Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 592/11337/13-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти правосуддя; Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину.
Надіслано судом: 12.07.2019. Зареєстровано: 14.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 15.07.2019.
Дата набрання законної сили: 25.01.2022
Результат оскарження 25.01.2022 Харківський апеляційний суд: залишено без змін ухвалу (постанову) суду першої інстанції
Номер судового провадження: 1-кп/592/26/19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12013200440001015

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                   Справа № 592/11337/13-к
		                               Провадження № 1-кп/592/26/19 
		 
		 
		 
		 
		ВИРОК 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		12 липня 2019 року                                         м.Суми    Ковпаківський районний суд м. Суми в складі:
		головуючого: судді ОСОБА_1 ,
		за участю секретарів судового засідання: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Ковпаківського районного суду м. Суми кримінальне провадження № 12013200440001015, відомості за яким 01.02.2013 року були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за обвинуваченням:
		    ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Славута Хмельницької обл. , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , приватного підприємця, який має вищу освіту, одруженого, громадянина України, українця, раніше не судимого, невійськовозобов`язаного, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України,
		    ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Суми, який проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , який тимчасово не працює, який має повну середню освіту, розлученого, громадянина України, українця, раніше не судимого, військовозобов`язаного, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України,
		за участю сторін кримінального провадження:
		прокурорів: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
		потерпілого: ОСОБА_13 ,
		представника потерпілого: адвоката ОСОБА_14 ,
		захисника обвинувачених: адвоката ОСОБА_15 ,
		обвинувачених: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		В С Т А Н О В И В :
		 
		   Органом досудового розслідування було встановлено, що 03.01.2013 року ОСОБА_4 , діючи умисно, в групі за попередньою змовою з ОСОБА_5 , достовірно знаючи про відсутність факту вчинення ОСОБА_13 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, звернувся до Сумського МВ УМВС України в Сумській області, розташованого за адресою: м. Суми, вул. Першотравнева, 21, з неправдивим повідомленням про вчинення злочину у формі письмової заяви про вчинення злочину (далі  Заява про вчинення злочину) . В Заяві про вчинення злочину ОСОБА_4 разом з ОСОБА_5 зазначив про те, що ОСОБА_13 , який з 2007 року займає посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Сумської міської ради, в 2007-2008 роках одержав від нього та ОСОБА_5 хабар в розмірі 42000 доларів США за позитивне вирішення питання з задоволення його заяви до Сумської міської ради про надання в оренду земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 . При цьому, в Заяві про вчинення злочину ОСОБА_4 разом з ОСОБА_5 , керуючись ст. 214 КПК України, просив розпочати розслідування по даній заяві за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, щодо  ОСОБА_13 . Після цього, 03.01.2013 року о 14 годині 00 хвилин дільничним інспектором міліції Сумського МВ УМВС України в Сумській області ОСОБА_16 був складений протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від ОСОБА_4 . Під час складання протоколу ОСОБА_4 був попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК України, про що ОСОБА_4 засвідчив своїм підписом в протоколі. В подальшому матеріали за повідомленням ОСОБА_4 про вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, черговою частиною були зареєстровані в Журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені правопорушення та інші події Сумського МВ УМВС України в Сумській області за № 246 від 03.01.2013 року. 03.01.2013 року СВ Сумського МВ УМВС України в Сумській області за повідомленням ОСОБА_4 про вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, було розпочате досудове розслідування, відомості про кримінальне правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013200440000108 від 03.01.2013 року за ч. 4 ст. 368 КК України. Під час досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12013200440000108 була встановлена відсутність події кримінального правопорушення, про яке зазначили в Заяві про вчинення злочину ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . На підставі цього, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України, 11.02.2013 року СВ Сумського МВ УМВС України в Сумській області було винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12013200440000108. Законність прийнятого рішення про закриття кримінального провадження № 12013200440000108 підтверджується рішеннями слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 04.03.2013 року у справі № 592/1628/13-к та апеляційного суду Сумської області від 26.03.2013 року у справі № 592/1628/13-к, якими було відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Ковпаківського районного суду м. Суми про визнання постанови про закриття кримінального провадження № 12013200440000108 незаконною та такою, що підлягає скасуванню. Відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 368 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів. Таким чином, ОСОБА_4 , будучи заздалегідь попередженим про кримінальну відповідальність згідно ст. 383 КК України, своїми умисними діями, які виразилися в завідомо неправдивому повідомленні органу досудового розслідування про вчинення злочину, що було поєднане з обвинуваченням особи в особливо тяжкому злочині, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 383 КК України, тобто завідомо неправдиве повідомлення органу досудового розслідування про вчинення злочину, кваліфікуючою ознакою якого є обвинувачення особи в особливо тяжкому злочині.
		   Органом досудового розслідування було встановлено, що 03.01.2013 року ОСОБА_5 , діючи умисно, в групі за попередньою змовою з ОСОБА_4 , достовірно знаючи про відсутність факту вчинення ОСОБА_13 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, звернувся до Сумського МВ УМВС України в Сумській області, розташованого за адресою: м. Суми, вул. Першотравнева, 21, з неправдивим повідомленням про вчинення злочину у формі письмової заяви про вчинення злочину (далі  Заява про вчинення злочину) . В Заяві про вчинення злочину ОСОБА_5 разом з ОСОБА_4 зазначив про те, що ОСОБА_13 , який з 2007 року займає посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Сумської міської ради, в 2007-2008 роках одержав від нього та ОСОБА_4 хабар в розмірі 42000 доларів США за позитивне вирішення питання з задоволення його заяви до Сумської міської ради про надання в оренду земельної ділянки, розташованої за адресою:    АДРЕСА_4 . При цьому, в Заяві про вчинення злочину ОСОБА_5 разом з ОСОБА_4 , керуючись ст. 214 КПК України, просив розпочати розслідування по даній заяві за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України щодо ОСОБА_13 . Після цього, 03.01.2013 року о 15 годині 15 хвилин дільничним інспектором міліції Сумського МВ УМВС України в Сумській області ОСОБА_16 був складений протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від ОСОБА_5 . Під час складання протоколу ОСОБА_5 був попереджений про кримінальну відповідальність згідно ст. 383 КК України, про що ОСОБА_5 засвідчив своїм підписом в протоколі. В подальшому матеріали за повідомленням ОСОБА_5 про вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, черговою частиною були зареєстровані в Журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені правопорушення та інші події Сумського МВ УМВС України в Сумській області за № 256 від 03.01.2013 року. 03.01.2013 року СВ Сумського МВ УМВС України в Сумській області за повідомленням ОСОБА_5 про вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, було розпочате досудове розслідування, відомості про кримінальне правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013200440000108 від 03.01.2013 року за ч. 4 ст. 368 КК України. Під час досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12013200440000108 була встановлена відсутність події кримінального правопорушення, про яке зазначили в Заяві про вчинення злочину ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . На підставі цього, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України, 11.02.2013 року СВ Сумського МВ УМВС України в Сумській області було винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12013200440000108. Законність прийнятого рішення про закриття кримінального провадження № 12013200440000108 підтверджується рішеннями слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 04.03.2013 року у справі № 592/1628/13-к та апеляційного суду Сумської області від 26.03.2013 року у справі № 592/1628/13-к, якими було відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Ковпаківського районного суду м. Суми про визнання постанови про закриття кримінального провадження № 12013200440000108 незаконною та такою, що підлягає скасуванню. Відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 368 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів. Таким чином, ОСОБА_5 , будучи заздалегідь попередженим про кримінальну відповідальність згідно ст. 383 КК України, своїми умисними діями, які виразилися в завідомо неправдивому повідомленні органу досудового розслідування про вчинення злочину, що було поєднане з обвинуваченням особи в особливо тяжкому злочині, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 383 КК України, тобто завідомо неправдиве повідомлення органу досудового розслідування про вчинення злочину, кваліфікуючою ознакою якого є обвинувачення особи в особливо тяжкому злочині.
