Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/25592/19-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 12.08.2019. Зареєстровано: 13.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 13.08.2019.

Номер судового провадження: 2-6257/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		печерський районний суд міста києва
		Справа № 757/25592/19-ц 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		02 серпня 2019 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
		головуючого судді - Вовк С. В.,
		при секретарі судового засідання - Брачуні О. О.,
		за участі представника позивача - ОСОБА_1 .,
		представника відповідача Державної казначейської служби України - Тимофєєвої Т. М.,
		представника відповідача Міністерства юстиції України - Дудник А. О.,
		представника третьої особи Генеральної прокуратури України - Орленка А. О.,
		представника третьої особи Міністерства закордонних справ України - Пономаренко А. О.,
		третьої особи - ОСОБА_2 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство закордонних справ України, Генеральна прокуратура України, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про відшкодування майнової та моральної шкоди,
		ВСТАНОВИВ:
		І. Історія справи
		Стислий виклад позиції позивача
		У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство закордонних справ України, Генеральна прокуратура України, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про відшкодування майнової та моральної шкоди.
		Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 03 березня 2014 року Генеральною прокуратурою України надіслано лист Верховному представнику Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки пані ОСОБА_7, в якому зазначено, що правоохоронними органами України розпочато ряд кримінальних проваджень за фактами злочинів, вчинених колишніми високопосадовцями, в якому було вказано й прізвище ОСОБА_3 . Також у листі зазначалось, що в ході розслідування протиправних діянь начебто встановлені факти привласнення значних сум державних активів та їх подальше протиправне переведення за межі України.
		05 березня 2014 року Рішенням Ради Європейського Союзу № 2014/119/CFSP щодо обмежувальних заходів, спрямованих проти певних осіб, організацій та органів у зв`язку з ситуацією в Україні, до ОСОБА_3 було застосовано санкції (обмежувальні заходи).
		Водночас застосовані санкції не призвели до заморожування активів ОСОБА_3 , які на думку Генеральної прокуратури України, були сформовані із привласнених державних коштів, оскільки він не мав активів, компаній або рахунків за межами України, ніколи не здійснював розпорядження бюджетними коштами або дій з розкрадання чи іншого заволодіння.
		Позивач зазначив, що навіть українськими правоохоронними органами, які звернулися до ЄС з проханням заморозити активи і рахунки ОСОБА_3 , ніколи не заморожувалися та не арештовувалися активи або рахунки в Україні. З 2014 по 2019 рік він вільно користувався в Україні банківськими рахунками, володів банківською карткою та здійснював операції, займаючись підприємницькою діяльністю. 
		05 березня 2014 року відносно ОСОБА_3 Урядом Канади застосовані аналогічні обмежувальні заходи (санкції) шляхом включення його прізвища до відповідного Списку до «Положення про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (Україна)» SOR72Q14-44, відповідно до положень Закону Канади про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (Freezing of Assets of Corrupt Foreign Officials Act).  
		Зазначені санкції застосовані на підставі листа Генеральної прокуратури України від 03 березня 2014 року № 14/1/1-58вих-14 за підписом в.о. Генерального прокурора України ОСОБА_14, направленого Прем`єр-міністру Канади, в якому зазначено, що «правоохоронними органами України розпочато ряд кримінальних проваджень за фактами злочинів, вчинених колишніми високопосадовцями», серед яких був названий і ОСОБА_3 «У ході розслідування даних протиправних діянь встановлено факти привласнення значних сум державних активів та їх подальше протиправне переведення за межі України. (…)».
		Проте, на момент направлення ГПУ зазначеного листа в Канаду ОСОБА_3 не перебував в процесуальному статусі підозрюваного, відносно нього були відсутні розслідування, а застосування Урядом Канади обмежувальних заходів та у подальшому їх збереження здійснено на підставі офіційних листів української влади в яких містилася недостовірна інформація стосовно ОСОБА_3 
		08 липня 2014 року Верховному представнику Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки пані ОСОБА_7 за підписом заступника Генерального прокурора України ОСОБА_13 також надіслано лист в якому ГПУ повідомило, що Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України проводиться досудове розслідування стосовно ОСОБА_3 у кримінальному провадженні № 42014100000000209 від 06 березня 2014 року за частиною другою статті 191 КК України (заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем), частини першої статті 364 КК України (зловживання владою або службовим становища) стосовно зловживання на посаді заступника Глави Адміністрації Президента України своїм службовим становищем при працевлаштуванні завідувачем кафедри конституційного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка та заволодіння коштами у вигляді заробітної плати на цій посаді, не виконуючи фактично ніякої роботи, а також зайнятті по квоті з`їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ посади члена Вищої ради юстиції України.
		На момент поширення Генеральною прокуратурою України інформації, яка містилася в листі заступника ГПУ ОСОБА_13 від 08 липня 2014 року, ОСОБА_3 також не мав у вказаному кримінальному провадженні жодного процесуального статусу. Він не перебував в процесуальному статусі підозрюваного і відносно нього були відсутні також інші розслідування.
		Незважаючи на твердження Генеральної прокуратури України про те, що відносно ОСОБА_3 здійснюються кримінальні розслідування і встановлено факти привласнення значних сум державних активів та їх подальше протиправне переведення за межі України, правоохоронні органи не здійснювали повідомлень і не приймали рішень про підозру ОСОБА_3 
		05 березня 2015 року санкції, які були застосовані Радою Європейського Союзу, скасовані за ініціативою Ради ЄС без судового рішення, що підтверджується повідомлення про скасування санкцій.
		Незважаючи на скасування санкцій ЄС, ОСОБА_3 продовжив судовий процес у Суді Європейського Союзу, який 26 жовтня 2015 року своїм рішенням визнав незаконним та скасував Рішення Ради Європейського Союзу № 2014/119/CFSP щодо застосування санкцій, а також стягнув 15 500 Євро в якості компенсації витрат, що були згодом перераховані Генеральним Секретаріатом ЄС на його рахунок в українському Ощадбанку.
		У пункті 44 Рішення Суду Європейського Союзу встановлено, що «отриманий, від Генерального прокурора України лист від 03 березня 2014 року містить лише загальне твердження, що позивач ( ОСОБА_3 ) серед інших колишніх високопоставлених посадових осіб є об`єктом розслідування фактів, що не уточняються заздалегідь, про присвоєння державних коштів і незаконному переказі коштів за кордон. У ньому відсутні будь-які подробиці про ці факти, а також відповідальність позивача по відношенню до них». 
		У пунктах 45, 48, 49 Рішення Суд Європейського Союзу вказав, що «інформація про факти або конкретні вчинки, які пред`являються позивачеві ( ОСОБА_3 ) українською владою і лист від 03 березня 2014 року, навіть розглядаючи його не ізольовано, а в контексті, в якому це відбувається, не може становити досить переконливу доказову базу в рамках прецедентного права, щоб внести ім`я позивача в список через те, що він був ідентифікований «як відповідальний» за розтрату державних коштів. Суд вказав, що внесення імені ОСОБА_3 в список як особи, що є об`єктом кримінального судочинства є неправильним. Суд констатував, що Рада ЄС не мала інформації про факти або конкретні порушення, в яких підозрюється особа ( ОСОБА_3 ), а лист від 03 березня 2014 року не може складати достатньо переконливу доказову базу для того, що вписати ім`я ОСОБА_3 в список осіб, до яких застосовуються санкції (обмежувальні заходи).
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 07 листопада 2014 року у справі № 757/23765/14-ц, яке змінено рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 липня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до Генеральної прокуратури України про захист честі, гідності та ділової репутації визнано недостовірною, такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3 , інформацію, викладену в листі ГПУ від 08 липня 2014 року на ім`я Верховного представника Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки та зобов`язано ГПУ повідомити Європейську службу зовнішньої дії про ухвалене рішення.
		Генеральна прокуратура України, на виконання рішення суду, листом від 05 січня 2016 року направила на адресу Верховного представника Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки спростування. 
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 травня 2017 року у справі № 757/20627/17-ц задоволено позов ОСОБА_3 до Генеральної прокуратури України про захист честі, гідності та ділової репутації. Судом визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_3 інформацію, викладену у листі Генеральної прокуратури України від 03 березня 2014 року за підписом виконуючого обов`язки Генерального прокурора України ОСОБА_14 на ім`я Прем`єр Міністра Канади ОСОБА_12 наступного змісту: «Правоохоронними органами України розпочато ряд кримінальних проваджень за фактами злочинів, вчинених зазначеними нижче колишніми високопосадовцями.(…) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , колишній Радник Президента України; (…). У ході розслідування даних протиправних діянь встановлено факти привласнення значних сум державних активів та їх подальше протиправне переведення за межі України (…)». Зобов`язано Генеральну прокуратуру України з метою спростування недостовірної інформації направити лист в Офіс Прем`єр-міністра Канади, в якому повідомити про прийняте у цій справі рішення з викладенням його резолютивної частини потягом 10 (десяти) календарних днів з дня набрання таким рішенням законної сили.  
		26 червня 2017 Генеральна прокуратура України, на виконання рішення суду, направила до Офісу Прем`єр-Міністра Канади повідомлення із спростуванням недостовірної інформації відносно наявності розслідування щодо ОСОБА_3 .
		В той же час, Канадські органи влади відмовилися скасовувати обмежувальні заходи, не дивлячись на те, що ОСОБА_3 не перебував в процесуальному статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного в жодній країні світу, включно з Україною, не мав в Канаді майна або рахунків і ніколи не був в Канаді.
		Відтак, ОСОБА_3 у листопаді 2017 року ініціював оскарження в Федеральному Суді Канади обмежувальних заходів (санкцій), які застосовані стосовно нього Урядом Канади 05 березня 2014 року.
		11 грудня 2018 року Федеральний Суд Канади у своєму рішенні (пункти 12, 13, 17, 30, 33, 43) встановив, що незважаючи на відсутність необхідних доказів, санкції були застосовані до ОСОБА_3 і зберігаються зараз виключно на підставі самого факту наявності листів, в яких представники українських органів влади стверджують про наявність розслідувань стосовно ОСОБА_3 
		В пункті 17 зазначеного Рішення, Федеральний Суд Канади встановив, що санкції стосовно ОСОБА_3 продовжені на підставі листів Посольства України в Канаді, які отримав Департамент закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади, а саме: «чотири листа від Посольства України в Канаді: перше в березні 2016 року і останнє в липні 2018 року, які переконали Міністра в тому, що в Україні продовжується розслідування у відношенні Заявника ( ОСОБА_3 )».
		Під час здійснення позивачем юридичних процедур щодо оскарження та скасування необґрунтовано застосованих до нього обмежувальних заходів (санкцій) Урядом Канади, ОСОБА_3 стало відомо, що посадовою особою Посольства України в Канаді Послом ОСОБА_4 направлено до Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади чотири ноти, а саме: 15 березня 2016 року № 6114/22-012-21; 06 березня 2017 року № 6114/22-012-17; 11 січня 2018 року № 6114/22-012-2; 10 липня 2018 року № 6114/22-012-70, в яких з посиланням на Генеральну прокуратуру України, стверджувалося, що відносно ОСОБА_3 проводяться досудові розслідування, де він підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, а тому ОСОБА_3 має залишатися у переліку осіб, на яких поширюється дія Закону про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (Україна) № SOR/2014-44.
		Інформація про нібито наявність кримінальних проваджень стосовно ОСОБА_3 надавалася Послу України в Канаді посадовими особами Генеральної прокуратури України та Міністерства закордонних справ України.
		Посадові особи Генеральної прокуратури України, Міністерства закордонних справ України та Посол України в Канаді протягом тривалого часу поширювали недостовірну інформацію стосовно ОСОБА_3 про те, що він причетний до низки кримінальних правопорушень, що відносно нього проводяться досудові розслідування і що він є підозрюваним у кримінальних справах.
		Водночас у них були відсутні правові підстави використовувати зазначені у вищенаведених нотах і листах формулювання, як на підтвердження будь-якого відношення ОСОБА_3 до кримінальних проваджень або кримінальних правопорушень, що розслідуються в їх межах, оскільки правоохоронними органами, в тому числі і Генеральною Прокуратурою України, не здійснювалось досудове розслідування кримінальних правопорушень щодо позивача.
		Посадові особи Генеральної прокуратури України, Міністерства закордонних справ України та Посол України в Канаді поширювали інформацію про проведення розслідувань, пов`язаних з ОСОБА_3 вже в той час, коли позивач не перебував в статусі підозрюваного, оскільки ще 01 березня 2016 року Генеральна прокуратура України закрила єдине кримінальне провадження за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України, а у будь-яких інших кримінальних провадженнях позивач не мав і не має жодного процесуального статусу.
