Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/10120/15 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 21.08.2019.
Дата набрання законної сили: 10.07.2019
Номер судового провадження: 61-18045ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		10 липня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 755/10120/15
		провадження № 61-18045св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - судді Кузнєцова В. О., 
		суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , 
		відповідач - ОСОБА_3 ,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- ОСОБА_4 , 
		 
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану її представником - адвокатом Чуріковою Тетяною Юріївною, на рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У травні 2015 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися з позовом, уточненим у жовтні 2016 року, до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- ОСОБА_4 , про стягнення коштів. 
		В обґрунтування позову зазначили, що ОСОБА_6 , яка є сестрою  ОСОБА_1 , заборгувала ОСОБА_4 74 000 доларів, отриманих у позику.
		У зв`язку з їх неповерненням у погоджений строк рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 лютого 2010 року стягнено із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 629 000 гривень боргу і три проценти річних у розмірі 19 000 гривень та розпочато виконавче провадження з примусового виконання цього рішення. 
		У ході здійснення виконавчого провадження державний виконавець наклав арешт на належний ОСОБА_3 будинок по АДРЕСА_1 , у якому фактично проживають позивачі.
		За таких обставин сторони домовилися, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 погасять заборгованість ОСОБА_3 перед ОСОБА_4 , а вона, у свою чергу, відчужить їм будинок. 
		З метою закріплення цих домовленостей 15 травня 2012 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 уклали попередній договір купівлі-продажу будинку, на виконання умов якого відповідачу передано завдаток у сумі, еквівалентній за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США 10 000 доларам США. Цим договором також передбачено, що основний договір підлягає укладенню у строк до 25 грудня 2012 року, а у разі ухилення від його укладення ОСОБА_3 зобов`язана сплатити штраф у розмірі подвійної суми завдатку. 
		У період з травня 2012 року по лютий 2013 року позивачі чотирма платежами погасили борг ОСОБА_3 за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 лютого 2010 року у загальній сумі 73 600 доларів США; про отримання коштів ОСОБА_4 надав відповідні розписки. 
		Крім того, на рахунок органів державної виконавчої служби ОСОБА_1 сплатив 65 100,07 гривень виконавчого збору, оскільки, у зв`язку з його несплатою, належний відповідачу будинок продовжив перебувати під арештом, що створювало загрозу його реалізації і унеможливлювало укладення договору купівлі-продажу.
		ОСОБА_3 ухилилася від укладення договору купівлі-продажу будинку. Виконати вимогу позивачів щодо повернення сплаченого замість неї боргу, виконавчого збору, завдатку, а також щодо сплати штрафу відмовляється. 
		У жовтні 2016 року ОСОБА_1 відступив ОСОБА_2 своє право вимоги до ОСОБА_3 шляхом оформлення відповідної розписки від 14 липня 2016 року.
		За таких обставин позивачі просили стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики у розмірі 1 977 743 гривень, що за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США еквівалентно 76 300 доларам США; сплачені у зв`язку з виконавчим провадженням витрати у розмірі 65 100,07 гривень; завдаток і штраф за попереднім договором у розмірі 777 618 гривень, що за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США еквівалентно 30 000 доларів США.
		Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
		Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 лютого 2017 року, ухваленим у складі судді Лісовської О. В., описку у якому виправлено ухвалою цього суду від 3 березня 2017 року, позов задоволено частково. 
		Стягнено із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 штраф за попереднім договором від 15 травня 2012 року у розмірі 20 000 доларів США, що за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США станом на 19 травня 2015 року еквівалентно 442 400 гривень, та 3 654 гривень судового збору.
		Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 безпідставно відмовилася від виконання своїх зобов`язань за попереднім договором від 15 травня 2012 року, тому повинна сплатити ОСОБА_2 штраф у передбаченому договором розмірі 20 000 доларів США. Відмовляючи у стягненні боргу за договором позики і у відшкодуванні витрат, понесених у виконавчому провадженні, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 не надала згоди на погашення її боргу перед ОСОБА_4 позивачами, тому для задоволення позову у цій частині немає правових підстав. 
		Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 лютого 2017 року скасовано і ухвалено нове.
		Стягнено із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування витрат, фактично понесених в інтересах ОСОБА_3 , 2 051 989 гривень, що за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США станом на день ухвалення рішення еквівалентно 76 300 доларам США, та 65 100,07 гривень. 
		Стягнено із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 у рахунок повернення авансу за попереднім договором 268 937 гривень, що за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США станом на день ухвалення рішення еквівалентно 10 000 доларів США, та 7 673,40 гривень судового збору. 
		Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з доведеності погашення позивачами боргу відповідача перед ОСОБА_4 та сплати виконавчого збору у виконавчому провадженні з метою недопущення негативних наслідків у виді звернення стягнення на належне відповідачеві нерухоме майно, яким вони фактично користуються, що є підставою для відшкодування цих витрат відповідно до статей 1158, 1160 ЦК України. Оскільки факт умисного ухилення ОСОБА_3 від укладення попереднього договору не встановлений, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 авансу у сумі 10 000 доларів США, факт отримання якого відповідач не спростувала.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала 
		У травні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року в частині стягнення з неї 2 051 989 гривень, що за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США станом на день ухвалення рішення еквівалентно 76 300 доларів США, та 65 100,07 гривень скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у прозові; в частині стягнення 268 937 гривень, що за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США станом на день ухвалення рішення еквівалентно 10 000 доларів США, скасувати і у цій частині направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції; в частині стягнення судового збору у розмірі 7 673,40 гривень скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення про стягнення з позивачів на користь заявника 4 019,40 гривень судового збору, сплаченого нею за подання апеляційної скарги.
		Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції у оскаржуваних частинах ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. 
		Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав належну оцінку її доводам про те, що у дійсності між нею і позивачами існувала домовленість, на виконання якої вона і члени її сім`ї знялися із реєстрації у квартирі АДРЕСА_2 та надали можливість ОСОБА_1 приватизувати її одноособово з метою подальшого продажу для погашення боргу відповідача перед ОСОБА_4 . Таким чином, ОСОБА_1 пообіцяв розрахуватись із ОСОБА_4 за рахунок коштів від продажу квартири, якою фактично користувалась сім`я заявника і право на приватизацію якої вони мали. 
		Незважаючи на ці домовленості, ОСОБА_1 не відчужив квартиру і є її одноособовим власником, проте вимагає від відповідача повернення сплачених ОСОБА_4 коштів.
		Також зазначила, що їх домовленість передбачала перехід до ОСОБА_1 права власності на будинок по АДРЕСА_1 , у якому його сім`я фактично проживає, для чого формально підписано попередній договір, завдаток за яким у дійсності не передавався. 
		Вважає, що апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення статей 1158, 1160 ЦК України, оскільки застосуванню підлягали статті 204-206, 208 ЦК України та глава 68 цього Кодексу «Доручення». Вона усно уповноважила свого брата ОСОБА_1 продати квартиру, оскільки він самостійно міг провести оформлення документів щодо приватизації швидше, та погасити її заборгованість. 
		На думку заявника, апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, так як позивачі просили стягнути із неї 1 977 743 гривень, а не 2 051 989 гривень, та не обґрунтовували свої вимоги положеннями статей 1158, 1160 ЦК України.
		Вказала, що за кілька днів до підписання попереднього договору її брат передав ОСОБА_4 у погашення боргу 10 000 доларів, тому вона підписала попередній  договір у відповідній редакції із зазначенням про отримання завдатку у такій же сумі, проте насправді ці кошти їй не передавалися. 
		Також вважає безпідставним стягнення авансового платежу у розмірі, який є еквівалентом 10 000 доларів США у національній валюті, так як цивільне законодавство передбачає можливість сторін узгодити еквівалент зобов`язання у іноземній валюті. У попередньому договорі зміст зобов`язання - це домовленість про укладення договору купівлі-продажу у подальшому за ціною, визначеною лише у гривні. Таким чином, у зобов`язанні його еквівалент у іноземній валюті не встановлений, тому у суду не було правових підстав стягувати із заявника суму, еквіваленту 10 000 доларів США на день ухвалення рішення. 
