Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 206/4148/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.07.2019.
Дата набрання законної сили: 19.06.2019
Номер судового провадження: 61-30999ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                                 
		Іменем України
		 
		19 червня 2019 року 
		м. Київ
		 
		справа № 206/4148/17-ц
		провадження № 61-30999св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого -  Ступак О. В. (суддя-доповідач),
		суддів:                 Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
		                              Усика Г. І.,         Яремка В. В.,
		 
		учасники справи: 
		позивач -  ОСОБА_2 ,
		відповідач - Комунальний заклад «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради, 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська          від 02 листопада 2017 року у складі судді Маштак К. С. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2018 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Пищиди М. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
		 
		У серпні 2017 року  ОСОБА_2  звернулася до суду із позовом до Комунального закладу «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради (далі - КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня») про визнання бездіяльності протиправною та відшкодування моральної шкоди.
		 
		Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що відповідно до рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 червня 2010 року до неї застосовані примусові заходи медичного характеру в умовах психіатричного закладу із суворим наглядом. 29 березня 2016 року на підставі ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська примусові заходи медичного характеру пом`якшено у зв`язку з покращенням її стану та переведено до КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня». Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 серпня 2016 року їй продовжено заходи медичного характеру у вигляді перебування в умовах психіатричного відділення зі звичайним наглядом. Враховуючи вимоги частини четвертої статті 19 Закону України «Про психіатричну допомогу», вважає, що строк дії ухвали Самарського районного суду м. Дніпропетровська           від 19 серпня 2016 року закінчився 19 лютого 2017 року, тобто через 6 місяців після її постановлення. 13 січня 2017 року відповідач звернувся до суду із заявою про продовження примусових заходів медичного характеру в умовах відділення із загальним наглядом. 21 лютого 2017 року Самарський районний суд                               м. Дніпропетровська змінив їй примусові заходи медичного характеру на надання амбулаторної психіатричної допомоги. Після чого, прокурор оскаржив це рішення і     25 квітня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області скасував ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2017 року та призначив новий розгляд справи у суді першої інстанції. 13 травня 2017 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська повторно розглянув заяву відповідача про продовження примусових заходів медичного характеру та відмовив у її задоволенні, рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили. 13 травня 2017 року відповідач повторно подав клопотання щодо продовження заходів медичного характеру. Таким чином, із 20 лютого 2017 року вона незаконно утримується у КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня», оскільки дія ухвали суду від 19 серпня 2016 року закінчилась 19 лютого 2017 року, судове провадження щодо продовження застосування примусових заходів медичного характеру закінчилось 23 травня 2017 року. Станом на 19 серпня 2017 року не існує жодного судового рішення чи іншого документа, згідно з яким її позбавлено особистої свободи.
		 
