Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/5710/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; оренди; комунального та державного майна.
Надіслано для оприлюднення: 13.08.2019. Зареєстровано: 13.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 14.08.2019.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		02.08.2019Справа №  910/5710/19
		За позовом Заступника прокурора міста Києва.до   про 1) Київської міської ради; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "КІБ" визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки. Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін: від прокуратури: Бондарчук І.П.;від відповідача-1:  від відповідача-2:Ільчик М.О. - представник за довіреністю;  Тереза Ю.О. - представник за довіреністю.ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави (надалі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Київської міської ради (надалі - відповідач-1/КМР) та Товариства з обмеженою відповідальністю "КІБ" (надалі - відповідач-2/ ТОВ "КІБ") про:
		- визнання незаконним та скасування пункту 1 рішення Київської міської ради від 20.12.2017 № 1022/4029 "Про поновлення ТОВ "КІБ" договору оренди земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу на вул. Богатирській в Оболонському районі м. Києва" в частині поновлення договору оренди від 27.07.2007                 № 78-6-00452 щодо земельної ділянки площею 1903 кв. м. (кадастровий номер:                               8 000 000 000 :78:087:0002) (надалі також - спірне рішення);
		- визнання недійсним договору про поновлення договору оренди земельних ділянок, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "КІБ", який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі 17.07.2018 за № 183 в частині земельної ділянки площею 1903 кв. м.  на вул. Богатирській в Оболонському районі м. Києва (кадастровий номер: 8 000 000 000 :78:087:0002) (надалі також - спірний договір).
		Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю рішення органу місцевого самоврядування щодо розпорядження земельною ділянкою територіальної громади міста, а отже порушенням інтересів держави.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2019 відкрито провадження у справі № 910/5710/19, вирішено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
		28.05.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярія) відповідачем-1 надано відзив на позовну заяву, у якому він вказує на відсутність підстав щодо представництва у прокуратури у даній справі та на законність спірного рішення, у зв`язку із чим у відповідача-1 були відсутні підстави для відмови відповідачеві-2 в укладенні з ним з боку відповідача спірного договору.
		 
		Поряд із тим 28.05.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярія) відповідачем-2 також надано відзив на позовну заяву, у якому відповідач-2 зазначає, що підставою для поновлення спірного договору оренди було не рішення КМР, а положення ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та при цьому зміст договору про поновлення відповідає вимогам законодавства і не порушує права та інтереси третіх осіб, а подання прокурором позову у цій справі є діями, направленими на обмеження майнових прав ТОВ "КІБ" та окрім того, відповідач-2 зазначає, що прокурор не обґрунтував, у чому полягає порушення прав та інтересів держави у спірних правовідносинах. З урахуванням вищевикладеного відповідач-2 просив суд відмовити прокурору в задоволенні позову.
		06.06.2019 від прокуратури до суду надійшла відповідь на відзив відповідача-1, у якій прокурор вказує на те, що у разі якщо орган місцевого самоврядування (тобто у даному випадку - відповідач-1) приймає рішення всупереч закону та всупереч інтересам територіальної громади, а відтак і держави, саме прокурор має право діяти на захист порушених державних інтересів шляхом подання відповідного позову до суду. Також прокурор зазначив, що враховуючи, що орендні відносини щодо земельної ділянки площею 1903 кв.м (кадастровий номер: 8 000 000 000 :78:087:0002) між відповідачем-1 та відповідачем-2 припинено, земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста, а відтак відповідач-1 (КМР) має право на розпорядження даною земельною ділянкою виключно на загальних засадах, з урахуванням приписів ст. ст. 124, 134 Земельного кодексу України шляхом передачі її в оренду на конкурентних засадах.
