Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 554/14662/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 01.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 01.08.2019.
Дата набрання законної сили: 03.07.2019
Номер судового провадження: 61-19294ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем  України
		 
		03 липня 2019 року
		м. Київ
		справа № 554/14662/15-ц
		провадження № 61-19294св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., 
		Яремка В. В. (суддя-доповідач), 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 14 березня 2017 року у складі колегії суддів: Кривчун Т. О., Драниці Ю. В., Чумак О. В., 
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
		У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
		Зазначала, що з березня 2008 року проживала з відповідачем ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу, а з 08 липня 2009 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. У жовтні 2007 року відповідач придбав за кредитні кошти двокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вартість квартири становила 252 000 грн. 
		Виплати за кредитним договором у повному обсязі здійснювались впродовж чотирьох років за рахунок їхніх спільних коштів, всього було сплачено 721 067,53 грн. 
		Посилаючись на указані обставини, позивач, вважаючи, що зазначена квартира є спільним майном подружжя, просила визначити за нею та відповідачем по 1/2 частини квартири.
		Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 29 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено. 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки набуття права власності на спірну квартиру та укладення договору іпотеки відповідачем було здійснено до шлюбу, право власності на неї зареєстровано за відповідачем також до реєстрації шлюбу, тому спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_1 та не підлягає поділу. 
		Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 14 березня 2017 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 листопада 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, задоволено. Визначено розмір часток ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у праві на спільне майно подружжя - по 1/2 за кожним. Здійснено поділ майна відповідно до встановлених часток подружжя, а саме: визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частини нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 , за кожним. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що оскільки позивач сплачувала кошти за кредитним договором у період її спільного проживання з відповідачем та у зареєстрованому шлюбі, більшу частину вартості квартири за договором іпотеки вони з відповідачем сплатили за рахунок спільних коштів подружжя, тому позов підлягає задоволенню.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
		У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просив рішення Апеляційного суду Полтавської області від 14 березня 2017 року скасувати, залишити в силі заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 листопада 2016 року.
		На думку заявника, суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 61 Сімейного кодексу України (далі - СК України), оскільки за час перебування у шлюбі з позивачем жодні договори щодо квартири ним не укладались, квартира не збільшилась у своїй вартості. Зазначав, що квартиру придбав частково за власні кошти, частково за кошти, отримані у кредит. У подальшому, перебуваючи у шлюбі, особисто ним було виплачено заборгованість за кредитним договором. 
		У червні 2017 року від ОСОБА_2 надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у яких позивач просить залишити без задоволення касаційну скаргу та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню. Зокрема, зазначає, що упродовж чотирьох років (до кінцевої виплати заборгованості за кредитним договором у 2012 році) за рахунок спільних коштів подружжя вона з відповідачем сплачувала заборгованість за кредитним договором, що підтверджується квитанціями, які були надані до суду. Усього за спірну квартиру за рахунок спільних коштів було сплачено 721 067,53 грн.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
		15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		15 травня 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		За нормою статті 213 ЦПК України 2004 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
		Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
		Судом установлено, що 09 жовтня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
		09 жовтня 2007 року між Відритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», банк) та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 0014/0055/74/91813.
		На забезпечення належного виконання зазначеного договору між банком та відповідачем укладений договір іпотеки № 014/0055/74/91813-1; предметом іпотеки є двокімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцю ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Колотіловим О. М. 09 жовтня 2007 року та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 09 жовтня 2007 року, реєстраційний номер 2403985.
		Згідно з довідкою Полтавського відділення АТ «Райффайзен Банк Аваль» від 23 травня 2012 року кредит позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором від 09 жовтня 2007 року № 014/0055/74/91813 на суму 252 000 грн погашений у повному обсязі достроково. Банк претензій не має.
		Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11 травня 2016 року № 58844838, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , рішення про державну реєстрацію прийнято 05 листопада 2007 року.
		ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 08 липня 2009 року.
		Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 19 жовтня 2015 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
		За змістом положень глав 7 та 8 СК України власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
		Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
		Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
		Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
		Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.
		Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
		До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).
		Отже, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов`язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов'язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім'ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім'ї.
		Водночас відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним до шлюбу; набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
		За нормою 1 частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_1 , оскільки набута ним у власність до укладення шлюбу з ОСОБА_2 та за кошти, отримані відповідачем за кредитним договором від 09 жовтня 2007 року, за яким у позивача не виникло жодних зобов`язань.
		Указане судове рішення відповідає нормі, що міститься у пункт 1 частини першої статті 57 СК України
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірна квартира є спільною власністю подружжя та підлягає поділу, з огляду на те, що ОСОБА_2 також сплачувала заборгованість за кредитним договором. 
		Сплата ОСОБА_2 частини коштів за кредитним договором, укладеним для придбання квартири, не змінює правового статусу квартири, оскільки кредитний договір укладено між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 не в період перебування сторін у шлюбі. Тому зобов`язання з повернення кредиту за зазначеним договором виникло лише у ОСОБА_1 .
		Сплата боргів одного з подружжя, що виникли до укладення шлюбу, за рахунок коштів подружжя може за певних обставин враховуватися під час вирішення спору про поділ спільного майна подружжя чи боргових зобов`язань, проте не може бути підставою для визнання права на майно, набуте до укладення шлюбу.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Наведене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку із чим помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції. Тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції. 
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, з висновку суду щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 3 024 грн, а тому за правилами статті 141 ЦПК України сплачений судовий збір підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.
		Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 14 березня 2017 року скасувати, заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 листопада 2016 року залишити в силі.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 024 (три тисячі двадцять чотири) грн- витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                     О. В. Ступак 
		Судді:                                                                                                 І. Ю. Гулейков
		                                                                                                            А. С. Олійник
		                                                                                                            С. О. Погрібний
		В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...