Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 334/5670/18 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано судом: 21.10.2019. Зареєстровано: 22.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 23.10.2019.
Дата набрання законної сили: 04.10.2019
Номер судового провадження: 11-кп/803/2741/19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018080050001638

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 11-кп/803/2741/19 Справа № 334/5670/18   Суддя у 1-й інстанції -  ОСОБА_1  Суддя у 2-й інстанції -                 ОСОБА_2 
		 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04 жовтня 2019 року                                м. Дніпро
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
		Головуючого судді  ОСОБА_2 ,
		суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		за участю секретаря с/з  ОСОБА_5 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080050001638 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Запорізької області від 16 липня 2019 року щодо:
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
		обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, -
		За участю сторін кримінального провадження:
		прокурора  ОСОБА_8 ,
		обвинуваченого  ОСОБА_6 ,
		захисника  ОСОБА_7 ,
		представника потерпілої  ОСОБА_9 , -
		ВСТАНОВИЛА:
		Цим вироком ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України та призначено покарання у виді 12 років позбавлення волі.
		На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зараховано в строк відбування покарання ОСОБА_6 період знаходження в місцях попереднього ув`язнення з часу затримання 13.05.2018 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
		Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат.
		Згідно з вироком суду, обвинуваченого ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
		13 травня 2018 року приблизно о 16 годині 20 хвилин ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись на міжсходинковому майданчику третього поверху гуртожитку, розташованому в будинку АДРЕСА_2 , маючи умисел направлений на умисне вбивство, в ході раптово виниклих особистих неприязних відносин з ОСОБА_10 , утримуючи в правій руці ніж наніс ним останньому один удар в область грудної клітини зліва, в результаті чого спричинив йому колото  різане проникаюче сліпе поранення грудної клітки з пошкодженням серця, що ускладнилося гострою крововтратою, в результаті чого настала смерть ОСОБА_10 .
		Після чого ОСОБА_6 залишив місце скоєння кримінального правопорушення.
		 
		В апеляційних скаргах на вирок:
		- обвинувачений ОСОБА_6 просить перекваліфікувати його дії на самооборону та пом`якшити покарання, призначене судом першої інстанції.
		В обґрунтування своєї апеляційної скарги обвинувачений посилається на те, що судом першої інстанції не враховано, що він раніше не судимий, має позитивні характеристики з місця роботи. У вироку судом першої інстанції зазначено, що обвинувачений вину не визнав, але він признався, що судом було розцінено як умисне вбивство, проте обвинувачений вказував на те, що сусід ОСОБА_10 з жінкою в нетверезому стані напали на його матір в закритому приміщенні і не давали піти, обвинувачений захистив матір і себе цими діями. У суді першої інстанції обвинувачений вказував на те, що удар ножем наніс саме він. Крім того, судом вказано, що обвинувачений публічно не вибачився перед потерпілою, але на підготовчому судовому засіданні він вибачився, що підтверджується звукозаписом судового засідання.
		Вказує, що у вироку судом зазначено, що він не відшкодував шкоду потерпілій, але обвинувачений не міг цього зробити, оскільки весь час перебував в установі виконання покарань, але якщо буде можливість на свободі, він завжди буде допомагати, і не тільки до досягнення 18 років їх дітьми.
		Щодо посилання у вироку суду на те, що обвинувачений помив ніж та пішов в іншу кімнату, не викликавши нікого, вказує, що він був в дуже сильному страху за себе та за свою матір.
		Також вказує, що позиція потерпілої щодо призначення йому суворого покарання, викликана тим, що конфлікт у них був давно, набагато раніше, ніж 13.05.2018 року.
		Крім того, суд першої інстанції не врахував, що свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 є заінтересованими особами, оскільки знаходяться в близьких стосунках з потерпілою та ОСОБА_10 .
		Вказує, що у нього не було умислу вбивати ОСОБА_10 , якби не напали на його матір, то цього б взагалі не сталося.
		 
		- захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , просить вирок суду змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_6 з ч. 1 ст. 115 КК України на ст. 118 КК України та призначити покарання в межах санкції ст. 118 КК України.