		Окрім того 06.06.2019 від прокуратури до суду надійшла відповідь на відзив відповідача-2, у якій прокурор також вказує на те, що враховуючи, що правовідносини щодо оренди земельної ділянки площею 1903 кв.м (кадастровий номер: 8 000 000 000 :78:087:0002) між відповідачем-1 та відповідачем-2 припинено, земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста, а відтак відповідач-1 (КМР) має право на розпорядження даною земельною ділянкою виключно на загальних засадах, з урахуванням приписів ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України шляхом передачі її в оренду на конкурентних засадах та оскільки спірне рішення прийняте з порушеннями вимог земельного законодавства, а саме - ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та ст. ст. 116. 124, 134 Земельного кодексу України. Також прокурор, з посиланням на те, що правовідносини, пов`язані з розпорядженням землі територіальної громади міста становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка надана за рахунок земель комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає, спростовує  доводи відповідача-2 щодо непропорційного втручання у право на мирне володіння своїм майном відповідачем-2.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
		У судовому засіданні 02.08.2019 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора, представників відповідача-1 та відповідача-2, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
		ВСТАНОВИВ:
		Частиною 4 статті 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
		Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді  у виключних випадках   і в порядку, що визначені законом.
		Поряд із тим, суд приймає до уваги, що при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
		Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).
		Водночас є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
		ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
		У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003  № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
		Ураховуючи викладене, зважаючи на роль прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
		Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
		Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
		Так, відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 3 та абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
		Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм.
		У Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
		Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
		Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
		Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
		Аналіз положень частин 3- 5 статті 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;  або у разі відсутності такого органу.
		Перший  "виключний випадок"  передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
		У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
		Між тим, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує  субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.  У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
		Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.
		Мотивуючи порушення інтересів держави у даній справі, прокурор вказує на те, що КМР (відповідач-1) при прийнятті спірного рішення внаслідок допущених порушень розпорядилась земельною ділянкою поза конкурентними засадами, а відтак діяла всупереч інтересам територіальної громади міста та, відповідно, і держави.
		Так, відповідно до  статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією   та законами України.  
		Статтею 140 Конституції України   встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах  Конституції   і законів України в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
		Згідно зі  статтею 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
		Відповідно до ч.1 ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
		Відповідно до  статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
		Згідно преамбули Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" цей Закон відповідно до Конституції України   визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
		Частиною 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені  Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
		Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені  Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (стаття 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
		Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
		Так, рішенням Київської міської ради від 06.10.2005 № 75/3539 «Про передачу земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю "КІБ" для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу на вул. Богатирській в Оболонському районі м. Києва" затверджено проект землеустрою та передано ТОВ "КІБ" земельні ділянки загальною площею 0,29 га за адресою та з цільовим призначенням, вказаними у рішенні, з них ділянку площею 0,19 га - у короткострокову оренду на 1 рік, площею 0,08 га - на період будівництва, ділянки площею 0,01 га та 0,01 га у короткострокову оренду на 5 років.
		Надалі - між КМР, як Орендодавцем та ТОВ "КІБ", як орендарем, був укладений договір оренди земельних ділянок (надалі - Договір оренди), про що Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) зареєстровано зроблено запис у книзі записів державної реєстрації договорів від 27.07.2007 за № 78-6-00452.
		За умовами даного Договору оренди Орендодавець, на підставі рішень Київської міської ради під 06.10.2005 року №75/3539, передає, а Орендар приймає а оренду (строкове платне користування) земельні ділянки (далі об`єкт оренди або земельні ділянки), визначені цим Договором (п. 1.1 Договору оренди)
		Пунктом 2.1 Договору оренди визначено, що об`єктом оренди відповідно до цього Договору с Земельні ділянки з наступними характеристиками: - місце розташування - вул. Богатирська н Оболонському районі м. Києва; -           розміри: ділянка з кадастровим номером 8 000 000 000 :78:087:0007 - 79 (сімдесят дев`ять) кв.м. в межах червоних ліній; ділянка з кадастровим номером 8 000 000 000:78:087:0008 - 790 (сімсот дев`яносто) кв.м. (на період будівництва) в межах червоних ліній; ділянка з кадастровим номером 8 000 000 000:78:087:0009 - 78 (сімдесят вісім) кв.м. в межах червоних ліній; ділянка з кадастровим номером 8 000 000 000:78:087:0002 - 1903 (одна тисяча дев`ятсот три) кв.м.; - цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу;
		кадастрові номери - 8 000 000 000 :78:087:0007, 8 000 000 000 :78:087:0008, 8 000 000 000: 78:087:0009, 8 000 000 000:78 :087:0002. 
