Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/3537/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Лізингові правовідносини.
Надіслано для оприлюднення: 10.09.2019. Зареєстровано: 10.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.09.2019.
Дата набрання законної сили: 09.09.2019
Номер судового провадження: 1738 Х

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"09" вересня 2019 р.                                                          Справа № 922/3537/18  
		Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Зубченко І.В., суддя  Попков Д.О. 
		секретар судового засідання Євтушенко Є.В.
		за участю представників:
		від позивача - Левицька А.В. , за ордером та свідоцтвом;
		від відповідача - Ясинецький Д.В., за довіреністю та свідоцтвом;
		розглянувши апеляційну скаргу   Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮБК Плюс», м. Харків вх. № 1738 Х/З на рішення господарського суду Харківської області від 23.04.2019 р. у справі № 922/3537/18 (суддя - Шатерніков М.І., повний текст складено та підписано 26.04.2019 р.)
		за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», м. Дніпро
		до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮБК Плюс», м. Харків
		про стягнення 138  808  038,46 грн.
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		У грудні 2018 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк», позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮБК Плюс» (далі - ТОВ «ЮБК Плюс», відповідач) заборгованості за договором фінансового лізингу № 4Ю16062ЛИ від 20.08.2016 р. у розмірі 138  808  038,45 грн. (67  848  671,65 грн. - прострочена заборгованість по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна; 50  494  687,35 грн. - прострочена заборгованість з винагороди за користування майном; 20  464  679,46 грн. - пеня за порушення грошового зобов`язання).
		Рішенням господарського суду Харківської області від 23.04.2019 р. позов задоволено повністю, з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість за договором фінансового лізингу № 4Ю16062ЛИ від 20.08.2016 р.: 67  848  671,65 грн. - простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна, 50  494  687,35 грн. - простроченої заборгованості з винагороди за користування майном, 20  464  679,46 грн. - пені за порушення грошового зобов`язання, а також 616  700 грн. витрат зі сплати судового збору.
		Рішення суду мотивоване, зокрема, з тих підстав, що позивачем та матеріалами справи доведено неналежне виконання відповідачем умов договору фінансового лізингу в частині повної та своєчасної сплати лізингових платежів та винагороди за користування майном, що, в свою чергу, стало підставою для нарахування заявленої до стягнення пені.
		Не погоджуючись з прийнятим рішенням,  ТОВ «ЮБК Плюс» звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
		В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
		В апеляційній скарзі відповідач не погоджується з розміром боргу з винагороди за користування майном, оскільки бухгалтерські документи позивача не містять детального розрахунку того яка відсоткова ставка застосовувалася і на які суми.
		Скаржник стверджує, що банк не може вимагати стягнення заборгованості за лізинговими платежами в рахунок вартості майна тому, що майно належить банку на праві власності, а відповідачу - на праві користування з подальшою можливістю його викупу (у разі внесення платежів в рахунок вартості майна), відтак, на його думку, відсутні підстави для нарахування пені на цю заборгованість.
		За доводами апеляційної скарги, висновки суду першої інстанції щодо необов`язкового нотаріального посвідчення договору не відповідають вимогам цивільного законодавства.
		При цьому, скаржник зазначає, що оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм ГПК України, оскільки позовна заява з доданими до неї документами до ТОВ «ЮБК Плюс» не надходили.
		12.07.2019 р. через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про призначення судової економічної експертизи, в якому останній просив на вирішення експерта поставити наступні питання:
		- чи відповідає наявний в матеріалах справи № 922/3537/18 розрахунок заборгованості ТОВ «ЮБК Плюс» (в тому числі, але не виключно по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна, суми винагороди за користування майном, пені) перед АТ КБ «Приватбанк» умовам укладеного між сторонами договору фінансового лізингу № 4Ю16062ЛИ від 20.08.2016 р. та додаткових угод до нього?
		- чи підтверджується розмір заборгованості ТОВ «ЮБК Плюс» перед АТ КБ «Приватбанк» за договором фінансового лізингу № 4Ю16062ЛИ від 20.08.2016 р. та додаткових угод до нього, первинними бухгалтерськими документами?
