Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/6841/16 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; біженців.
Надіслано для оприлюднення: 18.07.2019. Зареєстровано: 21.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 22.07.2019.
Дата набрання законної сили: 18.07.2019
Номер судового провадження: К/9901/24071/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		18 липня 2019 року 
		Київ
		справа №826/6841/16
		адміністративне провадження №К/9901/24071/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		головуючої судді - Загороднюка А.Г., 
		суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
		за участю:
		секретаря судового засідання Івашків Р.В., 
		позивача ОСОБА_1 , 
		представника позивача ОСОБА_2 ,
		представника відповідача Мазур І.О.,
		перекладача Святненко Н.Е.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу громадянки Афганістану ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 листопада 2016 року (судді: Мазур А.С., Балась Т.П., Літвінова А.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року (судді: Беспалов О.О., Грибан І.О., Губська О.А.) у справі за адміністративним позовом громадянки Афганістану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування 
		У квітні 2016 року   ОСОБА_1 (далі - позивач)  звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач), третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві, в якому просила:
		- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 201-16 від 5 квітня 2016 року про відмову у визнанні громадянки Афганістану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		- зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву  громадянки Афганістану   ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства. 
		Позов обґрунтовано тим, що рішення ДМС України про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є необґрунтованим та прийнято без повної оцінки основних елементів заяви про захист у їх співвідношенні з інформацією про країну походження (Афганістан).
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 
		Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. 
		Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що у позивача відсутні підстави, передбачені п.п.1,13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» для визнання її біженцем чи особою, що потребує додаткового захисту, а тому відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі положеннями Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги  
		У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року і прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги. 
		Скаргу обґрунтовує доводами, аналогічними викладеним у позовній заяві. Зокрема вказує, що суди не дослідили інформацію про ситуацію в країні походження позивача, яка є загальновідомою та не потребує доказування, не звернули увагу на реальні побоювання ОСОБА_1 стати жертвою переслідування у разі її повернення до країни громадської належності. 
		При цьому, на думку скаржника, обов`язок доказування щодо фактів загрози життю позивача, фізичний цілісності чи свободі в країні її громадського походження, покладається на відповідача, який має спростувати факти надані позивачем, які вона вважає неправдивими. 
		Також скаржник вказував, що посилання судів попередніх інстанцій на те, що позивач протягом 5 днів знаходилась у країні транзиту - Російській Федерації, яку суди визнали, третьою безпечною країною та не звернулась за захистом є помилковим. Зазначила, що поняття «третя безпечна країна» не розповсюджується на країни транзиту, і у шукача захисту не було реальної можливості звернутися з таким захистом у цій країні. Вказує, що під час бесіди 21 грудня 2015 року у ДМС пояснила, що весь час транзиту вона та її родина були в дорозі, і вона не знала про можливість звернутися за захистом у Російській Федерації. 
		Також скаржник вказував, що відповідач обґрунтовуючи висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту помилково посилається на статтю  5 Закону № 3671-VI.
		Наголошувала, що вказівка суду апеляційної інстанції про те, що вона хоче поїхати до Німеччини є недоречною, оскільки це не є підставою для відмови у наданні статусу біженця за статте 6  Закону № 3671-VI і особисті бажання людини не мають вчинятися судами у негативному контексті. 
		Позиція інших учасників справи 
		У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує на правомірність прийняття рішень судів попередніх інстанцій через відсутність доведених фактів загрози життю позивача, фізичний цілісності чи свободі в країні його громадського походження.  При цьому вказує на перебування позивача на території  Російської Федерації терміном 5 днів до прибуття в Україну з наміром набути статус біженця. Зазначив, що перебування позивача в третій безпечній країні відповідно до пункту 22 статті 1 Закону № 3671-VI та за правилами пункту 6 частини першої статті 6 Закону № 3671-VI не може стати підставою для  надання позивачу такого статусу або особою, яка потребує додаткового захисту на території України.
		Рух касаційної скарги 
		Суддя-доповідач Вищого адміністративного суду України ухвалою від 15 березня 2017 року відкрив касаційне провадження на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року. 
		15 березня 2018 року касаційні скарги передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Білоус О.В. (суддя-доповідач), Шарапа В.М. Желтобрюх І.Л.
