 год. 30 хв. ОСОБА_4 , продовжуючи свій злочинний намір, направлений на одержання неправомірної вигоди, діючи умисно, із корисливих мотивів, використовуючи своє службове становище, знаходячись у приміщенні свого службового кабінету за адресою: АДРЕСА_3 , повідомив ОСОБА_6 , що для безперешкодного користування орендованим приміщенням він має передати йому неправомірну вигоду у сумі 25 000 грн., яка є загальною заборгованістю за несплату неправомірної вигоди щомісяця з жовтня 2014 року по квітень 2015 року включно у сумі 21 000 грн., з розрахунку 3000 грн. на місяць, та за травень, вересень 2014 року у сумі 4000 грн., з розрахунку 2000 грн. на місяць. ОСОБА_4 також повідомив, що у подальшому ОСОБА_6 повинен передавати йому щомісячно, окрім літніх місяців, в якості неправомірної вигоди грошові кошти в розмірі 3 000 грн. У разі відмови, він продовжить створювати перепони у використанні орендованого приміщення та буде ініціювати перед регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області питання щодо розірвання договору оренди.
		Крім того, факт вимагання ОСОБА_4 неправомірної вигоди від ОСОБА_6 супроводжувався спричиненням останньому тілесних ушкоджень, які мали місце 01.05.2015 приблизно о 16.00 год. біля будинку № 16 то вул. Малиновського у м. Запоріжжі, внаслідок відмови ОСОБА_6 , передавати неправомірну вигоду на його умовах.
		08.06.2015 приблизно о 14.00 год. ОСОБА_4 , продовжуючи свій злочинний намір, направлений на одержання неправомірної вигоди, діючи умисно із корисливих мотивів, використовуючи своє службове становище, знаходячись у приміщенні свого службового кабінету, за вищевказаною адресою, при зустрічі з ОСОБА_6 , погодився знизити розмір неправомірної вигоди, яку повинен надати йому останній, з 25 000 грн. до 17 000 грн., у якості заборгованості за несплату неправомірної вигоди щомісяця з травня 2014 року та у подальшому він зобов`язаний щомісяця передавати йому неправомірну вигоду у розмірі 2000 грн.
		09.06.2015, приблизно о 15 год. 20 хв., ОСОБА_4 , діючи умисно, із корисливих мотивів, використовуючи своє службове становище, знаходячись у приміщенні Запорізького обласного відділення Комітету з фізичного виховання ті спорту Міністерства освіти і науки України, розташованому за адресою: Запоріжжя, вул. Дзерджинського/Свердлова, 8/28, одержав від ОСОБА_6 неправомірну вигоду у розмірі 17 000 грн. за невчинення дій, які входять до його повноважень, а саме за нестворення перешкод у використанні орендованого приміщення у вигляді перевірок, направлення йому листів та неініціювання перед регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області питання щодо розірвання договору оренди вказаного приміщення.
		Крім того, 01.05.2015 приблизно о 16.00 годин, начальник Запорізького обласного відділення (філії) Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України ОСОБА_4 , перебуваючи біля будинку 16 по вул. Малиновського у м. Запоріжжі, діючи умисно, на ґрунті неприязних стосунків, які виникли внаслідок відмови потерпілого ОСОБА_6 передавати неправомірну вигоду на його умовах, наніс останньому ряд ударів руками в область голови та обличчя, після чого захватив його шию та почав душити руками. В результаті вказаних дій потерпілому ОСОБА_6 було спричинено струс головного мозку, множинні забиття та ссадна м`яких тканин обличчя та голови, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
		   Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні свою провину не визнав та пояснив, що з 2013 року він був призначений на посаду начальника Запорізького відділення Комітету з фізичного виховання та спорту та познайомився із ОСОБА_6 , який на той момент вже орендував частину будівлі Філії під тренажерний зал. Оскільки договір оренди був укладений між Фондом державного майна та ОСОБА_6 , він не втручався у ці відносини. Між ними була лише усна домовленість про надання благодійної допомоги для проведення спортивних змагань за участю дітей. Пізніше ОСОБА_6 вирішив влаштувати торгівлю на території залу. Він взяв у борг у нього 2000 доларів США ( на той момент це складало 16000 грн), які належали його дружині, повертати борг ОСОБА_6 повинен був по 4 тис. грн. щомісячно. Періодично він з`ясовував у ОСОБА_6 , коли він поверне борг, однак той розповідав про важке матеріальне становище та відсутність відвідувачів у залі. Крім того, він вважав, що ОСОБА_6 , не має права здійснювати торгівлю невідомими товарами у залі, тому він декілька разів попереджав останнього про порушення умов оренди та вжиття заходів реагування, оскільки слідкування за цільовим використанням державного майна було його безпосередньою функцією. В червні 2015 року ОСОБА_6 знову прийшов до нього на роботу та приніс грошові кошти на погашення боргу, однак через декілька хвилин зайшли працівники СБУ та стали проводити обшук у його приміщенні. Вважає, що ОСОБА_6 умисно вчинив провокацію щодо нього, оскільки ніякої неправомірної вигоди він не вимагав та не мав намір отримувати. Дійсно, 01.05.2015 року між ним та ОСОБА_6 сталася сварка, останній його образив його, тому він не втримався, вийшов із дому, після чого наніс декілька ударів ОСОБА_6 в обличчя, намагаючись провчити останнього, наміру завдавати йому суттєві ушкодження у нього не було. З приводу обвинувачення за ч.2 ст. 191 КК України пояснив, що восени 2013 року ОСОБА_6 здійснив певні ремонтні роботи у приміщенні, які він орендував, та просив зарахувати ці витрати у рахунок орендної плати за листопад та грудень 2013 року. Порадившись із бухгалтером, враховуючи, що така практика була і за минулого керівництва, він погодився не стягувати орендну плату із ОСОБА_6 . У подальшому під час проведення перевірок з`ясувалось, що це є порушенням умов договору оренди, після чого вони виставили рахунок ОСОБА_6 , який останній не сплатив, пізніше сума боргу за орендну плату була стягнута у судовому порядку. Особисто він ніяких грошових коштів за оренду від ОСОБА_6 не отримував та, відповідно, не привласнював, вважає себе невинуватим у вчиненні цього злочину. 
		Не дивлячись на невизнання своєї провини, винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджується наступними доказами. 
