Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 140/2291/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; біженців.
Надіслано судом: 30.09.2019. Зареєстровано: 01.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.10.2019.

Номер судового провадження: П/140/2345/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		 
		ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		РІШЕННЯ
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		25 вересня 2019 року   ЛуцькСправа № 140/2291/19 
		Волинський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
		при секретарі Головатій І.В., 
		за участю представника позивача ОСОБА_1 ,
		представника відповідача та третьої особи Коваленко М.В. ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Громадянин Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - третя особа, УДМС України у Волинській області) про визнання протиправним та скасування рішення ДМС України №187-19 від 13.05.2019 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язання ДМС України визнати громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.05.2019 року позивач отримав повідомлення УДМС України у Волинській області №16 від 27.05.2019 року про відмову у визнанні  біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підставою для якого було рішення ДМС України №187-19 від 13.05.2019 року.  
		Позивач вважає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки відповідач не достатньо дослідив інформацію по країні походження позивача, незважаючи на те, що такі дані містяться у загальнодоступних засобах масової інформації і не потребують доказування. Внутрішній збройний конфлікт в Афганістані не вщухає, відтак постійно існує загроза життю та здоров`ю цивільного населення. Позивач стверджує, що має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через належність до певної соціальної групи та побоювання через загрозу загальнопоширеного насильства в ситуаціях внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини. 
		У зв`язку з цим позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України №187-19 від 13.05.2019 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язати ДМС України визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 31.07.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження (а.с.1-1а).
		У відзиві на адміністративний позов від 16.08.2018 (а.с.20-26) представник відповідача та третьої особи проти позову заперечувала з тих підстав, що в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 10.08.2018 позивач не надав достатньої аргументації своїм побоюванням у разі повернення на батьківщину, які б ґрунтувалися на документальних доказах того, що ці побоювання є обґрунтованими та відповідали б вимогам абзацу 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Відповідач вважає, що позивач є економічним мігрантом та зловживає процедурою отримання статусу біженця. Факти, на які посилається позивач, зокрема напади та погрози талібів та хвороба батька не є підставою для визнання його біженцем. Перебуваючи в Україні з початку 2018 року позивач не звертався до компетентних органів міграційної служби щодо свого захисту, а тому основною метою звернення до міграційної служби із заявою про визнання його біженцем після затримання працівниками прикордонної служби є бажання легалізації перебування на території України, яке не відповідає критеріям поняття «біженець» чи «особа, яка потребує додаткового захисту».
		З врахуванням зазначеного, відповідач вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте в межах та з урахуванням норм чинного законодавства, тому в задоволенні позову просить відмовити повністю.
		05.09.2019 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив (а.с.141-144), в якій зазначено, що позивач не погоджується з висновками відповідача, які стали підставою для винесення оскаржуваного рішення, вважає їх поверхневими, а підхід до вивчення  особової справи заявника та розгляду заяви про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, формальним. Також, звертає увагу на те, що позивач неодноразово пояснював, що його країна є небезпечною для нього та його сім`ї. Останні 6 років перед виїздом з країни працював адміністратором в готелі « Intercontinental » в м.Кабул. За останнім місцем роботи зазнав нападу талібів, а також неодноразово отримував телефонні дзвінки з погрозами розправи в тому випадку, якщо він відмовиться на них працювати. Позивач звернувся за допомогою до охорони, але отримав відповідь, що якщо він боїться, то нехай йде працювати в інше місце. З метою уникнення повторних нападів та погроз позивач на ніч залишався в готелі і тільки вранці повертався з роботи додому. Побоювання переслідування змусили його звільнитися з роботи. Таке становище ще більше погіршувалося через хворобу батька, в якого діагностували рак і який практично не лікується в Афганістані. Саме побоювання переслідування, побоювання за власне життя та життя своїх рідних змусили ОСОБА_3  разом з родиною залишити країну свого походження. 
		Представник позивача у відповіді на відзив звертає увагу на те, що в силу нормативів пункту 196 Керівництва та роз`яснень щодо тягаря та стандарту доведення при розгляді заяв про надання статусу біженця УВКБ ООН від 16.12.1998 року саме пояснення заявника мають прийматися як належний доказ навіть у разі відсутності документального підтвердження, у разі, якщо ці пояснення є логічно послідовними та вірогідними, а також не суперечать загальновідомим фактам.
		Ситуація по країні походження при визначенні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням в країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. 
		Враховуючи вищевикладене, представник позивача просить визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України № 187-19 від 13.05.2019 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язати  ДМС України визнати громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту
		Ухвалою суду від 11.09.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.171-173).