		Факти здійснення згаданих в листах Генеральної прокуратури України, Міністерства закордонних справ України та Посольства України в Канаді кримінальних проваджень прямо сприяли збереженню обмежувальних заходів (санкцій) стосовно ОСОБА_3 , оскільки Уряд Канади, розглядаючи питання їх скасування чи збереження, враховував саме офіційні листи української влади. 
		При цьому, офіційні листи, які направлялися українською владою оцінювалися офіційними особами Канади як такі, що вказують на існування незавершених кримінальних проваджень, в рамках яких тривають процедури притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності за нібито вчинення протиправних дій.
		Факт застосування обмежувальних заходів (санкцій) Урядом Канади, який є авторитетним міжнародним органом для українського суспільства, однозначно сприймається громадянами України як дуже серйозний аргумент, який свідчить проти добропорядності ОСОБА_3 . 
		Тобто, факт застосування санкцій хоча юридично і не означає винності особи в скоєнні яких небудь протиправних діянь, проте сприймається переважною більшістю  громадян як дуже вагоме свідчення його причетності до незаконних діянь.
		Як наслідок, необґрунтоване застосування та збереження обмежувальних заходів (санкцій) Урядом Канади до ОСОБА_3 , який є публічною особою, і широке інформаційне висвітлення даного факту тягнуть за собою підрив його авторитету і завдаються шкоди його честі і репутації серед значної частини суспільства, а також професійного та ділового співтовариства. Це призводить до формування недовіри до нього і обмеження його соціальних зв`язків, негативно впливає на можливість формувати і розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного і ділового характеру.
		Широке інформаційне висвітлення самого факту застосування та збереження обмежувальних заходів (санкцій) Урядом Канади до ОСОБА_3 , а також недостовірна інформація зі сторони посадових осіб державних органів підтверджується численними публікаціями як українських так і іноземних ресурсів (додається як приклад, посилання на матеріали, де згадується прізвище ОСОБА_3 у контексті накладення санкцій.
		Позивач зазначив, що до застосування обмежувальних заходів у нього була велика кількість міжнародних контактів, оскільки він приймав участь у різних робочих групах, зустрічах і заходах європейських інституцій, зокрема з питань удосконалення законодавства. Таким чином, факт внесення і збереження прізвища ОСОБА_3 до «санкційного списку» спричинив негативні наслідки і звузив можливості його комунікації з представниками міжнародного співтовариства.
		Способом захисту прав та інтересів позивача є відшкодування моральної шкоди та відшкодування понесених ним матеріальних збитків, порушення яких відбулося внаслідок спільних дій Генеральної прокуратури України, Міністерства закордонних справ України та Посла України в Канаді щодо поширення недостовірної інформації про наявність розслідувань відносно ОСОБА_3 
		Через систематичне розповсюдження дезінформації, а також організовані політичні і кримінальні переслідування, які в тому числі призвели до виникнення та тривалого існування загрози його життю і здоров`ю в Україні, ОСОБА_3 з 2014 року був вимушений перебувати за межами України, яка весь час була та залишається центром його життєвих інтересів.
		Вимушене перебування ОСОБА_3 за межами України також позбавило його конституційного права як громадянина України і політичного діяча можливості вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
		За результатами висновку проведення психологічного дослідження спеціаліст 16 травня 2019 року зробив висновок, що ОСОБА_3 спричинено моральну шкоду. Можливий орієнтовний розмір грошової компенсації ОСОБА_3 за завдану йому моральну шкоду становить 432 мінімальних заробітних плат, що є чинними на момент розгляду справи судом.
		Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік», мінімальна заробітна плата на 2019 рік встановлена в розмірі 4 173, 00 грн. 
		Тобто, за висновком спеціаліста в галузі психологічного дослідження, орієнтовний розмір грошової компенсації становить 1 802 736, 00 грн. 
		Враховуючи вищенаведені обставини позивач вважає, що внаслідок протиправних дій органів державної влади, йому спричинено моральну шкоду, яку з урахуванням проведеного психологічного дослідження спеціалістом в галузі психологічного дослідження ОСОБА_15 , а також виходячи із часу та зусиль, необхідних для відновлення прав возивача, засад розумності, виваженості і справедливості, він оцінює і просить суд стягнути у розмірі 1 800 000, 00 грн
		Крім моральної шкоди, яка завдана протиправними діями третіх осіб, позивачу, на його переконання, також завдано майнову шкоду, яку позивач вимушено поніс внаслідок необхідності здійснення юридичного захисту своїх прав на території Канади, а саме у зв`язку із оскарженням в Федеральному Суді Канади обмежувальних заходів (санкцій), які були застосовані стосовно ОСОБА_3 05 березня 2014 року Урядом Канади на підставі недостовірної інформації, яка протягом п`яти років надавалася третіми особами. 
		Майнова шкода, завдана позивачу саме у зв`язку із неправомірними діями органів державної влади та їх посадових осіб стосовно поширення протягом тривалого часу відносно ОСОБА_3 недостовірної інформації, яка стала причиною для застосування і збереження Урядом Канади обмежувальних заходів (санкцій) щодо нього.
		Така шкода складається із витрат на канадських адвокатів стосовно їх представництва інтересів ОСОБА_3 перед Міністерством закордонних справ Канада, Міністром закордонних справ та Федеральним судом, з метою вирішення питання про неналежне внесення прізвища ОСОБА_3 до Списку до Положень про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (Україна) та становить 189 892,84 дол.США, що за офіційним курсом НБУ (26, 36 грн. за 1 дол. США) станом на 20 травня 2019 року 5 005 005,58 грн. 
		Представник позивача зазначила, що саме внаслідок внесення посадовими особами Посольства України в Канаді, Міністерства закордонних справ України, Генеральної прокуратури України в їх офіційні листи завідомо недостовірної інформації стосовно здійснення розслідувань щодо ОСОБА_3 , в той час коли ОСОБА_3 не перебував в статусі підозрюваного, розслідування стосовно нього не проводилося. Урядом Канади і були застосовані, а у подальшому збережені обмежувальні заходи (санкції).
		Вказані вище незаконні дії посадових осіб Генеральної прокуратури України, Посольства України в Канаді, Міністерства закордонних справ України призвели до істотного порушення як прав та законних інтересів ОСОБА_3 , так і його громадських інтересів взагалі.
		Таким чином, позивачу незаконними діями Генеральної прокуратури України, Міністерства закордонних справ України, їх посадовими особами при здійсненні своїх повноважень завдана моральна та матеріальна шкода, яка відповідно до статей 1173, 1174 ЦК України має бути відшкодована державою.
		Процесуальні дії
		Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 27 травня 2019 року у справі відкрито провадження, призначено підготовче засідання та встановлено відповідачам строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву і всіх письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду), висновків експертів і заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
		Стислий виклад позиції Міністерства закордонних справ України
		14 червня 2019 року до суду надійшли пояснення щодо позову Міністерства закордонних справ України, в яких висловлена незгода із заявленими вимогами та зазначено, що основним доказом, який покладено в основу встановлення наявності у позивача моральної шкоди, та визначення її розміру є висновок за результатами проведення психологічного дослідження від 16 травня 2019 року, складений спеціалістом психологом ОСОБА_15
		У разі коли висновок експертизи наданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за її клопотанням чи клопотанням її представника, то такий висновок може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці. Якщо стосовно цього письмового доказу в судовому засіданні виникнуть сумніви, то, виходячи з характеру матеріально-правового спору та залежно від того, яке значення має наявність у справі такої експертизи, суд повинен роз`яснити особам, які беруть участь у справі, про їх право заявити клопотання про її призначення.
		Таким чином, наданий позивачем висновок за результатами психологічного дослідження від 16 травня 2019 року не може слугувати безумовною підставною для встановлення факту заподіяння позивачу моральної шкоди та правильності здійснення розрахунку її розміру. 
		Визначений позивачем розмір відшкодування йому моральної шкоди не відповідає вимогам добросовісності, справедливості, розумності та є явно завищеним.
		Крім того, позивачем не надано будь-яких доказів, що направлення МЗС листів, на підставі інформації отриманої від Генеральної прокуратури України, та відповідних нот Посольства України в Канаді, мало наслідком порушення його особистих немайнових прав - завдання моральної шкоди.
		Направлення Посольством України в Канаді нот на адресу Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади зумовлено вирішенням питання щодо перебування позивача у списку до Положення про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (Україна) SOR72Q14-44, що врегульовано на території Канади положеннями Закону про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (Freezing of Assets of Corrupt Foreign Officials Act).
		Згідно з тлумаченням положень Закону про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (Freezing of Assets of Corrupt Foreign Officials Act), наданим уповноваженим судом Канади у справі Djilani V Canada (Foreign Affairs), 2017 FC 1178, метою вказаного акту є дати можливість державам, що стикнулися з невизначеною ситуацією, попросити Канаду заморозити майно, яке могло бути незаконно привласнено певними особами, до тих пір, поки ситуація не буде відновлена і ця держава не зможе отримати докази та провести розслідування щодо цих осіб або їх майна.
		Саме вказана позиція, взята до уваги Федеральним судому (м. Торонто, Онтаріо, Канада) при прийнятті рішення від 11 грудня 2018 року у справі ОСОБА_3 проти Міністерства іноземних справ Канади, про що зазначено у пункті 31-33 цього рішення.
		Отже підставою для внесення особи до Списку до Положення про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (Україна) є лише наявність припущення держави, що стикнулися з невизначеною політичною ситуацією, зокрема такої як Україна, про можливе незаконне привласнення майна особою, до отримання доказів та проведення розслідування щодо цих осіб або їх майна.
		При цьому, із вказаного рішення вбачається, що питання набуття особою статусу підозрюваного або обвинуваченого за законодавством країни, де розслідуються справа, виходить за межі предмету аналізу судів Канади при прийнятті рішення щодо внесення/залишення Позивача до/у Списку до Положення про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (Україна).
		Таким чином, направлення Посольством України в Канаді нот щодо позивача не мало наслідком порушення його особистих немайнових прав та не знаходиться в причинно-наслідковому зв`язку між санкціями застосованими відносно позивача Урядом Канади та завданою йому у зв`язку з цим моральною шкодою.
		Також, беручи до уваги, що ноти передавалися виключно уповноваженим органам Канади та при цьому не ставали відомими загалу, а також не було будь-якої іншої форми їх публічного розголосу, вони не ставили під загрозу громадську довіру до позивача.
		Більше того, слід також взяти до увагу позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої межі критичних суджень стосовно державних службовців порівняно з приватними особами є значно ширшими у порівнянні з цивільними особами (рішення у справі «Лешнік проти Словаччини», у справі «Райчінов проти Болгарії»).
		Позивач, в цивільному позові, зазначає, що крім моральної, йому також завдано майнову шкоду, яку він вимушено поніс внаслідок необхідності здійснення юридичного захисту своїх прав на території Канади, а саме у зв`язку із оскарженням в Федеральному Суді Канади обмежувальних заходів (санкцій), які були застосовані стосовно ОСОБА_3 05 березня 2014 року Урядом Канади на підставі недостовірної інформації, яка протягом п`яти років надавалася третім особам.
		ОСОБА_3 не надано доказів на здійснення ним оплати вказаних послуг адвокатів.
		Також, листи МЗС та ноти Посольства України в Канаді, які направлялися уповноваженим органам Канади, не слугували підставою для застосування/продовження санкцій стосовно ОСОБА_3 .
		З обґрунтування Федерального Суду чітко вбачається, що ноти Посольства України в Канаді та лист МЗС не були предметом розгляду під час застовування/продовження санкцій відносно ОСОБА_3 , що унеможливлює наявність причинно-наслідкового зв`язку між їх направленням до уповноважених органів Канади та прийнятими рішеннями про застосування обмежувальних заходів Урядом Канади до Позивача.
		Відсутність зв`язку між направленням нот Посольства України в Канаді та прийнятими рішеннями відносно ОСОБА_3 на території Канади, який би встановлював винні дії МЗС та його посадових осіб, необхідний для відшкодування позивачу матеріальної шкоди, підтверджується і обґрунтуванням Федерального Суду викладеному і в 44 пункті рішення від 11 грудня 2018 року, в якому зокрема зазначено, що «Заявитель не имеет права требовать внесения поправок в Положения на основании текста Закона или Положений. Единственное условие, которое позволило бы Заявителю удалить свое имя из Положений - это раздел 13 Закона, который предусматривает, что лицо, являющееся субъектом положения, принятого в соответствии с Законом, может письменно обратиться к Министру с просьбой, чтобы положение более не распространялось на него, на том основании, что данное лицо не является иностранным политическим деятелем. Заявитель не оспаривает, что он является иностранным политическим деятелем в значении Закона.»