		Так, допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_6 пояснив, що познайомився із ОСОБА_4 , коли останнього призначили на посаду керівника філії Комітету з фізичного виховання та спорту, у приміщенні якого він орендував зал як приватний підприємець. Майже одразу ОСОБА_4 висунув вимогу про сплату щомісяця йому неправомірної вигоди 3000 грн. за безперешкодне користування залом. Спочатку він погодився та деякий час платив ОСОБА_4 грошові кошти, однак у подальшому після Майдану та зміни влади у м. Запоріжжі припинив платежі. Тоді ОСОБА_4 став створювати йому перешкоди у користуванні залом, погрожував розірвати договір оренди у разі несплати хабарів, він був впевнений, що ОСОБА_4 як начальник Філії погоджує договір оренди, тому має повноваження не продовжити термін його дії. Вони неодноразово спілкувалися з приводу подальшої спільної роботи, ОСОБА_4 зазначав, що він повинен сплатити йому увесь борг хабарів за 2014 рік та частину 2015 року, визначивши ціну 25000 грн. Він був обурений такими діями ОСОБА_4 , та звернувся до працівників СБУ із заявою про неправомірні дії ОСОБА_4 , які залучили його до співробітництва та встановили відеозаписуючі пристрої. Так, 01.05.2015 він повинен був зустрітися із ОСОБА_4 та передати йому гроші за тією схемою, яку придумав ОСОБА_4 ( його дружині через балкон), але він не погодився на таку пропозицію. Тоді ОСОБА_4 обурився на його відмову, вийшов із будинку та став наносити йому тілесні ушкодження по голові та обличчю, він втратив рівновагу та присів, тоді ОСОБА_4 схопив його за шию та намагався задушити, при цьому висловлював погрози розправою у разі відмови передавати гроші у подальшому, вказуючи, що він не буде принижувати себе та просити гроші, оскільки ОСОБА_6 сам повинен приносити гроші. Такі дії обвинуваченого він розцінив як погрозу своєму життю та бізнесу у разі відмови передавати гроші у подальшому. Далі, під час чергової зустрічі ОСОБА_4 назвав йому остаточну суму боргу хабарів у розмірі 17000 грн., на що він погодився. Грошові кошти були помічені та надані йому працівниками СБУ. 09.06.2015 року він прийшов до приміщення Філії та у кабінеті поруч із кабінетом ОСОБА_4 передав гроші останньому, той поклав їх до верхньої шухляди шафи, після чого він пішов у справах. Також пояснив, що у 2013 році ОСОБА_4 попросив дати йому гроші на лікування, на що він погодився та передав йому 8000 грн. Між ними була усна домовленість, що ці гроші ОСОБА_4 віддавати не буде, а внесе як орендну плату за два наступні місяці. Через деякий час він дізнався, що гроші за оренду не внесені. Вважає, що ОСОБА_4 привласнив ці гроші собі. Також пояснив, що у 2013 році іноді після отримання він нього хабарів ОСОБА_4 просив написати боргову розписку, так як боявся, що його викриють працівники поліції. Однак насправді він ніколи не позичав у ОСОБА_4 грошові кошти, оскільки мав достатнє матеріальне забезпечення, але писав розписки, оскільки на той момент перебував у нормальних відносинах із останнім. На сьогодні він підтримує свій цивільний позов та просить стягнути з ОСОБА_4 матеріальну шкоду від злочину у вигляді витрат на придбання лікарських засобів під час лікування після спричинення йому тілесних ушкоджень у розмірі 2216, 98 грн. та моральну шкоду через перенесені фізичні страждання та біль, а також зниження його авторитету та завдання шкоди його іміджу, оскільки його побиття сталося біля його будинку на очах у сусідів, посилення почуття страху за своє життя та майно, перенесення переживань через погіршення стану здоров`я на фоні раніше отриманих травм при ДТП та повторного струсу головного мозку від дій обвинуваченого, яку він оцінює у 100000 грн.
		   Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснила, що вона працювала на посаді начальника Запорізького регіонального відділення Фонду державного майна. Їй відомо про те, що між приватним підприємцем ОСОБА_12 та Фондом державного майна було укладено договір оренди приміщення з метою використання під спортивний зал, у подальшому умови договору були змінені та дозволено продаж продовольчих товарів. Під час укладення договору оренди думка представників Комітету з фізичного виховання та спорту не враховується, оскільки власником майна є Фонд. Вони як власники жодних претензій до ОСОБА_6 з приводу використання приміщення не мали, ОСОБА_4 звертався до них із певними заявами з приводу виконання договору оренди, але їх зміст вона вже не пам`ятає, відповідь на звернення була надана у встановленому законом порядку. 
		   Свідок ОСОБА_9 у судовому засідання пояснила, що вона працювала на посаді спеціаліста Запорізької філії Комітету з фізичного виховання та спорту, іноді виконувала повноваження юриста. Знає про те, що частину приміщення Філії орендує ПП ОСОБА_13 . Але вони як балансоутримувачі приміщення мали право проводити перевірки цільового використання цих приміщень, під час яких були виявлені факти несанкціонованої торгівлі, про що повідомили офіційно Фонд держмайна. Але отримали відповідь, що усі питання із орендарем будуть вирішені без участі Філії. Вона особисто брала участь у складанні та підписанні актів перевірки. Пам`ятає, що у червні 2015 року був проведений обшук у кабінеті начальника Філії ОСОБА_4 , у цей день до нього приходив ОСОБА_6 , однак мету їх зустрічей вона не знає.
		   Свідок ОСОБА_14 надала суду аналогічні пояснення щодо її участі під час перевірки цільового використання приміщення Філії ПП ОСОБА_6 , під час якого були виявлені факти торгівлі харчовими продуктами без дозволу.
		   Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 пояснив, що він працює на посаді директора спортивних споруд Запорізької Філії Комітету з фізичного виховання та спорту. Йому було доручено розібратися із законністю здійснення торгівлі продуктами харчування орендарем ОСОБА_6 . Він встановив, що відповідно до умов договору оренди ОСОБА_6 має право використовувати приміщення під спортивний зал, права на торгівлю не має. ОСОБА_4 , дав йому розпорядження діяти відповідно до закону. Ним складалися акти, де зафіксовані факти торгівлі, про що у подальшому вони повідомляли Фонд Держмайна. Також йому відомо, що рішення про продовження договору оренди приймається лише ФДМ без погодження із Комітетом фізичного виховання та спорту.
		   У судовому засіданні за клопотанням сторони захисту були допитані у якості свідків працівники Філії ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , які підтвердили, що знають про факти торгівлі у тренажерному залі, у якому розміщено спортивний клуб « ІНФОРМАЦІЯ_4 », а також про те, що орендар ОСОБА_6 мав намір створити в іншій кімнаті невелике місце для відпочинку, де здійснювати продаж напоїв та харчування, та вже розпочав ремонт, але кімната до сьогодні порожня. 
		Крім того, провина обвинуваченого ОСОБА_4 за ч.3 ст. 368 та ч.2 ст. 125 КК України підтверджується наступними доказами:
		- протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 09.04.2015 року від ОСОБА_6 за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України (т.2 а.с. 182-184);
		- протоколом огляду від 17.07.2015 року приміщення спортивного залу, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 із фототаблицею до нього, де зафіксовано загальний вид тренажерного залу та власного кабінету ОСОБА_6 (т. 2 а.с. 205-210);
		- протоколом проведення слідчого експерименту від 24.07.2015 року за участю потерпілого ОСОБА_6 , під час якого останній пояснив обставини та місце передачі грошових коштів ОСОБА_4 , 09.06.2015 року, а також вказав, де ОСОБА_4 , залишив пакет із грошовими коштами та де знаходиться безпосередньо кабінет ОСОБА_4 ( т.2 а.с. 212-220);
		- протоколом огляду, помітки та вручення заздалегідь ідентифікованого засобу- грошових коштів від 09.06.2015 року, який проводився на підставі постанови прокурора від 09.06.2015 року про використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів. Під час огляду були скопійовані купюри загальним розміром 17000 грн та помічені спеціальним засобом «Світлячок М», після чого вручені ОСОБА_6 (т. 2 а.с. 222-247, т.3 а.с. 1-6);
		- протоколом обшуку від 09.06.2015 року, відеозапис якого був продемонстрований у судовому засіданні, дозвіл на проведення якого було надано слідчим суддею у передбачений законом спосіб 10.06.2015 року ( т.3 а.с. 86), під час якого було проведено обшук у службовому кабінеті ОСОБА_4 та виявлено та вилучено грошові кошти у розмірі 17000 грн, які мали характерне світіння, зроблені змиви з рук затриманого та проведено його особистий обшук та вилучене його майно - флешнакопичувачі, мобільний телефон, штани, документи ( т.3 а.с. 9-16)
		У судовому засіданні обвинувачений та його захисник наполягали на тому, що грошові кошти були підкинуті йому працівниками СБУ, оскільки спочатку не були знайдені та лише після повторного огляду виявлені під мийкою. Пізніше обвинувачений заявив про те, що передані йому ОСОБА_6 грошові кошти є поверненням боргових зобов`язань.
