Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 17.10.2019.
Дата набрання законної сили: 29.08.2019
Номер судового провадження: 11-312сап19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 серпня 2019 року           
		м. Київ                 
		                                                     
		Провадження № 11-312сап19
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді Князєва В. С.,
		судді-доповідача Прокопенка О. Б., 
		суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,
		позивача - ОСОБА_1 ,
		представника позивача - Лещенка А. В. ,
		представника відповідача - Склярук Ю. В.,
		 
		розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою  ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 26 лютого 2019 року № 596/0/15-19 (далі - Рішення ВРП), ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 28 вересня 2018 року № 3023/1дп/15-18, 
		УСТАНОВИЛА:
		У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення ВРП про зміну рішення її Першої Дисциплінарної палати від 28 вересня 2018 року № 3023/1дп/15-18 «Про притягнення судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» (далі - рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП).
		На обґрунтування своєї скарги, ОСОБА_1 зазначила, що Рішення ВРП є незаконним та необґрунтованим, внаслідок чого оскаржуване Рішення про притягнення її до дисциплінарної відповідальності у виді подання про тимчасове, на шість місяців, відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації з питань суддівської етики та застосування норм кримінального процесуального законодавства та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді підлягає скасуванню.
		На думку ОСОБА_1 , Рішення ВРП було прийняте всупереч вимогам закону, не переслідувало законну мету та непропорційно втрутилось і тимчасово позбавило позивача права на професію судді, суттєво вплинуло на розмір суддівської винагороди та завдало шкоди репутації судді. Оскаржуване Рішення ВРП прямо порушує права позивача на працю, належну заробітну плату та професійний розвиток і завдає шкоди її репутації.
		ОСОБА_1 вважає, що винесення оскаржуваного Рішення ВРП про притягнення її до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді відсторонення від посади судді вплинуло на широке коло її стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного характеру. Крім того, причина притягнення до дисциплінарної відповідальності судді ОСОБА_1 свідчить про те, що під впливом опинилась і її професійна репутація, що є втручанням у право на її приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
		Скаржниця також звертає увагу на те, що ВРП не дотрималась процедури, встановленої законом, при відкритті провадження у дисциплінарній справі за скаргою працівників апарату Южноукраїнського міського суду Миколаївської області  та скаргою голови Апеляційного суду Миколаївської області ОСОБА_2
		Суддя ОСОБА_1 вказує на відсутність складу дисциплінарного проступку у своїх діях, на перевищення повноважень ВРП при перевірці «законності та обґрунтованості» судового рішення, а також на те, що ВРП не дотрималась вимог пропорційності у цій справі. 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 1 квітня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_40
		Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 8 квітня 2019 року відкрила провадження у цій справі, встановила строк для подачі відзиву на скаргу іншим учасникам справи, а ухвалою від 7 травня 2019 року справу призначила до  розгляду в судовому засіданні.
		6 червня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 15/0/30-19, виданим на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 «Про дострокове вибуття судді ОСОБА_40 зі складу Великої Палати Верховного Суду», відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 6 червня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду  Прокопенку О. Б.
		ВРП у відзиві на скаргу просила залишити оскаржуване Рішення ВРП без змін та наводить доводи щодо відсутності визначених статтею 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон 
		№ 1798-VІІІ) підстав для його скасування.
		У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник Лещенко А. В. , представник ВРП Склярук Ю. В. підтримали відповідно викладені у скарзі та відзиві на неї доводи.
		Перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають правове значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
		Ухвалою Першої Дисциплінарної палати ВРП від 22 грудня 2017 року № 4243/1дп/15-17 відкрито дисциплінарну справу щодо судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_1 за скаргою голови цього суду ОСОБА_9
		Ухвалою Другої Дисциплінарної палати ВРП від 9 жовтня 2017 року № 3185/2дп/15-17 відкрито дисциплінарну справу щодо судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_1 за скаргою працівників апарату цього суду.
		Ухвалою ВРП від 11 січня 2018 року № 40/0/15-18 зазначені дисциплінарні справи об`єднані в одну дисциплінарну справу, яку передано на розгляд Першої Дисциплінарної палати ВРП.
		Ухвалою Другої Дисциплінарної палати ВРП від 20 серпня 2018 року № 2649/2дп/15-18 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_1 за зверненням голови цього суду  ОСОБА_3 (нині - суддя у відставці) та зверненням голови Апеляційного суду Миколаївської області ОСОБА_2 (нині - суддя у відставці).
		Ухвалою ВРП від 21 серпня 2018 року № 2694/0/15-18 в одну дисциплінарну справу об`єднано дисциплінарну справу стосовно судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_1 , відкриту за зверненнями голови цього суду ОСОБА_3 та голови Апеляційного суду Миколаївської області ОСОБА_2 , з об`єднаною дисциплінарною справою, відкритою за скаргами працівників апарату Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 та інших і голови цього суду ОСОБА_9 , яка передана на розгляд Першої Дисциплінарної палати ВРП.
		У скарзі голови Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_9 вказано, що суддя ОСОБА_1 порушила правила щодо самовідводу і допустила поведінку, що порочить звання судді, підриває авторитет правосуддя, зокрема у питаннях моралі та дотримання інших норм суддівської етики і стандартів поведінки, що забезпечують суспільну довіру до суду, а саме:
		- на порушення вимог статті 81 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у спосіб, не передбачений законом, вирішила питання самовідводу одноособово шляхом постановлення ухвали у десяти кримінальних провадженнях у 2017 році;
		- самоусунулась від розгляду кримінальних проваджень шляхом повернення прокурору упродовж семи місяців 2017 року шести обвинувальних актів, згідно з якими апеляційним судом на час подання дисциплінарної скарги три ухвали було скасовано, а у трьох провадженнях апеляційний розгляд тривав;
		- упродовж семи місяців 2017 року заявила самовідводи з різних підстав у 21 справі цивільного судочинства;
		- заявила самовідводи у двох справах адміністративного судочинства; заявила і задовольнила два самовідводи у двох справах про адміністративні правопорушення;
		- штучно створює конфлікти з іншими суддями, керівником апарату суду, адміністрацією та працівниками апарату суду, що негативно впливає на імідж суду та судової влади в цілому;
		- цілеспрямовано створює розкол у колективі суду, психологічно змушує окремих працівників суду, які сумлінно виконують свої обов`язки секретарів суду, секретарів судового засідання, а також інших працівників апарату суду звільнятися з роботи за власним бажанням, проявляє явну неповагу з використанням нецензурної лексики;
		- самоусувається від будь-яких загальноколективних заходів, нехтує нормами чинного законодавства;
		- не бере участі у нарадах колективу суду з обговорення робочих питань, а в разі присутності створює штучний конфлікт, змінює формат відношень, створює напругу в колективі, звинувачує всіх у некомпетентності, а адміністрацію та керівника апарату суду - у зловживанні правами, у тиску на суддю з боку голови суду, які оформлює і надсилає на відповідні сайти суддівського самоврядування;
		- всупереч етичним нормам під час розгляду справ паплюжить працівників суду, керівника апарату та голову суду, розповідаючи сторонам та іншим особам про неіснуючі обставини, які не стосуються обставин справи та сторін, робить заяви щодо колективу суду та інших громадян про неіснуючі кримінальні провадження стосовно голови суду, розповсюджує недостовірну інформацію про матеріальне збагачення, придбання у незаконний спосіб рухомого та нерухомого майна тощо;
		- не допускає до роботи того чи іншого секретаря судового засідання, безпідставно звинувачуючи у зраді щодо неї, використовує при цьому ненормативну лексику.
		Перша Дисциплінарна палата ВРП відкрила дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_1 за скаргою голови Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_9 на дії судді ОСОБА_1, що можуть свідчити про вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).
		У скарзі працівників апарату Южноукраїнського міського суду Миколаївської області зазначено, що протягом тривалого часу своєю поведінкою суддя ОСОБА_1 порушує нормальну діяльність суду та дискредитує судову владу в цілому.
		Скаржники у своїй скарзі зазначили, що секретарі судового засідання, які безпосередньо працюють із суддею ОСОБА_1, а також деякі працівники апарату суду щодня стикаються з її зухвалою поведінкою, привселюдним приниженням честі та гідності, піддаються безпідставним підозрам, погрозам наклепам та звинуваченням, а також нецензурним висловлюванням. Суддя ОСОБА_1 не дає можливості секретарям судового засідання повноцінно здійснювати свої функціональні обов`язки, перешкоджає їхньому доступу до судових справ, листів, повідомлень, які надходять від учасників процесу, зачиняє документи у своєму сейфі, що призводить до несвоєчасного внесення відміток до комп`ютерної програми «Д-3» та повідомлення сторін у справі про судове засідання. Така поведінка судді ОСОБА_1 . впливає на фізичний та психологічний стан всіх працівників суду.
		Також у скарзі зазначено, що суддя ОСОБА_1 підвищує голос не тільки на працівників суду, а й грубо поводиться з учасниками процесу.
		На підтвердження наведених у скарзі тверджень голова Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_9 надав СD-диски із записами низки судових засідань, у яких головувала суддя ОСОБА_1
		Рішенням Першої Дисциплінарної палати ВРП від 28 вересня 2018 року № 3023/1дп/15-18 суддю Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді внесення подання про звільнення з посади судді.
		Підставою притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності стали встановлені Першою Дисциплінарною палатою ВРП обставини, які свідчать про вчинення нею дисциплінарних проступків, передбачених: 
		- пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а саме допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу;
		- підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а саме  порушення правил щодо відводу (самовідводу);
		- підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а саме допущення істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
		Перша Дисциплінарна палата ВРП під час дисциплінарного провадження щодо порушення суддею ОСОБА_1 правил суддівської етики встановила таке.
		Зі звукозапису судового засідання 10 квітня 2017 року у кримінальній справі № 486/245/17 за кримінальним провадженням на підставі обвинувального акта стосовно ОСОБА_10 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 119 Кримінального кодексу України (далі - КК), суддя ОСОБА_1 допустила висловлювання, які демонструють явну неповагу до учасників судового процесу - прокурорів ОСОБА_4 та ОСОБА_21, зокрема:
		«...Прокурори повинні звикнути, що вони є такими ж самими учасниками процесу як потерпілий, обвинувачений, захисник. Вони ж надають свої дані, до цього треба вже привикнути.
