Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 712/6680/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 20.08.2019. Зареєстровано: 21.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 22.08.2019.

Номер судового провадження: 2-о/712/113/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Провадження № 2о/712/113/19
		Справа № 712/6680/19 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		19 серпня 2019 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:
		головуючого судді - ПИРОЖЕНКО С.А.
		при секретарі - ТІТОВА О.І.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , зацікавлені особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, посилаючись на те, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Єнакієве, Донецької області. Був зареєстрований і проживав за адресою: АДРЕСА_1 . На праві спільної сумісної власності володіє частиною житлового будинку у розмірі Ѕ, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 17 грудня 2001 року. До 2009 року працював провідником 5 розряду структурного підрозділу «Шахта Вуглегірська» ДП «Орджонікідзе вугілля». З 2009 року є пенсіонером за віком.
		У жовтні 2014 року був вимушений переміститися з місця свого постійного проживання на тимчасово окупованій території Донецької області до с. Тетянівка, Слов`янського району Донецької області, АДРЕСА_3 ,про що свідчить довідка про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 19 грудня 2014 року № 1445003721.
		Відповідно до довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території від 20 березня 2018 року він був вимушений переїхати до АДРЕСА_4 , де на даний час постійно проживає.
		У кінці лютого - на початку березня 2014 року перекинуті з Росії війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України. Після незаконної анексії Кримського півострова, в квітні 2014 року Російська Федерація почала другу фазу збройної агресії проти України, під час якої контрольовані, керовані і фінансовані спецслужби Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року). 11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки», однак сам референдум так і не був визнаний, як Україною, так і міжнародною спільнотою.
		Як підсумок, за наслідками військової агресії Російської Федерації, прийнято Постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей.
		Заявник зазначив, що до вимушеного переселення з окупованої Російською Федерацією частини території Донецької області він був повноправним громадянином своєї держави, оскільки отримав освіту, мав житло, роботу, соціальне забезпечення на території м. Єнакієво Донецької області. 
		В кінці лютого - на почату березня 2014 року ситуація в місті почала змінюватися. В обіг почали вводити російські рублі. У березні - квітні 2014 року в м. Єнакієве почали з`являтися невідомі агресивні проросійськи налаштовані люди у військові формі. Вони погано орієнтувалися на місцевості, мали неслов`янську зовнішність та розмовляли російською мовою з нехарактерним для регіону акцентом. Також в місті почала з`являтися російська військова техніка. Техніку завозили на тягачах від танків. Військову техніку супроводжували автомобілі, які були незаконно відібрані в місцевих жителів російськими найманцями, та особи у військовій формі з нашивками окупаційної адміністрації Російської Федерації на території Донецької області.
		Відбувалися постійні обстріли міста незаконними збройними формуваннями, в результаті яких гинули мирні жителі. З липня 2014 року система життєзабезпечення стала працювати ще гірше. Піднялися ціни на продукти харчування та ліки. Гривня з обігу зникла взагалі. Українське теле - та радіомовлення остаточно було відключено. Окупаційна влада вела активну агітаційну пропаганду щодо переваг, які надає отримання російського громадянства. Таким чином, м. Єнакієве після його окупації Російською Федерацією, перетворилося на непридатне для повноцінного життя місто.
		 