		Суд не погоджується із твердженнями сторони захисту про незаконне створення доказів правоохоронними органами та зазначає, що обшук місця події постійно фіксувався на відеокамеру, запис, відтворений у судовому засіданні, не містить переривань та повністю відповідає змісту протоколу, під час огляду були присутні поняті, які також слідкували за його ходом. Також суд звертає увагу, що грошові кошти, вилучені у ОСОБА_4 , є тими самими, які використовувалися як заздалегідь ідентифіковані засоби, були вручені ОСОБА_6 та у подальшому передані останнім ОСОБА_4 , що підтвердив потерпілий у судовому засіданні. 
		В той же час суд зазначає про порушення порядку проведення освідування затриманої особи та відібрання у неї біологічних зразків для дослідження, оскільки відповідно до вимог ч.2 ст. 241 КПК України освідування здійснюється на підставі постанови прокурора, яка у даному випадку не виносилась, тому суд вважає, що обставини, які стосуються відібрання змивів із долоней ОСОБА_4 під час проведення обшуку його кабінету, неможна вважати належними та допустимими доказами по справі в цій частині.
		-постановою про проведення контролю за вчиненням злочину  спеціального слідчого експерименту від 08.06.2015 року ( т. 4 а.с. 31-32) та протоколом про наслідки його проведення від 1006.2015 року ( т. 4 а.с. 33);
		-постановою про залучення осіб до проведення негласної слідчої (розшукової) дії у формі конфіденційного співробітництва від 05.06.2015 року, під час якого було залучено ОСОБА_6 ( т. 4 а.с. 34) та протокол за результатами його проведення від 09.06.2015 року ( т. 4 а.с. 35);
		-довідкою про видачу грошових коштів у розмірі 17000 грн з Державного бюджету України ( т. 5 а.с. 14)
		-протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 09.06.2015 року ( т. 4 а.с. 38)
		-договором оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Запорізького обласного управління з фізичного виховання та спорту від 11.04.2013 року, укладеного між Фондом державного майна України та ОСОБА_6 , укладений строком на один рік із можливістю продовження із додатками та договорами про зміни, згідно якого 20.02.2015 року було надано право ОСОБА_6 на розміщення торговельного об`єкту з продажу продовольчих товарів (т. 4 а.с. 178-187, 221-244)
		-довіреністю на ім`я ОСОБА_4 на право представляти інтереси Комітету з фізичного виховання та спорту від 02.01.2015 року (т. 4 а.с. 210);
		-контрактом № 7 від 26.06.2013 року ОСОБА_4 ( т. 4 а.с. 211-215)
		-Положенням про Запорізьке обласне відділення Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України ( т. 4 а.с. 216-220)
		-вимогою на ім`я ОСОБА_6 про необхідність укладання договору на постачання електроенергії, яка надіслана ОСОБА_4 17.11.2014 року (т. 4 а.с. 245)
		-попередженням щодо нецільового використання орендованого приміщення від 09.02.2015 року на ім`я ОСОБА_6 від ОСОБА_4 ( т. 4 а.с. 246);
		-зверненням до ФДМ України із незгодою на внесення змін до договору оренди в частині зміни цільового призначення використання орендованого приміщення ОСОБА_6 , надіслане 06.03.2015 року ОСОБА_4 та відповідь ФДМ України (т. 4 а.с. 247-248);
		-вимогою ОСОБА_4 від 03.04.2015 року щодо надання доступу до об`єкту оренди для проведення перевірки цільового використання приміщення ( т. 5 а.с. 1);
		-актом візуального обстеження орендованого майна від 07.04.2015 року із вимогою усунення виявлених порушень (т. 5 а.с. 2-3);
		-погоджувальними листами щодо продовження термінів дії договорів оренди від імені Запорізької філії Комітету з фізичного виховання та спорту ( т. 5 а.с. 4-7)
		-прокурором надано суду у якості доказу провини ОСОБА_4 висновок експерта № 270 від 27.07.2015 року (т. 5 а.с. 19-23), згідно якого проводилось дослідження грошових коштів  17000 грн та змивів з долоней обвинуваченого. Однак, зазначений доказ не може бути допущений судом до доказової бази в частині висновків щодо змивів із долоней рук обвинуваченого, оскільки судом було визнано таким, що отримано із порушенням норм КПК України змиви з долоней, тому і всі похідні від нього докази не можуть використовуватися судом під час вирішення питання про наявність у діях обвинуваченого складу інкримінованого йому злочину, керуючись правилом «плоди отруйного дерева». При цьому, враховуючи, що порушень норм КПК України при проведенні обшуку судом не виявлено, висновки експерта в частині наявності на вилучених грошових купюрах слідів люмінофору приймаються судом як допустимі.
		-протоколом огляду від 18.07.2015 року мобільного телефону «Самсунг», який належить ОСОБА_4 , у телефонній книзі якого знайдено номер абонента, підписаний як ОСОБА_6 ( т. 5 а.с. 25-26)
		-протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 10.06.2015 року від ОСОБА_6 за фактом спричинення йому тілесних ушкоджень (т.2 а.с. 187-189);
		-фотокартками отриманих тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_6 (ч. 2 а.с. 198-203); 
		-висновком експерта № 2179 від 11.06.2015 року, згідно якого виявлені у ОСОБА_6 струс головного мозку, множинні забої та ссадна голови та обличчя у сукупності кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що потягли за собою короткочасний розлад здоров`я (т. 3 а.с. 89-91)
		На підтвердження провини обвинуваченого ОСОБА_4 суду були надані протоколи за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 13.06.2015 року (т.3 а.с.92-94, 95-99), від 20.06.2015 року ( т.3 а.с. 139-168), від 11.06.2015 року ( т. 3 а.с. 169) від 21.06.2015 року ( т. 3 а.с. 170-207), від 11.06.2015 року ( т. 3 а.с. 208), від 12.06.2015 року ( т.3 а.с. 209-222), від 1706.2015 року ( т.4 а.с. 1-3), від 12.06.2015 року ( т.4 а.с. 4-5), від 17.06.2015 року ( т. 4 а.с. 6-7), від 18.06.2015 року ( т. 4 а.с. 9-25), від 19.06.2015 року ( т. 4 а.с. 26-28).
		У подальшому під час судового розгляду прокурором були відкриті стороні захисту та надані суду для дослідження і ухвали слідчих суддів Запорізького апеляційного суду з приводу надання дозволів на проведення вказаних негласних слідчих (розшукових) дій ( т. 6 а.с. 38-50)
		   В той же час, відповідно до ч. 2 ст. 290 КПК України прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.