		Судові витрати в розмірі 29 227, 53 грн. за проведення судової молекулярно-генетичної експертизи № 8-819 від 06.08.2018 року погасити за рахунок Державного бюджету України.
		В задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_13 в частині спричиненої моральної шкоди відмовити у повному обсязі. В іншій частині вирок суду залишити без змін.
		В обґрунтування своєї апеляційної скарги захисник вказує, що вирок суду першої інстанції ухвалений з порушенням норм процесуального та матеріального законодавства, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, призначене покарання не відповідає особі обвинуваченого. Захисник вважає, що за дійсних обставин події обвинувачений знаходився в стані необхідної оборони, межі якої було перевищено, що має наслідком зміну оскаржуваного вироку з перекваліфікацією діяння з ч. 1 ст. 115 КК України на ст. 118 КК України.
		Зазначає, що за текстом обвинувального акту, особисті неприязні відносини у ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_10 виникли раптово, проте, під час судового провадження було встановлено, що зазначені неприязні стосунки між родинами ОСОБА_14 та ОСОБА_15 тривають вже не один рік. Протягом цього часу, неодноразово конфлікти між цими родинами закінчувались бійками, постійно супроводжувалися сварками, особистими образами, викликом поліції та порушенням кримінальних проваджень. Аналізуючи стосунки, що склались у родини ОСОБА_14 з іншими мешканцями гуртожитку, які в основному є друзями родини ОСОБА_15 , які не приховують своїх неприязних відносин щодо родини ОСОБА_16 , під час судового розгляду відкрито висловлюються про бажання виселити останніх із спільного гуртожитку. За таких обставин, твердження сторони обвинувачення про раптовість виникнення неприязних відносин у ОСОБА_6 до потерпілого ОСОБА_10 не відповідає фактичним обставинам справи та значною мірою спотворює уявлення про мотиви вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 .
		Захисник вказує, що якщо уявити, що ОСОБА_6 дійсно мав умисел на спричинення смерті ОСОБА_10 , виникає питання, чому саме 13.05.2018 року ОСОБА_6 реалізував свій замисел, чому, враховуючи постійні конфлікти та можливість реалізувати свій умисел, такий умисел не реалізовано раніше за умови, що потерпілою ОСОБА_13 під час судового розгляду повідомлено про щоденні конфлікти із родиною ОСОБА_16 . На думку захисника, трагічні наслідки  смерть ОСОБА_10 , виникли та стали можливими виключно внаслідок агресивних та протиправних дій самого потерпілого ОСОБА_10 та його дружини, які призвели до необхідності захищати життя та здоров`я своєї матері та свого особистого.
		Вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги характер дій потерпілого ОСОБА_10 по відношенню до обвинуваченого ОСОБА_6 та матері останнього, а також те, що такий конфлікт розпочав сам потерпілий та його дружина. Натомість, судом першої інстанції враховано поведінку потерпілого ОСОБА_10 з урахуванням характеристики останнього, яку надано начебто незацікавленими особами  мешканцями гуртожитку.
		Захисник вважає, що свідчення потерпілої ОСОБА_13 суперечать фактичним обставинам справи та обумовлені виключно емоційним станом останньої внаслідок втрати близької людини та неприязних відносин з родиною ОСОБА_14 . Вказує на зацікавленість потерпілої ОСОБА_13 в тій же мірі, в якій судом зроблено висновок про зацікавленість свідка у справі ОСОБА_17 , яка є матір`ю обвинуваченого, проте, судом необґрунтовано не надано цій обставині належної оцінки в той час, коли до показів свідка ОСОБА_17 суд поставився критично.
