Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/18502/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Старі категорії; Позовне провадження; Спори про відшкодування шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 21.08.2019.
Дата набрання законної сили: 27.02.2019
Номер судового провадження: 61-13704ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		27 лютого 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 200/18502/14-ц
		провадження № 61-13704св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - судді Стрільчука В. А., 
		суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Дніпропетровське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Державна казначейська служба України, 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , 
		 
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, подану головою ліквідаційної комісії Братеньковим Віталієм Анатолійовичем, та касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 липня 2016 року, ухвалене колегією у складі суддів: Гайдук В. І., Калиновського А. Б., Єлізаренко І. А., 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, уточненим у вересні 2015 року, до Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (далі - Дніпропетровське МУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області), Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання і досудового слідства.
		В обґрунтування позову зазначив, що 14 жовтня 2010 року слідчим слідчого відділу Кіровського районного відділу Дніпропетровського МУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області (далі - СВ Кіровського РВ Дніпропетровського МУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області) за заявою ОСОБА_2 порушено щодо нього кримінальну справу № 65102088 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК України.
		У ході розслідування цієї кримінальної справи проведено обшук на складі Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро-Будінвест» (далі - ТОВ «Дніпро-Будінвест»), виявлено і вилучено будівельні матеріали, а саме м`яку покрівлю для даху і фурнітуру до неї. 
		Позивач вказує, що вказані будівельні матеріали придбані ним особисто і належать йому на праві власності, що підтверджується договором-заявкою № 41/04 за накладною № 117 від 4 квітня 2008 року.
		Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 3 липня 2012 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської від 23 липня 2012 року і ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2013 року, скасовано постанову від 14 жовтня 2010 року про порушення кримінальної справи № 65102088 і роз`яснено, що таке скасування тягне повернення вилучених речей та поновлення прав, щодо яких на час досудового слідства встановлювалися обмеження. 
		Неодноразові звернення до Дніпропетровського МУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області щодо повернення вилучених під час обшуку будівельних матеріалів не дали результату. Згідно з відповідями органу досудового слідства, дане майно, передане на зберігання потерпілому у кримінальній справі ОСОБА_2 , після скасування постанови про порушення кримінальної справи до органу досудового слідства не повернене і наразі місцезнаходження майна невідоме.
		Позивач вважає, що дії співробітників Дніпропетровського МУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області з передачі належних йому будівельних матеріалів зацікавленій особі є порушенням положень КПК України 1960 року і Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України від 27 серпня 2010 року N 51/401/649/471/23/125.
		За таких обставин ОСОБА_1 просив визнати дії співробітників Дніпропетровського МУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області щодо передачі належного йому майна ОСОБА_2 , що призвело до його втрати, протиправними та зобов`язати Державну казначейську службу України за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку виплатити йому у відшкодування завданих збитків 101 262,65 гривень, що є вартістю втраченого майна.
		Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та  мотиви їх прийняття
		Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2015 року, ухваленим у складі судді Шевцової Т. В., ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено. 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність визначених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» правових підстав для відшкодування позивачу майнової шкоди. Також суд виходив з того, що ОСОБА_1 не є власником вилучених зі складу ТОВ «Дніпро-Будінвест» будівельних матеріалів, тому їх передача на зберігання законному власнику ОСОБА_2 не є порушенням кримінального процесуального законодавства.
		Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 липня 2016 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. 
		Стягнено з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь  ОСОБА_1 у відшкодування майнової шкоди, завданої втратою вилученого майна, 101 262,65 гривень. 
		У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. 
		Задовольняючи позовні вимоги частково, апеляційний суд виходив з доведеності права власності позивача на втрачені будівельні матеріали, що свідчить про наявність правових підстав для відшкодування завданої йому у зв`язку з їх втратою майнової шкоди відповідно до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду». 
		 
		 
		Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали 
		У серпні 2018 року Дніпропетровське МУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області, в інтересах якого діє голова ліквідаційної комісії Братеньков В. А., звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просило рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 липня 2016 року в частині задоволених позовних вимог скасувати і залишити у цій частині в силі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2015 року. 
		Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції у оскаржуваній частині ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. 
		Заявник зазначає, що дії співробітників Дніпропетровського МУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області при розслідуванні кримінальної справи № 65102088, зокрема, щодо проведення обшуку і вилучення майна, не визнані протиправними чи незаконними, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню стаття 1176 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» і Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затверджене спільним наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року № 6/5/3/41.