		- яка сума заборгованості по лізинговим платежам існує у ТОВ «ЮБК Плюс» перед АТ КБ «Приватбанк» за договором фінансового лізингу № 4Ю16062ЛИ від 20.08.2016 р. та додаткових угод до нього?
		- яка сума заборгованості по відсоткам з винагороди за користування майном існує у ТОВ «ЮБК Плюс» перед АТ КБ «Приватбанк» за договором фінансового лізингу № 4Ю16062ЛИ від 20.08.2016 р. та додаткових угод до нього?
		- яка сума пені має бути нарахована за порушення грошового зобов`язання ТОВ «ЮБК Плюс» перед АТ КБ «Приватбанк» за договором фінансового лізингу № 4Ю16062ЛИ від 20.08.2016 р. та додаткових угод до нього?
		- чи відповідає формула, визначена в п. 2.3.4 договору фінансового лізингу № 4Ю16062ЛИ від 20.08.2016 р., вимогам законодавства?
		- чи можливо вирахувати розмір винагороди за користування майном отриманим в лізинг за формулою, наведеною в п. 2.3.4 договору фінансового лізингу № 4Ю16062ЛИ від 20.08.2016 р.?
		Проведення судової економічної експертизи у справі № 922/3537/18 ТОВ «ЮБК Плюс» просить доручити експертам Харківського НДІ судових експертиз ім.заслуженого професора М.С. Бокаріуса та віднести витрати на проведення експертизи на відповідача.
		В обґрунтування заявленого клопотання ТОВ «ЮБК Плюс» посилається на те, що бухгалтерські документи позивача не містять детального розрахунку яка відсоткова ставка застосовувалася і на які суми, тому з цих розрахунків неможливо встановити дійсний розмір боргу.
		Відповідач стверджує, що позивач повинен був на суму несплаченої вартості майна нарахувати відповідні відсотки згідно з умовами п. 2.3.2 договору, а не відносити несплачений залишок вартості майна у прострочку та нараховувати на цей залишок пеню.
		Посилаючись на п. 2.3.4 договору відповідач вважає, що за формулою, яка міститься в даному пункті договору, неможливо вирахувати правильну суму винагороди за користування майном, в той час як позивачем не надано доказів того, чи використовувалася ця формула при розрахунках і яким чином вони проводилися.
		Крім того, на думку ТОВ «ЮБК Плюс», при здійсненні ним платежів за договором лізингу, позивач на власний розсуд визначав призначення таких платежів й зараховував їх таким чином, щоб у відповідача збільшувалася заборгованість зі сплати вартості майна, на яку потім нараховувалися підвищені відсотки і пеня.
		Отже, за наявності зазначених обставин, відповідач дійшов висновку про необхідність проведення судової експертизи у справі з таких підстав:
		- матеріали справи містять досить об`ємний та складний з економічної, арифметичної та фінансової точки зору розрахунок і контррозрахунок і без застосування спеціальних знань, навичок та вмінь у сфері фінансів і бухгалтерського обліку неможливо належним чином розрахувати дійсний розмір боргу;
		- зміст та розмір розрахунку, який наданий відповідачем, значно відрізняється від змісту розрахунку, наданого позивачем. Усунення розбіжностей між позиціями сторін та визначення дійсного розміру заборгованості відповідача потребує застосування спеціальних знань, що зумовлює необхідність призначення відповідної судової експертизи;
		- відсутні будь-які акти звірки взаєморозрахунків між сторонами, що ускладнює можливість проведення об`єктивного та повного розрахунку, а також прийняття законного й обґрунтованого рішення у справі.
		У визначений ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.06.2019 р. строк, від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції повністю з`ясував обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, тому, виходячи з положень ст. 276 ГПК України, відсутні підстави для скасування рішення господарського суду Харківської області від 23.04.2019 р., у зв`язку з чим позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін.