		З наведеного пункту вказаного судового рішення вбачається про необхідність обрання позивачем правильного способу захисту своїх прав на території Канади.
		Стислий виклад позиції Державної казначейської служби України
		14 червня 2019 року від Державної казначейської служби України до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, який обґрунтовувався тим, що зі змісту позову вбачається, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачу не завдавало, а тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів. Також необґрунтовано пред`явлені вимоги щодо відшкодування моральної шкоди у сумі 1 800 000, 00 грн, оскільки незрозуміло з яких міркувань виходив позивач, оцінюючи шкоду в такому розмірі. Стягнення такої суми призведе до економічно необґрунтованих збитків державного бюджету. Крім того, відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		Стислий виклад позиції Міністерства юстиції України
		18 червня 2019 року представником Міністерства юстиції України подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що правовий висновок Великої палати Верховного Суду у постанові від 14 березня 2019 року у справі № 522/3454/16-ц (провадження № 14-6цс18) щодо залучення Міністерства юстиції України в якості відповідача у спорах про відшкодування моральної шкоди не носить імперативного характеру, а законодавством встановлено можливість відступу від позицій Верховного Суду.
		У свою чергу, Міністерство юстиції України не порушувало прав та інтересів позивача та не допускало неправомірних рішень, дій та бездіяльності у його відношенні. Більше того, інформація про обставини, на які позивач посилається у своєму позові по справі №757/25592/19-ц не містить посилання на протиправність дій Мін`юсту, які в свою чергу порушили права та інтереси ОСОБА_3 
		Міністерством юстиції України не вчинялось жодних дій, які могли завдати чи завдали позивачеві майнової чи моральної шкоди.
		Позивач в позовній заяві зазначає про низку судових рішень, які набрали законної сили, як на доказ щодо завданої майнової та моральної шкоди, проте, як вбачається з доданих рішень Міністерство юстиції України не брало участі під час судового розгляду, що передував їх ухваленню.
		В розмір матеріальної шкоди позивач закладає суму коштів, що була витрачена ним на оплату послуг компанії, яка здійснювала його представництво у справах до Міністерства закордонних справ Канади, Міністра закордонних справ та Федерального суду. Таким чином вказані суми входять до судових витрат пов`язаних з судами в яких Міністерство юстиції України участь не приймало.
		Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
		Представник Міністерства юстиції України зазначив, що спірні правовідносини з якими пов`язує позивач вищезазначені витрати виникли із звернення ОСОБА_3 до Міністерства закордонних справ Канади, Міністра закордонних справ та Федерального суду.
		ОСОБА_3 у Федеральному суді Канади оскаржував дії Міністра закордонних справ Канади щодо невиключення ОСОБА_3 зі списку осіб, до яких застосовано канадські санкції. Рішенням цього суду від 11 грудня 2018 року (Т-1689-17), копія якого додана до позовної заяви, у задоволенні вимог ОСОБА_3 відмовлено. При цьому суд відмовився приймати рішення стосовно відшкодування судових витрат.
		Порядок розгляду справ Федеральним судом Канади регламентується Правилами Федеральних Судів Канади (Federal Courts Rules SOR/98-Юб) далі - Правила). Частиною 11 Правил регламентовано особливості розподілу витрат між сторонами, при цьому зазначаються обставини, які мають бути враховані судом при винесенні рішення, а також способи розподілу витрат (у т.ч. відшкодування всіх або частини витрат на правову допомогу).
		Також Частина 11 Правил містить Розрахунок В ( Tariff В ), яким регламентовано оцінку витрат на послуги адвокатів, які сторона хоче відшкодувати за наслідками розгляду справи Федеральним судом Канади.
		Оскільки у рішенні Федерального суду Канади від 11 грудня 2018 року (Т-1689-17) не наведено подробиць щодо судових витрат (лише зазначається, що суд відмовився приймати рішення стосовно їх відшкодування), можлива ситуація, коли вимога щодо відшкодування всіх чи частини витрат на правову допомогу (матеріальна шкода згідно позову, поданого до Печерського районного суду м. Києва) вже заявлялася ОСОБА_3 до суду і у її задоволенні було відмовлено.
		Таким чином, в іноземній юрисдикції можливе існування судового наказу, що набрав законної сили, за тими самими вимогами, що є предметом розгляду Печерським районним судом м. Києва, що може бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі статті 186 ЦПК України.
		З огляду на вищезазначене, достеменно не відомо чи відшкодовувались позивачем зазначені витрати на представництво ОСОБА_3 з Міністерства закордонних справ Канади, Міністра закордонних справ та Федерального суду, так як право ОСОБА_3 на звернення до канадського суду з метою відшкодування завданих йому збитків гарантоване йому Конституцією Канади.
		Проте в матеріалах справи відсутні докази, чи мало місце у відносинах сторін знищення або пошкодження майна позивача саме Міністерством юстиції України, чи зроблені або мають бути зроблені позивачем витрати, які пов`язуються з відновленням порушеного права (реальні збитки), були завдані внаслідок дій чи бездіяльності Міністерства юстиції України також не встановлено.
		На думку позивача моральна шкода полягає у «систематичному розповсюдженні дезінформації, а також організуванні політичних і кримінальних переслідуваннях, які в тому числі призвели до виникнення та тривалого існування загрози його життю і здоров`ю в Україні».
		ОСОБА_3 , з метою надання доказів щодо завданої моральної шкоди, надав висновок проведення психологічного дослідження спеціалістом ОСОБА_15 , який не відповідає вимогам, передбаченим для нього чинним законодавством, зокрема, відсутня інформація з приводу кваліфікації експерта, не вказано на якій підставі була проведена експертиза, чи був хтось присутній при проведенні експертизи, та не зазначено які матеріали були використані експертом для підготовки відповіді на порушені перед ним питання, не містить вказаний висновок і попередження про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
		Таким чином, висновок за результатами проведення психологічного дослідження в розумінні Цивільно процесуального кодексу України не може бути врахований судом при винесенні рішення у справі та є лише листом який в свою чергу не доводить наявність завданої моральної шкоди позивачеві діями Міністерства юстиції України.
		Строк виконання дослідження - 1 день, що не відповідає загально прийнятій практиці експертних досліджень даного виду, які відносяться до категорії складних (або особливо складних).
		У вступній частині висновку психологічного дослідження від 16 травня 2019 року не надано докладного переліку об`єктів, що надійшли на дослідження, та переліку використаних нормативних і законодавчих актів. Посилання на методику психологічного дослідження у справах щодо заподіяння моральних страждань особі та відшкодування моральної шкоди не містить її реєстраційного коду у Реєстрі методик проведення судових експертиз.
		Питання, що поставлені на вирішення дослідження, не відповідають редакції у розділі VI Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень.
		Отже, вступна частина складена із не дотриманням вимог п. 4.14 Інструкції.
		Виходячи зі змісту висновку, схема та зміст дослідження не відповідають його об`єкту і предмету та методиці психологічного дослідження у справах щодо заподіяння моральних страждань особі та відшкодування моральної шкоди не (реєстраційний код 14.1.75), а саме: не проведено експериментально-психологічного дослідження індивідуально-психологічних особливостей особистості ОСОБА_3 та його психічного стану за обставин, що досліджуються у справі; не проведено експертної бесіди із ОСОБА_3 з метою встановлення його психолого-біографічних даних та соціально-психологічного функціонування за обставин, що досліджуються у справі. За умов відсутності експертної бесіди, дослідження не є вичерпним, що унеможливлює його співвіднесення з даними у матеріалах, наданих на дослідження.
		У дослідницькій частині застосовується правова термінологія, а також вирішуються питання правового характеру, а саме на стор.6 спеціаліст-психолог, аргументуючи застосування коефіцієнту fv, виходить за межі своєї компетенції (апелює до принципу презумпції невинуватості; констатує втручання в права та інтереси ОСОБА_3 ; надає правову оцінку обмежувальним заходам відносно ОСОБА_3 ; надає оцінку діям посадових осіб Генеральної прокуратури України, посольства України в Канаді, Міністерства закордонних справ України як «протиправне переслідування»).
		За умов не проведення безпосереднього експертного дослідження особистості ОСОБА_3 незрозумілими є ствердження спеціаліста-психолога про зміст порушень соціального функціонування підекспертного внаслідок подій, що викладені у наданих на дослідження матеріалах. При цьому, спеціаліст-психолог, не маючи результатів експериментально-психологічного дослідження, на підставі біографічних даних, отриманих із інтернет-ресурсів (стор.7 Висновку), вдається до припущень щодо окремих індивідуально-психологічних особливостей ОСОБА_3 , формулює категоричний висновок щодо суспільної негативної оцінки його якостей внаслідок поширення недостовірної інформації.
		Висновок № 1 виходить за межі компетенції експерта (спеціаліста) психолога, оскільки вирішено правове питання.
		Висновок № 2 містить тавтологічне формулювання («...можливий орієнтовний...»), правову оцінку («... за завдану моральну шкоду...») та визначає збільшений орієнтовний розмір грошової компенсації.
		Таким чином, при виконанні даного дослідження спеціалістом-психологом ОСОБА_15 порушені принципи об`єктивності та повноти експертного дослідження (стаття 3 Закону України «Про судову експертизу»), не дотримано вимоги пункту 2.3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (у частині вирішення питань, які виходять за межі спеціальних знань експерта та з`ясування питань права і надання оцінки законності проведення процедур, регламентованих нормативно-правовими актами), пунктів 4.14, 4.15, 4.16 та 4.23 Інструкції, а також не дотримано регламент методики психологічного дослідження у справах щодо заподіяння моральних страждань особі та відшкодування моральної шкоди (реєстраційний код 14.1.75), на яку посилається спеціаліст-психолог ОСОБА_15
		Стислий виклад позиції Генеральної прокуратури України
		18 червня 2019 року до суду надійшли письмові пояснення Генеральної прокуратури України, в яких зазначено, що зміст позовної заяви, висновок спеціаліста за результатами проведення психологічного дослідження, тощо свідчать про те, що всі наведені в позові негативні наслідки (моральну і матеріальну шкоду) позивач пов`язує із застосуванням до нього санкцій Урядом Канади, а також кримінальним переслідуванням, обмеженням у реалізації трудових і політичних прав в Україні, вимушеним проживанням за межами України, починаючи з 2014 року, а не з листуванням компетентними органами України. При цьому зміст вимоги про відшкодування майнової шкоди прямо на це вказує.
		Санкції до ОСОБА_3 були застосовані Урядом Канади на підставі Закону Канади про заморожування активів корумпованих іноземних чиновників.
		Як установлено Федеральним судом Канади 11 грудня 2018 року у справі за заявою ОСОБА_3 до МЗС Канади щодо оскарження рішення про відмову у виключенні заявника зі Списку до Закону «Про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб», SC 2011 (далі - Закон), цей Закон прийнято для того, щоб іноземні держави, які зіткнулись з невизначеною політичною ситуацією, могли просити Канаду заморозити майно, яке могло бути незаконно привласнено, до того часу, поки ситуація не буде відновлена (п. 32 Рішення).
		Відповідно до параграфу 4 Закону Голова Уряду Канади на підставі звернення іноземної держави може, а не зобов`язаний прийняти рішення про застосування санкцій щодо особи.
		Рішення Міністра закордонних справ Канади щодо відмови у наданні рекомендацій про виключення позивача зі Списку до Закону визнано обґрунтованим Федеральним судом Канади (пункт 46 Рішення). При цьому питання процесуального статусу ОСОБА_3 у кримінальних провадженнях на території України взагалі не було предметом дослідження суду.
		За таких обставин надання державними органами України до Уряду Канади інформації стосовно позивача не тягло за собою обов`язкового застосування санкцій до ОСОБА_3 , а тому не перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку із ними. Держава Україна не може відповідати за рішення, прийняті компетентними органами інших країн.
		Позивачем не доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, що є необхідною умовою для відшкодування моральної шкоди, а саме - причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) органів влади України та настанням такої шкоди. Обчислений спеціалістом розмір шкоди також свідчить про те, що її спричинено застосуванням Урядом Канади обмежувальних санкцій, протиправним кримінальним переслідуванням, вимушеним перебуванням за межами України тощо. 
		Проте дослідження всіх цих подій виходять за межі заявленого позову до Держави Україна або ґрунтуються на інших правових підставах.
