Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 641/6982/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів надання послуг.
Надіслано судом: 12.09.2019. Зареєстровано: 13.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 17.09.2019.
Дата набрання законної сили: 21.01.2020
Номер судового провадження: 2/641/370/2019

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Провадження № 2/641/370/2019 Справа № 641/6982/18 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		05 вересня 2019 року 
		Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:
		головуючого - судді Боговського Д.Є.,
		за участю секретаря судового засідання - Бєлової Т.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту житлового господарства Харківської міської ради, Комунального підприємства «Центр поводження з тваринами» про визнання недійсним договору,-
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому після уточнення просить визнати недійсним договір № 65 від 29.03.2018 про закупівлю послуг, укладений між Департаментом житлового господарства Харківської міської ради та КП «Центр поводження з тваринами», відшкодувати судові витрати.
		Свої уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що укладення та виконання Договору призвело до порушення майнових прав Харківської територіальної громади, членом якої є позивач. А саме, відповідно до умов Договору до затриманих в місті Харкові тварин здійснено умертвіння на сьомій день з моменту їх затримання. Хоча діючим законодавством встановлений термін утримання затриманих безпритульних тварин протягом двох місяців. Як наслідок, власники тварин втратили можливість здійснити розшук своїх тварин, що порушує їх право на майно. Харківська територіальна громада, на території якої здійснювалось затримання тварин, також була незаконно позбавлена своїх речових прав. Крім цього, позивач вказує на те, що укладення та виконання Договору призвело до безоплатного обернення майна територіальної громади на користь іншої особи, даним договором передбачено відлов та евтаназію як собак, так і котів, хоча діючим законодавством відлов котів не передбачений. ЗУ «Про захист тварин від жорстокого поводження» спрямований на захист від страждань та загибелі тварин внаслідок жорстокого поводження з ними, захист їх природніх прав та укріплення моральності та гуманності суспільства, виховання гуманного ставлення до тварин є важливою складовою етичного, культурного та екологічного виховання громадян, що передбачає формування високого рівня еколого-етичної свідомості та культури громадян. Своїми діями КП «Центр поводження з тваринами» нехтує чинним законодавством та виявляє неповагу до життя живих істот. Позивача як члена Правління громадської організації «Ліга допомоги тваринам» бентежать та засмучують ці факти, що змушує її звернутися до суду із даним позовом, оскільки незаконне масове знищення тварин порушує в тому числі і моральні засади суспільства.
		Представником відповідача КП «Центр поводження з тваринами» адвокатом Мозговою О .А. було подано до суду відзив на уточнені позовні вимоги, в якому остання просила відмовити у задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено порушення конкретних його прав та інтересів, оскільки у період 2018-2019 роки позивач не працювали, як наслідок не сплачувала податки, які могли бути спрямовані на фінансування спірного договору. У ході виконання спірного договору домашні тварини, які належать особисто позивачу, не затримувались. Також, відсутня інформація, що позивач або інші члени громади зверталися до Центру з заявами про повернення тварин. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. 
		У відзиві представника відповідача - Департаменту житлового господарства Харківської міської ради Безродного О.В. останній посилається на те, що позивач не надав належних і допустимих доказів порушення його прав чи прав громади в результаті укладення спірного договору, тому, на його думку, позов задоволенню не підлягає. Під час укладання та виконання спірного договору сторони не посягали на суспільні, економічні та соціальні основи держави.
		У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 підтримали заявлені позовні вимоги в повному обсязі, просили їх задовольнити.
		Представники відповідача - КП «Центр поводження з тваринами» Мозгова О.А. та ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечували проти задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов та відзиві на уточнений позов. 
		Представник відповідача - Департаменту житлового господарства Харківської міської ради Безродний О.В. в ході розгляду справи заперечував проти позову, у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив.
		Суд, вивчивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
		29 березня 2018 року між Департаменту житлового господарства Харківської міської ради та КП «Центр поводження з тваринами» укладений Договір № 65, предметом якого є відлов безпритульних тварин.
		Відповідно до п. 1.1 Договору, виконавець - КП «Центр поводження з тваринами» зобов`язується надати послуги з відлову тварин у визначений термін, а замовник - Департамент житлового господарства Харківської міської ради зобов`язується прийняти і оплатити надані послуги на умовах даного Договору.
