Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 903/475/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші позадоговірні немайнові спори; Спонукання виконати певні дії, що не випливають з договірних зобов’язань.
Надіслано для оприлюднення: 21.10.2019. Зареєстровано: 21.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 22.10.2019.
Дата набрання законної сили: 11.11.2019
Номер судового провадження: 8/903/475/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
		E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua   Код ЄДРПОУ 03499885
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		 16 жовтня 2019 р.                       Справа № 903/475/19
		за позовом Першого заступника керівника Луцької місцевої прокуратури, м. Луцьк
		до відповідача 1: Торчинської селищної ради, смт. Торчин, Луцький район
		відповідача 2: Фізичної особи-підприємця Остапчука Олега Анатолійовича, смт. Торчин, Луцький район
		про визнання недійсним рішення Торчинської селищної ради та стягнення 36 576 грн. 00 коп.
		 
		Суддя Кравчук А.М. 
		Секретар судового засідання Легерко В.Б.
		 
		за участю представників сторін: 
		від позивача: н/з
		від відповідача: Мельник В.А., довіреність від 29.07.2019 №586/1.11.2/19
		в судовому засіданні взяв участь: прокурор відділу прокуратури Волинської області Романішина Т.Л.
		 
		суть спору: 25.06.2019 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява першого заступника керівника Луцької місцевої прокуратури до Торчинської селищної ради та фізичної особи-підприємця Остапчука Олега Анатолійовича про визнання незаконним та скасування рішення Торчинської селищної ради №10/7 від 08.11.2016 "Про звільнення від сплати пайової участі у розвитку інфраструктури селища по будівництву виробничих приміщень по виготовленню пам'ятників у смт. Торчин підприємця Остапчука О.А." та стягнення 36 576 грн. 00 коп. коштів пайової участі.
		Позовна заява обґрунтована порушенням приписів Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
		Ухвалою суду від 26.06.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено 31.07.2019 о 14 год. 00 хв. Запропоновано відповідачам подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду.
		Ухвалу суду відповідачі отримали 03.07.2019, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про отримання поштового відправлення (а.с.39-40).
		Строк на подання відзиву по 18.07.2019.
		 
		16.07.2019 на адресу суду надійшов відзив Торчинської селищної ради, в якому відповідач 1 вказує, що позов, предметом якого є визнання незаконним та скасування рішення Торчинської селищної ради №10/7 від 08.11.2016, яким вирішено питання звільнення підприємця Остапчука О.А. від сплати коштів пайової участі у розвитку інфраструктури, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволено, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію внаслідок виконання, а відтак його скасування не породжує наслідків для Остапчука О.А., оскільки прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом об'єкт, що в подальшому породжує виникнення у суб'єкта відповідного права володіння та  користування об'єктом завершеного будівництва, і це право ґрунтується на правовстановлюючому документі (а.с.42-45).
		У відповіді на відзив №05-246вих19 від 24.07.2019 заступник прокурора області вважає доводи Торчинської селищної ради безпідставними та необґрунтованими з огляду на те, що в органу місцевого самоврядування відсутні визначені законодавством підстави для звільнення підприємця Остапчука О.А. від сплати пайової участі у розвитку інфраструктури селища, оскільки об'єкт будівництва виробничих приміщень по виготовленню пам'ятників в смт. Торчин не відноситься до об'єктів соціальної інфраструктури, а така підстава звільнення від сплати пайової участі як те, що даний об'єкт буде слугувати для соціально-економічного розвитку території, а також будуть створені додаткові робочі місця ні Законом, ні Положенням не передбачена (а.с.50-53).
		У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Кравчук А.М. з 19.07.2019 по 16.08.2019, судове засідання, призначене 31.07.2019, не відбулося, про що помічником судді складено відповідну довідку від 31.07.2019.
		Ухвалою суду від 19.08.2019 продовжено строк підготовчого провадження до 26.09.2019, розгляд справи у підготовчому засіданні призначено 04.09.2019 на 10 год. 00 хв.
		Луцька місцева прокуратура клопотанням від 04.09.2019 долучила інформацію архітектурно-будівельної інспекції України про відмову у наданні запитуваних документів (а.с.62).
		Протокольною ухвалою суду від 04.09.2019 суд задовольнив клопотання позивача про витребування доказів, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті 25.09.2019.
		12.09.2019 на адресу суду надійшли заперечення Торчинської селищної ради на відповідь заступника прокурора Волинської області, в яких  відповідач 1 зазначає, що  позов не може бути задоволено, оскільки рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію внаслідок виконання. Відповідна правова позиція висловлена у  постанові ВСУ від 11.11.2014 у справі №21-405а14.
		Протокольною ухвалою від 25.09.2019 відкладено судове засідання на 16.10.2019 у зв'язку з ненадходженням витребуваних у Державній архітектурно-будівельній інспекції України доказів.
		15.10.2019 на адресу суду надійшов лист Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 09.10.2019 №40-702-15/7739-19 із долученими документами: заявою на прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта та видачу сертифіката, актом готовності об'єкта до експлуатації та довідкою щодо розгляду документів, поданих для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта та видачі сертифіката.
		Підприємець Остапчук О.А. правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника не направив, хоч був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.82). 
		У клопотанні від 15.07.2019 позовні вимоги заперечує. Розгляд справи просить проводити без його участі (а.с.41).
		Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року,  учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. 
		Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
		Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
		 
		Заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача 1, дослідивши матеріали справи, господарський суд, - 
		 
		встановив:
		 
		08.11.2016 між Торчинською селищною радою (одержувач) та ФОП Остапчуком Олегом Анатолійовичем (замовник будівництва) укладено договір №1 про пайову участь у розвитку інфраструктури селища Торчин щодо об'єкта будівництва: "Нове будівництво виробничих приміщень по виготовленню пам'ятників на вулиці Світла, 21А у смт. Торчин Луцького району Волинської області", згідно пункту 1 котрого предметом цього договору є розрахунок та залучення коштів пайової участі замовника будівництва у розвиток інфраструктури селища Торчин (далі договір) (а.с. 28-30).
		Згідно п.п. 2.4.1 п. 2.4 договору замовник будівництва зобов'язується внести на відповідний рахунок одержувача кошти пайової участі у розвитку інфраструктури селища Торчин відповідно до розрахунку, який є невід'ємною частиною даного договору, та встановлених строків (графіку): 36 576 грн. 00 коп. до 30.12.2016. Загальна сума коштів пайової часті становить 36      576 грн. 00 коп. , яка повинна бути сплачена до прийняття об'єкта в експлуатацію (а.с.28).
		Відповідно до розрахунку розміру пайової участі у розвитку інфраструктури смт.Торчин до договору про пайову участь у розвитку інфраструктури смт.Торчин від 08.11.2016 №1 граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань складає 3% загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта. При розрахунку розміру пайової участі використано проектно-кошторисну документацію, яка підтверджує загальну кошторисну вартість об'єкта будівництва. Розмір пайової участі ФОП Остапчука О.А. у розвитку інфраструктури смт. Торчин  становить 36      576 грн. 00 коп. і повинна бути сплачена в такі строки: 30.12.2016 (а.с.30).
		Договір та розрахунок до договору підписано сторонами.
		Відповідно до листа Торчинської селищної ради  від 23.05.2019  №305/1.11.2/19, додаткова угода до договору №1 про пайову участь у розвитку інфраструктури селища Торчин від 08.11.2016, укладеного з підприємцем Остапчуком О.А., не укладалася. Кошти пайової участі до селищного бюджету у відповідності до договору №1 про пайову участь у розвитку інфраструктури селища Торчин від 08.11.2016 не надходили. Впродовж другого півріччя 2016-2019 років рішення виконавчого комітету про звільнення від сплати пайової участі у розвитку інфраструктури селища не приймалися (а.с. 17).
		07.10.2016 підприємець Остапчук О.А. звернувся до селищного голови Кревського Ю.М. з заявою про звільнення від сплати коштів пайової участі у розвитку інфраструктури об'єкту нового будівництва виробничих приміщень по виготовленню пам'ятників на вул. Світла, 21А у смт.Торчин (а.с.31).
		Рішенням Торчинської селищної ради від 08.11.2016 №10/7 "Про звільнення від сплати пайової участі у розвитку інфраструктури селища по будівництву виробничих приміщень по виготовленню пам'ятників в смт.Торчин підприємця Остапчука О.А." звільнено від сплати пайової участі у розвитку інфраструктури селища підприємця Остапчука Олега Анатолійовича по будівництву виробничих приміщень по виготовленню пам'ятників в смт. Торчин за адресою смт. Торчин, вул. Світла, 21А в сумі 36      576 грн., так як даний об'єкт будівництва соціально важливий для територіальної громади Торчина, і буде слугувати для соціально-економічного розвитку території, а також відповідно будуть створені додаткові робочі місця (а.с. 32).
		 
		Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно преамбули       Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" цей Закон відповідно до      Конституції України      визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
		Діяльність органів місцевих рад урегульована Законом України "Про місцеве самоврядування", відповідно до статті 2 якого, місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
		У відповідності до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
		Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначено Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", що спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
		За змістом статті 2 зазначеного Закону планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема будівництво об'єктів.
		Відповідно до ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
		Аналогічні положення викладені у пункті 1.6 Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури селища Торчин (а.с.20).
		Згідно ч. 6 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»  встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати: 1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд; 2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків.
		Згідно п. 3.1 Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури селища Торчин розмір пайової участі замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної  та соціальної інфраструктури селища встановлюється для об'єктів будівництва виробничого призначення промислових підприємств - 3% з можливих за законом 10% (а.с.21).
		Частинами 9-11 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»  договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту. Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
		08.11.2016 між Торчинською селищною радою (одержувач) та ФОП Остапчуком Олегом Анатолійовичем (замовник будівництва) укладено договір №1 про пайову участь у розвитку інфраструктури селища Торчин щодо об'єкта будівництва: "Нове будівництво виробничих приміщень по виготовленню пам'ятників на вулиці Світла, 21А у смт. Торчин Луцького району Волинської області", згідно пункту 1 котрого предметом цього договору є розрахунок та залучення коштів пайової участі замовника будівництва у розвиток інфраструктури селища Торчин  (а.с. 28-30).
		Згідно п.п. 2.4.1 п. 2.4 договору замовник будівництва зобов'язується внести на відповідний рахунок одержувача кошти пайової участі у розвитку інфраструктури селища Торчин відповідно до розрахунку, який є невід'ємною частиною даного договору, та встановлених строків (графіку): 36 576 грн. до 30.12.2016. Загальна сума коштів пайової часті становить 36      576 грн., яка повинна бути сплачена до прийняття об'єкта в експлуатацію (а.с.28).
		Відповідно до розрахунку розміру пайової участі у розвитку інфраструктури смт.Торчин до договору про пайову участь у розвитку інфраструктури смт.Торчин від 08.11.2016 №1 граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань складає 3% загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта. При розрахунку розміру пайової участі використано проектно-кошторисну документацію, яка підтверджує загальну кошторисну вартість об'єкта будівництва. Розмір пайової участі ФОП Остапчука О.А. у розвитку інфраструктури смт.Торчин  становить 36      576 грн. 00 коп. і повинна бути сплачена в такі строки: 30.12.2016 (а.с.30).
		Договір не був предметом судового розгляду, докази визнання його недійсним, зміненим у матеріалах справи відсутні.
		Отже, сплата пайової участі у розвитку інфраструктури селища Торчин є обов'язком забудовника, передбаченим Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», Положенням про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури селища Торчин.
		Однак, відповідно до листа Торчинської селищної ради  від 23.05.2019  №305/1.11.2/19 кошти пайової участі до селищного бюджету у відповідності до договору №1 про пайову участь у розвитку інфраструктури селища Торчин від 08.11.2016 не надходили (а.с.17).
		В той же час, в день укладення договору, рішенням від 08.11.2016 №10/7 Торчинської селищної ради звільнено від сплати пайової участі у розвитку інфраструктури селища підприємця Остапчука Олега Анатолійовича (а.с.32). 
		Підставами для такого звільнення Торчинська селищна рада зазначає те, що даний об'єкт будівництва соціально важливий для територіальної громади Торчина, і буде слугувати для соціально-економічного розвитку території, а також відповідно будуть створені додаткові робочі місця (а.с. 32). Соціальну важливість об'єкту для територіальної громади, вплив на соціально-економічний розвиток території, кількість робочих місць відповідачі не обґрунтували.
		Частина 4 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює вичерпний перелік підстав для звільнення від сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, зокрема до такої сплати не залучаються замовники у разі будівництва: 1) об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; 2) будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; 3) будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; 4) індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; 5) об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; 6) об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури; 7) об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; 8) об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; 9) об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу); 10) об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків; 11) об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення; 12) об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель і споруд підприємств харчової промисловості; 13) об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції).
		Відповідно до п. 1.6 Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури селища Торчин не залучаються до пайової участі у розвитку інфраструктури селища Торчин замовники у разі будівництва з дотриманням вимог чинного законодавства об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування, громадських організацій, комунальних підприємств за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів та коштів міжнародних грантових програм, коштів Європейського союзу; комунальних підприємств за рахунок власних коштів; будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів; господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; об'єктів забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; обєктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури; об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; культових споруд; будівництва об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу).
		Можливість звільнення від сплати пайової участі Положенням про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури селища Торчин не передбачена. Пунктом 1.9 Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури селища Торчин передбачена можливість лише зменшення, відстрочення або розстрочення платежу розміру пайової участі в розвитку інфраструктури селища на підставі поданих замовником відповідних підтверджуючих документів (перелік, вартість (кошторис) робіт віднесених до зменшення розміру пайової участі, технічні умови, довідка експлуатуючої організації).
		Стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», п. 1.5 Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури селища Торчин передбачає обов'язок забудовника взяти участь у розвитку інфраструктури населеного пункту шляхом сплати коштів пайової участі у визначеному законом порядку і розмірі.
		 
