Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/9488/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: 18.09.2019. Зареєстровано: 19.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 19.09.2019.

Номер судового провадження: 2/522/4316/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 522/9488/18
		Провадження № 2/522/4316/19
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		11 вересня 2019 року                                         м. Одеса
		Приморський районний суд м. Одеси
		у складі: головуючого судді Домусчі Л.В.,
		за участі секретаря судового засідання - Вадуцкої В.І., 
		розглянувши у судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		До суду 30 травня 2019 року надійшов позов ОСОБА_1 , пред`явлений до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів.
		Згідно уточнених позовних вимог від 11.10.2018 року позивач просив стягнути із банку на його користь:
		- кошти за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070033002800 від 11.12.2013 року у розмірі 87 565, 06 дол. США;
		- 3 відсотки річних за період із 10.02.2016р. по 11.10.2018р. у розмірі 7002, 81 дол. США;
		- пеню у розмірі 17 137, 40 дол. США;
		- судові витрати.
		В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 11 грудня 2013 року між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» відділення у м. Севастополі, АР Крим, укладено договір № SAMDNWFD0070033002800 банківського вкладу «Депозит плюс на 3 мес.», на підставі якого було внесено суму у розмірі 80 000, 00 дол. США, з процентною ставкою 7,5% річних. За умовами договору для зарахування вкладу та відсотків банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_1 . 
		11.12.2013 року на підставі додаткових угод, строк депозитного договору продовжився на 366 днів із 11.03.2014 року та 11.06.2014 рік із процентною ставкою 9,5 річних. 
		08.01.2014р. позивач додатково поповнив суму депозитного вкладу на 6 000, 00 дол. США. 
		Відповідно до довідки №22576350 від 01.07.2014 року, виданої Кримським регіональним управлінням ПАО КБ «Приватбанк», станом на 25.05.2014 року на рахунку № НОМЕР_1 знаходилось 88 017, 59 дол. США. Вказував, що водночас у той же день було здійснено перерахунок у зв`язку з нібито достроковим розірвання договору, у зв`язку з чим від суми 88 017, 59 дол. США було віднято 30,99 дол. США та 922,35 дол. США. При цьому посилався на те, що станом на 25.05.2014 року ним не отримувалось жодних повідомлень від банку щодо дострокового розірвання Договору та причин для такого дострокового розірвання.
		Водночас відповідно до вказаної довідки, 11 березня 2014 року на суму вкладу було нараховано відсотки - 500,81 дол. США. Отже, станом на 11.03.2014 рік загальна сума депозиту разом із нарахованими відсотками склала 87 565,06 дол. США. 
		Позивач зазначив, що факт прийняття відповідачем грошових коштів за вказаним договором банківського вкладу підтверджується відповідними квитанціями. Позивач стверджував, що він звертався до відповідача із вимогою про розірвання договору банківського вкладу та повернення йому суми вкладу та нарахованих процентів, однак вимога позивача залишилась без задоволення, вклад не повернутий, а нараховані проценти не виплачені. Жодних повідомлень про дострокове розірвання договору відповідач не надсилав.
		Посилаючись на вказані обставини, позивач просить суд стягнути на його користь з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» суму банківського вкладу, включаючи проценти на суму вкладу - 87565,06 (вісімдесят сім тисяч п`ятсот шістдесят п`ять тисяч 06 центів) доларів США, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 7002,81 (сім тисяч два 81 цент) доларів США, пеню в розмірі 17137,40 (сімнадцять тисяч сто тридцять сім доларів 40 центів) доларів США та судові витрати.
		Ухвалою суду від 04.06.2018 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків. 13.06.2018 року позивачем були усунуті недоліки позову та подану уточнену позовну заяву.
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21.06.2018 року провадження у справі відкрито та ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.
		У засідання призначене на 11.07.2018 року сторони не з`явилися, розгляд справи відкладено на 11.10.2018 року.