		   Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України, не визнав повністю, суду пояснив про те, що з пред`явленим об`ємом обвинувачення та кваліфікацією його дій він не погоджується, оскільки вважає, що воно не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду кримінального провадження. Також він пояснив суду про те, що написав у заяві правду, оскільки описані в ній події мали місце. ОСОБА_13 у 2006 році запропонував йому землю спочатку за 3000 доларів США за сотку, але він сторгувався за 2000 доларів США. Він запропонував взяти земельні ділянки в оренду ОСОБА_5 разом з ним для здійснення спільної підприємницької діяльності на них, останній погодився. Гроші передавали ОСОБА_13 перший раз після першої сесії наприкінці квітня  на початку травня 2007 року 20000 доларів США. Другий  після другої сесії в липні 2008 року, а потім влітку 2008 року ще 2000 доларів США на літній майданчик. Потім вони уклали договір оренди, але ОСОБА_17 його не підписував. Прокуратура винесла припис і їм підписали договір оренди. В 2012 році судовим рішенням було скасовано рішення сесії та обвинувачені залишились без землі, за яку фактично заплатили ОСОБА_13 гроші в загальній сумі 42000 доларів США. У зв`язку з цим ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_18 про урегулювання вказаного питання шляхом надання йому в оренду з правом викупу об`єкту комунального майна в рахунок сплачених ОСОБА_18 коштів. ОСОБА_18 спочатку погодився, а потім відмовився вести будь-які розмови з вказаного приводу. ОСОБА_4 записав розмову з ОСОБА_18 на власний диктофон з метою виправдатись перед ОСОБА_5 з приводу витрати його грошей в сумі 20000 доларів США. 03.01.2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до Сумського МВ зі спільною заявою про вчинення злочину, в якій правдиво виклали вищевказані обставини про те як ОСОБА_13 вимагав та отримав вказані кошти. Крім того дільничним інспектором на підставі його усної заяви був складений протокол усної заяви. Він звертався з заявою в міліцію для того, щоб ОСОБА_13 притягнули до відповідальності та повернули їхні гроші. Також ОСОБА_4 пояснив про те, що відомості, викладені ним в усній заяві про злочин є правдивими, він був безпосереднім учасником вказаних подій та особисто передавав ОСОБА_18 тричі свої та ОСОБА_5 гроші загальною сумою 42000 доларів США. З письмовою заявою про вчинення злочину він не звертався. Як доказ незаконності виділення йому та ОСОБА_5 земельної ділянки за гроші ОСОБА_4 привів той факт, що ніяких заяв на отримання землі ані він, ані ОСОБА_5 не писали, все було зроблено за протекцією ОСОБА_18 . Він просив його виправдати.
		   Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України, не визнав повністю, суду пояснив про те, що з пред`явленим об`ємом обвинувачення та кваліфікацією його дій він не погоджується, оскільки вважає, що воно не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду кримінального провадження. Також він пояснив суду про те, що ОСОБА_4 запропонував йому взяти в оренду земельні ділянки по АДРЕСА_4 для спільного здійснення на них підприємницької діяльності, він погодився. В кінці квітня 2007 року, після першої сесії, на якій було прийнято рішення про надання згоди на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, у дворі будинку ОСОБА_13 він передав гроші ОСОБА_4 в сумі 10000 доларів США, останній в його присутності передав свої та його кошти в сумі 20000 доларів США ОСОБА_13 . Другий раз в липні 2008 року, після другої сесії, на якій було затверджено проект землеустрою та було прийняте рішення про передачу їм в оренду земельних ділянок, на подвір`ї будинку ОСОБА_13 , в його присутності ОСОБА_4 віддав ОСОБА_13 20000 доларів США, з яких він та ОСОБА_4 надали по 10000 доларів США. На другій зустрічі ОСОБА_4 був із дружиною. Після чого у 2008 році ОСОБА_4 передав ОСОБА_13 ще 2000 доларів США за установку дитячого майданчика. Всі питання фінансового характеру з ОСОБА_18 вирішував ОСОБА_4 , він казав ОСОБА_5 коли та скільки грошей потрібно для передачі ОСОБА_18 . Однак після передачі грошей використати земельну ділянку для будівництва не було можливості. У 2012 році ОСОБА_4 спілкувався з ОСОБА_13 та пропонував йому замість землі надати в оренду якесь комунальне майно в рахунок переданих грошей. Спочатку ОСОБА_13 погоджувався на вирішення такого конфлікту, а потім сказав, що він нічого не знає та нічого в них не брав. В грудні 2012 року він остаточно зрозумів, що землі не буде та 03.01.2013 року разом з ОСОБА_4 в період часу з 9.00 до 10.00 год прибули до Сумського МВ, де дільничному інспектору розповіли про те, як ОСОБА_13 вимагав та отримав від них гроші. Дільничним заява була оформлена протоколом усної заяви. Письмової заяви він не подавав, у заяві про отримання хабара не зазначав, вказував, що ОСОБА_18 вимагав та отримав від нього та ОСОБА_4 42000 доларів США. До ЄРДР його заява про злочин внесена не була. Кваліфікацію дій ОСОБА_18 надав слідчий  ч. 4 ст. 368 КК України, в той час як ч. 4 ст. 368 КК України станом на 2007-2008 роки не було в КК України. Також ОСОБА_5 пояснив суду про те, що відомості, викладені ним в усній заяві про злочин є правдивими, він був безпосереднім учасником вказаних подій та особисто бачив як ОСОБА_4 передав ОСОБА_18 двічі його та свої гроші загальною сумою 40000 доларів США. Він просив його виправдати.
		   Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_13 пояснив суду про те, що в кінці 2012 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звинуватили його в отриманні 42000 доларів США, а він, в свою чергу, звернувся до міліції із заявою про притягнення їх до кримінальної відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину. На його думку ОСОБА_4 звернувся із заявою до міліції для того, щоб дискредитувати його та натиснути на місцевого голову. Він підтвердив, що дійсно зустрічався з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у 2007-2008 роках, але коли саме та з яких підстав не пам`ятає. З жовтня 2007 року він був посадовою особою органу місцевого самоврядування. В 2011-2012 роках він працював заступником міського голови. ОСОБА_4 пред`являв йому претензії з приводу роботи, яку він повинен був зробити щодо виділення останньому земельної ділянки. Йому було відомо про те, що ОСОБА_4 займався земельними ділянками. ОСОБА_5 до нього з приводу повернення коштів не звертався. Він підтвердив, що ніяких грошей не отримував та не заперечував з приводу того, що зустрічався з ОСОБА_4 в міській раді та обіцяв вирішити питання через міського голову, щодо надання в оренду землі, але не мав наміру виконувати свої обіцянки. При цьому, він запевнив суд у тому, що не міг вплинути на рішення про виділення земельних ділянок, оскільки його посада не була пов`язана з виділенням землі. Натомість перший заступник мера ОСОБА_19 був його кумом. В січні 2008 року ОСОБА_18 міг заміняти ОСОБА_19 згідно розпорядженню міського голови, але він не знає заміняв чи ні. Натомість як депутат він був на сесії та голосував за виділення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельної ділянки. Він не зміг пояснити в чому саме полягає завдана йому шкода як потерпілому, він лише хоче щоб перемогла правда. При визначенні виду та міри покарання він погодився з думкою прокурора (т. 4 а. п. 198  200) .
		   Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_20 пояснила суду про те, що не пам`ятає чи приїздили до неї з чоловіком ОСОБА_13 додому у 2007-2008 роках ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Про те, що ОСОБА_4 давав її чоловіку гроші їй нічого не відомо та з цього приводу вона нічого пояснити не може крім того, що в газеті Данкор в січні 2013 року з`явилась інформації про якісь незаконні дії її чоловіка, пов`язані з отриманням від ОСОБА_4 грошей. Потім було розслідування, за наслідками якого було встановлено, що це неправда. За яких обставин ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримали в оренду земельну ділянку на АДРЕСА_5 їй невідомо. ОСОБА_5 був у них вдома (т. 4 а. п. 211  215) .
		   Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_21 пояснив суду про те, що з 2006 по 2007 роки він був депутатом Сумської міської ради двох скликань та був у складі комісії з регулювання земельних відносин і містобудування Сумської міської ради. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виділялись земельні ділянки, але обставин він не пам`ятає. Він чув про звинувачення ОСОБА_4 ОСОБА_13 , але він не знає чи мали такі події місце чи ні. Пояснити чому саме ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримали землю, а не інші, які також звертались із заявами про її отримання, він пояснити не зміг. Про завідомо неправдиве повідомлення про вчинення кримінального правопорушення йому нічого не відомо (т. 4 а. п. 226, 227, 229  231) .