		У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала із наведених у позовній заяві, відповіді на відзив підстав, просила позов задовольнити повністю. 
		Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві. 
		Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
		Судом на підставі матеріалів особової справи №2018 LT 0025 встановлено, що позивач ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Кабул, за національністю - афганець, сповідує іслам, рідна мова - дарі, володіє пушту, урду та англійською мовами, освіта  -  вища, неодружений. З моменту народження проживав, навчався та працював в Афганістані в м.Кабул.      
		10 серпня 2018 року позивач подав до УДМС України у Волинській області заяву - анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.35-38).  
		За результатами розгляду особової справи 31.08.2018 року УДМС України у Волинській області складений висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У висновку зазначено про те, що доцільно прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання громадянина ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.83-85).
		На підставі зазначеного висновку третьою особою видано наказ від 31.08.2018 №95 «Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_3 » (а.с.86).
		31 жовтня 2018 року УДМС України у Волинській області складений висновок з додатками до нього №1 від 22.12.2018 та №2 від 25.04.2019 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Як зазначено у висновку, у зв`язку із встановленням відсутності умов, передбачених пунктами 1,13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» доцільно рекомендувати Державній міграційні службі України прийняти рішення про відмову у визнанні біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту (а.с.114-131). 
		13 травня 2019 року ДМС України прийнято рішення №187-19 про відмову у визнанні ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.132). 
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
		Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається  Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року №3671-VI (далі- Закон №3671-VI).
		Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань може стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
		Згідно зі статтею 14 Загальної декларації прав людини 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
		Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність поводженню чи покаранню.  
		Конвенцією «Про статус біженців», підписаною Державами ООН 28.07.1951, та Протоколу до неї 1967 року визначено термін «біженець», який означає особу, яка через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.
		Відповідно до частини першої 1 статті 5 Закону №3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Частина сьома статті 7 Закону №3671-VI передбачає, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
		Згідно із статтею 6 Закону №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
		Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН 1992 року (далі - Керівництво УВКБ ООН) у справах біженців для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
		Приписами п.5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року № 8043/04 передбачено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:
		- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;
		- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;
		- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;
		- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
		Зі змісту Позиції УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказування у заявах біженців» 1998 року слідує, що факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. 
		Відповідно до пункту 195 Керівництва УВКБ ООН у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
		Статтею 10 Закону №3671-VI передбачено, що спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Згідно із пунктом 4.1. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.09.2011 №649, під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби (особа, яка веде справу) протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви: а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону; б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
		Вирішуючи питання, чи були наявні, і чи були враховані відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення обставини, передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які дають право позивачеві вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне.
		Як встановлено судом, позивач ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Кабул, за національністю - афганець, сповідує іслам, рідна мова - дарі, володіє пушту, урду та англійською мовами, освіта  -  вища, неодружений. З моменту народження проживав, навчався та працював в Афганістані в м.Кабул. З документів, які підтверджують особу та громадянство Афганістану матеріали справи містять копію паспорта НОМЕР_1 (а.с.52-53). В матеріалах особової справи також наявні копія свідоцтва про середню освіту, диплом про вищу освіту, посвідчення водія (а.с.44-51, 56-58). 
		Як слідує із заяви - анкети, а також з протоколу співбесіди від 16.08.2018 року, позивач залишив країну свого проживання в грудні 2017 року, причини еміграції пояснив тим, що Афганістан - дуже небезпечна країна для нього та його сім`ї. Останні 6 років перед виїздом з країни працював адміністратором в готелі « Intercontinental » в м.Кабул. За останнім місцем роботи зазнав нападу талібів, а також неодноразово отримував телефонні дзвінки з погрозами розправи в тому випадку, якщо він відмовиться на них працювати. Позивач звернувся за допомогою до охорони, але отримав відповідь, що якщо він боїться, то нехай йде працювати в інше місце. З метою уникнення повторних нападів та погроз позивач на ніч залишався в готелі і тільки вранці повертався з роботи додому. Побоювання переслідування змусили його звільнитися з роботи. Таке становище ще більше погіршувалося через хворобу батька, в якого діагностували рак і який практично не лікується в Афганістані (а.с.78-82). Про зазначені обставини він також стверджував і під час співбесіди 18.10.2018 року. Крім того, під час цієї ж співбесіди  позивач пояснив, що по приїзду до Києва він разом зі своєю сім`єю звернувся до офісу УВКБ ООН, оскільки планував залишитись в Україні, однак там пояснили, що в міграційній службі наразі відсутній перекладач та пообіцяли повідомити, коли він з`явиться, але так і не повідомили. Тому, позивач разом зі своєю сім`єю вирішили рухатися за кордон.  (а.с.92-93).  
