Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 360/469/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 27.09.2019.
Дата набрання законної сили: 25.09.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		І М Е Н Е М          У К Р А Ї Н И
		 
		24 вересня 2019 року
		 
		м. Київ
		 
		справа №  360/469/18
		 
		провадження № 22-ц/824/10648/2019
		 
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		 
		головуючого судді - Кравець В.А.
		суддів - Мазурик О.Ф., Писаної Т.О.
		за участю помічника судді, який за дорученням головуючого судді здійснює повноваження секретаря судового засідання - Виноградової А.І.
		 
		учасники справи:
		 
		позивач  -  Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України
		 
		відповідачі - Пилиповицька сільська рада Бородянського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 
		 
		третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державне підприємство «Клавдієвське лісове господарство»
		 
		треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - 
		Житлово-будівельний кооператив «Джерело», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 
		 
		розглянув апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області Грабця І.
		 
		на рішення Бородянського районного суду Київської області від 07 травня 2019 року у складі судді Унятицького Д.Є.
		 
		у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Пилиповицької сільської ради Бородянського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державне підприємство «Клавдієвське лісове господарство», треті особи, на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Житлово-будівельний кооператив «Джерело», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 про визнання недійсними рішень, державних актів та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У лютому 2018 року перший заступник прокурора Київської області Грабець І. звернувся до суду в інтересах КМУ з позовом, у якому просив суд визнати недійсними рішення 15 сесії 4 скликання Пилиповицької сільської ради Бородянського району від 25.11.2004 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки житлово-будівельному кооперативу «Джерело»; рішення 16 сесії 4 скликання Пилиповицької сільської ради Бородянського району від 30.12.2004 про передачу у приватну власність земельних ділянок членам житлово-будівельного кооперативу «Джерело» за рахунок земель Клавдієвського держлісгоспу на умовах оренди з правом передачі у власність громадянам/членам кооперативу для житлового будівництва в межах с. Пилиповичі Пилиповицької сільської ради Бородянського району Київської області загальною площею 25,8 га. Визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯГ № 177732 площею 5,1218 га з кадастровим номером 3221087500:02:002:0151, виданий ОСОБА_1 ; серії ЯГ № 177736 загальною площею 2,7954 га з кадастровими номерами: 3221087500:02: 002:0135 , 3221087500: 02:002:0137 , 3221087500: 02 : 002:0138 , 3221087500:02 : 002: 0150 , виданий ОСОБА_2 ; серії ЯГ № 177735 загальною площею 3,000 га з кадастровими номерами: 3221087500:02:002:0136, 3221087500:02:002:0139, 3221087500:02:002:0152, виданий ОСОБА_3 ; серії ЯГ № 177733 загальною площею 8,5000 га з кадастровими номерами: 3221087500:02:002 :0145 , 3221087500 : 02:002 :0143 , 3221087500 :02:002:0146 , 3221087500:02 : 002: 0144 та серії ЯГ №177734 загальною площею 2,4886 га з кадастровими номерами: 3221087500:02: 002:0148 , 3221087500: 02:002:0141 , 3221087500 : 02:002 : 0147, 3221087500:02 : 002 : 0149, 3221087500:02 : 002 :0142 , видані ОСОБА_4 . Витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5,1218 га з кадастровим номером 3221087500 :02:002:0151; ОСОБА_2 земельні ділянки загальною площею 2,7954 га з кадастровими номерами: 3221087500:02:002:0135, 3221087500 : 02:002 : 0137, 3221087500 : 02: 002: 0138, 3221087500:02:002:0150; ОСОБА_3 земельні ділянки загальною площею 3,000 га з кадастровими номерами: 3221087500:02:002:0136, 3221087500:02:002:0139, 3221087500:02:002:0152; ОСОБА_4 загальною площею 8,5000 га з кадастровими номерами: 3221087500:02:002:0145, 3221087500:02:002:0143, 3221087500:02:002:0146, 3221087500:02:002:0144 та загальною площею 2,4886 га з кадастровими номерами: 3221087500:02:002:0148, 3221087500:02:002:0141, 3221087500:02:002:0147, 3221087500:02:002:0149, 3221087500:02:002:0142, загальною вартістю 1748082,84 грн, які розташовані в с. Пилиповичі Пилиповицької сільської ради Бородянського району Київської області.
		У мотивування вимог зазначав, що рішенням 15 сесії 4 скликання Пилиповицької сільської ради від 25 листопада 2004 затверджено проект землеустрою щодо відведення житлово-будівельному кооперативу «Джерело» земельної ділянки на умовах оренди з правом безоплатної приватизації у власність громадянам (членам кооперативу) для житлового будівництва в межах Пилиповицької сільської ради Бородянського району за рахунок земель лісового фонду Клавдієвського держлісгоспу загальною площею 25,8 га та вилучено земельну ділянку із земель лісового фонду Клавдієвського держлісгоспу. Рішенням 16 сесії 4 скликання Пилиповицької сільської ради від 30 грудня 2004 передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки 90 членам житлового-будівельного кооперативу «Джерело», які на підставі вказаного рішення отримали державні акти на право власності на земельні ділянки та відчужили їх на користь ОСОБА_5 , згідно договорів