		   Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_22 пояснив суду про те, що у 2007-2008 роках він працював в Управлінні архітектури Сумської міської ради на посаді начальника відділу або головного спеціаліста, він не пам`ятає чи видавав він ОСОБА_4 та ОСОБА_5 висновки відповідно до Генерального плану по вул. Курській. Він взагалі не пам`ятає хто готував документи і хто звертався, бо на той час його робота була пов`язана з великим об`ємом роботи і як він зазначає в пам`яті в нього це не збереглось (т. 5 а. п. 6А  8) .
		   Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_23 пояснив суду про те, що він був головою комісії у 2006 році, а ОСОБА_13 був заступником міського голови по комунальному майну. Про виділення в оренду землі він нічого не пам`ятає. Він не є свідком ні передавання грошей, ні завідомо неправдивого повідомлення про злочин. Він не виключає, що хтось із членів комісії міг брати кошти за позитивне вирішення питання по вказаній землі на користь обвинувачених, але йому про це також нічого не відомо (т. 5 а. п. 23, 24) .
		   Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_24 пояснив суду про те, що з 2006 по 2009 роки він був членом земельної комісії Сумської міської ради. Ходили слухи про те, що ОСОБА_13 отримав від ОСОБА_4 гроші за отримання останнім землі, але присутнім при передачі цих коштів він не був та йому особисто з цього приводу нічого невідомо. Він гадав, що саме ОСОБА_13 обвинувачений по цій справі, а не ОСОБА_4 . ОСОБА_13 з 2006 по 2008 роки був депутатом, а з 2008 року заступником міського голови з питань діяльності ради. ОСОБА_13 міг впливати на рішення комісії, самостійно голосувати та когось попросити з членів комісії також проголосувати. Не виключено, що ОСОБА_13 заміщував ОСОБА_25 та курував земельні питання. Члени комісії та голова комісії могли попросити колег проголосувати та підтримати конкретного заявника щодо надання земельної ділянки (т. 5 а. п. 44  47) .
		   Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_16 пояснив суду про те, що у 2013 році він працював на посаді дільничного інспектора міліції та приймав у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заяву з приводу шахрайських дій ОСОБА_13 , з якою вони звернулись до міліції. Заява була про те, що ОСОБА_13 пообіцяв їм за гроші в загальній сумі 42000 доларів США передати в оренду земельну ділянку по проспекту Курському Вишневий сад , за яку вони гроші передали, але яку так і не отримали. Він приймав усну заяву, опитав заявника та склав протокол усної заяви. Письмову заяву він не приймав. Письмова заява надається в канцелярію. Саме слідчий визначає правову кваліфікацію злочину, а не заявник. Він заповнив протокол усної заяви і дав заявникам ознайомитись та підписати. За ст. 383 КК України він попередив заявників про кримінальну відповідальність (т. 5 а. п. 79  83) .
		   Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_26 пояснила суду про те, що її чоловік ОСОБА_4 та ОСОБА_13 були в дружніх стосунках. ОСОБА_13 запевнив її чоловіка в тому, що допоможе в отриманні земельної ділянки, але за це потрібно заплатити. Вона разом з чоловіком привозили до ОСОБА_13 додому гроші. Вони були в сейфі та саме вона їх діставала звідти та передавала чоловіку для передачі ОСОБА_18 в автомобілі. Коли чоловік віддавав у дворі будинку ОСОБА_13 гроші, то вона була біля їх автомобіля біля хвіртки, яка була відкрита та вона бачила як чоловік безпосередньо передавав гроші ОСОБА_13 . Також вона чула розмови, що відбувались між її чоловіком та ОСОБА_13 з приводу придбання землі. При ній гроші передавались двічі влітку 2008 року та весною 2007 року по 10000 доларів США. ОСОБА_5 також передавав кошти через її чоловіка за землю для ОСОБА_13 . Повідомлення про злочин було правдивим, оскільки ОСОБА_13 отримав гроші, а питання щодо отримання землі не вирішив та гроші не повернув, саме тому її чоловік, після численних спроб домовитись з ОСОБА_13 щодо повернення коштів, був змушений звернутись із заявою до правоохоронних органів (т. 5 а. п. 86, 87, 89  93) .
		   Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_27 пояснив суду про те, що у 2007 році ОСОБА_18 запропонував його батьку ОСОБА_4 купити земельну ділянку. Весною 2007 року його батько дав за земельну ділянку 10000 доларів США, потім давав ще 10000 доларів США та 2000 доларів США за дитячий майданчик. Йому відомо про це зі слів батька, оскільки на вказані гроші батько збирався придбати йому квартиру, але потім батько разом із мамою прийняли спільне рішення придбати за них землю на умовах запропонованих ОСОБА_13 та батько передав гроші ОСОБА_13 за землю про що і повідомив йому. На цій земельній ділянці батьки планували будувати магазин. Особисто він чув як батько спілкувався з ОСОБА_13 з приводу цього питання, коли приїздив в гості до останнього додому разом із батьком. ОСОБА_18 тривалий час обіцяв, що земля залишиться у батька, а потім обіцяв повернути гроші. Батько вірив та тривалий час чекав, що ОСОБА_13 виконає свої обіцянки та коли зрозумів, що ОСОБА_13 своїх обіцянок не виконає, то звернувся на початку 2013 року із заявою до міліції на нього (т. 5 а. п. 86, 87, 89  93) .
		   Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_28 пояснила суду про те, що до неї, як до журналіста, у 2012 році звернувся ОСОБА_4 з повідомленням про те, що він заплатив багато коштів ОСОБА_13 за отримання землі на території так званого Вишневого саду по вул. Курській, але землю так і не отримав оскільки ОСОБА_17 обіцяв на виборах не допустити забудовників на цю землю та в подальшому міська рада виграла суди і ОСОБА_4 ні землю, ні гроші, що передав за неї ОСОБА_13 , від останнього так і не отримав. Також їй казали про те, що хтось з посадових осіб роздавав депутатам кошти за вирішення питання по цій землі щодо конкретної особи. В 2013 році була з цього приводу публікація та суд. При цьому всі стандарти журналістики були дотримані. Справа щодо ОСОБА_13 була закрита у зв`язку з недостатністю доказів його вини. Вона переконана в тому, що ОСОБА_4 їй та у своїй заяві про злочин казав правду та тим самим намагався повернути свої гроші (т. 5 а. п. 98  102) .
		   Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_29 пояснив суду про те, що коли він працював головним спеціалістом у правовому управлінні Сумської міської ради та коли отримав рішення про задоволення позовних вимог за позовом ОСОБА_5 у справі № 11/609-07 щодо надання йому в оренду спірної земельної ділянки, то до нього звернувся ОСОБА_13 , який на той час був заступником голови з питань виконавчих органів Сумської міської ради, з прохання не подавати апеляційну скаргу, оскільки позивач його знайомий (родич) , про незаконність прохання ОСОБА_13 він повідомив начальника правового управління (т. 5 а. п. 111  113, 123  126) .
		   Що стосується показань свідка ОСОБА_20 , то оскільки вона є дружино потерпілого ОСОБА_13 , відтак суд вважає її показання неповністю об`єктивним, не відвертими та такими, що не повністю відповідають дійсності, бо вона є особою заінтересованою в результатах кримінального провадження.
		   Що стосується показань свідка ОСОБА_26 , то оскільки вона є дружиною обвинуваченого ОСОБА_4 , відтак суд вважає її показання неповністю об`єктивним, не відвертими та такими, що не повністю відповідають дійсності, бо вона є особою заінтересованою в результатах кримінального провадження.
		   Що стосується показань свідка ОСОБА_27 , то оскільки він є рідним сином обвинуваченого ОСОБА_4 , відтак суд вважає його показання неповністю об`єктивним, не відвертими та такими, що не повністю відповідають дійсності, бо він є особою заінтересованою в результатах кримінального провадження.
		   Даючи оцінку показанням інших свідків, суд зазначає, що вони не підтверджують вину обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в інкримінованому їм діянні.
		   Стороною обвинувачення в якості доказів винуватості ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України, потерпілим ОСОБА_13 та його представником адвокатом ОСОБА_14 в якості доказів винуватості ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України, стороною захисту в якості доказів невинуватості ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України, були надані наступні досліджені судом під час судового розгляду докази.