		   Відповідно до ч. 12 ст. 290 КПК України, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
		Для доведення допустимості результатів НСРД мають бути відкриті не тільки результати цих дій, а й документи, які стали правовою підставою їх проведення (клопотання слідчого, прокурора, їх постанови, доручення, ухвала слідчого судді), оскільки змістом цих документів сторони можуть перевірити дотримання вимог кримінального процесуального закону стосовно негласних слідчих (розшукових) дій.
		Згідно з ч. 1 ст. 86 КПК Українидоказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Обов`язковим елементом порядку отримання доказів в результаті НСРД є попередній дозвіл уповноважених суб`єктів (слідчого судді, прокурора, слідчого) на їх проведення. 
		Документи, які стали правовою підставою проведення НСРД (зокрема, не розсекречені на момент звернення до суду з обвинувальним актом), не можуть вважатися додатковими матеріалами до результатів проведених негласних слідчих (розшукових) дій, отриманими до або під час судового розгляду, оскільки є їх частиною.
		Ці процесуальні рішення виступають правовою підставою проведення НСРД, з огляду на їх функціональне призначення щодо підтвердження допустимості доказової інформації, отриманої за результатами проведення таких дій, і повинні перевірятися та враховуватися судом під час оцінки доказів.
		Враховуючи, що НСРД проводяться під час досудового розслідування за ініціативою сторони обвинувачення, ця сторона має їх у своєму розпорядженні, зокрема прокурор - процесуальний керівник цього розслідування. Згідно з ч. 2 ст. 36 КПК України прокурор має повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування.
		Що стосується процесуальних документів, які мають гриф секретності, то за змістом ст. ст. 85, 92, 290 КПК України прокурор - процесуальний керівник зобов`язаний під час досудового розслідування заздалегідь ініціювати процедуру їх розсекречення одночасно с результатами НСРД і забезпечити відкриття цих документів на етапі закінчення досудового розслідування.
		Якщо у процесі дослідження постанов, ухвал та клопотань буде встановлено порушення вимог ст. 290 КПК України то відомості наведені у відкритих процесуальних документах, не є допустимими доказами.
		Такого Висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду, виклавши його у Постанові № 13-37кс18 від 16.01.2019 року.
		З огляду на викладене, суд приходить до наступного, оскільки ухвали слідчих суддів , які стали підставами для проведення негласних слідчих дій у відношенні ОСОБА_4 не були відкриті стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України, надані прокурором лише в судовому засіданні під час судового розгляду, суд не допускає відомості, що містяться в ухвалах слідчих суддів Апеляційного суду Запорізької області та у протоколах, зазначених вище, а також інформацію, зафіксовану на доданих до них дисках DVD-R, як докази винуватості обвинуваченого ОСОБА_4 .
		Також прокурором надано суду документи, які стосуються взаємовідносин між ОСОБА_6 та Філією Комітету з фізичного виховання та спорту з проводу укладання договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого держаного нерухомого майна від 01.01.2016 року, відповідь ВАТ «Запоріжобленерго» від 08.04.2016 року, акти про відключення від електропостачання від 23.03.2016 року (т. 3 а.с. 235-242). Оскільки вказані документи стосуються іншого періоду взаємовідносин між Філією та ОСОБА_6 (а саме: 2016 рік), а кримінальні правопорушення, які розглядаються судом, були вчинені у 2013 році, 01.05.2015 року та 09.06.2015 року відповідно, тому надані прокурором докази не належать до предмету доказування, тому відхиляються судом.
		З вказаних вище підстав суд не бере до уваги докази, надані стороною захисту з приводу відносин між приватним підприємцем та Філією, оскільки вони стосуються періоду 2016 року, який не є предметом розгляду даного кримінального провадження (т. 4 а.с. 134-177), а також аналогічні документи, витребувані судом, за фактом відключення приміщення Філії від енергопостачання у 2016 році (т. 5 а.с. 51-62, 63-82).
		Органом досудового розслідування дії ОСОБА_4 за ч.3 ст. 368 КК України кваліфіковані у тому числі як вчинення діяння службовою особою, яка займає відповідальне становище, посилаючись на те, що ОСОБА_4 є керівником структурного підрозділу органу державної влади  Запорізького обласного відділення (філії) Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України.
		Однак суд не погоджується із такими висновками сторони обвинувачення з огляду на таке.
		Так, відповідно до наказу Міністерства освіти та науки України № 808 від 20.06.2013 року про затвердження Положення про Комітет з фізичного виховання та спорту ( чинного на момент вчинення правопорушення) Комітет є державною бюджетною неприбутковою установою, яка належить до сфери управління МОН України. У структуріКомітету діютьфілії:Кримське республіканське,обласні,Київське таСевастопольське міськівідділення зфізичного вихованнята спорту. Основним завданням Комітету є участь у реалізації державної політики з фізичного виховання і спорту в навчальних закладах.
		Аналіз вказаного положення та Положення про Запорізьке обласне відділення (філії) Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України, затвердженого Наказом Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України № 217 від 26.07.2013 дає підстави стверджувати, що зазначена установа не має повноважень на видання наказів або розпоряджень, обов`язкових до виконання іншими юридичними чи фізичними особами, її діяльність спрямована на сприяння в організації та координацію роботи з фізичного виховання і спорту, тому зазначена установа не відноситься до струкрури державних управлінських органів, а є лише державною установою.
		Відповідно до п. 2 Примітки до ст. 368 КК України (в редакції на момент вчинення злочину) службовими особами, які займають відповідальне становище, у статтях 368, 368--2, 369 та 382 цього Кодексу є особи, зазначені у пункті 1 примітки до статті 364 цього Кодексу, посади яких згідно із статтею 25 Закону України "Про державну службу" віднесені до третьої, четвертої, п`ятої та шостої категорій, судді, прокурори і слідчі, а також інші, крім зазначених у пункті 3 примітки до цієї статті, керівники і заступники керівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць.
		Таким чином, враховуючи, що посада ОСОБА_4 як керівника філії - Запорізького обласного відділення (філії) Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України не відноситься до посад керівників органів державної влади, а він наділений повноваженням здійснювати організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції у державній установі, суд приходить до висновку про необхідність виключення із обвинувачення кваліфікуючу ознаку  вчинення злочину службовою особою, яка займає відповідальне становище. При цьому, зміст Положення про Запорізьке обласне відділення (філії) Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України, контракту № 7 від 26.06.2013 року та довіреності на ім`я ОСОБА_4 на право представляли інтереси Комітету з фізичного виховання та спорту від 02.01.2015 року дає підстави стверджувати, що ОСОБА_4 є службовою особою державної установи як керівник її філії.
		Стороною захисту стверджувалось про відсутність факту вимагання неправомірної вигоди з боку ОСОБА_4 , оскільки відносини між Філієї та ПП ОСОБА_6 з приводу цільового користування орендованим приміщенням не виходили за рамки закону, оскільки ОСОБА_4 мав право проводити такі перевірки як балансоутримувач приміщення та реагувати на порушення відповідно до закону.