купівлі-продажу №№64, 67, 70, 73, 76, 79, 82 від 25 січня 2006 року та від 29 січня 2006 року №№ 238, 241, загальною площею 5,1220 га. На підставі цих договорів ОСОБА_5 06 березня 2006 року отримав державний акт на право власності ЯБ 790660. В подальшому ОСОБА_5 згідно договору купівлі-продажу від 01 червня 2006 року за №1572 відчужив земельні ділянки площею 5,1218 га в с. Пилиповичі Бородянського району Київської області на користь ОСОБА_1 , який 31 липня 2006 року отримав державний акт на право власності серії ЯГ №177732 на земельну ділянку площею 5,1218, кадастровий номер 3221087500:02:002:0151, для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд, про що здійснено відповідний запис в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за №010632400080 та на користь ОСОБА_7 згідно договорів купівлі-продажу від 21 січня 2006 року №№193, 196, 199, 202, площею 1,0000 га. 06 березня 2006 року ОСОБА_7 отримав державний акт на право власності серії ЯБ 790659. Згідно договору купівлі-продажу від 01 червня 2006 року №1976 ОСОБА_7 відчужив на користь ОСОБА_2 земельні ділянки площею 1,0000 га та ОСОБА_6 , згідно договорів купівлі-продажу від 30 січня 2006 року №№273, 263, 260, 269, 266, 275 площею 1,3033, від 07 лютого 2006 року №№337, 340 площею 0,4924 га. 06 березня 2006 року та 16 травня 2006 року ОСОБА_6 отримав державні акти на право власності серії ЯБ №790657 та серії ЯГ №253512. В подальшому ОСОБА_6 згідно договорів купівлі-продажу від 01 червня 2006 року №№1567, 1570 відчужив земельні ділянки площею 1,3033 га та 0,4924 га на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , згідно договорів купівлі-продажу від 27 січня 2006 року №№124, 190, 139, 127, 130, 136, 133, 145, 148, 142 площею 2,5000 га. ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності серії ЯГ №177736 31 липня 2006 року, а ОСОБА_8 - 06 березня 2006 року серії ЯБ 790658. В подальшому ОСОБА_8 згідно договорів купівлі-продажу від 01 червня 2006 року №1578 відчужив ОСОБА_99 земельні ділянки площею 2,5000 га та ОСОБА_61 згідно договору купівлі-продажу від 25 січня 2006 року № 60, 57, 54, від 27 січня 2006 року №№ 187, 151, 169, 157, 154, 166, 163, 172, 184, 175, 181, 178, від 29 січня 2006 року №№235, 214, 256, 247, 253, 250, 244, 220, 229, 232, 223, 211, 226, 217 площею 7,2500 га, від 08 лютого 2006 року №344 площею 0,2500 га. 25, 27 , 29 січня 2006 року та 16 травня 2006 року ОСОБА_61 отримав державні акти на право власності серії ЯБ 790656 та серії ЯГ 253511. Після цього ОСОБА_61 згідно договорів купівлі-продажу від 01 червня 2006 року №№1584, 1587 відчужив ОСОБА_3 земельні ділянки площею 0,5000 га. 31 липня 2006 року ОСОБА_99 отримав державний акт на право власності серії ЯГ №177735. Також ОСОБА_61 згідно договору купівлі-продажу №1581 від 01 червня 2006 року відчужив ОСОБА_4 земельні ділянки площею 7,2500 га. ОСОБА_4 згідно договорів купівлі-продажу від 01 січня 2006 №№1632, 1629, 1626, 1623, 1620, 1617, 1614, 1611, 1608, 1605, 1602, 1599, 1596, 1590 з первинними власниками набула право власності на земельні ділянки площею 3,7386 га. 31 липня 2006 ОСОБА_4 отримала державний акт серії ЯГ №177733 на право власності на земельну ділянку площею 8,5000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, про що здійснено відповідний запис в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010632400077. Також            ОСОБА_4 отримала державний акт серії ЯГ №177734 на право власності на земельну ділянку площею 2,4886 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, про що було здійснено відповідний запис в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010632400076.
		Відповідно до ч.1 ст.149 ЗК України вилучення земельних ділянок проводиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Вилучення з постійного користування Клавдієвського держлісгоспу, правонаступником якого являється ДП «Клавдієвське лісове господарство», земельних лісових ділянок державної власності не належало до компетенції Пилиповицької сільської ради. ЖБК «Джерело», якому надано в оренду спірні земельні ділянки не є спеціалізованим лісогосподарським підприємством та не має у своїй структурі спеціалізованого лісогосподарського підрозділу, а лісова ділянка передана для цілей не передбачених чинним законодавством. 
		Таким чином, уважав, що вказані земельні ділянки вибули з власності держави з порушенням вимог законодавства.
		Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 07 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. 
		Не погоджуючись з указаним рішенням суду, перший заступник прокурора Київської області Грабець І. звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилався на те, що судом неправильно застосовані норми матеріального права, у зв`язку з чим  прийнято незаконне рішення та безпідставно позбавлено прокурора гарантованого Конституцією України права на судовий захист інтересів держави. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
		Посилаючись на норми статей 256, 257, 267 ЦК України, якими визначено порядок та строки застосування позовної давності, зазначає, що місцевим судом не враховано, що відповідачі не зверталися до суду з відповідною заявою про застосування позовної давності, тому суд у даній справі, на думку апелянта, взагалі не мав підстав для вирішення питання щодо застосування приписів про позовну давність.
