Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/2209/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 15.07.2019.
Дата набрання законної сили: 03.07.2019
Номер судового провадження: 14-149цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03 липня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 127/2209/18
		провадження № 14-149цс19 
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Бєла Оксана Миколаївна (далі - Приватний нотаріус),
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Приватне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ «КБ «Приватбанк», Банк),
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 
		 
		на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02 квітня 2018 року у складі судді Гриневича В. С. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 22 червня 2018 року у складі колегії суддів Копаничук С. Г., Оніщука В. В., Медвецького С. К. 
		 
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ПАТ «КБ «Приватбанк», про визнання дій нотаріуса неправомірними та скасування рішення про реєстрацію, та 
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив визнати протиправними дії Приватного нотаріуса щодо проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 , за ПАТ «КБ «Приватбанк» і скасувати рішення Приватного нотаріуса, на підставі якого 01 листопада 2016 року до Державного реєстру прав на нерухоме майно внесено запис № 17253560 про державну реєстрацію права власності на зазначений будинок з господарськими спорудами за ПАТ «КБ «Приватбанк» на підставі договору іпотеки від 02 жовтня 2007 року.
		 
		На обґрунтування вказаних вимог позивач зазначив, що 02 жовтня 2007 року він та ПАТ «КБ «Приватбанк» уклали кредитний договір, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 33 500,00 доларів США. На забезпечення виконання взятих позичальником за кредитним договором зобов`язань 02 жовтня 2007 року ті самі сторони уклали договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок з господарськими будівлями на АДРЕСА_1. Із претензії ПАТ «КБ «Приватбанк» від 15 серпня 2017 року позивачу стало відомо, що Банк набув право власності на вказаний будинок на підставі договору іпотеки від 02 жовтня 2007 року. Підставою для внесення відповідного запису до реєстру стало рішення Приватного нотаріуса від 03 листопада 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
		 
		На думку позивача, відповідач, приймаючи рішення про реєстрацію за ПАТ «КБ «Приватбанк» права власності на вказаний будинок, діяв усупереч вимогам Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку». Процедура передачі іпотечного майна порушує права малолітніх дітей відповідача.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02 квітня 2018 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 22 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02 квітня 2018 року залишено без змін.
		 
		Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив висновок, що нотаріус, вчиняючи дії щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, діяв як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора, тобто здійснював публічно-владні управлінські функції, тому вказана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; спір, який виник між сторонами, підвідомчий адміністративним судам.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду. 
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що справа повинна розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки вказаний спір стосується захисту цивільного права позивача та випливає із договірних правовідносин. 
		 
		Зокрема, зазначив, що реєстрація права власності відповідачем за Банком здійснена на підставі іпотечного договору у зв`язку з невиконанням зобов`язань за кредитним договором. 
		 
		Вважав помилковими висновки судів про необхідність пред`явлення вказаного позову в порядку адміністративного судочинства.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 14 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 
		 
		Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. 
		 
		При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		 
		Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
		 
		У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
		 
		Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
		 
		Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		 
		У частині першій статті 5 цього Кодексу зазначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
		1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
		2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
		3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;
		4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;
		5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;
		6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
		 
		Згідно з частиною другою цієї статті захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. 
		 
		Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАСУкраїни). 
		 
		Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження. 
		 
		Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. 
		 
		Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
		 
		Аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин.
		 
		У справі, що розглядається, спір виник з приводу порушення права власності позивача на квартиру внаслідок дій Банку, який звернувся за реєстрацією такого права за ним на підставі договору іпотеки.
		 
		Враховуючи те, що спірні правовідносини пов`язані із захистом права власності позивача та з належним виконанням договору іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
		 
		Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.
		 
		Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року (провадження № 14-275цс18), 07 листопада 2018 року (провадження № 11-961апп18), 12 грудня 2018 року (провадження № 14-486цс18 та № 14-511цс18), 23 січня 2019 року (провадження                № 14-501цс18) та від 13 березня 2019 року (провадження № 14-56цс19).
		 
		Спори про визнання незаконними та скасування рішень нотаріусів, які діяли на виконання делегованих повноважень державного реєстратора, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно розглядаються за правилами цивільного судочинства, якщо такі спори стосуються захисту цивільного права, зокрема випливають з договірних відносин.
		 
		Оскільки спірні правовідносини пов`язані із реєстрацією майнових прав, що виникли на підставі договірних відносин і впливають на цивільні права позивача та Банку, то ці обставини виключають адміністративну юрисдикційність цього спору.
		 
		У даному випадку спір пов`язаний з реалізацією іпотекодержателем своїх прав на предмет іпотеки, процедура якої передбачає їх здійснення лише за участі нотаріуса (державного чи приватного) або державного реєстратора, дії якого оскаржуються опосередковано через неправомірність дій іпотекодержателя.
		 
		Таким чином, суди попередніх інстанцій помилково вважали, що вказаний спір належить розглядати в порядку адміністративного судочинства та зробили неправильний висновок про закриття провадження у справі, залишивши поза увагою те, що спірні правовідносини пов`язані із реєстрацією майнових прав, що виникли на підставі договірних відносин між позивачем та третьою особою у справі, яка не заявляє самостійних вимог, безпосередньо впливають на цивільні права вказаних суб`єктів щодо нерухомого майна.
		 
		З урахуванням наведених норм матеріального та процесуального права правовідносини, які виникли між сторонами у справі, не є публічно-правовими, тому справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а належить до юрисдикції загальних судів.
		 
		Суд помилково закрив провадження у справі, яка підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 619/2019/17. У цій постанові вказано, що у справах про оскарження рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, якими проведено державну реєстрацію права приватної власності на майно на підставі договорів іпотеки, відсутній спір про право. При розгляді спору підлягають дослідженню виключно владні, управлінські дії державного реєстратора, який діє як суб`єкт владних повноважень. Зроблено висновок, що спір є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Однак зазначена категорія справ відноситься до спорів про права на предмет іпотеки, тобто щодо права цивільного. Такі спори мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.
		 
		Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
		 
		Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
		 
		На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)).
		 
		ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65)).
		 
		30 січня 2019 року Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 25 квітня 2017 року у справі № 21-3197а16 та Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 619/2019/17, та зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Крім того, суду першої інстанції при розгляді даної справи необхідно врахувати правові висновки, викладені у справі № 11-404апп18 у тотожних правовідносинах у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року щодо суб`єктного складу, де вказано, що належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється, та щодо якої прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності. 
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 
		 
		Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. У такому випадку розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 406, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 22 червня 2018 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                   О. М. Ситнік
		Судді:                                    Т. О. Анцупова                                       О. Р. Кібенко
		С. В. Бакуліна                                         В. С. Князєв
		В. В. Британчук                                      Л. М. Лобойко
		Ю. Л. Власов                                          Н. П. Лященко
		М. І. Гриців                                              О. Б. Прокопенко
		Д. А. Гудима                                           Л. І. Рогач
		В. І. Данішевська                                 О. С. Ткачук       
		Ж. М. Єленіна                                         В. Ю. Уркевич
		О. С. Золотніков                                    О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...