Єдиний державний реєстр судових рішень

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/1070/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; банківської діяльності.
Надіслано судом: 01.10.2019. Зареєстровано: 02.10.2019. Оприлюднено: 03.10.2019.
Дата набрання законної сили: 23.09.2019
Номер судового провадження: 2056 Х

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=Windows-1251" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"23" вересня 2019 р.                                                                 Справа № 922/1070/18  
		Колегія суддів у складі: 
		головуючий суддя Слободін М.М., суддя Сіверін В.І. , суддя  Терещенко О.І. 
		за участю секретаря судового засідання Новіковій Ю.В.
		за участю представників сторін:
		позивача - адвокат Ряба В.В.
		відповідача (апелянта), (позивача за зустрічним позовом) - не з`явився
		третьої особи на стороні відповідача (відповідача за зустрічним позовом) - не з`явився
		розглянувши апеляційні скарги ТОВ "Telesens Ventures" (вх.№ 2056Х/1 та вх. № 2066Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 11.06.2018 у справі № 922/1070/18 (повний текст якої складено та підписано 21.06.2019 суддею Шатерніковим М.І. у приміщенні господарського суду Харківської області)
		за позовом ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", м. Київ
		до ТОВ "Telesens Ventures", м. Харків
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ "Комелія", м. Київ
		про стягнення 3340611,09 доларів США та 46243868,88 грн. шляхом звернення стягнення на майно 
		та за зустрічним позовом ТОВ "Telesens Ventures", м. Харків
		до 1. ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", м. Київ
		           2. ТОВ "Комелія", м. Київ
		про визнання недійсним кредитного договору та про визнання недійсним іпотечного договору,
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" 23.04.2018 звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою №010-0/272 від 12.04.2018 до товариства з обмеженою відповідальністю "Telesens Ventures" (надалі - відповідач), в якій з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просив в рахунок погашення наявної станом на 19.06.2018 (включно) перед позивачем заборгованості за кредитним договором від 28.07.2016 № 161116К2 та кредитним договором від 28.07.2016 №161116КЗ, укладеними в рамках генеральної кредитної угоди від 25.12.2014 №161114N5, у розмірі 3 340 611,09 (три мільйони триста сорок тисяч шістсот одинадцять, 09) дол. США та 46243868,88 (сорок шість мільйонів двісті сорок три тисячі вісімсот шістдесят вісім, 88) гривні, звернути стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за укладеними між публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та товариством з обмеженою відповідальністю "TELESENS VENTURES" (61070, м. Харків, вул. Академіка Проскури, буд. 1; ідентифікаційний код: 31632075):
		- іпотечним договором від 30.01.2015 № 161115Z3, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семенець О.М. 30.01.2015 та зареєстрованим в реєстрі за №89, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху №31, 2-го поверху №32-64, 3-го поверху №65-97, 4-го поверху №98-130, технічного поверху №131-134 в літ. "2Б-4", загальною площею 1636,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Проскури Академіка, буд. 1 (один);
		- іпотечним договором від 21.05.2015 №161115Z4, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Багдасаровою О.М. 21.05.2015 та зареєстрованим в реєстрі за №361, а саме: нежитлові приміщення підвалу №1-23, 1-го поверху №1-28, загальною площею 837,3 кв.м., в літ. "2Б-4", що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Проскури Академіка, буд. 1 (один).
		Визначити спосіб реалізації вищенаведених предметів іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною реалізації, визначеною в ході виконавчого провадження суб`єктом оціночної діяльності відповідно до вимог чинного законодавства України.
		Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.07.2018 було прийнято позовну заяву ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" до розгляду, відкрито провадження у справі № 922/1070/18 та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
		Ухвалою господарського суду Харківської області від 31.07.2018 було залучено до участі у справі в якості 3-ї особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ "Комелія"; прийнято заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог; задоволено клопотання представника відповідача (вх. 22024) в частині витребування у позивача оригіналів документів для огляду у засіданні суду. 
		15.08.2018 р. на адресу господарського суду Харківської області товариством з обмеженою відповідальністю "Telesens Ventures" надано зустрічний позов про  визнання недійсним іпотечного договору від 30.01.2015 № 161115Z3, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семенець О.М. 30.01.2015 та зареєстрованого в реєстрі за №89, за яким в іпотеку передано нежитлові приміщення 1-го поверху №31, 2-го поверху №32-64, 3-го поверху №65-97, 4-го поверху №98-130, технічного поверху №131-134 в літ. "2Б-4", загальною площею 1636,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Проскури Академіка, буд. 1 (один) та іпотечний договір від 21.05.2015 №161115Z4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Багдасаровою О.М. 21.05.2015 та зареєстрований в реєстрі за №361, за яким в іпотеку передані нежитлові приміщення підвалу №1-23, 1-го поверху №1-28, загальною площею 837,3 кв.м., в літ. "2Б-4", що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Проскури Академіка, буд. 1 (один).
		Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.11.2018, зокрема, прийнято зустрічну позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Telesens Ventures" до публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" та до товариства з обмеженою відповідальністю "Комелія" про визнання недійсним іпотечного договору для спільного розгляду з первісним позовом по справі № 922/1070/18.
		Разом з цим, 23.11.2018 на адресу господарського суду Харківської області товариством з обмеженою відповідальністю "Telesens Ventures" надано ще один зустрічний позов (вх. 33037), в якому останній просив визнати недійсним кредитний договір від 22.08.2015 № 111166К4.
		Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.11.2018 було прийнято зустрічну позовну заяву ТОВ "Telesens Ventures" про визнання недійсним кредитного договору від 22.08.2015 № 111166К4 (вх.№ 33037 від 23.11.2018) для спільного розгляду з первісним позовом по справі № 922/1070/18 та об`єднано зустрічні позовні вимоги ТОВ "Telesens Ventures" про визнання недійсним кредитного договору та про визнання недійсним іпотечного договору в одне провадження по зустрічному позову в межах господарської справи № 922/1070/18.
		Рішенням господарського суду Харківської області від 11.06.2019 у справі № 922/1070/18 первісний позов задоволено повністю.