		Представник відповідача 11.10.2018 року надав до суду відзив на позов (а.с.50-56), згідно якого заперечувала проти вимог та просила відмовити. Обґрунтовуючи свої доводи тим, що договір банківського вкладу з позивачем укладався на території Автономної Республіки Крим, яка є тимчасового окупованою територією, у зв`язку з чим відокремлений підрозділ ПАТ КБ «ПриватБанк» на території Автономної Республіки Крим припинив свою діяльність. Відповідач зазначав, що не може ні підтвердити, ні спростувати існування невиконаних зобов`язань за договором банківського вкладу перед позивачем, пославшись на відсутність у ПАТ КБ «ПриватБанк» можливості доступу до свого майна, в тому числі і до договорів з клієнтами на паперових носіях, платіжних документів, виписки по рахунках. Посилався на закон Російської Федерації № 39-ФЗ від 04 квітня 2014 року, відповідно до якого зобов`язання здійснювати компенсаційні виплати клієнтам банківських установ на території Республіки Крим взяла на себе автономна некомерційна організація «Фонд захисту вкладників». Також представник ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначив, що позивач не довів факту укладення договорів банківського вкладу та існування заборгованості за ними і не погоджується із розрахунком заборгованості та стягненням 3% річних та пені.
		До суду 11.10.2018 року надійшло клопотання представника позивача про забезпечення доказів по справі шляхом їх витребування, а саме просили витребувати з Акціонерного комерційного товариства «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул.Грушевського. 1Д) наступну інформацію (докази):
		- інформацію про те, на якій підставі АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вважав достроково розірваним Договір вкладу «ДЕПОЗИТ ПЛЮС НА 3 МЕС.» №SAMDNWFD0070033002800 від 11.12.2013р. з 25.05.2014 р. (згідно довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» №22576350 від 01.07.2014 р.);
		- інформацію про те на якій підставі та з якої дати АТ КБ «ПРИВАТБАНК» перестав нараховувати відсотки за Договором вкладу «ДЕПОЗИТ ПЛЮС НА 3 МЕС.» 
		№SAMDNWFD0070033002800 від 11.12.2013 р.;
		- копію повідомлення про дострокове розірвання Договору вкладу «ДЕПОЗИТ ПЛЮС НА 3 МЕС.» №SAMDNWFD0070033002800 від 11.12.2013 р. АТ КБ «ПРИВАТБАНК», надіслане ОСОБА_1 ;
		- інформацію про те, чи виплачена та коли, сума депозиту та процентів за Договором вкладу «ДЕПОЗИТ ПЛЮС НА 3 МЕС.» №SAMDNWFD0070033002800 від 11.12.2013 р. ОСОБА_1 ?;
		- копію меморіального ордеру про списання з рахунку НОМЕР_1 всієї суми депозиту та відсотків відповідно до Договору вкладу «ДЕПОЗИТ ПЛЮС НА 3 МЕС.» №SAMDNWFD0070033002800 від 11.12.2013 р..
		Ухвалою суду від 11.10.2018 року заяву представника позивача про витребування доказів було задоволено. Розгляд справи відкладено на 19.11.2018 року.
		19.11.2018 року представник позивача надав до суду відповідь на відзив (а.с.96-102), згідно яких наполягав на задоволенні позовних вимог та необґрунтованості доводів представника відповідача. 
		Ухвалою суду від 19.11.2018 року підготовче провадження по справі було закрито та справу призначено до розгляду по суті на 07.02.2019 року.
		06.12.2019 року надійшов лист від ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с.119), згідно якого повідомлено про обмеженість доступу до первинних документів клієнтів Кримського РУ ПАТ КБ «Приватбанк».
		У зв`язку з неявкою сторін 07.02.2019р. розгляд справи був відкладений на 08.05.2019 р. 
		12.02.2019 року представник банку надав до суду відзив на збільшенні позовні вимоги (а.с.131-135), згідно якого заперечував щодо розрахунку пені та відсотків, наданих позивачем, а також розміру судових витрат, про стягнення яких заявлено позивачем.
		08.05.2019 року розгляд справи був відкладений на 09.07.2019 року у зв`язку з перебуванням судді у відпустці.