		Відповідно до п. 3.1. Договору оренди, строк дії договору оренди земельних ділянок по вул. Богатирській в Оболонському районі м. Києва площею 79 кв. м (8 000 000 000:78:087:0007), площею 790 кв. м (8 000 000 000:78:087:0008), площею 78 кв. м (8 000 000 000:78:087:0009) становить 5 років та земельної ділянки площею 1903 кв. м (8 000 000 000:78:087:0002) становить 1 рік.
		При цьому, пунктом 11.7 Договору оренди визначено порядок поновлення Договору:
		- після закінчення строку, на який було укладено цей Договір, Орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення Договору. У цьому разі Орендар повинен не пізніше, ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії Договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію;
		- у разі поновлення Договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.
		Між тим, рішенням Київської міської ради від 20.12.2017 № 1022/4029 "Про поновлення ТОВ "КІБ" договору оренди земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу на вул. Богатирській в Оболонському районі м. Києва» поновлено договір оренди земельних ділянок від 27.07.2007 № 78-6-00452: площею 0,1903 га - на 1 рік та іншими вказаними в договорі площами - на 5 років. На виконання зазначеного рішення між Київською міською радою та ТОВ "КІБ" укладено договір про поновлення договору оренди земельних ділянок, який зареєстровано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. 17.07.2018 за № 183.
		Прокурор у відповідності до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 53 ГПК України звернувся до суду до відповідачів із даним позовом, мотивуючи позовні вимоги про визнання недійсними спірного рішення та спірного договору недійсними тим, що виходячи з п. п. 2.1, 3.1. Договору оренди, строк дії договору оренди земельної ділянки площею 1903 кв. м (кадастровий номер: 8 000 000 000 :78:087:0002) закінчився 27.07.2008. 
		При цьому прокурор зазначає, що у відповідача відсутні належні підстави для поновлення орендних відносин, оскільки з урахуванням положень ст. 5 Цивільного кодексу України та відповідно до п. 2.17 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», приписи ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції станом на час закінчення договору оренди землі - 27.07.2008) не передбачали автоматичного поновлення договорів оренди землі та реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності пов`язувалася з наявністю відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас, у встановлений пунктом 11.7 Договору оренди строк (за 3 місяці до закінчення дії Договору оренди), відповідач-2 із заявою про намір продовжити (поновити) дію договору в частині оренди земельної ділянки площею 1903 кв. м до відповідача-1 не звертався та натомість відповідач-2 звернувся до відповідача-1 з відповідним клопотанням про поновлення договору оренди земельної ділянки площею 1903 кв. м майже через 10 років після закінчення строку його дії, а відтак, Договір оренди щодо земельної ділянки площею 1903 кв. м (8 000 000 000:78:087:0002) діяв до 27.07.2008 та відповідач-2 не скористався своїм правом на поновлення Договору оренди в частині означеної земельної ділянки, так як відповідач-2 не приймав відповідне рішення про поновлення дії Договору оренди, як то вимагала чинна на момент спірних правовідносин редакція ст. 33 Закону України "Про оренду землі". 
		З урахуванням вищевикладеного, прокурор зазначає, що враховуючи той факт, що дія договору оренди в частині земельної ділянки площею 1903 кв. м (8 000 000 000:78:087:0002) на вул. Богатирській в Оболонському районі м. Києва закінчилась 27.07.2008 та зважаючи на відсутність вчинення з боку відповідача-2 належних дій, спрямованих на поновлення строку його дії, прийняття відповідачем-1 спірного рішення є незаконним, а відтак , враховуючи, що орендні відносини щодо земельної ділянки площею 1903 кв. м між відповідачем-1 та відповідачем-2 припинено, земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, а відповідач-1 мав право розпорядитися нею виключно на загальних підставах, з дотриманням вимог ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України шляхом передачі її будь-якій особі (у тому числі відповідачеві-2) в оренду на конкурентних засадах.
		Так, відповідно до частини першої ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
		Статтею 31 Закону України "Про оренду землі" визначено, зокрема, що дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
		Поряд із тим, статтею 33 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (ч. 1 ст. 33). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (ч. 2 ст. 33). До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (ч. 3 ст. 33). При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (ч. 4 ст. 33). Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч. 5 ст. 33). У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності) (ч. 6 ст. 33). Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (ч. 8 ст. 33). Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (ч. 9 ст. 33).
