Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/15484/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші спори.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 15.07.2019.
Дата набрання законної сили: 02.07.2019
Номер судового провадження: 12-282гс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		 
		 
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		2 липня 2019 року
		м. Київ
		 
		Справа № 910/15484/17
		Провадження № 12-282гс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді Князєва В. С.,
		судді - доповідача Рогач Л. І.,
		 
		суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П., учасників справи :
		представника позивача - Бережного Д. С. ,
		представника відповідача - Ходюк О. Я.,
		 
		представників третьої особи - Ананійчука О. А., Лазовського О. В.,
		 
		розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Ерлан» (далі - ПрАТ «Ерлан», позивач) на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 вересня 2018 року (судді Михальська Ю. Б., Тищенко А. І., Отрюх Б. В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 2 листопада 2017 року (суддя Привалов А. В.) у справі № 910/15484/17 за позовом ПрАТ «Ерлан» до Національного банку України (далі - НБУ, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ «КБ «Приватбанк»), про розірвання договору.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		1. Короткий зміст позовних вимог
		1.1. У вересні 2017 року ПрАТ «Ерлан» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом, у якому просило розірвати іпотечний договір від 20 лютого 2015 року № 11, укладений НБУ та ПрАТ «Ерлан», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 1675 (далі - Іпотечний договір).
		1.2. За умовами Іпотечного договору ПрАТ «Ерлан» забезпечило вимоги НБУ до ПАТ «КБ «Приватбанк» за кредитним договором, надавши в іпотеку належне ПрАТ «Ерлан» на праві власності майно. 
		 
		1.3. Позивач вважав, що внаслідок визнання ПАТ «КБ «Приватбанк» неплатоспроможним та подальшої його націоналізації, що зумовила об`єднання кредитора та боржника (НБУ та ПАТ «КБ «Приватбанк») в одній особі - державі, набуття державою права контролю за діяльністю ПАТ «КБ «Приватбанк», відбулася істотна зміна обставин, якими сторони керувались при укладенні цього Іпотечного договору. Ці обставини відповідають критеріям, визначеним частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), адже, укладаючи Іпотечний договір, сторони не могли передбачити, що до моменту виконання ПАТ «КБ «Приватбанк» своїх зобов`язань за кредитним договором може статися зміна власників банку та його націоналізація, позивач не міг усунути причин, які зумовили такі наслідки, поєднання в одній особі (державі) кредитора та боржника за кредитним договором істотно впливає та змінює майнове співвідношення сторін Іпотечного договору. Іпотечним договором та звичаями ділового обороту не передбачається, що ризик зміни обставин несе чи має нести позивач як іпотекодавець.
		 
