Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 295/13613/16-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них.
Надіслано для оприлюднення: 22.08.2019. Зареєстровано: 23.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 23.08.2019.
Дата набрання законної сили: 21.08.2019
Номер судового провадження: К/9901/23067/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		21 серпня 2019 року 
		Київ
		справа №295/13613/16-а
		адміністративне провадження №К/9901/23067/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 295/13613/16-а
		за позовом ОСОБА_1 
		до Головного Управління пенсійного фонду України в Житомирській області
		про виплату в повному обсязі призначеної пенсії та стягнення заборгованості по нарахованій але не виплаченій пенсії
		за касаційною скаргою Головного Управління пенсійного фонду України в Житомирській області
		на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року (колегія суддів: Капустинський М.М., Мацький Є.М., Шидловський Б.В.),
		В С Т А Н О В И В :
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		27 жовтня 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного Управління пенсійного фонду України в Житомирській області (далі по тексту відповідач), в якому просила:
		- зобов`язати Головне Управління пенсійного фонду України в Житомирській області нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 з 06 березня 2015 року в повному обсязі пенсію, без обмеження кінцевої дати, у розмірі, перерахованому відповідно до постанови Богунського районного суду м. Житомира від 21 жовтня 2015 року у справі № 295/13459/15-а та раніше поданих документів, при первинному призначенні пенсії 26 грудня 2013 року;
		- стягнути з Головного Управління пенсійного фонду України в Житомирській області заборгованість у виплаті нарахованої, але не виплаченої пенсії, згідно постанови Богунського районного суду м. Житомира від 21 жовтня 2015 року у справі № 295/13459/15-а пенсії з 06 березня 2015 року по 31 жовтня 2016 року в сумі 10 тисяч 821 грн. 97 коп., яка фактично була перерахована після 01 квітня 2016 року.
		В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначила, що відповідач не виконує постанову Богунського районного суду м. Житомира від 21 жовтня 2015 року у справі № 295/13459/15-а щодо виплати перерахованої пенсії, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, а також відповідач не виплачує пенсію у розмірі визначеному рішенням суду.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Постановою Богунського районного суду м. Житомира від 23 січня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.
		Зобов`язано Головне Управління пенсійного фонду України в Житомирській області нараховувати та виплачувати позивачу, інваліду армії І групи, з 06 березня 2015 року в повному обсязі, без обмеження кінцевої дати, перераховану, відповідно до постанови Богунського районного суду м. Житомира від 21 жовтня 2015 р. пенсію, первинно призначену з 26 грудня 2013 року. 
		Стягнуто з Головного Управління пенсійного фонду України в Житомирській області нараховану але не виплачену позивачу, інваліду армії І групи пенсію, згідно постанови Богунського районного суду м. Житомира від 21 жовтня 2015 року з 06 березня 2015 року по 31 березня 2016 року в сумі 10821 (десять тисяч вісімсот двадцять одна грн.) 97 коп.
		Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку.
		Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції змінено.
		Стягнуто з Головного Управління пенсійного фонду України в Житомирській області нараховану але не виплачену позивачу, інваліду армії І групи пенсію, згідно постанови Богунського районного суду м. Житомира від 21 жовтня 2015 року з 06 березня 2015 року по 31 жовтня 2016 року в сумі 10821 (десять тисяч вісімсот двадцять одна грн.) 97 коп.
		Зобов`язано Головне Управління пенсійного фонду України в Житомирській області нараховувати та виплачувати позивачу, інваліду армії І групи, з 01 листопада 2016 року в повному обсязі, без обмеження кінцевої дати, перераховану, відповідно до постанови Богунського районного суду м. Житомира від 21 жовтня 2015 року пенсію, первинно призначену з 26 грудня 2013 року.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, індексація та одноразова грошова допомога при звільненні, з яких сплачено страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, відносяться до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з розміру якого обчислюється пенсія.
		Оскільки заборгованість у виплаті нарахованої, але не виплаченої пенсії, згідно постанови Богунського районного суду м. Житомира від 21 жовтня 2016 року у справі № 295/13459/15-а, яка фактично була перерахована після 01 квітня 2016 року, суд апеляційної інстанції уточнив період, замінив кінцеву дату "31 березня 2016 року" на "31 жовтня 2016 року" та зобов`язав Головне Управління пенсійного фонду України в Житомирській області нараховувати та виплачувати позивачу, інваліду армії І групи, уже не з 06 березня 2015 року, а з 01 листопада 2016 року в повному обсязі, без обмеження кінцевою датою, перераховану, відповідно до постанови Богунського районного суду м. Житомира від 21 жовтня 2015 року пенсію, первинно призначену з 26 грудня 2013 року.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційна скарга надійшла до суду 06 квітня 2017 року.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 295/13613/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
		У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі  КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
		Верховний Суд ухвалою від 20 серпня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 295/13613/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 21 серпня 2019 року.
