Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/4795/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; зупинення, відмова в реєстрації податкових накладних.
Надіслано судом: 30.09.2019. Зареєстровано: 01.10.2019. Оприлюднено: 02.10.2019.
Дата набрання законної сили: 26.09.2019
Номер судового провадження: 10527/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		26 вересня 2019 р.Справа № 520/4795/19Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		Головуючого судді: Рєзнікової С.С.,
		Суддів: Мінаєвої О.М. ,  Бегунца А.О. ,
		за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 18.07.19 року по справі № 520/4795/19
		за позовом       Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1  
		до       Головне управління ДФС у Харківській області               
		про скасування податкових повідомлень-рішень,
		ВСТАНОВИВ:
		Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головне управління ДФС у Харківській області, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд:
		- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 09.01.2019 №00000391306;
		- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 09.01.2019 №00000421306;
		- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 09.01.2019 №00000401306;
		- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 09.01.2019 №00000411306;
		- скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нараховано єдиного внеску №00000381306 від 09.01.2019;
		- скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Харківській області від 09.01.2019 № Ф-00000041306.
		В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржувані рішення контролюючого органу прийняті на підставі висновків акту перевірки, які є надуманими, документально необґрунтованими, такими, що не відповідають дійсним обставинам та суперечать положенням діючого законодавства України, у зв`язку з чим рішення та вимога, підлягають скасуванню.
		Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2019 адміністративний позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 09.01.2019 №00000391306. Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 09.01.2019 №00000421306. Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 09.01.2019 №00000401306. Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 09.01.2019 №00000411306. Скасовано рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нараховано єдиного внеску №00000381306 від 09.01.2019. Скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Харківській області від 09.01.2019 № Ф-00000041306. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області судовий збір у розмірі 9605 (дев`ять тисяч шістсот п`ять гривень) грн. 00 коп.
		Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
		Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
		В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 26.09.2019 представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.
		Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що фахівцями Головного управління ДФС у Харківській області проведено документальну планову виїзну перевірку самозайнятої особи ОСОБА_1 , податковий номер НОМЕР_1 , щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 року, дотримання вимог законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 року, результати якої оформлені актом перевірки №5209/20-40-13-06-07/2258000057 від 14.12.2018 року (т.1,а.с.37-63).
		У висновках акту перевірки контролюючий орган дійшов до висновків про порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, які призвели до заниження податкових зобов`язань по податку на додану вартість на суму 741 850,00 грн., а також про порушення п. 120'.2 ст.120' Податкового кодексу України та визначено штрафну санкцію за не реєстрацію податкових накладних у сумі 370 925,00 грн.
		На підставі вказаного висновку акту перевірки ГУДФС у Харківській області прийняті податкові повідомлення - рішення від 09.01.19 №00000401306 та від 09.01.19 №00000411306.
		Крім того, у висновках акту перевірки №5209/20-40-13-06-0772258000057 від 14.12.18 контролюючий орган дійшов висновків про порушення позивачем:
		- п.п. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164, п. 177.1 ст. 177, п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податкового зобов`язання за 2016-2017 р. з податку на доходи фізичних осіб у сумі 763 115,51 грн.;
		- ст. 168 Податкового кодексу України, що призвело до не забезпечення виконання податкових зобов`язань платником збору по військовому збору за 2016-2017р. у сумі 63592,96 грн.;
		- п.п.7.1.2 п. 7.1 ст. 7, п. 9.2 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.10 №2464-VІ, що призвело до заниження сум страхових внесків від суми чистого доходу за період 2016, 2017 роки в розмірі 174 147,74 грн.
		На вказаних висновків акту перевірки ГУДФС у Харківській області прийняті податкові повідомлення - рішення:
		- від 09.01.19 №00000391306 про збільшення суми грошового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб на суму 953 894,39 грн. (у т.ч. за податковими зобов`язаннями - 763115,51 грн., за штрафними санкціями - 190 778,88 грн.);
		- від 09.01.19 №00000421306 про збільшення суми грошового зобов`язання по військовому збору на суму 79 491,20 грн. (у т.ч. за податковими зобов`язаннями - 63592,96 грн., за штрафними санкціями - 15 898,24 грн.).
		09.01.2019 контролюючим органом прийняте рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нараховано єдиного внеску №00000381306, яким застосовані штрафні санкції у розмірі 25576,47 грн. вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.01.19 №Ф-00000041306 у розмірі 174147,74 грн.
		Не погоджуючись з оскаржуваними рішеннями контролюючого органу позивач звернувся до суду з вказаним позовом. 
		Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.
		Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
		Так, підставою для зазначених висновків акту перевірки слугувало судження ГУДФС у Харківській області про неправомірність включення підприємцем до складу витрат на закупку пального, яке не було використане для отримання доходу, на суму 3709248,35 грн. та витрат на закупку запчастин у 2017 році на суму 530 282,27 грн.
		Зі змісту акту перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_1 у періоді з 01.01.16 по 31.12.17 перебував на загальній системі оподаткування та був платником податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності, єдиного внеску, військового збору, податку на додану вартість та здійснював діяльність з надання послуг по перевезенню товарно-матеріальних цінностей, що відповідає зареєстрованому виду діяльності 49.41 «вантажний автомобільний транспорт».
		Відповідно до ч. 1 ст. 50 Цивільного кодексу України, право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
		Згідно з ст. 51 Цивільного кодексу України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.
		Згідно з ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
		Крім того, відповідно до п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
		Згідно з п.п. 177.4.4 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, до складу витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать інші витрати, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково- касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
		Відповідно до п.п. 177.4.5, п.п. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.
		Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
		Вказані вимоги деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88 (надалі - Положення №88), згідно з п. 2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
		Отже, враховуючи вказані вище норми, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування фізичної особи - підприємця на загальній системі оподаткування мають бути фактично здійснені, безпосередньо пов`язані з отриманням доходу та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
		Як свідчать матеріали справи, позивачем в межах здійснення господарської діяльності та з метою отримання прибутку протягом 2016-2017 років надані послуги з перевезення ТМЦ відповідно до укладених договорів про надання послуг з перевезення вантажів з ТОВ «Кернел - Трейд» (п.н. 31454383), ПП«ЛІГА А» (п.н. 30588680 ), ТОВ «Агроліга» (п.н. 31369010), ТОВ «К.Н.Т» (п.н. 37707554), ПАТ «Підсереднє» (п.н. 00387134), ТОВ«АСК-ТОРГАГРОТРАНС» (п.н. 39247469), ТОВ «АГРОФІРМА «ПІСЧАНСЬКА»(п.н. 30767795), ТОВ «Східагроконтракт» (п.н. 31634250) (стор. 9 акту перевірки).
		З метою підтвердження виконання умов вказаних договорів та підтвердження понесених витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходу, позивачем надані до перевірки наступні документи: договори, акти виконаних робіт, товарно-транспортнінакладні, акти списання палива, розрахунок витрат пального на виконання роботи по ввезенню вантажів автомобільним транспортом за 2016-2017 роки, виписки з банківського рахунку про отримання коштів від замовників наданих послуг.
		Стосовно доводів контролюючого органу про ненадання у ході перевірки калькуляції витрат на надання послуг перевезення вантажним автотранспортом, колегія суддів зазначає наступне.
		Виходячи з загального економічного визначення під калькуляцією розуміють обчислення собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг, а також заготівельної собівртості матеріальних цінностей та засобів виробництва за елементами витрат. Калькуляція - це розрахунково-вартісна методика бухгалтерського обліку, за змогою якого обраховується собівартість виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, придбаних матеріальних цінностей. Конкретний перелік і склад статей калькулювання собівартості перевезень визначається підприємством.
		Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
		Згідно з п. 2.1 Положення №88, "господарські операції" - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.
		Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
		Враховуючи, що калькуляція містить відомості лише про перелік і склад статей витрат на виробництво одиниці певного виду робіт, і не містить жодних відомостей про здійснені господарські операції підприємцем в межах провадження діяльності по перевезенню вантажів, її не можна вважати первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
		Тому, калькуляція не є обов`язковим документом бухгалтерського обліку і не може свідчити про недотримання та/або порушення підприємцем вимог податкового законодавства при формуванні витрат за 2016-2017 роки.
		Реальність придбання пального та його подальше використання для здійснення підприємницької діяльності підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, а саме: наказами "Про тимчасові індивідуальні норми витрат дизельного палива", оборотно - сальдовими відомостями по рахунку 203 "Паливо", актами про списання палива, розрахунками витрат пального на виконання роботи по перевезенню вантажів автомобільним транспортом за період 2016-2017 року, плановими калькуляціями собівартості перевезень автомобільним транспортом, документами на право власності транспортними засобами, документами на користування автомобілів та причепів до них, договорами купівлі - продажу нафтопродуктів, податковими та видатковими накладними, договором продажу нафтопродуктів, рахунками - фактури, договорами поставки нафтопродуктів, рахунками на оплату, фіскальними чеками на отримання палива, актами надання послуг, договорами про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобілів, товаро - транспортними накладними, актами прийому - передачі виконаних робіт, договорами підряду на перевезення вантажу, які містяться в матеріалах справи.