		Посилаючись на викладене, позивач просила визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає в її утриманні без відповідної правової підстави, та стягнути з відповідача заподіяну моральну шкоду, яку вона оцінила у розмірі 200 000,00 грн, що полягала у безпідставному обмеженні свободи позивача, бездіяльності відповідача та перешкоджанні в отриманні позивачем необхідної медичної допомоги.
		Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 02 листопада         2017року у задоволенні позову  ОСОБА_2  відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відсутність рішення суду щодо припинення застосування примусових заходів медичного характеру до особи є підставою для подальшого продовження її знаходження в умовах такого закладу. Посилання позивача на відсутність підстав для утримання в умовах КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» не відповідає дійсності, оскільки згідно із Законом України «Про психіатричну допомогу» припинення застосування таких заходів відбувається на підставі відповідного рішення, проте станом на час розгляду справи таке рішення відсутнє, а отже, відсутні і підстави для припинення застосування примусових заходів. Крім того, суд вважав помилковим твердження позивача та її представників, що строк дії ухвали Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 серпня 2016 року, яким позивачу продовжено застосування заходів примусового лікування, сплив 19 лютого 2017 року, тобто через 6 місяців після продовження, оскільки чинним законодавством не визначено такого строку дії ухвали. Позивач помилково ототожнює поняття «період продовження заходів медичного лікування» з «дією рішення суду», оскільки у статті 95 КК України вказано про продовження застосовування примусового заходу медичного характеру кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців, після чого представник лікарні на підставі відповідного висновку комісії порушує питання перед судом про зміну, продовження чи припинення таких заходів відносно особи. У період строку, на який ОСОБА_2 продовжено примусові заходи медичного характеру, відповідач на підставі відповідного висновку комісії звернувся до суду з метою продовження застосування медичних заходів, проте ухвалою Самарського районного суду               м. Дніпропетровська від 19 серпня 2016 року прийнято рішення, яким у задоволенні заяви відмовлено, змінено примусові заходи медичного характеру в умовах відділення із звичайним наглядом на надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, зазначена ухвала була скасована. Таким чином, відповідач у визначений законом строк звернувся до суду із заявою про продовження заходів примусового лікування, при цьому подальший розгляд поданої заяви, у тому числі апеляційне оскарження, передання заяви на повторний розгляд, не можна трактувати як бездіяльність відповідача, оскільки дії, що передбачені законодавством та безпосередньо залежали від останнього, вчинені відповідачем у встановлений законодавством термін. Висновки позивача щодо безпідставного її утримання в умовах лікарні, враховуючи, що 13 травня 2017 року Самарським районним судом      м. Дніпропетровська прийнято рішення, яким заяву про продовження примусових заходів медичного характеру в умовах відділення із загальним наглядом щодо ОСОБА_2 залишено без задоволення, суд також вважав помилковими, оскільки зазначене рішення мотивоване лише тим, що примусові заходи медичного характеру в умовах відділення із загальним наглядом, які просить подовжити заявник, чинним законодавством не передбачено, в той час як чинним законодавством передбачено продовження примусових заходів медичного характеру із звичайним типом нагляду. Цим рішенням залишено без задоволення заяву відповідача з підстав відсутності у чинному законодавстві такого поняття як «примусові заходи медичного характеру в умовах відділення з загальним типом нагляду», а не за наявності підстав для припинення примусових заходів щодо ОСОБА_2 .
		 
		Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відсутність рішення суду щодо припинення застосування примусових заходів медичного характеру до особи є підставою для подальшого продовження її знаходження в умовах такого закладу.
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників
		 
		У травні 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Самарського районного суду              м. Дніпропетровська від 02 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що строк дії примусових заходів медичного характеру, застосованих до  ОСОБА_2  згідно з ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 серпня 2016 року, закінчився 19 лютого 2017 року, в подальшому ухвалою від 13 травня 2017 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська відмовив у задоволенні клопотання відповідача про продовження примусових заходів медичного характеру. Отже, з 20 лютого до         14 листопада 2017 року  ОСОБА_2  незаконно утримувалася у          КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня». Згідно з вимогами чинного законодавства після спливу шестимісячного строку дії рішення суду про продовження застосовування примусового заходу медичного характеру підстави для застосування такого заходу відсутні. Протиправна бездіяльність лікарні перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку із моральними стражданнями позивача. Якби вона була звільнена з лікарні, вона б отримала змогу пройти необхідні медичні обстеження та лікування. 
		У липні 2018 року КП «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» подало відзив на касаційну скаргу, згідно з яким ухвалою Самарського районного суду            м. Дніпропетровська від 02 листопада 2017 року примусові заходи медичного характеру щодо ОСОБА_2 у вигляді госпіталізації до відділення із звичайним наглядом змінені на надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку. Згідно з пунктом 11 Порядку застосування примусових заходів медичного характеру в психіатричних закладах до осіб, які хворі на психічні розлади, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 жовтня        2001 року № 397 (який був чинним на час розгляду зазначеної справи), особи, госпіталізовані до психіатричного закладу, розміщуються у його відділеннях (палатах) відповідно до їх психічного стану, ступеня суспільної небезпечності, утримуються в умовах, які унеможливлюють скоєння ними нового суспільно небезпечного діяння. Їм забороняється надавати лікувальні відпустки та виписувати із стаціонару без рішення суду.  
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. 
		 
		За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень             повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню.
		Судом встановлено, що відповідно до постанови Жовтневого районного суду              м. Дніпропетровська від 29 червня 2010 року до ОСОБА_2 застосовані примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації у психіатричну лікарню із суворим наглядом.
		 
		Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2016 року ОСОБА_2 змінено примусові заходи медичного характеру та переведено в психіатричну лікарню у відділення зі звичайним наглядом згідно із розпорядження Міністерства охорони здоров`я України.
		 
		Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 серпня 2016 року стосовно ОСОБА_2 продовжено заходи медичного характеру у вигляді перебування в умовах психіатричного відділення зі звичайним наглядом. 
		 
		13 січня 2017 року головний лікар КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» звернувся до суду із заявою про продовження позивачу примусових заходів медичного характеру в умовах відділення із загальним наглядом.
		 
		Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2017 року у задоволенні заяви відмовлено. Змінено ОСОБА_2 примусові заходи медичного характеру в умовах відділення із звичайним наглядом на надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку строком до 6 (шести) місяців.
		 
		Ухвалюючи рішення, суд виходив із того, що висновок комісії лікарів-психіатрів не є безумовною підставою для продовження примусового заходу медичного характеру, оскільки відповідно до вимог статті 94 КК України питання про вид примусових заходів медичного характеру вирішується не тільки з врахуванням характеру та тяжкості захворювання особи, яка потребує психіатричної допомоги, а й із врахуванням тяжкості вчиненого діяння та ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, а отже, до ОСОБА_2 можливо застосувати амбулаторну психічну допомогу.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2017 року апеляційну скаргу прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 на ухвалу суду від 21 лютого 2017 року задоволено. Ухвалу Самарського районного суду            м. Дніпропетровська від 21 лютого 2017 року скасовано, призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
		 
		Вказана ухвала обґрунтована тим, що відповідно до висновку комісії лікарів- психіатрів на особу, яка перебуває на примусових заходах медичного характеру,        від 01 жовтня 2017 року № 274, ОСОБА_2 хворіє на шизофренію, параноїдна форма, безперервно, галюцинаторно-параноїдний синдром, виражений змішаний тип дефекту, становлення ремісії «С». Вона отримує лікування, проводяться реабілітаційні програми. Стан хворої залишиться стабільним протягом перебування у стаціонарі, тоді як судом зроблено висновок, що стан хворої залишається стабільним протягом перебування в стані ремісії, що не в повній мірі відповідає змісту висновку, а тому суд за наявності сумніву в правильності висновку комісії лікарів-психіатрів та пояснень представників психіатричного закладу (лікарів-психіатрів), не з`ясував належним чином питання щодо стану хворої, отриманого лікування та застосовуваних щодо неї реабілітаційних програм та за наявності сумнівів, чи можливо їх усунути та яким чином, у тому числі шляхом призначення судово-психіатричної експертизи.
		 
		13 травня 2017 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська прийнято рішення, яким заяву КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» про продовження примусових заходів медичного характеру в умовах відділення із загальним наглядом щодо ОСОБА_2 залишено без задоволення у зв`язку із тим, що примусові заходи медичного характеру в умовах відділення із загальним наглядом, які просить подовжити заявник, чинним законодавством не передбачені.
		 
		Цього ж дня рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська клопотання захисника Скрипніка Ю. О. в інтересах ОСОБА_2 про звільнення з КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» залишено без задоволення.
		 
		19 травня 2017 року КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» звернулося до суду із заявою про продовження заходів медичного характеру у вигляді перебування в умовах психіатричного відділення зі звичайним наглядом.
		 
		Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 01 серпня 2017 року призначено стаціонарну судово-психіатричну експертизу щодо необхідності застосування до ОСОБА_2 примусових заходів медичного характеру. 
		 
		Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_2 указувала на те, що вона із 19 лютого 2017 року і до дня звернення до суду із цим позовом перебувала на примусовому лікуванні у КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» незаконно, оскільки відсутнє судове рішення про продовження примусових заходів медичного характеру.
		 
		Нормативно-правове обґрунтування 
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) психіатрична допомога - комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров`я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим законом та іншими законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади.
		 
		Згідно із частинами першою та другою статті 95 КК України продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів. Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу. У разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування примусового заходу медичного характеру представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження застосування примусового заходу медичного характеру. У разі необхідності продовження застосування примусового заходу медичного характеру понад 6 місяців представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження застосування примусового заходу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження надання особі такої психіатричної допомоги. В подальшому продовження застосовування примусового заходу медичного характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців.
		 
