Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/17699/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 17.10.2019.
Дата набрання законної сили: 09.10.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		справа № 752/17699/18                                 головуючий у суді І інстанції - Марфіна Н.В. 
		провадження № 22-ц/824/11278/19             суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.          
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		Іменем України
		 
		09 жовтня 2019 року                                                                                     м. Київ
		 
		Київський апеляційний суд 
		у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		 
		Головуючого судді Фінагеєва В.О., 
		суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
		  за участю секретаря Гасюк В.В.,
		 
		розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фейсньюз», ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди, - 
		 
		В С Т А Н О В И В: 
		 
		У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача інформацію, поширену відповідачами ІНФОРМАЦІЯ_3 в мережі Інтернет за посиланням  ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_2»; зобов`язати відповідачів спростувати недостовірну та негативну інформацію, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_2», яка була розповсюджена ІНФОРМАЦІЯ_3 - у той же спосіб, в який ними було поширено недостовірну та негативну інформацію, а саме: розмістити інформацію на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 в мережі Інтернет протягом 10 календарних днів, після набрання законної сили рішенням суду по даній справі шляхом розміщення резолютивної частини судового рішення в даній справі із зазначенням, що розповсюджена вищевказана інформація є недостовірною, і такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію позивача; стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача грошові кошти в сумі 1 000 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди за розповсюдження недостовірної інформації.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що  ОСОБА_1 дізнався з мережі Інтернет про те, що стосовно нього розповсюджено негативну, недостовірну, наклепницьку інформацію вищезазначеного змісту. Вказана інформація розповсюджена ІНФОРМАЦІЯ_3 інформаційним ресурсом « ІНФОРМАЦІЯ_5 » в Інтернет-мережі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 у тексті інформаційного повідомлення під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_6». Зазначена інформація досі міститься в мережі Інтернет та надзвичайно обурює позивача, як колишнього мера столиці, заслуженого юриста, чесного, законослухняного і добросовісного бізнесмена. Вказана інформація є неправдивою, не відповідає дійсності і є відвертим наклепом. Недостовірна інформація принижує честь, гідність і ділову репутацію позивача як публічної відомої людини. Визначені позивачем відповідачі є належними, оскільки ОСОБА_3 і ТОВ «Фейсньюз» є власниками та реєстраторами домену ІНФОРМАЦІЯ_4 , а ОСОБА_4 є автором інформаційного матеріалу. Позивач вказує, що він ніколи не був причетний до будь-яких злочинних дій, зокрема, і крадіжок, ніколи не притягувався до будь-яких видів юридичної відповідальності за будь-які протиправні дії. Позивач не є засудженим та відносно нього немає обвинувального вироку, що набрав законної сили, за фактом вчинення крадіжок, і взагалі будь-яких кримінально караних дій. У даному випадку має місце порушення ст. 62 Конституції України щодо презумпції невинуватості, і Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Позивач вказує, що має місце склад правопорушення, адже відбулось поширення недостовірної інформації в мережі Інтернет. Господарським судом було встановлено обставину того, що заборгованість КП «Київський метрополітен» виникла лише з листопада 2013 року, а до 2013 року останній виконував свої зобов`язання за договором лізингу належним чином. Отже, заборгованість по оплаті лізингових платежів у комунального підприємства виникла по спливу півтора року після завершення каденції позивача, як мера столиці. Оприлюдненням недостовірної інформації здійснено вплив на гідність позивача, оскільки особливе моральне ставлення до позивача з боку суспільства змінилось в негативний бік після такого оприлюднення. Адже, кожен пересічний громадянин автоматично робить висновок про те, що позивач дійсно є крадієм і злочинцем. Вказана інформація є ганебною та негідною особи позивача і соціальна оцінка позивача в очах оточуючих зазнала перегляду та перестала бути такою позитивною, як була раніше. Оприлюднення інформації призвело до того, що кожна особа, незалежно від власного бажання, буде думати, що позивач причетний до незаконних діянь. Твердження про те, що позивач є злодієм та крадієм, негативно вплинуло на ділову репутацію позивача. Недостовірна інформація дає змогу зробити висновок про те, що позивач, ймовірно, причетний до певних незаконних діянь, що накидає тінь на бездоганну репутацію позивача, і беззаперечно є порушенням права позивача на ділову репутацію. Позивач зазначає, що має право на спростування недостовірної інформації, оскільки вона за своїм змістом виходить за межі будь-якої допустимої критики, є фактичним твердженням про те, що позивач є крадієм та причетним до «злодійського розпилу», що не відповідає дійсності. Неправомірними діями відповідачі завдали позивачу моральну шкоду, яка виразилась у перенесеному нервовому стресі, викликаному поширенням серед невизначеного кола осіб недостовірної та ганебної інформації. Позивач є публічною особою, має велике коло спілкування, і поширена інформація суттєво вплинула на ставлення друзів, знайомих та партнерів до позивача, підірвала його авторитет та статус добропорядної, добросовісної, чесної, гідної людини, яка має бездоганну ділову репутацію. Розповсюдження вказаної інформації здійснено з прямим умислом для штучного підняття резонансу та привернення уваги суспільства до матеріалу, адже, в разі відсутності ім`я позивача, даний матеріал не мав би резонансу і взагалі інтересу. Відверта і нахабна поведінка журналістів надзвичайно обурює та засмучує позивача, негативно впливає на його моральний і фізичний стан. 
		Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. 
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що відмовивши у задоволенні позову, посилаючись на оціночний характер твердження, суд фактично легалізував використання вказаного наклепу засобами масової інформації і надалі, які тиражують і передруковують такий вислів у інтернет-просторі. Фраза «злодійський розпил» не є оціночним судженням. Твердження про те, що пан Черновецький, нібито, причетний до «злодійського розпилу» і, фактично, є «крадієм» не відповідає дійсності, оскільки позивач ніколи не вчиняв будь-яких правопорушень, чи то кримінально караних, чи то адміністративно караних. Відносно позивача відсутні обвинувальні вироки, які набрали законної сили або ж постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення щодо розкрадання чужого майна. Наявні судові рішення, які набрали законної сили, згідно з якими достеменно встановлено і підтверджено той факт, що пан Черновецький не є ані крадієм, ані злодієм, ані злочинцем. Вказані обставини не підлягають доказуванню під час розгляду даної справи. Більше того, рішенням Господарського суду міста Києва від 28 вересня 2016 року встановлено ті обставини, що заборгованість КП «Київський метрополітен» виникла лише з листопада 2013 року. До цього часу, підприємство належним чином виконувало свої зобов`язання за договором лізингу. ОСОБА_1 обіймав посаду Київського міського голови до 12 липня 2012 року. Отже, інформація про те, що позивач причетний до утворення заборгованості КП «Київський метрополітен» в розмірі 1,39 млрд і, відповідно, причетний до якогось «злодійського розпилу» бюджетних коштів, є недостовірною. Межа допустимої критики публічної особи починається там, де починає діяти презумпція невинуватості у вчиненні правопорушення. Про вказане наголосив Верховний Суд у своїй постанові від 29 листопада 2018 року у справі № 761/6866/16-ц за позовом ОСОБА_6 про захист честі, гідності, ділової репутації та зобов`язання спростувати недостовірну інформацію. У постанові суд зробив висновок, що у таких справах суд також повинен дотримуватися основоположних принципів права, зокрема, презумпції невинуватості. Розповсюдивши інформацію такого змісту відносно пана ОСОБА_1 відповідач фактично звинуватив позивача у вчиненні злочину, чим порушив презумпцію невинуватості. ОСОБА_3 є власником знака для товарів і послуг (торгової марки) « ІНФОРМАЦІЯ_5 », а тому особи, зазначені позивачем в якості відповідачів, є належними. Під час розгляду справи суд першої інстанції грубо порушив ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 32 Конституції України, ст. 275, 277, 297 ЦК України, ст. 30 Закону України «Про інформацію», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Перед поширенням інформації відповідачі були зобов`язані перевірити її на предмет істинності, достовірності, задля уникнення порушення прав позивача. Суд не відобразив в оскаржуваному рішенні результати оцінки усіх доказів у справі і мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Суд не зазначив результатів оцінки доказів, які надав позивач, а саме рішення Господарського суду міста Києва від 28 вересня 2016 року. Справедливим видається відзначити, що визначити факт тверджень або оціночних суджень можливо лише на підставі висновку семантично-лінгвістичної експертизи. Суд не являється спеціалістом у галузі семантично-лінгвістичних знань, а тому не може відповісти на питання чи є інформація твердженням чи оціночним судженням. Суд проігнорував та не врахував постанови Верховного Суду України у справі за позовом ОСОБА_6 , чим порушив ч. 4 ст. 263 ЦПК України. У мотивувальній частині рішення суд не зазначив мотивів, з яких він бере до уваги або відхиляє докази.   
