Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/6343/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 25.07.2019.
Дата набрання законної сили: 03.07.2019
Номер судового провадження: 61-7838ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		03 липня 2019 року
		місто Київ
		 
		справа № 761/6343/17
		провадження № 61-7838св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Литий камінь», Публічне акціонерне товариство «Піреус Банк МКБ»,
		третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Комарницька Ольга Володимирівна,
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 вересня 2017 року у складі судді Юзькової О. Л. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Саліхова В. В., Прокопчук Н. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача
		ОСОБА_1 у лютому 2017 року звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір іпотеки, укладений 09 лютого 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Литий камінь» 
		(далі - ТОВ «Литий камінь») та Публічним акціонерним товариством «Піреус Банк МКБ» (далі - ПАТ «Піреус Банк МКБ»), у частині передачі в іпотеку майнових прав на машиномісце НОМЕР_1, площею 14, 6 кв. м, у секції 2 , розташоване на цокольному поверсі в житловому будинку на АДРЕСА_2 , та визнати за ним право власності на це машиномісце.
		Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 20 квітня 2011 року між ним та ТОВ «Литий камінь» укладено договір № 20/04Ж-ПО3Р-2 
		купівлі-продажу майнових прав паркомісця за будівельною адресою: АДРЕСА_2 , з такими характеристиками: розташування - секція 2, паркінг будівельний № 03, загальною площею 14, 60 кв. м, поверх 3 із приміткою, що зазначена площа є проектною. 
		21 квітня 2011 року позивачем сплачено 100 % вартості майнових прав на об`єкт будівництва і 22 квітня 2011 року позивачу надано довідку про повну оплату вартості майнових прав у розмірі 278 600, 00 грн та підписано акт прийому-передачі майнових прав. Після завершення будівництва житлового будинку з нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2 , та зміною будівельних характеристик будинку між ТОВ «Литий камінь» та позивачем 20 квітня 2015 року укладено додаткову угоду до договору НОМЕР_1/04Ж-ПО3Р-2 купівлі-продажу майнових прав від 20 квітня 2011 року, за умовами якої уточнені характеристики на об`єкт нерухомості, майнові права на який передаються: секція 2, поверх цокольний, машиномісце НОМЕР_1, загальна площа згідно з технічним паспортом 14, 6 кв. м. 
		20 грудня 2016 року ОСОБА_1 зареєстрував своє право власності за зазначений об`єкт нерухомості, а після такої реєстрації дізнався про те, що майнові права на об`єкт нерухомості, власником яких він є, передано в іпотеку ПАТ «Піреус Банк МКБ» за договором іпотеки від 09 лютого 2012 року, укладеним з ТОВ «Литий камінь». Проте під час укладення договору іпотеки власником майнових прав був позивач, а тому договір іпотеки від 09 лютого 2012 року в частині передачі банку в іпотеку майнових прав на машиномісце НОМЕР_1, площею 14,  6  кв .  м , у секції 2 , розташоване на цокольному поверсі в житловому будинку по АДРЕСА_2 , зважаючи на положення статті 203 ЦК України, є недійсним.
		Стислий виклад заперечень відповідача
		Відповідач поданий позов не визнав, вважав його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01 вересня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що предмет договору купівлі-продажу майнових прав між позивачем та ТОВ «Литий камінь» змінено його сторонами після укладання договору іпотеки, у зв`язку із чим підстави для визнання частково недійсним договору іпотеки та права власності на майно відсутні.
		Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 вересня 2017 року залишено без змін.
		Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що договір іпотеки укладено до підписання сторонами додаткової угоди до договору купівлі-продажу майнових прав на паркомісце НОМЕР_1 , яке розташоване на цокольному поверсі, загальною площею 14 , 6 кв. м, за адресою : АДРЕСА_2 ; на момент укладення угоди позивач не був власником зазначеного паркомісця, у зв`язку із чим договір іпотеки не може бути визнаний недійсним.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у грудні 2017 року із застосуванням засобів поштового зв`язку, Миколаєць Д . А. просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
		Заявник зазначає, що він на момент укладення спірного договору іпотеки був власником майнових прав на спірний об`єкт нерухомості, а тому ТОВ «Литий камінь» не мало права передавати належне позивачу машиномісце, оскільки воно йому не належало. Також зазначив, що оспорюваний договір іпотеки укладений із порушенням статті 5 Закону України «Про іпотеку», оскільки на момент укладення договору передача майнових прав у іпотеку не дозволялася. Окрім цього заявник зазначив, що суди дійшли необґрунтованого висновку про те, що спірне машиномісце, що передане в іпотеку банку, та машиномісце, майнові права на яке придбав позивач, не є тотожними.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		У наданому відзиві ПАТ «Піреус Банк МКБ» просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у березні 2018 року, ухвалою від 22 травня призначено до судового розгляду.
		Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		20 квітня 2011 року між ТОВ «Литий камінь» та ОСОБА_1 укладено договір № 20/04Ж-ПО3Р-2 купівлі-продажу майнових прав, відповідно до умов якого продавець ТОВ «Литий камінь» продає, а покупець купує майнові права на об`єкт нерухомості, розташований в об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: м. Київ, вул.  АДРЕСА_2 , з такими характеристиками: паркінг будівельний № 03, поверх 2, загальна площа 14, 6 кв. м, зазначена площа є проектною.
