Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 642/6518/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 04.10.2019.
Дата набрання законної сили: 25.09.2019
Номер судового провадження: 61-26450ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		      
		Постанова
		Іменем України
		 
		25 вересня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 642/6518/16-ц
		провадження № 61-26450св18
		 
		Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),  Жданової В. С., Ігнатенка В. М., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЛДІ»,
		треті особи: Публічне акціонерне товариство «СЕБ БАНК», ОСОБА_2 , 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу   ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2017 року у складі головуючого-судді Євтіфієва В. М. та  ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 серпня 2017 року у складі колегії суддів:  Бурлака І. В., Карімової Л. В., Яцини В. Б., 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛДІ» (далі - ТОВ «ЕЛДІ») про визнання права власності.
		 
		На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 01 березня 2016 року між нею та відповідачем було укладено у письмовій формі договір про відступлення права вимоги (цесії) № 01/03-1, згідно якого до неї перейшло право вимоги грошових коштів в сумі 149 500 грн за договором банківського рахунку                від 04 лютого 2011 року № 173770. 15 квітня 2016 року ТОВ «ЕЛДІ» повідомило її про розірвання вказаного договору та намір самостійно отримати грошові кошти з банківського рахунку. 01 червня 2016 року ТОВ «ЕЛДІ» уклало з ОСОБА_2 договір дарування грошових коштів за договором банківського рахунку від 04 лютого 2011 року № 173770 у загальному розмірі 648 942,92 грн. 
		 
		ОСОБА_1 вважаючи свої права порушеними, просила визнати за нею право власності на вклад в розмірі 149 500 грн, набуте на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 01 березня 2016 року № 01/03-1, з набуттям статусу вкладника.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у межах заявлених позивачем вимог її права не порушені, оскільки остання не ставить вимог про визнання дій відповідача щодо односторонньої відмови від договору незаконними, визнання договору відступлення права вимоги дійсним, а договору дарування недійсним. Крім того, вимоги про визнання права власності на вклад та  набуття статусу вкладника заявлені не до належного відповідача, оскільки відповідач не має такого обов`язку чи повноважень, а власником грошового вкладу на час розгляду справи є третя особа ОСОБА_2 . 
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 серпня 2017 року апеляційну скаргуОСОБА_1 відхилено, рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2017 року залишено без змін. 
		 
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та залишив судове рішення без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів 
		 
		У жовтні 2017 року   ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 , подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами  норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не визнає право вимоги та право власності позивача на грошові кошти в розмірі 149 500 грн через припинення договору відступлення права вимоги (цесії) у зв`язку з відмовою від нього відповідача в односторонньому порядку. Суди безпідставно та необґрунтовано ухилилися від захисту прав позивача, обраним ним способом, обґрунтовуючи свою відмову в задоволенні позову тим, що позивач не ставить вимог про визнання договору дарування грошових коштів недійсним, однак такий договір є неукладеним і нікчемним, і цей факт не підлягає доказуванню.
		 
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
		 
		Заперечень на касаційну скаргу не надходило. 
		 
		06 грудня 2017 року надійшла заява ТОВ «ЕЛДІ» про визнання позову, однак така заява не підлягає розгляду в суді касаційної інстанції, оскільки в силу вимог статті 174 ЦПК України така зава вирішується судом першої інстанції до ухвалення рішення.
		 
		Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		16 травня 2018 року справу № 642/6518/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ЕЛДІ» про визнання права власності передано до Верховного Суду. 
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення  судів першої та  апеляційної інстанцій - без змін.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами 
		 
		Встановлено, що 01 березня 2016 року між ТОВ «ЕЛДІ» та ОСОБА_1 було укладено у письмовій формі договір про відступлення права вимоги (цесії)          № 01/03-1, згідно з яким до позивача перейшло право вимоги грошових коштів в сумі 149 500 грн за договором банківського рахунку № НОМЕР_1 , укладеного          04 лютого 2011 року між ТОВ «ЕЛДІ» та Публічним акціонерним товариством «СЕБ БАНК» (далі - ПАТ «СЕБ БАНК»).
		 
		01 квітня ТОВ «ЕЛДІ» припинило   договір про відступлення права вимоги (цесії) шляхом його розірвання в односторонньому порядку, про що письмово  повідомило ОСОБА_1 .
		 
		01 червня 2016 року між  ТОВ «ЕЛДІ» та ОСОБА_2 укладено договір дарування, згідно якого відповідач безоплатно передав обдарованому у власність грошові кошти за договором банківського рахунку № НОМЕР_1 , укладеного 04 лютого 2011 року між ТОВ «ЕЛДІ» та ПАТ «СЕБ БАНК» в загальному розмірі 698 842,92 грн.
		 
		Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на вклад в розмірі 149 500 грн, набуте на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 01 березня 2016 року № 01/03-1, з набуттям статусу вкладника.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. 
		 
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		 
		Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
		 
		Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України 2004 року (чинної на час розгляду справи) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
		 
		Аналогічні вимоги містить частина перша статті 13 ЦПК України.
		 
		Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
		 
		З урахуванням викладеного та того, що на час розгляду справи на підставі договору дарування власником коштів, що розташовані на банківському рахунку став ОСОБА_2 , проте вимоги до нього ОСОБА_1 не заявляє,  дії відповідача щодо односторонньої відмови від договору про відступлення права вимоги (цесії) не оскаржує, вимоги про визнання  такого договору дійсним та визнання недійсним договору дарування не ставить, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
		 
		Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до положень ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України 2004 року). Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України 2004 року). Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 30 ЦПК України 2004 року). Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі          № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України 2004 року).
		 
		Оскільки ОСОБА_1 пред`явила позов до неналежного відповідача, то висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову з  таких підстав також є законними та обґрунтованими, що не позбавляє позивача права звернутися до суду з відповідним позовом до належного відповідача.
		 
		Доводи ОСОБА_1 , наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		 
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416  ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
		 
		Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2017 року та  ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 серпня 2017 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді: В. О. Кузнєцов   В. С. Жданова       В. М. Ігнатенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...