		При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено те, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію за станом здоров`я відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
		Постановою Богунського районного суду м. Житомира від 21 жовтня 2015 року у справі № 295/13459/15-а, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року, задоволено позов ОСОБА_1 та зобов`язано Головне управління в Житомирській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі довідок командира військової частини НОМЕР_1 , що є правонаступником військової частини НОМЕР_2 , №301 та №302 від 06 серпня 2015 року з 06 березня 2015 року.
		Оскільки відповідачем здійснено перерахунок пенсії і утворено заборгованість по її виплаті, фактично, на думку позивача, рішення не виконано, остання, вважаючи, що її права, свободи та законні інтереси порушені, звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що на виконання постанови Богунського районного суду м. Житомира від 21 жовтня 2015 року, відповідачем здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_2 на підставі довідок командира військової частини НОМЕР_1 №301 та №302 від 06 серпня 2015 року, а також проведено нарахування суми коштів за період з 06 березня 2015 року по 31 жовтня 2016 року в сумі 10821,97 гривень. У зв`язку з цим рішення суду виконане в повному обсязі і виконавче провадження закрито.
		Натомість, суди дійшли помилкових висновків щодо обґрунтованості позову ОСОБА_1 та прийняття рішення про його задоволення. 
		Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є частково прийнятними з огляду на наступне.
		Як убачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись із цим позовом, фактично просить суд зобов`язати Головне Управління пенсійного фонду України в Житомирській області виконати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 21 жовтня 2016 року у справі № 295/13459/15-а, відповідно до якого позивачу здійснено перерахунок пенсії та донараховано 10821,97 гривень.
		Тобто, предметом спору в частині позовних вимог про: визнання протиправною бездіяльності відповідачів; зобов`язання відповідача нараховувати та виплачувати позивачу в повному обсязі без обмеження кінцевої дати перераховану відповідно до постанови Богунського районного суду м. Житомира від 21 жовтня 2016 року пенсії, - є виконання відповідачем судового рішення в адміністративній справі № 295/13459/15-а, і намагання позивача в такий спосіб зобов`язати Головне Управління пенсійного фонду України в Житомирській області виконати це судове рішення.
		Положеннями частини другої статті 14, частини першої статті 370 КАС України, передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
		Відповідно до статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
		Частиною п`ятою статті 372 КАС України визначено, процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
		Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
		За частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Згідно з частиною першою статті 11 Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.
		Суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 267 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Відповідно до положень частини дев`ятої статті 267 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
		Стаття 383 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) є аналогічного змісту.
		Отже, приписами статті 267 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та, за наслідками розгляду даного звіту, як один з можливих варіантів - накладення штрафу (частини перша-восьма статті 267 КАС України); визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (частина дев`ята статті 267 КАС України); визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності органу виконавчої служби, приватного виконавця (частина дванадцята статті 267 КАС України).
		Нормам статті 267 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) кореспондують норми статей 382-383 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року), з системного аналізу яких вбачається виокремлення у окремі статті таких видів судового контролю за виконанням судового рішення, як зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року).
		Верховний Суд звертає увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
		Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС (стаття 267 до 15 грудня 2017 року, стаття 382 після 15 грудня 2017 року), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
		Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
		Суд не вбачає у спірних правовідносинах обставин, які ускладнюють виконання судового рішення.
		Суд дійшов висновку про наявність у спірних правовідносинах обставин, з якими стаття 267 КАС України (у чинній редакції - стаття 382 КАС України) пов`язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
		Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 267 КАС України (у чинній редакції - статті 382 КАС України) із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов.
		Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
		Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.
		Подібна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 816/2016/17 (К/9901/50946/18), від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а (№ 11-1193апп18) та Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 520/11829/17. 
		Крім того, суди попередніх інстанцій не врахували, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє, тому помилково зазначили у резолютивній частині про зобов`язання відповідача виплачувати пенсію «без обмеження кінцевої дати».
		Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків щодо вирішення спору.
		Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
		Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права. 
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
		Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Оскільки обставини справи встановлені з достатньою повнотою, але судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, вони підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
		Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб`єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Головного Управління пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити.
		Постанову Богунського районного суду м. Житомира від 23 січня 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року скасувати.
		Прийняти нову постанову.
		В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного Управління пенсійного фонду України в Житомирській області про виплату в повному обсязі призначеної пенсії та стягнення заборгованості по нарахованій але не виплаченій пенсії  відмовити.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий Я.О. Берназюк 
		Судді:І.В. Желєзний 
		Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...