Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 704/1023/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 16.10.2019.
Дата набрання законної сили: 25.09.2019
Номер судового провадження: 61-33361ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем  України             
		 
		25 вересня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 704/1023/16-ц
		 
		провадження № 61-33361св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., 
		Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Черкаської області 
		від 25 квітня 2017 року в складі колегії суддів: Карпенко О. В., Сіренка Ю. В., Пономаренка В. В., 
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1. Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованостіза кредитним договором.
		Позовна заява мотивована тим, що 23 січня 2012 року між 
		ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 3 000,00 грн 
		у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
		Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява-анкета разом 
		з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. 
		ОСОБА_1 свої зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконує, у зв`язку із чим станом на 31 травня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 27 976,98 грн, яка складається 
		із: заборгованості за кредитом - 1 975,62 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом - 20 613,44 грн; пені та комісії - 3 579,49 грн, 
		а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил 
		надання банківських послуг: 500,00 грн - штраф (фіксована частина) 
		та 1 308,43 грн - штраф (процентна складова).
		Ураховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути 
		з  ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 27 976,98 грн заборгованості за кредитним договором.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 21 грудня 2016 року у складі судді Дяченка Д. О. в задоволенні позову 
		ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено у зв`язку зі спливом позовної давності.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банком пропущено загальну позовну давність на звернення до суду для захисту свого порушеного права, що в силу вимог частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові. 
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 25 квітня 2017 рокуапеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
		Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 21 грудня 2016 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 27 976,98 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 1 975,62 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом - 20 613,44 грн; заборгованості за пенею і комісією - 3 579,49 грн, а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 1 308,43 грн - штраф (процентна складова). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим 
		у нього утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню, тому позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» обґрунтовані та підлягають задоволенню.
		 
		Короткий зміст вимог касаційних скарг
		 
		У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , 
		посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних 
		і кримінальних справ від 20 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу 
		№ 704/1023/16-ц з Тальнівського районного суд Черкаської області.
		 
		Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв у межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		 
		15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		04 червня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		10 червня 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями справу передано судді-доповідачеві.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року вказану справу призначено до розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив обставини справи та помилково скасував законне рішення суду першої інстанції. Вважає, що ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом із пропуском позовної давності, а доказів поважності пропуску не надав.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		23 січня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір 
		б/н, за умовами якого банк надав кредитні кошти у розмірі 3 000,00 грн 
		у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 
		36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
		У заяві зазначено, що відповідач погодився з тим, що ця заява разом 
		із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг
		і Тарифами банку становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодилився з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
		 
		До кредитного договору банк додав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
		Термін дії кредитної картки, яка була видана ОСОБА_1 у зв`язку із укладенням між сторонами кредитного договору б/н від 23 січня 
		2012 року - липень 2015 року (а.с. 118).
		У зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 23 січня 2012 року, утворилася заборгованість у розмірі 
		27 976,98 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 1 975,62 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом - 20 613,44 грн; заборгованості за пенею і комісією - 3 579,49 грн, штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн -штраф (фіксована частина), 1 308,43 грн - штраф (процентна складова) 
		(а.с. 8-9).
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження 
		в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог 
		і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		 
		За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		 
		Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		 
		У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та 
		вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). 
		 
		Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		 
		Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
		 
		Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
		 
		За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
		 
		У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку - ПАТ КБ «ПриватБанк»).
		 
		Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
		 
		За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
		 
		Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		 
		За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
		 
		Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
		 
		Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
		 
		Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
		 
		У заяві позичальника від 02 червня 2009 року процентна ставка не зазначена.
		 
		Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
		 
		Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
		 
		Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір 
		і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 23 січня 2012 року, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк», які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/ як невід`ємної частини спірного договору.
		 
		При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг 
		з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема 
		й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та, зокрема, саме у зазначеному 
		в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядку нарахування.
		 
		Колегія суддів вважає, що в цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» з часу виникнення спірних правовідносин (23 січня 2012 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (серпень 2016 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову.
		 
		За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
		 
		Обґрунтовуючи позов, позивач посилався й на Тарифи банку, однак таких до позову не додав та матеріали справи їх не містять, а долучена до позовної заяви банку довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» також відповідачем не підписана. 
		 
		Крім того, роздруківка із сайту позивача належним та допустимим доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення 
		і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни 
		в Умови та правила споживчого кредитування. Такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року у справі 
		№ 6-16цс15.
		 
		При цьому згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
		 
		Колегія суддів вважає, що оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який міститься в матеріалах цієї справи, не визнається відповідачем та не містить його підпису, тому вказаний витяг не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 
		23 січня 2012 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.
		 
		З урахуванням наведеного, банк не довів, що саме надані ним Умови 
		є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов`язання зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту.
		 
		Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі                               № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
		 
		Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» відсотків за користування кредитом, пені, комісії та штрафів, оскільки у анкеті-заяві від 23 січня 2012 року відсутній обов`язок відповідача з їх сплати, а витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. 
		Також колегія суддів враховує, що укладений між сторонами кредитний договір від 23 січня 2012 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
		Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти 
		позичальник ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
		Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково 
		і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення 
		є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		Отже, судові рішення з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов 
		АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за тілом кредитом у розмірі 1 975,62 грн. 
		У задоволенні вимог в частині стягнення заборгованості за процентам за користування кредитом у розмірі 20 711,92 грн, заборгованості з пені та комісії у розмірі 3 100 грн, штрафу (фіксована частина) у розмірі 500,00 грн, штрафу (процентна складова) у розмірі 1 320,66 грн відмовити.
		При цьому апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що підстави для застосування позовної давності, про яку просив відповідач, відсутні, оскільки термін дії кредитної картки до 31 липня 2015 року, останній платіж здійснено відповідачем 19 жовтня 2012 року, а з позовом до суду банк звернувся 05 серпня 2016 року, тобто в межах позовної давності.
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржуване рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк».
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 25 квітня 2017 року скасувати.
		Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» кредитну заборгованість (тіло кредиту) за договором від 23 січня 2012 року у розмірі 1 975,62 грн (одна тисяча дев`ятсот сімдесят п`ять гривень 62 коп.).
		У задоволенні іншої частини позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відмовити.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                    Д. Д. Луспеник
		 
		 
		Судді:                                                                                               І. А. Воробйова
		 
		 
		Б. І. Гулько
		 
		 
		Р. А. Лідовець
		 
		 
		Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...