		В рахунок погашення наявної станом на 19.06.2018 (включно) перед ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 127; ідент. код 00032112) заборгованості за кредитним договором від 28.07.2016 № 161116К2 та кредитним договором від 28.07.2016 №161116КЗ, укладеними в рамках Генеральної кредитної угоди від 25.12.2014 №161114N5, у розмірі 3 340 611,09 (три мільйони триста сорок тисяч шістсот одинадцять, 09) дол. США та 46 243 868,88 (сорок шість мільйонів двісті сорок три тисячі вісімсот шістдесят вісім, 88) гривні, звернено стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за укладеними між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 127; ідент. Код 00032112) та ТОВ "TELESENS VENTURES" (61070, м. Харків, вул. Академіка Проскури, буд. 1; ідентифікаційний код: 31632075):
		- іпотечним договором від 30.01.2015 № 161115Z3, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семенець О.М. 30.01.2015 та зареєстрованим в реєстрі за №89, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху №31, 2-го поверху №32-64, 3-го поверху №65-97, 4-го поверху №98-130, технічного поверху №131-134 в літ. "2Б-4", загальною площею 1636,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Проскури Академіка, буд. 1 (один);
		- іпотечним договором від 21.05.2015 №161115Z4, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Багдасаровою О.М. 21.05.2015 та зареєстрованим в реєстрі за № 361, а саме: нежитлові приміщення підвалу №1-23, 1-го поверху №1-28, загальною площею 837,3 кв.м., в літ. "2Б-4", що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Проскури Академіка, буд. 1 (один).
		Визначено спосіб реалізації вищенаведених предметів іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною реалізації, визначеною в ході виконавчого провадження суб`єктом оціночної діяльності відповідно до вимог чинного законодавства України.
		Стягнуто з ТОВ "TELESENS VENTURES" (61070, м. Харків, вул. Академіка Проскури, буд. 1; ідентифікаційний код: 31632075) на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 127; ідент. код 00032112) витрати зі сплати судового збору у розмірі 616700,00 грн.
		У задоволенні зустрічного позову ТОВ "Telesens Ventures" до 1. ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", 2. ТОВ "Комелія" про визнання недійсним кредитного договору - відмовлено.
		У задоволенні зустрічного позову ТОВ "Telesens Ventures" до 1. ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", 2. ТОВ "Комелія" про визнання недійсним іпотечного договору - відмовлено.
		ТОВ "Telesens Ventures" із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволення первісного позову в повному обсязі та задовольнити зустрічний позов.
		Дослідивши зміст зазначених апеляційних скарг ТОВ "Telesens Ventures", колегія суддів встановила, що дані скарги є ідентичними за змістом (тотожними), в зв`язку з цим повинні розглядатись в одному апеляційному провадженні, як одна апеляційна скарга.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.08.2019 задоволено заяву ТОВ "Telesens Ventures" про відкликання апеляційної скарги на рішення господарського суду Харківської області від 11.06.2018 у справі № 922/1070/18 в частині задоволення первісного позову.  Прийнято відкликання апеляційної скарги ТОВ "Telesens Ventures" про відкликання апеляційної скарги на рішення господарського суду Харківської області від 11.06.2018 у справі № 922/1070/18 в частині  задоволення первісного позову.
		Так, з урахування заяви про відкликання апеляційної скарги на рішення господарського суду Харківської області від 11.06.2018 у справі № 922/1070/18 в частині непогодження відповідача з рішенням суду щодо задоволення первісного позову, апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити. 
		В обґрунтування апеляційної скарги в цій частині апелянт посилається на те, що суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про відсутність обставин, з якими   закон   пов`язує   визнання  угод   недійсними   та   настання   відповідних наслідків, для визнання недійсними Іпотечного договору №161115Z3 та Іпотечного договору №161115Z4, укладених між АТ «Укрексімбанк» та ТОВ "Telesens Ventures, оскільки Генеральна кредитна угода від 25.12.2014 №161114N5 не створювала конкретних прав та обов`язків сторін цієї угоди стосовно кредитних відносин між ними. Звідси, оскільки оспорюванні договори іпотеки забезпечували виконання зобов`язань за Генеральною кредитною угодою від 25.12.2014 №161114N5, яка не передбачала для сторін прав та обов`язків щодо регулювання кредитних відносин, оспорюванні договори не відповідають вимогам ч. 4 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_20/ed_2019_09_19/pravo1/T030898.html?pravo=1#20" title="Про іпотеку; нормативно-правовий акт № 898-IV від 05.06.2003" target="_blank">ст. 3 Закону України «Про іпотеку»</a> та відлягають визнанню недійсними.
		Також зазначає, що окремою правовою підставою для визнання оскаржуваних договорів недійсними є укладення їх в порушення <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3312/ed_2019_02_07/pravo1/T030436.html?pravo=1#3312" title="Господарський кодекс України; нормативно-правовий акт № 436-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 79 Господарського кодексу України</a> (в редакції на момент укладення правочинів) та <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10/ed_2018_02_06/pravo1/T157600.html?pravo=1#10" title="Про господарські товариства; нормативно-правовий акт № 1576-XII від 19.09.1991" target="_blank">ст.  1 ЗУ «Про   господарські   товариства»</a>   (в   редакції   на   момент   укладення   правочинів)   і   з перевищенням обсягу статутної дієздатності позивача, оскільки вони не відповідають його статутним цілям діяльності. Так, до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ "Telesens Ventures  належить фізична особа - громадянин України та юридична особа ТОВ «АУРУМ ЛТД», однак  колегіальний орган, тобто Загальні Збори Товариства з питання прийняття рішення про надання згоди чи відмови в укладанні договорів іпотеки, не скликалися і відповідне питання у встановленому Законом порядку не вирішувалося взагалі, що вкотре свідчить про невідповідність оскаржуваних правочинів вимогам Закону.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.08.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Telesens Ventures" та призначено справу №922/1070/18 до розгляду на 28.08.2019.
		23.08.2019 від ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка. 
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.08.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 11.09.2019.
		Від представника ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" 10.09.2019 надійшли письмові пояснення в обґрунтування своєї позиції у справі.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.09.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 23.09.2019.
		В судове засідання 23.09.2019 представники ТОВ "Telesens Ventures" та ТОВ "Комелія" не з`явились, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчить відмітка на зворотній стороні ухвали від 11.09.2019 про оголошення перерви. Крім того, до суду апеляційної інстанції повернулось повідомлення про вручення поштового відправлення ТОВ "Telesens Ventures" 19.09.2019, що підтверджує належне повідомлення апеляційним судом ТОВ "Telesens Ventures" про час та місце проведення судового засідання.
		Щодо повідомлення ТОВ "Комелія" колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що всі ухвали апеляційного суду направлялись на адресу: 02125, м.Київ, проспект Визволителів, будинок 7, що вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як місцезнаходження в юридичної особи, була повернута до суду органами зв`язку з позначкою "адресат вибув".
		До повноважень господарських судів не віднесено з`ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
		Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "через незапит", «за закінченням встановленого строку зберігання» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи вважаються належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
		З урахуванням викладеного та як вбачається з матеріалів справи, судом апеляційної інстанції було вжито необхідних заходів щодо належного повідомлення ТОВ "Комелія" про призначення справи до розгляду.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 07.06.2018 у справі № 910/17797/17.
		Крім того, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження; в силу чого процесуальна бездіяльність ТОВ "Комелія"  не повинна ставити під сумнів здійснення судочинства судом апеляційної інстанції відповідно до вимог процесуального закону.