		За результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Загороднюк А.Г. (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Соколова В.М.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Афганістану, народилася в Афганістані, м. Кабул. За національністю хазара, за віросповіданням мусульманка шиїт, незаміжня, освіта вища педагогічна, документів, що посвідчують особу не встановлено. Позивача супроводжує родина: батько, матір та дві неповнолітніх сестри, які зареєстровані в особовій справі матері.
		З країни громадянської належності вибула 1 вересня 2015 року нелегально, автомоблем. 18 вересня 2015 року перетнула державний кордон України з Російської Федерації, після чого прибула до м. Києва. Автомобілем з Кабулу через Таджикистан, Узбекистан та Російську Федерацію. В РФ знаходилась 5 днів. На момент звернення із заявою про визнання біженцем на території України перебувала нелегально. 
		Громадянка Афганістану 28 вересня 2015 року звернулась до органів міграційної служби із заявою-анкетою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У заяві як причину виїзду з країни постійного проживання зазначила небезпеку життю родини від членів озброєного угрупування Талібан. Об`єктом переслідування є батько позивача, який був депутатом районної ради м. Кабул, а саме району Ашраф, якому почали погрожувати.
		На підставі статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" ГУ ДМС України в м. Києві від 19 жовтня 2015 року № 867 у виді наказу прийнято рішення про оформлення позивачу документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту.
		Рішенням Державної міграційної служби України № 201-16 від 05 квітня 2016 року позивачу відмовлено у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу 4 частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" як особі, стосовно якої встановлено відсутність умов, що передбачені пунктами 1,13 частини першої статті 13 вказаного Закону. 
		Не погоджуючись з таким рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом. 
		Релевантні джерела права й акти їх застосування.  
		Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (далі -  Закон № 3671-VI).
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
		Пунктом 13  частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
		Стаття 4 Закону № 3671-VI встановлює сприяння збереженню єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист.
		Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист.
		Члени сім`ї особи, яку визнано біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист в Україні, мають право з метою возз`єднання сім`ї в`їхати на територію України і бути визнаними біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, або отримати тимчасовий захист за відсутності умов, передбачених абзацами другим - четвертим частини першої статті 6 та абзацами другим і третім частини першої статті 25 цього Закону.
		Положеннями частини першої статті 5 Закону № 3671-VI визначено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Статтею 6 Закону № 3671-VI передбачено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
		Нормами частини першої статті 8 Закону № 3671-VI встановлено, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
		У разі подання законним представником дитини, розлученої із сім`єю, заяви про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, без попереднього розгляду заяви.
		В силу частини 6 статті 8 Закону № 3671-VI рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту У силу частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
		Згідно з пунктом 1.2 правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом МВС України від 7 вересня 2011 року № 649 (далі - правила № 649), інформація про країну походження - це інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, УВКБ ООН, національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів.
		Відповідно до пункту е) п. 2.1 правил № 649 уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом, протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється, в тому числі, з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви.
		Приписами пункту 4.1 правил № 649 передбачено, що під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви: проводить співбесіду із заявником; розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
		Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
		Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування є ключовим у переліку критеріїв щодо визначення біженця. 
		Так, даний критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання», що є безумовно оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. 
		Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) отримуються як від біженця, так незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, зокрема, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів МЗС тощо.
		Враховуючи зміст висновків, викладених управлінням Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у Керівництві AFG за 2016 рік, Афганістан все ще перебуває у стані збройного конфлікту неміжнародного характеру, причому особи, що рятуються втечею від загрози стати жертвою цього конфлікту, можуть відповідати критеріям визначення статусу біженця (арк.8, 41 Керівництва AFG). Рух Талібан в квітні 2015 року оголосив про початок наступальної операції, націленої проти урядових чиновників Афганістану, а також інших осіб, що підтримують уряд, причому антиурядові формування здійснюють навмисні вбивства цивільних у якості покарання за сприяння уряду та для попередження інших осіб, а для залякування використовуються різні механізми, у тому числі «нічні листи» шаб намеха (арк.43, 49, 50 Керівництва AFG).
