Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 589/1516/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із житлових правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 16.10.2019.
Дата набрання законної сили: 09.10.2019
Номер судового провадження: 61-29232ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України                                       
		09 жовтня 2019 року
		м. Київ
		справа № 589/1516/16-ц
		провадження № 61-29232св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
		суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 , 
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , державний нотаріус Шосткинської міської державної нотаріальної контори Петіна Галина Іванівна,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_4 , на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області, у складі судді Прачук О. В., від 10 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області, у складі колегії судів:           Левченко Т. А. , Семеній Л. І. , Ткачук С. С. , від 19 липня 2017 року.
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -  ОСОБА_3 про розірвання договору найму та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
		Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 08 липня 2015 року вона на підставі договору купівлі-продажу придбала у ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 . На момент купівлі квартири в ній ніхто не був зареєстрований. Однак згодом з`ясувалося, що знята 29 січня 2015 року з реєстрації місця проживання у вказаній квартирі ОСОБА_2 рішенням Апеляційного суду Сумської області від 22 грудня 2015 року була поновлена у своїх правах на користування квартирою. Позивач вказала, що придбала квартиру виключно для свого проживання та для проживання членів її сім`ї та не бажає існування договірних відносин щодо найму квартири з ОСОБА_2 , а тому 12 січня 2016 року вона повідомила відповідача про розірвання договору найму квартири. Отримавши листа, відповідач на його умови не пристала та 29 січня           2016 року поновила свою реєстрацію місця проживання в її квартирі. Виходячи з положень частини першої статті 821 ЦК України, вважає, що договір найму квартири був укладений між колишнім власником квартири ОСОБА_8 та відповідачем строком на 5 років, тобто до 24 жовтня         2013 року. Після цієї дати договір найму житла не переукладався, а                     ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла. Жоден з подальших власників квартири, у тому числі і позивач, з ОСОБА_2 договір найму квартири не переукладали.
		Із урахуванням зазначеного, позивач просила позов задовольнити, розірватидоговір найму квартири АДРЕСА_1 , який був укладений 24 жовтня 2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування вказаною квартирою.
		У серпні 2016 року  ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний нотаріус Шосткинської міської державної нотаріальної контори Петіна Г. І. про визнання недійсними договору дарування та договору купівлі-продажу.
		Свої вимоги позивач за зустрічним позовом мотивувала тим, що 24 жовтня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 (власницею квартири на час укладення договору) було укладеного договір найму спірної квартири. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла, а її спадкоємці щодо прийняття спадщини не звертались. В подальшому квартирою незаконно заволодів ОСОБА_3 , який виселив ОСОБА_2 без відома з квартири та відчужив нерухоме майно на користь ОСОБА_1 , без її на це згоди. Про те, що її виселено з житла, а квартиру відчужено вона дізналась лише 15 вересня 2015 року, приїхавши до м. Шостка.
		Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 просила її зустрічний позов задовольнити, визнати договір дарування від 08 травня 2014 року, укладений між ОСОБА_12 та ОСОБА_3 , та договір купівлі-продажу від 08 червня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , недійсними. Виселити ОСОБА_1 зі спірної квартири, а квартиру повернути у користування ОСОБА_2 . 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області                         від 10 квітня 2017 року позовом ОСОБА_1 задоволено. Розірвано договір найму квартири АДРЕСА_1 , укладений 24 жовтня 2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2   Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що первісні позовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки ОСОБА_1 спірна квартира потрібна для власного проживання та проживання членів її сім`ї, що є підставою для розірвання договору найму з ініціативи наймодавця. ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_2 про розірвання договору у визначений строк, і з часу отримання попередження минуло більше                12 місяців, що є більш, ніж достатнім строком для виконання вимог наймодавця. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову                ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що діюче законодавство України не передбачає обов`язок щодо отримання власником нерухомого майна згоди наймача на відчуження квартири. Інших підстав, у тому числі передбачених ЦК України, за яких вказані договори дарування та купівлі-продажу можуть бути визнані судом недійсними, позивач не навела.
		Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
		Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 29 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, а рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 10 квітня 2017 року залишено без змін.
		Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що до ОСОБА_1 перейшли права та обов`язки наймодавця згідно договору найму, укладеного 24 жовтня 2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 . Оскільки ОСОБА_1 вказана квартира потрібна для її проживання та проживання членів її сім`ї і вона відповідно до вимог частини третьої статті 168 ЖК УРСР, як власник квартири, попередила ОСОБА_2 , як наймача, про наступне розірвання договору ще 23 січня 2016 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для розірвання договору найму. Оскільки ОСОБА_2 відмовляється знятися з місця реєстрації у спірній квартирі, суд першої інстанції, враховуючи положення статті 391 ЦК України, статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», також обґрунтовано задовольнив вимоги про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням у зв`язку з розірванням договору найму.
		Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що діючим законодавством України не передбачено отримання згоди наймача на відчуження квартири її власником.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У серпні 2017 року ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_4 , подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 10 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 19 липня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення прийнятті без належного встановлення обставин справи. Заявник вказує, що                  ОСОБА_8 не залишала заповіту на належну їй квартиру, яка незаконно була успадкована ОСОБА_12 та в подальшому незаконно відчужена. Заявник посилається на те, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1              ОСОБА_8 , яка була власником квартири, вона продовжувала проживати у спірній квартирі на підставі договору найму та була зареєстрована у ній. 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
		Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		05 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 589/1516/16-ц розподілено судді-доповідачеві.
		Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -  ОСОБА_3 про розірвання договору найму та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -державний нотаріус Шосткинської міської державної нотаріальної контори Петіна Г. І., про визнання недійсними договору дарування та договору купівлі-продажу призначено до судового розгляду.
		Відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надходив 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		24 жовтня 2008 року між власником квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_8 та   наймачем -             ОСОБА_2 було укладено договір найму вказаної квартири на безоплатній основі. Згідно умов договору сторони мають право розірвати договір з ініціативи будь-якої зі сторін, попередивши про це іншу сторону за 1 місяць (а. с. 8).
		Згідно довідки житлово-експлуатаційної дільниці № 1 м. Шостка Сумської області від 03 березня 2016 року ОСОБА_2 була зареєстрована у вказаній квартирі з 29 жовтня 2008 року. 29 січня 2015 року знята з реєстрації за рішенням суду. 29 січня 2016 року знову зареєстрована у спірній квартирі на підставі рішення суду (а. с. 7).
		ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спірну квартиру успадкував ОСОБА_12 - онук померлої. Вказані обставини встановлені рішенням Апеляційного суду Сумської області від 22 грудня 2015 року у справі № 589/5508/14-ц (а. с. 15-17).
		За договором дарування квартири від 08 травня 2014 року ОСОБА_12 передав, а ОСОБА_3 прийняв у власність квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . У пункті 2 договору зазначено, що вказана квартира належить дарувальнику ( ОСОБА_12 ) на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. При посвідченні договору нотаріусом   перевірено дієздатність сторін, сторони підтвердили, що укладення договору відповідає їх внутрішній волі та наслідки укладення договору їм зрозумілі (а. с. 61-62).
		Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 22 грудня 2015 року у справі № 589/5508/14-ц встановлено, що після набуття квартири у власність ОСОБА_3 13 жовтня 2014 року звернувся до суду з вимогами про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житлом, оскільки остання у вказаній квартирі не проживає. Заочним рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області у справі № 589/5508/14-ц від 27 листопада 2014 року позов було задоволено та визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування спірною квартирою. Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 22 грудня 2015 року заочне рішення скасовано та у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено, з посиланням на те, що у разі зміни власника житла до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця, а отже у разі наявності наміру розірвати договір, новий власник має попередити наймача про це згідно умов договору за 1 місяць, або звернутись до суду з позовом про розірвання договору (а. с. 15-17).
