Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 199/4639/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин; Спори, що виникають із сімейних правовідносин про стягнення аліментів.
Надіслано для оприлюднення: 09.10.2019. Зареєстровано: 10.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.10.2019.
Дата набрання законної сили: 09.10.2019
Номер судового провадження: 22-ц/803/4922/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/4922/19 Справа № 199/4639/17   Суддя у 1-й інстанції - Руденко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
		Категорія 51
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К РА Ї Н И
		 
		09 жовтня 2019 року        Дніпровський Апеляційний суд у складі:
		головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
		                       суддів         - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.
		                       за участю секретаря - Літвінової А.Г.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу 
		за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини
		за апеляційною скаргою  ОСОБА_2 
		на рішення Амур- Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2019 року, 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		11 липня 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про встановлення батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини. в обґрунтування якого зазначила, що є матір`ю ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зазначає, що відомості до актів цивільного стану про батька  ОСОБА_3 записані відповідно до ч.1 ст. 135 СК України. Батьком дитини є відповідач по справі, але подати спільну заяву про реєстрацію народження дитини останній відмовився, не наводячи будь-яких мотивів цього. Проти свого батьківства відповідач не відмовляється, але вводити в офіційні папери своє прізвище щодо власної доньки не бажає. Позивач зазначає, що з відповідачем знайомі з 20 вересня 2015 року, з лютого 2016 року по 01 листопада 2016 року сторони проживали на спільно орендованій квартирі. Однак 01 листопада 2016 року позивач дізналась, що у відповідача є інша сім`я. між сторонами була досягнута домовленість, що відповідач буде перераховувати аліменти в розмірі 10000,00 грн. та допомагатиме з придбанням дитячих речей. Проте на теперішній час свої зобов`язання щодо утримання дитини не виконує, хоча має таку можливість, оскільки є засновником господарських товариств, отримує дивіденди, має у власності багато об`єктів нерухомого та рухомого майна. Позивач просила суд визнати батьківство відповідача щодо дитини  ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що внести відомості до актового запису № 2144 від 09 грудня 2016 року про народження ОСОБА_3 . Стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання доньки  ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 25000,00 грн. на щомісячно ( том 1 а.с.2-9).
		 
		Рішенням Амур- Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини - задоволені частково.
		Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Амур-Нижньодніпровському районному у місті Дніпрі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області внести зміни в актовий запис № 2144 від 09 грудня 2016 року про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно яких в графі батько записати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України.
		Стягнуто з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2500,00 грн. щомісячно, які підлягають індексації відповідно до вимог закону, починаючи стягнення з 11 липня 2017 року та до досягнення дитиною повноліття.
		В іншій частині позову відмовлено, допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
		Також вирішено питання щодо судового збору (том 2 а.с.14-19).
		 
		Не погодившись з рішенням суду  ОСОБА_2  звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (том 2 а.с.28-32).
		 
		Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
		 
		Судом 1 інстанції встановлено, що згідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 09 грудня 2016 року Амур-Нижньодніпровським районним у місті Дніпропетровську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що вчинено актовий запис №2144, матір`ю якої є позивач по справі. Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження відомості про батька ОСОБА_3 записані відповідно до частини першої статті 135 СК України. 
		 
		Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та внесення відповідного запису до актового запису про народження, суд 1 інстанції посилався на ст. 109 ЦПК України на виходив з того, що оскільки саме для з`ясування факту батьківства ОСОБА_2 призначалась не одноразово судова молекулярно-генетична експертиза шляхом аналізу ДНК, та ухвали суду були повернуті без виконання експертною установою, оскільки жодного разу відповідач не з`явився для проведення експертизи, таким чином ухилився від участі в експертизі, при цьому наслідки такого ухилення йому були роз`яснені судом, а тому позовні вимоги підлягають в цій частині задоволенню.
		Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення аліментів на утримання дити до її повноліття, суд 1 інстанції виходи з того, що оскільки позивачем не доведено належними, достовірними та допустимими доказами наявність у відповідача корпоративних прав, а також прав власності на об`єкти нерухомого та цінного рухомого майна, на які позивач посилалась у позові, суд дійшов висновку, що аліменти мають бути визначені у розмірі, наближеному до рекомендованого законом розміру - прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку згідно вимог ч.2 ст.182 СК України, а саме 2500,00 грн. до досягнення дитиною повноліття, з урахуванням індексації відповідно до ч.2 ст.184 СК України. 
		 