		Передумовою для перегляду судового рішення про надання психіатричної допомоги є нейтралізація суспільної небезпеки від психічно хворого в результаті застосування до нього примусових заходів медичного характеру. Відповідно до динаміки психічного стану хворого (на краще або на гірше) суд може вирішити питання про зміну або припинення лікування у примусовому порядку. За відсутності якісних змін у клініці захворювання суд може прийняти ухвалу про продовження курсу лікування. 
		 
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про психіатричну допомогу» перебування особи в психіатричному закладі в примусовому порядку може здійснюватися лише протягом часу наявності підстав, за якими було проведено госпіталізацію. 
		 
		Статтею 19 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що примусові заходи медичного характеру застосовуються за рішенням суду у випадках та в порядку, встановлених Кримінальним, Кримінальним процесуальним кодексами України, цим законом та іншими законами. За рішенням суду застосовуються такі примусові заходи медичного характеру: 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; 2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом; 3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом; 4) госпіталізація до психіатричного закладу з суворим наглядом. 
		 
		Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюються судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу, на підставі висновку комісії лікарів-психіатрів. 
		 
		Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу. У разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування примусового заходу медичного характеру представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження застосування примусового заходу медичного характеру. У разі необхідності продовження застосування примусового заходу медичного характеру понад 6 місяців представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження застосування примусового заходу медичного характеру. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження надання особі такої психіатричної допомоги. В подальшому продовження застосування примусового заходу медичного характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців. 
		 
		Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції з усіма гарантіями, що передбачені цією статтею, включно з правом на відшкодування будь-якої шкоди, завданої позбавленням свободи, якщо воно буде визнане таким, що не відповідає чинному законодавству України.
		 
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) особа не може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо не дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.
		 
		Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступінь якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 18 Закону України «Про психіатричну допомогу» виписка особи, яка вчинила суспільно небезпечні діяння та щодо якої судом було застосовано примусові заходи медичного характеру, здійснюється за рішенням суду. 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Із матеріалів справи вбачається, що  ОСОБА_2 поміщена до               КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» на примусове лікування на підставі постанови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 червня 2010 року.
		 
		Строк дії ухвали Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 серпня   2016 року про продовження ОСОБА_2 заходів медичного характеру у вигляді перебування в умовах психіатричного відділення зі звичайним наглядом спливав 19 лютого 2017 року.
		 
		13 січня 2017 року головний лікар КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» звернувся із заявою про продовження ОСОБА_2 заходів медичного характеру в умовах відділення із загальним наглядом, що і стало підставою для постановлення Самарським районним судом м. Дніпропетровська       13 травня 2017 року ухвали про залишення заяви без задоволення, у зв`язку із тим, що примусові заходи медичного характеру в умовах відділення із загальним наглядом, які просив подовжити заявник, чинним законодавством не передбачені.
		 
		Враховуючи, що Самарський районний суд м. Дніпропетровська, вперше.розглядаючи заяву КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» про продовження ОСОБА_2 заходів медичного характеру відмовив у її задоволенні, змінив примусові заходи медичного характеру, в умовах відділення із звичайним наглядом на надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку строком до 6 (шести) місяців, а за апеляційною скаргою прокурора цю ухвалу скасовано судом апеляційної інстанції, який направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, який у свою чергу відмовив у задоволенні заяви КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» у зв`язку з тим, що законом не передбачені примусові заходи медичного характеру в умовах відділення із загальним наглядом, Верховний Суд дійшов висновку про те, що з 19 лютого       2017 року були відсутні передбачені законом підстави для перебування ОСОБА_2 e КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня». 
		 
		З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій про те, що відсутність рішення суду щодо припинення застосування примусових заходів медичного характеру до особи є підставою для подальшого продовження її знаходження в умовах такого закладу, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки статтею 95 КК України визначено, що у разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через видужання особи, які вчинили злочини у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, підлягають покаранню на загальних засадах, а особи, які захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покарання.
		 