		1.4. Крім того, позивач посилався на істотне порушення умов Іпотечного договору відповідачем, який відмовився від прийняття виконання ПАТ «КБ «Приватбанк» узятих на себе зобов`язань за кредитним договором від 20 лютого 2015 року № 10 (далі - Кредитний договір), та в порушення статті 73 Закону України «Про Національний банк України» не вчинив дій, спрямованих на реалізацію своїх прав щодо безспірного списання з ПАТ «КБ «Приватбанк» заборгованості за Кредитним договором після його націоналізації, що є також підставою для розірвання Іпотечного договору за положеннями частини другої статті 651 ЦК України.
		2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 2 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
		2.2. Суд першої інстанції зазначив, що після настання строку виконання ПАТ «КБ «Приватбанк» грошового зобов`язання за Кредитним договором та за наявності грошових коштів ПАТ «КБ «Приватбанк» на рахунках НБУ відповідач мав правові підстави для списання у безспірному порядку цих коштів у рахунок погашення заборгованості відповідно до приписів статті 73 Закону України «Про Національний банк України», а також мав обов`язок прийняти рішення про віднесення ПАТ «КБ «Приватбанк» до категорії неплатоспроможних за статтею 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» з огляду на виявлення факту невиконання ПАТ «КБ «Приватбанк» своїх зобов`язань перед кредиторами. Однак доказів вчинення таких дій матеріали справи не містять.
		2.3. Водночас суд визнав підтвердженим належним чином набуття державою повного контролю за діяльністю ПАТ «КБ «Приватбанк» за наслідками його націоналізації, що зумовило поєднання власників НБУ та ПАТ «КБ «Приватбанк» в одній особі - державі.
		2.4. Оцінюючи істотність зміни відповідних обставин для правовідносин сторін Іпотечного договору, суд дійшов висновку, що за наслідками наведених вище обставин НБУ як центральний банк України, особливий центральний орган державного управління з набуттям державою у власність акцій ПАТ «КБ «Приватбанк» втратив фактичний інтерес у виконанні саме ПАТ «КБ «Приватбанк» узятих на себе зобов`язань за Кредитним договором, оскільки НБУ міг здійснити погашення заборгованості за виданим кредитом за рахунок майна, переданого в іпотеку, незалежно від можливості/неможливості ПАТ «КБ «Приватбанк» погасити такий кредит. На думку суду, кредитор зобов`язаний був у безспірному порядку, враховуючи наявність грошових коштів на рахунку боржника, погасити заборгованість за Кредитним договором, однак не виконав свого обов`язку, що свідчить про грубе порушення НБУ та ПАТ КБ «Приватбанк» закріплених у положеннях статей 13, 14 ЦК України принципів реалізації особою наданих їй прав та обов`язків та про їх недобросовісну поведінку, у зв`язку із чим виникла загроза втрати позивачем як майновим поручителем перед НБУ за зобов`язанням ПАТ «КБ «Приватбанк» належного позивачу на праві власності майна. Наведене відповідає ознакам виникнення істотної зміни обставин у розумінні абзацу другого частини першої статті 652 ЦК України за наявності всієї сукупності умов такої істотної зміни, передбаченої частиною другою цієї статті. 
		2.5. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПрАТ «Ерлан», суд зазначив, що за наслідками націоналізації ПАТ КБ «Приватбанк» мало місце не лише об`єднання власників боржника і кредитора за Кредитним договором, але й фактична зміна поведінки цих осіб щодо виконання основного зобов`язання. 
		2.6. Такі обставини у сукупності з положеннями статей 54, 59 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 104, 106-109 ЦК України, на думку суду першої інстанції, дають підстави для висновку, що перехід боржника під фактичний контроль тієї ж особи, яка контролює поведінку кредитора, набуття іншою особою права контролю над боржником (вирішального впливу на його господарську діяльність) разом зі зміною поведінки останнього відносно зобов`язання, яке було забезпечене поручителем, може бути підставою для припинення забезпечувального зобов`язання. Отже, належним способом захисту майнових прав позивача у цьому випадку має бути визнання правовідносин за спірним Іпотечним договором припиненими в силу приписів статті 523 ЦК України.
		2.7. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 вересня 2018 року рішення Господарського суду міста Києва від 2 листопада 2017 року змінено, мотивувальну частину рішення викладено в редакції вказаної постанови; резолютивну частину рішення залишено без змін. 
		2.8. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо неправильно обраного позивачем способу захисту порушених прав та належного способу такого захисту, а також про відсутність правових підстав для визнання правовідносин за Іпотечним договором припиненими на підставі статті 523 ЦК України, адже управління корпоративними правами ПАТ КБ «Приватбанк» здійснює Міністерство фінансів України. Крім того, стаття 17 Закону України «Про іпотеку» не містить такої підстави припинення договору іпотеки, як заміна боржника.
		2.9. Також указав, що у статті 73 Закону України «Про Національний банк України» та пунктах 2.6, 3.2.4 Кредитного договору закріплено саме право, а не обов`язок відповідача здійснювати списання коштів з рахунків третьої особи, а відсутність реалізації відповідачем зазначеного права, незважаючи на наявність правових підстав та можливості для списання коштів, не свідчить про порушення ним своїх зобов`язань як за Кредитним, так і за Іпотечним договорами. Тому суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про порушення НБУ та ПАТ «КБ «Приватбанк» закріплених у положеннях статей 13, 14 ЦК України принципів реалізації особою наданих їй прав та набутих обов`язків щодо позивача.
		2.10. Виходячи зі змісту статей 42, 44 ГК України при укладанні Іпотечного договору позивач шляхом вільного волевиявлення прийняв на себе ризик невиконання третьою особою умов Кредитного договору та передав відповідачу в іпотеку відповідне майно з метою забезпечення виконання зобов`язань третьої особи. Тобто позивач добровільно обмежив своє право власності на предмет іпотеки у встановлений чинним законодавством спосіб, у зв`язку із чим відсутні підстави для висновку про свавільне втручання держави в мирне володіння позивачем своїм майном, а відтак і про порушення положень статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		2.11. Отже, відсутні обставини, які окремо чи в сукупності можуть свідчити про наявність достатніх правових підстав для розірвання в судовому порядку Іпотечного договору на підставі положень статей 651 та 652 ЦК України. 
		3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		3.1.У жовтні 2018 року ПрАТ «Ерлан» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 вересня 2018 року та рішення Господарського суду міста Києва від 2 листопада 2017 року, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
		 