		Частиною 1  <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_30/ed_2019_02_07/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#30" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 9 Конституції України</a>  встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2009_05_27/pravo1/MU50K02U.html?pravo=1" title="Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод; нормативно-правовий акт № ETS N 005 від 04.11.1950" target="_blank">Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод</a>  (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.
		З прийняттям у 2006 році              <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2012_10_16/pravo1/T063477.html?pravo=1" title="Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини; нормативно-правовий акт № 3477-IV від 23.02.2006" target="_blank">Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"</a>, Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
		Частиною 4  <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_93/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1#93" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">статті 11 Господарського процесуального кодексу України</a>  передбачено застосування судом  <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2009_05_27/pravo1/MU50K02U.html?pravo=1" title="Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод; нормативно-правовий акт № ETS N 005 від 04.11.1950" target="_blank">Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод</a>            1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Відповідно до частини 1              <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_627815/ed_2009_05_27/pravo1/MU50K02U.html?pravo=1#627815" title="Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод; нормативно-правовий акт № ETS N 005 від 04.11.1950" target="_blank">статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод</a>             1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
		«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
		Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
		Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
		Крім того, відповідно до ч. 12 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2167/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1#2167" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">ст. 270 Господарського процесуального кодексу України</a> неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу ТОВ "Telesens Ventures" за відсутності зазначених представників, за наявними у матеріалах справи доказами.
		Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2161/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1#2161" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">ст. 269 ГПК України</a>, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
		Як вбачається з матеріалів справи, з метою забезпечення виконання зобов`язань Позичальника (ТОВ "Комелія") за Генеральною кредитної угоди №161114N5 від 25.12.2014, між AT "Укрексімбанк" (Іпотекодержатель, позивач за первісним позовом) та ТОВ "Telesens Ventures" (іпотекодавець, відповідач за первісним позовом) було укладено:
		- Іпотечний договір від 30.01.2015 № 161115Z3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семенець О.М. 30.01.2015 та зареєстрований в реєстрі за №89 (далі - Іпотечний договір-1;  (т.1 а.с.139-148);
		- Іпотечний договір від 21.05.2015 №161115Z4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Багдасаровою О.М. 21.05.2015 та зареєстрований в реєстрі за № 361 (далі - Іпотечний договір-2; т.1 а.с.149-158).
		Відповідно до п. 1.1 Іпотечних договорів (з урахуванням змін від 28.07.2016, внесених Договором про внесення змін №161115Z3-2 до Іпотечного договору-1 та Договором про внесення змін №161115Z4-2 до Іпотечного договору-2), іпотекою за цими договорами забезпечуються вимоги Банку, що випливають з Генеральної угоди №161114N5 від 25.12.2014, з усіма чинними кредитними договорами, які укладаються в рамках Генеральної угоди, їй підпорядковуються та є Додатками до Генеральної угоди, є невід`ємними її частинами та складають єдиний документ (Генеральна угода та Додатки до неї далі - Кредитний договір), укладеної між Банком та Позичальником (ТОВ "Комелія"), відповідно до якої Банк при виконанні позичальником умов та положень, визначених у Кредитному договорі, здійснює кредитні операції на умовах, визначених Кредитним договором, у рамках ліміту еквівалент 99 900 000,00 (дев`яносто дев`ять мільйонів дев`ятсот тисяч, 00) гривень, зі строком кредитування до 24.12.2019.
		Відповідно до п.1.3 Іпотечного договору № 161115Z3, предметом іпотеки є: нежитлові приміщення 1-го поверху №31, 2-го поверху №32-64, 3-го поверху №65-97, 4-го поверху №98-130, технічного поверху №131-134 в літ. "2Б-4", загальною площею 1636,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Проскури Академіка, буд. 1;
		Відповідно до п.1.3 Іпотечного договору №161115Z4, предметом іпотеки є: нежитлові приміщення підвалу №1-23, 1-го поверху №1-28, загальною площею 837,3 кв.м., в літ. "2Б-4", що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Проскури Академіка, буд. 1.
		За рахунок предмета іпотеки банк має право задовольнити в повному обсязі вимоги, що випливають з Кредитного договору на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, неустойку, пеню , витрати, пов`язані з пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрати на утримання, збереження предмета іпотеки та страхування предмета іпотеки, а також інші збитки, завдані порушенням основного зобов`язання чи умов цього договору  (п.2.1.5 Іпотечних договорів).
		У п.п. 5.1.-5.2 Іпотечних договорів передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником (ТОВ "Комелія") умов Кредитного договору (Генеральна угода №161114N5 від 25.12.2014, з усіма чинними кредитними договорами до неї) та/або порушення іпотекодавцем (відповідачем за первісним позовом) обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель (банк) має право вимагати дострокового виконання зобов`язання боржником, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки; звернення стягнення на Предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; шляхом реєстрації права власності на Предмет іпотеки на підставі цього договору або шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
		Рішенням господарського суду міста Києва від 11.10.2018 по справі № 910/4779/18 стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю  "Комелія" (02125, м. Київ, просп. Визволителів, буд. 7; код ЄДРПОУ 30552984) на користь публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 127, код ЄДРПОУ 00032112):
		за кредитним договором №161116К2 від 28.07.2016 р.: суму простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 11 792 026,20 грн. та 1 941 847,66 дол. США, що еквівалентно 54 377 360 (п`ятдесят чотири мільйони триста сімдесят сім тисяч триста шістдесят) грн. 01 коп.; проценти за користування кредитом у розмірі 2 854 298,68 грн. та 190 274,12 дол. США, що еквівалентно 5 328 226 (п`ять мільйонів триста двадцять вісім тисяч двісті двадцять шість) грн. 58 коп.; 365 748 (триста шістдесят п`ять тисяч сімсот сорок вісім) грн. 39 коп. комісії за управління кредитом; 7 200 (сім тисяч двісті) грн. 00 коп. комісії за зміну умов; 4 788 556 (чотири мільйони сімсот вісімдесят вісім тисяч п`ятсот п`ятдесят шість) грн. 03 грн. пені за прострочення зобов`язань; 3 % річних в розмірі 369 418 (триста шістдесят дев`ять тисяч чотириста вісімнадцять) грн. 30 коп. та 55 068,57 дол. США, що еквівалентно 1 542 079 (один мільйон п`ятсот сорок дві тисячі сімдесят дев`ять) грн. 49 коп., 1 320 760 (один мільйон триста двадцять тисяч сімсот шістдесят) грн. 51 коп.  інфляційних втрат; 600 000 (шістсот тисяч) 00 грн. штрафних санкцій за невиконання зобов`язань.