		Дані обставини призвели до неможливості подальшого проживання в м. Єнакієве, а тому заявник вирішив в жовтні 2014 року залишити свою рідну землю та переїхати до с. Тетянівка Слов`янського району Донецької області, а пізніші до м. Черкаси, аби мати елементарну змогу жити, не турбуючись про свою безпеку. 
		Вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено цілу низку прав і свобод, передбачених Конвенцією «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 04 листопада 1950 року, Протоколом (перший протокол) до цієї Конвенції від 20 березня 1952 року та Протоколом № 4 до цієї Конвенції від 16 вересня 1963 року, зокрема: право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканність, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії.
		Отримані довідка про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 19 грудня 2014 року, яка видана Управлінням соціального захисту населення Слов`янської районної державної адміністрації, та довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20 березня 2018 року, яка видана Департаментом соціальної політики Черкаської міської ради посвідчують лише факт вимушеного переселення з м. Єнакієве і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень. Тому заявник вважає звернення до суду щодо встановлення такого юридичного факту є єдиним можливим способом підтвердження наявності юридичних фактів, що мають значення для охорони його прав та інтересів.
		Тому просить, встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у жовтні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		Заявник до судового засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, заяву підтримав та просив її задовольнити.
		Представники зацікавлених осіб до судового засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином.
		У зв`язку з неявкою сторін фіксація технічними засобами відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалася.
		Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини, які регулюються нормами цивільно-процесуального законодавства.
		В судовому засіданні встановлено, що заявник ОСОБА_2 є громадянином України, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Єнакієве Донецької області, та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями паспорту громадянина України Серії НОМЕР_1 .
		Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.
		Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин.
		З даної заяви Верховної Ради України слідує, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння регулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. Та в подальшому призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела незаконний референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати цього референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України».
		21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15.04.2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15.09.2015 року №685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
		Згідно з постановою Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», прийнятою 21 квітня 2015 року, зазначені події на сході України відбувалися за наступним сценарієм:
		Протягом травня 2014 року самозвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон «Восток», а також були задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаки Повітряних сил Збройних Сил України.
		11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської областей відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «Луганська Народна Республіка» та «Донецька Народна Республіка» не були визнані міжнародною спільнотою.
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято Постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		В абзаці 2 постанови Верховної Ради України про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04.02.2015 року зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків - терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».
		Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх "співвітчизників, що проживають за кордоном"; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі».
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 25 червня 2015 року визнає, що конфлікт на території України є агресією зі сторони Російської Федерації.
		При вирішенні даної справи суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території Донецької області України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
		Аналізуючи наведені докази в їх сукупності, суд вважає вірним твердження заявника, що Російська Федерація здійснює ефективний контроль частини Луганської та Донецької областей України, що, в свою чергу, дає підстави вважати частину Луганської та Донецької областей окупованою Російською Федерацією.
		Що стосується обставин, які зумовили вимушене переселення заявника з частини окупованої Російською Федерацією території Донецької області України, то суд виходить з наступного.
		Відповідно до Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту (чинна для Росії з 10.05.1954 року в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР), то її положення застосовуються до всього цивільного населення держав, що беруть участь у конфлікті, тобто не лише до іноземних громадян, що перебувають на території однієї з воюючих держав, а й до громадян цих держав, а також до цивільного населення окупованих територій.
		У ст. 2 IV Женевської конвенції 1949 року зазначено, що Конвенція буде застосовуватися у всіх випадках окупації всієї або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустріне жодного збройного опору.
		Згідно зі ст. 43 IV Гаазької конвенції 1907 року, супротивник, що зайняв територію, зобовязаний вжити всіх залежних від нього заходів для того, щоб наскільки це можливо відновити і забезпечити громадський порядок та суспільне життя, і при цьому він повинен поважати існуючий в країні закон. Положення вищезазначеної Конвенції передбачають розв`язання конкретних питань, таких, як: створення безпечних зон, захист поранених і хворих, а також лікарень і медичного персоналу, доставка медикаментів, спеціальні заходи по захисту дітей та налагодження зв`язків між членами розлучених сімей.
		За правилом ст. 3 IV Женевської конвенції 1949 р. з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat (той, що вийшов з ладу (фр.) унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.
		Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: а) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; с) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.
		Згідно ст. 27 згаданої Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім`ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		Однак всупереч норм вказаної Конвенції, Російська Федерація неодноразово порушувала права громадян України, тобто цивільного населення, передбачені та гарантовані Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 pоку, як право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванням, право не перебувати в рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканість, право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Така позиція закріплена і в Постанові Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків».
		Зокрема, аналіз інформації, що міститься в Інтернет-виданнях, про які вказував заявник вказує на наявність конкретних фактів порушення вищезазначених гарантованих прав цивільного населення з боку Російської Федерації.
		Щодо порушень прав заявника, які гарантовані вищезгаданими Конвенціями, то такі підтверджуються як власними поясненнями заявника в поданій ним до суду заяві та поданими ним доказами, так і узгоджуються з загальним станом подій, що відбуваються на окупованій території Донецької області та свідчать про масовість порушень прав цивільного населення.
		Заявник в своїй заяві зазначив, що до вимушеного переселення з окупованої Російською Федерацією частини території Донецької області він був повноправним громадянином своєї держави, оскільки отримав освіту, мав житло, роботу, соціальне забезпечення на території м. Єнакієво Донецької області. Зокрема, на праві спільної сумісної власності володіє частиною житлового будинку у розмірі Ѕ, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 17 грудня 2001 року. До 2009 року працював провідником 5 розряду структурного підрозділу «Шахта Вуглегірська» ДП «Орджонікідзе вугілля». З 2009 року є пенсіонером за віком.
		В кінці лютого - на почату березня 2014 року ситуація в місті почала змінюватися. В обіг почали вводити російські рублі. У березні - квітні 2014 року в м. Єнакієве почали з`являтися невідомі агресивні проросійськи налаштовані люди у військові формі. Вони погано орієнтувалися на місцевості, мали неслов`янську зовнішність та розмовляли російською мовою з нехарактерним для регіону акцентом. Також в місті почала з`являтися російська військова техніка. Техніку завозили на тягачах від танків. Військову техніку супроводжували автомобілі, які були незаконно відібрані в місцевих жителів російськими найманцями, та особи у військовій формі з нашивками окупаційної адміністрації Російської Федерації на території Донецької області.
		Відбувалися постійні обстріли міста незаконними збройними формуваннями, в результаті яких гинули мирні жителі. З липня 2014 року система життєзабезпечення стала працювати ще гірше. Піднялися ціни на продукти харчування та ліки. Гривня з обігу зникла взагалі. Українське теле - та радіомовлення остаточно було відключено. Окупаційна влада вела активну агітаційну пропаганду щодо переваг, які надає отримання російського громадянства. Таким чином, м. Єнакієве після його окупації Російською Федерацією, перетворилося на непридатне для повноцінного життя місто.
		Дані обставини призвели до неможливості подальшого проживання в м. Єнакієве, а тому заявник вирішив в жовтні 2014 року залишити свою рідну землю та переїхати до с. Тетянівка Слов`янського району Донецької області, а пізніші до м. Черкаси, аби мати елементарну змогу жити, не турбуючись про свою безпеку. 
		19 грудня 2014 року отримав довідку про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, яка видана Управлінням соціального захисту населення Слов`янської районної державної адміністрації, та довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20 березня 2018 року, яка видана Департаментом соціальної політики Черкаської міської ради.
		Після переїзду йому довелося пристосовуватися до нових умов життя. Він оселився за адресою: АДРЕСА_4 , де і проживає на даний час.
		Після незаконної окупації частини території Донецької області, заявник втратив житло, надію на повернення додому, вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут, а отже і можливість планувати своє життя.
		Таким чином, результатом збройної агресії Російської Федерації особисто для заявника стала втрата належного йому майна і житла, підтримки та надії на повернення додому.
		За таких обставин суд прийшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської федерації на окупованій частині території Донецької області було порушено права заявника на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділом II Конституції України.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		В судовому засіданні встановлено, що отримані заявником довідка про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 19 грудня 2014 року, яка видана Управлінням соціального захисту населення Слов`янської районної державної адміністрації, та довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20 березня 2018 року, яка видана Департаментом соціальної політики Черкаської міської ради, посвідчують лише факт вимушеного переселення з м. Єнакієве і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень.
		Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.
		Як роз`яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_2 переселився з території Донецької області задля уникнення загрози життю, здоров`ю, свободи, насильницької втрати громадянства, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на захист в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт заявнику необхідно для визначення його статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р. (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.
		Керуючись, статтею 8, Розділом II Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. ст. 12,13,259,263-265,268, 315 - 319 ЦПК України, суд - 
		В И Р І Ш И В:
		 
		       Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у жовтні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України. 
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. 
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		 
		 
		        
		 
		ГОЛОВУЮЧИЙ:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...