Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/5562/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Договірні, переддоговірні немайнові, спори:; Орендні правовідносини; Оренда земельної ділянки.
Надіслано для оприлюднення: 09.07.2019. Зареєстровано: 09.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 10.07.2019.
Дата набрання законної сили: 02.07.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		УХВАЛА
		м. Київ
		02.07.2019Справа № 910/5562/19
		За позовом: заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, яке є позивачем 
		до відповідачів:
		1. Київська міська рада 
		2. Центральне територіальне управління капітального будівництва 
		про визнання договору недійсним 
		 
		Суддя: Шкурдова Л.М.
		секретар с/з Масна А.А.
		Представники сторін:
		від позивача - Сажієнко І.О., за дов.
		від відповідача 1 - Самелюк К.О., за дов.
		від відповідача 2 - Нємцева А.О., за дог. про над. прав. доп.
		від прокуратури - Лесько Г.Є. (посвідчення № НОМЕР_1 )
		 
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Господарським судом міста Києва розглядається справа №910/5562/19 за позовом заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, яке є позивачем у даній справі, до Київської міської ради, Центрального територіального управління капітального будівництва про визнання недійсним договору про поновлення договору оренди земельних ділянок від 12.10.2016, укладеного між Київською міською радою та Центральним територіальним управлінням капітального будівництва, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського центрального округу Литвин А.С. за реєстровим №3799.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 відкрито провадження у справі №910/5562/19 за правилами загального позовного провадження.
		В обґрунтування позовних вимог заступника військового прокурора зазначає, що між Київською міською радою та Центральним спеціалізованим будівельним управлінням укладено договір оренди земельних ділянок для будівництва житлових будинків з об`єктами соціального призначення та паркінгами по вул.Бориспільській, 30-а та по вул.Бориспільській, 40 в Дарницькому районі міста Києва. Заступник військового прокурора зазначає, що строк дії вказаного договору закінчився 04.09.2011, в зв`язку з чим земельна ділянка мала б бути повернута орендодавцю. Заступник військового прокурора вказує, що лише у 2015 році відповідач-2 звернувся до відповідача-1 із клопотанням про поновлення строку дії вказаного договору, за результатом розгляду якого між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено Договір про поновлення договору оренди земельних ділянок для будівництва житлових будинків з об`єктами соціального призначення та паркінгами по вул.Бориспільській, 30-а та по вул.Бориспільській, 40 в Дарницькому районі міста Києва. Звертаючись з позовом до суду заступник військового прокурора зазначає, що власником вказаних земель є держава в особі Кабінету Міністрів України, в зв`язку з чим відповідачі під час укладення спірного договору діяли з перевищенням повноважень, а тому просить суд визнати недійсним договір про поновлення договору оренди земельних ділянок для будівництва житлових будинків з об`єктами соціального призначення та паркінгами по вул. АДРЕСА_1 та по вул АДРЕСА_2 в АДРЕСА_3 районі міста Києва, укладений 12.10.2016 року. Обґрунтовуючи підстави звернення до суду заступник військового прокурора зазначає, що пред`явлення даного позову зумовлено захистом інтересів держави.
		Відповідачем-1 подано відзив на позов, в якому останній щодо задоволення позову заперечував, вказуючи, що заступником військового прокурора не доведено належності вказаних земель державі в особі Кабінету Міністрів України, оскільки не підтверджено, що вказані земельні ділянки відносяться до земель оборони, також відповідач-1 зазначає про наявність переважного права орендаря на поновлення договору оренди земельної ділянки.
		Відповідач-2 щодо задоволення позову заперечував, вказуючи, що земельні ділянки по вул.Бориспільській, АДРЕСА_1 та по вул.Бориспільській, 40 в Дарницькому районі міста Києва не використовувались для потреб оборони та запропоновані до передачі у народне господарство (згідно Акту за 1995 рік на час проведення інвентаризації); до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради; Київською міською радою прийняті рішення, на підставі яких укладений спірний правочин. Таким чином, відповідач-2 зазначає про відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним. 
		Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Аналогічні за змістом вимоги містяться в пункті 3 частини 4 статті 19 Закону України Про прокуратуру.
		З урахуванням положень статті 4, 42, 44, 46 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.
		Відповідно до частини 3 цієї статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
		До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.
		Частиною 4 статті 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
		У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. (ч. 5 статті 53 ГПК України)
		При поданні позову в інтересах держави в особі Міністерства оборони України заступник військового прокурора вказав на бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягала у невжитті останніми заходів, в тому числі шляхом пред`явдення позову з метою захисту інтересів держави, що на думку заступника військового прокурора, свідчить про неналежний захист цим органом інтересів держави, а тому є підстави для представництва в суді інтересів держави прокурором.
		Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначений законом.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F.W.v.France) від 31.03.2005, заява №61517/00, пункт 27).
		Водночас є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
		ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, на скільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
		У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
		Ураховуючи викладене, зважаючи на роль прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
		Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
		Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
		Відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
		Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому, у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм.
		У Рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
		Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
		Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
		Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