		   Клопотання про встановлення строку для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування підозрюваного ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_15 від 26.07.2013 року (т. 1 а. п. 218, 219) ; клопотання про встановлення строку для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування підозрюваного ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_15 від 26.07.2013 року (т. 1 а. п. 222, 223) ; клопотання про продовження строку досудового розслідування від 19.08.2013 року (т. 1 а. п. 225, 226) ; клопотання про продовження строку досудового розслідування від 12.09.2013 року (т. 1 а. п. 229, 230) ; клопотання про встановлення строку для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування підозрюваного ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_15 від 16.10.2013 року (т. 2 а. п. 12) ; клопотання про встановлення строку для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування підозрюваного ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_15 від 16.10.2013 року (т. 2 а. п. 14) , не є доказами та не є процесуальним джерелом доказів, в розумінні ст. 84 КПК України, а є формою процесуального рішення слідчого щодо можливого застосування слідчим суддею обмеження в ознайомленні з матеріалами, до яких надано доступ, згідно ч. 10 ст. 290 КПК України, щодо продовження строку досудового розслідування у відповідності до ст. ст. 294, 295 КПК України.
		   Доручення про проведення досудового розслідування № 390 від 01.02.2013 року (т. 1 а. п. 159) ; доручення про проведення досудового розслідування № 489 від 23.05.2013 року (т. 1 а. п. 162) ; доручення про проведення досудового розслідування № 588 від 13.06.2013 року (т. 1 а. п. 163) ; ксерокопія доручення про проведення слідчих (розшукових) дій у порядку ст. 40 КПК України № 283д від 08.01.2013 року (т. 1 а. п. 170) ; доручення про відкриття матеріалів іншій стороні у порядку ст. ст. 36, 290 КПК України від 24.07.2013 року (т. 1 а. п. 205) ; доручення про відкриття матеріалів іншій стороні у порядку ст. ст. 36, 290 КПК України від 04.10.2013 року (т. 1 а. п. 240) ; доручення про відкриття додаткових матеріалів іншій стороні у порядку ст. ст. 36, 290 КПК України від 15.10.2013 року (т. 2 а. п. 2) ; ксерокопія доручення про проведення досудового розслідування від 03.01.2013 року (т. 2 а. п. 136) не є доказами та не є процесуальним джерелом доказів, в розумінні ст. 84 КПК України, а є формою процесуального рішення керівника органу досудового розслідування на підставі ст. 39 КПК України, слідчого на підставі ст. 40 КПК України, прокурора на підставі ст. 36 КПК України, які є обов`язковими для виконання відповідними особами.
		   Повідомлення про початок досудового розслідування № 2500/СВ від 04.02.2013 року з обрізаним низом сторінки (т. 1 а. п. 160) ; повідомлення про призначення прокурора у кримінальному провадженні № 12013200440001015 від 04.02.2013 року (т. 1 а. п. 161) ; повідомлення про підозру ОСОБА_5 від 25.06.2013 року (т. 1 а. п. 190  192) ; повідомлення про підозру ОСОБА_4 від 25.06.2013 року (т. 1 а. п. 196  198) ; повідомлення про завершення досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_5 від 18.07.2013 року (т. 1 а. п. 199) ; повідомлення про зобов`язання надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді, підозрюваному ОСОБА_5 від 18.07.2013 року (т. 1 а. п. 200) ; повідомлення про завершення досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_4 від 18.07.2013 року (т. 1 а. п. 201) ; повідомлення про зобов`язання надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді, підозрюваному ОСОБА_4 від 18.07.2013 року (т. 1 а. п. 202) ; повідомлення про завершення досудового розслідування захиснику ОСОБА_15 від 18.07.2013 року (т. 1 а. п. 203) ; повідомлення про зобов`язання надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді, захиснику ОСОБА_15 від 18.07.2013 року (т. 1 а. п. 204) ; повідомлення про завершення досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_4 від 01.10.2013 року (т. 1 а. п. 237) ; повідомлення про завершення досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_5 від 01.10.2013 року (т. 1 а. п. 238) ; повідомлення про завершення досудового розслідування захиснику ОСОБА_15 від 01.10.2013 року (т. 1 а. п. 239) ; повідомлення про завершення досудового розслідування захиснику ОСОБА_15 від 04.10.2013 року (т. 1 а. п. 246) ; повідомлення про зобов`язання надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді, захиснику ОСОБА_15 від 04.10.2013 року (т. 1 а. п. 247) ; повідомлення про завершення досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_4 від 04.10.2013 року (т. 1 а. п. 248) ; повідомлення про зобов`язання надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді, підозрюваному ОСОБА_4 від 04.10.2013 року (т. 1 а. п. 249) ; повідомлення про завершення досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_5 від 04.10.2013 року (т. 1 а. п. 250) ; повідомлення про зобов`язання надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді, підозрюваному ОСОБА_5 від 04.10.2013 року (т. 1 а. п. 251) ; повідомлення про відкриття сторонами кримінального провадження матеріалів від 04.10.2013 року (т. 1 а. п. 252) ; повідомлення про завершення досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_4 від 15.10.2013 року (т. 2 а. п. 3) ; повідомлення про зобов`язання надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді, підозрюваному ОСОБА_4 від 15.10.2013 року (т. 2 а. п. 4) ; повідомлення про завершення досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_5 від 15.10.2013 року (т. 2 а. п. 5) ; повідомлення про зобов`язання надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді, підозрюваному ОСОБА_5 від 15.10.2013 року (т. 2 а. п. 6) ; повідомлення про завершення досудового розслідування захиснику ОСОБА_15 від 15.10.2013 року (т. 2 а. п. 7) ; повідомлення про зобов`язання надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді, захиснику ОСОБА_15 від 15.10.2013 року (т. 2 а. п. 8) ; ксерокопія повідомлення про початок досудового розслідування від 01.01.2013 року (т. 2 а. п. 137) ; ксерокопія повідомлення про призначення прокурора у кримінальному провадженні № 12013200440000108 від 04.01.2013 року (т. 2 а. п. 138) не є доказами та не є процесуальним джерелом доказів, в розумінні ст. 84 КПК України, а є формою процесуального рішення слідчого на підставі ст. ст. 214, 276  278 КПК України, прокурора на підставі ст. ст. 37, 283, 290 КПК України.
		   Супровідний лист першого заступника прокурора м. Суми радника юстиції ОСОБА_30 № 118в від 29.01.2013 року (т. 1 а. п. 153) ; ксерокопія супровідного листа № 956д від 17.01.2013 року (т. 1 а. п. 171) ; супровідний лист голові Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_31 № 9457 від 26.07.2013 року (т. 1 а. п. 217) ; супровідний лист голові Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_31 № 9456 від 26.07.2013 року (т. 1 а. п. 221) ; супровідний лист підозрюваному ОСОБА_4 № 17561/СВ від 12.09.2013 року (т. 1 а. п. 231) ; супровідний лист підозрюваному ОСОБА_5 № 17562/СВ від 12.09.2013 року (т. 1 а. п. 232) ; супровідний лист захиснику ОСОБА_15 № НОМЕР_1 /СВ від 12.09.2013 року (т. 1 а. п. 233) ; супровідний лист № 19457/СВ від 11.10.2013 року (т. 2 а. п. 11) ; супровідний лист № 22-ц/788/734/14 від 06.06.2014 року (т. 5 а. п. 117) ; ксерокопія супровідного листа № 24692/СВ від 17.12.2013 року (т. 5 а. п. 159) ; ксерокопія супровідного листа № 10637/10638/13-35 від 11.12.2013 року (т. 5 а. п. 160) ; супровідний лист № 10637/10638/13-35 від 11.12.2013 року (т. 5 а. п. 182) взагалі не є доказами та не є процесуальним джерелом доказів, в розумінні ст. 84 КПК України, та не є документом, в розумінні ч. 1 ст. 99 КПК України, оскільки не містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
		   Ксерокопія протоколу допиту свідка ОСОБА_4 від 11.01.2013 року (т. 1 а. п. 172, 173) , який є доказом, що був отриманий з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним та обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні, є очевидно недопустимим доказом у відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 87, ч. 2 ст. 89 КПК України.