		за кредитним договором №161116КЗ від 28.07.2016 р.: суму простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 9 774 991,50 грн. та 1 024 038,61 дол. США, що еквівалентно 28 676 047 (двадцять вісім мільйонів шістсот сімдесят шість тисяч сорок сім) грн. 72 коп.; проценти за користування кредитом у розмірі 2 366 362,52 грн. (два мільйони триста шістдесят шість тисяч триста шістдесят дві) грн. 52 коп. та 100 341,55 дол. США, що еквівалентно 2 809 854 (два мільйони вісімсот дев`ять тисяч вісімсот п`ятдесят чотири) грн. 09 коп.; 214 316 (двісті чотирнадцять тисяч триста шістнадцять) грн. 13 коп. комісії за управління кредитом; 7 200 (сім тисяч двісті) грн. 00 коп. комісії за зміну умов; 2 814 647 (два мільйони вісімсот чотирнадцять тисяч шістсот сорок сім) 00 грн. пені за прострочення зобов`язань; 3 % річних у розмірі 304 060 (триста чотири тисячі шістдесят) грн. 42 коп. та 29 040,58 дол. США, що еквівалентно 813 220 (вісімсот тринадцять тисяч двісті двадцять) грн. 37 коп.; 1 086 766 (один мільйон вісімдесят шість тисяч сімсот шістдесят шість) 20 грн. інфляційних втрат; 600 000 (шістсот тисяч) 00 грн. штрафних санкцій за невиконання зобов`язань.
		за Генеральною кредитною угодою №161114N5 від 25.12.2014: штрафні санкції за невиконання зобов`язань у розмірі 6977517 (шість мільйонів дев`ятсот сімдесят сім тисяч п`ятсот сімнадцять) грн. 00 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 616 700 (шістсот шістнадцять тисяч сімсот) грн. 00 коп.  (т.4 а.с.18-28). Рішення суду набрало законної сили 09.11.2018.
		Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що як станом на дату звернення з цим позовом до суду (23.04.2018 р.) так і на час розгляду справи по суті (червень 2019 р.) заборгованість позичальника - ТОВ "Комелія" перед Банком розрахованої станом на 19.06.2018 за Генеральною кредитною угодою № 161114N5 від 25.12.2014 та укладеними в її рамках Кредитним договором № 161116К2 від 28.07.2016 та Кредитним договором № 161116КЗ від 28.07.2016 у загальному розмірі 3 340 611,09 дол. США та 46 243 868,88 грн., яка стягнута рішеннями господарського суду міста Києва у справі № 910/4779/18, є непогашеною. Таким чином, просив в рахунок погашення заборгованості товариства з обмеженою відповідальністю "Комелія" наявної станом на 19.06.2018 (включно) перед публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України":
		- за кредитним договором від 28.07.2016 № 161116К2 у розмірі 2187190,35 дол. США та 22098008,11 грн.;
		- кредитним договором від 28.07.2016 №161116КЗ у розмірі 1153420,74 дол. США та 17168343,77 грн.;
		- за генеральною кредитною угодою від 25.12.2014 №161114N5 у розмірі 6977517,00 грн.,
		звернути стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за укладеними між публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "TELESENS VENTURES" (61070, м. Харків, вул. Академіка Проскури, буд. 1; ідентифікаційний код: 31632075):
		- іпотечним договором від 30.01.2015 № 161115Z3, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семенець О.М. 30.01.2015 та зареєстрованим в реєстрі за №89, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху №31, 2-го поверху №32-64, 3-го поверху №65-97, 4-го поверху №98-130, технічного поверху №131-134 в літ. "2Б-4", загальною площею 1636,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Проскури Академіка, буд. 1 (один);
		- іпотечним договором від 21.05.2015 №161115Z4, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Багдасаровою О.М. 21.05.2015 та зареєстрованим в реєстрі за №361, а саме: нежитлові приміщення підвалу №1-23, 1-го поверху №1-28, загальною площею 837,3 кв.м., в літ. "2Б-4", що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Проскури Академіка, буд. 1 (один);
		з визначенням способу реалізації шляхом продажу майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною реалізації визначеною в ході виконавчого провадження суб`єктом оціночної діяльності відповідно до вимог чинного законодавства України.
		Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.
		Внаслідок укладення Іпотечного договору від 30.01.2015 № 161115Z3 та Іпотечного договору від 21.05.2015 №161115Z4 між сторонами спору згідно з пунктом 1 частини 2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843042/ed_2019_09_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843042" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 11 Цивільного кодексу України</a>, виникли цивільні права та обов`язки.
		Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення  <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_02_07/pravo1/T030436.html?pravo=1" title="Господарський кодекс України; нормативно-правовий акт № 436-IV від 16.01.2003" target="_blank">Господарського кодексу України</a>  як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
		Відповідно до абзацу 2 пункту 1  <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1318/ed_2019_02_07/pravo1/T030436.html?pravo=1#1318" title="Господарський кодекс України; нормативно-правовий акт № 436-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 193 Господарського кодексу України</a>  до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення  <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_09_19/pravo1/T030435.html?pravo=1" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">Цивільного кодексу України</a>  з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
		Згідно зі <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1206/ed_2019_02_07/pravo1/T030436.html?pravo=1#1206" title="Господарський кодекс України; нормативно-правовий акт № 436-IV від 16.01.2003" target="_blank">статтею 173 Господарського кодексу України</a>, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
		Відповідно до  <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_34/ed_2019_02_07/pravo1/T030436.html?pravo=1#34" title="Господарський кодекс України; нормативно-правовий акт № 436-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 6 цього Кодексу</a>  сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього  <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_02_07/pravo1/T030436.html?pravo=1" title="Господарський кодекс України; нормативно-правовий акт № 436-IV від 16.01.2003" target="_blank">Кодексу</a>, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1  <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843700/ed_2019_09_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843700" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 627 Цивільного кодексу України</a>).
		Частиною 1  <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843701/ed_2019_09_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843701" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 628 Цивільного кодексу України</a>  визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства
		Відповідно до  <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843702/ed_2019_09_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843702" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 629 Цивільного кодексу України</a>, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843594/ed_2019_09_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843594" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">стаття 525 Цивільного кодексу України</a>).
		Згідно зі <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843595/ed_2019_09_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843595" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статтею 526 Цивільного кодексу України</a> зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог  <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_09_19/pravo1/T030435.html?pravo=1" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">Цивільного кодексу України</a>, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843599/ed_2019_09_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843599" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 530 Цивільного кодексу України</a>, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Частиною першою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1318/ed_2019_02_07/pravo1/T030436.html?pravo=1#1318" title="Господарський кодекс України; нормативно-правовий акт № 436-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 193 Господарського кодексу України</a>  встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
		Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7  <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1318/ed_2019_02_07/pravo1/T030436.html?pravo=1#1318" title="Господарський кодекс України; нормативно-правовий акт № 436-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 193 Господарського кодексу України</a>).