		Показання свідка ОСОБА_11 також викликають сумніви, оскільки спростовуються самим свідком, яка під час слідчого експерименту зазначила, що почула прохання потерпілого ОСОБА_10 про виклик швидкої, адресоване своїй дружині, перебуваючи на сходах між третім та четвертим поверхами, що виключає фізичну можливість з боку свідка побачити момент нанесення удару ОСОБА_6 . Додаткова наявність тривалих неприязних відносин з родиною ОСОБА_16 та навпаки, дружніх відносин з родиною потерпілого дає підстави стверджувати про неупередженість свідка у цій справі та велику імовірність надання свідком неправдивих показів. Додатково таке твердження ґрунтується на показах свідка ОСОБА_18 , яка повідомила, що в момент, коли остання визирнула в коридор після почутого крику потерпілого ОСОБА_10 про необхідність викликати швидку, тобто вже після спричинення удару ножем останньому, то не бачила біля потерпілого та обвинуваченого свідка ОСОБА_11 , яка спустилась з четвертого поверху згодом.
		Захисник вказує, що за відсутності будь-яких інших очевидців спричинення ОСОБА_6 травмуючого удару потерпілому, а також за умови не виключення судовими експертами імовірності спричинення тілесного ушкодження за механізмом, повідомленим як потерпілою і свідком, так і ОСОБА_6 , які кардинально відрізняються один від одного в частині розташування тіл та характеру дій потерпілого та обвинуваченого, вважає, що під час судового розгляду не досліджено достатньо доказів для того, щоб поза розумним сумнівом дійти висновку про спричинення травмуючої дії потерпілому за тих чи інших обставин.
		Зазначає, що суд першої інстанції помилково критично поставився до показів обвинуваченого з приводу реальності загрози його життю, визваною протиправною поведінкою потерпілого, внаслідок якої він вимушений був захищатися за допомогою ножа, пославшись при цьому на відсутність будь-яких доказів підтвердження нападу на ОСОБА_6 .
		Також захисник вказує, що посилаючись на покази обвинуваченого, судом першої інстанції зазначено, що потерпілий ОСОБА_10 намагався вихопити у нього ніж, і ОСОБА_6 наніс йому один удар ножем в передню частину грудної клітки, однак ні під час судового розгляду, ні під час слідчого експерименту за участі обвинуваченого, останній не зазначав про те, що першим достав ніж, навпаки, обвинувачений повідомляв, що ніж, який перебував у нього в кишені, під час сварки з потерпілим ОСОБА_10 , випав з його кишені та був підібраний потерпілим, який розклав ніж та став погрожувати ним обвинуваченому, що змусило обвинуваченого ногою вибити цей ніж.
		Захисник зазначає, що погодившись з доводами сторони захисту щодо недопустимості доказів, отриманих внаслідок проведення молекулярно-генетичної експертизи, суд першої інстанції не конкретизував остаточний перелік доказів, які визнав недопустимими. За текстом оскаржуваного вироку, суд зазначає про доведеність вини ОСОБА_6 посилаючись в тому числі на докази, які фактично визнав недопустимими, а саме: висновок експерта № 8-819 від 06.08.2018 року, висновок експерта № 1044 від 24.05.2018 року, висновок експерта № 1061 від 18.06.2018 року.
		Захисник не погоджується із невизнанням недопустимими результатів проведення обушку 13.05.2018 року за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки в порушення вимог ст. 236 КПК України відсутній відеозапис проведення обшуку та наявне невідповідне процесуальне оформлення слідчої дії  огляд місця події. Клопотання про визнання недопустимими доказів у вигляді постанов слідчого про визнання речовими доказами взагалі залишено судом без будь-якого розгляду та обґрунтування підстав незадоволення такого клопотання.
		Крім того, захисник вважає, що правова кваліфікація інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_6 діяння за ч. 1 ст. 115 КК України не узгоджується із фактичними обставинами справи та суперечить нормам КПК України. Обґрунтування судом позиції щодо не встановлення реальності загрози життю та здоров`ю обвинуваченого з боку потерпілого не є конкретизованими, має характер загального посилання на певні процесуальні дії, без зазначення конкретних доказів, досліджених під час судового розгляду, на підставі яких суд дійшов того чи іншого висновку. Судом взагалі не досліджено обставин загрози життю та здоров`ю з боку потерпілого відносно матері обвинуваченого. Вважає, що обвинувачений ОСОБА_6 , маючи право на самозахист, вийшов за межі необхідної оборони внаслідок застосування ножа та нанесення удару в область грудної клітини нападаючого ОСОБА_10 . Оскільки вбивство сталося в умовах здійснення необхідної оборони, однак за своїм характером таке посягання явно перевищувала ту, яка для цього необхідна, то дії обвинуваченого слід кваліфікувати за ст. 118 КК України, як умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.