		   Ксерокопія протоколу допиту свідка ОСОБА_5 від 11.01.2013 року (т. 1 а. п. 174, 175) , який є доказом, що був отриманий з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним та обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні, є очевидно недопустимим доказом у відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 87, ч. 2 ст. 89 КПК України.
		   Ксерокопія витягу із рішення Сумської міської ради V скликання ХІ сесія № 522-МР від 25.04.2007 року (т. 1 а. п. 176, 177) ; ксерокопія витягу із рішення Сумської міської ради V скликання ХХІІ сесія № 1712-МР від 04.07.2008 року (т. 1 а. п. 178, 179) ; ксерокопія рішення Сумської міської ради V скликання ХІV сесія № 887-МР від 24.10.2007 року (т. 2 а. п. 42) ; ксерокопія рішення Сумської міської ради VІ скликання ІІ сесія № 6-МР від 17.11.2010 року (т. 2 а. п. 42а) ; ксерокопія розпорядження міського голови м. Суми № 380-К від 31.10.2007 року (т. 2 а. п. 43) ; ксерокопія витягу з розпорядження міського голови м. Суми № 911-Р від 01.11.2007 року (т. 2 а. п. 44  49) ; ксерокопія витягу з розпорядження міського голови м. Суми № 496-Р від 02.06.2008 року (т. 2 а. п. 50  54) ; ксерокопія витягу з розпорядження міського голови м. Суми № 906-Р від 26.10.2009 року (т. 2 а. п. 55  58) ; ксерокопія розпорядження міського голови м. Суми № 845-Р від 25.10.2010 року (т. 2 а. п. 59) ; ксерокопія витягу з розпорядження міського голови м. Суми № 19-Р від 19.01.2009 року (т. 2 а. п. 60  62) ; ксерокопія розпорядження міського голови м. Суми № 533-Р від 07.07.2011 року (т. 2 а. п. 63) ; ксерокопія витягу з розпорядження міського голови м. Суми № 933-Р від 19.11.2010 року (т. 2 а. п. 64  68) ; ксерокопія витягу з розпорядження міського голови м. Суми № 20-Р від 18.01.2011 року (т. 2 а. п. 69  73) ; ксерокопія витягу з розпорядження міського голови м. Суми № 208-Р від 23.03.2011 року (т. 2 а. п. 74  76) ; ксерокопія витягу з розпорядження міського голови м. Суми № 50-Р від 27.01.2012 року (т. 2 а. п. 77  81) взагалі не є доказами та не є процесуальним джерелом доказів, в розумінні ст. 84 КПК України, та не є документом, в розумінні ч. 1 ст. 99 КПК України, оскільки не містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
		   Копія постанови про закриття кримінального провадження від 11.02.2013 року (т. 1 а. п. 180, 181) ; постанова про продовження строку досудового розслідування від 20.08.2013 року (т. 1 а. п. 227, 228) ; постанова про продовження строку досудового розслідування від 25.09.2013 року (т. 1 а. п. 234  236) ; постанова про призначення криміналістичної експертизи матеріалів звукозапису від 11.10.2013 року (т. 2 а. п. 10) ; постанова про призначення групи прокурорів від 22.10.2013 року (т. 2 а. п. 16) ; постанова про визнання ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 12013200440001015 завершеним від 24.10.2013 року (т. 2 а. п. 22, 23) ; ксерокопія постанови про визнання та прилучення до кримінального провадження речових доказів та документів від 01.10.2013 року (т. 2 а. п. 160) ; ксерокопія постанови про призначення криміналістичної експертизи матеріалів звукозапису від 11.10.2013 року (т. 2 а. п. 161, 162) не є доказами та не є процесуальним джерелом доказів, в розумінні ст. 84 КПК України, а є формою процесуального рішення слідчого, що прийнята в межах компетенції згідно із законом, яка є обов`язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується, в силу ст. 110 КПК України.
		   Копія ухвали слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 04.03.2013 року по справі № 592/1628/13-к, провадження № 1-кс/592/294/13 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/51321854, http://reyestr.court.gov.ua/Review/51321845) (т. 1 а. п. 182) ; ухвала слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 29.07.2013 року по справі № 592/7914/13-к, провадження № 1-кс/592/1713/13 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/46192956) (т. 1 а. п. 220) ; ухвала слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 29.07.2013 року по справі № 592/7915/13-к, провадження № 1-кс/592/1714/13 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/49406574) (т. 1 а. п. 224) ; ухвала слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 10.10.2013 року по справі № 592/10616/13-к, провадження № 1-кс/592/2378/13 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/34023763) (т. 2 а. п. 9) ; ухвала слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 17.10.2013 року по справі № 592/10947/13-к, провадження № 1-кс/592/2444/13 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/46200395) (т. 2 а. п. 13) ; ухвала слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 18.10.2013 року по справі № 592/10948/13-к, провадження № 1-кс/592/2445/13 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/46618796) (т. 2 а. п. 15) не є доказами та не є процесуальним джерелом доказів, в розумінні ст. 84 КПК України, й не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду, що в повній мірі узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 198 КПК України.
		   Копія ухвали апеляційного суду Сумської області від 26.03.2013 року по справі № 592/1628/13-к, провадження № 11-сс/188/87/13 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/30208568) (т. 1 а. п. 183, 184) , копія ухвали апеляційного суду Сумської області від 04.06.2014 року по справі № 592/3591/13-ц, провадження № 22-ц/788/734/14 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/39077121) (т. 5 а. п. 118  121) , як рішення національного суду, які набрали законної сили і ними не було встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, не має преюдиціального значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів, що в повній мірі узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 90 КПК України.
		   Ксерокопія протоколу допиту свідка ОСОБА_13 від 18.01.2013 року (т. 1 а. п. 185, 186) є очевидно недопустимим доказом у відповідності до ст. ст. 23, 89 КПК України, оскільки суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду.
		   Пам`ятка про процесуальні права та обов`язки підозрюваного ОСОБА_5 від 25.06.2013 року (т. 1 а. п. 187  189) ; пам`ятка про процесуальні права та обов`язки підозрюваного ОСОБА_4 від 25.06.2013 року (т. 1 а. п. 193  195) взагалі не є доказами та не є процесуальним джерелом доказів, в розумінні ст. 84 КПК України, та не є документом, в розумінні ч. 1 ст. 99 КПК України, оскільки не містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
		   Протокол про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування потерпілому ОСОБА_13 від 24.07.2013 року (т. 1 а. п. 206) ; протокол про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_4 , захиснику ОСОБА_15 від 24.07.2013 року (т. 1 а. п. 207, 208) ; протокол про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_4 , захиснику ОСОБА_15 від 25.07.2013 року (т. 1 а. п. 209, 210) ; протокол про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_4 , захиснику ОСОБА_15 від 26.07.2013 року (т. 1 а. п. 211, 212) ; протокол про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_5 , захиснику ОСОБА_15 від 24.07.2013 року (т. 1 а. п. 213, 214) ; протокол про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_5 , захиснику ОСОБА_15 від 25.07.2013 року (т. 1 а. п. 215, 216) ; протокол про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування захиснику ОСОБА_15 від 04.10.2013 року (т. 1 а. п. 241) ; протокол про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_5 від 07.10.2013 року (т. 1 а. п. 242) ; протокол про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_4 від 07.10.2013 року (т. 1 а. п. 243) ; протокол про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_4 , захиснику ОСОБА_15 від 08.10.2013 року (т. 1 а. п. 244, 245) ; протокол про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування потерпілому ОСОБА_13 від 04.10.2013 року (т. 2 а. п. 1) ; протокол про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування захиснику ОСОБА_15 від 22.10.2013 року (т. 2 а. п. 17) ; протокол про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_4 від 23.10.2013 року (т. 2 а. п. 18, 19) ; протокол про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_5 від 24.10.2013 року (т. 2 а. п. 20, 21) не є доказами та не є процесуальним джерелом доказів, в розумінні ст. 84 КПК України, а є формою фіксування процесуальної дії щодо надання доступу до матеріалів досудового розслідування, в силу ст. ст. 103  106, 290 КПК України.