		Відтак, стаття 33 Закону України "Про оренду землі" у зазначеній вище редакції (після внесення змін від 12.03.2011) об`єднує два випадки пролонгації договору оренди.
		У частині першій статті 33 цього закону передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення  договору оренди землі на новий строк. Реалізація зазначеного переважного права на поновлення договору оренди можлива лише за умови дотримання встановлених цією нормою певної процедури і строків (частини 2-5 цієї статті). 
		Для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити наступні юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до спливу строку договору  повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.
		Частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачена інша підстава поновлення договору оренди, а саме у тому разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. 
		Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність наступних юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою; орендар належно виконує свої обов`язки за договором; відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову у поновленні договору оренди; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.
		Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц (провадження N 14-65цс18).
		Разом із тим, прокурор вказує на роз`яснення викладені в п. 2.17 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", за якими у вирішенні спорів, пов`язаних з поновленням (пролонгацією) договорів оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, судам слід враховувати положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав чинності з 12.03.2011). Частиною шостою зазначеної статті передбачено, що договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою і за відсутності протягом місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі. Відтак господарським судам у вирішенні відповідних спорів необхідно з`ясовувати, зокрема, чи повідомляв орендар орендодавця у встановленому порядку про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк та чи заперечував орендодавець у строк, визначений законом, проти поновлення договору. Разом з тим судам слід враховувати, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на дату, з якої виникло переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки. При цьому, якщо відповідні правовідносини виникли між сторонами до внесення змін Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (набрав чинності з 12.03.2011) до статті 33 Закону України "Про оренду землі", судам слід брати до уваги, що попередня редакція зазначеної статті Закону України "Про оренду землі" не передбачала автоматичного поновлення договорів оренди землі. Реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності пов`язувалася з наявністю відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
		Так, відповідно до приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі", в редакції, що була чинна на момент виникнення спірних правовідносин щодо поновлення дії Договору оренди після закінчення його дії - 27.07.2008 (тобто до внесення змін згідно редакції Закону України "Про оренду землі" від 12.03.2011) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору,  має  за  інших  рівних  умов  переважне  право  на поновлення договору. У разі  поновлення  договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі  якщо  орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень  орендодавця  протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були  передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.
		Відтак, стаття 33 Закону України "Про оренду землі" у вказаній редакції допускає можливість користування земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, не містить обов`язку саме орендаря звертатися до орендодавця з пропозицією поновити договір, не визначає процедуру поновлення договору та не містить обмежень строку, в межах якого орендар має право на поновлення.
		Таким чином, як стаття 33 Закону України "Про оренду землі" в редакції, що була чинна на момент виникнення спірних правовідносин щодо поновлення дії Договору оренди після закінчення його дії - 27.07.2008, так і ч. 6 ст. кону України "Про оренду землі" в редакції, що була чинна на момент винесення відповідачем-1 спірного рішення, визначають можливість поновлення дії договору оренди земельної ділянки у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення терміну дії договору, належно виконує умови такого договору та за відсутності заперечень орендодавця.
		Відтак, з огляду на зазначені вище приписи ст. 33 Закону України "Про оренду землі", для встановлення правомірності поновлення дії Договору оренди у даній справі встановленню підлягають наступні обставини:
		- продовження користування відповідачем-2 (ТОВ "КІБ") земельною ділянкою після закінчення дії Договору оренди;
		- належне виконання з боку відповідача-2  своїх обов`язків за Договором оренди;
		- відсутність письмового повідомлення відповідача-1 (КМР) про відмову в поновленні Договору оренди.
		За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.
		При цьому за приписами ч. ч. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.  Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Відповідно до ст. 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Так, як вбачається з платіжних доручень та банківських виписок по рахунку відповідача-2, копії яких містяться в матеріалах справи, відповідачем, після закінчення терміну дії Договору оренди за період з 2008 по 2018 рік сплачено орендні платежі на загальну суму 1 167 247,41 грн., що свідчить про належне виконання відповідачем-2 своїх обов`язків за Договором оренди.