		10.05.2019 року представник позивача надав до суду відповідь на відзив на клопотання про збільшення позовних вимог та судових витрат..
		17.05.2019 року представник банку надав до суду заперечення на відповідь на відзив на клопотання про збільшення позовних вимог (а.с.205-209).
		24.06.2019р. представника позивача надав суду відповідь на заперечення банку (а.с.213-214).
		У судовому засіданні 09.07.2019 року були присутні представники сторін, які свої позиції по суті спору, викладені в письмових заявах, підтримали. У судовому засіданні були оглянуті оригінали квитанцій від 11.12.2013 року, договір банківського вкладу «Депозит плюс на 3 мес.», заяву від 11.12.2013 року, довідку від 02.05.2014 року банку, додаткову угоду від 11.12.2013 року, виписку з 11.12.2013 року по 01.07.2014 року, заяву позивача до НБУ від 27.06.2017 року. вимогу до банку, заяву від 02.02.2016 року та додаткову угоду від 11.12.2013 року.
		Розгляд справи був відкладений на 11.09.2019 року. 
		У судовому засіданні 11.09.2019 року були присутні представники сторін: позивача - адвокат Яким`як О.В. та відповідача - Пучкова Л.А ..
		Представник позивача позовні вимоги та обставини, якими вони обґрунтовані, підтримав та просив задовольнити. Представник відповідача заперечувала проти вимог із підстав та доводів, викладених у заявах по суті справи. 
		Суд дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до наступного висновку.
		Судом встановлено, що 11 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» укладено договір банківського вкладу «Депозит плюс на 3 мес.» № SAMDNWFD0070033002800, відповідно до умов якого позивачем внесено грошові кошти у сумі 80000, 00 доларів США на особовий рахунок, відкритий відповідачем, процентна ставка за депозитом склала 7,5 % річних. 
		Внесення грошових коштів у розмірі 80000,00 доларів США підтверджується квитанцією відділення «Центрального офісу» Севастопольської філії № 10702294 від 11.12.2013 року, оригінал якої був оглянутий у судовому засіданні. 
		На підставі додаткової угоди від 11 грудня 2013 року договір банківського вкладу було продовжено по 11.06.2014 року із збільшення процентної ставки до 9,5% річних. 
		8 січня 2014 року позивач додатково поповнив суму банківського вкладу та грошові кошти у розмірі 6000,00 доларів США, що підтверджується квитанцією № 26950406.
		Відповідно до виписки № 22576350 від 01.07.2014 р., яка видана Кримським регіональним управлінням ПАО КБ «Приватбанк», а також довідки Банку № 22576350 від 02.05.2014 р. та виписки з банківського рахунку від 15.07.2014 р. на суму вкладу було нарахована проценти та станом на 11.03.2014 р. на депозитному рахунку № НОМЕР_1 обліковувалась загальна сума 87 565,06 доларів США.
		2 лютого 2016 року позивач звернувся до відповідача із вимогою про розірвання договору банківського вкладу № SAMDNWFD0070033002800 та повернення йому суми вкладу та нарахованих процентів, однак вимога позивача до теперішнього часу залишилась без задоволення з боку банку.
		Вирішуючи спір суд виходить із наступного.
		Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		За статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
		Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
		Положення статті 1059 ЦК України врегульовують питання форми договору банківського вкладу та визначаються наслідки недодержання письмової форми такого договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. 
		Згідно з пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України (НБУ) від 03 грудня 2003 року № 516, залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом; іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
		Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського вкладу укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. У договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10).
		У пункті 10.1 Інструкції № 492 передбачається порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
		У пункті 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. 
		Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
		На підтвердження внесення депозитних коштів позивач надав суду копію та оригінал договору банківського вкладу та квитанцій про внесення коштів, оригінали яких були оглянуті та досліджені судом, відповідно до яких ОСОБА_1 вносив грошові кошти за договором до банку. 
