Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 523/3612/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із житлових правовідносин; Спори, що виникають із житлових правовідносин про визнання особи такою, що втратила право користуванням жилим приміщенням.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 25.07.2019.
Дата набрання законної сили: 17.07.2019
Номер судового провадження: 61-23495ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України  
		 
		17 липня 2019 року 
		м. Київ
		 
		справа № 523/3612/16-ц
		провадження № 61-23495св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І., 
		 
		учасники справи: 
		позивач  Військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , 
		відповідач  ОСОБА_1 ,
		треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2016 року у складі судді Пепеляшкова О. С. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Сватаненка В. І., Артеменка І. А., Суворова В. О., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
		 
		У березні 2016 року Військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі  Військова частина НОМЕР_1 ) звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування нежитловим приміщенням. 
		 
		Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 17 вересня 1999 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , у будівлі казарми «Лузанівка» як член сім`ї ОСОБА_2 , який проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . 
		 
		Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2015 року розірваний шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . 
		 
		Таким чином ОСОБА_1 втратила статус члена сім`ї колишнього військовослужбовця, колишнє подружжя припинило відносини та не ведуть спільне господарство, відповідач на військовій службі та квартирному обліку не перебуває, службовим житлом не забезпечується.
		 
		Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування нежитловим приміщення за юридичною адресою військової частини НОМЕР_1 : АДРЕСА_1 . 
		 
		Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2016 року у задоволенні позову Військової частини НОМЕР_1 відмовлено. 
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2016 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 відхилено. Рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 03 жовтня 2016 року залишено без змін. 
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що чинним законодавством України не передбачено такого способу захисту порушеного права як визнання особою такою, що втратила право користування нежитловим приміщенням. 
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
		 
		У січні 2017 року Військова частина НОМЕР_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та справу направити на новий розгляд. 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами не встановлено можливості перебування та пересування відповідача на території військового містечка Лузанівка, не враховано, що законодавством передбачені обмеження щодо перебування на території військових містечок сторонніх людей. Крім цього, апеляційним судом не перевірено наявність у відповідача на праві власності нерухомого майна, проте із державних реєстрів підтверджується володіння відповідачем нерухомим майном на території: АРК Крим, Житомирської, Черкаської та Донецької областях. 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 січня 2017 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу та надано строк на подання заперечень на касаційну скаргу.
		 
		15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У травні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду. 
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга Військової частини НОМЕР_1 не підлягає задоволенню із таких підстав.
		 
		Судами встановлено, що до складу майна військової частини НОМЕР_1 належать казарма та інше нерухоме майно, яке розташоване за адресою:  АДРЕСА_1 .
		 
		У 1999 році до м. Одеси для проходження військової служби у Державній прикордонній службі України прибув військовослужбовець, старший прапорщик ОСОБА_2 із дружиною ОСОБА_1 , яка перебувала на військовій службі Збройних сил України та сином ОСОБА_3 
		 
		17 вересня 1999 року здійснена реєстрація сім`ї ОСОБА_2 за адресою:  АДРЕСА_1 .
		 
		Згідно з інвентарної картки № 28 обліку основних засобів у бюджетних установах станом на 2014 рік на баланс військової частини НОМЕР_1 у 2004 році прийнята казарма у складі якої знаходиться будинок особового складу на одну трьохкімнатну та дві двохкімнатні житлові приміщення гуртожитку. 
		 
		01 жовтня 2007 року згідно з договором № 17 у користування сім`ї ОСОБА_2 передано житлове приміщення у гуртожитку, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається із двох кімнат, загальною площею 36 кв. м. 
		 
		Згідно з довідки (витягу з будинкової книги про склад сім`ї та реєстрацію) від 26 січня 2016 року ОСОБА_1 постійно зареєстрована та проживає на території військового містечка у відомчому приміщенні загальною площею 58,2 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 . 
		 
		Із довідки Південного регіонального управління Державної-прикордонної служби України № 721/4 від 15 січня 2016 року вбачається, що у списках на поліпшення житлових умов перебуває    ОСОБА_2 із 04 січня 2003 року зі складом сім`ї три особи, а з 15 грудня 2015 року зі складом одна особа у зв`язку із розірванням шлюбу рішенням суду від 19 жовтня 2015 року. 
		 
		Нормативно-правове обґрунтування
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 9 Житлового кодексу Української РСР (далі  ЖК Української РСР) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
		 
		Згідно з частиною першою статті 61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.
		 
		Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення (частина перша статті 64 ЖК України). 
		 
		Припинення сімейних відносин та розірвання шлюбу не позбавляє колишніх членів сім`ї права користування житлом.
		 
		Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. 
		 
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		 
		Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
		 
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (стаття 11 ЦПК України 2004 року). 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що законодавством України не передбачено такого способу захисту порушених прав як визнання особою такою, що втратила право користуватися нежитловим приміщенням, тоді як суд в силу вимог статті 11 ЦПК України 2004 року розглядає справи в межах заявлених особою вимог. 
		 
		Цивільним законодавством передбачено, що саме на позивача покладається обов`язок обґрунтувати позов, тобто навести ті обставини, які на його думку свідчать про наявність підстав для задоволення позовних вимог (підстави позову).
		 
		Звертаючись до суду, позивач як на підставу для задоволення своїх вимог посилався на те, що відповідач після розірванням шлюбу із ОСОБА_2 не є членом сім`ї колишнього військовослужбовця, у зв`язку із чим втратила право на користування нежитловим приміщенням Військової частини НОМЕР_1 . Таке твердження позивача є помилковим, оскільки припинення сімейних відносин та розірвання шлюбу не позбавляє колишніх членів сім`ї права користування житлом.
		 
		Враховуючи те, що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову є законним та обґрунтованим. 
		 
		Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судами не встановлено можливості перебування та пересування відповідача на території військового містечка Лузанівка, не враховано, що законодавством передбачені обмеження щодо перебування на території військових містечок сторонніх людей, з огляду на те, що такі доводи по своїй суті є окремою вимогою, яка не є предметом розгляду у цій справі. 
		 
		Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що відповідачу на праві власності належить нерухоме майно, є безпідставними, оскільки наявність у особи іншого майна не є підставою визнання її такої, що втратила право на користування приміщенням. 
		 
		Таким чином, касаційна скарга не містить доводів на спростування висновків судів попередніх інстанцій, які є обґрунтованими та узгоджуються із матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судами не було порушено норм процесуального законодавства та правильно застосовано норми матеріального права.
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанції  без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2016 рокузалишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		Судді:О. В. СтупакІ. Ю. ГулейковГ. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...