		Так, Верховний Суд України раніше неодноразово висловлював свою правову позицію з приводу правильного розуміння законодавчого визначення вимагання хабара і констатував, якщо хабародавець зацікавлений у незаконній, неправомірній поведінці службової особи, прагне обійти закон, установлену процедуру вирішення того чи іншого питання, досягти задоволення своїх незаконних інтересів, уникнути заслуженої відповідальності, одержати незаконні пільги або переваги тощо, то вимагання хабара виключається (постанови Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України: № 5-14кс12 від 4 жовтня 2012 року, № 5-13кс13 від 23 травня 2013 року, № 5-14кс13 від 30 травня 2013 року, № 5-28кс13 від 5 вересня 2013 року, № 5-47кс13 від 12 грудня 2013 року, № 5-42кс13 від 7 листопада 2013 року, № 5-43кс13 від 26 грудня 2013 року, № 5-20кс14 від 13 листопада 2014 року, № 5-19кс14 від 26 червня 2014 року).
		Із законодавчого визначення та судової практики випливає, що така ознака, як вимагання хабара, може бути поставлена за провину за наявності трьох основних чинників: 1) ініціатором давання (одержання) хабара є службова особа - хабароодержувач; 2) пропозиція про давання (одержання) хабара має характер вимоги (примусу), що підкріплюється: або а) відкритою погрозою, або б) створенням таких умов, які переконують хабародавця в наявності реальної небезпеки його правам та законним інтересам, що змушує його погодитися з такою вимогою; 3) дії, виконанням (невиконанням) яких погрожує вимагач, зумовлені його службовим становищем, і, головне, мають протиправний характер або спрямовані на заподіяння шкоди правам та законним інтересам хабародавця.
		Так, у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 займав посаду керівника Філії Комітету з фізичного виховання та спорту МОН України, яка була балансоутримувачем приміщення, яке орендував ОСОБА_6 . Як пояснив потерпілий ОСОБА_6 у судовому засіданні, після припинення сплати ним неправомірної вигоди ОСОБА_4 у 2014 та на початку 2015 року ОСОБА_4 неодноразово в усній розмові попереджав останнього про можливі негативні наслідки такої відмови, а саме: припинення договору оренди або відмови у його продовженні, а також створення штучник перешкод у вільному користуванні орендованим приміщенням. Про реальність погроз та їх реалізацію з боку ОСОБА_4 свідчать надіслані ОСОБА_6 вимоги про необхідність укладання договору на постачання електроенергії від 17.11.2014 року (т. 4 а.с. 245), попередження щодо нецільового використання орендованого приміщення від 09.02.2015 року (т. 4 а.с. 246), зверненням до ФДМ України із незгодою на внесення змін до договору оренди в частині зміни цільового призначення використання орендованого приміщення ОСОБА_6 , надіслане 06.03.2015 року (т. 4 а.с. 247-248); вимогою ОСОБА_4 від 03.04.2015 року щодо надання доступу до об`єкту оренди для проведення перевірки цільового використання приміщення (т. 5 а.с. 1); актом візуального обстеження орендованого майна від 07.04.2015 року із вимогою усунення виявлених порушень (т. 5 а.с. 2-3). Факти проведення декількох перевірок діяльності орендаря ОСОБА_6 підтвердили у судовому засіданні і свідки  ОСОБА_9 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .
		При цьому ПП ОСОБА_6 користувався наданим йому в оренду нежитловим приміщенням на законних підставах, що не оспорювали сторони у судовому засіданні та підтверджується копіями договорів оренди та поясненнями свідка ОСОБА_11 .
		Також суд звертає увагу на той факт, що перевірки діяльності ОСОБА_6 були проведені у короткий період (лютий-квітень 2015 року) саме після відмови ОСОБА_6 надавати неправомірну вигоду та були спрямовані на створення переконання у приватного підприємця про небезпеку припинення його законної діяльності у разі відмови сплати неправомірної вигоди. При цьому законних прав отримувати у ОСОБА_6 додаткові платежі окрім орендної плати ОСОБА_4 не мав. 
		На користь наявності факту вимагання неправомірної вигоди з боку ОСОБА_4 свідчить і обставини нанесення тілесних ушкоджень потерпілому 01.05.2015 року з метою примусити виконувати вимоги останнього найближчим часом, що було сприйнято потерпілим саме як погроза його життю та бізнесу у майбутньому, оскільки ОСОБА_4 мав повноваження щодо погодження договорів оренди в частині продовження строків його дії, що підтверджується відповідними погоджувальними листами ( т. 5 а.с. 4-7).
		   Не заслуговують на увагу та відкидаються судом доводи сторони захисту з приводу наявності у діях ОСОБА_6 ознак провокації.
		Відповідно до п. 1 ст.6Європейської конвенціїз правлюдини кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
		Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Раманаускас проти Литви», у випадку, коли підсудний заявляє про підбурювання його до вчинення злочину, національний суд повинен ретельно перевірити матеріали кримінальної справи, оскільки з метою забезпечення права на справедливий судовий розгляд справи в розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції всі докази, отримані внаслідок підбурювання з боку поліції, мають визнаватися недопустимими (заява № 74420/01, п. 60).
		ЄСПЛ у своїй практиці виробив загальний принцип, який відноситься до гарантій справедливого розгляду справи в контексті техніки негласних розслідувань, що використовуються для боротьби з торгівлею наркотичними засобами. Загальний зміст цього принципу зводиться до того, що суспільні інтереси не можуть виправдовувати використання доказів, що отримані внаслідок провокації правоохоронних органів (рішення у справах: «Веселов та інші проти Росії» від 2 жовтня 2012 р., заяви №№ 23200/10, 24009/07 і 556/10; «Баннікова проти Росії» від 4 листопада 2010 р., заява № 18757/06; «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 р., заява № 74420/01).
		Відповідно до практики ЄСПЛ усі докази, отримані внаслідок провокації правоохоронних органів, слід визнавати недопустимими, оскільки вони отримані внаслідок істотного порушення права людини на справедливий судовий розгляд, що закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції (рішення у справі «Баннікова проти Росії»). Аналогічне положення закріплено ч. 1 ст. 87 КПК України.
		Визначення провокації наведене у рішенні ЄСПЛ у справі «Раманаускас проти Литви», заява № 74420/01, п. 55: «підбурювання з боку поліції має місце тоді, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб`єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений (рішення у справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії», п. 38)».
		Для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів ЄСПЛ виробив критерії, а саме: a) змістовний критерій; b) процесуальний критерій (рішення у справі «Баннікова проти Росії»).
		При цьому під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним - наявність в суду можливості перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін.
		Розкриваючи змістовний критерій, ЄСПЛ відзначає, що, по-перше, держава повинна мати у своєму розпорядженні конкретні та об`єктивні свідчення, що підтверджують вчинення обвинуваченим конкретних кроків на вчинення діяння, за яке він в подальшому переслідується. При цьому відповідно до вимог ЄСПЛ будь-яка інформація, що стосується існуючого наміру вчинити злочин або вчинюваного злочину, має бути такою, що може бути перевіреною, та державне обвинувачення повинно мати змогу продемонструвати на будь-якій стадії, що в його розпорядженні наявні достатні підстави для проведення оперативного заходу (рішення у справах: «Баннікова проти Росії», «Веселов та інші проти Росії», «Ваньян проти Росії»).
		По-друге, як зазначає ЄСПЛ стосовно змістовного критерію, будь-яка інформація, отримана внаслідок негласної діяльності, має відповідати вимозі щодо того, що слідство має проводитись в цілому у пасивній манері. Таке виключає, зокрема, будь-які дії, що можуть бути розтлумачені, як вплив на обвинуваченого з метою вчинення ним злочину, як то - прояв ініціативи в контактах, повторна пропозиція, наполегливі нагадування тощо (рішення у справах: «Баннікова проти Росії», «Веселов та інші проти Росії»).
