Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/9348/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 04.10.2019.
Дата набрання законної сили: 30.09.2019
Номер судового провадження: 61-30272ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		30 вересня 2019 року 
		м. Київ
		 
		справа № 755/9348/15-ц
		провадження № 61-30272св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 березня 2017 року у складі судді: Яровенко Н. О., та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 червня 2017 року у складі колегії суддів: Прокопчук Н. О., Саліхова В. В., Семенюк Т. А.,
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі - ТОВ «Порше Мобіліті») про визнання кредитного договору недійсним. 
		 
		Позовна заява обґрунтована тим, що між сторонами 02 грудня 2011 року укладено кредитний договір № 50002652 за умовами якого позивач отримала споживчий кредит у сумі 168 224,96 грн, що було еквівалентно 20 960 доларів США, строком на 60 місяців зі сплатою 9,9% річних для придбання автомобіля, з погашенням кредиту відповідно до Графіку, який є невід`ємною частиною договору. 
		 
		Позивач вважала, що кредитний договір суперечить вимогам законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним, оскільки перед укладанням кредитного договору банком не було надано попередньої інформації про умови кредитування та детальний розпис сукупної вартості кредиту. Ненадання банком необхідної інформації про кредитні умови кваліфікується також як нечесна підприємницька практика та ввело позивача в оману. Внаслідок умисного невиконання відповідачем вимог законодавства щодо зазначення у спірному кредитному договорі детального розпису сукупної вартості кредиту для позивача, а зазначення замість нього орієнтовної сукупної вартості кредиту, позивача, який не має ані юридичної, ані економічної освіти введено в оману щодо суттєвої для нього обставини - грошових коштів, що вона повинна сплатити на користь відповідача протягом строку дії спірного кредитного договору та позбавлено свідомого вибору при укладенні договору про надання споживчого кредиту. Отже, узгоджена сукупна вартість кредиту та процентна ставка не відповідають фактичним. Оскільки під час укладення кредитного договору позивачу не було надано інформацію про сукупну вартість кредиту та введено в оману щодо відсоткової ставки за кредитним договором, відповідно до частини шостої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» цей правочин, який здійснено з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсним. 
		 
		ОСОБА_1 вказувала, що відповідачем не вказано реальну відсоткову ставку та абсолютне подорожчання кредиту, кредитний договір не містить істотних умов, які є обов`язковими відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», тому позивача було введено відповідачем в оману. Позивачу не було надано інформацію про можливі ризики в разі зміни валютного курсу та про сукупну вартість кредиту, а умови договору є несправедливими та завдають шкоду позивачу. Всупереч забороні надання валютних кредитів відповідач надав позивачу валютний споживчий кредит.
		 
		ОСОБА_1 просила визнати недійсним кредитний договір № 50002652 від 02 грудня 2011 року.
		 
		Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 червня 2017 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 
		 
		Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним, оскільки умови договору були узгоджені сторонами добровільно, позивач підписала договір, попередньо ознайомившись із його змістом та погодившись із ним, зокрема із умовами про сплату усіх платежів за кредитним договором у гривнях з перерахунком за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквіваленту суми кредиту в доларах США, визначених у Графіку погашення кредиту. Визначення в договорі еквіваленту зобов`язання в іноземній валюті відповідає вимогам статті 533 ЦК України. При цьому сплата за таким зобов`язанням має здійснюватися в гривні за офіційним курсом Національного банку України на дату оплати, якщо інше не встановлено договором. Позивачу перед укладенням договору була надана уся інформація передбачена частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів та належним чином ознайомлено з умовами договору, а висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 22186/15-45 від 24 березня 2016 року стосується обрахування розміру заборгованості і не може бути підставою для визнання укладеного між сторонами договору недійсним.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У липні 2017 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, яка підписана представником Касьяненком Д. Л., у якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. При цьому посилалася на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
		 
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що оспорюваний кредитний договір укладено 02 грудня 2011 року під час дії заборони надання споживчих кредитів в іноземній валюті, а тому умови кредитного договору про визначення валюти платежу за обмінним курсом в еквіваленті до долара США суперечать частині першій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Під час підписання кредитного договору позивачу не було повідомлено сукупну вартість кредиту, що не дало позивачу можливості передбачити сукупні платежі по кредитному договору та вартість подорожчання кредиту за весь час дії договору. 
		 