		Ухвалами суду апеляційної інстанції від 15.07.2019 р., від 29.07.2019 р., від 02.09.2019 р. неодноразово пропонувалося сторонам звірити розрахунки, для чого позивачу викликати відповідача у відповідне місце та в узгоджений час, а також надати акт звірки розрахунків, або кожній стороні надати свої розрахунки з періодами прострочення платежів, проте ці ухвали залишені сторонами без виконання.
		02.09.2019 р. від позивача супровідним листом до матеріалів справи надійшов лист АТ КБ «Приватбанк» № Э.Upr 1/3-163767 від 09.08.2019 р. «Про призначення зустрічі», відповідно до якого позивач запропонував відповідачеві направити свого повноважного представника 19.08.2019 р. о 10:00 год. на адресу позивача для проведення звірки розрахунків та підписання акту взаєморозрахунків. Даний лист надісланий на адресу відповідача 12.08.2019 р., що підтверджується описом вкладення у цінний лист з відбитком календарного штемпелю підприємства зв`язку від 12.08.2019 р., фіскальним чеком АТ «Укрпошта», а також накладною № 4910009949691 від 12.08.2019 р.
		19.08.2019 р. провідним спеціалістом з моніторингу кредитних і лізингових операцій ГО Поліщук О. В., провідним спеціалістом з моніторингу кредитних і лізингових операцій/бюджетуванню та бізнес-плануванню ГО Чагіною А.В., старшим спеціалістом з безпеки ГО Задерещенко К.О. складено акт про те, що 19.08.2019 р. в проміжок часу з 09:30 год. по 15:00 год. сторонні особи з проханням відвідати об`єкт для зустрічі з представником банку не зверталися.
		Тобто, відповідач ухилився від пропозиції позивача та на виконання вищезазначених ухвал суду апеляційної інстанції звірити розрахунки та скласти акт взаєморозрахунків.
		Натомість, відповідного контррозрахунку відповідачем Східному апеляційному господарському суду також не надано.
		Розглянувши клопотання відповідача про призначення судової економічної експертизи у судовому засіданні 09.09.2019 р., судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
		Згідно з ч. 2 ст. 98 ГПК України, предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
		Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
		Відповідно до ч. 1 ст. 99 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
		1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
		2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
		Згідно з вимогами Закону України «Про судову експертизу», пункту 1.8 Інструкції «Про призначення та проведення судових експертиз», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 р. № 53/5, експертизи та дослідження проводяться фахівцями, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності; підставою для проведення експертиз відповідно до чинного законодавства є процесуальний документ (постанова, ухвала) про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом).
		Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.02.2012 р. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи», судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.
		В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Дульський проти України» від 01.06.2006 р. зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури. Більше того, суд вирішує питання щодо отримання додаткових доказів та встановлює строк для їх отримання.
		Отже, як зазначено вище, відповідач не виконав ухвали суду апеляційної інстанції, не звірив розрахунки з позивачем та не надав до матеріалів справи свого контррозрахунку, а також доказів, які б свідчили про наявність певних розбіжностей з розрахунком позивача (в тому числі розрахунку спеціалістів щодо наявності розбіжностей з розрахунком позовних вимог).
		Крім того, відповідачем не надано доказів того, що укладаючи договір, на підставі якого заявлено позов у даній справі, він не був обізнаний з умовами п. 2.3.4 договору, а також не обґрунтовано документально неможливості або неправильного застосування наведеної в цьому пункті формули.
		В матеріалах справи містяться картки рахунку 68.4 та рахунку 61.1 за 01.01.16-31.12.18 ТОВ «ЮБК Плюс», додані до відзиву на позов, які за своєю природою є внутрішніми бухгалтерськими/фінансовими документами підприємства відповідача, тому не можуть бути розцінені господарським судом як первинні документи в розумінні вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», або як відповідний контррозрахунок позовних вимог.