		При цьому, як вбачається із листів відповідача-2 від 10.11.2011 № 9764-01 та від 25.12.2012 № 5, копії яких містяться в матеріалах справи, останній звертався до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з проханнями про поновлення договору оренди земельних ділянок від 27.07.2007 № 78-6-00452. Також в матеріалах справи міститься копія  клопотання (лист-повідомлення) відповідача-2 до відповідача-1 від 30.03.2017 № КРП-1050 щодо поновлення Договору оренди.
		Поряд із тим, суду не надано доказів на підтвердження того факту, що відповідач-1 надавав відповідачеві письмові заперечення щодо продовження Договору оренди в період починаючи з 27.07.2008 - закінчення дії Договору оренди по 20.12.2017 - прийняття відповідачем-1 спірного рішення щодо продовження дії Договору оренди.
		Таким чином, оскільки як положення ст. 33 Закону України "Про оренду землі", в редакції, що була чинна на момент виникнення спірних правовідносин щодо поновлення дії Договору оренди після закінчення його дії - 27.07.2008 так і ч. 6 ст. кону України "Про оренду землі" в редакції, що була чинна на момент винесення відповідачем-1 спірного рішення не містять обмежень щодо строків звернення орендаря, у даному разі відповідача-2, до орендодавця, у даному разі відповідача-1, з відповідною пропозицією щодо поновлення дії договору оренди. 
		При цьому прокурором не доведено того, яким саме чином факт порушення відповідачем-1 термінів щодо винесення рішення щодо продовження Договору оренди відповідно до п. 11.7 Договору оренди, порушує інтереси держави, за захистом яких прокурор звернувся до суду із даним позовом та при цьому прокурором не доведено в якій саме частині відповідачем порушено приписи ст. 33 Закону України "Про оренду землі", у вказаних вище реакціях (які діяли як на момент виникнення між відповідачами спірних правовідносин з поновлення дії Договору оренди так і на момент винесення спірного рішення), а відтак не доведено, у розумінні ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України факту неналежного здійснення з боку відповідача-1 - КМР захисту власних інтересів при винесенні спірного рішення, що стало підставою для звернення прокурора до суду із даним позовом.
		Таким чином, оскільки відповідач-2 належним чином виконував умови Договору оренди в частині сплати орендних платежів та продовжував використовувати земельну ділянку площею 1903 кв. м (кадастровий номер: 8 000 000 000: 78:087:0002), враховуючи звернення відповідача-2 до відповідача-1 щодо поновлення дії Договору оренди та оскільки відповідач-1, у свою чергу, не вчиняв жодних дій, направлених на заперечення права відповідача-2 користуватися вказаною земельною ділянкою та з урахуванням приписів ст. 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, що діяла станом на 27.07.2008 - на момент виникнення спірних правовідносин щодо поновлення дії Договору оренди), слід дійти висновку, що спірне рішення прийняте відповідачем-1 відповідно до вимог законодавства та є правомірним.
		Відповідно до ст. ст. 74, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимога прокурора про визнання незаконним та скасування пункту 1 рішення Київської міської ради від 20.12.2017 № 1022/4029 "Про поновлення ТОВ "КІБ" договору оренди земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу на вул. Богатирській в Оболонському районі м. Києва" в частині поновлення договору оренди від 27.07.2007 № 78-6-00452 щодо земельної ділянки площею 1903 кв. м. (кадастровий номер: 8 000 000 000 :78:087:0002), а також вимога про визнання недійсним договору про поновлення договору оренди земельних ділянок, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "КІБ", який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі 17.07.2018 за № 183 в частині земельної ділянки площею 1903 кв. м.  на вул . Богатирській в Оболонському районі м. Києва (кадастровий номер: 8 000 000 000:78 :087:0002), що є похідною від вимоги про визнання недійсним спірного рішення, є необґрунтованими, у зв`язку із чим у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.
		Витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на прокуратуру.
		Керуючись ст. ст. 12, 13, 46, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 207, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, 250, ч. 1 ст. 256, ст. 288 Господарського процесуального кодексу України, статті 33 Закону України «Про оренду землі» та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд -
		В И Р І Ш И В:
		 
		1. У задоволенні позовних вимог Заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради відмовити повністю.
		2. У задоволенні позовних вимог Заступника прокурора міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю "КІБ" відмовити повністю.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		 
		Дата складання та підписання повного тексту рішення:  12.08.2019 року.
		 
		Суддя                                                                                                           Ю.О. Підченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...