		У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
		У зв'язку з тим, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме Торчинська селищна рада, допустила вказані порушення норм чинного законодавства шляхом незаконного звільнення від сплати пайової участі, не вжила жодних заходів щодо їх усунення, що призвело до порушення інтересів держави щодо своєчасного і в повному обсязі надходження доходів до бюджетів усіх рівнів з метою їх подальшого використання для забезпечення завдань і функцій держави й місцевого самоврядування, перший заступник керівника Луцької місцевої прокуратури звернувся до суду за захистом державних інтересів.
		Порушення чинного законодавства України шляхом прийняття незаконного рішення органом місцевого самоврядування, що стосуються коштів селищного бюджету, підриває матеріальну основу місцевого самоврядування та завдає істотної шкоди інтересам держави всупереч ст. 7 Конституції України, відповідно до якої в Україні визнається та гарантується місцеве самоврядування.
		У судовому засіданні представник відповідача - Торчинської селищної ради послався на лист Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.07.2011 « 23-11/6294/0/6-11 «Про пайову участь забудовників у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів», який не є нормативним актом, зазначено, що враховуючи, що орган місцевого самоврядування відповідно до своїх самоврядних повноважень має право звільнити замовника будівництва відповідного об'єкта  будівництва від сплати коштів пайової участі понад ті норми,  які встановлені законом,  виходячи зі значимості об'єкта будівництва для соціально-економічного розвитку підпорядкованої такому органу території, у названих вище рішеннях мають бути обумовлені умови (підстави)  щодо  звільнення замовника будівництва від сплати коштів пайової участі за відповідним об'єктом будівництва. Згідно з пунктом другим частини четвертої статті 40 Закону №3038  замовники  будівництва  будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і  оздоровчого  призначення  звільнені  від  сплати коштів пайової участі  незалежно  від  джерел  фінансування будівництва таких об'єктів та їх форм власності. 
		У вищевказаному листі вказано, що нормами Закону №3038 не встановлено вимоги  щодо складання переліку таких будівель. Відповідно замовники будівництва  підтверджують приналежність об'єкта будівництва до зазначених видів будівель шляхом надання до відповідного органу  місцевого  самоврядування  підтверджуючих документів, в яких буде  зазначено код будівлі відповідно до Державного класифікатора будівель і споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, на рівні її підкласу (за п'ятим знаком), за яким будівля класифікується в системі статистичних спостережень. Такими документами можуть бути - Декларація  про готовність об'єкта до експлуатації, Акт готовності об'єкта до експлуатації чи інший документ, обумовлений органом місцевого самоврядування у встановленому ним порядку залучення коштів пайової участі.
		Згідно Акту готовності об'єкта до експлуатації, код об'єкта згідно з Державним класифікатором будівель та споруд 1251.8, до якого відносяться будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості.
		Отже, в органу місцевого самоврядування відсутні визначені законодавством підстави для звільнення підприємця Остапчука О.А. від сплати пайової участі у розвитку інфраструктури селища, оскільки об'єкт будівництва виробничих приміщень по виготовленню пам'ятників не відноситься до об'єктів соціальної інфраструктури, а підстава звільнення від сплати пайової участі - створення додаткових робочих місць та соціально-економічний розвиток території Законом та Положенням не передбачена.
		Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вказаний акт органу місцевого самоврядування - рішення Торчинської селищної ради № 10/7 від 08.11.2016 "Про звільнення від сплати пайової участі у розвитку інфраструктури селища по будівництву виробничих приміщень по виготовленню пам'ятників в смт.Торчин підприємця Остапчука О.А." є незаконним, а тому позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування рішення Торчинської селищної ради № 10/7 від 08.11.2016 підлягають задоволенню.
		 