		Заявлені позивачем негативні наслідки, а саме, початок кримінального переслідування правоохоронними органами України та вимушений виїзд за межі України, не пов`язані із направленням указаних ним листів органами влади України Уряду Канади і посадовим особам Європейського Союзу. Зазначені факти та події не є наслідками такого листування, оскільки відбулися раніше.
		Що стосується рішення Уряду Канади про включення ОСОБА_3 до санкційного Списку Канади, то таке рішення, а також відмова Міністра закордонних справ Канади в наданні рекомендацій щодо виключення позивача зі Списку, згаданим Рішенням Федерального суду Канади визнано обґрунтованим, а отже - законним.
		Чинним цивільним законодавством не передбачено відшкодування шкоди Державою України за правомірні рішення іншої країни.
		Таким чином, правові підстави для стягнення моральної шкоди на відшкодування заявлених позивачем негативних наслідків, відсутні.
		Щодо майнової шкоди, то зі змісту позову і доданих документів вбачається, що позивачем оплату послуг адвокатів не здійснено. Таким чином, ОСОБА_3 ще не поніс витрати у зв`язку з наданням таких послуг.
		Що стосується витрат з оплати цих послуг, які ОСОБА_3 нібито має зробити в майбутньому, то позивачем не зазначено, коли, в який спосіб та в якому розмірі така оплата буде здійснена, та не надано будь-яких доказів на підтвердження такого наміру.
		Отже, заявлена позивачем майнова шкода не є збитками в розумінні статті 22 ЦК України, що також свідчить про відсутність підстав для її стягнення з держави.
		Як вбачається з тексту Рішення Федерального суду Канади у згаданій справі за заявою ОСОБА_3 , судом вирішувалось питання щодо стягнення судових витрат.
		Таким чином, ОСОБА_3 вправі звернутись до відповідного суду Канади щодо відшкодування витрат на юридичну допомогу, пов`язану із зняттям обмежувальних заходів, застосованих до нього Урядом Канади.
		Стислий виклад позиції позивача стосовно відзивів та пояснень
		01 липня 2019 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив Державної казначейської служби України, в якій зазначено, що відповідно до частини першої статті 1173 та частини першої статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, посадової або службової особи органу з державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цього органу (цієї особи).
		Тобто обов`язок відшкодувати завдану шкоду у даному випадку покладається не на посадову особу чи державний орган, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якого завдано шкоду, а на Державу Україна.
		Управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Державного казначейства України.
		Отже, управління коштами держбюджету, у тому числі списання з нього коштів відповідно до судового рішення належить до повноважень Державної казначейської служби України. Тому, під час розгляду справи за позовом про відшкодування шкоди, що була заподіяна дією (бездіяльністю) органів державної влади, відповідачем має бути Державна казначейська служба України.
		01 липня 2019 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив Міністерства юстиції України, в якій зазначено, що Міністерство юстиції України залучено до участі у справі в якості співвідповідача як особа, яка наділена повноваженнями бути представником інтересів Держави Україна.
		Це випливає із пункту 3 Положення про Мінюст, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228 де визначено, що представництво інтересів держави в судах України забезпечує Міністерство юстиції України.
		Позовна заява містить вимогу про стягнення суми грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди та матеріальних збитків із Держави Україна.
		Отже, враховуючи що представником Держави України в судах України є саме Міністерство юстиції України, залучення останнього в якості співвідповідача є обґрунтованим.
		До того ж, саме такого правового висновку щодо застосування норм права дійшла Велика палата Верховного Суду у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 522/3454/16-ц (провадження № 14-6цс18).
		01 липня 2019 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на пояснення третьої особи Генеральної прокуратури України, в якій зазначено, що саме на підставі офіційної заяви Генеральної прокуратури України № 14/1/1-58вих-14 від 03 березня 2014 року, 05 березня 2014 року Урядом Канади до ОСОБА_3 були застосовані обмежувальні заходи (санкції) шляхом включення його прізвища до відповідного «Положення про заморожування активів іноземних чиновників (Україна)», SOR/2014-44).
		Генеральна прокуратура України зазначає, «що Голова Уряду Канади на підставі звернення іноземної держави може, а не зобов`язаний прийняти рішення про застосування санкцій щодо особи».
		Натомість Генеральна прокуратура України замовчує той факт, що на час надіслання зазначеної вище заяви, стосовно ОСОБА_3 не здійснювалося жодне кримінальне провадження, до кримінальної відповідальність він не притягався, у процесуальному статусі підозрюваного не перебував.
		Тобто, Генеральна прокуратура України направила до Уряду Канади офіційний лист, в якому поширила відносно ОСОБА_3 завідомо недостовірну інформацію.
		Таким чином, надання посадовими особами Генеральної прокуратури України 03 березня 2014 року недостовірної інформації Уряду Канади стосовно ОСОБА_3 має прямий причинно-наслідковий зв`язок із застосуванням стосовно нього обмежувальних заходів (санкцій) Урядом Канади.
		Позивач не знав про існування листів Посольства України в Канаді. Посольство України в Канаді не надавало цю інформацію позивачу, чим порушило його право бути ознайомленим з суттю звинувачень і право позивача на захист. Фактично рішення Федерального Суду Канади було винесено на підставі неправдивих свідчень і недостовірних даних Посольства України в Канаді та Генеральної прокуратури України, які в подальшому були оскаржені у національних судах.
		Представник позивача зазначила, що саме внаслідок внесення посадовими особами Посольства України в Канаді, Міністерства закордонних справ України, Генеральної прокуратури України в їх офіційні листи завідомо недостовірної інформації стосовно здійснення розслідувань щодо ОСОБА_3 , в той час коли ОСОБА_3 не перебував в статусі підозрюваного, розслідування стосовно нього не проводилося, Урядом Канади і були застосовані, а у подальшому збережені обмежувальні заходи (санкції).
		Вказані вище незаконні дії посадових осіб Генеральної прокуратури України, Посольства України в Канаді, Міністерства закордонних справ України призвели до істотного порушення як прав та законних інтересів ОСОБА_3 , так і його громадських інтересів взагалі.
		Таким чином, позивачу незаконними діями Генеральної прокуратури України, Міністерства закордонних справ України, їх посадовими особами при здійсненні своїх повноважень завдана моральна та матеріальна шкода, яка відповідно до статей 1173, 1174 ЦК України має бути відшкодована державою.
		Участь сторін та третіх осіб у судовому засіданні
		В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримала та просила задовольнити.
		Представники відповідачів та третіх осіб, а також третя особа ОСОБА_2 проти позову заперечували, просили відмовити у його задоволенні.
		Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
		ІІ. Фактичні обставини справи
		Щодо листів ГПУ та застосування санкцій
		Судом встановлено, що Генеральна прокуратура України листом від 03 березня 2014 року № 14/3/1-58вих-14, за підписом в.о. Генерального прокурора України ОСОБА_14, повідомила Верховному представнику Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки ОСОБА_7 про те, що правоохоронними органами України розпочато ряд кримінальних проваджень за фактами злочинів, вчинених колишніми високопосадовцями, зокрема, ОСОБА_3 , 27 жовтня 1973 року, колишнім Радником Президента України. У листі зазначалося, що у ході розслідування даних протиправних діянь встановлено факти привласнення значних сум державних активів та їх подальше протиправне проведення за межі України. Дослівно: «У зв`язку з цим, звертаємося до Вас із проханням підтримати зусилля України щодо встановлення, арешту та повернення до нашої держави протиправно виведених активів, сприяючи прийняттю відповідного політичного рішення» (том 1 а.с.47-48).
		Генеральна прокуратура України листом від 03 березня 2014 року № 14/1/-58вих14 повідомила Прем`єр міністру Канади ОСОБА_12 про те, що правоохоронними органами України розпочато ряд кримінальних проваджень за фактами злочинів, вчинених, зокрема ОСОБА_3 , 27 жовтня 1973 року, колишнім Радником Президента України. (том 1 а.с.49). Також в цьому листі зазначено, що: «У ході розслідування даних протиправних діянь встановлено факти привласнення значних сум державних активів та їх подальше протиправне переведення за межі України. (…)».
		05 березня 2014 року Рішенням Ради Європейського Союзу №2014/119/CFSP щодо обмежувальних заходів, спрямованих проти певних осіб, організацій та органів у зв`язку з ситуацією в Україні, до ОСОБА_3 було застосовано санкції (обмежувальні заходи).
		05 березня 2014 року відносно ОСОБА_3 Урядом Канади були застосовані аналогічні обмежувальні заходи (санкції) шляхом включення його прізвища до відповідного Списку до «Положення про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (Україна)» SOR72Q14-44, відповідно до положень Закону Канади про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (Freezing of Assets of Corrupt Foreign Officials Act).
		Зазначені санкції застосовані на підставі листа Генеральної прокуратури України від 03 березня 2014 року № 14/1/1-58вих-14 за підписом в.о. Генерального прокурора України ОСОБА_14, направленого Прем`єр-міністру Канади.
		Генеральна прокуратура України листом від 08 липня 2014 року за підписом в.о. Генерального прокурора України ОСОБА_13 повідомила Верховному представнику Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки пані ОСОБА_7 про те, що підтверджує, що Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України проводиться досудове розслідування стосовно ОСОБА_3 у кримінальному провадженні № 42014100000000209 від 06 березня 2014 року за частиною другою статті 191 (заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем), частиною першою статті 364 (зловживання владою або службовим становищем) Кримінального кодексу України стосовно зловживання ним на посаді заступника Глави Адміністрації Президента України своїм службовим становищем при працевлаштуванні завідувачем кафедри конституційного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка та заволодінні коштами у вигляді заробітної плати на суму 114 091, 69 грн на цій посаді, не виконуючи фактично ніякої роботи, а також зайнятті по квоті з`їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ посади члена Вищої ради юстиції України. Досудове слідство триває (том 1 а.с. 50).
		Згідно з повідомленням від 06 березня 2015 року санкції, які були застосовані Радою Європейського Союзу були скасовані за ініціативою Ради ЄС без судового рішення (том 1 а.с. 88).
		Заступник Генерального прокурора України ОСОБА_5 у листі від 27 лютого 2017 року № 14/5-30473-14 повідомив Державному секретарю Міністерства закордонних справ України «стосовно ноти канадського зовнішньополітичного відомства із зверненнями від імені уряду Канади щодо подальшого перебування у санкційному списку ОСОБА_3 », що департаментом спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014100060000228 від 22 січня 2014 року за фактами організації ОСОБА_18 перевищення влади та службових повноважень, перевищення влади ОСОБА_19 та іншими працівниками правоохоронних органів, ….., що призвело до масових жертв серед протестуючих, тобто до настання тяжких наслідків, в тому числі за фактами умисних вбивств та замахів на умисні вбивства…..; - «в рамках зазначеного кримінального провадження  та виділеного з нього кримінального провадження № 42014000000001048 від 10 жовтня 2014 року здійснюється досудове розслідування, в тому числі за фактом створення злочинної організації з метою вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, керівництва такої організації та участі у ній, участі у злочинах, вчинюваних такою організацією, а також організації, керівництва та сприяння зустрічей представників злочинних організацій та організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності та координації дій об`єднань злочинних організацій та організованих груп…; - «здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014100000000209 від 06 березня 2014 року за фактами погроз народному депутату ОСОБА_20 , зловживання владою службовою особою Адміністрації Президента України, заволодіння у період з 02 квітня 2010 року по 20 лютого 2014 року грошовими коштами Київського національного університету імені Т.Шевченка та Київського національного університету імені В.Гетьмана».
		У зазначеному листі заступник Генерального прокурора України ОСОБА_5 зазначив, що враховуючи, що ОСОБА_3 у період з 2010 по 2014 роки обіймав посади першого заступника та заступника Глави Адміністрації Президента України - керівника Головного управління з питань судової реформи та судоустрою Адміністрації Президента, його імовірна причетність до наведених вище злочинів перевіряється, а тому Генеральна прокуратура України не вбачає підстав для вирішення питань про виключення ОСОБА_3 з Канадського санкційного списку. 
		Заступник Генерального прокурора України ОСОБА_6 у листі від 08 грудня 2017 року № 14/2/1-30473-14 до державного секретаря Міністерства закордонних справ України «стосовно звернення канадського зовнішньополітичного відомства щодо подальшого перебування у санкційному списку ОСОБА_3 » проінформувала про те, що Департаментом спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальних провадженнях № 12014100060000228 від 22 січня 2014 року, № 42014000000001048 від 10 жовтня 2014 року, № 4201700000000815 (27 листопада 2017 року виділено з кримінального провадження № 42014100000000209).