		Враховуючи відсутність взаємно суперечливих доказів у справі (зокрема, розрахунків обох сторін у справі), що обумовлює відсутність необхідності у спеціальних знаннях, клопотання відповідача про призначення судової економічної експертизи у справі судовою колегією відхилено за недоведеністю та безпідставністю.  
		До того ж, судова колегія звертає увагу, що питання з`ясування відповідності формули, зазначеної у п. 2.3.4 договору, вимогам законодавства відноситься до компетенції господарського суду, а не судового експерта.
		Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив за доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.
		Представник відповідача у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі.
		Частинами 1-2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Дослідивши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи, 20.08.2016 р. між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "ЮБК Плюс", як лізингоодержувачем, укладено договір фінансового лізингу № 4Ю16062ЛИ, відповідно до п. 1.1. якого банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банка в платне володіння та користування, а після виплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені даним договором строки, на умовах фінансового лізингу.
		У пункті 1.2. договору, в редакції додаткової угоди від 25.08.2016 року, сторони узгодили, що вартість майна становить: 456 821 134,00 грн.
		Згідно з п.1.4. договору, для здійснення лізингоодержувачем платежів за цим договором банк відкриває рахунки:
		- рахунок для сплати вартості предмета лізингу № НОМЕР_2;
		- рахунок для сплати винагород за лізингом № НОМЕР_1 ;
		- рахунок для сплати винагород за користування майном в лізинг № НОМЕР_5.
		Додатковою угодою від 22.08.2016 р. змінено умови п. 1.4 договору шляхом виключення з нього  рахунку для сплати винагород за користування майном в лізинг № НОМЕР_5.
		Умови передачі майна зазначено у розділі 3 договору (п.1.5. договору).
		Розділом 2 договору визначено розмір лізингових платежів і порядок їх розрахунку та оплати.
		Так, згідно з п. 2.1. договору, розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком № 2.
		Лізингові платежі сплачуються на рахунок, зазначений у п.1.4. цього договору (п. 2.2. договору).
		Відповідно до п.2.3. договору, лізингоодержувач сплачує банку винагороди на рахунок, зазначений у п.1.4. цього договору:
		- п. 2.3.1. договору: винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)" у розмірі 500,00 грн. у день укладення цього договору;
		- п. 2.3.2. договору: відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений в додатку 2. Додатковою угодою від 04.11.2016 р. змінено процентну ставку відсоткової винагороди за користування майном з 12 % на 10,5 % річних;
		- п. 2.3.3. договору: у випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором відсоткова винагорода за користування майном складає 24% (згідно з додатковою угодою від 04.11.2016 р. - 21 %) річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку №2.
		Відповідно до п. 3.1. договору, передача банком і прийом лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється згідно з актом прийому-передачі майна зазначеним у додатку №3, що є невід`ємною частиною цього договору. З моменту підписання додатку № 3 лізингоодержувач несе повну цивільну відповідальність перед третіми особами за його використання, відшкодовує в повному обсязі шкоду третім особам, заподіяну в результаті експлуатації майна. Ризик невідповідності майна цілям використання цього майна несе лізингоодержувач.
		Пунктом 4.1. договору передбачено, що протягом усього терміну дії цього договору майно є власністю банка.
		Згідно з п.п. 6.2.11 договору, лізингоодержувач зобов`язується сплачувати банку:
		- винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)";
		- лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна);
		- відсоткову винагороду за користування майном;
		- винагороду за користування майном отриманим в лізинг;
		- інші витрати банка, безпосередньо пов`язані з цим договором.
		Згідно з п. 7.1 договору, у випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагород, сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожень день прострочення платежу. Сплата пені здійснюється у гривні.
		Відповідно до п. 7.9 договору, строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагород, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат за цим договором встановлюються сторонами тривалістю 15 років.
		Умовами п. 9.1. договору сторонами погоджено, що строк дії цього договору - з дати підписання та скріплення печатками сторін акту прийому-передачі майна (додаток № 3) по 25.07.2024 року.