		Згідно зі статтями <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_568/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1#568" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">73</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_574/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1#574" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">74 Господарського процесуального кодексу України</a> доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
		Як встановлено колегією суддів, в якості забезпечення виконання зобов`язань за товариства з обмеженою відповідальністю "Комелія" за Генеральною кредитної угоди №161114N5 від 25.12.2014 з усіма чинними кредитними договорами, які укладаються в рамках цієї Генеральної угоди, між AT "Укрексімбанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "TELESENS VENTURES" було укладено: Іпотечний договір від 30.01.2015 № 161115Z3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семенець О.М. 30.01.2015 та зареєстрований в реєстрі за №89, предметом якого є нежитлові приміщення 1-го поверху №31, 2-го поверху №32-64, 3-го поверху №65-97, 4-го поверху №98-130, технічного поверху №131-134 в літ. "2Б-4", загальною площею 1636,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Проскури Академіка, буд . 1;  Іпотечний договір від 21.05.2015 №161115Z4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Багдасаровою О.М. 21.05.2015 та зареєстрований в реєстрі за № 361, предметом якого є нежитлові приміщення підвалу №1-23, 1-го поверху №1-28, загальною площею 837,3 кв.м., в літ. "2Б-4", що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Проскури Академіка, буд. 1.
		У відповідності до ч. 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843616/ed_2019_09_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843616" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 546 Цивільного кодексу України</a>, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_5/ed_2019_09_19/pravo1/T030898.html?pravo=1#5" title="Про іпотеку; нормативно-правовий акт № 898-IV від 05.06.2003" target="_blank">статті 1 Закону України "Про іпотеку"</a> іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.
		Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
		Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.
		Забезпечувальне зобов`язання (взаємні права і обов`язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов`язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов`язанням).
		Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).
		Частиною п`ятою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_20/ed_2019_09_19/pravo1/T030898.html?pravo=1#20" title="Про іпотеку; нормативно-правовий акт № 898-IV від 05.06.2003" target="_blank">статті 3 Закону України "Про іпотеку"</a> передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
		Частиною 6 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_20/ed_2019_09_19/pravo1/T030898.html?pravo=1#20" title="Про іпотеку; нормативно-правовий акт № 898-IV від 05.06.2003" target="_blank">статті 3 Закону України "Про іпотеку"</a> визначено, що у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
		У відповідності до частини 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_59/ed_2019_09_19/pravo1/T030898.html?pravo=1#59" title="Про іпотеку; нормативно-правовий акт № 898-IV від 05.06.2003" target="_blank">статті 7 Закону України "Про іпотеку"</a>, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
		Згідно з частиною 6 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_20/ed_2019_09_19/pravo1/T030898.html?pravo=1#20" title="Про іпотеку; нормативно-правовий акт № 898-IV від 05.06.2003" target="_blank">статті 3 Закону України "Про іпотеку"</a>, у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
		Згідно зі ст. 11 вищевказаного закону, майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням.
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_88/ed_2019_09_19/pravo1/T030898.html?pravo=1#88" title="Про іпотеку; нормативно-правовий акт № 898-IV від 05.06.2003" target="_blank">статті 12 Закону України "Про іпотеку"</a>, у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
		Частиною першою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_218/ed_2019_09_19/pravo1/T030898.html?pravo=1#218" title="Про іпотеку; нормативно-правовий акт № 898-IV від 05.06.2003" target="_blank">статті 33 Закону України "Про іпотеку"</a> встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_88/ed_2019_09_19/pravo1/T030898.html?pravo=1#88" title="Про іпотеку; нормативно-правовий акт № 898-IV від 05.06.2003" target="_blank">статтею 12 цього Закону</a>.
		Згідно зі <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_227/ed_2019_09_19/pravo1/T030898.html?pravo=1#227" title="Про іпотеку; нормативно-правовий акт № 898-IV від 05.06.2003" target="_blank">статтею 35 Закону України "Про іпотеку"</a>, у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж 30-ти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_09_19/pravo1/T030898.html?pravo=1" title="Про іпотеку; нормативно-правовий акт № 898-IV від 05.06.2003" target="_blank">Закону</a>.
		Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
		Рішенням господарського суду міста Києва від 11.10.2018 по справі № 910/4779/18 стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю  "Комелія" на користь публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" за кредитним договором №161116К2 від 28.07.2016: суму простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 11 792 026,20 грн. та 1 941 847,66 дол. США, що еквівалентно 54 377 360,01 грн.; проценти за користування кредитом у розмірі 2 854 298,68 грн. та 190 274,12 дол. США, що еквівалентно 5 328 226,58 грн.; 365 748 грн. 39 коп. комісії за управління кредитом; 7 200 грн. 00 коп. комісії за зміну умов; 4 788 556 грн. 03 грн. пені за прострочення зобов`язань; 3 % річних в розмірі 369 418 грн. 30 коп. та 55 068,57 дол. США, що еквівалентно 1 542 079 грн. 49 коп., 1 320 760 грн. 51 коп. інфляційних втрат; 600000,00 грн. штрафних санкцій за невиконання зобов`язань; за кредитним договором №161116КЗ від 28.07.2016 р.: суму простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 9 774 991,50 грн. та 1 024 038,61 дол. США, що еквівалентно 28 676 047 грн. 72 коп.; проценти за користування кредитом у розмірі 2 366 362,52 грн. 52 коп. та 100 341,55 дол. США, що еквівалентно 2 809 854 грн. 09 коп.; 214 316 грн. 13 коп. комісії за управління кредитом; 7 200 грн. 00 коп. комісії за зміну умов; 2 814 647,00 грн. пені за прострочення зобов`язань; 3 % річних у розмірі 304 060 грн. 42 коп. та 29 040,58 дол. США, що еквівалентно 813 220 грн. 37 коп.; 1 086 766,20 грн. інфляційних втрат; 600 000,00 грн. штрафних санкцій за невиконання зобов`язань; за Генеральною кредитною угодою №161114N5 від 25.12.2014: штрафні санкції за невиконання зобов`язань у розмірі 6977517,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 616 700,00 грн. (т.4 а.с.18-28). 
		Таким чином, колегія суддів зазначає, що на час розгляду даної справи рішення господарського суду міста Києва від 11.10.2018 по справі № 910/4779/18, яке набрало законної сили, не виконано, в матеріалах справи відсутні докази сплати Позичальником - товариством з обмеженою відповідальністю "Комелія" -  заборгованості за Кредитними договорами, укладеними між товариством з обмеженою відповідальністю "Комелія" та публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України"
		Згідно з ч.ч. 1,3, 5 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_218/ed_2019_09_19/pravo1/T030898.html?pravo=1#218" title="Про іпотеку; нормативно-правовий акт № 898-IV від 05.06.2003" target="_blank">ст. 33 Закону України "Про іпотеку"</a> у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_88/ed_2019_09_19/pravo1/T030898.html?pravo=1#88" title="Про іпотеку; нормативно-правовий акт № 898-IV від 05.06.2003" target="_blank">статтею 12 цього Закону</a>. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є два або більше об`єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є об`єкти, які належать різним особам, та задоволення отримується за рахунок частини переданого в іпотеку майна, ті іпотекодавці, на майно яких було звернено стягнення, мають право на пропорційне відшкодування від іпотекодавців, на майно яких не зверталось стягнення, і набувають прав іпотекодержателя на частину майна, на яку не було звернено стягнення, для забезпечення такого відшкодування.