		Вказані висновки суду 1 інстанції відповідають обставинам справи, зроблені відповідно до вимог норм матеріального та процесуального права. 
		Так, відповідно до ч.8 ст.7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї .
		Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів має право звернутись кожна особа.
		Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
		Відповідно до ч. 2 ст. 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду.
		Відповідно до ч. 1,2 ст. 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
		Згідно ч. 3 цієї ж статті позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.
		Частиною 4 цієї статті передбачено, що позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої ст. 135 СК України.
		Як роз`яснено у пунктах 3, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», згідно яких справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 року, суд має вирішувати відповідно до норм СК України, зокрема, ч. 2 ст. 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства. У таких справах позови осіб, зазначених у ч. З ст. 128 СК України приймаються до судового розгляду, якщо: дитина народжена матір`ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім`я та по батькові дитини записано за вказівкою матері (ч. 1 ст. 135 СК України).
		Додатковим доказом у справі можуть бути дані судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи у разі заперечення батька щодо визнання факту батьківства дочки.
		Відповідно до роз`яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2008 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за нормою статей 213,215 ЦПК України, рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).
		Відповідно до п. п. 20 п. 1 Розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/2 з відповідними змінами, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.
		Відповідно до п.2.13.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, які затверджено наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 96/5 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 р. за N 55/18793, рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану, є підставою для внесення відповідних змін до актового запису.
		Частиною 4 ст.6 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що органи державної реєстрації актів цивільного стану видають відповідні свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану.
		Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 р., суд має вирішувати відповідно до норм СК, зокрема ч. 2 ст. 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства .
		Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження.
		Частинами 1, 2, 3 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану. Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану.
		Пунктом 1.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2011 року за № 96/5 передбачено, що внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних управлінь юстиції у випадках, передбачених чинним законодавством.
		Пунктами 2.13, 2.13.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства Юстиції України від 12 січня 2011 року №96/5, (далі - Правила) встановлено, що підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є: рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану.
		В пункті 2.16.7 Правил зазначається, що на підставі рішення суду про внесення змін, доповнень або виправлень в актові записи цивільного стану вносяться відповідні зміни, які зазначені в рішенні суду.
		Зі змісту п. 2.8 Правил слідує, що внесення змін до актового запису про народження дитини провадиться органом державної реєстрації актів цивільного стану України після вирішення судом питання щодо виключення, зміни чи включення до актового запису про народження дитини відомостей про батька.
		За положеннями ст. 134 СК України на підставі заяви осіб, зазначених у статтях 126, 127 СК України або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до Книги реєстрації народжень та видає нове Свідоцтво про народження.
		 
		Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 09 грудня 2016 року Амур-Нижньодніпровським районним у місті Дніпропетровську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що вчинено актовий запис №2144, матір`ю якої є позивач по справі. Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження відомості про батька ОСОБА_3 записані відповідно до частини першої статті 135 СК України. 
		Ухвалами суду 1 інстанції від 06.11.2017 року, 26.04.2018 року та 19.09.2018 року по справі призначалась судова молекулярно-генетична експертиза шляхом аналізу ДНК, проте ухвали повернуті без виконання експертною установою, оскільки жодного разу відповідач не з`явився для проведення експертизи, таким чином ухилився від участі в експертизі, при цьому наслідки такого ухилення йому були роз`яснені судом.
		 
		Згідно ст.109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
		 
		Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду 1 інстанції про задоволення позовних вимог в частині визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та внесення відповідного запису до актового запису про народження, оскільки відповідач ухилявся від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена.
		 
		Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що судом 1 інстанції під час встановлення батьківства не оцінено низку медичних документів, які вказуються на його безплідність, колегія суддів не приймає до уваги оскільки відповідачем не надано належних, достовірних та допустимих доказів того, що хронічні захворювання, на які страждає відповідач, виключають можливість мати дітей та мають за наслідок категоричну безплідність відповідача. 
		Також колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо погроз позивачем судовим експертам, оскільки такі твердження є голослівними та не підтверджуються будь-якими доказами.
		Доводи апелянта щодо того, що суд 1 інстанції безпідставно дійшов висновку, що він умисно ухилявся від подання експертам необхідних матеріалів, є не вірними оскільки матеріали справи не містять доказів того, що його повідомляли про дату проведення експертизи, колегія суддів не приймає, виходячи з того, що з копії журналу реєстрації телефонограм, вбачається, що представник відповідача ОСОБА_4 була телефонограмою повідомлена про дату та час проведення експертизи (том 1 а.с.133-135).
		 
		Також колегія суддів погоджується із висновком суду 1 інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дити до її повноліття в сумі 2500,00 грн. щомісячно, виходячи з наступного.
		Так, відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, отже, і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими.
		Відповідно до cт. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
		Відповідно до ч. 3 cт. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
		Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною Постановою BP N 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
		Відповідно до ст. 27 Конвенції про права дитини від 20.11.89 року, діючої на Україні з 27.02.91 року, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя,, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.
		Згідно із ч. 1 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина та інші обставини, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення.Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
		Частинами 1, 2 ст. 184 СК України встановлено, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
		Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
		Ч. 1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.
		Згідно з положеннями Закону України № 1368-VIII від 17.05.2016 р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо індексації розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі» частину першу статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» доповнено абзацом сьомим, яким зазначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема й розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі. Індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів. Індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, які проводять відповідні відрахування аліментів із доходу платника аліментів.
		 
		Оскільки судом 1 інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в силу ст. 180 СК України, він зобов`язаний її утримувати до досягнення нею повноліття.
		 
		Встановлено, що відповідач мешкає окремо від дитини, участі в її вихованні, утриманні та забезпеченні здорового розвитку участі не приймає, а тому суд 1 інстанції з урахуванням того, що позивачем не доведено належними, достовірними та допустимими доказами наявність у відповідача корпоративних прав, а також прав власності на об`єкти нерухомого та цінного рухомого майна, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення аліментів на її утримання в розмірі 2500,00 грн, враховуючи, що такий розмір аліментів повністю узгоджується з нормами, встановленими ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України.
		 
		Посилання апелянта в апеляційній скарзі, на те, що суд 1 інстанції не врахував матеріальне становище платника аліментів, а також інші обставини, що мають істотне значення, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки апелянтом не надано належних та допустимих доказів на спростування правильних та обґрунтованих висновків суду 1 інстанції з цього питання. 
		 
		Виходячи з встановлених конкретних обставин справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку, про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону. 
		Колегія суддів вважає, що справа розглянута всебічно, встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, яким надана вірна правова оцінка, досліджені наявні докази, висновки суду першої інстанції обґрунтовані чинними нормами матеріального права.
		Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права, правові підстави для його скасування відсутні.
		Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої заперечення проти позову та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
		При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судом апеляційної інстанції для повного та всебічного розгляду справи було задоволено клопотання про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи шляхом аналізу ДНК, проте ухвала була повернута без виконання експертною установою, оскільки відповідач не з`явився для проведення експертизи, таким чином ухилився від участі в експертизі, при цьому наслідки такого ухилення йому були відомі.
		Отже, заперечуючи своє батьківство, відповідач під час розгляду справи в суді 1 інстанції та в суді апеляційної інстанції жодного разу не з`явився до експертної установи для проведення відповідної експертизи, фактично ухиляючись від її проведення, та нехтуючи своїм правом, враховуючи його заперечення проти позову та призначення експертиз за його клопотанням, довести протилежне, вчиняючи лише дії, направлені на затягування розгляду справи. Підстав для призначення ще однієї експертизи апеляційний суд не вбачає.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		 
		Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
		 
		Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_2  - залишити без задоволення.
		 
		Рішення Амур- Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2019 року - залишити без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...