		3.2.Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ПрАТ «Ерлан», серед іншого, вказало, що договір від 20 лютого 2015 року № 11, укладений НБУ та ПрАТ «Ерлан», який є предметом спору, є адміністративним з огляду на його суб`єктний склад, права та обов`язки сторін та правову природу спірного договору. Обставини, які стали підставою для подання позову, відносяться до юрисдикції адміністративних судів, оскільки пов`язані із вчиненням (невчиненням) НБУ дій як суб`єктом владних повноважень.
		 
		3.3. Крім того, за доводами касаційної скарги, суд апеляційної інстанції порушив та неправильно застосував норми матеріального права, зокрема частину другу статті 651, статті 652, 659 ЦК України, Закон України «Про іпотеку», статтю 73 Закону України «Про Національний банк України», Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затверджене постановою Правління НБУ № 327 від 13 липня 2010 року (далі - Положення). 
		 
		3.4. Позивач зазначив, що суд залишив поза увагою доводи та докази, якими доведено наявність підстав для розірвання Іпотечного договору як за частиною першою статті 651 ЦК України, так і за частиною другою статті 652 цього Кодексу, адже на день укладення Іпотечного договору діяльність ПАТ «КБ «Приватбанк» була прибутковою і, укладаючи його, позивач виходив з того, що ПАТ «КБ «Приватбанк» не перейде у державну власність. Відсутність на момент укладення Іпотечного договору законодавчої заборони викупу 100 % акцій акціонерного товариства банківської установи, в тому числі державою, не доводить того, що позивач міг передбачити можливість переходу ПАТ «КБ «Приватбанк» у державну власність. 
		 
		3.5. Нестягнення (несписання) в безспірному порядку коштів з рахунків ПАТ «КБ «Приватбанк» в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором за наявності достатніх коштів на рахунку банку свідчить про неприйняття від боржника виконання зобов`язань за кредитним договором усупереч вимогам статей 525, 526, 527 ЦК України, що є істотним порушенням умов Кредитного договору та Іпотечного договору як похідного. 
		 
		3.6.Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ «Ерлан» та справу № 910/15484/17 разом із касаційною скаргою передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною шостою статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
		 