		Також захисник вказує, що ОСОБА_6 має постійне місце проживання на території м. Запоріжжя, за місцем постійного мешкання має стійкі соціальні зв`язки у вигляді родини, яка складається з його матері та колег по роботі, має постійне місце роботи та стабільний заробіток, позитивно характеризується за місцем роботи, до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, чітко усвідомлює невідворотність покарання за вчинене кримінальне правопорушення та готовий нести таке покарання, користується довірою оточуючих, про що свідчить наявність осіб, які висловлювали своє бажання особисто поручитися за нього як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, під час судового розгляду надав правдиві свідчення щодо обставин вчинення ним кримінального правопорушення.
		Зазначає, що посилання в оскаржуваному вироку при визначенні розміру покарання на те, що обвинувачений не відшкодував завдані збитки та публічно не вибачився, не відповідають дійсним обставинам провадження, оскільки сама потерпіла ОСОБА_13 у судовому засіданні 23.10.2018 року підтвердила факт принесення обвинуваченим вибачень з приводу того, що відбулося. Щодо невідшкодування шкоди, спричиненої злочином зазначає, що єдиним джерелом доходу обвинуваченого ОСОБА_6 є заробітна плата за місцем роботи та оскільки обвинувачений з 13.05.2018 року перебуває під вартою, він не має жодного доходу, а відтак і жодної можливості відшкодувати завдані збитки.
		Також захисник вказує на те, що оскільки молекулярно-генетична експертиза № 8-819 від 06.08.2018 року була проведена на підставі ухвали слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2018 року та була визнана судом як недопустимий доказ, будь-яких законних та правових підстав покладення судових витрат за проведення такої експертизи на обвинуваченого ОСОБА_6 не існує, що є наслідком скасування вироку в цій частині.
		Крім того, захисник ОСОБА_7 вважає розмір моральної шкоди, стягнений оскаржуваним вироком в розмірі 300 000 гривень недоведеним та таким, що задоволенню не підлягає.
		Також захисник посилається на систематичне порушення права на справедливий суд та захист обвинуваченого ОСОБА_6 , гарантованих ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Вказує, що кожного разу, після проголошення вступної та резолютивної частин ухвал суду, в тому числі щодо продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом повідомлялось про дату та час проголошення повного тексту таких ухвал. Виключенням є ухвала суду від 23.04.2019 року про продовження строку дії запобіжного заходу, повний текст якої мав бути проголошений 24.04.2019 року, проте о котрій годині судом не повідомлено, що позбавило можливості учасників провадження загалом, та обвинуваченого ОСОБА_6 можливості скористатися своїм правом та бути обізнаним щодо підстав та мотивів продовження строку дії запобіжного заходу. На дату кожного оголошення повного тексту відповідної ухвали суду про продовження строку дії запобіжного заходу, матеріали справи містять довідку про нездійснення фіксації судового процесу в порядку ст. 107 КПК України внаслідок відсутності учасників провадження. Разом з цим, обвинувачений ОСОБА_6 з 13.05.2018 року по теперішній час перебуває під вартою та здійснює участь у судовому провадженні шляхом своєї безпосередньої участі внаслідок забезпечення його явки у судове засідання на підставі вимоги суду щодо доставлення у судове засідання з установи попереднього ув`язнення. На дати оголошення відповідних ухвал суду, участь обвинуваченого ОСОБА_6 забезпечена не була, чим грубо порушено права обвинуваченого на участь у судовому розгляді та захист. За таких обставин, на думку захисника, посилання суду на відсутність фіксації судових засідань, які мали статися: 14.08.2018 року, 11.09.2018 року, 18.09.2018 року, 12.11.2018 року, 04.01.2019 року, 23.03.2019 року є необґрунтованим та таким, що не ґрунтується на вимогах закону. Більше того, відносно судового засідання, яке мало відбутися 04.06.2019 року взагалі немає жодної інформації чи то про причину відсутності фіксації, чи то диск із аудіо та відео записом судового засідання. Враховуючи, що матеріали провадження не містять відомостей щодо вручення обвинуваченому ОСОБА_6 повного тексту відповідних ухвал суду, щодо яких було оголошено лише вступну та резолютивну частини, технічного запису відповідного судового засідання, в якому мало бути оголошено повний текст таких ухвал, є підстави стверджувати про неможливість перевірити відповідність повного тексту ухвал, які містяться в матеріалах справи, повному тексту ухвал, проголошених судом, внаслідок порушення судом першої інстанції вимог ст.ст. 27, 107 КПК України та наявність підстав для скасування вироку та призначення нового судового розгляду у відповідності до норм ст. 412 КПК України.