		Шиїти стають жертвами жорстоких нападів з боку антиурядових формувань, причому яскравим прикладом тому може слугувати переслідування етнічної групи хазара, представники якої є переважно шиїтами. Таким чином не завжди є можливим визначити, чи є причиною дискримінації та поганого поводження саме віросповідання чи етнічна приналежність (арк. 64 Керівництва AFG), зокрема дискримінація шиїтів-хазарейців здійснюється через вимагання грошей (незаконне оподаткування), примусову працю та вербування, фізичне насильство та затримання, у тому числі з боку руху Талібан та інших антиурядових формувань (арк. 92 Керівництва AFG). В провінції Газні щорічна міграція кочового племені кучі через території, населені хазара, призводить до конфліктів між кучі та хазара, внаслідок яких гинуть члени обох груп та здійснюється переміщення хазара (арк.94-95 Керівництва AFG).
		Антиурядові формування влаштовують незаконні контрольно-пропускні пункти та вимагають у населення гроші та товари, здійснюють викрадення осіб з метою викупу. Здебільшого такі викрадення здійснюються відносно «цивільних державних службовців та підрядників, членів їх сімей», значну частину жертв викрадень складають хазарейці (арк.97-98 Керівництва AFG).
		Позивач надавала уповноваженому органу пояснення з приводу побоювань щодо переслідувань членів її сім`ї з боку представників формування «Талібан», зокрема, батька, через його професійну діяльність (робота в органах місцевого самоврядування, надходження погроз на його адресу, загрозу його життю та здоров`ю), однак дана інформації відповідачем належним чином перевірена не була, за виключенням здійснення загального аналізу та співставлення наданих заявником поясненням.
		Відповідачем при вирішенні заяви позивача не повною мірою виконані всі необхідні дії, зокрема, інформація про країну походження позивача не повністю перевірена з співставленням показань заявника щодо роботи її батька та надходження погроз на його адресу, не взято до уваги відомості, що містить Керівництво УВКБ ООН з оцінки потреб у міжнародному захисті шукачів притулку з Афганістану від 19 квітня 2016 року, доповідь Генерального секретаря Генеральної Асамблеї Ради Безпеки ООН від 7 березня 2016 року та не наданий аналіз цих джерел інформації, не витребувались додаткові відомості (окрім даних державних органів України), що можуть підтвердити наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення, що є порушенням процедури перевірки наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Тому Суд вважає, що заява позивача не є очевидно необґрунтованою, не носить характер зловживання, оскільки позивач вперше звернулась із такою заявою та без значних зволікань, а прийняттям рішення, в якому зазначено про відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, відповідач фактично вирішив заяву по суті без оформлення документів для вирішення цього питання, що дозволять очевидно стверджувати про відсутність підстав у позивача для побоювань про загрозу життю/здоров`ю її сім`ї.
		Посилання суду попередніх інстанцій на встановлення факту перебування позивача в третіх безпечних країнах (Казахстан, Таджикістан, Російська Федерація) до прибуття в Україну і тому шукачу захисту не може бути наданий статус біженця, є необґрунтовані, оскільки судами не надано оцінки нетривалості строку перебування позивача на території Казахстану, Таджикістану, Російської Федерації (18 днів, з 1 по18 вересня 2015 року), а також тому факту, що в цій країні ОСОБА_1 була проїздом (транзитом), знаходилась фактично під повним контролем перевізника та, як наслідок, не мала можливості доступу до органів міграційної служби. 
		Крім того, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2017  року у справі № 826/6847/16 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 квітня 2017 року скасовано, позов громадянина Афганістану ОСОБА_3 (батька позивача) задоволено повністю, визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 05.04.2016 № 192-16 про відмову у визнанні громадянина Афганістану ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Афганістану ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Кабул, Афганістан.