		3.7.Ухвалою від 10 грудня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 910/15484/17 та призначила її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
		4. Позиція учасників справи
		4.1. Позивач в своїх поясненнях підтримав доводи касаційної скарги, зазначивши, що НБУ безпідставно реалізував право на звернення стягнення на предмет іпотеки без попереднього вживання заходів щодо списання коштів з ПАТ КБ «Приватбанк», всупереч компетенції, визначеної статтями 7, 15, 73 Закону України «Про Національний банк України», без урахування вимог спеціального законодавства, зокрема пункту 5.3. Положення, що є істотним порушенням зобов`язань за Іпотечним договором. При цьому має місце зловживання НБУ правами на стягнення заборгованості за рахунок іпотеки, що є загрозою втрати позивачем права власності на заставлене майно.  
		4.2. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти її задоволення, зазначивши, що суд апеляційної інстанції ухвалив постанову з додержанням норм матеріального та процесуального права. Зазначив, що зміна акціонерів ПАТ «КБ «Приватбанк» не призводить до порушення співвідношення майнових інтересів сторін, не позбавляє позивача прав, наданих йому при укладанні Кредитного договору, та не впливає на його зобов`язання за Іпотечним договором. Крім того, НБУ своїми діями щодо несписання коштів унаслідок настання строку виконання банком грошового зобов`язання за Кредитним договором не порушив права позивача, оскільки таке списання відбувається лише в разі вчинення НБУ на власний розсуд дій для захисту своїх порушених прав за кредитним договором. 
		4.3. ПАТ «КБ «Приватбанк» у відзиві на касаційну скаргу просило залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін. Зазначило, що касаційна скарга є безпідставною, оскільки спір у цій справі є приватноправовим, а позов подано з метою захисту особистого майнового права власності на предмет іпотеки, отже, він підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Крім того, позивач не довів факту одночасного існування всіх чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України як підстави для розірвання Іпотечного договору.
		5. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		5.120 лютого 2015 року НБУ (кредитор) та ПАТ «КБ «Приватбанк» (позичальник) уклали Кредитний договір, до якого в подальшому було внесено зміни на підставі додаткових договорів від 26 лютого 2015 року № 1, від 11 березня 2015 року № 2 та від 23 червня 2015 року № 3. 
		5.2. За змістом пункту 1.2 Кредитного договору кредитор зобов`язався надати позичальнику стабілізаційний кредит для підтримки ліквідності в сумі 2 280 000 000,00 грн строком до 8 лютого 2017 року.
		5.3. У пункті 1.4 Кредитного договору сторони погодили, що в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпечення заставою вимоги кредитор укладає з майновим поручителем іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є нерухоме майно у вигляді єдиного (цілісного) майнового комплексу за ринковою вартістю не менше ніж 3 004,5 млн грн, а також договір фінансової поруки із власником істотної участі в ПАТ «КБ «Приватбанк».
		5.4. Відповідно до пункту 2.6 Кредитного договору позичальник доручає здійснювати договірне списання коштів з рахунків позичальника на виконання зобов`язань за цим договором, у тому числі в разі його дострокового розірвання.
		5.5. За змістом підпункту 3.2.4 Кредитного договору кредитор має право застосувати відповідно до статті 73 Закону України «Про Національний банк України» переважне і безумовне право щодо списання в безспірному порядку заборгованості за договором (що складається із заборгованості за кредитом та/або процентів за користування кредитом, та/або пені, та/або штрафу та інших платежів) до її повного погашення з кореспондентського рахунку позичальника та його філій, які працюють у системі електронних платежів (СЕП) за окремими кореспондентськими рахунками, окремого рахунку позичальника в НБУ з обліку обов`язкових резервів та/або достроково розірвати договір і вимагати повернення кредиту відповідно до законодавства України за наявності одного з таких фактів: недотримання напрямків спрямування кредиту, визначених підпунктом 3.3.9. пункту 3.3. статті 3 цього договору; неповернення кредиту та процентів за користування ним у строки, що встановлені договором; невиконання умов договорів фінансової поруки, застави (іпотеки); невиконання програми капіталізації; невиконання програми фінансового оздоровлення (крім випадків, якщо позичальника віднесено до категорії проблемних); порушення позичальником установлених договором та постановою обмежень та вимог (крім випадків, якщо позичальника віднесено до категорії проблемних).
		5.6. З метою забезпечення виконання грошового зобов`язання за Кредитним договором 20 лютого 2015 року НБУ (іпотекодержатель) та ПрАТ «Ерлан» (іпотекодавець) уклали Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1675.
		5.7. Відповідно до пункту 1 Іпотечного договору за домовленістю сторін цей договір поєднує в собі договір іпотеки нерухомого майна та договір застави рухомого майна. Цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору, із майбутніми змінами та доповненнями або новаціями, в тому числі, які збільшують розмір основного зобов`язання за ним та продовжують строк користування кредитом.
		5.8. Пунктом 5 Іпотечного договору визначено, що на забезпечення виконання ПАТ «КБ «Приватбанк» зобов`язань за Кредитним договором, іпотекодавець надав в іпотеку та заставу належне йому на праві власності нерухоме та рухоме майно, що входить до складу єдиного (цілісного) майнового комплексу, згідно з описом, що міститься в пункті 10.1 цього договору, додатку 1 та додатку 2, які є невід`ємними частинами цього договору.