		Слід зазначити, що оплата за придбане пальне проводилась позивачем у готівковій та безготівковій формі шляхом перерахування коштів з поточного рахунку підприємця на рахунки постачальників, що підтверджується виписками з банківського рахунку, які наявні в матеріалах справи.
		Стосовно доводів контролюючого органу про те, що списання пально-мастильних матеріалів має здійснюватися згідно з фактичною вартістю витрачених пально-мастильних матеріалів з урахуванням норм витрат, наведених у наказі Міністерства транспорту України «Про затвердження норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті» від 10.02.98 №43, колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до наказу Міністерства транспорту України «Про затвердження норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті» від 10.02.98 №43 (надалі - Наказ №43), норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті призначені для планування потреби підприємств, організацій та установ в паливно-мастильних матеріалах і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії і раціонального використання нафтопродуктів, а також можуть застосовуватись для розроблення питомих норм витрат палива.
		При цьому, нормування витрат палива - це встановлення допустимої міри його споживання в певних умовах експлуатації автомобілів, для чого застосовуються базові лінійні норми, встановлені по моделях (модифікаціях) автомобілів, та система нормативів і коригуючи коефіцієнтів, які дозволяють враховувати виконану транспортну роботу, кліматичні, дорожні, та інші умови експлуатації.
		Безпосереднім призначенням даних норм є планування витрат палива з метою їх раціонального використання. Разом з тим, норми списання палива у суб`єкта господарювання можуть бути врегульовані внутрішніми наказами, а також підтверджені відповідними розрахунками, з урахуванням технічних характеристик автомобілів, експлуатаційних норм і інших факторів.
		Також, п. 1.9 Наказу №43 прямо передбачено, що підприємство на підставі аналізу причин відхилень фактичних витрат палива, що можуть змінюватися у часі або за певних умов, від встановлених ним нормативних витрат може змінювати встановлені нормативні витрати відповідно до зміни умов експлуатації або, у разі потреби, вживати заходів щодо усунення причин збільшення фактичної витрати палива понад встановлену підприємством нормативну витрату палива.
		Положення Наказу №43 не можуть визначати права та обов`язки суб`єктів господарювання (не мають для них імперативного характеру), оскільки не є нормативно- правовим актом та не пройшли державної реєстрації в Міністерстві юстиції України.
		Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною в ухвалі ВАСУ від 13.04.2016 року по справі №К/800/64715/13, ухвалі ВАСУ від 16.02.2016 у справі №К/800/49593/15.
		Отже, враховуючи той факт, що вантажні автомобілі та причепи, які знаходяться у користуванні ФОП ОСОБА_1, не зазначені у Наказі № 43, та дія наказу не поширюється на фізичних осіб-підприємців, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що у позивача відсутній обов`язок дотримуватись вимог Наказу № 43, яким затверджено норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті.
		Крім того, розрахунок витрат пального, самостійно зроблений відповідачем (додаток до акту перевірки (т.1, а.с.64-90)) не може вважатися належним та допустимим доказом, оскільки з розрахунку не можливо зрозуміти, на підставі яких показників розраховувались норми витрат, як встановлювалась базова лінійна норма витрати палива, який сумарний коригуючий коефіцієнт (Кг) застосовувався і чи застосовувався він взагалі.
		Фактично нормування витрат палива позивач здійснював з урахуванням моделі, віку, технічних характеристик вантажного автомобілю, відстані, вантажу та температурного режиму, що підтверджується наказами про тимчасові індивідуальні норми витрат дизельного палива, актами списання палива та розрахунком витрат пального на виконання роботи по перевезенню вантажів автомобільним транспортом за 2016-2017 роки.
		Отже, придбане пальне позивачем було використане за цільовим призначенням на здійснення господарської діяльності підприємця, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а залишки знайшли своє відображення на відповідних рахунках бухгалтерського обліку, а тому витрати на придбання вказаного палива є підтвердженими та правомірно віднесені позивачем до витрат у розумінні п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України.
		Крім того, як свідчать матеріали справи, у 2017 році ФОП ОСОБА_1 здійснив придбання запчастин, зокрема, але не виключно шин автомобільних для вантажних автомобілів та причепів до них, дисків колісних, акумуляторів, фільтрів паливних, фільтрів масляних, фільтрів повітряних, підшипників, на загальну суму 530 282,27 грн.
		Надаючи в цій частині правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне. 
		Відповідно до п.п. 177.4.4, 177.4.5 п. 177ст. 177 Податкового кодексу України, до складу витрат підприємця включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, до яких відносяться витрати на ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності.
		Не включаються до витрат підприємця витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного значення, визначених ст. 177 ПКУ.