		Заступник Генерального прокурора України ОСОБА_6 вказала, що «з огляду на те, що ОСОБА_3 у період з 2010 по 2014 рік обіймав посади першого заступника та заступника Глави Адміністрації Президента України - керівника Головного управління з питань судової реформи та судоустрою, радника Президента України - керівника Головного управління з питань судоустрою Адміністрації Президента, його ймовірна причетність до вчинення вищевказаних злочинів перевіряється і перебування ОСОБА_3 у канадському санкційному списку та, як наслідок, блокування його активів сприятиме забезпеченню можливого відшкодування збитків, заподіяних злочинами, до яких може бути причетний ОСОБА_3 . Також службова особа ГПУ ОСОБА_6 звернула увагу МЗС Канади на той факт, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 лютого 2017 року не впливає на розслідування злочинів, до вчинення яких може бути причетний ОСОБА_3 . 
		Заступник Генерального прокурора України ОСОБА_5 у листі від 19 червня 2018 року № 14/2/1-18вих-18 до Міністерства закордонних справ України, Посольства України в Канаді повідомив про те, що Департаментом спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014100000000209 за фактами погроз народному депутату ОСОБА_20 , зловживання владою одним із керівників Адміністрації Президента України, заволодіння у період з 02 квітня 2010 року до 02 лютого 2014 року грошовими коштами Київського національного університету ім. Т.Шевченка та Київського національного університету ім. Гетьмана, за фактами можливого одержання колишньою службовою особою Адміністрації Президента України неправомірної вигоди в особливо великих розмірах, підроблення підпису ОСОБА_3 в нотаріальній довіреності, підроблення рішень ІІІ Всеукраїнського з`їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ якими призначено трьох членів вищої ради юстиції, та подальшого використання, за ознаками злочинів, передбачених частиною першою статті 346, частини першої статті 364, частини третьої статті 191, частини третьої статті 368-2, частинами першою, третьою, четвертою статті 358, частиною першою статті 353 КК України. 
		ОСОБА_5 у наведеному листі вказав, що питання про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 у цьому кримінальному провадженні може бути вирішено після проведення усіх необхідних слідчих (розшукових) дій. Також повідомив, що детективам НАБУ доручено здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 4201700000000815 за фактом одержання неправомірної вигоди в особливо великих розмірах.
		Щодо оскарження інформації наданої ГПУ
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 листопада 2014 року, яке в частині змінено рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 липня 2015 року у справі № 757/23765/14-ц визнано недостовірною, такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3 , інформацію, викладену в листі Генеральної прокуратури України від 08 липня 2014 року на ім`я Верховного представника Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки, а саме: «Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України проводиться досудове розслідування стосовно ОСОБА_3 ». З метою спростування недостовірної інформації, зобов`язано Генеральну прокуратуру України (01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) повідомити Європейську службу зовнішньої дії про ухвалене у справі за позовом ОСОБА_3 до Генеральної прокуратури України про захист честі, гідності та ділової репутації, рішення суду протягом місяця з дня набрання рішенням законної сили.
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 травня 2017 року у справі №757/20627/17-ц задоволено позов ОСОБА_3 до Генеральної прокуратури України про захист честі, гідності та ділової репутації.
		Вказаним рішенням суду: «визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_3 інформацію, викладену у листі Генеральної прокуратури України від 03 березня 2014 року за підписом виконуючого обов`язки Генерального прокурора України ОСОБА_14 на ім`я Прем`єр Міністра Канади ОСОБА_12 наступного змісту: «Правоохоронними органами України розпочато ряд кримінальних проваджень за фактами злочинів, вчинених зазначеними нижче колишніми високопосадовцями.(…) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , колишній Радник Президента України; (…). У ході розслідування даних протиправних діянь встановлено факти привласнення значних сум державних активів та їх подальше протиправне переведення за межі України (…)».
		Також, рішенням Печерського районного суду від 23 травня 2017 року у справі № 757/20627-ц зобов`язано Генеральну прокуратуру України з метою спростування недостовірної інформації направити лист в Офіс Прем`єр-міністра Канади, в якому повідомити про прийняте у цій справі рішення з викладенням його резолютивної частини потягом 10 (десяти) календарних днів з дня набрання таким рішенням законної сили.
		Щодо листів МЗС України
		09 березня 2016 року листом за № 610/6144-994-38 Заступник міністра з питань європейської інтеграції Міністерства закордонних справ України ОСОБА_21 у зв`язку з нотою МЗС Канади щодо подальшого перебування у санкційному списку ОСОБА_3 з посиланням на роз`яснення Генеральної прокуратури України, направив до Посольства України в Канаді інформацію стосовно наявності кримінальних проваджень відносно ОСОБА_3 
		02 березня 2017 року листом за № 620/6144-994-30дск в.о. директора департаменту Америки Міністерства закордонних справ України ОСОБА_2. щодо можливого виключення ОСОБА_3 з санкційного списку Канади, з посиланням на Генеральну прокуратуру України направив до Посольства України в Канаді інформацію стосовно наявності кримінальних проваджень відносно ОСОБА_3 
		10 січня 2018 року листом за № 620/6144-600-30 в.о. директора Департаменту Америки Міністерства закордонних справ України ОСОБА_2. щодо підстав для подальшого перебування ОСОБА_3 в санкційному списку, з посиланням на Генеральну прокуратуру України направив до Посольства України в Канаді інформацію стосовно наявності кримінальних проваджень відносно ОСОБА_3 .
		Щодо нот Посольства України в Канаді
		Судом встановлено, що посадовою особою Посольства України в Канаді Послом ОСОБА_4 направлено до Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади чотири ноти, а саме: 15 березня 2016 року № 6144/22-012-21; 06 березня 2017 року № 6114/22-012-17; 11 січня 2018 року № 6114/22-012-2; 10 липня 2018 року № 6114/22-012-70, в яких з посиланням на Генеральну прокуратуру України, стверджувалося, що відносно ОСОБА_3 проводяться досудові розслідування, де він підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, а тому ОСОБА_3 має залишатися у переліку осіб, на яких поширюється дія Закону про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (Україна) № SOR/2014-44.
		Так, у ноті від 15 березня 2016 року зазначено, що «… наразі проводяться два розслідування, пов`язані з ОСОБА_3 : Він підозрюється у привласненні державного майна через зловживання службовим становищем (Кримінальний кодекс України, стаття 191 пункту 3); Генеральна прокуратура України підтверджує інформацію про причетність … пана ОСОБА_3 , до зловживання владою, що призвело до численних жертв і смертей під час мирних протестів в Україні зимою 2013-2014 р.р., а також в організації умисних вбивств, вчинених у спосіб, що є небезпечним для великої кількості людей (Кримінальний Кодекс України, статті 27 пункту 3, статті 365 пункту 3, статті 115 пунктів 1, 5, 12). … Генеральна прокуратура України продовжує вважати, що ім`я пана ОСОБА_3 повинно залишатися у Списку до Положень про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (Україна)».
		У ноті від 06 березня 2017 року зазначено, що «…наразі проводиться два розслідування, пов`язані з ОСОБА_3 : Він підозрюється у привласненні державного майна через зловживання службовим становищем; Генеральна прокуратура України підтверджує інформацію про причетність … пана ОСОБА_3 , до зловживання владою, що призвело до численних жертв і смертей під час мирних протестів в Україні зимою 2013-2014 рр., а також до організації умисних вбивств, вчинених у спосіб, що є небезпечним для великої кількості людей. Розслідування за двома справами тривають зараз. Тому Генеральна прокуратура України продовжує вважати, що ім`я пана ОСОБА_3 повинно залишитися у Списку до Положень про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (Україна), SOR/2014-44»  
		У ноті від 11 січня 2018 року зазначено, що «…наразі проводяться два розслідування, пов`язані з ОСОБА_3 : він підозрюється у незаконному збагаченні через зловживання службовим становищем (розслідування проводиться Національним антикорупційним бюро України); Генеральна прокуратура України підтверджує про причетність … пана ОСОБА_3 , до зловживання владою, що призвело до численних жертв і смертей під час мирних протестів в Україні зимою 2013-2014 р.р., а також до організації умисних вбивств, вчинених у спосіб, що є небезпечним для великої кількості людей. 
		Розслідування за двома справами, у яких може брати участь ОСОБА_3 , тривають зараз, а дія рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року не поширюється на них.
		Тому Генеральна прокуратура України продовжує вважати, що ім`я пана ОСОБА_3 повинно залишатися у Списках до Положень про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб, оскільки заморожування його активів сприятиме компенсуванню шкоди, яку було нанесено злочинами, до яких може бути причетний ОСОБА_3 ».
		У ноті від 10 липня 2018 року зазначено, що «Управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014100000000209 за фактами загроз народним депутатам України, зловживання владою одного з керівників Адміністрації Президента України, а також привласнення коштів Київського національного університету та Київського та Київського національного економічного університету на загальну суму 137 639, 02 грн, можливого привласнення сум незаконних виплат колишнім співробітником Адміністрації Президента України в особливо великих розмірах (незаконне збагачення), підробка підпису пана ОСОБА_3 у нотаріально засвідченій довіреності невстановленою особою, підробка рішень 3-го Всеукраїнського Конгресу представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, якими затвердили трьох членів Вищої ради юстиції та їх подальше використання на підставі пункту 1 статті 346, пункту 1 статті 364, пункту 3 статті 191, пункту 3 статті 368-2, пунктів 1, 3, 4 статті 358, пункту 1 статті 353 Кримінального Кодексу України.
		Пан ОСОБА_3 може бути притягнутий до відповідальності за цим кримінальним провадженням після проведення всіх необхідних слідчих дій.».
		Рішенням Генерального прокурора України від 30 листопада 2017 року слідчим Національного антикорупційного бюро України було доручено досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000004815 про те, що в період з липня 2011р. по 31 грудня 2013р. посадова особа, яка займала посаду Радника Президента України - начальника Головного управління із судової реформи і судової системи, а пізніше - Радника Президента України, отримав незаконні виплати на загальну оціночну суму 26 млн.грн. (в особливо великих розмірах) на підставі пункту 3 статті 368-2 КК України».
		Щодо оскарження дій Посольства України в Канаді з направлення листів, а також інформації наданої МЗС України
		Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 лютого 2019 року у справі № 640/17/19 задоволено позов ОСОБА_3 до Посольства України в Канаді, третя особа Міністерство закордонних справ України про визнання протиправними дій, а саме визнано протиправними дії Посольства України в Канаді по направленню до Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади у період з березня 2016 року по липень 2018 року інформації про наявність кримінальних проваджень на території України відносно ОСОБА_3 .
		У зазначеному рішенні Окружний адміністративний суд м. Києва зазначив, що дії Посольства України в Канаді по направленню Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади такої інформації, (інформації, яка викладена в листах від 15.03.2016 № 6144/22-012-21, від 06.03.2017 № 611422-012-17, від 11.01.2018 № 611422-012-2, від 10.07.2018 № 611422-012-70) вказують на повідомлення відповідачем (Посольством України в Канаді) інформації про неіснуючі факти та вказують на їх неправомірність, у зв`язку з порушенням відповідачем принципу законності, закріпленому статтею 19 Конституції України, статті 5 Закону України «Про дипломатичну службу» та принципу достовірності і повноти інформації, що встановлений статтею 2 Закону України «Про інформацію».
		Шостий апеляційний адміністративний суд м. Києва за результатами розгляду апеляційної скарги Посольства України в Канаді, Міністерства закордонних справ України, постановою від 16 травня 2019 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 лютого 2019 року залишив без змін. 
		Шостий апеляційний адміністративний суд м. Києва у постанові зазначив, що обмежувальні заходи було застосовано до позивача на підставі листа Генеральної прокуратури України, який містив недостовірну інформацію про причетність позивача до вчинення кримінальних правопорушень. При цьому, через повідомлення Посольством України в Канаді державному органу Канади інформації, яка не відповідала дійсності про наявність кримінальних проваджень на території України відносно ОСОБА_3 , було порушено принцип презумпції невинуватості та збережено обмежувальні заходи щодо позивача, які він оспорював у Федеральному суді Канади.
		Відповідно до частини четвертої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 лютого 2019 року у справі № 757/42/19-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року задоволено позов ОСОБА_3 до Міністерства закордонних справ України, Генеральної прокуратури України про захист честі, гідності та ділової репутації, а саме: визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_3 інформацію, викладену у листах Посольства України в Канаді на підставі інформації, наданої Генеральною прокуратурою України до Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади, а саме у листі від 15 березня 2016 року № 6144/22-012-21, від 06 березня 2017 року № 611422-012-17, від 11 січня 2018 року № 611422-012-2, від 10 липня 2018 року № 6114/22-012-70. Зобов`язано Міністерство закордонних справ України, з метою спростування недостовірної інформації направити лист в Департамент закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади, в якому повідомити про прийняте у цій справі рішення суду з викладенням його резолютивної частини протягом 10 (десяти) календарних днів з дня набрання таким рішенням законної сили.