		5.9. У пункті 9 Іпотечного договору сторони визначили, що вартість предмета іпотеки складає 3 004 492 814,00 грн.
		5.10. За змістом пункту 15.8 Іпотечного договору з метою задоволення своїх вимог іпотекодержатель має право: звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобов`язань, передбачених Кредитним договором, вони не будуть виконані (підпункт 15.8.1); звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань за Кредитним договором у випадках: порушення банком зобов`язань, передбачених Кредитним договором; порушення іпотекодавцем правил про заміну предмета іпотеки; порушення іпотекодавцем зобов`язань за цим договором; виявлення іпотекодержателем погіршення стану предмета іпотеки, або зменшення вартості предмета іпотеки понад нормального фізичного зносу, або фактичної часткової відсутності предмету іпотеки; встановлення невідповідності дійсності відомостей, що містяться в кредитному договорі або в цьому договорі; невиконання вимог пункту 17.1 цього договору; порушення господарським судом справи про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом іпотекодавця, чи про визнання недійсними його установчих документів, чи про скасування його державної реєстрації; прийняття власником або компетентним органом рішення про ліквідацію іпотекодавця; ліквідація юридичної особи іпотекодавця (підпункт 15.8.2).
		5.11. Відповідності до пункту 22 Іпотечного договору у випадку, коли суми, вирученої від продажу іпотеки, недостатньо для повного задоволення вимог іпотекодержателя, останній має право одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення своїх вимог, з іншого майна іпотекодавця, у першу чергу перед іншими кредиторами.
		5.12. Суди з`ясували, що за змістом наявних у матеріалах справи документів на виконання умов кредитного договору НБУ надав ПАТ «КБ «Приватбанк» кредитні кошти, ПАТ «КБ «Приватбанк» частково повернуло такі кошти та сплачувало за користування ними проценти; кінцевим строком повернення грошових коштів за договором сторони встановили 8 лютого 2017 року.
		5.13. Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 18 грудня 2016 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки України в економічній сфері та захисту інтересів вкладників», введеним у дію Указом Президента України від 18 грудня 2016 року № 560/2016, запропоновано Кабінету Міністрів України розглянути на підставі пропозицій НБУ питання щодо капіталізації за участю держави в установленому законодавством порядку третьої особи - ПАТ «КБ «Приватбанк».
		5.14. Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2016 року за № 961 «Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи» передбачено: прийняти пропозицію НБУ щодо участі держави в особі Міністерства фінансів України у виведенні з ринку ПАТ «КБ «Приватбанк» у спосіб, визначений пунктом 5 частини другої статті 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; установити, що держава в особі Міністерства фінансів України придбає акції ПАТ «КБ «Приватбанк» у повному обсязі за одну гривню.
		5.15. Листом заступника Голови НБУ від 24 лютого 2017 року № 41-00009/14703, який надіслано як відповідь на лист ПАТ «КБ «Приватбанк» від 17 лютого 2017 року № 20.1.0.0.0/7-20535, згідно з яким ПАТ КБ «Приватбанк» повідомляє НБУ про свій намір частково погасити 28 лютого 2017 року заборгованість за кредитними договорами від 4 березня 2014 року № 7, від 4 квітня 2014 року № 26, від 3 березня 2009 року № 19, від 20 лютого 2015 року № 10 та додатковим договором від 21 лютого 2014 року № 18 до кредитного договору від 24 жовтня 2008 року № 19 у загальному розмірі 2 384, 6 млн грн та просить НБУ підтвердити розрахунок та погодити погашення кредитів згідно з графіком), висловлено позицію щодо неприпустимості зменшення обсягу відповідальності фінансового та майнових поручителів за рахунок наданої банку державної підтримки шляхом погашення утвореної заборгованості. 
		5.16. Докази погашення ПАТ «КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором у матеріалах справи відсутні, а учасники справи не заперечують факт порушення ПАТ «КБ «Приватбанк» строків погашення кредиту. Так, за наданою відповідачем довідкою про суму заборгованості за Кредитним договором, станом на 1 жовтня 2017 року сума заборгованості ПАТ «КБ «Приватбанк» з повернення кредиту становила 908 430 574,00 грн. 
		5.17. Відповідно до інформації, що міститься в окремій проміжній скороченій фінансовій звітності за квартал, що закінчився 30 червня 2017 року, яка опублікована на офіційній сторінці ПАТ «КБ «Приватбанк» у мережі Інтернет, залишок на рахунку ПАТ «КБ «Приватбанк» в НБУ станом на 30 червня 2017 року складав 7 669 000 000,00 грн.
		5.18. Листом від 21 серпня 2017 року № 41-0009/58385 НБУ звернувся до ПрАТ «Ерлан» з вимогою щодо усунення порушень за Кредитним договором, за змістом якої вимагав від ПрАТ «Ерлан» сплатити заборгованість за Кредитним договором у загальній сумі 924 632 993,28 грн у тридцятиденний строк та повідомляв, що у випадку невиконання цієї вимоги він буде вимушений звернути стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором.
		5.19. 6 вересня 2017 року ПрАТ «Ерлан» листом № 283 звернулось до НБУ з пропозицією розірвати Іпотечний договір з огляду на істотну зміну обставин, що пов`язані з переходом ПАТ «КБ «Приватбанк» у державну власність та з істотним порушенням НБУ умов такого договору.
		5.20. НБУ 26 вересня 2017 року направив позивачу лист № 41-0009/66126, у якому повідомив про відсутність, на його думку, підстав для розірвання договору.
		6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство
		Щодо юрисдикції спору 
		6.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. 
		 