		Суд апеляційної інстанції, на думку заявника, безпідставно посилався на те, що співробітники правоохоронних органів не здійснювали контроль за збереженням вилученого майна і його місцезнаходження невідоме, так як у справі є докази передання цього майна на відповідальне зберігання ОСОБА_2 , який після вимоги про його витребування повідомив, що дані будівельні матеріали можуть бути повернені ним при виконанні постанови Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 3 липня 2012 року у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
		У вересні 2016 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області, з метою унеможливлення безпідставного стягнення коштів з Державного бюджету України, звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 липня 2016 року скасувати і залишити в силі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2015 року. 
		Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. 
		Заявник зазначає, що  ОСОБА_1 не має права на відшкодування шкоди у порядку, визначеному Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», так як при обшуку і виїмці будівельних матеріалів для покриття даху зі складу ТОВ «Дніпро-Будінвест» вимоги кримінального процесуального законодавства не порушені і дії слідчих незаконними не визнавалися. 
		Вважає, що позивач не є власником вилучених будівельних матеріалів, тому немає підстав для висновку про завдання йому майнової шкоди. 
		Позиція інших учасників справи
		У лютому 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу Дніпропетровського МУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області, у яких послався на безпідставність її доводів. Зазначив, що скасування постанови про порушення кримінальної справи як незаконної свідчить про незаконність проведених у ході її розслідування слідчих дій, зокрема обшуку і виїмки майна. Майно, визнане речовими доказами у кримінальному провадженні, зберігається у органі дізнання чи досудового слідства, або передається на зберігання відповідному підприємству, установі чи організації, тобто передача його на зберігання потерпілому у кримінальній справі є незаконною.
		Також подав заперечення на касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області, у яких послався на безпідставність її доводів. Вважає, що у справі наявні усі докази на підтвердження його права власності на будівельні матеріали для покриття даху, а саме докази їх купівлі. Також його право власності підтверджується рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2012 року, яким ОСОБА_2 відмовлено у визнанні права власності на спірні будівельні матеріали. 
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпропетровського МУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області, в інтересах якого діє голова ліквідаційної комісії Братеньков В. А., та ухвалою цього суду від 26 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника прокурора Дніпропетровської області.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року справу за касаційними скаргами Дніпропетровського МУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області і першого заступника прокурора Дніпропетровської області призначено до судового розгляду. 
		Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що між ОСОБА_2 і ТОВ «Дніпро-Будінвест», директором якого є ОСОБА_1 , укладено договори підряду від 3 грудня 2007 року щодо будівництва житлового будинку.
		2 квітня 2008 року ОСОБА_1 за договором-заявкою №41/04 придбав будівельні матеріали для покриття даху будинку, а саме: черепицю, коник (карниз), килим, підкладочний килим, кровельні цвяхи, герметизуючий клей, вентилі, на загальну суму 40 048,35 гривень, що підтверджується виданою йому накладною від 4 квітня 2008 року № 117.
		4 квітня 2008 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Дніпро-Будінвест» договір відповідального зберігання майна № 1-0404, відповідно до умов якого та акта приймання-передачі № 1 від 4 квітня 2008 року передав на зберігання товариству зазначені будівельні матеріали. 
		14 жовтня 2010 року слідчий Кіровського СВ Дніпропетровського МУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області порушив кримінальну справу № 65102088 за фактом заволодіння майном ОСОБА_2 на суму 40 048,35 гривень шахрайським шляхом, тобто за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК України. 
		Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2010 року задоволено подання слідчого про проведення обшуку за місцезнаходженням ТОВ «Дніпро-Будінвест», директором якого є ОСОБА_1 , з метою виявлення майна, яке є об`єктом злочинного посягання, а саме м`якої покрівлі для даху та фурнітури до неї. 
		Згідно з протоколом обшуку від 15 жовтня 2010 року у ТОВ «Дніпро-Будінвест»  проведено обшук, у ході якого виявлено та вилучено, в тому числі, придбане за накладною № 117 від 4 квітня 2008 року майно (м`яку покрівлю для даху і фурнітуру).
		Вказані будівельні матеріали передані на зберігання ОСОБА_2 , про що той надав схоронну розписку від 15 жовтня 2010 року.
		З протоколу від 10 листопада 2010 року про виконання вимог статті 98-2 КПК України суди встановили, що ОСОБА_1 оголошено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК України.  
		Постановою слідчого Кіровського СВ Дніпропетровського МУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 19 листопада 2010 року кримінальну справу щодо   ОСОБА_1 припинено у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, проте постановою прокурора Кіровського району м. Дніпропетровська від 14 березня 2011 року вказана постанова скасована і кримінальна справа направлена до слідчого відділу для подальшого досудового розслідування.