		У даній справі заступник військового прокурора обґрунтував наявність "інтересів держави" порушенням, на його думку, прав держави щодо управління об`єктами державної власності, укладення відповідачами спірного договору. на думку заступника військового прокурора, призводить до порушення майнових інтересів держави, оскільки власником земель, що становить предмет спірного договору є держава, а відтак відповідачі діяли із перевищенням своїх повноважень на укладення спірного договору оренди. Звернення заступника військового прокурора із даною позовною заявою обумовлене неналежним здійсненням позивачем своїх повноважень щодо судового захисту порушених інтересів держави. 
		Слід звернути увагу, що згідно зі ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор доводить бездіяльність органу, в інтересах якого він звертається до суду, а не можливість чи неможливість такого органу самостійно звернутися із цим позовом до суду.
		Водночас, пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.
		Аналіз положень частин 3-5 статті 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; або у разі відсутності такого органу.
		Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
		У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
		Нездійснення захисту має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
		Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
		Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 № 924/1256/17. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Міністерство оборони України, відповідно до положень чинного законодавства наділена правом і має можливість самостійно реалізувати своє право на звернення з позовом до суду про визнання спірного договору оренди земельної ділянки недійсним.
		У справі що переглядається, звертаючись із позовною заявою, обґрунтовуючи своє право на подачу позову, прокурор зазначив, що відповідачами укладено спірний договір оренди земельної ділянки з перевищенням своїх повноважень, оскільки такі земельні ділянки належать до земель оборони та можуть перебувати лише у державній власності, при цьому Міністерство оборони України здійснює функції з управління об`єктами державної власності. 
		В свою чергу, Міністерство оборони України не вживає жодних заходів з даного приводу, що свідчить про її бездіяльність. 
		В позовній заяві заступник військового прокурора зазначає, що про наявні порушення інтересів держави при укладенні відповідачами договору Міністерство оборони України поінформовано в лютому 2019 року, однак останнє з позовом до суду не звернулось. 
		Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що заступник військового прокурора звертався до Міністерства оборони України із відповідним листом про повідомлення щодо наявності порушень вимог законодавства під час укладення спірного договору оренди земельної ділянки та необхідність звернення з відповідним позовом до суду. Також, заступник військового прокурора звернувся з даним позовом до суду в інтересах Міністерства оборони України, однак доказів того, що працівники Міністерства оборони України з приводу їх бездіяльності притягнуті до кримінальної відповідальності, не надано.
		При подачі позову заступником військового прокурора не зазначено жодних причин неможливості здійснення позивачем, який є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів в судовому порядку та не доведено належним чином бездіяльність Міністерства оборони України. 
		Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що Міністерство оборони України не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звертатись до суду з відповідним позовом до відповідачів, представник Міністерства оборони України в судовому засіданні заперечень з приводу наданого в їх інтересах позову не заявив та підтримав його.
		В той же час, посилання заступника військового прокурора про звернення з повідомленням про подання позову до Міністерства оборони України не підтверджується матеріалами даної справи. 
		Отже, в обґрунтуванні позову заступник військового прокурора вказує на бездіяльність Міністерства оборони України, однак не наводить обставин з посиланням на докази в чому така бездіяльність полягає.
		У кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
		В тому разі, якщо прокурор вбачає бездіяльність відповідного органу, то доцільним та ефективним заходом реагування в даному випадку також буде вчинення з його боку дій, які в подальшому стимулюватимуть відповідні органи належним чином виконувати покладенні на них обов`язки. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що Міністерство оборони України не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звертатись до суду з відповідним позовом до відповідача.
		В свою чергу, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
		У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).
		Аналогічна правова позиція щодо необхідності доведення правових підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 № 927/246/18. 
		У вказаній постанові касаційного суду серед іншого, Верховним Судом наголошено, що обставини дотримання прокурором встановленої частинами 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом не залежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час, відповідний уповноважений орган держави (за його наявності), виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутись до суду з метою захисту інтересів держави.
		Судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Міністерством оборони України, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів держави. 
		Сама по собі обставина не звернення позивача з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави. 
		Такий правовий висновок викладений в постанові Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2019 у справі №910/10039/18). 
		Відповідно до ст.ст.73, 74, 77 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України). Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Проаналізувавши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність у заступника військового прокурора законних підстав на звернення з даним позовом до суду в інтересах Міністерства оборони України, оскільки не доведено, що Міністерство оборони України не може чи не бажає самостійно здійснювати захист інтересів держави та звертатись до суду з відповідним позовом до відповідачів, в зв`язку з чим даний позов підлягає залишенню без розгляду відповідно до ст.226 ГПК України з вищевказаних підстав.
		Керуючись ст.ст. 226, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, суд  
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		1. Позов у справі №910/5562/19 залишити без розгляду.
		 
		Дана ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.235 ГПК України та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду у строки, встановлені ст.256 ГПК України. 
		 
		 
		Суддя Л.М. Шкурдова 
		 
		 
		 
		Дата складення тексту ухвали: 09.07.2019

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...