		 
		 
		6.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		6.3. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		6.4. Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
		6.5. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
		6.6. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.
		6.7. Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
		6.8. Разом з тим справою адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
		6.9. Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів (пункти 1, 4).
		 
		6.10. Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
		 
		6.11. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
		6.12. Згідно з пунктом 16 частини першої статті 4 КАС України адміністративний договір - це спільний правовий акт суб`єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб`єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері й укладається на підставі закону: а) для розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб`єктами владних повноважень; б) для делегування публічно-владних управлінських функцій; в) для перерозподілу або об`єднання бюджетних коштів у випадках, визначених законом; г) замість видання індивідуального акта; ґ) для врегулювання питань надання адміністративних послуг.
		6.13. Зміст адміністративного договору передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від господарських угод, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні та майновій самостійності. У випадку, якщо суб`єкт владних повноважень у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС ознак справи адміністративної юрисдикції. Отже, не можуть вважатися адміністративними договорами угоди, укладені в порядку цивільного або господарського законодавства.
		6.14. За статтею 2 Закону України «Про Національний банк України» НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
		6.15. НБУ є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об`єктом права державної власності і закріплено за ним на праві господарського відання (частина друга статті 4 вказаного Закону).
		 
		6.16. НБУ, серед інших його функцій, у тому числі, виступає кредитором останньої інстанції для банків (пункт 3 статті 7 вказаного Закону).
		 
		6.17. У справі, що розглядається, спір виник у зв`язку з виконанням Іпотечного договору, чим порушуються, на думку позивача, його майнові права на предмет іпотеки, та направлений на перевірку законності дій НБУ як кредитора за основним зобов`язанням та іпотекодержателя стосовно дотримання ним порядку звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		6.18. Отже, спірні правовідносини у цій справі випливають з укладеного сторонами Іпотечного договору, який не має ознак адміністративного договору, та не пов`язані зі здійсненням НБУ владних управлінських функцій як суб`єкта владних повноважень. 
		 
		6.19. Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов`язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спірний договір не є адміністративним, а спір у цій справі не є публічно-правовим та правильно вирішений судами за правилами ГПК України.
		 