		Згідно з пп. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, до основних засобів подвійного призначення належать земельні ділянки, об`єкти житлової нерухомості, легкові та вантажні автомобілі.
		Проте, нормами Податкового кодексу України не передбачено визначення (критерії), за яких обставин (умов) основні засоби подвійного призначення визнаються такими, що мають ознаки подвійного значення, які б відповідно мали визначати на які цілі вантажні автомобілі можуть використовуватись частково/повністю фізичною особою - підприємцем через те, що їх власником є фізична особа.
		Реальність придбання запчастин та їх подальше використання для здійснення підприємницької діяльності підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, а саме: договорами, рахунками-фактури, видатковими накладними, актами виконаних послуг з ремонту, виписками з банківського рахунку, які містяться в матеріалах справи.
		Так, витрати на закупку запчастин у 2017 році на суму 530 282,27 грн. є витратами на ремонт та експлуатацію майна: вантажних автомобілів та причепів до них, та відносяться до підприємця на здійснення господарської діяльності (п.п. 177.4.4 п. 177.4 ст. 177 ПК).
		Отже, позивач при визначені суми чистого оподатковуваного доходу за 2016-2017 роки вірно обраховував суму документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю, на яку зменшував загальний оподатковуваний дохід, а відтак, правильно визначав чистий оподатковуваний дохід. 
		Враховуючи вказаний висновок, доводи контролюючого органу про заниження позивачем суми чистого оподатковуваного доходу на 138 719,31 грн. і, як наслідок, про заниження податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 763 115,51 грн. є протиправними. Відповідно нараховані підприємцем суми податку з доходів фізичних осіб, є вірними та відповідають дійсним обставинам та підтверджені необхідними документами.
		Враховуючи, що саме з суми чистого оподатковуваного доходу здійснюється нарахування та сплата військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (22%), тому висновки про заниження позивачем військового збору у сумі 63592,96 грн. та ЄСВ у сумі 174 147,74 грн., також є безпідставними та незаконними.
		Стосовно доводів контролюючого органу про встановлення заниження ФОП ОСОБА_1 податкових зобов`язань з ПДВ за 2016-2017 роки на суму 741 850,0 грн., колегія суддів вважає, що вказані доводи є необґрунтованими та не відповідають дійсним обставинам.
		Висновки відповідача щодо порушень вимог п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, І. 188.1 ст. 188, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України позивачем ґрунтуються лише на хибних розрахунках контролюючого органу витрат палива та на припущеннях щодо відсутності залишків пального.
		Згідно з даними Єдиного реєстру податкових накладних, як це і зазначено в акті перевірки, ФОП ОСОБА_1 придбав 355 470,44 літри пального на загальну суму 5443255,49 грн. та включив до податкового кредиту з ПДВ у відповідних звітних періодах, що підтверджується відповідними документами, долученими до матеріалів справи.
		Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V ПКУ.
		Згідно з п. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
		Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку арів/послуг.
		Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається ходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг. При цьому, нарахування податкового кредиту здійснюється залежно від того, чи такі товари/послуги почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
		Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України.
		Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
		Так, в акті перевірки фахівцями ГУ ДФС у Харківській області не встановлені порушення вищевказаних норм Податкового кодексу України щодо складання податкових накладних та формування на їх підставі податкового кредиту.
		Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
		Згідно з п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, або дата відвантаження товарів, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
		З урахуванням вказаних норм, а також положень п. 188.1 ст. 188, п. 198.5 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання з ПДВ та зареєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних у разі одночасного існування таких обставин як: 1) реальне здійснення платником податків операції з поставки товару (реалізація палива), яка визначена законодавцем як об`єкт оподаткування ПДВ; 2) проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності відповідно до зареєстрованих видів діяльності; 3) реєстрація податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних на реалізацію товару; 4) отримання від контрагентів-покупців коштів за відвантажений товар.
		Під час проведення перевірки фахівцями ГУ ДФС у Харківській області проігноровано ті факти, що придбане пальне було використане позивачем виключно з метою подальшого використання у господарській діяльності підприємця, а саме: придбане пальне використовувалось для заправки вантажного автомобільного транспорту для забезпечення надання послуг з перевезення вантажів. В акті перевірки зафіксовано та жодним чином не спростовано даний факт.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Проте, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб`єкт владних повноважень не виконав покладеного на нього обов`язку відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України та не довів правомірності оскаржуваних рішень та вимоги про сплату боргу (недоїмки), а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
		Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
		Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області  залишити без задоволення.
		Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2019 року по справі №520/4795/19  залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
		 
		Головуючий суддя (підпис)С.С. РєзніковаСудді(підпис)  (підпис) О.М. Мінаєва    А.О. Бегунц   Повний текст постанови складено  30.09.2020 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...