		Так судом було досліджено надані позивачем квитанції, зокрема, квитанцію № 10702294 від 11.12.2013 року, яка містить наступні відомості: найменування та адреса філії, дата та час, номер заявки 18702294, номер рахунку НОМЕР_1 , суму 80 000, валюта USD, ПІБ платника, зміст операції: відкриття депозиту № SAMDNWFD0070033002800, оригінал підпису та ПІБ касира Банку та квитанцію № 26950406 від 08.01.2014 року, яка містить наступні відомості: найменування та адреса філії, дата та час, номер заявки 26950486, номер рахунку НОМЕР_1 , суму 6000, валюта USD, ПІБ платника, зміст операції: поповнення депозиту № НОМЕР_2 , оригінал підпису та ПІБ касира Банку. 
		Зазначені квитанції містять усі необхідні реквізити та підписані касиром банку, тобто факт внесення коштів на депозитний рахунок є доведеним. 
		Також, судом досліджені надані позивачем оригінал договору банківського вкладу, квитанції з усіма необхідними реквізитами, тому письмова форма договору вважається дотриманою, що підтверджує наявність між сторонами цивільних відносин, які виникли внаслідок укладення договору банківського вкладу.
		Доказів повернення позивачу коштів за вкладом банк суду не надав. Крім того відповідач не оспорював факт неповернення коштів позивачу.
		Також відповідачем не було надано жодних доказів того, що між банком та позивачем не укладався спірний договір вкладу, не відкривалися рахунки за цим договором, не надходили грошові кошти до банку, а також документів на підтвердження припинення відповідних зобов`язань у зв`язку з їх виконанням.
		Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.
		За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу.
		Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу.
		Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
		Згідно з ч. 1 ст. 1061 ЦК України Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов`язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
		За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
		Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
		В обґрунтування своєї позиції банк посилається на постанову Правління НБУ від 06.05.2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя», згідно із якою банкам України заборонено відкривати відокремлені підрозділи на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя. Банкам, у перелік яких входить і ПАТ «Приватбанк», зобов`язано припинити діяльність відокремлених підрозділів, що розташовані на території АРК і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.
		Між тим дані доводи представника відповідача не приймаються судом до уваги та суд враховує, що припинення діяльності відокремлених підрозділів не є підставою для невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань. 
		Стороною договору №№ SAMDNWFD0070033002800 є не відокремлений структурний підрозділ, а саме відповідач - ПАТ КБ «Приватбанк». Договір банківського вкладу укладений безпосередньо з самостійною юридичною особою, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», яке є юридичною особою, місцезнаходження якої розташоване у м. Дніпро, тобто на території, підконтрольній державі Україні.
		Суд також відхиляє доводи відповідача про те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя не має правових підстав та можливості для здійснення банківської діяльності, у зв`язку з чим банк фактично не має доступу до свого майна та договорів на окупованій території, що унеможливило їх виконання, оскільки спірний договір банківського вкладу був укладений не з відділенням чи філією банку, а з ПАТ КБ «ПриватБанк».
		Неможливість виконання спірних депозитних договорів відокремленим підрозділом юридичної особи - сторони цього договору не припиняє зобов`язальних правовідносин, й не звільняє Відповідача від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання за депозитним договором на вимогу позивача.
		На можливість отримання позивачем від некомерційної організації «Фонд захисту вкладників» (Російська Федерація) коштів за банківськими вкладами, посилався ПАТ КБ «ПриватБанк», тому доведення цих обставин було його обов`язком, проте належних засобів доведення цих обставин відповідачем не надано. Крім того у останніх своїх поясненнях представник позивача вказав на наявність довідки Фонду захисту вкладників РФ (автономна некомерційна організація) від 04.12.2015р. що вкладник ОСОБА_1 відмовився від компенсаційних виплат.
		Таким чином посилання про можливе отримання позивачем від некомерційної організації «Фонд захисту вкладників» (Російська Федерація) коштів за банківськими вкладами, розміщеними на відповідних рахунках у ПАТ КБ «ПриватБанк», є припущенням.
		При цьому суд враховує те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідно до пункту 2.1 глави 2 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України 03 грудня 2003 року № 516, зобов`язано обліковувати кошти на рахунках клієнтів.