		Також заявник посилалася на порушення апеляційним судом цивільного процесуального законодавства, оскільки суд обмежив її у реалізації процесуальних прав, так як відхилив її клопотання про відкладення розгляду справи і розглянув справу за її відсутності та за відсутності її представника.
		Відзив на касаційну скаргу не надходив
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 травня 2017 відкрито касаційне провадження у справі і зупинено виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку. 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
		Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		У 2018 році справу передано до Верховного Суду.
		Встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи 
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що 15 листопада 2008 року ОСОБА_4 надав ОСОБА_3 у позику 74 000 доларів США на строк до січня 2009 року; договір оформлений розпискою.
		ОСОБА_3 не виконала своїх зобов`язань за договором позики, у зв`язку з чим ОСОБА_4 звернувся до суду і рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 лютого 2010 року, яке набрало законної сили, стягнено з неї борг у сумі 629 000 гривень та три проценти річних у розмірі 19 000 гривень.
		У порядку примусового виконання зазначеного рішення 21 лютого 2012 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києві відкрито виконавче провадження і накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_3 , зокрема будинок по АДРЕСА_1 .
		Указаний будинок належав батькам ОСОБА_3 і ОСОБА_1 та перейшов у власність відповідача у порядку спадкування.
		У подальшому ОСОБА_4 погодився на погашення заборгованості ОСОБА_3 позивачами і відповідно до наданих ним розписок від 11 травня 2012 року, 14 липня 2012 року, 6 січня 2013 року і 10 лютого 2013 року отримав від них 76 300 доларів США, що включає основну суму боргу та три проценти річних.
		Додатково ОСОБА_1 сплатив виконавчий збір у виконавчому провадженні у розмірі 65 100,07 гривень з метою його закінчення і зняття арешту з майна боржника; 19 листопада 2013 року арешт з майна знято. 
		15 травня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено попередній договір, відповідно до умов якого відповідач зобов`язалася у строк до 25 грудня 2012 року укласти договір купівлі-продажу будинку по АДРЕСА_1  та земельної ділянки за вказаною адресою. 
		На виконання попереднього договору ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_2 завдаток у сумі 79 900 гривень, що за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США на день підписання договору є еквівалентом 10 000 доларів США.
		Згідно з пунктом 6 попереднього договору вказана сума сплачена ОСОБА_2 ОСОБА_3 , у тому числі, у рахунок належних з неї за договорами купівлі-продажу платежів під час оформлення цього попереднього договору.
		Відповідно до пункту 14 попереднього договору у випадку необґрунтованого ухилення ОСОБА_3 від укладення основних договорів, вона зобов`язана сплатити ОСОБА_2 штраф у розмірі подвійної суми завдатку.
		Договір купівлі-продажу будинку по АДРЕСА_1  та земельної ділянки за вказаною адресою у погоджений строк сторони не уклали; завдаток за цим договором ОСОБА_3 ОСОБА_2 не повернула. 
		14 липня 2016 року ОСОБА_1 шляхом оформлення розписки відступив ОСОБА_2 право вимоги до ОСОБА_3 щодо повернення коштів, сплачених ним ОСОБА_4 відповідно до розписок від 6 січня 2013 року та від 10 лютого 2013 року, а також право вимоги сплачених у виконавчому провадженні 65 100,07 гривень.
		Також апеляційний суд встановив, що  ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які є чоловіком і дружиною, погасили борг  ОСОБА_3 перед ОСОБА_5 з метою недопущення реалізації у примусовому порядку будинку по АДРЕСА_1 , у якому вони фактично проживають. 
		Даний будинок на праві власності належить ОСОБА_3 , проте вона і її сім`я постійно проживали у квартирі АДРЕСА_2 , що перебувала у комунальній власності, право користування якою мав і ОСОБА_1 , який зареєстрований у цій квартирі. 
		ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і  ОСОБА_3 домовились про те, що позивачі сплатять її борг, натомість вона відчужить їм будинок. Відповідна домовленість оформлена попереднім договором від 15 травня 2012 року. 
		Апеляційним судом встановлено, що за погодженням сторін відповідач подарує позивачам половину будинку, іншу половину вони викуплять за комерційною ціною, а земельну ділянку по АДРЕСА_1 сторони домовились розділити порівну таким чином, щоб на земельній ділянці позивачів залишився будинок, а відповідач отримала вільну від забудови частину земельної ділянки.
		Суд також вважав встановленим, що з метою погашення боргу ОСОБА_3 доручила брату ОСОБА_1 зайнятись продажем квартири АДРЕСА_2 .
		Відповідні домовленості сторони жодним чином не оформили. 
		Факт погашення  ОСОБА_1 і ОСОБА_2 боргових зобов`язань перед ОСОБА_5 та виконавчого збору ОСОБА_3 визнає; зміст поданих нею до суду процесуальних документів свідчить, що вона була обізнана і схвалювала вчинення цих дій на тих умовах, що погашення боргу відбудеться за рахунок отриманих від продажу квартири коштів. 
		Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови 
		Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків. 
		Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		Суд апеляційної інстанції, стягуючи із ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 2 051 989 гривень, що за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США станом на день ухвалення рішення еквівалентно 76 300 доларам США, та 65 100,07 гривень, керувався статтями 1158, 1160 ЦК України і дійшов висновку, що ці кошти є фактичними витратами, які понесли позивачі у зв`язку із вчиненням дій у майнових інтересах відповідача без її доручення.
		Проте такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим. 
		Згідно зі статтею 3 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Право на захист особа здійснює на свій розсуд (стаття 20 ЦК України).
		Відповідно до статті 11 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. 
		У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. 
		Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (стаття 303 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції).
		Подаючи позов,  ОСОБА_1 і ОСОБА_2 обґрунтували позовні вимоги тим, що внаслідок виконання обов`язку ОСОБА_3 вони набули прав кредитора у зобов`язанні щодо стягнення з неї заборгованості за договором позики і трьох процентів річних (статті 512, 514, 625, 1046, 1049 ЦК України). Мотивуючи вимоги про відшкодування сплаченого виконавчого збору, позивачі послалися на те, що задовольнили цю вимогу кредитора без згоди боржника з метою уникнення небезпеки втратити право на майно боржника, а саме право користування будинком (стаття 528 ЦК України).
		Суд апеляційної інстанції, застосовуючи до спірних правовідносин положення статей 1158, 1160 ЦК України, не звернув уваги на підстави і обґрунтування позову, у порушення вимог цивільного процесуального законодавства вийшов за межі позовних вимог та застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які не підлягали застосуванню, у зв`язку з чим оскаржуване рішення в частині правового обґрунтування підстав стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за позикою і виконавчого збору не може вважатися законним та обґрунтованим.
		Відповідно до частини першої статті 509, статті 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
		Статті 512, 513 ЦК України встановлюють, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, виконання обов`язку боржника третьою особою.Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
		Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до статей 516, 517 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. 
		Статті 1046, 1047 ЦК Українивизначають, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. 
		У статті 1049 ЦК України закріплено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
		Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (статті 625, 1050 ЦК України).
		Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що виконання третьою особою зобов`язань позичальника за договором позики має наслідком заміну кредитора у такому зобов`язанні і набуття цією особою права вимоги до боржника щодо повернення позики та сплати трьох процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.
		Суди попередніх інстанцій встановили, що  ОСОБА_1 і ОСОБА_2 повністю погасили заборгованість ОСОБА_3 перед ОСОБА_4 за позикою і нарахованими на суму позики трьома процентами річних, після чого ОСОБА_1 відступив ОСОБА_2 свої права вимоги до ОСОБА_3 щодо повернення відповідних сум. Таким чином, ОСОБА_2 набула статус остаточного кредитора у зобов`язанні щодо повернення коштів, боржником у якому є ОСОБА_3 .
