Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 204/7929/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: 24.07.2019. Зареєстровано: 25.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 26.07.2019.
Дата набрання законної сили: 23.07.2019
Номер судового провадження: 22-ц/803/5997/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/5997/19 Справа № 204/7929/17   Суддя у 1-й інстанції - Басова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Демченко  Е. Л.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 липня 2019 року        колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
		 
		               головуючого - судді Демченко Е.Л.
		               суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О. 
		при секретарі - Кругман А.М. 
		 
		розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 13 листопада 2018 року по справі за позовом  ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Верби Віталія Миколайовича, треті особи - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування Новокодацької районної у м.Дніпрі ради, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, -
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		       У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненим позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Верби В.М. (далі - ПН ДМНО Верба В.М.) про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, мотивуючи його тим, що 26 квітня 2017 року з інформаційної довідки йому стало відомо, що 13 грудня 2016 року ПН ДМНО Верба В.М. вніс до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору іпотеки від 31 травня 2007 року №DNU0G10000125. 
		       Вказував, що рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 01 жовтня 2013 року, яке набрало законної сили, за ним було визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , в якій, крім нього, зареєстрована ОСОБА_2 та двоє малолітніх дітей ОСОБА_5 так ОСОБА_6 . 
		       Зазначав, що він ніколи не укладав та не підписував договору іпотеки, згоди на відчуження спірної квартири не надавав, а діями ПН ДМНО Верби В.М. грубо порушено його права власності. 
		       Посилаючись на те, що ПН ДМНО Верби В.М. вчинив оспорювані ним дії з порушенням норм законодавства, зареєструвавши перехід права власності на спірну квартиру, передбачені законом нотаріальні дії ним не вчинялися, а тому просив суд ухвалити рішення, яким визнати протиправним та скасувати рішення індексний номер 32967779 від 16 грудня 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Верби В.М. про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - квартири, що розташована в АДРЕСА_1 , за приватним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (яке з 21 травня 2018 року змінило назву на акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", далі - АТ КБ "ПриватБанк"), скасувавши запис про проведену державну реєстрацію прав номер 18076898, вчинений 13 грудня 2016 року з зобов`язанням державного реєстратора - приватного нотаріуса Верби В.М. внести до Державного реєстру прав відповідний запис про скасування державної реєстрації прав. 
		       Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 13 листопада 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені. Вирішено питання стосовно судових витрат. 
		       В апеляційні скарзі АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		       Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не встановив дійсних обставин справи, не взяв до уваги, що договором іпотеки від 31 травня 2007 року №DNU0G100001255, за умовами якого позичальником ОСОБА_2 було передано в іпотеку спірну квартиру, прямо передбачено їх право на реєстрацію за собою права власності, під час вчинення нотаріусом оскаржуваних дії жодних вимог законодавства порушено не було. 
		       Правом на надання відзиву сторони по справі не скористались. 
		       Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
		       Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		       Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		       Розглядаючи позов суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
		       Встановлено судом і підтверджується матеріалам справи, що 31 травня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №DNU0G100001255, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит в розмірі 44.000 доларів США на купівлю житла та сплату страхових платежів, з терміном повернення до 03 травня 2027 року (а.с.76-79).
		       З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за вказаним договором між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір іпотеки від 31 травня 2007 року №DNU0G100001255, відповідно до умов якого в іпотеку була передана квартира, розташована в АДРЕСА_1 . 
		       Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 31 травня 2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловою В.Б. (а.с.72-75).        Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 01 жовтня 2013 року, яке набрало законної сили 27 січня 2014 року, встановлено юридичний факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 в період з січня 2005 року по 26 жовтня 2007 року, а також визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с.10-11).
		       АТ «КБ «ПриватБанк» звернулось до державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби В.М. із заявою про державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру.
		       За наслідками розгляду вказаної заяви та доданих до неї документів ПН ДМНО Вербою В.М. прийнято рішення від 16 грудня 2016 року №32967779 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого внесено запис про реєстрацію права власності від 13 грудня 2016 року на квартиру в АДРЕСА_1 за АТ КБ «ПриватБанк».
		       Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна внесено відповідний запис про державну реєстрацію права власності за АТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору іпотеки від 31 травня 2007 року №DNU0G100001255 (а.с.127-128).
		       Задовольняючи частково позов банку суд першої інстанції керувався тим, що на час вчинення оскаржуваного рішення нотаріусом було порушено вимоги чинного законодавства. 
		       Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції у зв`язку з наступним. 
		       У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		       Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		       Частиною першою статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		       Згідно із частиною 1 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.
		       Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державний реєстратор, зокрема встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутністю суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.
		       Частина перша статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлює, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
		       Згідно з частиною другою цієї статті передбачено, що перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
		       Відповідно до частин першої - четвертої, сьомої та одинадцятої статті 16 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до органу державної реєстрації прав у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених цим Законом. Реєстрація заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості їх надходження. Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку. Заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не приймається у разі відсутності документа, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації прав та їх обтяжень.
		       Державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого право набувача, сторони правочину за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.
		       Під час подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі фізична особа повинна пред`явити документ, що посвідчує її особу, а у разі подання заяви представником фізичної чи юридичної особи - також документ, що підтверджує його повноваження діяти від імені таких осіб. У випадках, установлених законом, представник іноземної особи пред`являє документи, легалізовані в установленому нормативно-правовими актами порядку.