		У постанові, суд апеляційної інстанції вважав доведеним   ОСОБА_3 (батько позивача) фактів наявності підстав побоюватись переслідувань з боку антиурядових угруповань Афганістану (зокрема талібів) за ознак належності до декількох переслідуваних рухом Талібан соціальних груп (роботи на уряд представником (депутатом) району Афшар міської Ради Кабулу, належності до релігійної меншини шиїтів та національної меншини хазарейців). Тому зобов`язав ДМС повторно розглянути заяву громадянина Афганістану ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Таким чином побоювання позивача стати жертвою переслідування у країні походження через роботу її батька та надходження погроз на його адресу, є порушенням процедури перевірки наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, так як не взяті до уваги відомості, що містить Керівництво УВКБ ООН з оцінки потреб у міжнародному захисті шукачів притулку з Афганістану від 19 квітня 2016 року, доповідь Генерального секретаря Генеральної Асамблеї Ради Безпеки ООН від 7 березня 2016 року та не наданий аналіз цих джерел інформації, не витребувались додаткові відомості (окрім даних державних органів України), що можуть підтвердити наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення. 
		Також постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року адміністративний позов громадянки Афганістану ОСОБА_6 (мати позивача) до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 251-16 від 24 травня 2016 року про відмову у визнанні громадянки Афганістану ОСОБА_6 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву Громадянки Афганістану ОСОБА_6 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду.
		Вирішуючи спір суд визнав обгрунтованими побоювання громадянки Афганістану ОСОБА_6 (мати позивача) стати жертвою переслідування у країні походження через роботу її чоловіка ОСОБА_3 (батька позивача), а також через релігійні та національні ознаки, що підтверджені загальнодоступними джерелами про країну походження позивача, а протилежного у повній мірі органом міграційної служби не перевірено та доведено.
		Отже, з урахуванням встановлених обставин справи Суд вважає, що відповідач не доклав належних зусиль для з`ясування факту наявності у позивача обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування через професійну діяльність її батька (робота в органах місцевого самоврядування), не взяв до уваги відсутність даних про будь-які дії позивача, що суперечили б інтересам безпеки України чи охорони громадського порядку, здоров`я і захисту прав та інтересів громадян України, та непропорційно, зокрема, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи дійшов передчасного висновку відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту через відсутність умов, передбачених пунктами 1,13 частини першої статті 13 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
		Тому, аналізуючи фактичні дані по справі на предмет їх відповідності статті 8 Конвенції та практиці Європейського суду з прав людини Суд вважає, що ненадання позивачу статусу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вочевидь не є пропорційно легітимній меті забезпечення міграційної політики держави України і порушує принцип справедливої рівноваги між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		На підставі викладеного Суд оцінюючи в сукупності докази, аргументи щодо порушення відповідачем приписів частини другої статті 2 КАС України при прийнятті спірного рішення на предмет його обґрунтованості, розсудливості та пропорційності, встановив, що відповідач приймаючи оскаржуване рішення, діяв всупереч  вимог,  визначених Конституцією та Законами України, без  урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення,  не розсудливо та без дотриманням принципу рівності перед законом.
		На наведені обставини суди попередніх інстанцій уваги не звернули, у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
		Таким чином, доводи касаційної скарги спростовують висновки суду першої та апеляційної інстанцій та приймаються Судом в якості належних.
		Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положень           статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод           (право на ефективний засіб юридичного захисту) під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		Таким чином вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби № 201-16 від 5 квітня 2016 року про відмову у визнанні громадянки Афганістану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язання ДМС України повторно розглянути заяву громадянки Афганістану   ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства є обґрунтованими та підлягають  задоволенню. 
		Стаття 351 КАС України визначає підстави для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
		Відповідно до частини першої статті 351 КАС України, суд підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Таким чином, зважаючи на приписи статті 351 КАС України, касаційну скаргу громадянки Афганістану ОСОБА_1 необхідно задовольнити, скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 листопада 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року та прийняти нову про задоволення позову у повному обсязі. 
		VII. Судові витрати
		З огляду на результат касаційного розгляду та звільнення позивача від спати судового збору на підставі п. 14) статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу громадянки Афганістану ОСОБА_1 задовольнити.
		Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року скасувати. 
		Ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.  
		Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби № 201-16 від 5 квітня 2016 року про відмову у визнанні громадянки Афганістану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву громадянки Афганістану   ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. 
		 
		Суддя-доповідач                                                            А.Г. Загороднюк 
		 
		судді                                                                                 Л.О.Єресько 
		 
		                                                                                В.М. Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...