		Окрім того, заява третьої особи ОСОБА_16 про застосування строків позовної давності мала би стосуватися лише тих вимог, які спрямовані до нього.
		Звертає увагу на те, що ОСОБА_16 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,25 га з кадастровим номером 3221087500:02:002:0100, відчужив її             ОСОБА_4 , тому виданий на підставі оскаржуваних рішень органу місцевого самоврядування державний акт на право власності на землю на цей час не має жодного юридичного значення для першого набувача, оскільки після укладення договору купівлі-продажу всі права та обов`язки щодо вказаної спірної ділянки перейшли до іншої особи - відповідача ОСОБА_4 .  
		Окрім того, вказує на те, що судом першої інстанції, у порушення вимог статей 256, 261 ЦК України, визначено початок перебігу строку позовної давності не з моменту, коли особа, чиє право порушене, довідалась про обставини, викладені в позовній заяві, а, фактично, з моменту передачі земельних лісових ділянок у приватну власність, тобто прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування у 2004 році.
		Разом з тим, як зазначає позивач, інформація, яка підтверджує незаконне вилучення та відведення у приватну власність земель лісогосподарського призначення, стала відома лише у 2016-2017 роках, та з опрацюванням якої було встановлено обґрунтовані підстави для подання позову у зв`язку з відчуженням земель лісогосподарського призначення у приватну власність всупереч вимогам лісового, земельного та житлового законодавства.
		Також посилається на те, що за результатами опрацювання зібраних матеріалів в їх сукупності, прокуратурою області вирішено питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави та внесення відомостей 21 листопада 2017 року до ЄРДР за №42017110000000620 за фактом незаконного заволодіння земельними ділянками держаної власності лісогосподарського призначення особами, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України.
		Зауважує, що припиняючи речове право державного підприємства у 2004 році на земельні ділянки загальною площею 25,8 га лісогосподарського призначення, що відноситься до лісів першої групи, сільською радою не змінено її цільове призначення в порядку, передбаченому статтями 20, 57, 122 ЗК України, у тому числі, і через відсутність таких повноважень у вказаного органу місцевого самоврядування.
		Сторони не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту апеляційної скарги до суду не направили.
		У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених в ній.
		Інші учасники справи в судове засідання повторно не з`явилися, своїх представників не направили, про дату час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
		Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що землі лісового фонду не могли перебувати у власності фізичних осіб, а спірні земельні ділянки були передані у власність третіх осіб без переведення у нелісові, тому рішення Пилиповицької сільської ради Бородянського району Київської області № 15-XXV від                   30 грудня 2004 року, що було підставою для набуття права власності на земельні ділянки третіми особами, підлягає скасуванню. Також підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання недійсними державних актів на право власності на спірні земельні ділянки та витребування їх на користь держави. Проте, звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України в лютому 2018 року відбулось зі спливом строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
		Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Проте, рішення суду не відповідає вказаним нормам процесуального права, що, відповідно до статті 376 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення по суті заявлених позовних вимог.
		Статтею 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Рішення Бородянського районного суду Київської області від 07 травня 2019 року оскаржується апелянтом лише в частині застосування судом першої інстанції строку позовної давності до позовних вимог, тому в іншій частині не перевіряється.
		Судом установлено, що рішенням 15-ї сесії 4-го скликання Пилиповицької сільської ради Бородянського району Київської області від 25 листопада 2004 року затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки житлово-будівельному кооперативу «Джерело» на умовах оренди з правом безоплатної передачі у власність громадянам (членам кооперативу) для житлового будівництва в межах с. Пилиповичі Пилиповицької сільської ради Бородянського району Київської області за рахунок земель лісового фонду Клавдієвського держлісгоспу загальною площею 25,8 га; вилучена земельна ділянка загальною площею 25,8 га із земельного фонду Клавдієвського держлісгоспу та передана житлово-будівельному кооперативу «Джерело» на умовах оренди з правом  безоплатної передачі у власність громадянам (членам кооперативу) для житлового будівництва в межах села Пилиповичі Пилиповицької сільської ради Бородянського району Київської області загальною площею 25,8 га, що підтверджується копією рішення (т.1 а.с.62).
		На підставі рішення Пилиповицької сільської ради Бородянського району Київської області №15-XXV від 30 грудня 2004 року (т.1 а.с.51-59) ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,                    ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 ,                  ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_101 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 ,                ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 отримали державні акти на право власності на земельну ділянку, що підтверджується копіями державних актів (т.1 а.с.135-137, 139-182, 184-191).