		Оце я тільки не можу знайти зараз тут групу прокурорів. ОСОБА_47 нема, складнувато...»;
		«...Чи читали Ви обвинувальний акт? Нічого не викликало сумніву? Бездіяльність слідчого щодо потерпілих напряму торкається Вас»;
		«...Може бути й 10 прокурорів, хай приходять…
		...я не даю Вам слова... в процесі, будете Ви суддею - будете керувати...
		...поки не навчитесь вести себе в процесі, розмови не буде... поки я головуюча, по голові у мене ходити не будете...
		...нехай веде процес прокурор, перерва...я не даю Вам слова»;
		«...яким чином Ви могли підписати обвинувальний акт і направити його до суду за наявності таких клопотань в матеріалах провадження (клопотання представника потерпілого), чи бачили Ви ці клопотання захисника потерпілого? Якщо бачили, то відповідайте, що при підписанні обвинувального акта бачили ці клопотання і вважали, що це все відповідає нормам КПК.
		Можливо, Ви не бачили і не читали це кримінальне провадження»;
		«...Знаєте, що приписи закону - це дуже добре, але є здоровий глузд...»;
		«...Скажіть відверто, Ви в руках тримали ці матеріали?... Щодо цього у суду великі сумніви виникають…
		...такі суттєві порушення КПК, які зазначені в клопотаннях, можуть мати дуже  серйозні наслідки як для сторін, так і для самої держави України»;
		«...Ви можете як угодно викручуватись зараз...»;
		«...Прокурора ОСОБА_4 я прошу мене не перебивати, я головуюча у справі, я більше з Вами працювати не буду, Ви можете сидіти, я Вам ні слова не даю, прошу Вас не підніматися. Можете зараз залишити...»;
		«...Я не даю Вам слова взагалі. Ви мене чуєте чи ні? Якщо Ви будете головуючою у справі...
		Зухвалість, Ваш тиск, Ваше нахабство, яке Ви демонструєте в залі в присутності людей... я під таким тиском і таким свавіллям прокурора ОСОБА_4 працювати не буду.
		Якщо Ви поважаєте суд, я прошу Вас просто сісти і сидіти. Працювати під моїм головуванням Ви не будете... Я більше з Вами в цьому кримінальному провадженні як з прокурором працювати не буду...
		Перестаньте зі мною сперечатись, сядьте і сидіть.
		З огляду на таку зухвалу поведінку прокурора, яка не підкорюється розпорядженням головуючого судді, суд на місці ухвалив: усунути зазначеного прокурора від участі в даному кримінальному провадженні…
		З цього приводу після розгляду даного кримінального провадження Генеральному прокурору буде спрямований лист. Все. Прокурор ОСОБА_21 приймає участь»;
		«...Давайте Ви сідайте і проводьте засідання. Давайте Ви не будете зухвало ходити на голові по суду.
		Давайте Ви будете десь там керувати бізнесом Вашим, керувати ігровими автоматами, керувати не знаю ким там, силовими структурами, тільки не мною в процесі.
		Я Вас ще не звинуватила, я Вас ще звинувачу, підождіть.
		Не виключайте.
		В такому режимі суд працювати не може.
		Під тиском зухвалої поведінки ОСОБА_4 , яка очолює просто бандитські групіровки в місті. Все...».
		Перша Дисциплінарна палата ВРП кваліфікувала висловлювання судді ОСОБА_1 як такі, що демонструють явну неповагу та зневажливе ставлення до прокурорів, сумніви в їхній професійності, обізнаності з матеріалами справи, а також вважає, що обурення судді обставинами, які не стосуються вказаної справи, могло сприйматися стороннім спостерігачем як упереджене ставлення.
		Суддя ОСОБА_1, виказуючи відверту зневагу до прокурорів, порушила обов`язки судді щодо етичної поведінки, встановлені Кодексом суддівської етики, затвердженим XI з`їздом суддів України 22 лютого 2013 року (далі - Кодекс суддівської етики), та не виконала повноваження суду, передбачені 
		статтями 314-317, 321 КПК, якими визначено порядок його проведення та межі дій суду під час проведення підготовчого судового засідання, а також повноваження головуючого у судовому засіданні.
		З технічного запису судового засідання 15 травня 2017 року у цивільній справі № 486/1056/16-ц за позовом ОСОБА_13 до виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області про визнання права власності в порядку спадкування встановлено, що суддя ОСОБА_1 під час оголошення позовної заяви коментує її зміст і оцінює якість її складання, спілкування з позивачем у процесі відбувається у побутовому стилі, суддя допускає прояв неповаги до позивача, скаржиться їй на стан свого здоров`я, неодноразово закликає позивача скористатись послугами адвоката для забезпечення можливості ухвалення законного судового рішення, зокрема вживає такі висловлювання:
		«Така цікава справа, як на мене…»;
		«...Тут така запутана тавтологія ... якийсь віртуоз права писав ... при чому тут ведення нотаріальних дій?... Таке враження, що бачили, то і писали ... які норми попадались на очі, те і викладали... Це не мотивація позову ... набор якихось я не пойму чого...»;
		«...Ви розписуєте не пойму шо...»;
		«...Що це за довідка, яка не має ні печатки, нічого... це що, перевіряють мене, чи що в цій справі... Я дуже рада, що ви говорили з юристом з Києва... Я тоже устала, але я на роботі... я без оригіналу не завірю і не прийму рішення, хоч Ви тут в обморок падайте...»;
		«...Адвоката візьміть, як Ви не понімаєте...»;
		« ... Нехай Ваші родичі наймуть Вам кваліфікованого адвоката... обставини в нас такі... тиснуть на мене...»;
		«...Хватить мені істерити... я теж сердечниця, у мене теж тиск піднімається... Я тоже не можу, коли мене примушують завідомо, щоб я ухвалила неправосудне рішення... Хоть падайте в обморок... не тисніть на мене...»;
		«...Йдіть до адвоката і уточнюйте позовну заяву...»;
		«... Нехай Ваш адвокат випише так позовну заяву, як вимагає закон... зобов`язую Вас уточнити позовну заяву...».
		Допускаючи зневажливі висловлювання на адресу позивача, суддя ОСОБА_1 демонструє зверхність та вказує на необізнаність позивача із чинним законодавством, що суперечить вимогам до поведінки судді під час судового розгляду.
		З технічного запису судового засідання 15 травня 2017 року у справі № 486/223/17 про притягнення ОСОБА_16 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) установлено, що суддя ОСОБА_1 у відкритому судовому засіданні звинувачує працівників та голову Южноукраїнського міського суду Миколаївської області, які, на її думку, створюють їй перешкоди у здійсненні правосуддя, та обговорює стосунки між нею та іншим суддею цього ж суду, які не стосуються суті справи, що розглядається. Фактично суддя ОСОБА_1 не здійснює розгляд справи, а висловлюється щодо звинувачення голови суду та інших працівників суду, допускає, зокрема, такі висловлювання:
		«...З огляду на те, що на сьогодні судова система, а іменно Южноукраїнський міський суд в особі адміністрації суду, помічника, секретаря, голови суду спрямовують роботу на блокування судді ОСОБА_1...
		...це фіксую на технічні засоби. Прошу зафіксувати секретаря судового засідання - зафіксуйте, будь ласка, той психологічний і моральний тиск, який здійснюється головою суду, який погрожує, що в найближчий час мене зачинять. Не знаю куди, але кудись мене зачинять. Я так думаю, до кримінальної відповідальності він збирається мене притягати. Я прошу це зафіксувати, тому що в такому психологічному стані суддя працювати не може.
		З огляду на те, що в мене... людей він тероризував... помічника, секретарів викликав постійно, допитував, вимагав пояснювати, чому справи не розглядаються, ще якісь питання він ставив некоректні, хоча сам він, порушуючи закон, видав відносно мене інформацію, яка стала приводом і підставою... з цього приводу прийшли, незаконно затримали мене... на сьогодні справи розглядаються по всім судам Миколаївської області і я заявляю на технічні засоби, фіксую питання, яке пов`язане з таким шаленим тиском.
		Люди ідуть на лікарняний, просто психологічно не витримують такого стану, яке відбувається сьогодні...
		...Суд закриває справу щодо ОСОБА_16 , оскільки збіг строк притягнення до відповідальності...».
		Використовуючи судове засідання не з метою здійснення судочинства, а задля фіксування та оголошення свого суб`єктивного ставлення до працівників суду та інших суддів, суддя ОСОБА_1 не дотрималась вимог статей 279, 280 КУпАП, які визначають процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення і встановлюють обов`язки судді під час розгляду такої справи, та порушила правила Кодексу суддівської етики, оскільки допустила висловлювання, які можуть викликати сумніви у рівності професійних суддів, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини.
		З технічного запису судового засідання 4 травня 2017 року в адміністративній справі № 486/1138/16-а за позовом ОСОБА_17 до Южноукраїнського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області встановлено, що суддя ОСОБА_1 під час розгляду справи у відкритому судовому засіданні винесла на загал питання, які не стосуються справи, що розглядається, проявила неповагу до іншого судді - голови суду, публічно критикуючи його, вживаючи при цьому такі висловлювання:
		«...Відбулась нарада з приводу святкування 30-річчя суду, тому ми затримались   
		... ...Мене попередили про те, що я вже звільнена... що мене скоро звільнять... не відключайте, будь ласка... це робить голова суду на загал всьому колективу... наказав по всім справам писати йому довідки, чому справи не розглядаються...
		...Я констатую це на технічні засоби, щоб залишалось психологічний настрій в суді... як можна працювати під таким тиском, таким свавіллям з боку голови суду. Яке він має право відповідно до Закону «Про судоустрій і статус суддів» втручатись в мою діяльність як судді? Це він що, продавать їх збирається, чи що? Передбачити наперед, яке рішення буде?»;
		«...З огляду на той тиск шалений, який на мене чиниться адміністрацією суду і всіма силовими структурами, прокурорами області та іншими... розглядається зараз маса справ по всім інстанціям... тому, безумовно, я змушена захищатись як суддя і як людина, в першу чергу, від того свавілля, яке відбувається в державі. Тому буде збій по справам...».