		Постановою слідчого Кіровського СВ Кіровського СВ Дніпропетровського МУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 11 липня 2011 року кримінальну справу щодо ОСОБА_1 повторно припинено у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, проте постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2011 року вказану постанову скасовано і матеріали справи направлено на додаткове розслідування.
		Постановою слідчого Кіровського СВ Дніпропетровського МУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 21 жовтня 2011 року кримінальну справу щодо ОСОБА_1 втретє припинено у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, проте постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2011 року вказану постанову скасовано і матеріали справи направлено на додаткове розслідування.
		Також апеляційним судом встановлено, що постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 3 липня 2012 року, яка була залишена без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2012 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2013 року, скасовано постанову слідчого Кіровського СВ Дніпропетровського МУ ГУ МВС України від 14 жовтня 2010 року про порушення кримінальної справи № 65102088 за фактом заволодіння майном ОСОБА_2 на суму 40 048,35 гривень шахрайським шляхом, тобто за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК України. Суд дійшов висновку про порушення кримінальної справи за відсутності підстав для цього, що суперечить вимогам статті 94 КПК України 1960 року. Також суд вказав, що набрання цією постановою законної сили має наслідком скасування запобіжних заходів, повернення вилучених речей, а також поновлення прав, на які під час розслідування встановлювались обмеження.
		8 серпня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Кіровського СВ Дніпропетровського МУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області із заявою про повернення вилучених під час обшуку матеріальних цінностей, на яку 28 серпня 2012 року та 5 вересня 2012 року отримав відповіді щодо неможливості їх повернення у зв`язку з наявністю між ним і ОСОБА_2 , у якого будівельні матеріали фактично знаходяться, цивільного спору щодо права власності на них.
		У період з 2013 року по 2014 рік ОСОБА_1 неодноразово звертався до Кіровського СВ Дніпропетровського МУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області з клопотанням про повернення будівельних матеріалів, проте майно йому не повернено. 
		Також апеляційний суд встановив, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2013 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову про визнання права власності на будівельні матеріали (м`яку покрівлю для даху і фурнітуру), придбані у приватного підприємця ОСОБА_3 відповідно до договору-заявки № 41/04 від 2 квітня 2008 року на загальну суму 40 048,35 гривень. 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на зазначене рішення у зв`язку з її необґрунтованістю.
		Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови 
		Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків. 
		Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		Статтями 316, 317 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (стаття 328 ЦК України).
		Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні, а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
		Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		У національному законодавстві такий принцип закріплений у статті 41 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
		Встановивши, що ОСОБА_1 придбав спірні будівельні матеріали за власні кошти і у складських приміщеннях ТОВ «Дніпро-Будінвест» вони зберігалися на підставі укладеного із ним договору, що іншими учасниками справи не спростовано, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач є власником цього майна і має право вимагати його повернення після скасування постанови про порушення кримінальної справи.
		Право особи на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, у встановлених законом випадках, передбачене статтею 1176 ЦК України. Згідно з цією статтею порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
		Таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі - Закон).
		Шкода, завдана громадянину внаслідок незаконного проведення в ході розслідування кримінальної справи обшуку і виїмки, відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (частина друга статті 1 Закону у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин). 
		Згідно зі статтею 3 Закону у тій же редакції за наведених у статті 1 випадках громадянинові відшкодовується (повертається) майно, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, а також майно, на яке накладено арешт.
		Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом, виникає, зокрема, у разі встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, а також у разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину. 
		Приводи і підстави для порушення кримінальної справи встановлені статтею 94 КПК України 1960 року, який був чинний станом на день прийняття постанови про порушення кримінальної справи № 65102088. Згідно з частиною другою цієї статті справа може бути порушена тільки у тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. 
		Згідно зі статтею 98 КПК України 1960 року після порушення справи слідчий починає досудове слідство, а орган дізнання починає дізнання.
		В ході здійснення досудового слідства у кримінальній справі слідчий, за вмотивованою постановою судді, має право проводити обшук у володінні особи і, за своєю постановою, виїмку матеріальних цінностей (статті 177, 198 КПК України 1960 року).
		Одночасно статтею 236-7 КПК України 1960 року передбачено право особи, щодо якої порушена кримінальна справа, оскаржити до суду постанову про порушення справи. Така скарга підлягає розгляду у порядку статті 236-8 цього Кодексу.