		Відповідно до договорів купівлі-продажу земельних ділянок відповідачі                ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 набули право власності на спірні земельні ділянки, про що свідчать копії договорів купівлі-продажу (т.1 а.с.88-118, 120-125, 127-134).
		Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		Стаття 14 Конституції України встановлює, що Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:
		а) землі сільськогосподарського призначення;
		б) землі житлової та громадської забудови;
		в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
		г) землі оздоровчого призначення;
		ґ) землі рекреаційного призначення;
		д) землі історико-культурного призначення;
		е) землі лісогосподарського призначення;
		є) землі водного фонду;
		ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
		Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
		До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів і окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянок. 
		Статті 56, 57 ЗК України передбачають, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності і такі за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства.
		Порядок використання земель сільськогосподарського призначення визначається законом.
		Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.
		У пункті 2 статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.
		Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
		Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.
		Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.
		За змістом статті 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. 
		Згідно із частиною другою статті 149 ЗК України, вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
		Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України ( у редакції, чинній станом на час прийняття спірного рішення) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
		Таким чином, уважаючи, що  вилучення земельних лісових ділянок площею більше 10 га, а також зміна їх цільового призначення, відносилась до виключної компетенції КМУ, позивач просив визнати недійсним Рішення 15-ої сесії 4-го скликання Пилиповицької сільської ради від 25.11.2004, яким вилучено та надано у користування ЖБК «Джерело» земельну ділянку загальною площею 25,8 га, яка становить єдиний лісовий масив, знаходиться в одному кварталі та використовувалась для ведення лісового господарства.
		Разом з тим, з матеріалів справи убачається, що постановою Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2006 року у справі за адміністративним позовом Чорнобильського міжрайонного прокурора, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Бородянського відділу земельних ресурсів до Пилиповицької сільської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: державне підприємство «Клавдієвський лісгосп», житлово-будівельний кооператив «Джерело» про визнання незаконним рішення 15 сесії від 25 листопада 2004 року апеляційна скарга Пилиповицької сільської ради задоволена. Постанова Бородянського районного суду від 26 липня 2006 року скасована та прийнята нова постанова, якою відмовлено Чорнобильському міжрайонному прокурору, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Бородянського районного відділу земельних ресурсів, у задоволенні позову до Пилиповицької сільської ради про визнання незаконним рішення 15-ої сесії Пилиповицької сільської ради 4-го скликання від 25 листопада 2004 року (т.7 а.с.35-38).
		Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Таким чином, виходячи з того, що постановою Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2006 року, яка набрала законної сили та є чинною, встановлено, що рішення 15-ої сесії Пилиповицької сільської ради 4-го скликання від 25 листопада 2004 року прийняте відповідачем в межах його повноважень, зважаючи на вимоги статті 82 ЦПК України, колегія доходить висновку, що такі обставини не підлягають доказуванню та погоджується з місцевим судом щодо відсутності підстав для скасування рішення 15-ої сесії Пилиповицької сільської ради 4-го скликання від 25 листопада 2004 року.
		Згідно частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
		Відповідно до статті 4 Лісового кодексу України (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваних рішень), усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. До лісового фонду не належать: усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках. Питання створення, охорони і використання насаджень, що не належать до лісового фонду, регулюються іншими актами законодавства.
		Статтею 6 Лісового кодексу України (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваних рішень) передбачено, що усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним (561-12) та цим кодексами. Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.
		Статтею 42 Лісового кодексу України (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваних рішень) встановлено, що переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства. Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.
		Частинами першою, другою, сьомою статті 20 ЗК України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
		Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
		Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
		Згідно зі статтею 57 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.
		Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.
		Стаття 21 ЗК України визначає, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсним рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. 
		Отже, матеріалами справи встановлено, що припиняючи речове право ДП «Клавдієвське лісове господарство» на земельні ділянки загальною площею 25,8 га лісогосподарського призначення, що відноситься до лісів першої групи, Пилипивицькою сільською радою не змінено її цільове призначення в порядку, передбаченому статтями 20, 57, 122 ЗК України.
		Рішенням Пилиповицької сільської ради Бородянського району Київської області від 30 грудня 2004 року передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки 90 членам житлово-будівельного кооперативу «Джерело» для будівництва житлових будинків в                   с. Пилиповичи Бородянського району Київської області.
		Відповідно до статті 41 ЗК житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами. 
		На підставі вищевказаного рішення Пилиповицької сільської ради Бородянським районним відділом земельних ресурсів Київської області видано державні акти на право власності на земельні ділянки, які отримали громадяни: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,                 ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 ,                    ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_101 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 ,               ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 ,  ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 .
		У подальшому вказані громадяни відчужили свої земельні ділянки та станом на час звернення прокурора з даним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,                 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які є відповідачами по справі, набули право власності на спірні земельні ділянки, про що свідчать копії договорів купівлі-продажу.
		З витягу з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками (членами) ОК ЖБК «Джерело» станом на 30 грудня 2004 року були: ОСОБА_102 , ОСОБА_103 , ОСОБА_104 , ОСОБА_105 ,              ОСОБА_106 , ОСОБА_107 .
		Таким чином, зважаючи на відомості з указаного витягу, громадяни, які за рішенням  Пилиповицької сільської ради Бородянського району Київської області від 30 грудня 2004 року отримали спірні земельні ділянки, станом на час прийняття цього рішення не були членами житлово-будівельного кооперативу «Джерело», а тому не мали права на безкоштовне отримання у приватну власність зазначених земельних ділянок.
		За вказаним фактом 21 листопада 2017 року прокуратурою області внесено відомості до ЄРДР №42017110000000620 щодо незаконного заволодіння земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення особами, які ніколи не були членами ЖБК «Джерело», у зв`язку з чим скоєно кримінальне правопорушення, передбачене частиною першої статті 190 КК України.
		Окрім того, з листа Пилиповицької сільської ради від 29 травня 2017 року №02-41/208 убачається, що на момент прийняття рішення Пилиповицької сільської ради Бородянського району Київської області від 30 грудня 2004 року, містобудівна документація на ЖБК «Джерело» розроблена не була і відповідне коригування у Генеральний план села Пилиповичі Бородянського району, що був розроблений Інститутом УКРНДІПцивільсільбуд по замовленню Держбуду УРСР (протокол технічної наради від 23.08.1993 №175/112) та затверджений рішенням виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів від 11.06.1984 №271, не вносилось (а.с.60 т.1).
		Статтею 39 ЗК України визначено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.
		Згідно частини першої статті 21 Закону України «Про основи містобудування» визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється на підставі затвердженої документації та планів земельно-господарського устрою.
		За змістом частини четвертої статті 3 Закону України «Про планування і забудову території» (чинного на час прийняття оскаржуваного рішення) рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань забудови та іншого використання територій, вибору, вилучення (викупу) і надання земельних ділянок для містобудівних потреб приймаються в межах, визначених законом відповідно до містобудівної документації за погодженням зі спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури.
		Частиною другою статті 12 зазначеного Закону передбачено, що відповідно до генеральних планів населених пунктів сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, а також Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи в користування земельних ділянок, надання дозволу на будівництво об`єктів містобудування.
		Таким чином, питання вибору, вилучення, надання у користування та у власність земельних ділянок було вирішено Пилиповицькою сільською радою без урахування містобудівної документації.
		Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
		Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.
		Згідно статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права або інтереси.
		За змістом статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом недійсним та скасовується.
		Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