		Суддя ОСОБА_1 на порушення етичних норм поведінки судді поза предметом розгляду адміністративної справи не дотрималась вимог статей 2, 5, 111, частини другої статті 123, частини першої статті 135 Кодексу адміністративного судочинства України (дані - КАС), якими визначено завдання адміністративного судочинства, зокрема захист прав та інтересів фізичних осіб, а також процедура та порядок розгляду адміністративної справи, у тому числі повноваження головуючого у судовому засіданні.
		З технічного запису судового засідання 4 травня 2017 року у справі № 486/237/17 за заявою ОСОБА_19 про відвід слідчого судді у розгляді скарги на бездіяльність начальника Южноукраїнського відділу Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області ОСОБА_45 встановлено, що суддя ОСОБА_1 під час розгляду справи допустила такі висловлювання:
		«...Сьогодні у нас продовжується розгляд скарги... відводу слідчому судді ОСОБА_9... сама поведінка суду дивує, як поводить себе в цій ситуації суддя, якому заявлено відвід, дивує поведінка скаржника, і в мене таке враження як у судді склалось, що це йде чисто якесь замовлення...
		Не знаю, на що воно спрямоване, на тиск судді через органи прокуратури і через адміністрацію суду?»;
		«...З огляду на той тиск шалений, що відбувається... тиск, який здійснюється на мене як на суддю з боку адміністрації суду, з боку тої інформації, яка є неправдивою... з огляду на той тиск, що здійснюється на мене головою суду... він сьогодні на нараді сказав всім, що мене звільнить, що я вже не працюю...».
		Порушенням суддею ОСОБА_1 вимог Кодексу суддівської етики стосовно поведінки судді є також недотримання нею порядку вирішення питання щодо відводу слідчого судді, визначеного статтею 81 КПК.
		Суддя ОСОБА_1, порушуючи вимоги щодо поведінки судді, визначені статтями 1, 3, 8, 9, 10 Кодексу суддівської етики, під час розгляду кримінальної справи № 486/245/17 допустила явно зневажливе ставлення до сторони обвинувачення - прокурорів ОСОБА_4 та ОСОБА_21; під час розгляду цивільної справи № 486/1056/16-ц коментувала зміст позовної заяви та оцінювала докази, якими ця заява обґрунтована, щоб змусити позивача залучити адвоката, який підготує уточнену позовну заяву; під час розгляду справи № 486/223/17 висловила у судовому засіданні думку щодо інших суддів та працівників суду з використанням звукозаписувального обладнання та демонстрацією свого ставлення сторонам у справі; під час розгляду адміністративної справи № 486/1138/16-а допустила висловлювання з наміром продемонструвати своє негативне ставлення та надати оцінку діям інших суддів у суді через тиск, який начебто на неї здійснюється; під час розгляду справи № 486/237/17, користуючись правами головуючого в судовому засіданні, висловлювала своє негативне ставлення до іншого слідчого судді.
		Суддя ОСОБА_1 під час здійснення правосуддя у вказаних вище справах діяла з порушенням вимог щодо етичної поведінки судді, визначених Кодексом суддівської етики, а також із порушенням норм процесуального законодавства щодо ведення судових засідань. Вказані дії судді ОСОБА_1 були спрямовані на демонстрування негативного ставлення до учасників судового процесу та інших суддів, а не на здійснення правосуддя, що суперечить таким завданням судочинства, як: здійснення правосуддя на засадах верховенства права, забезпечення кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону № 1402-VIII); здійснення правосуддя виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства (частина перша статті 5 Закону № 1402-VIII).
		Дисциплінарний орган ВРП дійшов висновку, що суддя ОСОБА_1, користуючись правами головуючого у справі, вказані дії, спрямовані на досягнення відповідного результату, учинила свідомо, а тому всі порушення допустила навмисно.
		Перша Дисциплінарна палата ВРП також дійшла висновку, що суддею ОСОБА_1 під час розгляду справ № 486/245/17, 486/1056/16-ц, 486/223/17, 486/1138/16-а, 486/237/17 допущено умисне грубе порушення суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду та є порушенням процесуального законодавства, що становить склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.
		Крім того, Перша Дисциплінарна палата ВРП під час дисциплінарного провадження щодо порушення суддею ОСОБА_1 правил відводу та самовідводу встановила таке.
		29 березня 2016 року до Южноукраїнського міського суду Миколаївської області надійшов обвинувальний акт стосовно ОСОБА_21 за частиною другою статті 15, частиною першою статті 115 КК, який було передано для розгляду колегії суддів у складі головуючого судді ОСОБА_1, суддів ОСОБА_3, ОСОБА_35 (справа № 486/374/16-к).
		30 березня 2016 року обвинувальний акт передано головуючому судді ОСОБА_1 для розгляду.
		У подальшому суддя ОСОБА_1 двічі (4 та 5 квітня 2016 року) подавала до апарату суду заяву про самовідвід у зазначеній справі на підставі статті 35 КПК для здійснення повторного авторозподілу з метою визначення судді, який розгляне заяву про самовідвід та який не входить до складу колегії суддів.
		Ці заяви листами голови суду ОСОБА_3 були повернуті головуючому у справі № 486/374/16-к судді ОСОБА_1 для розгляду у складі колегії суддів у порядку, передбаченому статтею 81 КПК.
		6 квітня 2016 року суддя ОСОБА_1 втретє подала до апарату суду заяву про самовідвід.
		8 квітня 2016 року на підставі розпорядження голови Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_3 проведено збори суддів, на яких прийнято рішення про визнання дій судді ОСОБА_1 такими, що свідчать про відмову від розгляду справи та унеможливлюють її участь у цьому кримінальному провадженні, а також про зобов`язання судді ОСОБА_1 передати кримінальне провадження № 486/374/16-к до апарату суду для повторного автоматизованого розподілу.
		Дії щодо самовідводу суддя ОСОБА_1 вчинила умисно, оскільки такі спроби були зроблені неодноразово, а отже, вона усвідомлювала та мала на меті самоусунення від розгляду справи у спосіб, що суперечить вимогам частини першої статті 81 КПК.
		Перша Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 вчинила дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а саме порушення правил щодо відводу (самовідводу).
		28 березня 2016 року до Южноукраїнського міського суду Миколаївської області надійшов скерований Апеляційним судом Миколаївської області відповідно до ухвали цього суду від 23 березня 2016 року про визначення підсудності обвинувальний акт стосовно ОСОБА_22 та ОСОБА_23 за частиною другою статті 115, частиною четвертою статті 187 КК, який розподілено за допомогою автоматизованої системи документообігу суду та передано для розгляду колегії суддів у складі ОСОБА_1 (головуючий суддя), ОСОБА_3, ОСОБА_35
		31 березня 2016 року головуючий у справі - суддя ОСОБА_1 одноособово постановила ухвалу про повернення кримінального провадження стосовно ОСОБА_22 та ОСОБА_23 до Апеляційного суду Миколаївської області для направлення його для розгляду до іншого суду.
		12 квітня 2016 року Апеляційний суд Миколаївської області це кримінальне провадження повернув головуючому судді ОСОБА_1 для продовження розгляду у складі раніше визначеної колегії суддів.
		Того самого дня суддя ОСОБА_1 постановила одноособову ухвалу, якою повторно повернула кримінальне провадження стосовно ОСОБА_22 та ОСОБА_23 до Апеляційного суду Миколаївської області для направлення його для розгляду до іншого суду разом із заявою про самовідвід, яку вважала задоволеною, проте такої заяви до кримінального провадження не додано.
		14 квітня 2016 року Апеляційний суд Миколаївської області втретє повернув кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_22 та ОСОБА_23 до Южноукраїнського міського суду Миколаївської області для продовження розгляду у раніше визначеному складі суду, оскільки провадження надіслано до апеляційного суду на порушення вимог частини другої статті 31, пункту 4 частини третьої статті 314 та статті 533 КПК.
		Першою Дисциплінарною палатою ВРП встановлено, що раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_22 та ОСОБА_23 закінчувався 27 квітня 2016 року.
		У зв`язку із цим згідно із розпорядженням голови Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_3 18 квітня 2016 року проведені збори суддів цього суду, на яких прийнято рішення про визнання дій судді ОСОБА_1 такими, що свідчать про її відмову від розгляду справи і унеможливлюють її участь у цьому кримінальному провадженні, та зобов`язано провести повторний автоматизований розподіл кримінального провадження стосовно ОСОБА_22 та ОСОБА_23 
		Суддею ОСОБА_1 під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_22 та ОСОБА_23 порушено вимоги статей 31, 81, 314, 315 КПК, які передбачають випадки розгляду кримінального провадження колегією суду, регламентують порядки вирішених питання про відвід та самовідвід судді, встановлюють строки призначення підготовчого судового засідання, визначають перелік питань, пов`язаних із підготовкою до судового розгляду. Зазначене вказує на вчинення дій, які виходять за межі повноважень, наданих судді під час розгляду справи в кримінальному провадженні у складі колегії суддів.
		Перша Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 вчинила дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а саме допущення істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
		Вказані дії суддя ОСОБА_1 вчинила умисно, оскільки Апеляційний суд Миколаївської області, повертаючи кримінальне провадження для розгляду колегією суддів, в якій вона головувала, звертав увагу на невідповідність дій головуючого у справі нормам КПК. Однак суддя свідомо неодноразово повертала вказану справу та фактично відмовлялася її розглядати, діючи в інший спосіб, ніж визначений КПК, внаслідок чого справу було передано до розгляду іншій колегії суддів.
		Перша Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 вчинила дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а саме порушення правил щодо відводу (самовідводу).
		Вказані дії суддя ОСОБА_1 вчинила умисно, оскільки усвідомлювала, що порушує положення зазначених статей КПК, однак бажала самоусунутися від розгляду вказаної справи, чого і досягла.
		Обґрунтовуючи наведені в рішенні від 28 вересня 2018 року № 3023/1дп/15-18 доводи, Перша Дисциплінарна палата ВРП зазначила таке.
		Згідно зі статтею 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 визначено, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність.