		Встановивши, що ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська             від 21 лютого 2017 року у задоволенні клопотання про продовження застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_2 в умовах психіатричної лікарні відмовлено, Верховний Суд дійшов висновку про те, що з             19 лютого до 02 листопада 2017 року вона незаконно утримувалася в лікарні та їй продовжували лікування медикаментозними засобами. 
		 
		Таким чином, тримання позивача у період із 19 лютого до 02 листопада 2017 року, тобто протягом 256 днів, із огляду на пункт 1 статті 5 Конвенції та ухвали Самарського районного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2017 року, якою відмовлено у задоволенні заяви лікаря-психіатра КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Тімченко Т. П. щодо продовження примусових заходів медичного характеру ОСОБА_2 та змінено їй примусові заходи медичного характеру в умовах відділення із звичайним наглядом на надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку строком до 6 (шести) місяців - було незаконним, таким, що порушувало права позивача у справі. 
		 
		Погодившись із висновком суду першої інстанції, який у повному обсязі відмовив позивачу у задоволенні позову у зв`язку з його недоведеністю, суд не врахував, що сам факт протиправного утримання позивача у психіатричній лікарні без достатніх правових підстав, якими є ухвала про продовження або зміну примусових заходів медичного характеру, є підставою для відшкодування їй моральної шкоди.
		 
		Такий висновок суду узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 14-9свц18.
		 
		Узагальнюючи викладене, Верховний Суд вважає, що вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльність КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня», що полягає в утриманні ОСОБА_2 без відповідної правової підстави після закінчення строку дії ухвали Самарського районного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2016 року, - з 19 лютого 2017 року, є законними та обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню, оскільки вказівка у Законі України «Про психіатричну допомогу» на те, що продовження застосування примусового заходу медичного характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців, є гарантією того, що особу не будуть незаконно чи протиправно утримувати у психіатричному закладі, тобто будуть дотримані права на свободу й особисту недоторканість. 
		 
		Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 02 листопада 2017 року ОСОБА_2 змінено примусові заходи медичного характеру в умовах відділення із звичайним наглядом на надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, тобто до позивача застосований інший (пом`якшений) вид психіатричної допомоги, що є відмінним від застосованого раніше - перебування в умовах психіатричного відділення зі звичайним наглядом.
		 
		 
		Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди
		 
		За загальним правилом, визначеним у частині першій статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. 
		 
		Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків. 
		 
		Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		 
		Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).
		 
		При визначенні розміру моральної шкоди суд відповідно до роз`яснень, викладених у вищевказаній постанові Пленуму Верховного Суду України, має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду з прав людини, який виходить із принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Тома проти Люксембургу» (2201), «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
		 
		З урахуванням того, що до повноважень суду касаційної інстанції не входить встановлення нових обставин та оцінка доказів, вимоги позивача в частині відшкодування їй моральної шкоди Верховний Суд передає на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, який має визначити розмір відшкодування моральної шкоди із врахуванням суті позовних вимог, характеру діянь КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня», внаслідок яких позивачеві заподіяна моральна шкода, наслідки цих діянь, строки позбавлення позивача свободи у лікарні та її примусового утримання без достатніх правових підстав протягом 256 днів, причинно-наслідковий зв`язок між діями лікарні і подальшими наслідками таких дій для позивача, її моральні страждання, їх тривалість, починаючи з 19 лютого 2017 року, а також необхідність забезпечити, наскільки це можливо, restitutio in integrum. 
		 
		За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		 
		З урахуванням викладеного, суд вважає, що наявні підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у частині відшкодування моральної шкоди та передачі справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		 
		Керуючись статтями 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задовольнити частково.
		 
		Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 02 листопада           2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2018 року в частині вимог ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльність Комунального закладу «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради, що полягає в утриманні ОСОБА_2 на примусовому лікуванні без відповідної правової підстави, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
		Визнати протиправною бездіяльність Комунального закладу «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради, що полягає в утриманні ОСОБА_2 на примусовому лікуванні без відповідної правової підстави.
		 
		Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2018 року в частині вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                 О. В. Ступак
		 
		Судді:                                                                           І. Ю. Гулейков 
		 
		                                                                                                           С. О. Погрібний
		 
		                                                                                                           Г. І. Усик
		 
		                                                                                                           В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...