		Положення частини першої, другої та пункту г) частини третьої статті 152 ЗК України визначають, що Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
		Частиною першої статті 155 ЗК України встановлено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
		Виходячи з викладеного та зважаючи на те, що треті особи по справі на час прийняття рішення сільської радою про передачу останнім у власність спірної земельної ділянки не були членами житлово-будівельного кооперативу «Джерело» та отримали державні акти на вказану земельну ділянку без урахування містобудівної документації, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що землі лісового фонду не могли перебувати у власності фізичних осіб, а спірні земельні ділянки були передані у власність третіх осіб без переведення у нелісові, тому рішення Пилиповицької сільської ради Бородянського району Київської області від 30 грудня 2004 року, що було підставою для набуття права власності на земельні ділянки третіми особами, підлягає скасуванню. 
		Отже, встановивши, що передача спірної земельної ділянки відбулась з порушенням встановленого земельним та лісовим законодавством порядку, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позовної заяви про визнання недійсними державних актів на право власності на спірні земельні ділянки та витребування їх на користь держави є законним та обґрунтованими.
		Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
		Згідно із загальним правилом статті 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
		Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
		Віндикаційний позов ґрунтується передусім на тому, що право власності на річ є абсолютним і слідує за річчю, зберігаючись навіть у випадку незаконного вибуття з володіння власника та в період перебування в незаконному володінні іншої особи. 
		Віндикація (від лат. Vindicatio - захист) - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника.
		Отже, виходячи з положень закону, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має лише власник цього майна.
		У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
		Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Зазначена норма передбачає вичерпне коло підстав, за яких власник зберігає право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
		В даному випадку, такою підставою є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Тобто випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
		Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.
		Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду  у справі                       № 569/1221/16-ц.
		Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
		Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року 
		№ 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.
		Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
		Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
		Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
		Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
		У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява №29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява №43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.
		Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.
		У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. 
		Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
		Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності. 
		З огляду на наведене, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
		Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
		Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
		Витребування спірних земельних ділянок з володіння відповідачів відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України у зв`язку з порушенням органом державної влади низки вимог ВК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.
		Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки мають ознаки земель лісового фонду, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідачів під час набуття ними земельних ділянок у власність.
		Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від                         30 січня 2019 року у справі №357/9328/15-ц.
		Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка загальною площею 25,8 га вибула із володіння держави за відсутності її волі, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги щодо витребування вказаної земельної ділянки підлягають задоволенню.
		Отже, встановивши обґрунтованість вимог позивача про визнання недійсним рішення Пилиповицької сільської ради Бородянського району Київської області від 30 грудня 2004 року, державних актів на право власності на спірні земельні ділянки та витребування цих земельних ділянок на користь держави, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про застосування позовної давності з огляду на наступне.
		З матеріалів справи убачається, що 17 серпня 2018 року третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_16 звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності (том 4 а.с 159).
		У заяві, посилаючись на існування постанови Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2006 року, уважав, що про вибуття земельних ділянок державі стало відомо ще до 2016-2017 років.
		Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
		У частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