		У пункті 16 розділу II доповіді Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) від 4 квітня 2011 року № 512/2009, схваленій Комісією на86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року «Верховенство права», вказано, що верховенство права (Rule of Law) є невід`ємною частиною будь-якого демократичного суспільства. У рамках цього поняття вимагається, щоб усі, хто наділений повноваженнями ухвалювати рішення, ставилися до кожного з виявом поваги, на основі рівності та розумності й відповідно до закону, і щоб кожен мав можливість оскаржити незаконність рішень у незалежному та безсторонньому суді, де кожен має бути забезпечений справедливими процедурами. 
		Пунктом 41 розділу IV зазначеної доповіді визначено, що обов`язковими елементами верховенства права є, зокрема: законність, заборона свавілля та доступ до правосудця, де законність - це принцип, який означає дотримання законів (пункт 42). Заборона свавілля полягає в тому, що дискреційні повноваження органами державної влади мають здійснюватися згідно з принципом верховенства права, з яким є несумісне ухвалення несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень (пункт 52). Доступ до правосуддя полягає, зокрема, в тому, що роль судівництва є істотно важливою в державі, заснованій на верховенстві права. Судівництво є гарантом справедливості як основоположної цінності у державі, керованій правом. Справою першочергової ваги є те, щоб судівництво мало повноваження визначати, які закони є застосовними та ваговитими щодо конкретної справи, вирішувати питання факту і застосовувати закон до фактичних обставин згідно з відповідною - тобто достатньо прозорою і передбачуваною - методологією тлумачення (пункт 54).
		Частиною другою статті 48 Закону № 1402-VIII установлено, що суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Пунктами 1, 2 частини сьомої статті 56 цього Закону визначено, що суддя зобов`язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.
		Статтею 2 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус судців» (далі - Закон № 2453-VI) було передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
		Отже, особливості посади професійного судді полягають в уособленні державної влади шляхом здійснення правосуддя на засадах верховенства права, законності та справедливості, а статус судді передбачає найвищий рівень правової свідомості та професійної відповідальності перед суспільством.
		У пункті 22 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що суспільна довіра та повага до судової влади є гарантією ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів.
		Ураховуючи наведене, Перша Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що допущені суддею ОСОБА_1 умисні грубі порушення норм суддівської етики та положень щодо вирішення відводів і грубі порушення процесуальних норм, вчинені всупереч завданням судочинства, підривають авторитет правосуддя, порочать звання судді та є істотним дисциплінарним проступком, несумісним зі статусом судді, а також свідчать про те, що вона свідомо знехтувала обов`язками судді.
		Дії судді ОСОБА_1 охоплюються пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, яким передбачено, що підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
		Перша Дисциплінарна палата ВРП рішенням вирішила притягнути суддю Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді внесення подання про звільнення її з посади судді.
		ВРП за наслідками розгляду скарги ОСОБА_1 на вказане рішення дисциплінарного органу, вважаючи помилковим висновок Першої Дисциплінарної палати ВРП про умисний характер дій судді ОСОБА_1.вирішила змінити вказане рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП та застосувати до судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді тимчасового, строком на шість місяців, відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та з направленням її до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації з питань суддівської етики та застосування норм кримінального процесуального законодавства і подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
		Велика Палата Верховного Суду переглядає Рішення ВРП про зміну рішення її дисциплінарного органу від 28 вересня 2018 року у спосіб, передбачений Законом № 1798-VIII.
		Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення. 
		Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:
		1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
		2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
		3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;
		4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
		Так, предметом оскарження до ВРП було рішення її дисциплінарного органувід 28 вересня 2018 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
		Вирішуючи питання щодо меж перегляду Великою Палатою Верховного Суду оскаржуваного Рішення ВРП, суд виходить з таких міркувань.
		Як зазначає КРЄС, дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду (пункт 77 (v) Висновку № 3 (2002) про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності). 
		За змістом частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року 
		№ 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Згідно з практикою ЄСПЛ навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (пункт 123 рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України»).
		Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжними засобами суддівської незалежності та незалежності судової системи загалом. 
		Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції та є визначеним статтею 266 КАС судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати.
		Таким чином, законодавство України надає необхідні гарантії справедливого судового розгляду справ про звільнення суддів, зокрема при розгляді скарг на рішення ВРП, поданих до Великої Палати Верховного Суду згідно зі статтею 266 КАС. Якщо суд може повністю вивчити суть справи, що призвела до звільнення, тоді вважається, що суддя, стосовно якого ухвалено рішення про звільнення, отримав доступ до суду (пункт 113 Спільного висновку ОБСЄ/БДІПЛ і Венеціанської комісії від 16 червня 2014 року щодо проекту змін до нормативно-правової бази у сфері дисциплінарної відповідальності суддів у Киргизькій Республіці).
		Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
		Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
		Ураховуючи наведені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути вимоги ОСОБА_1 , ретельно дослідивши дотримання ВРП під час прийняття спірного Рішення положень пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
		Статтею 108 Закону №1402-VIII та частиною другою статті 42 Закону № 1798-VІІІ установлено, що дисциплінарні провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП.
		Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VІІІ за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.
		За змістом частин першої та третьої статті 42 Закону № 1798-VІІІ дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону № 1402-VIII, або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.
		Дисциплінарне провадження включає:
		1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги;
		2) відкриття дисциплінарної справи;
		3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.
		Право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа (частина перша статті 107 Закону № 1402-VIII). Жодних обмежень щодо суб`єкта звернення з дисциплінарною скаргою Закон № 1402-VIII не містить.
		Регламентом ВРП врегульовано процедурні питання здійснення її повноважень.
		Відповідно до підпункту 2.5 Положення про автоматизовану систему розподілу справ, затвердженого рішенням ВРП від 16 листопада 2017 року № 3689/0/15-17 зі змінами (далі - Положення), дисциплінарні скарги розподіляються між членами ВРП, які входять до складу дисциплінарних палат ВРП.
		Дисциплінарні скарги, які стосуються розгляду однієї судової справи (скарги різних заявників стосовно одного й того самого судді або скарги на суддів різних судових інстанцій, що здійснювали судочинство в одній судовій справі), розподіляються члену ВРП, визначеному автоматизованою системою для перевірки першої такої скарги, перевірка якої членом ВРП не завершена.
		Зі справи убачається, що 17 серпня 2017 року до ВРП (вхідний № 5050/0/8-17) надійшла дисциплінарна скарга голови Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_9 від 16 серпня 2017 року за № 1.10/7/2017 на дії судді цього суду ОСОБА_1
		Ухвалою Першої Дисциплінарної палати ВРП від 22 грудня 2017 року 
		№ 4243/1дп/15-17 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_1 за скаргою голови Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_9 
		28 вересня 2017 року до ВРП (вхідний № 5953/0/8-17) надійшла дисциплінарна скарга працівників апарату Южноукраїнського міського суду Миколаївської області за підписами 25 осіб від 22 вересня 2017 року на дії судді цього суду ОСОБА_1
		Ухвалою Другої Дисциплінарної палати ВРП від 9 жовтня 2017 року № 3185/2дп/15-17 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_1 за скаргою працівників апарату цього ж суду.
		Ухвалою ВРП від 11 січня 2018 року № 40/0/15-18 зазначені дисциплінарні справи об`єднані в одну дисциплінарну справу, яку передано на розгляд Першої Дисциплінарної палати.
		Згідно із приписами пункту 19 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VІІІ заяви (скарги) щодо поведінки суддів місцевих та апеляційних судів, передані Вищою кваліфікаційною комісією суддів України ВРП, розглядаються дисциплінарними палатами ВРП в порядку, встановленому цим Законом.
		Згідно з пунктом 31 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону 
		№ 1402-VIII заяви (скарги) щодо поведінки суддів місцевих та апеляційних судів, отримані Вищою кваліфікаційною комісією суддів України до набрання чинності цим Законом, передаються для розгляду ВРП, якщо на день набрання чинності цим Законом Комісією не прийнято рішення про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи.
		Відтак з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України було передано до ВРП звернення голови Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_3 (суддя у відставці) від 28 квітня 2016 року (вхідний № 6563/0/20-18) та звернення голови Апеляційного суду Миколаївської області ОСОБА_2 (суддя у відставці) від 16 травня 2016 року (вхідний № 6563/1/20-18) стосовно неправомірних, як зазначено, дій судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_1 з проханням притягнути її до дисциплінарної відповідальності.
		Другою Дисциплінарною палатою ВРП не було встановлено обставин, які б слугували підставою залишення без розгляду цих скарг чи їх повернення. Ухвалою Другої Дисциплінарної палати ВРП від 20 серпня 2018 року № 2649/2дп/15-18 було відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_1 за зверненням голови цього суду ОСОБА_3 та зверненням голови Апеляційного суду Миколаївської області ОСОБА_2
		Ухвалою ВРП від 21 серпня 2018 року № 2694/0/15-18 в одну дисциплінарну справу об`єднано дисциплінарну справу стосовно судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_1 , відкриту за зверненнями голови цього суду ОСОБА_3 та голови Апеляційного суду Миколаївської області ОСОБА_2 , з об`єднаною дисциплінарною справою, відкритою за скаргами працівників апарату Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_29 , ОСОБА_30, ОСОБА_31 та інших і голови цього ж суду ОСОБА_9 , яка передана на розгляд Першої Дисциплінарної палати ВРП.
		Рішенням Першої Дисциплінарної палати від 28 вересня 2018 року № 3023/1 дп/15-18 суддю Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді внесення подання про звільнення з посади судді.
		Підставою притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності стали встановлені Першою Дисциплінарною палатою ВРП обставини, які свідчать про вчинення нею дисциплінарних проступків, передбачених статтею 106 Закону 
		№ 1402-VIII, а саме: 
		- допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу (пункт 3 частини першої цієї статті);
		- порушення правил щодо відводу (самовідводу) (підпункт «д» пункту 1 частини першої цієї статті);
		- допущення істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (підпункт «а» пункту 1 частини першої цієї статті 106).
		Не погодившись із таким рішенням дисциплінарного органу, суддя ОСОБА_1 оскаржила вказане рішення до ВРП. 