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2002_07_09/pravo1/KS02058.html?pravo=1" title="У справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів); нормативно-правовий акт № 15-рп/2002 від 09.07.2002" target="_blank">рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002</a> кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.
		Враховуючи вищевикладене та зважаючи на встановлені обставини у справі, колегія суддів дійшла висновку, що у зв`язку з неналежним виконанням Позичальником - товариством з обмеженою відповідальністю "Комелія" - умов узгоджених сторонами у Генеральній кредитній угоді №161114N5 від 25.12.2014 з усіма чинними кредитними договорами, які укладаються в рамках цієї Генеральної угоди, що встановлено у рішеннях господарського суду міста Києва від 11.10.2018 року по справі №910/4779/18, яке набрало законної сили, у позивача виникло право задовольнити за рахунок переданого в іпотеку майна відповідача (Іпотекодержателя) свої вимоги у повному обсязі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку.
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_20/ed_2019_09_19/pravo1/T030898.html?pravo=1#20" title="Про іпотеку; нормативно-правовий акт № 898-IV від 05.06.2003" target="_blank">статті 3 Закону України "Про іпотеку"</a> у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
		Таким чином, розглянувши обставини даної справи, колегія суддів дійшла висновку, що AT "Укрексімбанк" як іпотекодержатель майна, яким забезпечене виконання простроченого боржником зобов`язання за Кредитними договорами, має пріоритетне право перед іншими на майно, передане в іпотеку, а тому позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_250/ed_2019_09_19/pravo1/T030898.html?pravo=1#250" title="Про іпотеку; нормативно-правовий акт № 898-IV від 05.06.2003" target="_blank">статті 39 Закону України "Про іпотеку"</a>, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації, за умови подання будь-якою із сторін клопотання про необхідність визначення такої ціни (крім реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах).  У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
		Звертаючись до суду з позовом позивач просив визначити спосіб реалізації майна, що є предметом Іпотечних договорів шляхом продажу майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою  ціною реалізації, визначеної в ході виконавчого провадження суб`єктом оціночної діяльності з дотриманням вимог чинного законодавства.
		При цьому, колегією суддів враховано, що положення ст.ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_214/ed_2019_05_15/pravo1/T161404.html?pravo=1#214" title="Про виконавче провадження; нормативно-правовий акт № 1404-VIII від 02.06.2016" target="_blank">19</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_547/ed_2019_05_15/pravo1/T161404.html?pravo=1#547" title="Про виконавче провадження; нормативно-правовий акт № 1404-VIII від 02.06.2016" target="_blank">57 Закону України "Про виконавче провадження"</a>, передбачена можливість сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто, визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.
		Таким чином, визначення початкової ціни предмета іпотеки у резолютивній частині рішення суду не є обов`язковою, оскільки під час здійснення виконавчого провадження ціна предмету іпотеки може бути переглянута та повторно визначена на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності.
		Отже, не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення та не є безумовною підставою для відмови у позові (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великокої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №235/3619/15-ц, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №645/2915/16-ц).
		Враховуючи правовідносини, що склались між сторонами, керуючись приписами вищезазначених норм матеріального права та враховуючи приписи ст.ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_119/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1#119" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">13</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_568/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1#568" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">73</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_574/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1#574" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">74</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_647/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1#647" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">86</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1818/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1#1818" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">236</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1825/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1#1825" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">237 ГПК України</a>, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги АТ "Державний експортно-імпортний банк України" за первісним позовом є обґрунтованими, доведеними та такими що підлягають задоволенню.
		Щодо вимог за зустрічним позовом визнання недійсним кредитного договору та про визнання недійсними іпотечних договорів, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову, виходячи з наступного.
		<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_152/ed_2019_02_07/pravo1/T030436.html?pravo=1#152" title="Господарський кодекс України; нормативно-правовий акт № 436-IV від 16.01.2003" target="_blank">Статтею 20 Господарського кодексу України</a> передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
		За змістом <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843046/ed_2019_09_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843046" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 15 Цивільного кодексу України</a> кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним (за приписами <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843047/ed_2019_09_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843047" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст.16 Цивільного кодексу України</a>). Аналогічні положення містить <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_152/ed_2019_02_07/pravo1/T030436.html?pravo=1#152" title="Господарський кодекс України; нормативно-правовий акт № 436-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 20 Господарського кодексу України</a>.
		Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843242/ed_2019_09_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843242" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст.204 Цивільного кодексу України</a>).
		За приписом <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843253/ed_2019_09_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843253" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 215 Цивільного кодексу України</a> підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843241/ed_2019_09_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843241" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 203 цього кодексу</a>, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
		Також суд зазначає, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
		За таких обставин, приймаючи до уваги положення <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_09_19/pravo1/T030435.html?pravo=1" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">Цивільного кодексу України</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_02_07/pravo1/T030436.html?pravo=1" title="Господарський кодекс України; нормативно-правовий акт № 436-IV від 16.01.2003" target="_blank">Господарського кодексу України</a> та <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">Господарського процесуального кодексу України</a>, позивачем за первісним позовом при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.
		Відповідно до ч.1 та ч. 2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_502/ed_2019_02_07/pravo1/T030436.html?pravo=1#502" title="Господарський кодекс України; нормативно-правовий акт № 436-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 67 Господарського кодексу України</a>, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
		Також, положеннями ч. 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1240/ed_2019_02_07/pravo1/T030436.html?pravo=1#1240" title="Господарський кодекс України; нормативно-правовий акт № 436-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 179 ГК України</a> визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.