		У рішенні суду зазначено, що інформація, яка поширена відповідачами про наявність відносно ОСОБА_3 на території України розслідувань, порушує принцип презумпції невинуватості, які проголошені у статті 62 Конституції України, статті 2 Кримінального кодексу України, пункті 2 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, пункті 1 статті 11 Загальної декларації прав людини та пункті 2 статті 14 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права.
		Щодо оскарження санкцій, вжитих іноземними інституціями
		ОСОБА_3 оскаржив застосування Європейським Союзом санкцій у Суді Європейського Союзу, який 26 жовтня 2015 року своїм рішенням визнав незаконним та скасував Рішення Ради Європейського Союзу №2014/119/CFSP щодо застосування санкцій, а також стягнув 15 500 Євро в якості компенсації витрат, що були згодом перераховані Генеральним Секретаріатом ЄС на його рахунок в українському Ощадбанку.
		У пункті 44 Рішення Суду Європейського Союзу встановлено, що «отриманий, від Генерального прокурора України лист від 03 березня 2014 року містить лише загальне твердження, що позивач ( ОСОБА_3 ) серед інших колишніх високопоставлених посадових осіб є об`єктом розслідування фактів, що не уточняються заздалегідь, про присвоєння державних коштів і незаконному переказі коштів за кордон. У ньому відсутні будь-які подробиці про ці факти, а також відповідальність позивача по відношенню до них». У п.45, 48, 49 Рішення Суд Європейського Союзу вказав, що «інформація про факти або конкретні вчинки, які пред`являються позивачеві ( ОСОБА_3 ) українською владою і лист від 03 березня 2014 року, навіть розглядаючи його не ізольовано, а в контексті, в якому це відбувається, не може становити досить переконливу доказову базу в рамках прецедентного права, щоб внести ім`я позивача в список через те, що він був ідентифікований «як відповідальний» за розтрату державних коштів. Суд вказав, що внесення імені ОСОБА_3 в список як особи, що є об`єктом кримінального судочинства є неправильним. Суд констатував, що Рада ЄС не мала інформації про факти або конкретні порушення, в яких підозрюється особа ( ОСОБА_3 ), а лист від 03 березня 2014 року не може складати достатньо переконливу доказову базу для того, що вписати ім`я ОСОБА_3 в список осіб, до яких застосовуються санкції (обмежувальні заходи).
		11 грудня 2018 року Федеральний Суд Канади у своєму рішенні (пп.12, 13, 17, 30, 33, 43) встановив, що незважаючи на відсутність необхідних доказів, санкції були застосовані до ОСОБА_3 і зберігаються зараз виключно на підставі самого факту наявності листів, в яких представники українських органів влади стверджують про наявність розслідувань стосовно ОСОБА_3 
		В пункті 17 зазначеного Рішення, Федеральний Суд Канади встановив, що санкції стосовно ОСОБА_3 були продовжені на підставі листів Посольства України в Канаді, які отримав Департамент закордонних справ, торгівлі та розвитку  Канади, а саме: «чотири листа від Посольства України в Канаді: перше в березні 2016 року і останнє в липні 2018 року, які переконали Міністра в тому, що в Україні продовжується розслідування у відношенні Заявника (ОСОБА_3 )».
		ІІІ. Оцінка аргументів, викладених у позовній заяві
		У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
		Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Відповідно до частин першої та другої статті 200 Цивільного кодексу України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.
		Згідно зі статтею 280 Цивільного кодексу України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.
		Щодо відшкодування моральної шкоди
		Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		За приписами статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
		Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
		Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
		Таким чином, зазначені підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
		При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
		Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
		Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
		Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
		З огляду на викладене, вирішуючи цей спір, суд виходить із необхідності встановлення наявності трьох умов, які є необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
		Щодо неправомірності дій державних органів
		Досліджуючи питання протиправності дій заподіювача шкоди, суд враховує, що у випадку виникнення деліктного зобов`язання на засадах спеціальних деліктів, за якими відповідальність настає незалежно від вини, тоді вина не розглядається в якості умови неправомірності завдання шкоди. У понятті протиправності слід визначати зв`язок між порушенням норми об`єктивного права та суб`єктивного права, які вказують на послідовність такого порушення: порушення чужого суб`єктивного права спричиняє порушення правових норм. При цьому межі такого порушення визначаються уточненням «без уповноваження на те».
		Органи державної влади, курсуючи інформацію між собою та надаючи її іноземним міжнародним інституціям, стверджували у своїх листах про те, що ОСОБА_3 підозрюється у низці злочинів, тобто, зокрема правоохоронні органи України, мали керуватися відповідними національними законами та діяти в їх межах. В такому випадку законом, який декларує обсяг дій правоохоронного органу під час досудового розслідування є Кримінальний процесуальний кодекс України.
		Зі змісту положень статті 1, пунктів 5, 10 частини першої статті 3 КПК України вбачається, що досудове розслідування як складова кримінального провадження здійснюється на території України лише згідно з кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, КПК України та інших законів України, а правовий зв`язок конкретної особи із досудовим розслідуванням можливий лише шляхом набуття нею конкретного правового статусу, передбаченого Кримінальним процесуальним кодексом України.
		Відповідно до пунктів 19, 25 частини першої статті 3 КПК України учасниками кримінального провадження зі сторони захисту є підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники.
		Конкретна особа бере участь у кримінальному провадженні, зокрема, на стороні захисту, виключно після набуття певного процесуального статусу, види та перелік яких чітко визначені КПК України і є вичерпними. 
		КПК України не передбачено участі цієї особи у кримінальному провадженні та її процесуального статусу перед або до повідомлення цій особі про підозру у вчиненні злочину, які б підтверджували її правовий зв`язок з досудовим розслідуванням саме як особи, причетної до вчинення кримінального правопорушення, яке розслідується у конкретному кримінальному провадженні.
		Виходячи з положень КПК України та конституційного принципу презумпції невинуватості, до набуття одного з вищевказаних процесуальних статусів відсутні правові підстави стверджувати, що особа, яка не перебуває в статусі підозрюваного чи в іншому із зазначених вище процесуальних статусів, причетна чи має інше правове відношення до вчинення кримінального правопорушення, яке розслідується у конкретному кримінальному провадженні.
		Відповідно до положень статті 8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
		Крім цього, положеннями частини п`ятої статті 9 КПК України імперативно встановлено, що Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
		Європейський суд з прав людини визначає «кримінальне обвинувачення» як «офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про те, що ця особа вчинила кримінальне діяння», при цьому, «в деяких випадках це може робитися у формі інших заходів, здійснення яких несе в собі таке твердження і, по суті, так само впливає на становище підозрюваного» (рішення у справі «Екле проти Німеччини»).
		Європейським судом з прав людини як висунення обвинувачення визнаються, зокрема, такі обставини: арешт особи (рішення у справі «Вемхофф проти Німеччини»), офіційне повідомлення про намір здійснення стосовно особи кримінального переслідування (рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії»), початок досудового слідства проти конкретної особи чи арешт банківських рахунків конкретної особи (рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії»). Гарантіями, передбаченими статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно із практикою Європейського суду з прав людини, користується особа, викликана як свідок у кримінальній справі, але фактично підозрювана у вчиненні злочину (зокрема, їй були поставлені запитання під час допиту, які можуть бути використані проти неї як обвинувальні) (рішення у справі «Сервес проти Франції»). Європейським судом з прав людини поняття «кримінальне обвинувачення» пов`язане із вчиненням різноманітних процесуальних дій, передбачених національним законодавством, від початку досудового розслідування і до ухвалення судового рішення.
		Європейський суд з прав людини у справі «Мерібашвілі проти Грузії» зазначив, що існує зловживання владою, коли орган влади використовує свою силу для цілі, відмінної від тієї, для якої вона була надана. Вона ґрунтується на ідеї, що влада не може вільно вибирати цілі, які вони можуть переслідувати, а повинна використовувати свої повноваження лише для досягнення цілей, для яких закон надав їй ці повноваження. Це означає дві речі: по-перше, що влада повинна діяти в інтересах суспільства, а по-друге, що кожне з її повноважень повинно використовуватися лише для конкретної мети або цілі, для якої вона була надана (пункт 167).
		Згадування прізвища ОСОБА_3 в контексті розслідування кримінальних справ до яких він не має жодного відношення прямо свідчить про суттєве втручання в його права та законні інтереси.
		Під час розгляду справи судом встановлено, що протиправність дій органів державної влади щодо поширення відносно ОСОБА_3 в офіційних листах недостовірної інформації про наявність кримінальних проваджень стосовно нього підтверджується:
		- Рішенням Європейського Суду, яке постановлено в м. Люксембург 26 жовтня 2015 року у справі № Т 290/14 за заявою ОСОБА_3 до Ради Європейського Союзу про скасування Рішення Ради Європейського Союзу №2014/119/CFSP від 05 березня 2014 року щодо застосування обмежувальних заходів відносно ОСОБА_3 ; 
		- Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 листопада 2014 року у справі № 757/23765/14-ц, яке змінено рішенням ВССУ за позовом ОСОБА_3 до Генеральної прокуратури України, третя особа ОСОБА_14 про захист честі, гідності та ділової репутації;
		- Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 травня 2017 року у справі № 757/20627/17-ц за позовом ОСОБА_3 до Генеральної прокуратури України про захист честі, гідності та ділової репутації;
		- Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 серпня 2014 року, яке залишено без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправною бездіяльність по ненаданню відповіді на запита адвоката і зобов`язання вчинити дії, якою було встановлено факт порушення права ОСОБА_3 на захист і визнано протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України у ненаданні відповіді на адвокатські запити;
		- Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києві від 20 лютого 2019 року, якою задоволено клопотання ОСОБА_3 і встановлено термін - один місяць для завершення проведення всіх досудових розслідувань. Також судом встановлено, що використання Генеральною прокуратурою формулювання про причетність ОСОБА_3 до кримінальних правопорушень, з огляду на їх неправдивість, грубо порушує принцип презумпції невинуватості особи. Крім того, суд встановив, що кримінальні провадження відносно ОСОБА_3 є маніпуляцією та мають на меті створити оманливе відчуття вини ОСОБА_3 з метою ініціювання перед міжнародними органами питань збереження міжнародних санкцій;
		- Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 лютого 2019 року у справі № 640/17/19 за позовом ОСОБА_3 до Посольства України в Канаді, третя особа Міністерство закордонних справ України про визнання протиправними дії, яким суд встановив, що протягом останніх років Посольство повідомляло Уряду Канади недостовірну інформацію, яка стала підставою для збереження санкцій;
		- Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду м. Києва від 16 травня 2019 року, якою залишено без змін рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 лютого 2019 року у справі № 640/17/19;  
		- Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 лютого 2019 року у справі № 757/42/19-ц за позовом ОСОБА_3 до Генеральної прокуратури України, Міністерства закордонних справ України про захист честі, гідності та ділової репутації, яким фактично суд встановив, що відповідачі протягом останніх років повідомляли Уряду Канади недостовірну інформацію, яка стала підставою для збереження санкцій.
		Крім того, відсутність будь-яких кримінальних проваджень стосовно ОСОБА_3 підтверджується: 
		- копією листа Робочого апарату Укрбюро Інтерполу від 23 липня 2014 року про те, що згідно з обліком Генерального секретаріату Інтерполу та Департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення МВС України, ОСОБА_3 у міжнародному та державному розшуку не значиться. 
		- копією листа СБУ від 28 липня 2014 року про те, що у кримінальних провадженнях, які розслідуються слідчими СБУ, повідомлення про підозру у вчиненні злочинів ОСОБА_3 не здійснювалось;
		- копією листа СБУ від 30 липня 2014 року про те, що у кримінальних провадженнях, які розслідуються слідчими СБУ, повідомлення про підозру у вчиненні злочинів гр. ОСОБА_3 не здійснювалось, у розшук, у тому числі в міжнародний, не оголошувався;
		- копією листа ГПУ від 11 квітня 2014 року № 17/1/2-32773-14 про те, що відсутні кримінальні провадження стосовно ОСОБА_3 ;
		- копією листа МВС України від 11 квітня 2014 року № 12/1-50-аз про те, що відсутні кримінальні провадження;
		- копією листа МВС України від 11 квітня 2014 року № 12/1-51-аз про те, що кримінальні провадження відносно ОСОБА_3 за фактами розкрадання коштів та їх незаконного вивезення за межі України відсутні;
		- копією листа Робочого апарату Укрбюро Інтерполу МВС України від 02 квітня 2014 року;
		- копією листа ГПУ від 29 березня 2014 року № 17/1/2-32773-14 про те, що кримінальні провадження відносно ОСОБА_3 відсутні, в розшук його не оголошували; 
		- копією Листа СБУ від 15 квітня 2014 року про те, що слідчим відділом Головного Управління СБ України у м. Києві та Київській області не реєструвались кримінальні провадження щодо ОСОБА_3 ;
		- копією листа-відповіді на адвокатський запит НАБУ від 10 лютого 2016 року про те, що останнім не здійснюється досудове розслідування у кримінальних провадженнях, в яких ОСОБА_3 повідомлялося про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень. Обвинувальні акти стосовно ОСОБА_3 не направлялися.