		За результатами розгляду скарги судді ВРП ухвалила рішення від 26 лютого 2019 року № 596/0/15-19, яким змінила рішення своєї Першої Дисциплінарної палати, зокрема, щодо кваліфікації дій судді: порушення судді мають ознаки дисциплінарних проступків, склад яких передбачений підпунктами «а», «д» пункту 1 частини першої статті 92 Закону № 2453-VІ у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року 
		№ 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» та пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII у чинній редакції, а саме: істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків; порушення правил щодо відводу (самовідводу); допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.
		Дисциплінарні проступки, передбачені підпунктами «а», «д» пункту 1 частини першої статті 92 Закону № 2453-VІ кореспондуються із проступками, передбаченими підпунктами «а», «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII у чинній редакції.
		ВРП вважала помилковим висновок її Першої Дисциплінарної палати про умисний характер дій судді ОСОБА_1
		Рішенням Першої Дисциплінарної палати ВРП не встановлено доказів умисності вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарних проступків під час розгляду зазначених справ.
		З огляду на встановлені під час розгляду вказаних скарг обставини та з урахуванням пояснень судді ОСОБА_1 ВРП дійшла висновку, що порушення вчинені суддею не умисно, а внаслідок грубої недбалості.
		До судді ОСОБА_1 вирішено застосувати дисциплінарне стягнення у виді подання про тимчасове, на шість місяців, відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації з питань суддівської етики та застосування норм кримінального процесуального законодавства і подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
		Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи скаргу ОСОБА_1 , в якій вона вказує на порушення її прав, гарантованих статтями 6, 8 та 10 Конвенції, враховує таке.
		Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (пункт 1 статті 6 Конвенції).
		Відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції кожен має право, зокрема, на повагу до свого приватного життя.
		У сфері професійної діяльності судді таке право позивача гарантоване, зокрема, Конституцією України зі змінами, внесеними Законом № 1401-VIIІ, а також Законом № 1402-VІІІ, який згідно з його преамбулою визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
		ЄСПЛ вказує, що поняття «приватне життя» не виключає відносини професійного або ділового характеру, оскільки саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з навколишнім світом (рішення від 16 грудня 1992 року у справі «Німіц проти Німеччини» («Niemietz v. Germany»), заява № 13710/88, § 29).
		На думку ЄСПЛ, приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, зокрема стосунків професійного або ділового характеру (рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» («С. v. Belgium»), заява № 21794/93, § 25). А обмеження, накладені на доступ до професії, визнані цим судом такими, що впливають на приватне життя (рішення від 27 липня 2004 року у справі «Сідабрас та Джяутас проти Литви» («Sidabras and Dziautas v Lithuania», заяви № 55480/00 та № 59330/00, § 47).
		За змістом пункту 2 статті 8 Конвенції органи державної влади не можуть втручатись у здійснення права на доступ до професії як складову права на повагу до приватного життя, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		ОСОБА_1 вважає, що притягнення її до дисциплінарної відповідальності у виді тимчасового (на шість місяців) відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації з питань суддівської етики та застосування норм кримінального процесуального законодавства і подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді становило втручання у приватне життя, яке не відповідало закону та було мотивовано не легітимною метою захисту прав і свобод інших осіб, а іншою метою, неприпустимою з погляду Конвенції.
		Скаржниця стверджує, що таке втручання порушило її право, гарантоване статтею 8 Конвенції.
		По-перше, на думку ОСОБА_1 , відкриттям дисциплінарного провадження за скаргою працівників апарату суду ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 та інших у кількості 25 чоловік, були порушені вимоги статті 44 Закону № 1798-VIII, оскільки вказана стаття виключає подання колективних скарг на дії судді. Крім того, звернення голів судів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не відповідали за формою частині третій статті 93 Закону № 2453- VI в редакції, яка діяла на час їх подання.
		За змістом статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади.
		Крім того, стаття 44 Закону № 1798-VІІІ не містить припису, який виключає можливість подання колективних дисциплінарних скарг. Згідно з частиною першою статті 107 Закону № 1402-VII право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Частина друга цієї статті визначає вимоги до форми та змісту дисциплінарної скарги щодо судді, та, зокрема, вказує, що скарга має бути підписана скаржником. Зазначені приписи не дають змоги дійти висновку про те, що Закон № 1798-VІІІ обмежує конституційне право на колективне письмове звернення до органу державної влади, і що дисциплінарна скарга стосовно судді не може бути подана кількома особами.
		28 вересня 2017 року до ВРП (вхідний № 5953/0/8-17) надійшла дисциплінарна скарга працівників апарату Южноукраїнського міського суду Миколаївської області за підписом 25 осіб від 22 вересня 2017 року на дії судді ОСОБА_1 9 жовтня 2017 року Друга Дисциплінарна палата ВРП постановила ухвалу № 3185/2дп/15-17, якою відкрила дисуциплінарну справу за цією скаргою. 11 січня 2018 року ВРП постановила ухвалу № 40/0/15-18, якою цю дисциплінарну справу об`єднала з дисциплінарною справою № 4242/1дп/15-17, а 21 серпня 2018 року - ухвалу № 2694/0/15-18, якою цю об`єднану дисциплінарну справу об`єднала із дисциплінарною справою № 2649/2дп/15-18 (відкрита 20 серпня 2018 року за зверненням голови Апеляційного суду Миколаївської області ОСОБА_2 (суддя у відставці) від 16 травня 2016 року та за зверненням голови Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_3 (суддя у відставці) від 28 квітня 2016 року: доручила підготовку до розгляду об`єднаної дисциплінарної справи члену Першої Дисциплінарної палати ВРП ОСОБА_44
		Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу, що відповідно до рішення ВРП (сторінка 17) обставини, зазначені у скарзі працівників апарату суду та скаргах ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , які мали місце у 2011, 2013, 2015 роках, не були покладені в основу рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП, а тому не мають значення для вирішення питання про його обґрунтованість.
		По-друге, суддя ОСОБА_1 стверджує про порушення Дисциплінарною палатою ВРП процедури: зокрема, відсутність можливості надати пояснення при відкритті дисциплінарного провадження 20 серпня 2018 року за скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також ознайомитися з матеріалами цих скарг.
		Велика Палата Верховного Суду вважає ці доводи необґрунтованими з урахуванням такого.
		Як було встановлено, 21 серпня 2018 року ВРП ухвалою № 2694/0/15-18 об`єднала в одну дисциплінарну справу справи стосовно судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_1 , відкриті за зверненнями голів цього суду ОСОБА_3 та ОСОБА_9 , працівників апарату цього ж суду ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 й інших, а також голови Апеляційного суду Миколаївської області ОСОБА_2
		Об`єднана дисциплінарна справа була передана на розгляд Першої Дисциплінарної палати ВРП. І 29 серпня 2018 року суддя ОСОБА_1 реалізувала право на ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи за скаргами голів Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_3 та ОСОБА_9 і працівників апарату цього суду, що підтверджується відміткою на поданому відповідному клопотанні (т. 7, а. с. 28-29), а також із матеріалами дисциплінарної справи за скаргою голови Апеляційного суду Миколаївської області ОСОБА_2 що підтверджується відміткою на поданому відповідному клопотанні (т. 7, а. с. 32-33).
		У листі від 15 серпня 2018 року № 28364//0/9-18, адресованому судді ОСОБА_1 повідомлено про розгляд 31 серпня 2018 року на засіданні Першої Дисциплінарної палати ВРП дисциплінарної справи щодо неї. ОСОБА_1 у вказаному листі запропоновано у разі необхідності подачі додаткових документів надіслати такі документи факсом.
		31 серпня 2018 року адвокатом Лещенком А. В. до Першої Дисциплінарної палати ВРП подано заяву про відкладення розгляду скарги та надання часу для ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи. Цього ж дня Лещенко А. В. ознайомився із матеріалами дисциплінарної справи, про що свідчить відмітка на поданій заяві (т. 7, а. с. 70).
		У листі від 17 вересня 2018 року № 32974//0/9-18, адресованому судді ОСОБА_1, повідомлено про розгляд 28 вересня 2018 року на засіданні Першої Дисциплінарної палати ВРП дисциплінарної справи щодо неї. ОСОБА_1 у вказаному листі запропоновано у разі необхідності подачі додаткових документів надіслати такі документи факсом.
		Як зазначила Перша Дисциплінарна палата ВРП, суддя ОСОБА_1 не скористалася правом та не надала пояснень щодо обставин, викладених у скаргах ОСОБА_9 та працівників апарату Южноукраїнського міського суду Миколаївської області, на запит члена ВРП.
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що невикористання ОСОБА_1 права надання пояснень не є підтвердженням порушення процедури розгляду дисциплінарної справи.
		Крім того, якщо певні недоліки провадження у дисциплінарній справі були допущені на першому етапі, вони мали бути та були виправлені на інших етапах. Так, суддя ОСОБА_1 разом із представником - адвокатом Лещенком А. В. - була присутня на засіданні Першої Дисциплінарної палати ВРП 31 серпня 2018 року, про що свідчать відповідні відмітки при ознайомленні учасників дисциплінарної справи із правами та обов`язками (т. 7, а. с. 61, 62). У рішенні Першої Дисциплінарної палати вказано, що ОСОБА_1 була присутня на засіданні та заперечувала обставини, наведені у скаргах ОСОБА_9 і працівників апарату Южноукраїнського міського суду Миколаївської області.
		Як установлено у рішенні ВРП (сторінка 15), 24 вересня 2018 року до ВРП надійшло клопотання судді ОСОБА_1 щодо ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи, на яке листом секретаріату ВРП від 8 листопада 2018 року № 36735/0/9-18 судді повідомлено про можливість такого ознайомлення у приміщенні ВРП в робочий час. 21 листопада 2018 року суддя ОСОБА_1 реалізувала право на ознайомлення із матеріалами дисциплінарної справи.
		У рішенні ВРП від 26 лютого 2019 року зазначено, що на її засіданні були присутні суддя ОСОБА_1, її представники - адвокати Лещенко А. В. і Миньо М. М., - які підтримали доводи скарг на рішення її Першої Дисциплінарної палати.
		З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані доводи судді ОСОБА_1 про порушення процедури, визначеної статтею 42 Закону № 1798-VIII.