		   Аналізуючи обставини справи суд зазначає, що до моменту звернення ОСОБА_6 до правоохоронних органів (09.04.2015 року) ОСОБА_4 , використовуючи своє службове становище створював у ОСОБА_6 уявлення про необхідність надання неправомірної вигоди для продовження безперешкодного користування орендованим приміщенням (листи та попередження від 09.02.2015 року, 06.03.2015 року, 03.04.2015 року, 07.04.2015 року), що і спонукало останнього повідомити про вчинений злочин правоохоронців. У подальшому ОСОБА_6 , будучи залученим до конфіденційного співробітництва, неодноразово приходив до ОСОБА_4 до службового кабінету, де вів усні розмови. Як пояснив потерпілий у судовому засіданні ОСОБА_4 наполягав на необхідності сплачувати неправомірну вигоду у подальшому та обрахував суму боргу за ті місяці, коли ОСОБА_6 відмовлявся її платити, при цьому назвав суму 25000 грн, у подальшому за власною ініціативою її зменшив, визначивши до сплати 17000 грн. Крім того, час та місце зустрічі ОСОБА_6 та ОСОБА_4 01.05.2015 року встановлював саме ОСОБА_4 , однак передача грошей не відбулась через агресивну поведінку останнього, спрямовану на намагання «провчити» ОСОБА_6 через відхилення від дотримання вимог самого обвинуваченого, спричинивши йому тілесні ушкодження. 
		Як пояснив потерпілий ОСОБА_6 09.06.2015 року після визначення ОСОБА_4 , остаточної суми неправомірної вигоди він вирішив передати йому грошові кошти, які були ідентифіковані працівниками СБУ, під час зустрічі ОСОБА_4 сам завів його до кімнати поруч із власним кабінетом, взяв грошові кошти та сховав їх до шафи. Кожного разу ОСОБА_4 не відмовлявся від їх отримання, а, навпаки, постійно наполягав на якнайшвидшому переданню грошей. 
		За таких обставин, враховуючи поведінку як потерпілого, так і обвинуваченого суд приходить до висновку про відсутність ознак провокації з боку правоохоронних органів та осіб, які залучені до конфіденційного співробітництва.
		У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 наполягав, що грошові кошти, які йому приніс ОСОБА_6 , він сприйняв як повернення боргу, оскільки останній позичив їх у нього у 2013- 2014 році.
		На підтвердження своїх доводів обвинуваченим було заявлено клопотання про допит у якості свідка ОСОБА_19 , яка пояснила, що у 2013 році вона була цивільною дружиною ОСОБА_4 .. В один із днів до неї звернувся ОСОБА_4 та сказав, що його знайомому ОСОБА_6 необхідні грошові для влаштування спортивного бізнесу. Оскільки на той момент вона мала фінансову можливість надавати у борг, то дала ОСОБА_4 16000 грн., що було еквівалентно 2000 доларів, та знає, що у подальшому ці кошти ОСОБА_4 позичив ОСОБА_6 .
		Також обвинуваченим була надана суду копія розписки від 01.09.2013 року про те, що ОСОБА_6 взяв у боргу у ОСОБА_4 16000 грн. до 01.06.2014 року, із вказівкою, що 5000 грн було повернуто 28.11.2013 року. ( т. 7 а.с. 87).
		У судовому засіданні потерпілий ОСОБА_6 заперечив будь-які боргові зобов`язання перед ОСОБА_4 та вказав, що написав цю розписку тоді, коли приносив ОСОБА_4 неправомірну вигоду, оскільки останній боявся, що його викриють правоохоронці та намагався приховати свої дії під наявність боргових відносин. Він не потребував ані у той період, а ні після цього ніяких грошових коштів, мав задовільний фінансовий стан та дохід від підприємницької діяльності.
		Оцінюючи наведені факти та докази суд зазначає, що за фактом ймовірного отримання ОСОБА_4 неправомірної вигоди від ОСОБА_6 у 2013 році проводилось досудове розслідування ЄРДР № 12015080000000291 від 14.01.2016 року за ч.1 ст. 190 КК України та прийнято рішення про закриття провадження 04.06.2016 року з мотивів недоведеності вчинення цього злочину та неможливістю отримання нових доказів на підтвердження цих фактів (т.7 а.с. 83-86)
		Таким чином, оскільки обставини отримання грошових коштів у борг або у якості неправомірної вигоди у 2013 році не є предметом судового розгляду, оскільки діяльність ОСОБА_4 перевіряється судом у період з травня 2014 року до 09.06.2015 року у межах пред`явленого обвинувачення, суд відкидає наведені вище докази як неналежні та зазначає, що посилання ОСОБА_4 на повернення ОСОБА_6 09.06.2015 року йому боргу, який виник у 2013 році, не відповідає встановленим судом фактам, оскільки строк повернення ймовірного боргу був визначений 01.06.2014 року, до сплати могла залишитися сума 11000грн., тому передання ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 17000 грн. через рік після закінчення терміну боргового зобов`язання у сумі, яка не співпадає із залишком ймовірної заборгованості, є неправдоподібним та оцінюється судом як намагання уникнути обвинуваченим кримінальної відповідальності за вчинене. 
		Таким чином, оцінюючі всі зібрані по справі докази у їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 за ч.3 ст. 368 та ч.2 ст. 125 КК України у судовому засіданні доведена повністю.
		Дії обвинуваченого ОСОБА_4 , необхідно кваліфікувати за ч. 3 ст. 368 КК України, тому що він вчинив умиснi дії, які виразилися в одержанні службовою особою, неправомірної вигоди для себе за невчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди, а також за ч.2 ст. 125 КК України, оскільки ОСОБА_4 вчинив умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.
		Органом досудового розслідування висунуто обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 191 КК України за наступних обставин.
		ОСОБА_4 , обіймаючи посаду начальника Запорізького обласного відділення Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, виконуючи при цьому організаційно - розпорядчі та адміністративно-господарські функції, привласнив грошові кошти очолюваної ним установи за наступних обставин. Так, 11.04.2013 між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області, в особі першого заступника начальника регіонального відділення ОСОБА_11 та фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 укладено договір оренди державного нерухомого майна № 3088/д, що знаходиться на балансі Запорізького обласного управління з т зичного виховання та спорту. Згідно з укладеним договором орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - вбудоване нежитлове приміщення, загальною площею 333,30 кв.м, розміщене за адресою: АДРЕСА_3 . Орендоване майно перебуває на балансі Запорізького обласного управління з і :зичного виховання та спорту.
		Приблизно в кінці жовтня - на початку листопада 2013 року у ОСОБА_4 виник умисел, спрямований на заволодіння бюджетними коштами очолюваної ним установи. З цією метою у вказаний період часу ОСОБА_4 , діючи умисно, із корисливих мотивів, використовуючи своє службове становище, звернувся до фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 з пропозицією передати йому особисто 8 000 гри., у якості сплати орендної плати за використання приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 за листопад та грудень 2013 року. При цьому ОСОБА_4 завірив ОСОБА_6 , що він, як керівник установи, на балансі якої перебуває орендоване майно, не буде нараховувати йому орендну плату за вказані місяці та у подальшому заборгованість за оренду майна нараховуватись не буде. У вищевказаний період ОСОБА_6 , погодившись на вказану пропозицію ОСОБА_4 , не будучи обізнаним про його злочинні наміри, знаходячись в приміщенні КУ «Обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, Оріхівське шосе, 10, передав ОСОБА_4 8 000 грн. у якості оплати за оренду вказаного приміщення за листопад та грудень 2013 року. В подальшому ОСОБА_4 , зловживаючи своїм службовим становищем, пов`язаним з повноваженнями керівництва поточними справами Запорізького обласного відділення (філії) Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України, розпорядженням коштами даної установи, не вніс на її рахунки одержані від ОСОБА_6 грошові кошти, а заволодів ними та розпорядився на власний розсуд.