		Договір та акт прийому-передачі майна підписаний повноважними представниками сторін шляхом накладення електронних цифрових підписів, про що сторони домовилися в угоді про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 19.02.2016року. Сторони не мають заперечень/застережень, щодо передачі та отримання майна.
		Позивач в обґрунтування позовних вимог стверджує, що відповідач неналежним чином виконує зобов`язання за договором в частині сплати лізингових платежів, оскільки з графіку лізингових платежів вбачається, що після сплати лізингового платежу 25.09.2018 року у розмірі 5 374 366,28 грн. залишок заборгованості по лізинговим платежам в рахунок вартості майна повинен складати 376 205 639,80 грн. Проте, виписка по рахунку 2071 свідчить, що станом на 17.10.2018 року залишок заборгованості за лізинговими платежами в рахунок вартості майна складає 444 054 311,45 грн. 
		Таким чином, банк вважає, що у лізингоодержувача наявна прострочена заборгованість за лізинговими платежами в рахунок вартості майна в розмірі 67 848 671,65 грн. (444 054 311,45 - 376 205 639,80). 
		Крім того, за доводами позивача, станом на 31.08.2018 року несплачена заборгованість лізингоодержувача по відсотковій винагороді за користування майном становить 50 494 687.35 грн., на підтвердження чого позивачем до матеріалів справи надано виписку по рахунку 2078.
		У зв`язку з наявністю заборгованості за лізинговими платежами та по відсотковій винагороді за користування майном позивач листом №Э.Upr 1/3-318055 від 06.07.2018 р. звернувся до відповідача з вимогою терміново сплатити суму простроченої заборгованості за договором та надати фінансову інформацію відповідно до п.п. 6.2.12 п. 6.2 договору.
		Незважаючи на те, що позивач надіслав даний лист на адресу відповідача, яка зареєстрована у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, цей лист повернувся за зворотною адресою.
		Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду про стягнення з відповідача в примусовому порядку простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна в сумі 67  848  671,65 грн., простроченої заборгованості з винагороди за користування майном в сумі 50  494  687,35 грн., пені за прострочення виконання грошового зобов`язання в сумі 20  464  679,46 грн.
		Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. 
		Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		За приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Статтею 628 Цивільного кодексу України  передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
		Відповідно до  статті 806 Цивільного кодексу України,  за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
		До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
		До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
		Аналогічні положення містяться в  статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг".
		Відповідно до пункту 3 частини 2  статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг",  лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
		Згідно з частинами 1, 2  статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг",  сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.
		Таким чином, договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та відносин купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачеві по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем, як лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачеві, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
		Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
		Згідно зі статтею 697 ЦК України, договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.
		Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Матеріали справи свідчать про те, що позивач свої зобов`язання за договором  виконав в повному обсязі, передавши відповідне майно лізингоодержувачу, що підтверджується актом приймання-передачі майна (додаток №3 до договору).
		Графіком лізингових платежів (додаток №2 до договору), в редакції від 25.08.2016 р., передбачена сплата лізингоодержувачем лізингових платежів 25.09.2016, 25.08.2017, а починаючи з 25.09.2017 - щомісяця до 25.07.2024 року.
		З графіку лізингових платежів вбачається, що після сплати лізингового платежу 25.09.2018 року у розмірі 5 374 366,28 грн. залишок заборгованості за лізинговими платежами в рахунок вартості майна повинен складати 376 205 639,80 грн.
		Проте, згідно з випискою по рахунку 2071, залишок заборгованості по лізингових платежах в рахунок вартості майна складає  444 054 311,45 грн. Таким чином, у лізингоодержувача наявна прострочена заборгованість за лізинговими платежами в рахунок вартості майна в розмірі: 444 054 311,45 - 376 205 639,80 = 67 848 671,65 грн.
		Відповідно до виписки по рахунку 2078, станом на 31.08.2018 несплачена заборгованість лізингоодержувача по відсотковій винагороді за користування майном склала 50 494 687,35 грн.