		Щодо суті позовних вимог 
		6.20. За загальним правилом, передбаченим статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання його сторонами, а цивільні права, які випливають із договору, захищаються у тій самій мірі та у той самий  спосіб, що і права, які прямо чи опосередковано передбачені актами цивільного законодавства.
		6.21. Стабільність та обов`язковість договірних відносин втілена також у положеннях статті 651 ЦК України, якими не допускається одностороння зміна або розірвання договору, крім випадків, коли це передбачено законом або самим договором. 
		6.22. Зокрема, відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінились настільки, що, якби сторони могли це перебачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах.
		6.23. Відповідно до частини другої статті 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.  
		6.24. Таким чином, закон пов`язує можливість розірвання договору одночасно з наявністю істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, та з наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин, з яких сторони виходили, укладаючи договір.
		6.25. Застосування статті 652 ЦК України є відображенням дії у договірних правовідносинах справедливості, добросовісності, розумності як загальних засад цивільного судочинства з огляду на ті обставини, що на стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані фактори, що істотно порушують баланс інтересів сторін та суттєво знижують очікуваний результат для кожної зі сторін договору.
		6.26. Істотна зміна обставин є оціночною категорією, водночас вона полягає у розвитку договірного зобов`язання таким чином, що виконання зобов`язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов`язання. 
		6.27. Позивач наголошував, що, приймаючи рішення про укладення Іпотечного договору щодо забезпечення зобов`язання ПАТ «КБ «Приватбанк» за Кредитним договором, ПрАТ «Ерлан» виходило із обставин, які існували на той час, і не могло передбачити, що до моменту виконання ПАТ «КБ «Приватбанк» своїх зобов`язань за Кредитним договором може статися зміна власників банку, з особами яких позивач пов`язував належне виконання ПАТ «КБ «Приватбанк» за наведеним Кредитним договором. Таким чином, за доводами позивача, визнання ПАТ «КБ «Приватбанк» неплатоспроможним та його перехід у державну власність/його націоналізація є обставинами, які істотно змінилися.
		6.28. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).
		6.29. За визначенням, наданим у статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		6.30. Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. 
		6.31. Укладаючи Іпотечний договір, позивач шляхом вільного волевиявлення приймав на себе саме ризик невиконання позичальником умов Кредитного договору та настання відповідних несприятливих для нього наслідків у вигляді невиконання основного зобов`язання боржником, зокрема й у разі визнання позичальника неплатоспроможним.
		6.32. З огляду на положення зазначених вище норм закону, а також положення Іпотечного договору, при укладенні договору позивач як іпотекодавець (майновий поручитель) зобов`язався за рахунок переданого в іпотеку майна забезпечити та виконати зобов`язання боржника, якщо такого виконання не відбудеться, незалежно від причин неплатоспроможності та підстав невиконання боржником умов кредитного договору.
		6.33. Доводи позивача про те, що, укладаючи Іпотечний договір, він виходив з того, що не настане обставина, яка зумовить необхідність виконання ним зобов`язання позичальника, суперечить правовій природі забезпечувального зобов`язання та змісту укладеного договору.
		6.34. До того ж, укладаючи Іпотечний договір, позивач забезпечував повернення ПАТ «КБ «Приватбанк» стабілізаційного кредиту, який надається НБУ з метою забезпечення безпеки та стабільності банківської системи (так, за пунктом 2 Положення, заборгованість банків за стабілізаційними кредитами, наданими НБУ для підтримки ліквідності у разі реальної загрози стабільності роботи банків, підлягає поверненню відповідно до умов кредитних договорів), що спростовує вище вказані доводи позивача щодо ненастання обставин необхідності виконання умов Іпотечного договору.  
		6.35. Стосовно доводів позовної заяви про зміну власників ПАТ КБ «Приватбанк» слід зазначити, що відповідно до статті 6 Закону України «Про акціонерні товариства» в редакції, чинній станом на момент укладення Іпотечного договору, акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Порядок зміни акціонера товариства передбачено статтею 7 зазначеного Закону у вказаній редакції.
		6.36. Отже, на час укладення між сторонами у справі договору Іпотеки існувала законодавчо закріплена можливість зміни акціонера товариства, чинне на момент укладення іпотечних договорів законодавство не передбачало заборону відчуження акцій акціонерного товариства, у тому числі викупу 100 % акцій товариства однією особою, зокрема державою.
		6.37. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що при укладанні спірного договору у сторін не було об`єктивних підстав виходити саме з того, що зміна складу акціонерів третьої особи у будь-якому випадку не настане.
		6.38. Крім того, статтею 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній на момент укладення Іпотечного договору, було передбачено порядок виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю уповноважених на вчинення таких дій органів державної влади, який у тому числі передбачав продаж акцій неплатоспроможного банку Міністерству фінансів України у повному обсязі за одну гривню.
		6.39. За змістом статті 7 Закону України «Про банки і банківську діяльність» державний банк - це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі. Держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку. Кабінет Міністрів України здійснює управління державним банком у випадках, установлених цим Законом, іншими законами і статутом державного банку. Держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку. Кабінет Міністрів України здійснює управління державним банком у випадках, встановлених цим Законом, іншими законами і статутом державного банку. Органами управління державного банку є наглядова рада і правління банку. Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державного банку. Наглядова рада є вищим органом управління державного банку, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам і захисту інтересів держави як акціонера державного банку, а також здійснює інші функції, визначені цим Законом. До складу наглядової ради державного банку входять члени наглядової ради банку, призначені Верховною Радою України, Президентом України і Кабінетом Міністрів України. З метою представництва інтересів держави до складу наглядової ради державного банку можуть входити представники органів виконавчої влади та інші особи, які відповідають вимогам, зазначеним у цій статті. Термін повноважень членів наглядової ради державного банку - п`ять років.