		Крім того, в позовній заяві прокурор просить стягнути з підприємця Остапчука О.А. 36      576 грн. 00 коп. коштів пайової участі, що є похідною вимогою від вимоги про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради.
		Відповідно до ч.1 ст. 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
		Згідно п.п. 2.4.1 п. 2.4 договору №1 від 08.11.2016 замовник будівництва зобов'язується внести на відповідний рахунок одержувача кошти пайової участі у розвитку інфраструктури селища Торчин відповідно до розрахунку, який є невід'ємною частиною даного договору, та встановлених строків (графіку): 36 576 грн. 00 коп. до 30.12.2016. Загальна сума коштів пайової часті становить 36 576 грн. 00 коп. , яка повинна бути сплачена до прийняття об'єкта в експлуатацію (а.с.28).
		Відповідно до розрахунку розміру пайової участі у розвитку інфраструктури смт.Торчин до договору про пайову участь у розвитку інфраструктури смт.Торчин від 08.11.2016 №1 граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань складає 3% загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта. При розрахунку розміру пайової участі використано проектно-кошторисну документацію, яка підтверджує загальну кошторисну вартість об'єкта будівництва. Розмір пайової участі ФОП Остапчука О.А. у розвитку інфраструктури смт. Торчин становить 36 576 грн. 00 коп. і повинна бути сплачена в такі строки: 30.12.2016 (а.с.30).
		 
		Відповідно до п. 4.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до моменту виконання Замовником будівництва зобов'язань передбачених даним договором (а.с.29).
		Згідно п. 5.1 договору внесення змін та/або доповнень до даного договору здійснюється відповідно та на підставі рішення Торчинської селищної ради з ініціативи однієї та за згодою обох сторін у письмовій формі шляхом укладення додаткової угоди до договору, або в судовому порядку (а.с.29).
		Як встановлено судом та не заперечується сторонами додаткова угода до договору про пайову участь у розвитку інфраструктури селища Торчин №1 від 08.11.2016 не укладалася, то свої зобов'язання за договором №1 підприємцем Остапчуком О.А. не виконано, кошти пайової участі у сумі 36 576 грн. 00 коп. відповідно до договору не сплачено. Дані обставини підтверджуються листом Торчинської селищної ради  від 23.05.2019  №305/1.11.2/19 (а.с. 17).
		Враховуючи те, що вимога про визнання незаконним та скасування рішення Торчинської селищної ради №10/7 від 08.11.2016 є обґрунтованою та підлягає до задоволення, на підставі статті 173 ГПК України є обґрунтованою і підлягає до задоволення похідна позовна вимога прокурора про стягнення з підприємця Остапчука О.А. на користь місцевого бюджету Торчинської селищної ради коштів пайової участі в сумі 36 576 грн. 00 коп.
		Про правомірність об'єднання вимог про визнання незаконним рішення та похідних від нього дійшов висновку Північно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 20.02.2019 у справі №903/498/18.
		Зазначена обставина підтверджує правомірність визначення прокурора позивачем у справі, в якій об'єднано позовні вимоги про визнання незаконним рішення Торчинської селищної ради, яка не може бути позивачем у справі, і про стягнення коштів в бюджет.
		 