		   Вимога про судимість підозрюваного ОСОБА_5 (т. 2 а. п. 24) ; запит № 10941/СВ від 14.06.2013 року (т. 2 а. п. 25) ; довідка про стан здоров`я підозрюваного ОСОБА_5 (т. 2 а. п. 26) ; запит № 10942/СВ від 14.06.2013 року (т. 2 а. п. 27) ; довідка про стан здоров`я підозрюваного ОСОБА_5 (т. 2 а. п. 28) ; характеристика підозрюваного ОСОБА_5 (т. 2 а. п. 29) ; ксерокопія паспорта підозрюваного ОСОБА_5 (т. 2 а. п. 30) ; вимога про судимість підозрюваного ОСОБА_32 (т. 2 а. п. 31) ; запит № 10940/СВ від 14.06.2013 року (т. 2 а. п. 32) ; довідка про стан здоров`я підозрюваного ОСОБА_4 (т. 2 а. п. 33) ; запит № 10943/СВ від 14.06.2013 року (т. 2 а. п. 34) ; довідка про стан здоров`я підозрюваного ОСОБА_4 (т. 2 а. п. 35) ; характеристика підозрюваного ОСОБА_4 (т. 2 а. п. 36) ; ксерокопія паспорта підозрюваного ОСОБА_4 (т. 2 а. п. 37) як докази, які стосуються відсутності судимостей обвинувачених, а також відомості щодо характеру або окремих рис характеру обвинувачених є недопустимими на підтвердження винуватості обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, у відповідності до ч. 1 ст. 88 КПК України.
		   Ксерокопія трудової книжки потерпілого ОСОБА_13 (т. 2 а. п. 38  41) ; копія наказу № 69 від 17.08.2012 року (т. 2 а. п. 115  127) ; копія наказу № 1050 від 19.11.2012 року (т. 2 а. п. 128  135) ; конверт (т. 5 а. п. 122) ; акт здачі-приймання висновку експерта № 10637/10638/13-35 від 11.12.2013 року у кримінальному провадженні № 12013200440001015 від 11.12.2013 року (т. 5 а. п. 183) взагалі не є доказами та не є процесуальним джерелом доказів, в розумінні ст. 84 КПК України, та не є документом, в розумінні ч. 1 ст. 99 КПК України, оскільки не містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
		   Органом досудового розслідування обвинуваченому ОСОБА_4 інкриміноване вчинення умисних дій, які виразились в завідомо неправдивому повідомленні органу досудового розслідування про вчинення злочину, що було поєднане з обвинуваченням особи в особливо тяжкому злочині, тобто вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України.
		   Органом досудового розслідування обвинуваченому ОСОБА_5 інкриміноване вчинення умисних дій, які виразились в завідомо неправдивому повідомленні органу досудового розслідування про вчинення злочину, що було поєднане з обвинуваченням особи в особливо тяжкому злочині, тобто вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України.
		   Однак, суд вважає недоведеним поза межами розумного сумніву вчинення обвинуваченими цього злочину з огляду на наступне.
		   Відповідно до ч. 2 ст. 9 КПК України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
		   Із змісту положень ст. 62 Конституції України, п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 17 КПК України вбачається, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у встановленому законом порядку, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		   Європейський суд з прав людини (справа Нечипорук і Йонкало проти України від 21.04.2011 року, п. 150, заява № 42310/04) зазначив про те, що суд при оціненні доказів керується критерієм доведеності винуватості особи поза будь-яким розумними сумнівом і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою .
		   Так, п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		   Відповідно до п. 2 ст. 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
		   А згідно з положеннями п. 3 ст. 6 Конвенції кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.
		   Згідно ч. 2 ст. 94 КПК України жоден доказ не має наперед встановленої сили.
		   Крім того, суд бере до уваги ту обставину, що ані сторона обвинувачення, ані потерпілий, ані представник потерпілого не усунули сумніви, протиріччя, суперечності в правильності написання прізвища потерпілого, зазначеного в його заявах від 23.01.2013 року, а саме: ОСОБА_33 , замість вірного ОСОБА_34 , що може свідчити про те, що потерпілий ОСОБА_13 хоча і підписав вказані заяви, але не готував їх, не виготовляв їх, не знайомився з ними, не читав їх, а відтак, можливо, власне особисто і не подавав їх до прокуратури міста Суми та до прокуратури Сумської області, тобто не звертався до прокурора із заявами про вчинене кримінальне правопорушення в порядку ст. 214 КПК України, оскільки кожній особі безумовно та достовірно відома правильність написання власного прізвища, з урахуванням того, що згідно ч. 3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, а згідно ч. 4 ст. 17 КПК України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи (т. 1 а. п. 154  157) .
		   Про таке ж може свідчити і супровідний лист першого заступника прокурора м. Суми радника юстиції ОСОБА_30 № 118в від 29.01.2013 року, адресований начальнику СВ СМВ УМВС України в Сумській області підполковнику поліції ОСОБА_35 (т. 1 а. п. 153) , а також витяг з кримінального провадження № 12013200440001015 від 01.02.2013 року (т. 1 а. п. 158) .
		   Крім того, суд бере до уваги ту обставину, що сторона сторона обвинувачення не усунула сумніви, протиріччя, суперечності в фабулі, зазначеній у витягу з кримінального провадження № 12013200440001015 від 01.02.2013 року, із змісту якої вбачається, що в своїй заяві ОСОБА_18 зазначає, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надали 03.01.2013 року завідомо неправдиві повідомлення до органу дізнання  СМВ УМВС України в Сумській області. Натомість вірним прізвище заявника є ОСОБА_36 , а не ОСОБА_37 . Крім того, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України № 4652-VI від 13.04.2012 року Верховна Рада України постановила внести зміни до таких законодавчих актів України: у Кримінальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р. , № 25  26, ст. 131) в абзаці першому частини першої статті 383 слова органу дізнання замінити словами органу досудового розслідування (офіційне опублікування: Голос України, 2012, 05, 19.05.2012 № 90  91, Офіційний вісник України, 2012, № 37 (25.05.2012) , ст. 1371, Урядовий кур`єр, 2012, 06, 07.06.2012 № 100, Відомості Верховної Ради України, 2013, № 21 (24.05.2013) , ст. 208) . Така невідповідність фабули, зазначеної у витягу з кримінального провадження № 12013200440001015 від 01.02.2013 року, вимогам диспозиції ч. 1 ст. 383 КК України ставить під сумнів наявність в діях ОСОБА_4 , ОСОБА_5 об`єктивної сторони вказаного злочину, з урахуванням того, що згідно ч. 3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, а згідно ч. 4 ст. 17 КПК України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи (т. 1 а. п. 158) .
		   Що стосується нижчезазначених доказів, то суд дійшов наступного висновку.
		   З ксерокопії протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 03.01.2013 року 14 година 00 хвилин, зареєстрованого в Журналі обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події під № 246 від 03.01.2013 року вбачається, що дільничний інспектор міліції СМВ ОСОБА_16 прийняв усну заяву від ОСОБА_4 про те, що з нього та ОСОБА_5 заступник міського голови м. Суми ОСОБА_13 вимагав та отримав грошові кошти 42000 доларів США. ОСОБА_4 був попереджений про кримінальну відповідальні згідно ст. 383 КК України, про що стоїть підпис ОСОБА_4 . Усну заяву прийняв дільничний інспектор міліції СМВ ОСОБА_16 . При цьому, про отримання хабара чи вчинення інших дій ОСОБА_18 , які утворюють склад злочину, передбачений ч. 4 ст. 368 КК України, не йдеться. Також підтверджуються покази ОСОБА_4 в частині того, що ним подана саме усна заява про вчинення злочину, а не письмова, як зазначено у обвинувальному акті. Суд вважає, що цей доказ є очевидно недопустимим у відповідності до ч. 3 ст. 87, ч. 2 ст. 89 КПК України, оскільки наданий без дотримання імперативних вимог ч. 3 ст. 99 КПК України. Крім того, вказаний доказ не відповідає вимогам закону, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні дані про джерело отримання органом досудового розслідування цього доказу. Вказаний доказ не був отриманий відповідно до вимог ст. ст. 84, 86 КПК України. Відповідно до ч. 3 ст. 99 КПК України протокол повинен був бути наданий в оригіналі, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 99 КПК України, являється документом (т. 1 а. п. 164) .