		Згідно п. 2.2 Виконавець надає Замовнику послуги, які відповідають вимогам ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», ЗУ «Про захист тварин від жорстокого поводження», ЗУ «Про ветеринарну медицину», ЗУ «Про благоустрій населених пунктів», ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Правил утримання домашніх тварин у м. Харкові», затверджених рішенням 14 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 04.07.2007 за № 164/07, організаційно-методичними рекомендаціями та санітарними правилами МОЗ України, Державної ветеринарної служби України.
		Позивач ОСОБА_1 вважає, що вказаний договір має бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 215 ЦК України та з огляду на вимоги ст. 228 ЦК України, зазначаючи, що укладання та виконання даного договору призвело до порушення її майнових прав, як члена територіальної громади.
		На підставі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України).
		Згідно з приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		У свою чергу, вчинення особами дій щодо виконання досягнутих домовленостей, тобто виконання прийнятих на себе прав і покладених обов`язків за угодою, є виконанням угоди.
		Відповідно до ст. ст. 215 - 235 ЦК України, особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.
		Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.
		Так, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		У п. 7 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 09 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК).
		За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.
		Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		Матеріали справи не містять, а позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог не надано доказів того, що на момент укладання спірного договору у директорів відповідачів був відсутній необхідний обсяг дієздатності, їх волевиявлення не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, а договір не був направлений на реальне настання правових наслідків, які ним обумовлені. Докази того, що умови договору протирічать вимогам чинного законодавства України, матеріали справи не містять.
		На думку позивача ОСОБА_1 що спірний договір порушує публічний порядок. Разом з тим, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Відповідні докази матеріали справи не містять.
		Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Зазначеною нормою передбачено можливість оскарження правочину зацікавленою особою, яка не є стороною договору.
		Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
		Відповідно до ч. ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України).
		Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог статті 16 Цивільного кодексу України, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
		Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
		Територіальна громада села, селища, міста входить до системи місцевого самоврядування наряду з сільською, селищною, міською радою, сільським, селищним, міським головою, виконавчими органами сільської, селищної, міської ради та є первинним суб`єктом та основним носієм функцій і повноважень місцевого самоврядування. Громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад (положення статей 3, 5, 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні).
		Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
		Відповідно до статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.
		Члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.  Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (стаття 9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні).
		Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що територіальна громада м. Харкова або її представницькі органи уповноважували позивача ОСОБА_1 представляти інтереси територіальної громади в цілому.
		В обґрунтування порушення прав позивача останній зазначає, що оскільки кошти на виконання спірного договору були виділені саме з міського бюджету, то ОСОБА_1 як член територіальної громади має право звернутись до суду з даним позовом.
		Разом з тим, позовна заява не містить обґрунтувань яким чином умови спірного договору порушують безпосередньо права позивача та яким чином перешкоджають можливій законній реалізації позивачу його прав.
		Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.
		Обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторін (ст. 81 ЦПК України).
		З урахуванням вищезазначеного, позивачем не доведено порушення умовами спірного договору її прав та охоронюваних законом інтересів, а також підстав для визнання договору недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 215, ч. 1 ст. 228 ЦК України.
		Питання щодо відшкодування судових витрат вирішується відповідно до положень ст.ст. 141, 142 ЦПК України.
		На підставі викладеного та керуючись  ст.ст.12, 13, 141, 255, 259, 263-265, 268 ЦПК України,  суд - 
		В И Р І Ш И В :
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту житлового господарства Харківської міської ради, Комунального підприємства «Центр поводження з тваринами» про визнання недійсним договору - залишити без задоволення.
		Рішення може бути оскаржено шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду.
		Відповідно до п. 15.5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 . 
		Відповідач - Департамент житлового господарства Харківської міської ради, код ЄДРПОУ 03366078, м. Харків, пл. Конституції,16.
		Відповідач - Комунальне підприємство «Центр поводження з тваринами», код ЄДРПОУ 03354431, м. Харків, вул. Балашовська,29.
		 
		Повне судове рішення складено 12 вересня 2019 року.
		 
		Суддя:  Д. Є. Боговський

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...