Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 260/792/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них.
Надіслано для оприлюднення: 22.08.2019. Зареєстровано: 23.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 23.08.2019.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		Р І Ш Е Н Н Я
		і м е н е м  У к р а ї н и
		 
		22 серпня 2019 року м. Ужгород№ 260/792/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-німецьке підприємство "ХОХ-БЕРЕГ" ЛТД до Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування індивідуальної податкової консультації, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-німецьке підприємство "ХОХ-БЕРЕГ" ЛТД    звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просить: 1) визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію, надану ТОВ "Спільне Українсько-Німецьке Підприємство "Хох-Берег" ЛТД" в листі Державної фіскальної служби України від 28 лютого 2019 року №818/ІПК/10/07-16-13-02-12; 2) визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію, надану ТОВ "Спільне Українсько-Німецьке Підприємство "Хох-Берег" ЛТД" в листі Державної фіскальної служби України від 11 квітня 2019 року №1558/6/99-99-13-02-03-15/ІПК.
		Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що підприємство здійснює перевезення працівників до місця їх роботи та до місця їх проживання за узгодженими маршрутом та тарифом. При цьому кількість працівників постійно змінюється, у зв`язку з чим такі витрати персоніфікувати неможливо. 30 січня 2019 року позивач звернувся до ДФС України з прохання надати індивідуальну податкову консультацію щодо включення вартості таких послуг до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника як додаткове благо, у відповідь на що відповідач підтвердив включення вартості таких до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника як додаткове благо та необхідності оподаткування на загальних підставах у порядку, визначеному Податковим кодексом України. Вважає, що надана індивідуальна податкова консультація суперечить змісту податку з доходів фізичних осіб, природі додаткового блага, оскільки таке слід розглядати як виплати, що мають пільговий характер, містять істотний особистий елемент та надання яких особі не пов`язане з виконуваною нею працею, а отже суперечить чинному законодавству.
		Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.06.2019 р. відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.
		08 липня 2019 року до Закарпатського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 04.07.2019 р., відповідно до змісту якого проти задоволення позову заперечує з мотивів його безпідставності. Зокрема, вважає, що оскаржена податкова консультація надана позивачу відповідно до ст. 52 Податкового кодексу України, а висновки зроблені в межах діючого законодавства України. Так, виключний перелік доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника, регламентується нормами ст. 165 Податкового кодексу України та не містить доходу у вигляді вартості послуг з перевезення працівників з місця збору до роботи та назад. Тому такий відноситься до додаткового блага та підлягає оподаткуванню.
		15 липня 2019 року представник позивач надіслав до суду відповідь на відзив, в якій наголошує, що відповідачем помилково віднесено вартість послуг з перевезення роботодавцем працівників з місця збору до роботи та назад до додаткового блага, оскільки такий висновок не ґрунтується на нормах чинного законодавства. Зауважує, що вартість таких послуг не може вважатися доходом з огляду на те, що не призводить до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податків, та не має такої ознаки як персоніфікація, що означає обов`язкову наявність ідентифікуючих ознак особи, яка його отримує.
		 
		Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
		 
		Судом встановлено, що 30 січня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-німецьке підприємство "ХОХ-БЕРЕГ" ЛТД (далі - ТОВ СУНП «ХОХ-БЕРЕГ» ЛТД) листом №21 звернулося до начальника Головного управління ДФС у Закарпатській області з метою отримання індивідуальної податкової консультації з наступних питань: 
		1) чи включається вартість послуг з перевезення працівників до місця роботи та назад, яке організовуються юридичною особою (роботодавцем), до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника як додаткове благо або інший дохід і оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах, якщо не можна достовірно ідентифікувати дані витрати з перевезення, а саме: підприємство проводить перевезення працівників за узгодженим маршрутом і узгодженим тарифом, тобто за 1 кілометр перевезення незалежно від кількості працівників, і від місця посадки працівників платиться в середньому 14 грн. за кілометр. При цьому бувають випадки, коли працівники хворіють або ж добираються власним транспортом. Тобто кількість працівників постійно змінюється, через що не можна достовірно ідентифікувати дані витрати;
		2) якщо потрібно включити дані витрати у доходи працівників, тоді яким методом провести дану ідентифікацію, або ж якщо це неможливо, надати обґрунтоване підтвердження щодо не включення таких витрат у доходи працівників (арк. спр. 11).
		Листом №818/ІПК/10/07-16-13-02-12 від 28.02.2019 р. ТОВ СУНП «ХОХ-БЕРЕГ» ЛТД надано індивідуальну податкову консультацію, відповідно до якої роз`яснено, що вартість послуг з перевезення працівників з місця збору до роботи та назад, яке організовується юридичною особою (роботодавцем), включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку як додаткове благо та оподатковується на загальних підставах у порядку, визначеному ст. 168 Податкового кодексу України (арк. спр. 12 - 13).
		11 березня 2019 року ТОВ СУНП «ХОХ-БЕРЕГ» ЛТД повторно звернулося до Головного управління ДФС України з листом №3 щодо надання індивідуальної податкової консультації, в якому у зв`язку не включенням до складу додаткового блага вартості проїзду працівників згідно п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, на який посилається контролюючий орган в листі №818/ІПК/10/07-16-13-02-12 від 28.02.2019 р., та не роз`ясненням порядку оподаткування таких доходів в разі неможливості персоніфікувати витрати, просить надати нову індивідуальну податкову консультацію щодо наступного:
		1) підприємство організовує колективну доставку працівників до місця роботи і назад, та не може вести персоніфікований облік наданих транспортних послуг щодо кожного працівника, тому що автобуси забирають працівників з різних місць посадки, а також бувають випадки, що працівники тимчасово не працюють, інколи добираються власним транспортом або знаходяться у відпустці. Тобто кількість працівників щодня буває різною. Також договори на перевезення працівників заключені з фізичними особами-підприємцями щодо оплати послуг перевезення працівників, оплачуються за 1 км оплати проїзду, а не на кількість перевезених працівників. Отже підприємство не може персоніфікувати витрати на проїзд працівників. Тому просить надати консультацію щодо того, чи оподатковувати податком з доходів фізичних осіб, військовим збором та єдиним соціальним внеском вартість наданих послуг на перевезення працівників, які не можна персоніфікувати, і якщо так, яким методом включити в доходи працівників дану послугу (арк. спр. 14 - 15).
		Листом №1558/6/99-99-13-02-03-15/ІПК від 11.04.2019 р. Державна фіскальна служба України повідомила заявника, що виключний перелік доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника, регламентується нормами ст. 165 Податкового кодексу України та не містить доходу у вигляді вартості послуг з перевезення працівників з місця збору до роботи та назад. Разом з тим, доходи, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника визначено п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, до якого, зокрема, відноситься додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 кодексу) у вигляді, в тому числі, вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни. Положеннями кодексу не передбачено звільнення від сплати податків та зборів працівників, які скористалися послугою з безоплатного перевезення їх з місця збору до роботи та назад, організованої для них роботодавцем, у зв`язку з відсутністю, на думку товариства, можливості персоніфікувати зазначених працівників. Враховуючи вищенаведене роз`яснено, що такий дохід оподатковується відповідно до пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України як додаткове благо на загальних підставах (арк. спр. 16 - 17).
		Вважаючи вищенаведені   індивідуальні    податкові консультації такими, що суперечать нормам податкового законодавства, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
		Надаючи правову оцінку оскаржуваним індивідуальним податковим консультаціям, суд виходить з наступного.
		Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010 р. (далі - ПК України).
		Норми пп.14.1.172 п.14.1 ст.14 ПК України надають визначення поняттю «індивідуальна податкова консультація», відповідно до якого такою є роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.
		Порядок надання та наслідки застосування податкових консультацій регламентуються положеннями ст.ст. 52 та 53 ПК України.
		Так, відповідно до п. 52.1 ст. 52 ПК України, за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
		П. 52.3 ст. 52 ПК України зазначено, що за вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов`язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.
		Згідно ст. 53 ПК України не може бути притягнуто до відповідальності, включаючи фінансової (штрафні санкції та/або пеня), платника податків (податкового агента та/або його посадову особу), який діяв відповідно до індивідуальної податкової консультації, наданої йому у письмовій формі, а також узагальнюючої податкової консультації, за діяння, що містить ознаки податкового правопорушення, зокрема на підставі того, що у подальшому така податкова консультація була змінена або скасована.
		Відповідно до п.53.2. ст.53 ПК України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.
		Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.
		Тобто, отримання позивачем згідно чинного законодавства України індивідуальної податкової консультації є юридично значимим для підприємства, оскільки безпосередньо впливає на його права та інтереси в сфері оподаткування. 
		Спеціальним законодавством визначено порядок оскарження податкової консультації, яким чітко визначено, що у випадку суперечностей нормам або змісту відповідного податку вона підлягає скасуванню.
		Оскаржені індивідуальні податкові консультації стосуються питання включення до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку з доходів фізичних осіб в якості додаткового блага вартості послуг з перевезення працівників з місця збору до роботи та назад, які організовуються юридичною особою (роботодавцем), та їх оподаткування у разі неможливості персоніфікувати осіб, яким такі послуги були надані.
		Відповідно до наданого у пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначення поняттю «дохід з джерелом походження з України», таким є будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору.
		П. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.12.1999 р. №290 встановлено, що дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визнана.
