Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 814/726/16 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; грошового обігу та розрахунків, з них; за участю органів доходів і зборів.
Надіслано для оприлюднення: 17.10.2019. Зареєстровано: 18.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.10.2019.
Дата набрання законної сили: 08.10.2019
Номер судового провадження: К/9901/26964/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		08 жовтня 2019 року 
		Київ
		справа №814/726/16
		касаційне провадження №К/9901/26964/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Шипуліної Т.М.,
		суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
		розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.06.2016 (суддя Марич Є.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2016 (головуючий суддя - Зуєва Л.Є., судді: Шевчук О.А., Федусик А.Г.) у справі №814/726/16 за позовом Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Каро» до Головного управління ДФС у Миколаївській області про зобов`язання вчинити певні дії,
		В С Т А Н О В И В:
		Приватне підприємство «Виробничо-комерційна фірма «Каро» у квітні 2016 року звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області про зобов`язання скласти та надати акт або довідку про результати проведення документальної планової виїзної перевірки позивача.
		Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 07.06.2016 позовні вимоги задовольнив. 
		Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21.09.2016 постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.06.2016 залишив без змін.
		Головне управління ДФС у Миколаївській області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.06.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2016, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
		В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 85.9 статті 85 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 45 Господарського кодексу України, статті 115 Господарський процесуальний кодекс України, статей 128, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій).
		Зокрема, зазначає, що питання складення довідки або ж акта за наслідками проведення перевірки належить до дискреційної компетенції податкового органу. 
		Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.
		Головним управлінням ДФС у Миколаївській області видано наказ від 04.03.2016 №  129 щодо призначення проведення з 15.03.2016 документальної планової виїзної перевірки Приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 31.12.2015. Установлено строк такої перевірки тривалістю у 10 робочих днів.
		Співробітниками Головного управління ДФС у Миколаївській області 15.03.2016 на підставі вказаного наказу від 04.03.2016 № 129 розпочато проведення такого контрольного заходу.
		Приватне підприємство ВКП «Каро» надавало податковому органу документи для проведення перевірки, про що складено описи та акти приймання-передачі від 16.03.2016, 17.03.2016, 18.03.2016, 21.03.2016 - 24.03.2016.
		Такі документи повернуто позивачу після опрацювання.
		Головним управлінням ДФС у Миколаївській області видано наказ від 25.03.2016 №  182, згідно з яким перенесено термін проведення документальної планової виїзної перевірки Приватного підприємства «ВКП «Каро» з 28.03.2016 до дати усунення причин, які призвели до неможливості її проведення.
		В обґрунтування підстав для перенесення терміну проведення перевірки відповідач посилався на те, що оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансову та статистичну звітність передано Приватним підприємством «ВКП «Каро» до Господарського суду Миколаївської області на виконання ухвали цього суду від 02.03.2016 у справі № 915/1729/15.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що посадовими особами Головного управління ДФС у Миколаївській області  було проведено документальну виїзну перевірку, в межах якої досліджено ряд наданих позивачем бухгалтерських документів, які лише після опрацювання відповідачем були направлені до Господарського суду Миколаївської області.
		Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
		Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати.
		Таким чином, Податковим кодексом України встановлено повноваження контролюючого органу оформити встановлені за наслідками перевірки результати у вигляді акта (у разі виявлення порушень) або довідки (у випадку невстановлення допущення порушень). 
		Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
		Враховуючи викладене, повноваження податкового органу щодо фіксації результатів проведення перевірки має дискреційний характер та залежить від вістановлення/невстановлення за наслідками такого контрольного заходу факту вчинення порушень.
		У справі, що розглядається, позивачем заявлено позов про зобов`язання Головного управління ДФС у Миколаївській області скласти та надати акт або довідку про результати проведення документальної планової виїзної перевірки Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Каро». Тобто, фактично вимоги зводяться до зобов`язання відповідача оформити результати проведеного контрольного заходу, що є дискреційним повноваженням контролюючого органу, у здійснення якого суд не може втрутитись.
		Крім того, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що акт або довідка, складені за наслідками перевірки, не можна розглядати як рішення суб`єкта владних повноважень, що породжує для платника податків певні правові наслідки, регулює ті чи інші відносини і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.
		Враховуючи викладене, складення акту чи довідки за результатами перевірки є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов`язків із збирання доказової інформації щодо наявності чи відсутності порушення вимог законодавства, яке саме собою не створює для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав і не породжує для нього обов`язкових юридичних наслідків. 
		Своєю чергою, оцінка висновків акту перевірки надається уповноваженими законом органами влади при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту.
		Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України  (в редакції, чинній на момент звернення з позовом) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України  (в редакції, чинній на момент звернення з позовом) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
		Згідно з частиною третьою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України  (в редакції, чинній на момент звернення з позовом) звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі  Конституції України  гарантується.
		Наведені положення процесуального закону кореспондуються з вимогами частини першої статті 2, частини першої статті 5, частини третьої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи судом касаційної інстанції).
		Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для реалізації таких прав, свобод.
		Таким чином, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Проте, ці рішення, дії або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.
		Оскільки наслідком розв`язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб`єктивного права позивача, а задоволення вимоги про зобов`язання податкового органу скласти і направити акт чи довідку щодо перевірки, не буде мати своїм правовим результатом захист прав позивача, суд касаційної інстанції вважає, що такі вимоги підлягають залишенню без задоволення.
		За таких обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про необхідність зобов`язання податкового органу скласти та надати акт або довідку про результати проведення документальної планової виїзної перевірки позивача не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
		Керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 № 3262 IV, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень, судом касаційної інстанції встановлено, що позивачем реалізовано право на судовий захист щодо відновлення порушеного права наслідками продовження терміну проведення перевірки, призначеної наказом від 25.03.2016 №182, шляхом звернення до суду з позовом про визнання протиправними та скасування такого наказу.
		Так, постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.11.2016 у справі №814/1816/16 позовні вимоги про скасування наказу задоволено. 
		Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2017 скасовано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.11.2016 та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
		Постановою Верховного Суду від 25.04.2018 (К/99901/38112/18) постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2017 скасовано, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.11.2016 залишено в силі.
		Таким чином, сатисфакція порушеного права позивача наслідками продовження перевірки, призначеної наказом Головного управління ДФС у Миколаївській області від 25.03.2016 №182, забезпечена в судовому порядку.
		Відповідно до частин першої, третьої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		За таких обставин, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового - про залишення позовних вимог без задоволення. 
		Керуючись статтями 341, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області задовольнити.
		Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.06.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2016 у справі №814/726/16 скасувати.
		Ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		Судді Верховного Суду:                                                                             Т.М. Шипуліна
		                                                                                                   Л.І. Бившева
		                                                                                                                 В.В. Хохуляк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...