		- копією листа-відповіді на адвокатський запит ГСУ Національної поліції від 13 лютого 2016 року про те, що кримінальні провадження, в яких ОСОБА_3 має процесуальний статус підозрюваного або, в яких обвинувальний акт переданий до суду слідчим підрозділами Національної поліції не розслідувалися.
		- копією довідки Департаменту інформаційних технологій МВС України про те, що станом на 03 листопада 2016 року ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває.
		- копією листа-відповіді на адвокатський запит Генеральної прокуратури України про те, що згідно даних Єдиного реєстру досудових розслідувань у провадженні органів прокуратури та інших органів досудового розслідування України, станом на 03 березня 2017 року відсутні кримінальні провадження, в яких ОСОБА_3 має статус підозрюваного та потерпілого, а також відсутні відомості щодо звернення до суду з обвинувальним актом за його обвинуваченням.
		- копією листа-відповіді на адвокатський запит НАБУ від 10 листопада 2017 року про те, що детективами Головного підрозділу детективів про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_3 не повідомлялося, кримінальні провадження за підозрою ОСОБА_3 детективами НАБУ не розслідувалися та до суду не направлялися.
		- копією листа-відповіді на адвокатський запит СБУ від 02 квітня 2018 року про те, що за даними Єдиного реєстру досудових розслідувань, станом на 02 квітня 2018 року, у кримінальних провадженнях, які розслідуються слідчими органів безпеки, повідомлення про підозру у вчиненні злочинів гр. ОСОБА_3 не здійснювалося.
		- копією довідки МВС про те, що станом на 30 липня 2018 року ОСОБА_3 на території України до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.
		- копією відповіді ГПУ від 10 вересня 2018 року про те, що ОСОБА_3 за даними ЄРДР не являється підозрюваним чи обвинуваченим.
		- копією довідки МВС про те, що станом на 24 вересня 2018 року ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності на території України не притягувався, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. 
		- копією відповіді ГПУ від 03 жовтня 2018 року про те, що кримінальні провадження, у яких ОСОБА_3 має процесуальний статус підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного відсутні.
		- копією довідки МВС про те, що станом на 26 листопада 2018 року ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності на території України не притягувався, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.
		- копією відповіді ГПУ від 05 грудня 2018 року про те, що кримінальних проваджень, у яких ОСОБА_3 має процесуальний статус підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного в ЄРДР не виявлено.
		Враховуючи наведене, суд знаходить доведеним факт неправомірності дій державних органів щодо поширення неправдивої інформації стосовно ОСОБА_3 про причетність ОСОБА_3 до кримінальних правопорушень та його перебування у процесуальному статусі підозрюваного на час направлення відповідних повідомлень (листів).
		При цьому суд враховує, що ОСОБА_3 перебував обмежений період часу у статусі підозрюваного: стосовно нього було складено повідомлення про підозру 29 грудня 2014 року, тобто через дев`ять місяців з моменту застосування Радою Європейського Союзу до ОСОБА_3 обмежувальних заходів (санкцій) нібито за розкрадання державних коштів та їх незаконного переказу за межі України. 
		01 березня 2016 року постановою прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України ОСОБА_11 кримінальне провадження № 42014100000000209 від 06 березня 2014 року, в рамках якого ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України, закрито у зв`язку з відсутністю доказів.
		Тобто, Генеральна прокуратура України постановою від 01 березня 2016 року закрила кримінальне провадження № 42014100000000209 від 06 березня 2014 року за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України, у зв`язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення його винуватості в суді і вичерпані можливості їх отримання.
		Щодо наявності моральної шкоди 
		Обов`язковою умовою виникнення приватного делікту є наявність шкоди. «Noxia autem est ipsum» тобто шкода є самим деліктом. Тому відсутність шкоди означає відсутність самого делікту внаслідок чого деліктне зобов`язання не виникає. Шкода, заподіяна особі завжди має майновий характер незалежно від об`єкта посягання (життя, здоров`я, честь, гідність), який заподіюється деліктом «injuria».
		Згідно із пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації,  моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження  престижу чи підрив довіри до її діяльності.
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини концепція «приватного життя» є широким терміном і не піддається вичерпному визначенню. Дане визначення охоплює фізичну та психологічну або моральну цілісність особистості (рішення від 26 березня 1985 року по справі «X and Y v. The Netherlands», рішення від 16 грудня 1997 року по справі «Raninen v. Finland») і іноді може включати аспекти фізичної та соціальної ідентичності особистості (рішення від 07 лютого 2002 року по справі «Mikulic v. Croatia»).
		В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово визнавав репутацію (рішення від 19.09.2006 р по справі «White v. Sweden», рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Pfeifer v Austria»), а також честь особи (рішення від 4 жовтня 2007 року в справі «Sanchez Cardenas v. Norway») як складову права на повагу до приватного життя. Зокрема, в пункті 35 рішення у справі «Pfeifer v Austria», Європейський суд з прав людини констатував, що репутація особи є частиною його особистої ідентичності та психологічної цілісності, а тому відноситься до сфери її приватного життя і підлягає охороні.
		Під час вирішення питання про наявність моральної шкоди суд враховує те, що позивач впродовж багатьох років є публічною особою. Зокрема, був народним депутатом України V та VI скликання, заступником Глави Адміністрації Президента України - Керівником Головного управління з питань судової реформи та судоустрою, Радником Президента України, Першим заступником Глави Адміністрації Президента України, а тому безпідставне поширення інформації про нього як про особу, яка причетна до скоєння злочинів, негативно впливає на суспільну оцінку його якостей в очах оточуючих.
		Суд сприймає аргументованими доводи позивача про те, що поширення протягом тривалого часу недостовірної інформації про начебто проведення відносно ОСОБА_3 розслідувань та начебто перебування його у статусі підозрюваного, повністю змінило звичайний уклад його життя, це змушує його витрачати значну частину свого часу, зусиль і інших ресурсів на здійснення юридичних кроків, спрямованих на скасування незаконних санкцій і реабілітацію своєї ділової репутації. 
		Позивач змушений здійснювати постійну переписку з міжнародними інституціями та органами державної влади України, ініціювати судові процеси в судах Канади і України, які стосуються неправдивих листів Генеральної прокуратури України, Міністерства закордонних справ України та Посольства України в Канаді, які стали підставою для застосування і збереження санкцій. 
		Наявність санкцій, які застосовані Урядом Канади на підставі недостовірних відомостей української влади, а саме наведених у даному позові листів третіх осіб - Посла України в Канаді ОСОБА_4 службових осіб Генеральної прокуратури України та Міністерства закордонних справ України щодо позивача, не дозволяють ОСОБА_3 мати рівний рівень політичного діалогу, він вражений в правах однієї з авторитетних країн світу, якою є Канада.
		Через систематичне розповсюдження дезінформації, а також організовані політичні і кримінальні переслідування, які в тому числі призвели до виникнення та тривалого існування загрози життю і здоров`ю позивача, з 2014 року він був вимушений перебувати за межами України, що також позбавило його конституційного права як громадянина України і політичного діяча можливості вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
		Протягом 2014, 2016, 2017, 2018 років та станом на 2019 рік, Генеральною прокуратурою України та іншими правоохоронними органами не проводилися ніякі слідчі чи будь-які процесуальні дії щодо ОСОБА_3 , як підозрюваного або обвинуваченого, його не залучали до участі у жодних кримінальних провадженнях, стосовно нього не проводилися слідчі дії та жодні розслідування. 
		Тобто, фактично позивач протягом п`ятьох років перебував у невизначеному стані, оскільки з одного боку державні органи називали його таким, що притягується до кримінальної відповідальності, у зв`язку із чим його права обмежуються і для нього зберігаються конкретні негативні наслідки, а з іншого боку, розслідування стосовно нього не здійснюється, він до участі у кримінальних провадженнях не залучається.
		Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що такі дії зі сторони органів державної влади свідчать про суттєве втручання в право на повагу до приватного життя ОСОБА_3 , яке мало місце в зв`язку з необґрунтованим застосуванням та збереженням щодо нього санкцій, які базуються на фактах здійснення кримінальних проваджень, до яких ОСОБА_3 не має жодного відношення в розумінні Кримінального процесуального кодексу України.
		Згідно з пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Згідно із висновком спеціаліста в галузі психологічного дослідження ОСОБА_15 від 16 травня 2019 року ОСОБА_3 спричинено моральну шкоду. Можливий орієнтовний розмір грошової компенсації ОСОБА_3 за завдану йому моральну шкоду становить 432 мінімальних заробітних плат, що становить 1 802 736 грн.
		У висновку спеціаліст зазначив, що упродовж тривалого часу - з березня 2014 року, і, фактично, - дотепер відносно ОСОБА_3 вчинювалися цілеспрямовані активні дії, спрямовані на спотворення його особистісного образу, надання його професійному й особистісному іміджу злочинно-кримінальних ознак, а також, - негативного псування його ділової репутації шляхом поширення неправдивих ганебних відомостей, поєднаних із обвинуваченням у скоєнні тяжких злочинів. Зокрема, посадові особи Генеральної прокуратури України, Міністерства закордонних справ України та Посол України в Канаді поширювали інформацію про проведення розслідувань, пов`язаних з ОСОБА_3 вже в той час, коли ОСОБА_3 не перебував в статусі підозрюваного. Попри поширену в засобах масової інформації легенду про застосування відносно ОСОБА_3 санкцій, його активи або рахунки в Україні ніколи не заморожувалися та не арештовувалися навіть українськими правоохоронними органами, які звернулися до ЄС з проханням заморозити активи і рахунки ОСОБА_3 З 2014 по 2019 рік він вільно користувався в Україні банківськими рахунками, володів банківською карткою та здійснював операції, займаючись підприємницькою діяльністю.
		Суд відповідно до свого внутрішнього переконання оцінює зазначений висновок спеціаліста, як достатній письмовий доказ, який містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору та враховує, що сторона відповідача всупереч статті 81 ЦПК України не надала будь-яких доказів, які б спростовували його достовірність, клопотання про призначення відповідної експертизи не заявляли.
		Щодо наявності причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою
		Направлення державними органами офіційних листів створили підґрунтя для сприйняття міжнародною політичною спільнотою ОСОБА_3 , як особи стосовно якої здійснюється низка кримінальних проваджень у яких він є підозрюваним у вчиненні злочинів під час перебування на державних посадах, в результаті яких держава зазнала значних матеріальних збитків. Така інформація носить стверджувальний характер та мала на меті створити передумови для застосування до ОСОБА_3 міжнародних санкцій, що в результаті і відбулось без жодних законних на те підстав.
		У пункті 17 рішення Федерального Суду Канади від 11 грудня 2018 року зазначено, що «Відповідач (міністр закордонних справ Канади) припускає, що незважаючи на значні докази, надані Заявником ( ОСОБА_3 ) в Листах-запитах, Міністр отримав чотири листа від посольства України в Канаді: перше в березні 2016 року і найостанніше в липні 2018 року, які переконали Міністра в тому, що в Україні продовжується розслідування стосовно Заявника».
		Отже, в Рішенні Федерального Суду Канади зафіксований юридичний факт того, що листи, отримані від Посольства України в Канаді переконали Міністра Канади в тому, що в Україні продовжуються розслідування стосовно заявника ( ОСОБА_3 ).
		Таким чином поширення недостовірної інформації має прямий зв`язок з застосуванням Урядом Канади 05 березня 2014 року щодо ОСОБА_3 обмежувальних заходів (санкцій) шляхом включення його прізвища до відповідного Акту, а у подальшому їх збереженням, що чітко прослідковується у кожному із листів Генеральної прокуратури України, Міністерства закордонних справ України, в яких вони акцентували увагу Уряду Канади на необхідності збереження обмежувальних заходів у відношенні позивача. 