		Протокольною ухвалою від 16.10.2019 суд підтвердив наявність у прокурора підстав для звернення до суду з цим позовом, виходячи з такого.
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		За змістом частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
		Згідно з ст. 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
		Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
		Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
		Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".
		У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
		Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
		Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).
		Зокрема, Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17 звернув увагу на те, що, незважаючи на зміни у процесуальному законодавстві, підлягає застосуванню рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99, де зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів місцевого самоврядування, тощо.
		З контексту викладеного вище рішення Конституційного суду України, враховуючи положення чинного законодавства, прокурором порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням суспільного інтересу.
		Як вбачається з матеріалів справи, прокурор у ній покликається на те, що фактично звернення першого заступника керівника Луцької місцевої прокуратури з позовом до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання щодо сплати пайової участі у розвитку інфраструктури селища, шляхом порушення порядку та умов звільнення від такої сплати, встановлених чинним законодавством.
		Водночас, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес".
		Отже, наведені вище норми законів надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.
		Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
		Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
		У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.
		Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (2) у разі відсутності такого органу.
		Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
		У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
		"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
		"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
		"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
		Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
		Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
		Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 16.10.2018 у справі №916/1538/16, від 04.10.2018 у справі №911/2740/17, від 10.10.2018 у справі №925/68/18.
		Процедура, передбачена абзацами 3, 4 ч. 4 ст. 23 Закону «Про прокуратуру», застосовується до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.
		Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. 
		Як вбачається з п.1.3 Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури селища Торчин, затвердженого рішенням Торчинської селищної ради від 05.02.2016 №4/6, пайова участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури селища Торчин - це внесок замовника у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури селища Торчин, який полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до селищного бюджету коштів пайової участі замовника для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури селища Торчин (а.с.19).
		Пунктом 2.1 вказаного Положення передбачено, що залучення коштів пайової участі у розвитку інфраструктури селища Торчин здійснюється шляхом перерахування цих коштів замовником будівництва до спеціального фонду бюджету селища (цільові фонди) Торчин (а.с.21).
		Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Положення кошти, отримані як пайова участь замовника будівництва, можуть використовуватись виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури селища Торчин відповідно до рішення Торчинської селищної ради. Рішення щодо розподілу та цільового використання коштів пайової участі приймає Торчинська селищна рада при затвердженні бюджету селища та Програми економічного і соціального розвитку селища на кожний бюджетний рік.
		Як вбачається з вищевикладеного, кошти пайової участі перераховуються до спеціального фонду бюджету селища (цільові фонди) Торчин, а не у бюджети вищих рівнів, а тому дана позовна заява подана прокурором як самостійним позивачем, у зв'язку з відсутністю органу, до повноважень якого віднесені питання контролю за діяльністю селищної ради та відповідно звернення до суду.
		При цьому, обґрунтовуючи звернення з позовом до суду, прокурор вказував на те, що він звертається до суду як позивач у зв'язку із виконанням ним функцій нагляду за додержанням вимог чинного законодавства (у формі представництва) Торчинською селищною радою, яка порушила вимоги чинного законодавства при звільненні фізичної особи -підприємця Остапчука О.А. від сплати пайової участі  у розвитку інфраструктури селища Торчин; інший будь-який орган, який здійснює контроль (нагляд) за дотриманням органами місцевого самоврядування вимог чинного законодавства України при прийнятті рішень, віднесених до їх компетенції, у тому числі щодо звільнення від сплати пайової участі, і відповідно має повноваження на звернення до суду з цих питань, відсутній; вважає, що на час подання позову прокурор є єдиним органом державної влади, який здійснює нагляд (контроль) за дотриманням органами місцевого самоврядування вимог чинного законодавства України при прийнятті рішень, віднесених до їх компетенції, у тому числі щодо звільнення від сплати пайової участі. 
		Водночас, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" не передбачено право органу місцевого самоврядування відповідної ради на звернення до суду з вимогою про скасування власних рішень, прийнятих радою, а також процесуально неможливо визначити позивачем той орган, рішення якого підлягає скасуванню. Крім того, Торчинська селищна рада вважає дію по звільненню Остапчука від сплати пайової участі правомірною і заперечує вимоги прокурора. Жодних дій по стягненню коштів не вчиняла.
		Таким чином, суд вважає, що прокурором обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
		Аналогічні позиції викладені у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 №587/430/16-ц та Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2019 №903/498/18.
		Враховуючи вищевикладене, протокольною ухвалою від 25.09.2019 суд підтвердив наявність підстав у першого заступника керівника Луцької місцевої прокуратури для звернення з позовною заявою до Торчинської селищної ради та фізичної особи-підприємця Остапчука Олега Анатолійовича про визнання незаконним та скасування рішення Торчинської селищної ради №10/7 від 08.11.2016 "Про звільнення від сплати пайової участі у розвитку інфраструктури селища по будівництву виробничих приміщень по виготовленню пам'ятників у смт. Торчин підприємця Остапчука О.А." та стягнення 36576 грн. 00 коп. коштів пайової участі.
		 