		Тобто, визначальною ознакою доходу платника податку, як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку.
		Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 року у справі №826/2226/15.
		За правилами пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).
		Відповідно до пп. 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України, додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
		Аналіз правової природи загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та додаткового блага як його складової частини дає підстави для висновку, що таке повинно бути персоніфікованим та пов`язаним із конкретною фізичною особою - платником податків, створювати певні вигоди для такої особи, надаватися податковим агентом та бути вираженим у грошовій формі, у формі матеріальних або нематеріальних цінностей, послугах чи інших видах доходу.
		Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України є вичерпним.
		Нормативно обґрунтовуючи надану індивідуальну податкову консультація, контролюючий орган посилається на положення абз. е) пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України, відповідно до яких до складу додаткового блага відноситься вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у підпункті 165.1.53 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу. З огляду на зазначене, а також на те, що вартість послуг з перевезення працівників з місця збору до роботи та назад не відноситься до виключного переліку доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника відповідно до ст. 165 ПК України, такі підлягають оподаткуванню в загальному порядку.
		Проте суд не може погодитися з таким висновком контролюючого органу у зв`язку з наступним.
		З проведеного правового аналізу поняття «додаткове благо» суд дійшов висновку, що таке слід розглядати як виплати, які мають пільговий характер та містять істотний особистий елемент.
		Отже, норми ПК України зобов`язують податкового агента утримати та перерахувати до бюджету податок на доходи фізичних осіб виключно у випадку нарахування відповідного оподатковуваного доходу, зокрема, у вигляді додаткового блага, виплаченого платнику податків, що, в свою чергу, підлягає обов`язковій наявності ідентифікуючих ознак особи, яка отримує такий оподатковуваний дохід.
		В своїх листах №21 від 30 січня 2019 року та №3 від 11 березня 2019 року «Щодо надання індивідуальної податкової консультації» ТОВ СУНП «ХОХ-БЕРЕГ» ЛТД просить роз`яснити порядок оподаткування, в разі потреби, вартості наданих працівникам послуг з перевезення з місця збору до місця роботи і назад саме з урахуванням неможливості персоніфікувати такі витрати поособово у зв`язку відсутністю можливості ведення обліку таких осіб.
		Проте контролюючий орган в наданих індивідуальних податкових консультаціях дану обставину не врахував.
		Суд зауважує, що відповідно до абз. а) до пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України, до складу доходу, отриманого платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) включається вартість використання житла, інших об`єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.
		Разом з тим, додатково до винятків, передбачених підпунктом "а" цього підпункту, не вважаються додатковим благом платника податку, в тому числі, доходи, одержані у формі та розмірах, що підлягають включенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.          
		Відповідно до п. 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 31 грудня 1999 року №318, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
		До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.
		Тому причин виключення з собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт та наданих послуг витрат на доставку працівників суд не вбачає.
		Згідно статті 94 Кодексу законів про працю України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		Згідно п. 1.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року №5 (далі - Інструкції), для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці.
		До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
		П. 3.21 Інструкції передбачено, що витрати на перевезення працівників до місця роботи як власним, так і орендованим транспортом (крім оплати праці водіїв) відносяться до інших виплат, що не належать до фонду оплати праці.
		Підсумовуючи вищенаведене, суд вважає, що оскільки витрати на перевезення працівників в даному випадку не мають індивідуального характеру та не розподіляються між працівниками, не відносяться до фонду оплати праці, відтак вартість перевезення не є об`єктом   оподаткування податком на доходи фізичних осіб.
		Згідно п. 161 підрозділу 10 «Перехідні положення» ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. 
		П.п. 1.1 та 1.2 підрозділу 10 «Перехідні положення» ПК України визначено, що платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
		Враховуючи те, що суд дійшов висновку про не віднесення витрат на перевезення працівників до доходів, визначених ст. 163 ПК України, то, відповідно, такі витрати не є об`єктом оподаткування військовим збором.
		Ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Суд вважає, що відповідач всупереч положенням ч. 2 ст. 77 КАС України не довів правомірності оскаржених індивідуальних податкових консультацій, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		Ч. 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Нормами ч. 1 ст. 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. 
		Відповідно до ч. 3 зазначеної статті, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:
		1) на професійну правничу допомогу;
		2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;
		3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
		4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
		5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
		Позивач також просив стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Ч. 4 зазначеної статті встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Так, на підтвердження понесених витрат на оплату послуг адвоката позивач долучив копію договору про надання правничої допомоги від 14 травня 2019 р. №09/АО; рахунок №1/09/АО від 14 травня 2019 р. на суму 6000,00 грн.; акт приймання-передавання виконаних робіт (наданих послуг) від 02 серпня 2019 р., детальний опис робіт (наданих послуг), відповідно до яких вартість наданих послуг правової допомоги складає 6000,00 грн., та платіжне доручення від 20.05.2019 р. щодо перерахунку суми 6000,00 грн. (арк. спр. 100 - 108).
		Проти заявленої до відшкодування суми понесених судових витрат представник відповідача жодних заперечень не подав.
		Згідно ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
		Ч. 7 ст. 134 КАС України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		В свою чергу ч.ч 7 та 9 зазначеної статті встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). 
		Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.
		Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у додатковому рішенні від 25 січня 2019 року (справа №9901/350/18), у додатковій постанові від 12 вересня 2018 року (справа №810/4749/15), у постанові від 15 травня 2018 року (справа №821/1594/17) та у постанові Великої Палати у складі Верховного Суду від 27 червня 2018 року (справа №826/1216/16).
		За таких обставин, враховуючи приписи ч. 7 ст. 134 КАС України та відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, суд дійшов висновку, що з бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України підлягає стягненню 6000,00 грн. понесених позивачем витрат на правничу допомогу.
		 