		Також, в умовах недотримання принципу верховенства права в Україні факт застосування міжнародних санкцій фактично тягне за собою особливу увагу правоохоронних органів і їх активні спроби не допустити зняття санкцій виключно з політичних мотивів, шляхом організації кримінального переслідування особи з будь-якого надуманого приводу. 
		Суд Європейського Союзу в своїй прецедентній практиці дійшов висновку про те, що обмежувальні заходи мають суттєвий негативний вплив на особу, перш за все, це істотні порушення приватного життя особи, які пов`язані як з самими цими заходами і тривалістю їх застосування, так і з наслідками у вигляді суспільної недовіри до цієї особи, яку провокують такі обмежувальні заходи (пункт 132 рішення від 18 липня 2013 року у справі «European Commission and Others v Yassin Abdullah Kadi»).
		Враховуючи те, що до ОСОБА_3 міжнародними інституціями були застосовані санкції в результаті поширення Генеральною прокуратурою України, Міністерством закордонних справ України та Послом України в Канаді ОСОБА_4 недостовірної інформації про наявність розслідувань стосовно ОСОБА_3 , то суд приходить до висновку про наявність причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями заподіювачів і самою шкодою.
		Таким чином, під час розгляду справи суд встановив наявність трьох обов`язкових умов для відшкодування позивачу шкоди, а відтак позовні вимоги про стягнення моральної шкоди є законними та обґрунтованими. 
		Суд, виходячи із засад розумності і справедливості, погоджується із розміром моральної шкоди, заявленим позивачем та враховує як письмовий доказ висновок спеціаліста в галузі психологічного дослідження ОСОБА_15 від 16 травня 2019 року.
		Щодо відшкодування майнової шкоди
		Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди, суд враховує висновки зроблені раніше, під час вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, про наявність підстав для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди в частині вже встановленого факту наявності таких умов, як неправомірність дій цього органу та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
		Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		У змісті статей глави 82 ЦК України послідовно простежується вказівка законодавця на дотримання принципу повного відшкодування шкоди: «майнова шкода … відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала» (частина перша статті 1166 ЦК України); «шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження … відшкодовується державою у повному обсязі…» (частина перша статті 1176 ЦК України); «особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди…» (стаття 1194 ЦК України) тощо. Тобто, принцип повного відшкодування шкоди тісно пов`язаний із принципом генерального делікту. Дотримання принципу повного відшкодування шкоди надає потерпілому можливість відновити своє попереднє матеріальне становище.
		Законодавець встановлює можливість відступити від принципу повного відшкодування шкоди, закріпивши застереження: якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина третя статті 22 ЦК України).
		Вирішуючи спір в частині вимог про відшкодування майнової шкоди, суд виходить із принципу генерального делікту, оскільки у спірних правовідносинах ні договором, ні законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
		При цьому суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин в частині шкоди, спричиненої діями Генеральної прокуратури України, положень статті 1176 ЦК України, адже направляючи листи її представники діяли у межах їх адміністративного представництва державного органу, а не як сторона кримінального провадження у спосіб та порядок, визначений кримінальним процесуальним законом.
		Позивач у своєму позові зазначає, що йому завдано майнову шкоду, яку він вимушено поніс внаслідок необхідності здійснення юридичного захисту своїх прав на території Канади, а саме у зв`язку із оскарженням в Федеральному Суді Канади обмежувальних заходів (санкцій), які були застосовані стосовно ОСОБА_3 05 березня 2014 року Урядом Канади на підставі недостовірної інформації, яка протягом п`яти років надавалася третіми особами.  
		Докази, які додані до позовної заяви та аргументи, що наведені в позовній заяві як на підставу для задоволення позову, повністю підтверджують, що майнова шкода, завдана позивачу саме у зв`язку із неправомірними діями органів державної влади та їх посадових осіб стосовно поширення протягом тривалого часу відносно ОСОБА_3 недостовірної інформації, яка стала причиною для застосування і збереження Урядом Канади обмежувальних заходів (санкцій) щодо ОСОБА_3 .
		Така шкода складається із витрат на канадських адвокатів стосовно їх представництва інтересів ОСОБА_3 перед Міністерством закордонних справ Канада, Міністром закордонних справ та Федеральним судом, з метою вирішення питання про неналежне внесення прізвища ОСОБА_3 до Списку до Положень про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (Україна).
		Судом встановлено, що розмір реальних збитків, які понесені позивачем станом на 31 березня 2019 року внаслідок протиправних дій органів державної влади становить 189 892,84 дол. США, що за офіційним курсом НБУ (26,36 грн. за 1 дол.США) станом на 20 травня 2019 року становило 5 005 005, 58 грн. 
		Такий розмір реальних збитків позивача підтверджується: копією угоди, укладеної між ТОВ «МакКарті Тетро» (McCarthy Tetrault LLP) (Канада) та ОСОБА_3 з перекладом на українську мову; копіями рахунків-фактури (всього 13 рахунків) з детальним описом наданих послуг ТОВ «МакКарті Тетро» за період з квітня 2018 року по березень 2019 року; копією звіту з перекладом на українську мову від 26 квітня 2019 року ТОВ «МакКарті Тетро» (Канада), який наданий ОСОБА_3 про загальні витрати, що були нараховані Компанією станом на 31 березня 2019 року стосовно представництва канадських адвокатів ОСОБА_3 перед Міністерством закордонних справ Канади, Міністром закордонних справ та Федеральним судом, з метою вирішення питання про неналежне внесення прізвища ОСОБА_3 до Списку Положень про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (України) в загальній сумі 189 892,84 дол. США.
		Враховуючи те, що судом встановлено наявність трьох обов`язкових умов для застосування юридичної відповідальності у формі відшкодування шкоди, а також доведеність реальних збитків позивача у зазначеному ним розмірі, то позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди також підлягають задоволенню. 
		Встановлюючи необхідність відшкодування майнових збитків у повному обсязі суд також виходить із наявності умислу заподіювачів, оскільки вони будучи обізнаними про реальний стан речей щодо відсутності кримінальних проваджень стосовно ОСОБА_3 , незважаючи на рішення національних та міжнародних судів, тривалий час продовжували вчиняти дії по дискредитації позивача з метою безпідставного вжиття та продовження відносно нього міжнародними інституціями санкцій.
		Оцінка аргументів, викладених у відзиві Державної казначейської служби України 
		Суд відхиляє твердження ДКС України про те, що зі змісту позову вбачається, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачу не завдавало, а тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів, виходячи з наступного.
		При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, необхідно виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
		Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
		Згідно з підпунктом 1 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Зазначені рішення передаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання.
		Відповідно до пункту 23-1 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України єдиний казначейський рахунок - це рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (далі - Казначейство України), у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні.
		Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
		Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).
		Згідно із пунктом 9 Положення Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
		Відповідно до підпункту 14 пункту 4 Положення про головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12 жовтня 2011 року № 1280, Головне управління Казначейства відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
		Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		Із системного аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що Державна казначейська служба України, діючи від імені держави в цілому, здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
		Правовий статус цього органу визначається функціями з обслуговування єдиного казначейського рахунку держави, пов`язаними з консолідацією та обслуговуванням Державного бюджету України, зокрема й з безспірним списанням коштів державного бюджету.
		Таким чином, належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі, зокрема є відповідний орган Казначейської служби (який відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.
		Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 359/11706/15-ц, провадження № 61-13907св18 та від 10 січня 2019 року у справі № 532/1243/16-ц, провадження № 61-34251св18.
		Оцінка аргументів, викладених у відзиві Міністерства юстиції України 
		Не заслуговують на увагу твердження Міністерства юстиції України про те, що ним не вчинялось жодних дій, які могли завдати чи завдали шкоди позивачу, а правова позиція Верховного Суду не носить імперативного характеру з огляду на таке.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 3 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228 основними завданнями Мінюсту є представництво інтересів держави в судах України.
		Зважаючи на викладене, відшкодування шкоди, яка завдана неправомірними діями органів державної влади та їх посадовими особами має бути заявлена також до держави України в особі Мін`юсту.   
		Такого правового висновку щодо застосування норм права дійшла Велика палата Верховного Суду у постанові від 14 березня 2018 року у справі №522/3454/16-ц (провадження №14-6цс18).
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Безпідставно Міністерство юстиції України в контексті розміру спричиненої позивачу майнової шкоди посилається на граничний розмір судових витрат, оскільки в даному судовому проваджені такі витрати позивача мають характер понесених ним реальних збитків, у зв`язку із неправомірними діями окремих посадових осіб органів державної влади.
		При цьому також безпідставним є посилання на особливості розподілу витрат між сторонами, встановлені Правилами судів Канади, адже, як зазначає сам представник, Федеральний суд Канади відмовився приймати рішення стосовно відшкодування судових витрат. Тобто доводи з цього приводу є взаємовиключними. Позивач не отримав відшкодування понесених збитків. 
		Не спростовують висновків суду і доводи Міністерства юстиції України про те, що в іноземній юрисдикції можливе існування судового наказу за тими самими вимогами, які є предметом розгляду Печерським районним судом міста Києва, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
		Суд не приймає до уваги твердження Міністерства юстиції України про те, що висновок за результатами проведення психологічного дослідження не може бути врахований судом та є лише листом, оскільки суд відповідно до свого внутрішнього переконання оцінює зазначений висновок спеціаліста, як достатній письмовий доказ, який містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору та враховує, що спеціаліст в галузі психологічного дослідження ОСОБА_15 має вищу психологічну освіту другого рівня за ступенем магістра, науковий ступінь доктора філософії «юридична психологія», стаж експертно-дослідницької діяльності з 1998 року. Висновок складений за умов ситуації, яка описана у заяві адвоката позивача, та за матеріалами з негативним згадуванням ОСОБА_3 після 05 березня 2014 року. Така заява, а також матеріали негативного згадування ОСОБА_3 містяться у матеріалах справи, а тому відповідно суд оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Оцінка аргументів, викладених у поясненнях Генеральної прокуратури України 
		Доводи про те, що надання державними органами України до Уряду Канади інформації стосовно позивача не потягнуло за собою обов`язкового застосування санкцій до ОСОБА_3 , а тому не перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку із ними є неспроможними, оскільки суперечать фактичним обставинам встановленим судом під час розгляду справи. 
		Листи, які направлялися окремими посадовими особами органів державної влади не стали беззаперечною підставою для обов`язкового застосування санкцій міжнародними інституціями до ОСОБА_3 , натомість дали підстави для сприйняття міжнародною політичною спільнотою ОСОБА_3 як особи, яка підозрюється у вчиненні кримінальних злочинів за час його перебування на публічній службі в Україні, тобто такі дії перебувають у опосередкованому зв`язку із вжитими обмеженнями.
		Будь-яких інших факторів, які спричинили вжиття щодо ОСОБА_3 міжнародних санкцій сторонами не наведено та судом не встановлено.
		Оцінка аргументів, викладених у поясненнях Міністерства закордонних справ України 
		Не заслуговують на увагу пояснення МЗС України про те, що слід взяти до уваги позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої межі критичних суджень стосовно державних службовців порівняно з приватними особами є значно ширшими у порівнянні з цивільними особами (рішення у справі «Лешнік проти Словаччини», у справі «Райчінов проти Болгарії»), оскільки шкода спричинена позивачу не змістом публічних виступів окремих посадових осіб, а їхніми діями по направленню офіційних листів, в результаті яких до нього були застосовані санкції.
		ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
		Оскільки позов задоволено у повному обсязі, то за правилами статті 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 19 210, 00 грн підлягають стягненню з Держави Україна на користь позивача.
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд,
		ВИРІШИВ:
		Позов ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646), Держави Україна в особі Міністерства юстиції України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство закордонних справ України (адреса: 01018, м. Київ, Михайлівська площа, 1, код ЄДРПОУ 00026620), Генеральна прокуратура України (адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15), ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_5 ), ОСОБА_6 (адреса: АДРЕСА_5 ), про відшкодування майнової та моральної шкоди задовольнити.
		Стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_3 1 800 000 (один мільйон вісімсот тисяч) грн.00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоду, яка завдана незаконними діями органів державної влади в особі Генеральної прокуратури України, Міністерства закордонних справ України та їх посадових осіб.
		Стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_3 5 005 005 (п`ять мільйонів п`ять тисяч п`ять) грн. 88 коп. в рахунок відшкодування матеріальних збитків, які завдані незаконними діями органів державної влади в особі Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та їх посадових осіб.
		Стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 19 210 (дев`ятнадцять тисяч двісті десять) грн. 00 коп.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		Повний текст рішення виготовлено 12 серпня 2019 року.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                                                                С. В. Вовк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...