		Доказів сплати зазначеного боргу в добровільному порядку відповідачем до матеріалів справи не надано, тому місцевий господарський суд на законних підставах задовольнив позовні вимоги в цій частині, стягнувши з відповідача на користь позивача 67  848  671,65 грн. простроченої заборгованості за лізинговими платежами в рахунок вартості майна та 50  494  687,35 грн. простроченої заборгованості по відсотковій винагороді за користування майном.
		Враховуючи прострочення відповідачем сплати лізингових платежів у зазначеній частині, позивачем на підставі п. 7.1. договору заявлена до стягнення пеня в сумі 20  464  679,46 грн. за період з 27.09.2017 р. по 27.09.2018 р.
		Відповідно до ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
		          Приписами ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.
		Згідно з ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у ГК України, іншими законами та договором. 
		Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі   визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил  здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
		Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
		За приписами ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
		Згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язань.
		За приписами  п. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки  є  грошова  сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.    
		Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
		Згідно з ст. 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, в тому числі і неустойка,  вчинюється у письмовій формі, недодержання якої тягне за собою нікчемність зазначеного правочину. 
		Відповідно до п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції  застосовуються  в розмірі,  передбаченому договором.  
		З огляду на доведення позивачем та матеріалами справи факту прострочення відповідачем сплати лізингових платежів у спірний період, вимоги про стягнення пені в сумі  20  464  679,46 грн. також є доведеними та обґрунтованими, тому суд першої інстанції правомірно задовольнив позов в цій частині.
		Щодо доводів апеляційної скарги враховується наступне.
		Посилання відповідача на те, що бухгалтерські документи позивача не містять детального розрахунку того, яка відсоткова ставка застосовувалася і на які суми у зв`язку з чим відповідач вважає розрахунок заборгованості з винагороди за користування майном невірним, до уваги не приймаються, оскільки у відповіді на відзив позивачем надано вичерпні та розгорнуті пояснення щодо застосування процентних ставок та періодів нарахування, з посиланням на відповідні умови договору.
		Матеріали справи не містять доказів оспорення та визнання недійсним у судовому порядку договору, на підставі якого заявлено позов у даній справі (або його окремих пунктів),  тому, враховуючи презумцію правомірності правочину як одну з засад цивільного законодавства, уклавши та підписавши цей договір відповідач погодився із порядком здійснення розрахунку виплат за ним, зокрема, із застосуванням процентних ставок та певних математичних формул, внаслідок чого посилання на незрозумілість розрахунків позивача є необґрунтованими та безпідставними.
		Дослідивши надані відповідачем до матеріалів справи бухгалтерські документи, які, на його думку, судом першої інстанції не були враховані під час вирішення спору по суті, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на таке.
		До відзиву на позов відповідачем додано:
		- картку рахунку 68.4 за 01.01.2016 р.-31.12.2018 р.;
		-  картку рахунку 61.1 за 01.01.2016 р.-31.12.2018 р.;
		- аналітичний журнал-ордер по рахунку 68.4 (розрахунки по процентам) Контрагенти за 01.01.2016 р.-31.12.2018 р.;
		- аналітичний журнал-ордер по рахунку 61.1 (розрахунки по процентам) Контрагенти за 01.01.2016 р.-31.12.2018 р.
		Зазначені документи є внутрішньою бухгалтерською документацією підприємства відповідача без вказівки на номери рахунків, які згідно з п.1.4. договору банк мав відкрити для здійснення лізингоодержувачем платежів за цим договором, що унеможливлює дослідження оплат відповідача на виконання умов договору фінансового лізнигу.
		Натомість позивачем до позову додано:
		- виписку з 01.01.2000 р. по 17.10.2018 р. по рахунку № НОМЕР_2 ЮБК ПЛЮС ТОВ;
		- виписку з 01.01.2000 р. по 17.10.2018 р. по рахунку № НОМЕР_3 ЮБК ПЛЮС ТОВ;
		- виписку з 01.01.2000 р. по 17.10.2018 р. по рахунку № НОМЕР_1 ЮБК ПЛЮС ТОВ;
		- виписку з 01.01.2000 р. по 17.10.2018 р. по рахунку № НОМЕР_4 Пеня по кредиту ЮБК ПЛЮС ТОВ.