		Вказує, що фактичне кредитування позивача в іноземній валюті, про що свідчать умови договору, зокрема, прив`язка до курсу долара США, та недоведення до відома позивача прихованої збільшеної процентної ставки, свідчить про порушення відповідачем принципу добросовісності та істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позивачу, введення його в оману та нечесну підприємницьку практику. Таким чином, положення оскарженого кредитного договору суперечать нормам Закону України «Про захист прав споживачів» та є несправедливими, а тому наявні підстави для визнання кредитного договору недійсним.
		 
		У вересні 2017 року ТОВ «Порше Мобіліті» подало заперечення на касаційну скаргу, яке підписано представником Тараном М. В. , у якому просить відхилити касаційну скаргу, а оскаржені судові рішення залишити без змін. Заперечення мотивовані безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Вказує, що судові рішення ухвалені з дотриманням вимог чинного законодавства, підтвердженням чого є судова практика у справах про визнання кредитних договорів недійсними.
		 
		Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Рух справи 
		 
		У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційна скарга передана до Касаційного цивільного суду.
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
		 
		Суди встановили, що 02 грудня 2011 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 50002650, відповідно до умов якого позивач отримала кредит у розмірі 168 224,96 грн, що еквівалентно 20 960 доларів США на придбання автомобіля на строк 60 місяців. Сторонами складено та підписано графік погашення кредиту, загальні умови кредитування. Всі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунком за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США, відповідно до пункту 1.3 Загальних умов кредитування.
		 
		У пункті 1.3.1 договору (Загальних умов кредитування) передбачено, що розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту, визначено у гривні на день укладення кредитного договору у Графіку погашення кредиту, який є невід`ємною частиною кредитного договору. В подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту відповідно до виставлених компанією рахунків у гривні, при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у Графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного у кредитному договорі. Позитивне або від`ємне значення різниці, яка виникла внаслідок зміни обмінного курсу іноземної валюти на момент виставлення рахунку та обмінного курсу, який діяв на день укладення кредитного договору, по відношенню до основної суми боргу та суми процентів, вказаних в графіку погашення кредиту, враховується як корегування суми процентів, що підлягає сплаті відповідно до умов цього кредитного договору. Якщо в період між датою виставлення рахунку та датою отримання суми, еквівалентної тій, що зазначена в такому рахунку, обмінний курс, який був використаний компанією, збільшується більше ніж на 2%, різниця, що виникла внаслідок такого збільшення, виплачується позичальником. Додатково позичальник зобов`язується компенсувати компанії витрати, що пов`язані зі сплатою податку з доходів фізичних осіб (або іншого аналогічного податку), у зв`язку з виникненням у позичальника доходу, пов`язаного зі зміною курсу іноземної валюти, прийнятої сторонами у кредитному договорі, по відношенню до української гривні.
		 
		Суди встановили, що пункт 1.3.1 договору був погоджений сторонами, по що свідчить підписання сторонами договору. Крім того, за вказаним пунктом договору відповідачем здійснювалися розрахунки розмірів щомісячних платежів і позичальником - відповідачем по справі, ці розрахунки сплачувалися щомісяця з часу укладення договору до подання позивачем позовної заяви. Позивач своїм підписом підтвердила, що відповідач належним чином ознайомив її, зокрема, з правилами надання фінансових послуг та з інформацією, передбаченою статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Позивач свої підписом на кожному аркуші кредитного договору підтвердив той факт, що йому були роз`яснені всі умови кредитування. Тобто, відповідач надав позивачу перед укладенням кредитного договору повну інформацію стосовно умов кредитування, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту та його складових ,що міститься безпосередньо у самому договорі та у додатку до кредитного договору, які підписані позивачем
		 
		Згідно частини другої статті 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
		 
		У частині другій статті 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
		 
		Тлумачення частини другої статті 524 та частини другої статті 533 ЦК України дозволяє зробити висновок, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Таким чином, ЦК України надає сторонам договору можливість встановити «валютне застереження» у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни в договорі.
		 
		За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами.
		 
		Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
		 
		Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).
		 
		Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пунктів 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункту 4 частини третьої статті 18 Закону).
		 
		Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		 
		Встановивши, що ОСОБА_1 не довела підстав для визнання недійсним кредитного договору від 02 грудня 2011 року, суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Касьяненком Дмитром Леонідовичем, залишити без задоволення.
		 
		Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 червня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                              В. І. Крат 
		 
		                                                                                                        І. О. Дундар
		 
		                                                                                                        Є. В. Краснощоков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...