		Відповідно до статті 1074 ЦК України обмеження права клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
		З огляду на викладене суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 , пред`явленого до ПАТ КБ «Приватбанк». 
		Відповідно до змісту статей 526 та 1058 ЦК України зобов`язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки). 
		З огляду на викладене суд приходить до висновку про обґрунтованість позову ОСОБА_1 та наявність підстав для стягнення на його користь коштів за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070033002800 від 11.12.2013 року у розмірі 87 565, 06 дол. США (вісімдесят сім тисяч п`ятсот шістдесят п`ять доларів США 06 центів).
		 
		Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). 
		У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті  549, 551, 611 ЦК України).
		У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак ненадання вкладнику можливості користуватися цими коштами, зобов`язання банку з повернення вкладу не вважається виконаним і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов`язання, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України.
		За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. 
		Таким чином, відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % річних.
		Суд звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено висновок щодо виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті. Відповідно до цієї постанови як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046, частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
		Таким чином цей висновок стосується можливості виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, та нарахування 3 % річних, визначених статтею 625 ЦК України, які входить до складу грошового зобов`язання та мають компенсаційний характер, в іноземній валюті.
		З огляду на викладене суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з банку на його користь 3% річних за період із 10.02.2016 року по 11.10.2018 року у розмірі 7002, 81 дол. США (сім тисяч два долари США 81 центів).
		 
		Щодо стягнення пені суд зазначає наступне.
		Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня.
		Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
		Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що уразі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
		Оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а  клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню  положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Водночас, відповідно до частини другої статті 533 ЦК України якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
		Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
		Відповідно до сталої судової практики як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема банківського вкладу, не суперечить чинному законодавству. 
		У постанові по справі  № 761/26293/16-ц від 20.03.2019 Верховний суд визначив, що передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. Цей висновок стосується можливості виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, та нарахування 3 % річних, визначених статтею 625 ЦК України, які входить до складу грошового зобов`язання та мають компенсаційний характер, в іноземній валюті.
		Водночас, Верховний суд визначив, що оскільки пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов`язання, її сплата та розмір визначені Законом України «Про захист прав споживачів» за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, то нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України.
		З огляду на викладене суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 у частині нарахування до стягнення пені у розмірі 3% річних за кожен день прострочки за період із 11.10.2017 року по 11.10.2018 року в іноземній валюті у сумі 17 137,40 дол. США та в цій частині позову відмовляє. 
		При цьому при вирішення спору суд враховує практику ЄСПЛ, згідно якої концепція "майна" не обмежувалась існуючим майном, але також могла охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав "законні сподівання" щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність (див. рішення у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" [ВП], заява N 42527/98, п. 83, ЕСПЛ 2001-VIII).
		Суд враховує, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі "Копецький проти Словаччини" [ВП], заява N 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). 
		Суд враховує, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи.
		Відповідно до ст. 1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави
		Після всебічного, повного дослідження, оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . 
		На підставі викладеного, керуючись ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ст.ст.. 1, 3, 15, 16, 256-258, 261, 321, 509, 524-526, 530, 533, 610-612, 625, 626-629, 631, 638-639, 1058, 1061 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 2, 3-13, 44, 49, 64, 76, 81, 89, 95, 133, 141, 241, 247, 256, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, - задовольнити частково. 
		Стягнути із Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д) на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) кошти за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070033002800 від 11.12.2013 року у розмірі 87 565, 06 дол. США (вісімдесят сім тисяч п`ятсот шістдесят п`ять доларів США 06 центів) та 3 відсотки річних за період із 10.02.2016 року по 11.10.2018 року у розмірі 7002, 81 дол. США (сім тисяч два долари США 81 центів).
		В іншій частині позову відмовити. 
		Стягнути із Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д) на користь держави судовий збір у розмірі 9605.00 грн. (дев`ять тисяч шістсот п`ять гривень 00 копійок).
		Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
		Повний текст рішення суду виготовлено 18.09.2019 року. 
		 
		Суддя                                                                                 Л.В.Домусчі

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...