		У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_8 вказує на те, що поширена інформація є оціночним судженням, а не фактичним твердженням. Суд надав правильну оцінку вислову «злодійський розпил», як такому, що містить оціночний характер. Регламент не встановлює права та обов`язки, а їх встановлення здійснюється виключно на підставі договору. Позивач не надав суду доказів  на підтвердження наявності у ОСОБА_3 договірних стосунків із реєстратором доменних імен та реєстрантом доменного імені. Доменне ім`я є нічим іншим як позначенням веб-сайту, що використовується для його ідентифікації в мережі Інтернет. Доменне ім`я відповідно до законодавчого визначення не є веб-сайтом, тобто, поняття «доменного імені» та поняття «веб-сайту» мають неоднакове визначення та власник доменного імені є не власником веб-сайту. Власник доменного імені ОСОБА_3 у подальшому не зможе виконати рішення суду, зокрема, внести зміни до веб-сайту у зв`язку з відсутністю технічного доступу до його редагування. Позивач не надав доказів того, що йому було завдано моральних страждань.               
		У відзиві на позовну заяву ТОВ «Фейсньюз» зазначає, що товариство не є належним відповідачем у даній справи, оскільки не є власником доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_5 та веб-сайту. Позивачем не надано жодного доказу щодо встановлення власника доменного імені та веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_5 Інформація наведена у довідці УЦПНА та висновки на її основі базуються на припущеннях, а не на доказах. Власник доменного імені не може бути належним відповідачем у такій категорії справ, оскільки власник доменного імені не має доступу до керування веб-сайтом, не може змінювати, редагувати його вміст, не має доступу до його адміністративної панелі, а тільки забезпечує його функціонування в цілому. Отже, належним відповідачем є особа, яка має доступ до редагування вмісту веб-сайту, і оскільки товариство не має відповідних можливостей, воно не зможе у подальшому виконати рішення суду у разі задоволення позовних вимог. У резолютивній частині Довідки УЦПНА позивачу було рекомендовано звернутись із вищезазначеними запитами до реєстратора доменного імені та хостинг-провайдера з метою встановлення власника доменного імені та веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_5, у зв`язку з знеособленістю даних про таких осіб. Надана позивачем довідка не має жодної юридичної сили, а інших доказів щодо встановлення особи власника веб-сайту позивачем не надано. Позивачем не було витребувано дані про власника веб-сайту в адміністративній системі реєстрації обліку доменних назв та адреси українського сегменту мережі Інтернет, а тому позивачем не встановлено належних відповідачів у справі.
		У відзиві на позовну заяву ОСОБА_4 вказував на те, що суд при вирішенні справи по суті має врахувати статус позивача, суспільну значимість поширеної в оскаржуваній статті інформації та статус відповідача. Зокрема, статус відповідача встановлено діючим законодавством України та рішеннями Європейського суду з прав людини стосовно журналістів та засобів масової інформації. При цьому, статус позивача характеризується публічністю його особи, адже, він двічі обирався міським головою та відповідно займав посаду голови Київської міської державної адміністрації з 2006 по 2012 рік. У зв`язку із цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Загалом про діяльність позивача наявна безліч публікацій у ЗМІ та мережі Інтернет, в тому числі, велика кількість критичних публікацій стосовно діяльності позивача. Висвітлена в оскаржуваних позивачем фрагментах тема є суспільно значимою та становить громадський інтерес, адже, йдеться про тему загального, надзвичайного суспільного інтересу - штучне, безпідставне введення у великі боргові зобов`язання київського метрополітену. Отже, було поширено суспільно значиму інформацію. При цьому, ЗМІ є вільними та незалежними під час обрання форми і змісту поширення інформації, а межі критики публічних осіб є значно ширшими, ніж щодо приватних осіб. Сама стаття була спрямована не на заподіяння шкоди особистим немайновим благам або моральної шкоди, а на поширення дискусії на тему, яка становила інтерес для громадськості. Оскаржувана думка є класичним висловленням оціночних суджень з боку особи та не є юридичною оцінкою кваліфікації дій позивача з точки зору кримінального права, а чинне законодавство України не передбачає такої підстави для захисту особистих немайнових прав осіб, як інтерпретація поширених відомостей, висловів. Оскаржуваний вислів жодним чином не може бути витлумачений як інформація (те, що відбувалось в об`єктивному вимірі). Оціночні судження щодо безпідставного збільшення боргу київського метрополітену ґрунтуються на фактичній основі, зокрема, офіційному повідомленні Державної аудиторської служби України від 08 липня 2009 року. Історія з придбанням вагонів для метрополітену із завищеною на 55 % ціною розпочалась у 2009 році - під час каденції позивача і державні аудитори ще у 2009 році поширили на загал свою позицію, що ця оборудка є сумнівною та призводить до вимивання грошей з бюджету міста. У 2018 році вона призвела до арешту кас метрополітену і початку блокування роботи цього надважливого для киян та гостей столиці громадського транспорту. У контексті наявності юридичного складу правопорушення можна побачити наявність якихось доказів лише щодо факту поширення, однак, відсутні докази щодо поширення саме інформації, а не оціночного судження, відсутні докази негативних наслідків для особистих немайнових прав позивача, відсутні докази наявності моральної шкоди та її розміру. Поширення будь-якої за характером та змістом недостовірної інформації, взагалі не є порушенням презумпції невинуватості, що ж до конкретної справи, то навіть і будь-яких звинувачень відповідач на адресу позивача не висував (відсутні вислови - вкрав, злочинець і т.і.), лише поширено оцінки про публічний скандал щодо публічних осіб. Вимоги про стягнення моральної шкоди, враховуючи що вони є похідними від вимог про захист честі, гідності, ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації, не підлягають до задоволення. Поширені в оскаржуваній статті відомості є оціночними судженнями. Позивачем не доведено жодними доказами факту заподіяння йому моральної шкоди та її розміру.
		Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
		Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 
		Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 розміщено інформацію наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_2».
		Згідно довідки Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» №149/2018-Д-ЦК від 06 серпня 2018 року, ОСОБА_3 та/або ТОВ «Фейсньюз» мають відношення до створення та/або функціонування веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_4/ та ймовірно є власником останнього. Враховуючи викладене, знеособленість даних про реєстранта доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_5 в службі WHOIS, та їх нерозкриття реєстратором доменного імені у відповідь на запит Центру компетенції УЦПНА, з метою перевірки інформації щодо належності веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_4/ ОСОБА_3 та/або ТОВ « Фейсньюз » можливо витребувати відповідно до законодавства: дані про реєстратора доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_5 - у реєстратора цього доменного імені - ТОВ «Інтернет Інвест»; дані про отримувача послуг хостингу щодо розміщення програмного забезпечення веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_4/ на спеціалізованому веб-сервері та забезпечення доступу до нього з мережі Інтернет - у хостинг-провайдера цього веб-сайту - Hetzner Online GmbH ; дані про володільця облікового запису, що використовується для розміщення веб-сайту :  ІНФОРМАЦІЯ_4/  у мережі Інтернет - у реєстранта доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_5 та/або отримувача послуг хостингу.
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням мовностилістичного аналізу зазначена у позовних вимогах інформація, яка стосується саме позивача, щодо «злодійського розпилу в 2009 році Черновецьким та Юрою Єнакіївським» є оціночним судженням та не підлягає спростуванню. Спірне висловлювання не може бути визнано таким, що містить фактичне твердження про винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення та спрямоване на приниження честі, гідності і ділової репутації позивача. Вислів «злодійський розпил» не має фактичної основи, а має абстрактний, не конкретний характер. На відміну від фактів, які розуміються чітко, однозначно і не вимагають додаткових пояснень, оціночні судження допускають широке коло значень, які залежать від рівня знань та здатності особи до аналізу інформації. Фраза « злодійський розпил» носить оціночний характер. Очевидно, що розпил не може бути «злодійським» в прямому значенні цього слова, а, відтак, « злодійський розпил» не може бути фізично здійснений людиною, оскільки « злодійський розпил» не існує у світі фізичних речей. Способи використання слів в переносних значеннях безумовно не є фактом - а є оціночним судженням. Висловлювання ОСОБА_4  не містять недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності, а є лише його суб`єктивними судженнями. Розмежовуючи фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацію фактів. Позивач є публічною особою, оскільки до публічних фігур відносяться особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті.  У суду відсутні дані для здійснення достеменного висновку про те, що ОСОБА_3 та ТОВ «Фейсньюз» є належними або неналежними відповідачами у справі.
		Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та з урахуванням постанов Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 398/4136/15-ц, від 20 травня 2019 року у справі № 591/7099/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 380/951/17, та ч. 4 ст. 263 ЦПК України, згідно якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, вважає за необхідне зазначити наступне.  
		Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. 
		Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінні статті 10 Конвенції, яка передбачає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. За змістом частини першої статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. 
		Згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
		Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		У пункті 15, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року роз`яснено судам, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє   особисте немайнове право. 
		За положеннями статті 29 Закону України «Про інформацію» суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо. 
		При цьому, суспільство також має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка поширюється будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності, з одного боку, а з другого - була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб. 
		За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка поширюється щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо поширення цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина. 
		Публічна особа, державний службовець повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу. 
		Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи. 
		Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема, гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. 