		Таким чином, строк позовної давності застосовується судом виключно у разі наявності відповідної заяви сторони про застосування строку позовної давності.
		За змістом частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
		Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач.
		На стороні позивача та відповідача можуть виступати один або декілька самостійних суб`єктів права.
		Отже, третя особа є учасником справи, проте не є стороною в цивільному процесі.
		Так, правовий статус ОСОБА_16 у даній справі визначений як третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог, що свідчить про те, що ОСОБА_16 не є стороною спору, а отже не мав процесуального права звертатися із заявою про застосування строку позовної давності.
		Зважаючи на викладене, колегія уважає, що суд першої інстанції, залишивши поза увагою ту обставину, що про застосування строку позовної давності заявлено третьою особою на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог, дійшов передчасного та помилкового висновку про задоволення заяви ОСОБА_16 з огляду на його процесуальний статус у справі.
		Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
		За частиною другою статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. 
		На прокуратуру відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.
		Статтею 56 ЦПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. І лише в разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і набуває статусу позивача.
		Верховний Суд України в постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15 зазначив, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
		Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
		При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту: коли особа, право якої порушено, довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
		Тобто в основу конструкції частини першої статті 261 ЦК України покладено принцип єдності (одинності) суб`єкта, чиї права порушено.
		Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що у випадку, коли законодавець вживає вислови «свої цивільні права», «цивільні права особи», «здійснення права», він має на увазі право, яке належить одній особі, право однієї особи, а не декількох осіб, якщо інше прямо не зазначено у тексті відповідної норми.
		Тому при тлумаченні вимог щодо початку перебігу позовної давності слід керуватися тим, що перебіг позовної давності починається від дня, коли про відповідні обставини, тобто про порушення права, довідалася, могла довідатися або зобов`язана була довідатися особа, яка є носієм цього права, а не інша особа, у тому числі й та, якій за законом надано повноваження по захисту цього права, тобто прокурор.
		Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначив, що пред`являє даний позов в інтересах держави як позивач.
		Отже, строк позовної давності має вираховуватись із моменту, коли особа дізналася, або могла дізнатися про порушення своїх прав.
		Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №362/44/17 (провадження № 14-183цс18) зроблено висновок, «що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів».
		За результатами перевірки та опрацювання у 2016-2017 роках інформації Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП «Клавдієвське лісове господарство», ВО «Укрдержліспроект», Пилиповицької сільської ради, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, прокуратурою області вирішено питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави та внесення відомостей 21 листопада 2017 року за №42017110000000620 до ЄРДР за фактом незаконного заволодіння земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення особами, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України.
		Таким чином, виходячи з того, що прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, зважаючи на те, що за результатом перевірки інформації щодо законності вилучення та передачі у приватну власність земель лісогосподарського призначення відомості за фактом незаконного заволодіння земельними ділянками державної власності були внесені до ЄРДР 21 листопада 2017 року, колегія суддів доходить висновку, що про порушене право та інтереси держави позивач дізнався саме 21 листопада 2017 року.
		Проте, суд першої інстанції, вирішуючи вказаний спір, дійшов передчасного висновку про початок перебігу позовної давності з дня винесення рішення Пилиповицькою сільською радою від 30 грудня 2004 року про передачу безоплатно у приватну власність земельних ділянок членам житлово-будівельного кооперативу «Джерело», залишивши поза увагою те, що прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі КМУ, та не встановивши, коли саме і в особі якого органу КМУ довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що з огляду на положення частини першої статті 261 ЦК України і є початком перебігу позовної давності.
		Виходячи з вищевикладеного, колегія уважає, що суд першої інстанції, встановивши, що землі лісового фонду не могли перебувати у власності фізичних осіб, а спірні земельні ділянки були передані у власність третіх осіб без переведення у нелісові, визначивши, що рішення Пилиповицької сільської ради Бородянського району Київської області від                        30 грудня 2004 року є незаконним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги про визнання недійсними державних актів на право власності на спірні земельні ділянки та витребування їх на користь держави - задоволенню, дійшов передчасного та помилкового висновку про застосування строку позовної давності, що призвело до неправильного вирішення справи.