		Щодо твердження відповідача про безпідставність позову, оскільки рішення Торчинської міської ради є актом, який вичерпав свою дію виконанням, оскільки ФОП Остапчук О.А. отримав сертифікат та відповідно оформив право власності на об'єкт будівництва суд зазначає таке.
		Діяльність органів місцевих рад урегульована Законом України "Про місцеве самоврядування", відповідно до статті 2 якого, місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
		У відповідності до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Частина 10 цієї статті Закону встановлює, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
		Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
		Відповідно до п.2 чинного роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України №02-5/35 від 26.01.2000 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів", підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
		ВС у постанові від 11.04.2019 №904/583/18 залишив в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2018, яким задоволено позов Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до Петропавлівської районної державної адміністрації та Фізичної особи-підприємця Маркова Дмитра Олександровича про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Петропавлівської районної державної адміністрації, на підставі якого укладений оспорюваний договір оренди. 
		Додаткова угода до Договору №1 від 08.11.2016 на виконання рішення Торчинської селищної ради №10/7 від 08.11.2016 "Про звільнення від сплати пайової участі у розвитку селища по будівництву виробничих приміщень по виготовленню пам'ятників у смт. Торчин підприємця Остапчука О.А." не укладалася.
		 
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
		Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
		У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
		Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. 
		Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
		Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Враховуючи, що спір до суду доведений з вини відповідача, витрати по сплаті судового збору в сумі 3842 грн. 00 коп. слід покласти на нього згідно ст.129 ГПК України. 
		 
		Керуючись ст. ст. 13, 14, 73-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,- 
		 
		в и р і ш и в:
		1.Позов задовольнити.
		2. Визнати незаконним та скасувати рішення Торчинської селищної ради №10/7 від 08.11.2016 "Про звільнення від сплати пайової участі у розвитку інфраструктури селища по будівництву виробничих приміщень по виготовленню пам'ятників у смт. Торчин підприємця Остапчука О.А.".
		3. Стягнути з фізичної особи-підприємця Остапчука Олега Анатолійовича (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь місцевого бюджету Торчинської селищної ради (р/р 31510921003210, банк отримувача ДКСУ, МФО 899998, код ЄДРПОУ 38009654, отримувач УК у Луцькому районі 24170000, )  36 576 грн. 00 коп. (тридцять шість тисяч п'ятсот сімдесят шість грн. 00 коп.) коштів пайової участі.
		4. Стягнути з фізичної особи-підприємця Остапчука Олега Анатолійовича (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Прокуратури Волинської області (43000, Волинська обл., м.Луцьк, вул. Винниченка, 15, р/р 35216072004945 в Державній казначейській службі України, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02909915) 3 842 грн. 00 коп. (три тисячі вісімсот сорок дві грн. 00 коп.) судового збору.
		5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
		 
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
		 
		Повний текст рішення складено
		21.10.2019
		          Суддя                                                                      А. М. Кравчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...