		Орієнтовна вартість майнових прав на об`єкт нерухомості на день укладання договору становила 278 600, 00 грн.
		Грошові кошти у розмірі, зазначеному у договорі, - 278 600, 00 грн сплачено покупцем та йому 22 квітня 2011 року ТОВ «Литий камінь» видано довідку № 22/04/02 про повну оплату вартості майнових прав згідно з договором № 20/04Ж-ПО3Р-2.
		22 квітня 2011 року складено акт прийому-передачі майнових прав, відповідно до якого позивач прийняв від ТОВ «Литий камінь» майнові права відповідно до договору НОМЕР_1/04Ж-ПО3Р-2 купівлі-продажу майнових прав від 20 квітня 2011 року на паркомісце, а саме: секція № 2, паркомісце НОМЕР_2 ( будівельний номер), поверх 2 (другий), загальна площа 14, 6 кв. м, адреса: АДРЕСА_2
		09 лютого 2012 року між ТОВ «Литий камінь» та ПАТ «Піреус Банк МКБ» укладено договір, за умовами якого товариство передало банку в іпотеку майнові права на машиномісця в житловому будинку з нежитловими приміщеннями на АДРЕСА_2 , будівництво яких не завершено, зокрема, машиномісце №  20 , розташоване на цокольному поверсі паркінгу.
		20 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Литий камінь» укладено додаткову угоду № 1 до договору від 20 квітня 2011 року НОМЕР_1/04Ж-ПО3Р-2 купівлі-продажу майнових прав, за умовами якої сторони дійшли згоди змінити об`єкт нерухомості, майнові права на який передаються за цим договором.
		Згідно з додатковою угодою таким об`єктом є: машиномісце НОМЕР_1 на цокольному поверсі, загальною площею 14, 6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2
		Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речових прав від 24 грудня 2016 року ОСОБА_1 здійснив реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна - машиномісце НОМЕР_1, у АДРЕСА_2 .
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі 
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Стосовно доводів касаційної скарги про те, що відповідачами під час укладення оспорюваного іпотечного договору порушено вимоги частини другої статті 583 ЦК України, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
		Відповідно до частини другої статті 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.
		Обґрунтовуючи позов, заявник посилався на те, що ТОВ «Литий камінь» не належали майнові права на спірне машиномісце, оскільки на момент укладення іпотечного договору майнові права належали ОСОБА_1 на підставі договору від 20 квітня 2011 року № 20/04Ж-ПО3Р-2.
		Разом з тим, як встановлено судами, права на спірне машиномісце позивач отримав лише 20 квітня 2015 року, тобто після підписання між відповідачами оспорюваного іпотечного договору.
		При цьому Верховним Судом враховано, що підстави недійсності повинні були існувати на момент укладення договору іпотеки, а не виникнути у майбутньому, у цьому випадку - у зв`язку із укладенням додаткової угоди.
		Визначаючи обґрунтованість вимог про визнання недійсним іпотечного договору, Верховний Суд також урахував висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 520/10060/16-ц (провадження 
		№ 61-5085сво18), про те, що сам по собі факт того, що на час укладення договорів іпотеки стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки, не може свідчити про його недійсність, оскільки головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює зазначені договори.
		Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що оспорюваний договір іпотеки укладений раніше, ніж позивач набув право на машиномісце, що є предметом іпотеки, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
		Разом з тим, відповідно до пункту 3.3.3.1 договору іпотеки передбачена можливість зміни поверховості і розташування машиномісця, що свідчить, враховуючи природу майнових прав, що об`єкт майнових прав може бути змінений сторонами договору у разі зміни технічних характеристик об`єкта будівництва.
		Саме внаслідок зміни поверху розташування паркінгу, за твердженням позивача, були укладені додаткові договори від 20 квітня 2015 року, за якими було уточнено предмет договору № 20/04Ж-ПО3Р-2 купівлі-продажу майнових прав на паркомісце, однак суди не дослідили наявних у матеріалах справи доказів, не надали їм об`єктивну оцінки у сукупності.
		Суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили належним чином зібрані у справі докази, зокрема договір купівлі-продажу майнових прав та додаткового договору до нього, іпотечного договору.
		Зазначене дозволяє зробити висновок, що суди дійшли передчасного висновку, що спірне машиномісце, передане в іпотеку банку, та машиномісце, майнові права на яке придбав позивач, не є тотожними.
		Ухвалення законного й обґрунтованого рішення у справі без виконання цих процесуальних дій неможливо.
		Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати відповідну правову оцінку цим доказам і встановленим на їх основі дійсним обставинам справи та вирішити спір з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
		За правилом пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		За правилами частин четвертої та п`ятої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
		Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених судом першої інстанції під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням повноважень апеляційного суду вирішив, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляду до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                 О. В. Ступак
		 
		Судді                                                                                                              І. Ю. Гулейков
		 
		С. О. Погрібний
		 
		Г. І. Усик
		 
		В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...