		Згідно з частиною п`ятнадцятою статті 236-8 КПК України від 1960 року за результатами розгляду скарги, залежно від того, чи були при порушенні справи додержані вимоги статей 94, 97, 98 цього Кодексу, суддя своєю мотивованою постановою: 1) залишає скаргу без задоволення; 2) задовольняє скаргу, скасовує постанову про порушення справи і виносить постанову про відмову в порушенні справи. 
		Набрання законної сили постановою судді про скасування постанови про порушення справи тягне за собою скасування запобіжних заходів, повернення вилучених речей та поновлення прав, щодо яких на час досудового слідства встановлювались обмеження. 
		Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що скасування судом у порядку статті 236-8 КПК України 1960 року постанови про порушення кримінальної справи є підставою для відшкодування особі шкоди, якої вона зазнала в ході досудового слідства, у порядку Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду». Слідчі дії, проведені у кримінальній справі, постанова про порушення якої скасована судом як незаконна, також не можуть вважатися законними у розумінні зазначеного Закону.
		Встановивши, що постанова слідчого Кіровського СВ Дніпропетровського МУ ГУ МВС України від 14 жовтня 2010 року про порушення кримінальної справи № 65102088 скасована судом як така, що прийнята за відсутності передбачених кримінальним процесуальним законодавством підстав, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вартість майна, вилученого у позивача в ході досудового слідства і втраченого, підлягає відшкодуванню у порядку Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».
		Згідно зі статтями 78, 79 КПК України 1960 року предмети, які були об`єктом злочинних дій, є речовими доказами. Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації. В окремих випадках речові докази можуть бути до  вирішення справи в суді повернуті їх володільцям, якщо це можливо без шкоди для успішного провадження в справі. 
		Порядок зберігання речових доказів, вилучених у ході обшуку, визначений Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженою спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України від 27 серпня 2010 року N 51/401/649/471/23/125  (далі - Інструкція).
		Згідно з пунктами 13, 14 Інструкції речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації, про що складається протокол. 
		Відповідальним за зберігання речових доказів, цінностей та іншого майна, вилученого у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи і яке зберігається окремо від справи, є співробітник установи, який призначається спеціальним наказом прокурора, керівника органу служби безпеки, начальника органу внутрішніх справ, підрозділу податкової міліції або керівника апарату суду. Підставою для поміщення речових доказів на зберігання є постанова працівника органу дізнання, слідчого, прокурора, судді. 
		Апеляційним судом встановлено, що на зберігання відповідному підприємству, установі чи організації вилучені у ОСОБА_1 будівельні матеріали слідчий не передавав, як і не приймав постанову про поміщення цього майна на зберігання до відповідного сховища у органі досудового слідства. Вилучена м`яка покрівля для даху і фурнітура передані на зберігання потерпілому у кримінальній справі ОСОБА_2 , що суперечить Інструкції, яка таку можливість не передбачає. 
		Майно, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, за наявності встановлених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» підстав, повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно.  
		Вартість майна визначається за цінами, що діють на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди. У разі пошкодження майна завдана шкода відшкодовується повністю (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
		Згідно з пунктом 14 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення), майно, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, повертається в натурі тією установою або органом, у якого воно знаходиться, у місячний термін з дня звернення громадянина.
		У разі, коли повернення майна в натурі неможливе, за рахунок підприємств, установ, організацій, яким воно було передано безоплатно, відшкодовується його вартість. При недостатності у них коштів для відшкодування шкоди вартість майна (частина вартості) відшкодовується за рахунок державного бюджету.
		У випадках, коли майно було знищене, втрачене або пошкоджене під час знаходження у розпорядженні органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури чи суду, громадянин має право звернутися до цих органів з  вимогою про відшкодування вартості майна. 
		Розгляд зазначеної вимоги громадянина до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду провадиться в місячний термін.
		Якщо вимога про повернення майна або відшкодування його вартості у безспірному порядку не задоволена або громадянин не згодний з прийнятим рішенням, він має право звернутися до суду в порядку позовного провадження. Вартість майна при відшкодуванні визначається за цінами, що діють на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди.
		Аналіз змісту Положення свідчить про те, що за рахунок підприємств, установ, організацій передане їм і втрачене майно відшкодовується у разі, якщо така передача відбулася правомірно, тобто на підставі відповідних положень Інструкції.
