Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/5422/16-ц : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 03.09.2019.
Дата набрання законної сили: 20.03.2019
Номер судового провадження: 61-17355ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 березня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 607/5422/16-ц
		провадження № 61-17355св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - судді Стрільчука В. А., 
		суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		 
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 рішення апеляційного суду Тернопільської області від 13 грудня 2016 року, ухвалене колегією у складі суддів: Парандюк Т. С., Дикун С. І., Храпак Н. М., 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів. 
		В обґрунтування позову зазначив, що 2 вересня 2011 року передав відповідачу грошові кошти у сумі 4 200 доларів США за придбання автомобіля марки Daewoo Nubira 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , який належав на праві власності ОСОБА_3 . 
		Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 2 серпня 2012 року йому відмовлено у задоволенні позову про визнання дійсним договору купівлі-продажу зазначеного автомобіля та визнання права власності на нього з тих підстав, що договір купівлі-продажу між ними укладений не був, а розписка і довіреність на право розпорядження і користування транспортним засобом не свідчать про його укладення. 
		Таким чином, ОСОБА_2 набув і зберігає його грошові кошти безпідставно, тому ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача у порядку статті 1212 ЦК України передані йому згідно з розпискою 4 200 доларів США, що за встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США станом на 11 травня 2016 року еквівалентно 105 823,77 гривень.
		Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
		Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 3 жовтня 2016 року, ухваленим у складі судді Дзюбича В. Л., позов задоволено. 
		Стягнено зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у сумі 105 823,77 гривень та відшкодовано 1 058,23 гривень судового збору. 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність між сторонами договірних правовідносин, що є підставою для стягнення з відповідача переданих йому за розпискою коштів відповідно до статті  1212 ЦК України. Також суд відхилив доводи відповідача про пропущення позивачем позовної давності, так як дійшов висновку про початок її перебігу з дня ухвалення апеляційним судом Івано-Франківської області рішення від 1  квітня 2015 року про відмову у визнанні за  ОСОБА_2 права власності на спірний автомобіль. 
		Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 13 грудня 2016 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 3 жовтня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у позові. 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що сторонами укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу, який є нікчемним у зв`язку з недотриманням вимог щодо форми його укладення, тому права позивача підлягають захисту шляхом пред`явлення позову у порядку статті 216 ЦК України про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, а стаття 1212 ЦК України до спірних правовідносин не застосовується. Також суд дійшов висновку, що належним відповідачем за позовом щодо повернення коштів є власник автомобіля марки Daewoo Nubira 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , - ОСОБА_3 . 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала 
		У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив рішення апеляційного суду Тернопільської області від 13 грудня 2016 року скасувати і залишити в силі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 3 жовтня 2016 року.
		Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. 
		Заявник зазначає, що договір купівлі-продажу транспортного засобу між ним і ОСОБА_3 не укладено, що встановлено рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 2 серпня 2012 року, тому ця обставина відповідно до статті 61 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, не підлягала доказуванню. 
		Вказав, що грошові кошти передачі саме ОСОБА_2 , який обіцяв передати йому автомобіль, проте, оскільки у подальшому договору купівлі-продажу укладено не було, відповідач зберігає у себе його кошти без правових підстав, що свідчить про застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України. 
		Позиція інших учасників справи
		У березні 2017 року ОСОБА_2 подав заперечення на касаційну скаргу, у яких послався на безпідставність її доводів. Вважає, що грошові кошти не є майном, тому вони не можуть стягуваться на підставі статті 1212 ЦК України. На думку відповідача, суд першої інстанції не мотивував належним чином свій висновок про поважність пропущення позивачем строку позовної давності, перебіг якого, на його думку, розпочався з дня ухвалення рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 2 серпня 2012 року. 
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 15 травня 2017 року справу призначено до судового розгляду. 
		Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судами встановлено, що 2 вересня 2011 року приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу посвідчив довіреність, видану ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_3 , згідно з якою ОСОБА_1 уповноважено продавати, обмінювати, здавати в оренду за ціну та на умовах на свій розсуд, зняти з обліку в органах ДАІ, а також керувати (управляти, водити) з правом тимчасового виїзду за кордон належним ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу АТС 038058 від 14 грудня 2007 року автомобілем марки Daewoo Nubira 1998 року випуску, номерний знак  НОМЕР_1 .
		Оцінивши вказану довіреність, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що автомобіль був фактично переданий і використовувався ОСОБА_1 
		25 березня 2012 року ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 розписку про отримання від нього 2 вересня 2011 року грошових коштів у сумі 4 200 доларів США за продаж автомобіля марки Daewoo Nubira 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 .
		Вказаний факт також підтверджується заявою ОСОБА_2 від 5 квітня 2012 року, посвідченою приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу та зареєстрованою у реєстрі за номером 354.
		Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 2 серпня 2012 року відмовлено  ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу дійсним та визнання права власності на спірний автомобіль. Цим рішенням встановлено, що договір купівлі-продажу автомобіля між власником ОСОБА_3 , від імені та за дорученням якого діяв ОСОБА_2 , і  ОСОБА_1 укладений не був. Видана ОСОБА_1 довіреність не підтверджує право власності, а розписка про отримання коштів не є договором купівлі-продажу, оскільки при її написанні сторони не узгодили істотних для цього договору умов.
		Також судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 квітня 2015 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на автомобіль марки Daewoo Nubira 1998 року випуску, номерний знак  НОМЕР_1 .