		6.40. Тому суд апеляційної інстанції правильно вказав на те, що сам по собі факт зміни власників корпоративних прав боржника, в тому числі набуття їх державою, не може бути підставою для висновків про істотність зміни обставин у правовідносинах між кредитором і майновим поручителем, оскільки зміна складу акціонерів третьої особи (ПАТ «КБ «Приватбанк») не призвела до зміни обсягу прав і обов`язків сторін за Іпотечним договором. 
		6.41. Відповідно до статей 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
		6.42. Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.
		6.43. За положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		6.44. За змістом статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї  власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. 
		6.45. Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		6.46. Так, у кожній справі, в якій ідеться про порушення права власності, суд перевіряє дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання оцінки поведінки держави в контексті вимог, зокрема, статті 41 Конституції України, яка фактично відображає зміст статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		6.47. Ураховуючи положення зазначених вище норм закону, при укладенні Іпотечного договору позивач як іпотекодавець (майновий поручитель) забезпечив виконання зобов`язання боржника за рахунок переданого в іпотеку майна незалежно від причин неплатоспроможності та підстав невиконання боржником умов кредитного договору. Таким чином, позивач добровільно обмежив своє право власності на предмет іпотеки у встановлений чинним законодавством спосібта прийняв на себе в тому числі ризик настання відповідних несприятливих для нього наслідків у вигляді невиконання основного зобов`язання боржником (через недобросовісність, зміну складу акціонерів боржника чи з інших причин).
		6.48. У зв`язку з цим відсутні підстави для висновку про свавільне втручання держави в мирне володіння позивачем своїм майном, а відтак і порушення положень статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		6.49. Велика Палата Верховного Суду відхиляє також доводи ПрАТ «Ерлан» про порушення НБУ статті 73 Закону України «Про Національний банк України», пункту 5.3 Положення, який відмовився від прийняття виконання ПАТ КБ «Приватбанк» взятих на себе зобов`язань за Кредитним договором від третьої особи, а також не вчинив дій, спрямованих на реалізацію своїх прав щодо безспірного списання з ПАТ «КБ «Приватбанк» заборгованості за Кредитним договором після його націоналізації. 
		6.50. Так, згідно зі статтею 73 Закону України «Про Національний банк України» НБУ має переважне і безумовне право задовольняти будь-яку засновану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення. Це право реалізується НБУ шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває у заставі як забезпечення вимог НБУ, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження.
		6.51. Пунктом 5.3 Положення передбачено, що НБУ має право реалізувати своє переважне і безумовне право відповідно до статті 73 Закону України «Про Національний банк України» шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває в заставі/іпотеці як забезпечення вимог НБУ, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження, та/або вимагати дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором за наявності викладених у цьому пункті фактів.
		6.52. Відповідно до пунктів 2.6, 3.2.4 Кредитного договору за погодженням сторін НБУ доручено та надано відповідне право здійснювати договірне списання коштів з рахунків ПАТ «КБ «Приватбанк» на виконання зобов`язань у тому числі з повернення кредитних коштів.
		6.53. Однак питання додержання відповідачем положень наведених вище приписів законодавства та умов Кредитного договору під час реалізації ним своїх прав як іпотекодержателя не є предметом дослідження судом під час вирішення спору про розірвання Іпотечного договору на підставі статті 652 ЦК України з огляду на істотну зміну обставин справи. 
		6.54. Також, посилаючись на наявність підстав розірвання Іпотечного договору з огляду на приписи частини другої статті 651 ЦК України, позивач об`єднав у позові вимоги, які заявляються за різних підстав, не навівши при цьому обставин, які б підтверджували істотне порушення Іпотечного договору другою стороною - НБУ.
		6.55. З огляду на викладене відсутні умов для розірвання спірних договорів, передбачених пунктом 1 частини другої статті 652 ЦК України.
		6.56. Доводи позивача як іпотекодавця про недобросовісність поведінки сторін кредитного договору, яка загрожує його праву власності на майно, можуть бути перевірені судом під час вирішення спору про звернення стягнення на майно позивача як іпотекодавця. 
		7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		7.1. За змістом частини першої  статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		7.2. Перевіривши застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права на підставі встановлених ним обставин та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла  висновку  про  необґрунтованість  касаційної  скарги,  відсутність  підстав для  її 
		задоволення і для скасування постанови суду апеляційної інстанції та, відповідно, рішення суду першої інстанції у незміненій частині.
		8. Щодо судового збору
		 
		8.1. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи, покладаються на скаржника.
		Керуючись статтями 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А :
		Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Ерлан» залишити без задоволення.
		Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 вересня 2018 року у справі № 910/15484/17 залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий суддя  В. С. Князєв                                                    Суддя-доповідач  Л. І. РогачСудді:                                Т. О. Анцупова                                                 Ж. М. Єленіна С. В. Бакуліна                                                О. Р. Кібенко  В. В. Британчук                                               Л. М. Лобойко Ю.Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима В. Ю. Уркевич В. І. Данішевська                                           О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...