		Встановивши що слідчий Кіровського СВ Дніпропетровського МУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області, у порушення вимог кримінального процесуального законодавства, передав вилучені у позивача будівельні матеріали для покрівлі даху і фурнітуру ОСОБА_2 , який використав їх за призначенням, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вартість цих матеріалів піддягає відшкодуванню позивачу за рахунок коштів Державного бюджету, оскільки відповідальним за належне зберігання майна був відповідний орган досудового слідства. 
		Касаційний суд відхиляє доводи Дніпропетровського МУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області про те, що дії співробітників органу досудового слідства при розслідуванні кримінальної справи № 65102088 не визнані протиправними чи незаконними, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню стаття 1176 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» і Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затверджене спільним наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року № 6/5/3/41.
		Як встановлено апеляційним судом, постанова про порушення кримінальної справи № 65102088 скасована судом як така, що прийнята за відсутності приводів і підстав, та є незаконною, тому проведені у ході розслідування кримінальної справи слідчі дії не можуть вважатися законними. 
		Крім того, як зазначено у пункті 3 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» право на  відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку відмови в порушенні кримінальної справи.
		У статті 236-8 КПК України 1960 року зазначено, що у разі задоволення скарги на постанову про порушення кримінальної справи суддя скасовує постанову про порушення справи і виносить постанову про відмову в порушенні справи. 
		Та обставина, що у постанові Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 3 липня 2012 року про скасування постанови про порушення кримінальної справи № 65102088 не зазначено про відмову у порушенні справи, не змінює зміст кримінального процесуального закону, згідно з яким прийняття судом відповідного рішення має наслідком відмову у порушенні кримінальної справи.
		Посилання Дніпропетровського МУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області на те, що співробітники правоохоронних органів здійснювали контроль за збереженням вилученого майна, його передача на відповідальне зберігання ОСОБА_2 документально оформлена і за фактом неправомірного розпорядження цим майном розпочато кримінальне провадження, не мають правового значення для вирішення цієї справи.
		Відповідно до вимог КПК України 1960 року і Інструкції слідчий не мав підстав для передачі вилученого у ОСОБА_1 майна  ОСОБА_2 , який мав статус потерпілого у кримінальному провадженні. Такі дії слідчого призвели до фактичної втрати вилучених будівельних матеріалів, оскільки використання їх за призначенням (покрівля даху) призвело до зміни їх характеристик як предметів матеріального світу.
		З огляду на таке, посилання заявника на здійсненні співробітниками правоохоронних органів контролю за збереженням вилученого майна та розпочате за фактом його неправомірного розпорядження кримінальне провадження не спростовують наявності у позивача права, визначеного Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», на відшкодування вартості цього майна, яке фактично втрачене через порушення органом досудового розслідування порядку його зберігання. 
		Помилковими є твердження першого заступника прокурора Дніпропетровської області про те, що ОСОБА_1 не має права на відшкодування шкоди у порядку, визначеному Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», так як при обшуку і виїмці вимоги кримінального процесуального законодавства не порушені.
		Підстави для відшкодування шкоди у порядку цього Закону визначені у статті 2; за наявності визначених даною статтею підстав встановлення судовим рішенням порушень вимог кримінального процесуального законодавства при вчиненні конкретної слідчої дії не вимагається.
		Доводи першого заступника прокурора Дніпропетровської області про те, що  позивач не є власником вилучених будівельних матеріалів, тому немає підстав для висновку про завдання йому майнової шкоди, касаційний суд вважає помилковими.
		Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 придбав спірні матеріали і згідно з договором відповідального зберігання передав їх до складських приміщень ТОВ «Дніпро-Будінвест», з яких вони вилучені у ході обшуку. Також встановлено, що ОСОБА_2 у позові щодо визнання права власності на дані будівельні матеріали відмовлено. 
		Системний аналіз статей 328, 655 ЦК України дає підстави для висновку, що придбання особою товару породжує у неї право власності на нього, якщо інше не встановлено договором або законом. 
		Оскільки апеляційним судом не встановлено, що спірні будівельні матеріали придбані ОСОБА_1 за кошти ОСОБА_2 або згідно з договором підряду вони є власністю замовника будівництва незалежно від особи покупця, посилання першого заступника прокурора Дніпропетровської області на те, що ці матеріали в дійсності належать ОСОБА_2 , є безпідставними.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про  захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. 
		Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. 
		Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
		За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін. 
		Щодо судових витрат
		Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, подану головою ліквідаційної комісії Братеньковим Віталієм Анатолійовичем, залишити без задоволення.
		Касаційну скаргупершого заступника прокурора Дніпропетровської області залишити без задоволення.
		Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 липня 2016 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		ГоловуючийВ. А. СтрільчукСудді:  С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний О. В. Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...