		Суд першої інстанції оцінив зазначені рішення і дійшов висновку, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення коштів розпочався від дня ухвалення рішення апеляційним судом Івано-Франківської області, яким завершено останній судовий розгляд щодо визнання права власності на спірний транспортний засіб. Після ухвалення цього рішення позивач встановив неможливість одержання автомобіля у власність і безпідставність набуття грошових коштів у сумі 4 200 доларів США ОСОБА_2 
		Обставин, які б свідчили про передачу ОСОБА_2 отриманих від ОСОБА_1 коштів ОСОБА_3 , судами не встановлено. 
		Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови 
		Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків. 
		Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 1212 ЦК України щодо повернення безпідставно набутих коштів. 
		Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції і ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, виходив з того, що до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України не підлягають застосуванню, так як позивач має право на стягнення переданих коштів у порядку статті 216 ЦК України, а саме у порядку застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. 
		Проте такі висновки суду апеляційної інстанції є помилковими.
		Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
		Положення глави 83 ЦК України щодо повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
		Аналіз статті 1212 ЦК Українивказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) ? це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
		Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
		Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
		Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
		Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
		Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК Україниможе бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
		Одночасно, стаття 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
		Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.
		Таким чином, застосування у кожному конкретному випадку положень статей 1212 або 216 ЦК України залежить від обставин, за яких грошові кошти передавалися відповідачу. 
		Наявність між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі статті 1212 ЦК України. У тому разі, якщо договір між сторонами не був укладений, тобто правова підстава передачі коштів у момент їх передачі  відсутня, до правовідносин застосовується стаття 1212 ЦК України. 
		Суд апеляційної інстанції, встановивши з рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 2 серпня 2012 року, що між  ОСОБА_1 і ОСОБА_3 не був укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу, помилково ототожнив неукладення договору із його нікчемністю через недодержання вимог закону щодо форми, тому дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин статті 216 ЦК України.  
		Оцінюючи вказане рішення суду, у якому зазначено про неукладення договору купівлі-продажу у зв`язку з недосягненням сторонами згоди щодо його істотних умов (стаття 638 ЦК України), суд апеляційної інстанції не звернув уваги на преюдиційне значення цієї обставини, так як згідно зі статтею 61 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Пославшись в обґрунтування своїх висновків на те, що ОСОБА_1 близько півроку користувався транспортним засобом за довіреністю, суд апеляційної інстанції не врахував, що факт користування майном не підтверджує існування між позивачем і ОСОБА_3 будь-яких договірних правовідносин.
		Зазначаючи, що права ОСОБА_1 підлягають захисту шляхом звернення з позовом до ОСОБА_3 як до дійсного власника транспортного засобу, суд апеляційної інстанції не визначився із характером спірних правовідносин та не врахував, що позивач пред`явив позовні вимоги до ОСОБА_2 як до особи, що безпідставно набула і зберігає у себе його грошові кошти. Будь-які докази того, що ОСОБА_2 передав отримані від ОСОБА_1 кошти ОСОБА_3 , у справі відсутні і суд апеляційної інстанції про них не зазначає. 
		Отже, судом апеляційної інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин положення статті 215, 216, 1212 ЦК України, що призвело до ухвалення помилкового рішення про відмову в задоволенні позову. 
		Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_2 одержав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 4 200 доларів США за продаж автомобіля марки Daewoo Nubira 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , який йому не належить, і у подальшому договір купівлі-продажу цього транспортного засобу укладений не був, дійшов правильного висновку про набуття відповідачем коштів за відсутності для цього правових підстав і обґрунтовано стягнув вказану суму відповідно до статті 1212 ЦК України. 
		Доводи ОСОБА_2 , викладені у заперечення на касаційну скаргу, про пропущення позивачем позовної давності при поданні цього позову, касаційний суд відхиляє. 
		Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 256, 257 ЦК України).
		Згідно зі статтею 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 
		Суд першої інстанції оцінив зміст судових рішень, ухвалених у ініційованих  ОСОБА_1 і ОСОБА_2 судових процесах, і дійшов висновку про те, що після скасування рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 квітня 2015 року заочного рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2013 року про визнання за ОСОБА_2 права власності на спірний автомобіль позивач остаточно встановив неможливість отримання у свою власність цього транспортного засобу і безпідставність набуття і збереження відповідачем коштів у сумі 4 200 доларів. 
		Відповідні висновки, їх мотиви і оцінку доказів суд першої інстанції змістовно та послідовно виклав у судовому рішенні. Касаційний суд відповідно до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу або про перевагу одних доказів над іншими.
		Також касаційний суд відхиляє доводи  ОСОБА_2 про неможливість стягнення грошових коштів відповідно до статті 1212 ЦК України у зв`язку з тим, що грошові кошти не є майном. 
		Стаття 177 ЦК України визначає, що об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
		Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (стаття 190 ЦК України).
		Аналіз статті 190 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 177 ЦК України дає підстави для висновку, що грошові кошти як речі, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, є майном. 
		Таким чином, твердження  ОСОБА_2 про незастосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України у зв`язку з тим, що грошові кошти не є майном, помилкові. 
		Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		За таких обставин касаційний суд скасовує рішення апеляційного суду Тернопільської області від 13 грудня 2016 року і залишає в силі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 3 жовтня 2016 року.
		 
		 
		Щодо судових витрат
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Відповідно до положень статей 141, 416 ЦПК України у зв`язку із задоволенням касаційної скарги касаційний суд стягує зі  ОСОБА_2 на користь  ОСОБА_1 понесені заявником судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 269,87 гривень.
		Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити.
		Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 13 грудня 2016 року скасувати і залишити в силі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 3 жовтня 2016 року.
		Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 269,87 гривень.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		ГоловуючийВ. А. СтрільчукСудді:  С. О. Карпенко А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...