		Також статтею 528 ЦК України визначено, що інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов`язанні і застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу.
		За таких обставин сплата ОСОБА_1 виконавчого збору у виконавчому провадженні з метою недопущення звернення стягнення на будинок по АДРЕСА_1 , у якому він і його дружина фактично проживають з дозволу власника ОСОБА_3 , також має наслідком набуття ним прав кредитора у цьому зобов`язанні, які він у подальшому відступив ОСОБА_2 . 
		Доводи касаційної скарги про те, що у дійсності між заявником і позивачами існувала домовленість, на виконання якої ОСОБА_3 і члени її сім`ї знялися із реєстрації у квартирі АДРЕСА_2 та надали можливість приватизувати її одноособово ОСОБА_1 з метою продажу для погашення боргу відповідача перед ОСОБА_4 , що свідчить про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача боргу, касаційний суд відхиляє. 
		Суд апеляційної інстанції при вирішенні справи правильно виходив із того, що відмова ОСОБА_3 і членів її сім`ї від особистого невідчужуваного права, яким є право користування квартирою (право наймача), не може розцінюватися як передача позивачу певних грошових коштів або майна і така відмова не може бути зарахована у відшкодування витрат, понесених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у зв`язку з погашенням заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_4 та виконавчого збору. 
		Твердження заявника про те, що на спірні правовідносини поширює дію глава 68 ЦК України «Доручення», оскільки вона доручила брату ОСОБА_1 вчиняти дії в її інтересах, касаційний суд вважає безпідставними. 
		Згідно зі статтею 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.
		У даному випадку ОСОБА_1 вчиняв дії щодо приватизації квартири АДРЕСА_2 від свого імені і ці дії не призвели до створення, зміни або припинення цивільних права і обов`язків ОСОБА_3 , так як стосувалися виключно його прав і обов`язків як одноособового наймача. 
		За таких обставин касаційний суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги у зазначеній частині не спростовують наявності у ОСОБА_2 права вимоги до ОСОБА_3 щодо повернення сплачених у рахунок погашення її заборгованості грошових коштів. 
		Крім того, враховуючи зміст статті 533 ЦК України, згідно з якою визначення у грошовому зобов`язанні його іноземного еквіваленту має наслідком те, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, касаційний суд відхиляє доводи заявника про наявність правових підстав для стягнення лише зазначеної позивачами у позовній заяві суми боргу у гривні (1 977 743 гривень) без урахування її еквіваленту у доларах США. 
		Оскільки суд апеляційної інстанції при вирішенні справи неправильно застосував до спірних правовідносин положення ЦК України і не встановив дійсну правову природу спірних правовідносин, у зв`язку з чим помилково стягнув заявлені до стягнення заборгованість за позикою і виконавчий збір як фактичні витрати, понесені позивачами у зв`язку з вчиненням дій в майнових інтересах відповідача без її доручення, касаційний суд відповідно до статті 412 ЦПК України змінює рішення апеляційного суду у частині мотивування правових підстав для стягнення з  ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості за позикою у розмірі 2 051 989 гривень, що за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США станом на день ухвалення рішення еквівалентно 76 300 доларам США, та 65 100,07 гривень виконавчого збору та зазначає, що правовою підставою стягнення зазначених сум є положення статей 512-517, 528, 625, 1046, 1049 ЦК України.
		Вирішуючи справу в частині стягнення авансового платежу і передбаченого попереднім договором штрафу, суд апеляційної інстанції виходив з доведеності отримання ОСОБА_3 авансу у розмірі 10 000 доларів США, який підлягає поверненню у іноземній валюті, та відсутності правових підстав для стягнення штрафу. 
		Касаційний суд погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції. 
		Відповідно до статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
		Якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмір завдатку або його вартості (частина перша статті 571 ЦК України).