		Згідно зі ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		Наведені порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для скасування оскаржуваного рішення згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України та  ухвалення  нового рішення про задоволення позову частково.
		З огляду на вищенаведене, колегія суддів уважає, що вимоги позовної заяви та доводи апеляційної скарги в частині скасування рішення 16 сесії 4 скликання Пилиповицької сільської ради Бородянського району від 30 грудня 2004 року, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування  цих земельних ділянок на користь держави з чужого незаконного володіння є обґрунтованими, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню. Позовні вимоги в частині визнання недійсним рішення 15 сесії 4 скликання Пилиповицької сільської ради Бородянського району від 25 листопада 2004 року задоволенню не підлягають з огляду на наявність постанови Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2006 року, яка набрала законної сили.
		Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції - скасуванню.
		Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Отже, з відповідачів на користь Прокуратури Київської області підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви по 5 800 грн. та апеляційної скарги по 8 800 грн. з кожного.
		Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381 - 384  ЦПК України,  Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області - задовольнити частково.
		Рішення Бородянського районного суду Київської області від 07 травня 2019 року - скасувати.
		Позов Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Пилиповицької сільської ради Бородянського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державне підприємство «Клавдієвське лісове господарство», треті особи, на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Житлово-будівельний кооператив «Джерело», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 про визнання недійсними рішень, державних актів та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння - задовольнити частково.
		Визнати недійсним рішення 16 сесії 4 скликання Пилиповицької сільської ради Бородянського району від 30.12.2004 про передачу у приватну власність земельних ділянок членам житлово-будівельного кооперативу «Джерело» за рахунок земель Клавдієвського держлісгоспу на умовах оренди з правом передачі у власність громадянам/членам кооперативу для житлового будівництва в межах с. Пилиповичі Пилиповицької сільської ради Бородянського району Київської області загальною площею 25,8 га. 
		Визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯГ №177732 площею 5,1218 га з кадастровим номером 3221087500:02:002:0151, виданий ОСОБА_1 ; серії ЯГ №177736 загальною площею 2,7954 га з кадастровими номерами: 3221087500:02: 002:0135 , 3221087500: 02:002:0137 , 3221087500: 02 : 002:0138 , 3221087500:02 : 002: 0150 , виданий ОСОБА_2 ; серії ЯГ №177735 загальною площею 3,000 га з кадастровими номерами: 3221087500:02:002:0136, 3221087500:02:002:0139, 3221087500:02:002:0152, виданий ОСОБА_3 ; серії ЯГ №177733 загальною площею 8,5000 га з кадастровими номерами: 3221087500:02:002 :0145 , 3221087500 : 02:002 :0143 , 3221087500 :02:002:0146 , 3221087500:02 : 002: 0144 та серії ЯГ №177734 загальною площею 2,4886 га з кадастровими номерами: 3221087500:02: 002:0148 , 3221087500: 02:002:0141 , 3221087500 : 02:002 : 0147, 3221087500:02 : 002 : 0149, 3221087500:02 : 002 :0142 , видані ОСОБА_4 . 
		Витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5,1218 га з кадастровим номером 3221087500:02:002:0151; ОСОБА_2 земельні ділянки загальною площею 2,7954 га з кадастровими номерами: 3221087500:02:002:0135, 3221087500:02:002:0137, 3221087500:02:002:0138, 3221087500:02:002:0150; ОСОБА_3 земельні ділянки загальною площею 3,000 га з кадастровими номерами: 3221087500:02:002:0136, 3221087500:02:002:0139, 3221087500:02:002:0152; ОСОБА_4 загальною площею 8,5000 га з кадастровими номерами: 3221087500:02:002:0145, 3221087500:02:002:0143, 3221087500:02:002:0146, 3221087500:02:002:0144 та загальною площею 2,4886 га з кадастровими номерами: 3221087500:02:002:0148, 3221087500:02:002:0141, 3221087500:02:002:0147, 3221087500:02:002:0149, 3221087500:02:002:0142, загальною вартістю 1 748 082,84 грн., які розташовані в                            с. Пилиповичі Пилиповицької сільської ради Бородянського району Київської області.
		У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
		Стягнути з Пилиповицької сільської ради Бородянського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Прокуратури Київської області судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги по 14 600 грн. з кожного.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		  Повне судове рішення складено 25 вересня 2019 року.
		 
		 
		 
		Головуючий                                                                             В.А. Кравець
		 
		 
		Судді                                                                                         О.Ф. Мазурик
		 
		 
		                                                                                                   Т.О. Писана

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...