		З метою укриття слідів свого злочину ОСОБА_4 надав вказівку головному бухгалтеру Запорізького обласного відділення (філії) Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України ОСОБА_20 не нараховувати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 орендну плату за листопад та грудень 2013 року. В результаті вказаних дій ОСОБА_4 на рахунки Запорізького обласного відділення (філії) Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України, яка є бюджетною установою, не надійшли кошти у якості оплати за оренду вказаного приміщення фізичною особою- підприємцем ОСОБА_6 у сумі 3830,81 грн. за листопад 2013 року та 3849,97 грн. за грудень 2013 року, а загалом у сумі 7680,28 грн., чим було завдано шкоду державному бюджету на вказану суму.
		Обвинувачений ОСОБА_4 пояснив, що вказаного злочину не вчинював, ніяких грошових коштів від ОСОБА_6 у 2013 році він не отримував. Дійсно останній звернувся до нього із заявою про не нарахування орендної плати за листопад та грудень 2013 року, оскільки ним були здійснені ремонтні роботи з приводу покращення стану приміщення, яке він орендував. Порадившись із бухгалтером та врахувавши, що такі факти були і у минулих роках, він дав згоду на не нарахування орендних платежів. Пізніше після перевірки контролюючих органів та звернення Фонду державного майна, він зрозумів, що зробив помилку, після чого виставив рахунки ОСОБА_6 .. Однак, погасити борг стало можливим тільки після винесення рішення судовими установами 
		Потерпілий ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що у 2013 році ОСОБА_4 попросив дати йому гроші на лікування, на що він погодився та передав йому 8000 грн. Між ними була усна домовленість, що ці гроші ОСОБА_4 віддавати не буде, а внесе як орендну плату за два наступні місяці. Через деякий час він дізнався, що гроші за оренду не внесені. Вважає, що ОСОБА_4 привласнив ці гроші собі.
		За клопотанням сторони обвинувачення судом було допитано свідка ОСОБА_21 , яка пояснила, що працює головним бухгалтером Філії комітету з фізичного виховання та спорту, знає про те, що за договором оренди частину приміщення філії орендує ОСОБА_6 , який через установи банку повинен сплачувати 50% орендної плати на рахунки безпосереднього Фонду державного майна, а 50 % - на рахунки Філії. У 2015 році після перевірки було виявлено, що частина орендної плати не надійшла на рахунки, але з яких причин, їй невідомо. У подальшому вони виставили рахунки ОСОБА_6 з приводу погашення боргу, але у добровільному порядку він відмовлявся сплачувати, після чого вони звернулися до суду. Оскільки вона не працювала у 2013 році, то не знає причини, з яких попереднім бухгалтером не були виставлені рахунки за листопад та грудень 2013 року.
		Свідок ОСОБА_22 у суді пояснила, що ними як представниками Управління Східного офісу Держаудит служби проводилась перевірка за скаргою колишнього працівника Філії Комітету з фізичного виховання та спорту правильності нарахування орендної плати та виявлена заборгованість. За документами виходило, що орендна плата не нараховувалась через проведені взаєморозрахунки, але така можливість без погодження із Фондом державного майна виключалась. Про виявлені порушення було повідомлено ФДМ України та Комітет з фізичного виховання та спорту.
		Крім того прокурором булонадано  суду письмові докази:
		-відповідь Державної фінансової інспекції в Запорізькій області від 22.07.2015 року щодо дотримання вимог законодавства в частині непред`явлення до сплати ОСОБА_6 рахунків на орендну плату за листопад та грудень 2013 року ( т. 2 а.с. 195-196)
		-заяви ОСОБА_6 щодо припинення оплати орендної плати за листопад та грудень 2013 року у зв`язку із проведеними ремонтними роботами із резолюцією ОСОБА_4 (т. 5 а.с. 8-9);
		-актами здачі-прийняття послуг та рахунками з приводу оплати орендної плати за листопад та грудень 2013 року , виставленими Філією до сплати 07.05.2015 (т. 5 а.с. 10-13)
		Суд, вислухавши пояснення обвинуваченого, потерпілого, свідків, дослідивши докази обвинувачення та захисту, вважає, що участь обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні інкримінованого йому органом досудового розслідування правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 191 КК України в судовому засіданні не доведена.
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ст. 62 Конституції України та ч.3 ст. 373 КПК України, кожна людина має право на справедливий розгляд справи, не може піддаватися кримінальному покаранню , доки не буде визнаний винним в законному порядку, обвинувачення не може ґрунтуватися на отриманих незаконним шляхом доказах або припущеннях, а обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях та ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
		На підставі частини 1ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; 7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
		Відповідно до ч. 1ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбаченихстаттею 91цього Кодексу покладається на слідчого та прокурора.
		Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини у своїх рішення, докази необхідно оцінювати керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Також має враховуватися якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (п. 53 рішення від 20.09.2012 року у справі «Федорченко та Лозенко проти України», п. 42 рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України).
		Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.  Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
		У рішенні Європейського суду з прав людини від 12.06.2008 року «Яременко проти України» зазначено, що визначаючи, чи було провадження у справі загалом справедливим, також має враховуватись, чи було дотримано прав на захист. Слід, зокрема, розглянути, чи заявникові була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання. Крім того, має бути врахована якість таких доказів і, зокрема, те, чи породжують обставини, за яких вони були отримані, будь-який сумнів щодо їхньої достовірності й точності. При тому, що питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується.
		   Так, фактично окрім пояснень потерпілого ОСОБА_6 з приводу передання ОСОБА_4 грошових коштів на лікування у сумі 8000 грн. під умовою їх наступного внесення в рахунок орендної плати, інших даних, які б підтверджували цей факт, судом не отримано. Також, як інша причина несплати орендної плати за листопад та грудень 2013 року та як впливає із досліджених письмових документів є проведення взаєморозрахунків між ОСОБА_6 та Філією, що не є кримінально-караним діянням.
		   Зі змісту ч.2 ст. 191 КК України вбачається, що кримінальна відповідальність настає за привласнення, розтрату або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, тобто обернення чужого майна на свою користь.
		   Так, у судовому засіданні встановлено, що між ОСОБА_6 та Філією Комітету з фізичного виховання та спорту виникли договірні відносини з приводу сплати орендної плати, які не було виконані, що потягло за собою виникнення судового спору. При цьому ніяких даних про те, що ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_6 грошові кошти для внесення їх на рахунки власного підприємства та зловживаючи своїм службовим становищем обернув їх на свою користь судом не встановлено. Припущення потерпілого ОСОБА_6 про незаконність дій обвинуваченого є сумнівними та такими, що не підтверджені іншими об`єктивними доказами (ані поясненнями свідків, ані письмовими документами). За таких обставин суд приходить до висновку, що участь ОСОБА_4 у вчиненні даного злочину не доведена та він підлягає виправданню.