		Отже, в усних поясненнях позивач ствердив про наявність загроз її життю та безпеці в країні походження.
		З висновків, викладених управлінням Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у Керівництві УВКБ ООН з оцінки потреб в міжнародному захисті осіб, які шукають притулку, з Афганістану від 30 серпня 2018 року (далі - Керівництво) (а.с.129-159), Афганістан як і раніше охоплений збройним конфліктом неміжнародного характеру, в якому Афганським національним силам оборони і безпеки, що підтримуються міжнародними збройними силами, протистоїть ряд антиурядових елементів. За словами Генерального секретаря ООН, Афганістан продовжує стикатися з важко вирішуваними проблемами в сфері безпеки, в політичній і економічній сферах. Як повідомляється, загальна ситуація з безпекою продовжує погіршуватися, ситуація характеризується як «тупікова і така, що продовжує погіршуватися». Кількість жертв серед цивільного населення в м. Кабул внаслідок атак терористів-смертників і комбінованих атак в 2017 році склала 70% усіх жертв серед цивільного населення внаслідок таких атак в Афганістані в 2017 році. УВКБ ООН відзначає, що цивільні особи, які беруть участь в повсякденній економічній і соціальній діяльності в Кабулі , наражаються на небезпеку стати жертвою загального насильства, яким охоплено місто. До таких видів діяльності належать: поїздки на роботу і з роботи, поїздки в лікарню і  поліклініку або поїздки в школу; заробляння коштів на існування на вулицях міста, наприклад, вулична торгівля; походи на ринки, в мечеті і інші місця, в яких збираються люди. 
		Повний текст зазначеного Керівництва знаходиться за наступним веб-посиланням: https://www.refworld.org.ru/country,POLICY,,COUNTRYPOS,AFG,,5bdc2d444,0.html. 
		Зазначене джерело інформації є достовірним та незалежним,  висвітлена інформація є загальновідомою, а подані в Керівництві докази  -   такими, що не потребують додаткового доведення в силу приписів ч.3 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.
		          Окрім того, дані, що підтверджують і доповнюють вищенаведену інформацію, містяться і в інших джерелах мережі Інтернет, зокрема: ресурс https://uk.wikipedia.org/wiki/Талібан визначає талібів як радикальний ісламістський рух сунітського напрямку, що зародився у Афганістані серед пуштунів в 1994 році, керував Ісламським Еміратом Афганістан   з 1996 до 2001 року та регіоном Вазиристан на півночі Пакистану з 2004 року. На підконтрольних територіях встановлюють закони Шаріату. В цілій низці країн (США, Росія, Казахстан, Таджикистан та інш.) визнаний терористичною організацією. З 1999 року відносно Талібану діють міжнародні санкції ООН. На підконтрольних територіях Талібан вводить норми  шаріату, виконання яких суворо контролюється. Заборонені телебачення, музика, алкоголь, комп`ютери, шахи та інше. Таліби обстоюють заборону жіночої освіти.
		За даними Нuman Rights Watch: https://www.hrw.org/news/2019/01/17/afghanistan-rights-precipice  протягом 2018 року було убито та поранено понад 10 000 цивільних осіб, з яких третина - діти. Як повідомляється, у міських районах повстанцями здійснювалися численні смертельні напади.  Авіаудари і нічні набіги з боку американських і афганських сил також спричинили серйозні людські жертви.
		Ресурс https://tyzhden.ua/News/208100 зазначає, що 20 січня  2018 року терористи скоїли напад на готель Intercontinental в Кабулі , внаслідок якого, за даними афганських ЗМІ, загинули 43 людини. З готелю під час спецоперації евакуювали 153 особи, в тому числі 41 іноземця. При цьому поліція ліквідувала чотирьох нападників, а відповідальність за напад взяло на себе угрупування «Талібан».