		   З аналогічних підстав очевидно недопустимим доказом є і ксерокопія протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 03.01.2013 року 15 година 15 хвилин, зареєстрованого в Журналі обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події під № 246 від 03.01.2013 року, без дотримання імперативних вимог ч. 3 ст. 99 КПК України (т. 1 а. п. 167) .
		   З ксерокопії заяви про вчинення злочину ОСОБА_4 , ОСОБА_5 без номера та без дати вбачається, що вони про кримінальну відповідальність згідно ст. 383 КК України не попереджувались як заявники. Вказана заява відповідальною особою не прийнята, вона не містить дати її складання та прийняття, а, отже, суд позбавлений можливості встановити з вказаної заяви чи відноситься вона до періоду вчинення кримінального правопорушення, а також яким чином така заява надійшла до розпорядження слідчого та на якій підставі, а тому суд визнає таку заяву очевидно недопустимим доказом в силу отримання її неуповноваженою невідомою особою у спосіб непередбачений Законом. Отримання такої заяви суперечить Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, яка затверджена наказом МВС № 1050 від 19.11.2012 року, а саме: відповідно до п. 2.5. Інструкції заяви або повідомлення фізичних або юридичних осіб про вчинення кримінального правопорушення та іншої події можуть бути усними або письмовими. Усні заяви про вчинення кримінального правопорушення заносяться до протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується, форма якого наведена у додатку 3 до цієї Інструкції, який підписують заявник та посадова особа, яка прийняла заяву. Особа, яка подає заяву чи повідомляє про кримінальне правопорушення, під підпис попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, передбаченого ст. 383 КК України, крім випадків надходження заяви або повідомлення поштою чи іншим видом зв`язку. За таких обставин сторона обвинувачення не довела яким саме способом письмова заява була подана ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , оскільки вказана заява не містить будь-яких відомостей про її прийняття службовою уповноваженою особою, надсилання її поштою чи передачу до канцелярії Сумського МВ (т. 1 а. п. 165, 166, 168, 169) .
		   З ксерокопії витягу з кримінального провадження № 12013200440000108 від 03.01.2013 року вбачається, що ОСОБА_18 одержав від ОСОБА_4 та ОСОБА_5 хабар в розмірі 42000 доларів США. Натомість вірним є прізвище ОСОБА_36 , а не ОСОБА_37 , а також вірним є прізвище ОСОБА_34 , а не ОСОБА_33 . Така невідповідність фабули, зазначеної у витягу з кримінального провадження № 12013200440000108 від 03.01.2013 року ставить під сумнів наявність в діях ОСОБА_4 , ОСОБА_5 об`єктивної сторони вказаного злочину, з урахуванням того, що згідно ч. 3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, а згідно ч. 4 ст. 17 КПК України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Крім того, дата надходження заяви та внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань є 03.01.2013 року, заявником є ОСОБА_4 , правова кваліфікація ч. 4 ст. 368 КК України. Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань про реєстрацію заяви ОСОБА_5 стороною обвинувачення до суду наданий не був. Відомості, викладені в усній заяві ОСОБА_5 в Єдиному реєстрі досудових розслідувань не зареєстровані. Суд вважає, що цей доказ є очевидно недопустимим у відповідності до ст. 87, ч. 2 ст. 89 КПК України, оскільки він був наданий без дотримання імперативних вимог ч. 3 ст. 99 КПК України. Крім того, вказаний доказ не відповідає вимогам закону, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні дані про джерело отримання цього доказу. Вказаний доказ не був отриманий відповідно до вимог ст. ст. 84, 86 КПК України. Відповідно до ч. 3 ст. 99 КПК України витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань повинен був бути наданий в оригіналі, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 99 КПК України, являється документом (т. 2 а. п. 107) .
		   Із змісту ксерокопії Журналу єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинення кримінального правопорушення та іншої події Сумського міського відділу вбачається, що в 2007 році ОСОБА_5 отримав 42000 доларів. Така невідповідність відомостей, зазначених в ксерокопії Журналу єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинення кримінального правопорушення та іншої події Сумського міського відділу ставить під сумнів наявність в діях як ОСОБА_38 , так і ОСОБА_4 об`єктивної сторони вказаного злочину, з урахуванням того, що згідно ч. 3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, а згідно ч. 4 ст. 17 КПК України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Суд вважає, що цей доказ є очевидно недопустимим у відповідності до ст. 87, ч. 2 ст. 89 КПК України, оскільки він був наданий без дотримання імперативних вимог ч. 3 ст. 99 КПК України. Крім того, вказаний доказ не відповідає вимогам закону, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні дані про джерело отримання цього доказу. Вказаний доказ не був отриманий відповідно до вимог ст. ст. 84, 86 КПК України. Відповідно до ч. 3 ст. 99 КПК України Журнал єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинення кримінального правопорушення та іншої події Сумського міського відділу повинен був бути наданий в оригіналі, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 99 КПК України, являється документом (т. 2 а. п. 108  112) .
		   Із змісту ксерокопії роздруківки реєстрації вбачається, що ОСОБА_13 вимагав і отримав від ОСОБА_5 4200 доларів США. Така невідповідність відомостей, зазначених в роздруківці реєстрації, ставить під сумнів наявність в діях як ОСОБА_38 , так і ОСОБА_4 об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України, з урахуванням того, що згідно ч. 3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, а згідно ч. 4 ст. 17 КПК України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Суд вважає, що цей доказ є очевидно недопустимим у відповідності до ст. 87, ч. 2 ст. 89 КПК України, оскільки він був наданий без дотримання імперативних вимог ч. 3 ст. 99 КПК України. Крім того, вказаний доказ не відповідає вимогам закону, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні дані про джерело отримання цього доказу. Вказаний доказ не був отриманий відповідно до вимог ст. ст. 84, 86 КПК України. Відповідно до ч. 3 ст. 99 КПК України вказаний доказ повинен був бути наданий в оригіналі, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 99 КПК України, являється документом (т. 2 а. п. 114) .
		   Ксерокопія висновку № 8063 судової криміналістичної експертизи відео- , звукозапису за кримінальним провадженням № 120132004400001015 від 01.02.2013 року від 27.09.2013 року (т. 2 а. п. 139  159) ; ксерокопія висновку експерта № 10637/10638/13-35 від 11.12.2013 року (т. 5 а. п. 161  174) ; CD-R Verbatim 700 MB, 52 x, 80 min з аудіозаписом розміром 1463 KB, тривалістю 6 хвилин 4 секунди (т. 5 а. п. 175) ; висновок експерта за результатами проведення експертизи звукозапису № 10637/10638/13-35 від 11.12.2013 року (т. 5 а. п. 184  190) ; диктофон Olympus модель VN-6800PC (т. 5 а. п. 191) ; оригінал газети Данкор № 3 (1054) від 16.01.2013 року (т. 5 а. п. 116) , на думку суду, взагалі не стосуються даного кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України.
		   Крім того, суд бере до уваги положення п. п. 3.4. , 3.6. , додатку 4 Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 19.11.2012 року № 1050, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.12.2012 року за № 2095/22407, який втратив чинність, але був чинний станом на 01.02.2013 року, із змісту яких вбачається, що закінчені журнали ЄО та журнали видачі талонів, разом з талонами-корінцями передаються до підрозділів документального забезпечення і зберігаються протягом строку, установленого відповідними документами, що регламентують порядок ведення діловодства. Якщо письмова заява або повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення надійшли до органу внутрішніх справ при особистому зверненні заявника, то водночас з його реєстрацією в журналі ЄО в черговій частині органу внутрішніх справ оперативний черговий оформляє талон-повідомлення, форма якого наведена у додатку 4 до цієї Інструкції, і видає його заявнику. Талон складається з двох частин: талон-корінець і талон-повідомлення. Обидві частини талона мають однаковий реєстраційний номер. Заявник розписується за отримання талона-повідомлення на талоні-корінці, проставляє дату і час його отримання. Талон-корінець залишається в черговій частині органу внутрішніх справ. У кожному міському, районному, лінійному органі внутрішніх справ здійснюється єдина загальна нумерація талонів-повідомлень (типографським способом) , облік та видача проводяться черговими працівниками. Талони повинні бути зброшуровані в журнал і пронумеровані. Журнали видачі талонів реєструються в підрозділах документального забезпечення і зберігаються в черговій частині органу внутрішніх справ. Талони-корінці використовуються при звірках належної реєстрації заяв про вчинені кримінальні правопорушення, а також при розгляді скарг громадян на дії посадових осіб органів внутрішніх справ. Слідчим, який входить до основної та додаткової слідчо-оперативних груп, старшим дільничним (дільничним) інспекторам міліції, працівникам оперативних підрозділів талони видаються оперативним черговим під підпис в журналі видачі талонів. Після отримання оперативним черговим талонів-корінців разом із заявою про вчинені кримінальні правопорушення та інші події для реєстрації в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події талони-корінці підшиваються в окрему папку, про що робиться відповідна відмітка в журналі видачі талонів (офіційне опублікування: Офіційний вісник України, 2013, № 1 (15.01.2013) , ст. 30) .