		Таким чином, згідно із статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи або посадової особи рівня суспільного значення та її діяльність становить суспільний інтерес Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria).
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 був публічною особою, відомим у суспільстві державним службовцем, який обіймав публічну посаду, а відповідно межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо нього є значно ширшими, оскільки він безпосередньо відігравав важливу роль у діяльності держави, та його безпосередні дії становили суспільний інтерес. 
		У Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). 
		У статтях 3, 4, 6 Декларації зазначається, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. 
		Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. 
		Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
		У рішенні Європейського суду з прав людини «Лінгенс проти Австрії» суд також розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання, поглядів, припущень не підлягає доведенню. Особа, яка висловлює не факти, а свої погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.
		У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
		Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
		Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейський суд з прав людини» є джерелом права в Україні, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета » та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.
		Європейський суд з прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.
		Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.
		Поширена інформація не свідчить про фактичне звинувачення позивача у вчиненні злочину та не порушує презумпцію невинуватості, оскільки містить в собі лише оціночні судження, а не фактичні твердження. 
		З урахуванням наведених норм матеріального права, прецедентної практики Європейського суду з прав людини суд першої інстанції, належним чином дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, дійшов правильного висновку про те, що поширена відносно позивача інформація є оціночним судженням, а не твердженням. Відповідач виразив суб`єктивне оціночне судження, свій особистий погляд на події, що мали місце у 2009 році. Суд надав оцінку вислову «злодійський розпил» і апеляційний суд погоджується з такою оцінкою.
		В апеляційній скарзі позивач вказує на те, що визначити факт тверджень або оціночних суджень можливо лише на підставі висновку семантично-лінгвістичної експертизи. Суд не являється спеціалістом у галузі семантично-лінгвістичних знань, а тому не може відповісти на питання чи є інформація твердженням чи оціночним судженням. 
		Однак, у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року роз`яснено судам, що саме на суд покладено обов`язок визначати характер поширеної інформації та з`ясовувати,  чи  є  вона  фактичним  твердженням, чи  оціночним судженням. 
		Крім того, відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 116 ЦПК України суд за заявою учасника справи має забезпечити докази. Способами забезпечення судом доказів є призначення експертизи.
		У той же час, під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_1 не заявляв клопотань про призначення експертизи на підтвердження того, чи є поширена інформація фактичним твердженням чи оціночним судженням.  
		Оскаржуючи рішення суду першої інстанції позивач також зазначає, що суд проігнорував та не врахував постанови Верховного Суду України у справі за позовом ОСОБА_6 , чим порушив ч. 4 ст. 263 ЦПК України. 
		Разом з тим, Верховний Суд України, розглядаючи справу № 761/6866/16-цза позовом ОСОБА_6 доОСОБА_9 , ТОВ «Інформаційне агентство «112 Україна», ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ», третя особа - Міністерство внутрішніх справ України, про захист честі, гідності, ділової репутації та зобов`язання спростувати недостовірну інформації (ІНФОРМАЦІЯ_7), у своїй постанові від 29 листопада 2017 року погодився з висновками суду апеляційної інстанції, який вважає, що висловлювання: «...і тому ОСОБА_6 як безпосередній виконавець тих злочинів, тої провокації...» є фактичним твердженням. Тобто, у даній справі суд оцінював характер іншої інформації та з`ясовував,  чи  є  вона  фактичним  твердженням, чи  оціночним судженням.
		ОСОБА_1 також зазначає, що у мотивувальній частині рішення суд не зазначив мотивів, з яких він бере до уваги або відхиляє докази.
		У той же час, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		У даному випадку встановлення судом факту, що поширена інформація є оціночним судженням, а, відтак, не потребує спростування, є підставою до відмови в задоволенні позову, а, відтак, відсутність детальної відповіді і оцінки судом кожного похідного аргументу сторони, який навіть у разі його обґрунтованості не  призведе до ухвалення іншого  за змістом судового рішення - не може бути підставою до скасування рішення. 
		У позовній заяві ОСОБА_1 просив стягнути на його користь моральну шкоду, яку він пов`язує з поширенням відносно нього інформації, яка, як він вважає, порочить його честь, гідність та ділову репутацію. Оскільки суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині спростування поширеної відносно позивача інформації, відсутні підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди, так як вказана вимога є похідною.
		Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення. 
		На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
		Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 червня 2019 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. 
		Повне судове рішення складено 10 жовтня 2019 року.
		 
		 
		Головуючий                                                                                 Фінагеєв В.О.
		 
		Судді                                                                                                      Кашперська Т.Ц.
		 
		                                                                                                Яворський М.А.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...