		Ресурс https://ukr.segodnya.ua/world/wnews/gibel-mirnyh-zhiteley-v-afganistane-v-oon-ozvuchili-pechalnuyu-statistiku-1309474.html повідомляє про кількість жертв серед цивільного населення за перші шість місяців 2019 року. Понад 1 тис. 300 афганців було вбито і ще 2 тис. 466 отримали поранення за перші шість місяців цього року. Зараз угруповання «Талібан» контролює або намагається встановити контроль над більш ніж половиною території країни - найбільша площа з моменту початку в Афганістані операції під керівництвом США в 2001 році. За даними ООН, найбільше афганців загинули через набіги і зіткнення, далі йдуть жертви вибухів саморобних бомб і повітряних ударів. 52% жертв викликані діями талібів та інших ісламістських угруповань. Провладними силами вбито 717 осіб і 680 поранено, що на 31% більше в порівнянні з аналогічним періодом минулого року, повідомляють в ООН.
		Зазначені джерела переконливо вказують на те, що збройний конфлікт в Афганістані не вщухає, тобто носить систематичний характер, а відтак постійно існує загроза життю та здоров`ю цивільного населення. 
		Вказані джерела інформації цілком підтверджують свідчення, подані позивачем до ДМС при розгляді питання щодо надання статусу біженця.
		Натомість, відповідачем не було враховано вказану вище інформацію та не взято до уваги те, що побоювання позивача мають місце та визнані загальновідомими фактами в результаті загальнопоширеного насильства та систематичного порушення прав людини, яке триває в Афганістані.
		Так, Статутом Організації Об`єднаних Націй (26 червня 1945 року) передбачено, що однією з цілей цієї Організації є захист усіх основних прав людини. До цих основних прав належить насамперед право на життя. 
		У статті 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16.12.1966 року право на життя визначається як невід`ємне право кожної людини, яке охороняється законом, і якого ніхто не може бути свавільно позбавлений. 
		При розгляді зазначених справ слід враховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.
		Побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
		Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).
		Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.
		Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні.
		З аналізу матеріалів справи вбачається об`єктивна сторона критерію побоювань позивача стати жертвою переслідування через фактичну відмову від співпраці з талібами, які неодноразово погрожували позивачу та яка є визначальною, оскільки позивачем підтверджено доказами, що ці побоювання є реальними.
		Кваліфікація для надання додаткового захисту полягає у встановленні ризиків зазнати серйозної шкоди у випадку повернення позивача до країни свого походження. Відповідно до положень ст.15 Кваліфікаційної Директиви ЄС 2011/95/EU поняття «серйозна шкода» (кваліфікаційна умова додаткового захисту) включає в себе: смертну кару або приведення її у виконання; тортури, нелюдське або принизливе поводження чи покарання для заявника в країні походження; серйозну і індивідуальну загрозу життю цивільних осіб через загальнопоширене насильство в ситуації міжнародних або внутрішніх збройних конфліктів.
		Відповідачем не проведено в повній мірі перевірку відомостей, викладених у заяві-анкеті, що свідчить про формальність, необґрунтованість та передчасність висновків щодо відмови позивачу у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Зі змісту наведених доказів підтверджуються факти того, що в країні походження позивача тривають переслідування громадян за ознаками національності, віросповідання, приналежності до певної соціальної групи, тощо. Повернення позивача в країну походження  може становити реальну, серйозну та індивідуальну загрозу його життю через загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту.
		З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що внаслідок неповного з`ясування всіх обставин, які можуть бути підставою побоювань позивача щодо загрози його життю і здоров`ю, ДМС України прийняте безпідставне рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки таке рішення не ґрунтується на всебічному вивченні та оцінці всіх документів, матеріалів та з`ясуванні всіх обставин, а тому оскаржуване позивачем рішення слід скасувати як протиправне.
		Водночас позовна вимога про зобов`язання відповідача визнати громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не підлягає до задоволення, оскільки суд не може перебирати повноваження органу, який наділений компетенцією приймати відповідні рішення у встановленому законом порядку. Прийняття такого рішення належить до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, з огляду на що у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Однак, суд користуючись повноваженнями, наданими частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, приходить до переконання про захист порушених прав позивача шляхом зобов`язання ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. При повторному розгляді заяви відповідачу необхідно врахувати положення Керівництва УВКБ ООН з оцінки потреб в міжнародному захисті осіб, які шукають притулку, з Афганістану від 30.08.2018, проаналізувати загальнодоступну інформацію по країні походження заявника та прийняти відповідне рішення з дотриманням вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
		Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», суд   
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Адміністративний позов задовольнити частково.
		Визнати протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 13 травня 2019 №187-19 про відмову у визнанні громадянина Афганістану ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Афганістану ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з врахуванням висновків суду, викладених в даному рішенні.
		В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Головуючий-суддя                                                                                           Н.Б.Плахтій
		 
		Повне судове рішення складено 30 вересня 2019 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...