		Згідно з положеннями ч. 4 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1240/ed_2019_02_07/pravo1/T030436.html?pravo=1#1240" title="Господарський кодекс України; нормативно-правовий акт № 436-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 179 ГК України</a>, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
		Положеннями <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843700/ed_2019_09_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843700" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 627 ЦК України</a> регламентовано, що відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843037/ed_2019_09_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843037" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 6 цього Кодексу</a> сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_09_19/pravo1/T030435.html?pravo=1" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">Кодексу</a>, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1318/ed_2019_02_07/pravo1/T030436.html?pravo=1#1318" title="Господарський кодекс України; нормативно-правовий акт № 436-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 193 ГК України</a>, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_09_19/pravo1/T030435.html?pravo=1" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ЦК України</a> з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
		Згідно з нормами ч. 7 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1318/ed_2019_02_07/pravo1/T030436.html?pravo=1#1318" title="Господарський кодекс України; нормативно-правовий акт № 436-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 193 ГК України</a> не допускаються одностороння відмова гід виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
		Так, колегією суддів встановлено, що при укладенні Генеральної угоди сторонами було погоджено загальний ліміт кредитування та основні умови такого кредитування, також сторонами визначено та закріплено у вказаних вище положеннях Генеральної угоди, що ліміт заборгованості за Кредитним договором, процентна ставка, строк користування Кредитом визначаються умовами Кредитного договору, який є додатком до Генеральної угоди та укладається за домовленістю сторін відповідно до положень Генеральної угоди. Нарахування та сплату комісійних винагород було погоджено сторонами та закріплено в положенням Генеральної угоди та Кредитних договорах, які є додатками до неї. Як зазначалося Позивачем в позовній заяві та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, додатком 1 до Генеральної угоди від 25.12.2014 №161114N5 (в редакції від 28.07.2016 відповідно до Додаткової угоди від 28.07.2016 №161114N5-5) визначено перелік кредитних договорів, укладених між Банком та Позичальником, які є такими, що діятимуть в рамках Генеральної угоди, і є Додатками до неї, до яких, зокрема, віднесено: Кредитний договір від 28.07.2016 №161116К2 та Кредитний договір від 28.07.2016 №161116КЗ (далі - Кредитний договір №161116КЗ.
		З метою забезпечення виконання зобов`язань за Генеральною кредитної угоди №161114N5 від 25.12.2014, між AT "Укрексімбанк"  та Товариством з обмеженою відповідальністю "TELESENS VENTURES" було укладено: Іпотечний договір від 30.01.2015 № 161115Z3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семенець О.М. 30.01.2015 та зареєстрований в реєстрі за №89 та Іпотечний договір від 21.05.2015 №161115Z4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Багдасаровою О.М. 21.05.2015 та зареєстрований в реєстрі за № 361.
		Колегія суддів зазначає, що вказані оскаржувані правочини (Кредитний договір та іпотечні договори) містять всі необхідні умови для правочинів даного виду, вкладені при вільному волевиявленні сторін (протилежного не доведено) та з наданих документів підстав з якими Закон пов`язує їх недійсність не вбачається. 
		При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання ТОВ "TELESENS VENTURES" як у позову так і у апеляційній скарзі на ту обставину, що дійсне зобов`язання між публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та ТОВ "Комелія" виникло лише з укладенням кредитних договорів від 28.07.2016 № 161116К2 та від 28.07.2016 №161116КЗ, оскільки Генеральна угода передбачала тільки можливість укладення таких кредитних договорів в майбутньому та сама Генеральна не створювала конкретних прав та обов`язків сторін цієї угоди стосовно кредитних відносин між ними, а відтак оскільки оспорювані договори іпотеки забезпечували виконання зобов`язань саме за генеральною угодою, яка не передбачала для сторін прав та обов`язків щодо регулювання кредитних відносин, оспорювані договори не відповідають вимогам ч. 4 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_20/ed_2019_09_19/pravo1/T030898.html?pravo=1#20" title="Про іпотеку; нормативно-правовий акт № 898-IV від 05.06.2003" target="_blank">ст. 3 ЗУ "Про іпотеку"</a> та підлягають недійсними.  
		У <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_5/ed_2019_09_19/pravo1/T030898.html?pravo=1#5" title="Про іпотеку; нормативно-правовий акт № 898-IV від 05.06.2003" target="_blank">статті 1 ЗУ "Про іпотеку"</a> визначено, що основне зобов`язання - це зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.
		Так, виходячи з положень Генеральної угоди від 25.12.2014 №161114N5, іпотекодавець поручився за виконання позичальником умов Генеральної угоди та укладеними в її межах кредитними договорами, які укладаються в рамках Генеральної угоди. При цьому, під словосполученням "кредитними договорами, які укладаються" розуміється як вже укладені кредитні договори, так і ті кредитні договори та додатки до них, які ще можуть бути укладені до граничного терміну користування Кредитом за Генеральною угодою - до 24.12.2019. Отже, Іпотечні договори містять посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання, а саме: Генеральна угода, із терміном користування Кредитом до 24.12.2019 та із загальним лімітом заборгованості у розмірі, що не перевищує суму, еквівалентну 99 900 000,00 грн.
		Пунктом 2.1 ст.24 Генеральної угоди встановлено, що відповідно до положень та умов цієї Генеральної угоди Банк здійснює із позичальником Кредитні операції в межах лімітів, визначених п. 4.2 Генеральної угоди, на підставі та з урахуванням умов Кредитних договорів, які укладаються за домовленістю сторін відповідно до положень цієї Генеральної угоди.
		З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що кредитування позичальника відбувалось на підставі та з урахуванням умов Кредитного договору №161116К2 та Кредитного договору №161116КЗ, що укладені в рамках Генеральної угоди від 25.12.2014 №161114N5.
		При цьому слід враховувати, що укладення іпотечного договору на забезпечення грошового зобов`язання, в якому визначено зміст і розмір основного зобов`язання, встановленого на підставі генерального договору про здійснення кредитування, що набрав чинності, та кредитних договорів, укладених у межах цього генерального договору, не суперечить ч. 4 ст. З, ч. 2 ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_59/ed_2019_09_19/pravo1/T030898.html?pravo=1#59" title="Про іпотеку; нормативно-правовий акт № 898-IV від 05.06.2003" target="_blank">7</a>, п. 2 ч. 1 ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_124/ed_2019_09_19/pravo1/T030898.html?pravo=1#124" title="Про іпотеку; нормативно-правовий акт № 898-IV від 05.06.2003" target="_blank">18 Закону України "Про іпотеку"</a>.
		Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.11.2010 р. у справах №№3-7гс10, 3-8гс10, 3-9гс10, 3-10гс 10, 3-15гс10, 3-18гс10, 3-21гс10, 3-29гс10, від 22.11.2010 р. у справах №№3-16гс10, 3-17гс10, 3-20гс10, 3- 26гс10, 3-31гс10, 3-32гс10, від 29.11.2010 р. у справах №№3-33гс10, 3-34гс10, З-З6гс10, 3-37гс10, 3-39гс10, 3-42гс10, 3-43гс10, 3-44гс10, від 06.12.2010 р. у справі №3-49гс10, постанові Вищого господарського суду України від 04.09.2017 у справі №915/167/16.
		Безпідставним визнається й твердження ТОВ "Telesens Ventures", викладені як у зустрічному позові та і в апеляційній скарзі, щодо  припинення іпотечних договорів зважаючи на багаторазову зміну позивачем та третьою особою умов кредитних договорів, що без згоди майнового поручителя (позивача) збільшило обсяг його відповідальності за названими договорами іпотеки, оскільки матеріалами справи підтверджено, що при внесенні змін до Кредитного договору, відповідно до яких збільшувався обсяг відповідальності, зокрема при збільшенні ліміту кредитування, відповідні зміни вносились до Іпотечних договорів.