		Зазначені документи в повній мірі відображають рух коштів по рахунках відповідача, відкритих у банківській установі на виконання умов договору фінансового лізнигу, тому непогодження відповідача з даними цих документів жодним чином не підтверджено документально.
		Посилаючись, зокрема, на постанову Вищого господарського суду України від 22.02.2017 р. у справі № 904/6624/15, відповідач стверджує, що банк не може вимагати стягнення заборгованості за лізинговими платежами в рахунок вартості майна тому, що майно належить банку на праві власності, а відповідачу - на праві користування з подальшою можливістю його викупу, з чим судова колегія не погоджується.
		 Вбачається, що такі висновки скаржника ґрунтуються на довільному та вибірковому тлумаченні практики як Вищого господарського суду України, так і Верховного Суду України, оскільки такий правовий висновок здійснений зазначеними судами в контексті позовних вимог про розірвання договору фінансового лізингу та приписів ст. 653 ЦК України.
		Серед іншого, у постанові Вищого господарського суду України від 22.02.2017 р. у справі № 904/6624/15 прямо зазначено про те, що саме наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувачу та, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.
		У справі, що наразі розглядається, договір є чинним, сторони перебувають у договірних правовідносинах, проте відповідач прострочив оплату певної частини лізингових платежів згідно з графіком, який є узгодженим сторонами та є невід`ємною частиною цього договору, що, в розумінні загальних засад цивільного законодавства є прострочкою боржника.
		Таким чином, по-перше, вимогами чинного процесуального законодавства не передбачено обов`язку суду апеляційної інстанції враховувати висновки Вищого господарського суду України, а по-друге, правовідносини у справі № 922/3537/18 та у справі № 904/6624/15 не є подібними.
		Щодо доводів апеляційної скарги про обов`язковість нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу слід зазначити, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими  ЦК  з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина 7  статті 179 ГК).
		Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина 2  статті 180 ГК).
		Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина 1  статті 181 ГК).
		Позивач та відповідач дійшли згоди про те, що договір набуває чинності з дати його підписання та скріплення печатками сторін акту прийому-передачі майна (пункт 9.2 договору).
		Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений (стаття 209 ЦК).
		Системне тлумачення частини 2  статті 806 ЦК  та  параграфу 1  Глави 58 ЦК  свідчить, що у частині 2  статті 806 ЦК  закріплена бланкетна норма, яка відсилає до загальних положень про договір найму (параграф 1  Глави 58 ЦК).
		Судовою колегією враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 12.06.2018 р. у справі № 915/865/17, згідно з якою до договору лізингу можуть субсидіарно застосовуватися тільки норми параграфу 1  Глави 58 ЦК, а не інші параграфи цієї глави. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
		Враховуючи наведене, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що договір, укладений між позивачем і відповідачем, не потребує нотаріального посвідчення, тому доводи апеляційної скарги про зворотнє відхиляються.
		Твердження скаржника про порушення місцевим господарським судом вимог процесуального права через неотримання ним копії позовної заяви з додатками та здійснення розгляду справи за такої обставини також відхиляються, оскільки відповідач достеменно був обізнаний про існування цієї судової справи та не був позбавлений можливості, в тому числі, ознайомитися з матеріалами справи для формування своєї позиції щодо спірних правовідносин.
		Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
		Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.
		Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду ґрунтується на повному і всебічному дослідженні всіх обставин справи, прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим, а тому, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
		Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
		Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Рішення господарського суду Харківської області від 23.04.2019 р. у справі № 922/3537/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
		Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести на скаржника.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів.
		Повний текст постанови складено 10.09.2019 р.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                    В.І. Пушай
		 
		Суддя                                                                                           І.В. Зубченко  
		 
		Суддя                                                                                           Д.О. Попков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...