		За змістом названих норм завдаток є доказом існування зобов`язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов`язання.
		Системний аналіз положень статей 546, 548 ЦК України дає підстави для висновку, що завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов`язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.
		Оскільки між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не укладено договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку про те, що передана ОСОБА_2 ОСОБА_3 під час оформлення попереднього договору грошова сума в розмірі 79 900 гривень, що за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США еквівалентно 10 000 доларам США, є авансом, який підлягає поверненню ОСОБА_2 .
		Визначаючи валюту, у якій підлягає стягненню авансовий платіж, суд апеляційної інстанції правильно послався на статтю 533 ЦК України і дійшов обґрунтованого висновку про те, що авансовий платіж підлягає поверненню у валюті зобов`язання - доларах США.
		Твердження заявника про те, що зобов`язання, яке виникло з попереднього договору від 15 травня 2012 року, виражене у національній валюті - гривні, тому аванс підлягає стягненню також у гривні, без урахування офіційного курсу відповідної валюти на день ухвалення судового рішення, касаційний суд відхиляє.
		Апеляційним судом встановлено, що на виконання попереднього договору  ОСОБА_3 передала ОСОБА_2 аванс у сумі 79 900 гривень, що є еквівалентом 10 000 доларів США.
		Стаття 524 ЦК України дозволяє визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, про що вказується у договорі. У такому разі сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (стаття 533 ЦК України).
		У зв`язку з неукладенням попереднього договору у погоджений строк, у  ОСОБА_3 виникло зобов`язання щодо повернення отриманого авансу ОСОБА_2 . Вказане зобов`язання вважатиметься виконаним належним чином після повернення кредитору суми у гривнях, еквівалентної отриманій при укладенні договору сумі у розмірі 10 000 доларів США.
		Посилання заявника на те, що у дійсності вона грошові кошти за попереднім договором не отримувала, касаційний суд вважає безпідставними, оскільки, проставивши на попередньому договорі свій особистий підпис,  ОСОБА_3 підтвердила, що грошову суму у розмірі 79 900 гривень, що є еквівалентом 10 000 доларів США, отримала від  ОСОБА_2 у момент підписання договору (пункт 6).
		За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про стягнення з   ОСОБА_3 авансового платежу у розмірі 268 937 гривень, що за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США станом на день ухвалення апеляційним судом рішення еквівалентно 10 000 доларам США, є правильним і доводи касаційної скарги його правильність не спростовують. 
		В частині вирішення позовних вимог про стягнення передбаченого попереднім договором від 15 травня 2012 року штрафу суд апеляційної інстанції правильно застосував положення статті 635 ЦК України та, встановивши відсутність доказів ухилення ОСОБА_3 від укладення договорів купівлі-продажу, обґрунтовано відмовив у його стягненні. Заявник законність і обґрунтованість рішення апеляційного суду у цій частині не заперечує. 
		За таких обставин касаційний суд відповідно до статті 410 ЦПК України залишає рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення авансу і штрафу за попереднім договором без змін. 
		Щодо судових витрат
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 
		Відповідно до частини першої цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 
		Оскільки суд касаційної інстанції змінив рішення суду апеляційної інстанції в частині мотивування правових підстав стягнення заборгованості за позикою і виконавчого збору, не змінюючи суму стягнення, а у іншій частині рішення апеляційного суду залишив без змін, правових підстав для зміни розподілу судових витрат немає.
		Щодо поновлення виконання рішення апеляційного суду
		Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його дії.
		За таких обставин касаційний суд відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України поновлює виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року у частині, залишеній без змін судом касаційної інстанції.
		Керуючись статтями 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_3 , подану її представником - адвокатом Чуріковою Тетяною Юріївною, задовольнити частково.
		Рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості за позикою і виконавчого збору змінити у частині мотивування підстав задоволення позову.
		У іншій частині рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року залишити без змін.
		Поновити виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року у частині, залишеній без змін судом касаційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:  В. С. Жданова  В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...