		Не доведено ТОВ "Telesens Ventures" й факту відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності іпотекодавця на розпорядження об`єктом іпотеки. Так, іпотечні договори було укладено в 2015 році і відповідно до витягу зі Статуту станом на 2015 рік єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "TELESENS VENTURES" була зареєстрована юридична особа ТОВ "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ТЕЛЕСЕНС ХОЛДИНГ". Враховуючи викладене, загальними зборами ТОВ  "TELESENS VENTURES" саме у складі ТОВ "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ТЕЛЕСЕНС ХОЛДИНГ", яке було єдиним учасником відповідача на момент прийняття відповідного рішення та на момент укладення Іпотечних договорів, прийнято рішення про передачу в іпотеку Банку нерухомого майна та укладення відповідних договорів.
		Одночасно, колегія суддів дійшла висновку, що вираження у кредитній угоді грошових зобов`язань в валюті не суперечить приписам чинного законодавства.
		Так, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_364/ed_2019_02_07/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#364" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статтею 99 Конституції України</a> встановлено, що грошовою одиницею є гривня.
		Разом з тим, вказана стаття <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_02_07/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституції України</a> визначає тільки правовий грошової одиниці України, але ні яким чином не встановлює сферу її обігу та обмежень щодо можливості використання в України грошових одиниць іноземних держав.
		Частиною 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843593/ed_2019_09_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843593" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 524 Цивільного кодексу України</a> зі змінами та доповненнями визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривня.
		Аналогічне правило визначено ст. З <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_02_07/pravo1/KMD93015.html?pravo=1" title="Про систему валютного регулювання і валютного контролю; нормативно-правовий акт № 15-93 від 19.02.1993" target="_blank">Декрету Кабінету Міністрів України "Про злу валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 15-93</a> зі ми та доповненнями (надалі за текстом - Декрет), в якому зазначено, що валюта гни є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов`язань, якщо інше не передбачено Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
		Однак, ч. З <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843602/ed_2019_09_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843602" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 533 ЦК України</a> передбачає можливість виконання сторонами грошових зобов`язань в іноземній валюті, а саме використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
		Аналогічна норма встановлена <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1345/ed_2019_02_07/pravo1/T030436.html?pravo=1#1345" title="Господарський кодекс України; нормативно-правовий акт № 436-IV від 16.01.2003" target="_blank">статтею 198 Господарського кодексу України</a> якою унормовано, що грошові зобов`язання учасників господарських правовідносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов`язання можуть дути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб`єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті. Виконання зобов`язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
		<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844146/ed_2019_09_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#844146" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">Статтею 1054 ЦК України</a> передбачено, що за кредитним договором банк або іншa фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Статтею 5 Декрету встановлено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій, що видаються Національним банком України.
		Таким чином, законодавство України чітко та однозначно визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити в іноземній
		валюті та бути суб`єктом кредитних зобов`язань (правовідносин) в іноземній валюті.
		Більш того, спеціальне законодавство в сфері банківської діяльності не містить норм, якими забороняється банкам надавати кредити в іноземній валюті.
		У відповідності до пункту 8.12. "Правил використання готівкової іноземної ти на території України", затверджених постановою Правління Національного України від 30.05.2007 № 200 фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв`язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.
		Так, Національним банком України на момент укладення спірного договору кредиту на підтвердження права здійснювати банківські операції AT "Укрексімбанк" були видані: Банківська ліцензія № 2 від 27.05.2009; дозвіл № 2-4 від 21.09.2009 та Додаток до Дозволу № 2-4 від 21.09.2009, пункт 1 якого до переліку операцій, які має право здійснювати AT "Укрексімбанк" відносить операції з валютними цінностями, зокрема, неторговельні операції з валютними цінностями, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України та ін.; генеральна ліцензія № 2 від 05.10.2011 на здійснення валютних операцій; Додаток до Генеральної ліцензії № 2 від 05.10.2011 на здійснення валютних операцій.
		Одночасно колегією суддів враховано, що список банків, з переліком валютних операцій, які отримали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій є загальновідомим та розміщений на сайті НБУ: https://bank.gov.ua/files/genlicbank.pdf.
		Враховуючи вищевикладене колегія суддів зазначає, що реалізуючі передбачене   <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_200/ed_2019_02_07/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#200" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">ст. 64 Конституції України</a> право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
		Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу, які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.
		Згідно ч. 1   <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_574/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1#574" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">ст. 74 ГПК України</a> кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		У відповідності до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_588/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1#588" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">ст. 76 ГПК України</a>   належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Водночас, приписами <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843242/ed_2019_09_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843242" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 204 ЦК України</a>   правомірність правочину презюмується. Відтак, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (у даному разі позивача за зустрічним позовом). Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, необхідним є встановлення наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог господарський суд повинен зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		З огляду на тягар доказування в господарському процесі, саме позивач за зучтрічним позовом повинен довести факти з якими закон пов`язує можливість визнання правочину недійсним.
		Проте, посилання ТОВ "Telesens Ventures" на обставини недійсності спірних договорів не можуть бути взятими до уваги, як недоведені належними та допустимими доказами та спростованими Банком.
		Частинами 1, 2, 3   <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_119/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1#119" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">ст. 13 ГПК України</a>   встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач (позивач за зустрічним позовом) жодного разу до судового засідання в ході апеляційного перегляду справи не зявився, рівно як і третя особа на його боці. Таким чином, колегія суддів не може вважати, що останні обгрунтували чи підтримали будь-які заперпечення проти позовних вимог.  
		З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем за зустрічним позовом не доведено наявності підстав, з якими закон пов`язує недійсність оскаржуваних правочинів, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наведених в позовах доводів позивача за зустрічним позовом та за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.
		Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки місцевого господарського суду, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
		Керуючись ст. ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2161/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1#2161" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">269</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2167/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1#2167" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">270</a>, ч.1 ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2200/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1#2200" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">275</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2245/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1#2245" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">282 Господарського процесуального кодексу України</a>, колегія суддів
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу ТОВ "Telesens Ventures" на рішення господарського суду Харківської області від 11.06.2018 у справі № 922/1070/18 залишити без задоволення.
		Рішення господарського суду Харківської області від 11.06.2018 у справі № 922/1070/18 залишити без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
		Повний тест постанови апеляційного суду складено 01.10.2019.
		Порядок і строки її оскарження визначені у <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2278/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1#2278" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України</a>.
		 
		Головуючий суддя                                                                    М.М. Слободін
		 
		 
		Суддя                                                                                           В.І. Сіверін  
		 
		 
		Суддя                                                                                           О.І. Терещенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...