		08 липня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_1 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 зі сплатою ОСОБА_3 обумовленої ціни (а. с. 9-10).
		Право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08 липня 2015 року (а. с. 11).
		12 січня 2016 року ОСОБА_1 направила ОСОБА_2 повідомлення про розірвання договору найму спірної квартири з попередженням, що за місяць з дати отримання повідомлення ОСОБА_2 має знятись з реєстрації у спірній квартирі (а. с. 12).
		ОСОБА_2 отримала вказане повідомлення про розірвання договору 23 січня 2016 року (а. с. 13).
		ОСОБА_2 залишалася на момент пред`явлення позову зареєстрованою у спірній квартирі (а. с. 21).  
		Позиція Верховного Суду
		Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. 
		Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
		Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		Відповідно до частини першої статті 810 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) житла одна сторона власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
		Згідно положень статті 814 ЦК України у разі зміни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.
		Відповідно до частини першої статті 821 ЦК України договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п`ять років.
		Відповідно до частини третьої статті 825 ЦК України договір найму частини будинку, квартири, кімнати (частини кімнати) може бути розірваний на вимогу наймодавця у разі необхідності використання житла для проживання самого наймодавця та членів його сім`ї.
		Наймодавець повинен попередити наймача про розірвання договору не пізніше ніж за два місяці.
		Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
		Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
		Статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
		Згідно положень статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
		Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
		Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення первісних позовних вимог, оскільки до ОСОБА_1 , як до нового власника квартири, перейшли права та обов`язки наймодавця згідно укладеного 24 жовтня 2008 року договору найму спірної квартири, остання виявила намір проживати у належній їй на праві власності квартирі, про що було завчасно попереджено наймача листом від 12 січня 2016 року. Отримавши 23січня 2016 року повідомлення наймодавця про намір власника розірвати укладений договір найму квартири, ОСОБА_2 відмовилась знятися із реєстраційного обліку у спірній квартирі. 
		Судами також встановлено, що ОСОБА_2 фактично проживає та працює у м. Києві та винаймає там житло, що нею не заперечувалося, тобто спірна квартира не є єдиним житлом відповідача. Доводи останньої про те, що вона має намір в майбутньому повернутися у м. Шостка, не позбавляють її права на укладення договору найму іншого помешкання. 
		Враховуючи право позивача за первісним позовом володіти, користуватися та розпоряджатися належною їй квартирою на власний розсуд, зокрема бажання проживати у спірній квартирі, та відсутність наміру на продовження договору найму, а також тривале фактичне проживання ОСОБА_2 в іншому місті, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення первісних позовних вимог.
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог, суди правильно виходили із того, що діючим законодавством України не передбачено обов`язку щодо отримання власником квартири згоди наймача на її відчуження. 
		Як встановлено судами,  ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спірну квартиру успадкував ОСОБА_12 - онук померлої. Вказані обставини встановлені рішенням Апеляційного суду Сумської області від 22 грудня 2015 року у справі № 589/5508/14-ц, а тому відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України, 2004 року, доведенню не підлягають.
		Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. 
		Як встановлено, ОСОБА_2 не є стороною оспорюваних нею правочинів щодо відчуження спірної квартири: договору дарування               від 08 травня 2014 року та договору купівлі-продажу від 08 липня 2015 року, а внаслідок вчинення цих правочинів не порушуються її права та законні інтереси. 
		ОСОБА_2 не довела обставин незаконності успадкування спірної квартири та незаконності подальшого її відчуження на підставі оспорених правочинів.
		Суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків судів по суті спору.
		Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
		Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
		Рішення Шоткинського міськрайонного суду Сумської області від 10 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 19 липня             2017 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий              Є. В. Синельников  Судді О. М. Осіян    Н. Ю. Сакара    С. Ф. Хопта   В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...