		       Згідно частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1)договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2)свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3)свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4)державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5)рішень судів, що набрали законної сили; 6)інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
		       Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1)заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2)об`єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; 3)із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4)подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують: 5)заяву про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев`ятою статті 15 цього Закону; 5-1)заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 5-2)заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев`ятою статті 15 цього Закону; 5-3)під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; 5-4)після завершення п`ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; 5-5)заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 5-6)заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень/в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; 6)заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.
		       Згідно частини другої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.
		       Зміст процитованих правових норм вказує, що за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державний реєстратор може прийняти одне із рішень: про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або про відмову в державній реєстрації; у свою чергу рішення про державну реєстрацію прав приймається за умови подання заявником достатніх та належним чином оформлених документів, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, а також підстав для відмови у державній реєстрації.
		       Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, шо залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		       Згідно з частиною першою статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не і встановлено законом.
		       Відповідно до пункту 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року N 868 (далі по тексту - Порядок N 868), який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:- завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов`язання, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої , вимоги;- документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;- заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
		       У взаємозв`язку з наведеним слід додати, що відповідно до положень статті 37 Закону України "Про іпотеку", яка діяла на час укладення договору іпотеки, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
		       Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та , житлового будівництва" від 25 грудня 2008 року N 800Л/І, норми статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або і відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
		       При цьому, відповідно до положень статті 36 цього Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на і предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про : задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		       Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
		       Після внесення змін до статті 36 Закону, її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		       Пунктом 22 договору іпотеки квартири встановлено, що у випадку порушення кредитного договору позичальником, або цього договору іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору. 
		       Звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки про , що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця (пункт 27 договору іпотеки)
		       Колегія суддів звертає увагу на те, що під час державної реєстрації прав власності за АТ КБ "Приватбанк" не надано доказів надсилання письмової вимоги про усунення порушення, що свідчить про відсутність доказів на підтвердження прав АТ КБ "Приватбанк" та, відповідно, про відсутність правових підстав для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення та проведення відповідних реєстраційних дій.
		       Також колегія суддів звертає увагу на те, що ухвалою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 25 травня 2018 року (а.с.151-152) відповідача зобов`язано надати пакет документів, які б підтверджували правомірність вчинення ним нотаріальної дії. 
		       Копія ухвали була отримана відповідачем (а.с.163,164-165) втім залишена без виконання.
		       Також колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими І кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно : використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
		       У свою чергу, мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Тому, установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
		       Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
		       Оскільки зазначений Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, тому є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.
		       При цьому, положеннями цього Закону не встановлено, що іпотека припиняється, а лише передбачено заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна.
		       Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (реєстраційний N 51404742 в ЄДРСР).
		       Таким чином, положеннями Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" встановлена загальна заборона примусового стягнення такого майна без згоди власника (незалежно від суб`єкта, який здійснює таке стягнення), що фактично і було зроблено за результатами прийняття оскаржуваного у даній справі рішення.
		       Судом першої інстанції встановлено, що спірна квартира підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника та двох малолітніх дітей.
		       Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про недотримання відповідачем вимог законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення та проведенні реєстраційних дій.
		       Більш того, положеннями ч.3 ст.37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.
		       Проте, звіт про оцінку вартості предмету іпотеки на момент реєстрації права власності на нього за банком, останнім державному реєстратору не надавався.
		       З огляду на викладене районний суд дійшов правильного висновку, що рішення відповідача про державну реєстрацію та їх обтяжень, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за АТ КБ "Приватбанк", є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
		       Доводи апеляційної скарги про те, що Законом України «Про іпотеку» та умовами договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, тому АТ КБ «ПриватБанк» діяло в межах чинного законодавства і в нотаріуса не було підстав для відмови в реєстрації права власності, а також про те, що при проведенні державної реєстрації права власності усі обтяження переходять до нового власника, є неспроможними.
		       За змістом ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		       Згідно ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		       Інші твердження апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду, зводяться до переоцінки доказів і незгоди із висновками суду щодо обставин справи.
		       Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		       Судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи, порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції при розгляді даної справи допущено не було.
		       З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
		       Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
		       Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів,-
		п о с т а н о в и л а:
		 
		       Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення. 
		 
		       Рішення  Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 13 листопада 2018 року залишити без змін.
		 
		       Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
		 
		       
		               Головуючий:                                         Демченко Е.Л.
		 
		               Судді:                                                 Куценко Т.Р. 
		 
		                                                                 Макаров М.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...