		Як зазначила ВРП, твердження ОСОБА_1 про те, що Перша Дисциплінарна палата ВРП допустила порушення норм законодавства під час відкриття дисциплінарного провадження у справі, не знайшли підтвердження. Доводи ОСОБА_1 в цій частині скарги не впливають на результати розгляду дисциплінарної справи.
		По-третє, суддя ОСОБА_1 вважає необґрунтованим встановлення в її діях порушення вимог статті 81 КПК щодо вирішення питання самовідводу.
		ВРП у рішенні вказала, що суддя ОСОБА_1 внаслідок недбалості порушила правила самовідводу у справі № 486/374/16-к, оскільки поза порядком, визначеним частиною першою статті 81 КПК, скеровувала заяви про свій самовідвід до апарату суду для здійснення повторного автоматизованого розподілу.
		ВРП встановлено, що кримінальне провадження № 486/374/16-к (провадження 
		№ 1-кп/486/48/2016) за обвинуваченням ОСОБА_21 за частиною другою статті 15, частиною першою статті 115 КК 29 березня 2016 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано на розгляд колегії суддів у складі: ОСОБА_1 (головуюча суддя), ОСОБА_3, ОСОБА_35
		4, 5, 6 квітня 2016 року суддя ОСОБА_1 подавала заяви про самовідвід у справі № 486/374/16-к. Заяви про самовідвід мотивовані, зокрема, тим, що при вирішенні заявленого ОСОБА_1 відводу та заявленого нею собі самовідводу судді ОСОБА_3 та ОСОБА_35, які входили до колегії суддів у кримінальній справі № 1-3/2011, задовольнили відвід і відмовили в самовідводі, одночасно вирішивши питання про звільнення з-під варти підсудних у порушення вимог КПК 1960 року. Такі дії суддів змусили ОСОБА_1 , за її твердженнями, писати двічі окрему думку у вказаній справі. При розгляді кримінальної справи № 1-3/2011 судді, які увійшли до колегії, за словами ОСОБА_1 , на неї тиснули, принижували, ображали, змусили зачитати заяву про самовідвід в судовому засіданні. Хоча викладені факти мали місце у 2011 році, але, на думку ОСОБА_1 , мислення цих суддів та їх ставлення до вимог закону не змінилося, що підтверджується подіями, які мали місце на зборах суддів 1 квітня 2016 року. З огляду на викладене суддя ОСОБА_1 зазначила, що вона не бажала відправляти правосуддя під тиском та у супроводі принижень суддів ОСОБА_35 та ОСОБА_3
		Заяви про самовідвід судді ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 486/374/16-к повернуто листами голови Южноукраїнського міського суду Миколаївської області суду ОСОБА_3 від 5 та 6 квітня 2016 року.
		7 квітня 2016 року суддею ОСОБА_1 постановлено ухвалу про направлення справи № 486/374/16-к до Апеляційного суду Миколаївської області для прийняття рішення щодо визначення та направлення до іншого суду, керуючись такими мотивами. З огляду на розумні строки розгляду кримінального провадження, поведінку адміністрації суду, керівника апарату суду та з урахуванням кількості суддів, які працюють на час розгляду заяви про самовідвід, вирогідним є, те, що ця заява може в подальшому розглядатися лише суддею ОСОБА_46, яка тривалий час зловживає спиртними напоями, тому головуюча-суддя як громадянка України та як суддя не бажає та не довіряє розгляд своєї заяви про самовідвід у кримінальному провадженні № 486/374/16-к (провадження №1-кп/486/48/2016) такій судді.
		Суддя ОСОБА_1 заперечує у скарзі обґрунтованість рішення ВРП щодо встановлення в її діях порушення порядку вирішення питання самовідводу відсутністю «якості закону» через те, що КПК не врегульовано процедуру самовідводу судді та різною судовою практикою.
		Велика Палата Верховного Суду вважає такі доводи необґрунтованими та звертає увагу на те, що відвід судді - є процесуальним інститутом, спрямованим на усунення слідчого судді, судді або присяжного від участі у кримінальному провадженні за умови існування обставин, що виключають їх участь. Такі обставини визначені у статті 75 КПК і за їх наявності суддя зобов`язаний заявити самовідвід (частина перша статті 80 КПК), а якщо такі обставини відомі особам, які беруть участь у кримінальному провадженні, то вони заявляють відвід судді (частина друга статті 80 КПК). Отже, законодавець, керуючись критерієм суб`єкта подання відповідної заяви про відвід розмежовує поняття самовідвід та відвід. При цьому зміст параграфу 6 «Відводи» Глави 3 «Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження» КПК послідовно викладений, визначаючи підстави відводу (самовідводу), суб`єктів подання відводу (самовідводу). Стаття 81 КПК вказує на порядок вирішення питання про відвід судді, який відрізняється залежно від складу суду, який розглядає справу. У разі заявлення відводу слідчому судді або судді, який здійснює судове провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу (частина перша статті 81). У разі заявлення відводу одному, кільком або всім суддям, які здійснюють судове провадження колегіально, його розглядає цей же склад суду (частина друга статті 81 КПК). Під заявленням відводу потрібно розуміти подання суддею заяви про самовідвід або подання особами, які беруть участь у кримінальному провадженні заяви про відвід. 
		Отож, у кримінальному провадженні, яке розглядається колегією суддів, відвід (самовідвід) судді розглядається і вирішується тим же складом суду колегіально. 
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з статтею 23 Закону № 1402-VIII суддя місцевого суду здійснює судочинство в порядку, встановленому процесуальним законом, а також інші повноваження, визначені законом.
		Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи. Суддя не повинен зловживати правом на самовідвід. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у разі неможливості ухвалення ним об`єктивного рішення у справі (стаття 15 Кодексу суддівської етики).
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що ОСОБА_1 , яка має достатній досвід роботи на посаді судді під час вирішення питання про самовідвід повинна була керуватися процесуальним законом, який достатньо зрозуміло з урахуванням комплексного аналізу норм КПК визначає порядок вирішення цього питання. Тому суд відхиляє як необґрунтований довід ОСОБА_1 щодо різного тлумачення положень статті 81 КПК, оскільки суддя при здійсненні правосуддя керується нормами Конституції України, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що обставини, які виключають участь судді у кримінальному провадженні, повинні стосуватися саме її, а не правових явищ чи інших суддів. Крім того, суддя ОСОБА_1 мала б урахувати, що стаття 34 КПК не містить такої підстави для передачі кримінального провадження на розгляд іншого суду як самовідвід судді.
		Щодо дій судді ОСОБА_1 про скерування заяви про самовідвід на адресу апарату суду для повторного автоматизованого розподілу кримінального провадження № 486/374/16-к, то Велика Палата Верховного Суду враховує таке. 
		Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Суддя розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону. На розподіл судових справ між суддями не може впливати бажання судді чи будь-яких інших осіб (стаття 8 Кодексу суддівської етики).
		Визначення судді (запасного судді, слідчого судді) або колегії суддів для конкретного судового провадження здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних матеріалів, скарги, клопотання, заяви чи іншого процесуального документа за принципом вірогідності, який враховує кількість проваджень, що знаходяться на розгляді у суддів, заборону брати участь у перевірці вироків та ухвал для судді, який брав участь в ухваленні вироку або ухвали, про перевірку яких порушується питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну їх повноважень. Після визначення судді (запасного судді, слідчого судді) або колегії суддів для конкретного судового провадження не допускається внесення змін до реєстраційних даних щодо цього провадження, а також видалення цих даних з автоматизованої системи документообігу суду, крім випадків, установлених законом (частина третя статті 35 КПК).
		Відповідно до абзацу п`ятого підпункту 2.3.25 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду у разі задоволення відводу або самовідводу заміна судді здійснюється автоматизованою системою на підставі рішення про відвід (самовідвід) у порядку, зазначеному в підпункті 2.3.23 пункту 2.3 цього Положення. 
		З огляду на зазначені норми суддя ОСОБА_1 повинна була знати про те, що повторний автоматизований розподіл справи не може бути здійснений без розгляду у встановленому порядку заяви про самовідвід судді та її задоволення. Тому дії судді щодо скерування заяв про самовідвід апарату суду без вирішення цього питання відповідно до порядку, визначеного статтею 81 КПК, не відповідають нормам чинного законодавства.
		Аналогічного висновку дійшла робоча група, створена на підставі рішення Ради суддів України від 18 травня 2017 року № 27 щодо перевірки організації діяльності Южноукраїнського міськрайонного суду Миколаївської області.
		У кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_22 та ОСОБА_23 ВРП у рішенні (сторінка 11) встановила у діях ОСОБА_1 порушення вимог статтей 31, 81, 314, 315 КПК, які передбачають випадки розгляду кримінального провадження колегією суддів, регламентують порядок вирішення питання про самовідвід судді, встановлюють строки призначення підготовчого засідання, визначають перелік питань, пов`язаних із підготовкою до судового розгляду. Вищеказані дії ОСОБА_1 виходять за межі повноважень судді під час розгляду справи, а тому містять склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.
		Отже, наведені у скарзі доводи ОСОБА_1 щодо вирішення проблем із розглядом її заяв про самовідводи є спробою власного тлумачення на свою користь норм процесуального законодавства, які чітко визначають порядок та процедуру вирішення питання про відвід (самовідвід) судді у кримінальному провадженні.
		Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що суддя ОСОБА_1 вчинила проступки, передбачені підпунктами «а», «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, що згідно з чинним законодавством встановила ВРП.
		По-четверте, ОСОБА_1 у скарзі вказує, що ВРП у порушення норм чинного законодавства здійснила перевірку законності та обґрунтованості рішення судді, а також скаржиться на те, що «ВРП повинна була звернути увагу на спосіб отримання матеріалів, які не могли бути визнані доказами».
		Декларацією щодо принципів незалежності судової влади, прийнятою 14 жовтня 2015 року Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія), закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.
		Орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не уповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов`язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності.
		Дослідивши наявні у справі докази, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРП у рішенні в межах її повноважень здійснила перевірку дій судді при здійсненні правосуддя, надала правову оцінку діям судді ОСОБА_1 під час розгляду судових справ як орган, який здійснює дисциплінарне провадження щодо судді відповідно до законів № 1402-VIII та № 1798-VIII, а також не втручалася в суть постановлених судових рішень та інших процесуальних документів. 