		Керуючись ст. 241, 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-німецьке підприємство "ХОХ-БЕРЕГ" ЛТД    (місцезнаходження: вул. Петефі, буд. 29, с. Великі Береги, Берегівський район, Закарпатська область, 90242, код ЄДРПОУ - 20457014) до Державної фіскальної служби України (місцезнаходження: пл. Львівська, буд. 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ - 39292197) про визнання протиправними та скасування індивідуальної податкової консультації - задовольнити повністю.
		 
		2. Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію, надану ТОВ "Спільне Українсько-Німецьке Підприємство "Хох-Берег" ЛТД" в листі від 28 лютого 2019 року №818/ІПК/10/07-16-13-02-12.
		 
		3. Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію, надану ТОВ "Спільне Українсько-Німецьке Підприємство "Хох-Берег" ЛТД" в листі Державної фіскальної служби України від 11 квітня 2019 року №1558/6/99-99-13-02-03-15/ІПК8. 
		 
		4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (м. Київ, Львівська площа, буд. 8, код ЄДРПОУ 39292197) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-німецьке підприємство "ХОХ-БЕРЕГ" ЛТД  (місцезнаходження: вул. Петефі, буд. 29, с. Великі Береги, Берегівський район, Закарпатська область, 90242, код ЄДРПОУ - 20457014) судові витрати у розмірі 9842,00 грн. (Дев`ять тисяч вісімсот сорок дві гривень 00 коп.).
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).
		 
		 
		СуддяР.О. Ващилін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...