		   Аналогічні положення містилися в Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженій наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.11.2015 року № 1377, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.12.2015 року за № 1498/27943 (офіційне опублікування: Офіційний вісник України, 2019, № 26 (05.04.2019) , ст. 939) .
		   Аналогічні положення містяться в Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженому наказом Міністерства внутрішніх справ України 08.02.2019 року № 100, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.03.2019 року за № 223/33194 (офіційне опублікування: Офіційний вісник України, 2019, № 26 (05.04.2019) , ст. 939) .
		   Суд бере до уваги ту обставину, що стороною обвинувачення не був наданий суду талон-повідомлення, виданий потерпілому ОСОБА_13 . Отримання такого талону-повідомлення одразу після оформлення заяви про злочин є важливим, оскільки цей документ буде містити реєстраційний номер заяви у журналі єдиного обліку, що надає можливість безпроблемно брати участь у кримінальному провадженні. Крім того, такий талон-повідомлення є істотним доказом в кримінальному провадженні.
		   До того ж, суд бере до уваги ту обставину, що стороною обвинувачення не було надано суду висновки судової почеркознавчої експертизи, інших доказів на підтвердження вини обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України.
		   Суд наголошує на тому, що він не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні злочину. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		   Враховуючи, що вищезазначені докази були визнані судом очевидно недопустимими, як отриманими внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК України) , за доктриною плодів отруєного дерева , яку застосовує Європейський суд з прав людини, недопустимими доказами є і всі інші похідні від них докази, як такі, що пов`язані між собою.
		   Питання допустимості доказів належить до однієї з фундаментальних категорій кримінального процесу і доказового права зокрема. Виконання завдань кримінального провадження в цілому і особливо такого, як забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду для того, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, ставить особливі вимоги до доказів, на основі яких вони вирішуються. Тому в теорії доказів протягом багатьох років формувалось особливе уявлення про допустимість доказів як гарантію повноти і достовірності зібраних у процесі доказів, законності прийнятих на їх основі рішень. Відповідно до ст. 86 КПК України доказ, якщо він отриманий, у порядку встановленому КПК України, визнається допустимим. Доказ, який є недопустимим не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, і суд не може посилатися на нього при ухваленні судового рішення. Таким чином, в ч. 1 ст. 87 КПК України зафіксоване правило, котре в англосаксонській системі права отримало назву плодів отруєного дерева (fruit of the poisonous tree) : недопустимими є докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок суттєвого порушення прав та свобод людини. Відповідно до широкого розуміння доктрини плодів отруєного дерева будь-яке винне порушення поліцейськими конституційних прав громадян, що навіть має не безпосередній, а лише опосередкований зв`язок із самим процесом виявлення, вилучення і фіксації доказів, тягне втрату останніми юридичної сили. Тобто, це означає безумовну недопустимість доказів при будь-якому порушенні встановленого порядку збирання доказів незалежно від характеру і ступеня. У вузькому сенсі доктрина плодів отруєного дерева зводиться до заборони використання даних, отриманих на підставі або з використанням доказів визнаних недопустимими. Тобто, в другому значенні доктрина пов`язується з проблемою використання доказів, хоча і законних за формою, але збиткових за змістом.
		   Отже, суд вважає, що ці докази, які здобуті завдяки порушеному порядку долучення їх до матеріалів кримінального провадження, слід вважати очевидно недопустимими. Зробити такий висновок суду дозволило те, що у вирішенні питання про справедливий судовий розгляд Європейський суд з прав людини, застосовує концепцію плодів отруєного дерева , тобто оцінку допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно. Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України Суд виходив з того, що при недопустимості одного доказу в єдиному ланцюжку, суд повинен в подібному випадку вирішити питання про справедливість судового розгляду в цілому.
		   Слід також зазначити про те, що Європейський суд з прав людини неодноразово застосовував у своїй практиці у справах Балицький проти України , Тейксейра де Кастро проти Португалії , Шабельник проти України різновид доктрини плодів отруєного дерева : коли визнаються недопустимими не лише докази, які безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і ті докази, які не були б отримані, якби не були отримані першими. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими.
		   Такий висновок суду про недопустимість доказів, з огляду на положення ст. ст. 86, 87, 89 КПК України, узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 16.01.2019 року по справі № 751/7557/15-к, провадження № 13-37кс18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/79298340) .
		   Згідно вимог ч. 1 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		   Оцінюючи всі надані суду сторонами кримінального провадження докази в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, розглянувши кримінальне провадження по суті, провівши у повному обсязі судовий розгляд, допитавши обвинувачених та потерпілого, дослідивши надані сторонами та потерпілим докази, перевіривши доводи учасників процесу, з`ясувавши у них, чи всі докази подані ними на підтвердження своїх доводів, суд прийшов до переконання, що стороною обвинувачення не доведено вчинення обвинуваченими ОСОБА_4 та ОСОБА_5 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України, тому за пред`явленим обвинуваченням вони підлягають визнанню невинуватими і судом виправданими.
		   Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
		   Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		   Згідно ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
		   Аналіз досліджених доказів з дотриманням вимог ч. 1 ст. 337 КПК України про судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, переконав суд у тому, що жоден з доказів, запропонований стороною обвинувачення і перевірений в судовому засіданні, як окремо так і в сукупності, не можуть бути покладені в безпосереднє підтвердження вчинення обвинуваченими ОСОБА_4 та ОСОБА_5 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України.
		   Згідно вимог ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		   Відповідно до ст. 62 Конституції України, п. п. 18, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя № 9 від 01.11.1996 року суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, відповідно до якого неприпустимо покладати на підсудного доведення своєї невинуватості, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях.
		   Згідно п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку № 5 від 29.06.1990 року при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного обвинувальний ухил є неприпустимим, усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного. Коли зібрані в справі докази не підтверджують обвинувачення, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.
		   Ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено те, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		   Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що положення п/п а п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті.
		   П. 2 ст. 6 Конвенції проголошує право на презумпцію невинуватості. В основі цього права лежить принцип, згідно з яким особа, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення. Недопустимість порушення таких принципів Європейський суд з прав людини засвідчив у справі Тельфнер проти Австрії від 20.03.2001 року та Філліпс проти Сполученого Королівства від 05.07.2001 року.
		   Суд бере до уваги, що згідно приписів ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
		   Згідно вимог п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
		   За наведених обставин, суд дійшов висновку про те, що в судовому засіданні не були встановлені достатні докази, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 383 КК України, було вчинене ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а відтак вони за пред`явленим обвинуваченням підлягають визнанню невинуватими і судом виправданими.
		   Долю речових доказі слід вирішити в порядку ст. 100 КПК України.
		   На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 62 Конституції України, ст. ст. 373, 374 КПК України, -
		 
		У Х В А Л И В :
		 
		   Визнати ОСОБА_4 невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України.
		   Виправдати ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 383 КК України у зв`язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.
		   Визнати ОСОБА_5 невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України.
		   Виправдати ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 383 КК України у зв`язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.
		   Речові докази, а саме: диктофон Olympus модель VN-6800PC повернути його власнику  ОСОБА_4 .
		   Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		   Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
		   Апеляційна скарга подається на вирок, ухвалений судом першої інстанції до Сумського апеляційного суду через Ковпаківський районний суд м. Суми протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		 
		 
		 
		 
		 
		   Головуючий                                                  ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...