		Відповідно до частини другої статті 109 Закону № 1402-VIIIпід час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
		ВРП зобов`язана діяти в порядку, визначеному законодавством, зокрема, врахувати будь-які обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. А, як убачається з матеріалів дисциплінарного провадження, в засіданні ВРП скаржник ОСОБА_9 пояснив, що звукозаписи судових засідань за участю судді ОСОБА_1 були отримані учасниками відповідних проваджень у встановлений законодавством спосіб. Тому відсутні підстави вважати, що такі звукозаписи не могли бути доказами у дисциплінарній справі.
		Більше того, ОСОБА_1 визнає (зокрема під час судового засідання 15 травня 2017 року у справі № 486/223/17), що мала мету зафіксувати її скарги на проблеми у відносинах з колегами саме на звукозаписах під час судових засідань. Відтак дослідження таких матеріалів за змістом частини другої статті 109 Закону № 1402-VIII відповідає інтересам судді ОСОБА_1
		На час прийняття Рішення ВРП 26 лютого 2019 року склад цього органу був сформований таким чином, що повністю відповідало вимогам законодавства.
		На засіданні ВРП, яке відбулося 26 лютого 2019 року, були присутні 13 членів ВРП, «за» прийняття оскаржуваного рішення проголосувало 13 її членів, «проти» - 0, «не голосувало» - 0.
		Листами від 14 лютого 2019 року ОСОБА_1 , її адвокати та скаржники були повідомлені про засідання ВРП, призначене на 26 лютого 2019 року. Крім цього? інформацію про засідання ВРП було розміщено на її офіційному вебсайті. Суддя, її адвокати та скаржники були присутні під час розгляду скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП.
		Оскаржуване рішення підписано всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні.
		Мотиви та підстави прийняття саме такого рішення ВРП повністю наведені в його тексті.
		Отже, з огляду на викладене відсутні підстави вважати, що втручання у право ОСОБА_1 на повагу до приватного життя не відбулося відповідно до закону, і що було порушене її право на справедливий розгляд дисциплінарної справи компетентним органом.
		Суддя ОСОБА_1 зазначає, що застосовані до неї заходи дисциплінарної відповідальності не переслідували легітимну мету.
		Перелік легітимних цілей обмеження права на повагу до приватного життя, визначає пункт 2 статті 8 Конвенції. Такими цілями можуть бути інтереси національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, запобігання заворушенням чи злочинам, захисту здоров`я чи моралі або захист прав і свобод інших осіб.
		Відповідно до преамбули до Кодексу суддівської етики судді України вважають, що зобов`язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв`язку з чим добровільно беруть на себе більш істотні обмеження, пов`язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці. Метою таких обмежень і самообмежень визначено зміцнення та підтримка довіри до судової системи України.
		Відповідно до статей 1, 3 цього Кодексу суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду; суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.
		Статтями 8, 9 зазначеного Кодексу передбачено, що суддя повинен здійснювати судочинство в межах та порядку, визначених процесуальним законом, і виявляти при цьому тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб; суддя під час здійснення правосуддя не повинен допускати проявів неповаги до людини за ознаками раси, статі, національності, релігії, політичних поглядів, соціально-економічного становища, фізичних вад тощо та дозволяти цього іншим.
		Суддя згідно зі статтею 10 Кодексу суддівської етики повинен виконувати свої обов`язки безсторонньо і неупереджено та утримуватися від поведінки, будь-яких дій або висловлювань, що можуть призвести до виникнення сумнівів у рівності професійних суддів, народних засідателів та присяжних при здійсненні правосуддя.
		Вказані приписи поряд з приписами законів України застосувала у дисциплінарній справі ОСОБА_1 Перша Дисциплінарна палата ВРП. З огляду на їх зміст можна дійти висновку, що обмеження права на приватне життя ОСОБА_1 у дисциплінарній справі було встановлене з метою захисту прав і свобод інших осіб, зокрема членів колективу суду, а також учасників справ, які перебували у провадженні цієї судді. Відтак це обмеження переслідувало легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції.
		У скарзі ОСОБА_1 вказує, що втручання у право на приватне життя, передбачене статтею 8 Конвенції, було непропорційним: дисциплінарне провадження тривало занадто довго; дії ВРП були непослідовними (за аналогічних фактичних обставин до інших суддів застосовували догани; ВРП спершу застосовувала закон № 2453-VI, а потім застосувала закон № 1402-VIII); ВРП не врахувала сумлінну працю судді ОСОБА_1 в суді протягом майже 20 років, постійну участь у підвищенні кваліфікації, проведенні лекцій у Національній школі суддів України, відсутність дисциплінарних стягнень упродовж майже 20 років перебування на посаді судді.
		Відповідно до частини п`ятої статті 50 Закону № 1798-VІІІ вид дисциплінарного стягнення визначається на основі принципу пропорційності, зокрема, враховуються характер дисциплінарного проступку судді, його наслідки, дані, що характеризують особу судді, ступінь його вини, наявність непогашених дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
		Доводи ОСОБА_1 про непослідовність дій ВРП при оцінці фактичних обставин та застосуванні дисциплінарних стягнень у подібних справах Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими з огляду на відсутність у практиці ВРП аналогічних ситуацій до ситуації судді ОСОБА_1
		Велика Палата Верховного Суду враховує значний час перебування ОСОБА_1 на посаді судді та вжиття нею заходів щодо підвищення кваліфікації, однак зауважує, що набуті суддею навики та знання створюють, окрім професійного імені, тягар відповідальності за вчинки та за коректність висловлювань, зокрема при здійсненні правосуддя.
		Відповідно до пункту 4 частини десятої статті 51 Закону № 1798-VІІІ за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП має право змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення.
		Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що, враховуючи дані, які характеризують суддю, відсутність дисциплінарних стягнень, зважаючи на характер дисциплінарних проступків, їх наслідки, ВРП дійшла обґрунтованого висновку про необхідність зміни рішення її Першої Дисциплінарної палати, зокрема оцінила непропорційність заходу дисциплінарного стягнення у виді внесення подання про звільнення з посади судді, визначеного у рішенні Першої Дисциплінарної палати від 28 вересня 2018 року № 3023/1дп/15-18. ВРП переоцінила висновки її Першої Дисциплінарної палати, зокрема щодо форми вини ОСОБА_1 , та притягнула останню до дисциплінарної відповідальності із застосуванням дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 109 Закону № 1402-VIII, а саме подання про тимчасове (на шість місяців) відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації з питань суддівської етики та застосування норм кримінального процесуального законодавства і подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
		Частиною першої статті 109 Закону № 1402-VIII передбачено заходи дисциплінарного стягнення, що можуть застосовуватись до судді. Велика Палата Верховного Суду вважає, що обраний ВРП судді ОСОБА_38  І. захід дисциплінарної відповідальності є достатньо суворим. Однак, з огляду на встановлені недопустимі порушення ОСОБА_1 норм процесуального права, зокрема у сфері кримінального судочинства, а також правил суддівської етики Велика Палата Верховного Суду не вважає застосований ВРП захід непропорційним меті його вжиття до ОСОБА_1 .
		За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ВРП, ухвалюючи оскаржуване рішення, діяла у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом № 1798-VІІІ, з дотриманням принципу пропорційності у визначенні дисциплінарного стягнення, і таке рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких ВРП дійшла правильного висновку про необхідність застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового, строком на шість місяців, відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням її до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації з питань суддівської етики та застосування норм кримінального процесуального законодавства та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді, що є пропорційним вчиненому нею дисциплінарному проступку.
		Щодо зазначеного суддею ОСОБА_1 порушення її свободи вираження поглядів, гарантованої статтею 10 Конвенції, Велика Палата Верховного Суду враховує таке.
		ВРП в оскаржуваному рішенні зазначає, що суддею ОСОБА_1 у судових засіданнях допущено поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя. Зокрема, 10 квітня 2017 року у справі № 486/245/17 суддя допустила зневажливе ставлення до сторони обвинувачення - прокурорів ОСОБА_4 та ОСОБА_21; 15 травня 2017 року у справі № 486/1056/16-ц суддя коментувала зміст позовної заяви та оцінювала докази, якими ця заява обґрунтована, щоб змусити позивача залучити адвоката, який підготує уточнену позовну заяву; 15 травня 2017 року у справі № 486/223/17 суддя висловила у судовому засіданні свою думку щодо інших суддів та працівників суду з метою зафіксувати таке своє ставлення на звукозаписувальному обладнанні та задля демонстрації цього ставлення сторонам у справі; 4 травня 2017 року у справі № 486/1138/16-а суддя допустила висловлювання з наміром продемонструвати негативне ставлення та надати оцінку діям інших суддів у суді через начебто тиск, який на неї здійснюється; 4 травня 2017 року у справі № 486/237/17 суддя, користуючись правами головуючого в судовому засіданні, висловлювала негативне ставлення до іншого слідчого судді.
		Перша Дисциплінарна палата ВРП, з якою погодилася ВРП, вказали, що ОСОБА_1 під час здійснення правосуддя у справах № 486/245/17, № 486/1056/16-ц, № 486/223/17, № 486/1138/16-а, № 486/237/17 діяла з порушенням вимог щодо етичної поведінки судді, визначених Кодексом суддівської етики, а також із порушенням норм процесуального законодавства щодо ведення судових засідань. Вказані дії порушують стандарти поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, та становлять склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону 1402-VIII (аналогічна норма була визначена пунктом 3 частини першої статті 92 Закону № 2453-VI).
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 92 Закону № 2453-VI суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя, у тому числі прояв неповаги під час здійснення судочинства до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.
		Пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII установлено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстави умисного допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояву неповаги до інших суддів.
		Суддя ОСОБА_1 вказує, що, висловлюючись на адресу голови Южноукраїнського міського суду Миколаївської області, вона захищала себе від тиску з його боку.
		Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина шоста статті 55 Конституції України).
		Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частини перша та третя статті 34 Конституції України).
		Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів (пункт 1 статті 10 Конвенції). Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб і для підтримання авторитету та безсторонності суду (пункт 2 статті 10 Конвенції).