		Відповідно дост. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Згідно зст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		 За таких обставин, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, а саме верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до висновку, щопід час судового розгляду стороною обвинувачення не надано безсумнівних доказів причетності обвинуваченого ОСОБА_4 , до злочину, в якому він обвинувачується, та аналізуючи зібрані та досліджені докази в їх сукупності в межах пред`явленого обвинувачення, суд приходить до переконання про недоведеність причетності обвинуваченого ОСОБА_4 до вчинення злочину, передбаченому ч.2 ст. 191 КК України у зв`язку з недоведеністю його участі у вчиненні кримінального правопорушення, тому суд приходить до переконання, що його необхідно визнати невинуватим та виправдати у відповідності до п. 2 ч. 1ст. 373 КПК України за цим епізодом. 
		Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 у відповідності зі ст.65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Так, ОСОБА_4 вчинив тяжкий корупційний злочин та злочин невеликої тяжкості, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліках у лікаря-психіатра та нарколога не перебуває, на сьогодні має офіційне місце роботи та дохід, за місцем роботи характеризується позитивно, має родину та неповнолітніх дітей на утриманні (зі слів), а також постійне місце проживання.
		На підставі викладеного, враховуючи обставини справи та дані про особу обвинуваченого, суд приходить до висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання у вигляді позбавлення волі та арешту, що буде відповідати принципам та меті його призначення, із застосуванням додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати керівні посади в державних установах, пов`язані із здійсненням організаційно-розпорядчихта адміністративно-господарськихфункції та із конфіскацією всього особистого майна. При цьому суд враховує вимоги ст. 69 та 75 КК України щодо неможливості застосування даних норм до осіб, які вчинили корупційні правопорушення.
		 В той же час, відповідно до ст..49КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі , 2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі. Відповідно до ст..12КК України даний злочин відноситься до злочинів невеликої тяжкості, який було вчинено 01.05.2015 року, станом на сьогодні з моменту вчинення злочину пройшло більше чотирьох років, що свідчить про те, що строки давності притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 125 КК України сплили. Відповідно до ч.5 ст.74КК України особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.
		 Таким чином, аналізуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_4 підлягає звільненню від покарання на підставі ст..49КК України у зв`язку зі спливом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України. З огляду на це не підлягає застосуванню ст. 70 КК України в частині призначення остаточного покарання обвинуваченому за сукупністю злочинів. 
		 
		Вирішуючи питання стосовно позовних вимог потерпілого ОСОБА_6 щодо стягнення з обвинуваченого ОСОБА_4 на його користь матеріальної шкоди, суд виходить з наступного.
		Відповідно до ст. ст. 127-129 КПК України, суд, постановляючи обвинувальний вирок залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову, задовольняє позов повністю, частково, відмовляє в його задоволенні чи залишає без розгляду, роз`яснюючи цивільному позивачеві право звернення до суду в порядку цивільного судочинства.
		На підставі статті 22ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала
		Так, у судовому засіданні провина ОСОБА_4 у спричиненні потерпілому легких тілесних ушкоджень, внаслідок чого останній перебував на лікуванні, знайшла своє підтвердження, однак потерпілим не було надано суду жодного підтверджуючого документу, що він поніс витрати на лікуванні у зазначеному у цивільному позові розмірі. За таких підстав, даних вважати заявлену до відшкодування суму обгрунтованою не вбачається, тому в цій частині позову необхідно відмовити.
		Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто, відшкодування моральної шкоди може здійснюватися не тільки в силу договору, але й закону. 
		Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 3 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Суд вважає доведеним, що внаслідок незаконних дій обвинуваченого потерпілому ОСОБА_6 була спричинена моральна шкода, яка виразилась у тому, що в результаті дій обвинуваченого він перебував на стаціонарному лікуванні з 05.05.2015 року до 14.05.2015 року через отримання тілесних ушкоджень та погіршення стану здоров`я на фоні раніше перенесених травм голови, внаслідок чого відчував фізичний біль та страждання, його звичний уклад життя на цей період змінився, він вимушений був докладати додаткових зусиль до приведення свого стану здоров`я у первісний стан, продовжував лікування амбулаторно, не міг активно працювати та отримувати дохід. 
		За таких обставин, з врахуванням розумності, достатності та співмірності, суд находить вимоги потерпілого ОСОБА_6 щодо відшкодування моральної шкоди частково обґрунтованими та такими, що відповідають глибині їх фізичних та душевних страждань, однак, вважає необхідним зменшити заявлену суму моральної шкоди та стягнути з обвинуваченого на користь потерпілого суму відшкодування моральних страждань у розмірі 5000 грн.
		   При цьому, оскільки представником Комітету з фізичного виховання та спорту була надана суду заява про залишення їх цивільного позову без розгляду через надходження на рахунки установи грошові коштів, суд приходить до висновку про необхідність залишити їх позовні вимоги без розгляду.
		Речові докази на підставі ст.. 100 КПК України частково необхідно знищити, частково  обернути на користь держави, частково-повернути за належністю.
		Судові витрати необхідно покласти на рахунок держави.
		Керуючись ч. 2 ст. 373 КПК України, суд-
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		ОСОБА_4  визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на п`ять років із позбавленням права обіймати керівні посади у державних установах, пов`язані із здійсненням організаційно-розпорядчихта адміністративно-господарськихфункції, на три роки із конфіскацією всього особистого майна.
		ОСОБА_4  визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України, та призначити йому покарання у вигляді трьох місяців арешту.
		На підставі ч.5 ст.74КК України  ОСОБА_4  звільнити від призначеного основного покарання за ч.2 ст.125КК України у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. 
		     ОСОБА_4  визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 191 КК України та виправдати за недоведеністювчинення ним кримінального правопорушення.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту фактичного затримання. 
		Зарахувати ОСОБА_4 до строку основного покарання строк попереднього ув`язнення з 09 червня 2015 року до 15 червня 2015 року включно на підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції від 26.11.2015 року) із розрахунку один день позбавлення волі дорівнює двом дням попереднього ув`язнення. 
		Запобіжний захід щодо ОСОБА_4 у вигляді застави залишити без змін до набрання вироком суду законної сили, після чого повернути заставодавцю ОСОБА_9 внесену 15.06.2015 року суму застави у розмірі 97440 грн.
		Речові докази:
		- мобільні телефони «Самсунг» та «Леново» - повернути за належністю ОСОБА_4 
		- грошові кошти у розмірі 17000 грн. обернути на користь держави
		- фрагменти марлі, контрольні змиви, ватний тампон- знищити
		   Судові витрати покласти на рахунок держави.
		   Цивільний позов Комітету з фізичного виховання та спорту до ОСОБА_4 , про стягнення матеріальної шкоди від злочину залишити без розгляду.
		   Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про стягнення матеріальної та моральної шкоди від злочину задовольнити частково.
		    Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 моральну шкоду від злочину у розмірі 5000 грн.. В іншій частині позову відмовити.
		Арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , накладений на підставі ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12.06.2015 року, залишити до фактичного виконання вироку суду в частині конфіскації майна ОСОБА_4 .
		Вирок суду може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Запоріжжя протягом 30 діб з моменту його проголошення. Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати у Жовтневому районному суді м. Запоріжжя копію цього вироку, подавши відповідну заяву
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя:                                     ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...