		Суддя під час здійснення правосуддя не повинен допускати проявів неповаги до людини за ознаками раси, статі, національності, релігії, політичних поглядів, соціально-економічного становища, фізичних вад тощо та дозволяти цього іншим (стаття 9 Кодексу суддівської етики).
		Відповідно до статті 10 цього Кодексу суддя повинен виконувати обов`язки судді безсторонньо і неупереджено та утримуватися від поведінки, будь-яких дій або висловлювань, що можуть призвести до виникнення сумнівів у рівності професійних суддів під час здійснення правосуддя.
		Отже, безсумнівно, суддя має право на свободу вираження поглядів, зокрема і для захисту його прав і свобод від порушень і протиправних посягань. Однак в силу правового статусу здійснення цього права відповідно до частини третьої статті 34 Конституції України, пункту 2 статті 10 Конвенції може бути обмежене, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб і для підтримання авторитету та безсторонності суду.
		Дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід`ємною частиною діяльності суддів (четвертий показник Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та соціальної ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23).
		Судді, як і будь-якому громадянину, гарантується право вільного вираження думок, однак у процесі реалізації цього права суддя завжди турбується про підтримку високого статусу посади судді і не допускає дій, що несумісні з неупередженістю і незалежністю судових органів (пункт 4.6 Бангалорських принципів поведінки суддів).
		Відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII суддя зобов`язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.
		Суддя має докладати всіх зусиль для того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною (стаття 3 Кодексу суддівської етики).
		У § 3, 6 Висновків першої експертної комісії Міжнародної асоціації суддів «Правила етичної поведінки суддів, їх застосування та дотримання» 2004 року зазначається, що професійні стандарти відображають ту модель поведінки, до якої судді мають прагнути, та підкреслюється про необхідність розмежовувати поняття порушення професійних стандартів та дисциплінарні проступки.
		У кожній країні закон або базові правові положення, які застосовуються до суддів, повинні визначати в якнайточнішому формулюванні ті порушення, які можуть призвести до застосування дисциплінарних санкцій (пункти 60-61 Висновку № 3 КРЄС від 19 листопада 2002 року про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості).
		Статтею 4 Кодексу суддівської етики передбачено, що порушення правил етичної поведінки, встановлених цим Кодексом, не можуть самі по собі застосовуватися як підстави для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності та визначати ступінь їх вини.
		Тобто встановлення в діях судді ознак порушення правил суддівської етики, передбачених Кодексом суддівської етики, недостатньо для притягнення його до дисциплінарної відповідальності (див. висновок Великої Палата Верховного Суду в постанові від 17 січня 2019 року в справі № 11-1010сап18).
		Необхідною умовою є те, щоб у діях (бездіяльності) судді було встановлено порушення вимог тих чи інших законів, а норми Кодексу суддівської етики у такому випадку є допоміжним інструментом для обґрунтування підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (Коментар до Кодексу суддівської етики, затверджений рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1).
		Крім того, як згідно з приписами Закону № 2453-VI, так і відповідно до Закону 
		№ 1402-VIII, обов`язковим наслідком допущення суддею неетичної поведінки, за яку його можна притягнути до дисциплінарної відповідальності, є те, що така поведінка має підривати авторитет правосуддя.
		У рішенні від 26 лютого 2009 року у справі «Кудєшкіна проти Росії» (Kudeshkina v. Russian Federation, заява № 29492/05) ЄСПЛ вказав, що питання, які стосуються функціонування системи правосуддя, є питаннями, що викликають інтерес громадськості, обговорення яких вимагає захисту з боку статті 10 Конвенції. Однак ЄСПЛ неодноразово підкреслював особливу роль судової системи в суспільстві, яка, будучи гарантом справедливості і основоположною цінністю в державі, керованому законом, повинна користуватися довірою суспільства для успішного виконання своїх функцій (пункт 86).
		ЄСПЛ вважає обов`язковим для службовців, які працюють в судовій сфері, щоб вони демонстрували стриманість при здійсненні своєї свободи вираження поглядів в усіх випадках, де авторитет і неупередженість правосуддя можуть бути поставлені під сумнів (рішення у справі «Вілле проти Ліхтенштейну» від 28 жовтня 1999 року, заява № 28396/95, пункт 64).
		Питання функціонування системи правосуддя є питаннями, які викликають інтерес громадськості. Тому особи, які працюють в судовій сфері, передусім судді, з належною обачністю та стриманістю повинні реалізовувати їхнє право на свободу вираження поглядів у всіх випадках, в яких авторитет і неупередженість правосуддя можуть бути поставлені під сумнів. Неприйнятними та такими, що підривають авторитет правосуддя, є, зокрема, лайливі або образливі висловлювання суддів стосовно їх колег чи системи правосуддя як такої (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 11-1010сап18 і від 12 лютого 2019 року у справі №800/295/17).
		Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що з огляду, зокрема, на приписи статтей 8-10 Кодексу суддівської етики, під час судових засідань суддя не може, зокрема, коментувати поведінку його колег по роботі, оцінювати їхні дії.
		Встановлення того, чи мало місце у висловлюваннях судді порушення етичних правил, і чи завдало воно шкоди авторитету судді або авторитету правосуддя, є оціночним і має враховувати конкретні обставини ситуації та суспільний контекст.
		ЄСПЛ звертає увагу на особливу роль судової системи в суспільстві, яка, будучи гарантом справедливості і основоположною цінністю в державі, керованому законом, повинна користуватися довірою суспільства для успішного виконання своїх функцій. Тому може виникати необхідність захистити цю довіру від руйнівних і, по суті, необґрунтованих нападів, особливо з огляду на ті обставини, що судді, які стали об`єктом критики, пов`язані боргом обачності, який змушує їх утримуватися від відповіді (§ 53 рішення ЄСПЛ у справі «Кудєшкіна проти Росії»).
		З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає, що під час судових засідань 10 квітня 2017 року у справі № 486/245/17, 4 травня 2017 року у справі № 486/1138/16-а та у справі № 486/237/17, 15 травня 2017 року у справі № 486/223/17, 15 травня 2017 року у справі № 486/1056/16-ц наведені вище висловлювання судді ОСОБА_1 , які не стосувалися цих судових проваджень, були неприйнятними під час розгляду справ, не відповідали положенням пункту 2 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII та статтей 8-10 Кодексу суддівської етики.
		Доводи ОСОБА_1 про те, що її висловлювання чули лише учасники справ, які на поведінку судді не скаржилися, Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними, оскільки, допускаючи такі висловлювання, суддя порушувала порядок розгляду справ, визначений процесуальним законом для відповідного провадження. А крім того, заборона проявів неповаги до людини за будь-якими ознаками, зокрема за ознаками процесуального статусу, посади, є абсолютною, тобто не передбачає винятків як щодо адресатів відповідних висловлювань, так і щодо аудиторії, перед якою їх поширюють.
		Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами ВРП про те, що вияв під час розгляду справ негативного ставлення до учасників судового процесу, інших суддів у сукупності з порушенням вимог відповідного процесуального закону становить дисциплінарне правопорушення, визначене пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, що тягне за собою дисциплінарну відповідальність для захисту репутації чи прав інших осіб і для підтримання авторитету та безсторонності суду.
		На відміну від справи № 11-1010сап18, в якій Велика Палата Верховного Суду встановила відсутність складу дисциплінарного проступку в діях судді, оскільки вчинене нею порушення правил суддівської етики в контексті конкретної ситуації не підривало авторитет правосуддя та не тягнуло дисциплінарну відповідальність, у діях судді ОСОБА_1 ВРП правильно встановила як порушення правил суддівської етики, так і вимог процесуального закону.
		З огляду на це, а також на викладені вище висновки щодо дотримання процедури притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності Велика Палата Верховного Суду вважає, що втручання у свободу вираження поглядів цієї судді відповідало закону та переслідувало легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 10 Конвенції.
		ОСОБА_1 вважає, що втручання в її свободу вираження поглядів не було пропорційним з огляду на висновки ЄСПЛ у рішенні в справі «Кудєшкіна проти Росії». Однак Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у вказаній справі ОСОБА_39 висловлювала власні погляди під час інтерв`ю засобам масової інформації, не здійснюючи правосуддя та призупинивши у встановленому порядку виконання суддівських повноважень на час участі у передвиборчій кампанії. Натомість ОСОБА_1 , саме здійснюючи повноваження судді, висловлювала власні погляди, не пов`язані з виконанням обов`язку з розгляду та вирішення справ, під час такого розгляду.
		Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи пропорційність заходу дисциплінарної відповідальності, застосованого до ОСОБА_1 , вважає, що, переоцінивши деякі висновки її Першої Дисциплінарної палати та змінивши дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді на більш м`яке - тимчасове (на шість місяців) відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації з питань суддівської етики та застосування норм кримінального процесуального законодавства і подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді, - ВРП дотримала баланс між необхідністю захисту репутації інших осіб, а також авторитету та безсторонності суду, з одного боку, та реалізацією суддею ОСОБА_1 свободи вираження поглядів - з іншого..
		Відтак, на думку Великої Палати Верховного Суду, за обставин цієї справи скарги ОСОБА_1 на порушення статті 10 Конвенції є необґрунтованими.
		Оцінивши в сукупності отримані докази, зваживши на всі аргументи та доводи сторін, Велика Палата Верховного Суду встановила, що оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких ВРП дійшла висновку про необхідність притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення. ВРП діяла виключно в межах повноважень та на підставі закону. Рішення ВРП від 26 лютого 2019 року № 596/0/15-19 прийнято відповідно до вимог статті 52 Закону № 1798-VIII. Підстав для його скасування немає.
		Керуючись статтями 22, 266, 341, 342, 344, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 26 лютого  2019 року № 596/0/15-19 «Про зміну рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 28 вересня 2018 року № 3023/1дп/15-18 про притягнення судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» залишити без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя від 26 лютого 2019 року № 596/0/15-19 - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий   В. С. Князєв Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко     Судді:                                     Т. О. АнцуповаО. Р. Кібенко  С. В. БакулінаН. П. Лященко  В. В. БританчукВ. В. Пророк  Ю. Л. ВласовЛ. І. Рогач  М. І. ГрицівО. С. Ткачук  Д. А. ГудимаВ. Ю. Уркевич  Ж. М. Єленіна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...