		Також захисник вказує, що у підготовчому судовому засіданні 09.08.2018 року суд першої інстанції в порушення вимог ст.ст. 199, 200 КПК України не врахував порушення прокурором вимог зазначених статей щодо строку звернення із клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу, не дотримався вимог ст. 350 КПК України щодо порядку розгляду клопотань учасників провадження, застосував норму ст. 331 КПК України, яку неможливо було застосувати під час підготовчого провадження, оскільки справу ще не призначено до судового розгляду, внаслідок чого незаконно продовжив строк тримання від вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , чи порушив його конституційні права та норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Крім того, захисник посилається на порушення права обвинуваченого ОСОБА_6 на захист, яке полягає у тому, що протягом судового розгляду обвинувачений ОСОБА_6 двічі, 03.12.2018 року та 06.05.2019 року звертався до суду із клопотанням про надання йому для ознайомлення матеріалів кримінального провадження, проте матеріали кримінального провадження обвинуваченому ОСОБА_6 так і не було надано.
		В запереченнях на апеляційну скаргу представник потерпілої ОСОБА_13 - адвокат ОСОБА_9 - просить апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, вирок суду першої інстанції залишити без змін. Клопотання захисника щодо перекваліфікації діяння ОСОБА_6 з ч. 1 ст. 115 КК України на ст. 118 КК України відхилити, розподіл судових витрат та розміри частково задоволених цивільних позовів ОСОБА_13 залишити згідно вироку суду першої інстанції.
		Потерпіла ОСОБА_13 в судове засідання апеляційної інстанції не з`явилася, належним чином повідомлена про дату, час і місце апеляційного розгляду, про поважні причини свого неприбуття не повідомила, у зв`язку з чим, з урахуванням думки учасників кримінального провадження, колегія суддів вважає за можливе розглянути подані апеляційні скарги за відсутності потерпілої ОСОБА_13 , відповідно до вимог ст. 405 КПК України.
		При апеляційному розгляді обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали вимоги своїх апеляційних скарг та просили їх задовольнити.
		Прокурор ОСОБА_8 під час апеляційного розгляду заперечував проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника, просив вирок суду першої інстанції залишити без змін.
		Представник потерпілої ОСОБА_13 - адвокат ОСОБА_9 - під час апеляційного розгляду заперечував проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника, просив вирок суду першої інстанції залишити без змін.
		В судових дебатах учасники кримінального провадження підтримали такі ж позиції.
		Заслухавши доповідь судді, вислухавши учасників кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційних скарг та матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до наступних висновків.
		Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України, вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Як вбачається з вироку, судом першої інстанції вказані вимоги закону були дотримані в повному обсязі.
		Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у вбивстві ОСОБА_10 , тобто в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, за викладених у вироку обставинах, ґрунтуються на зібраних в провадженні та досліджених в судовому засіданні доказах.
		Дії ОСОБА_6 суд першої інстанції вірно кваліфікував за ч. 1 ст. 115 КК України, як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
		Посилання в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 про відсутність в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, за який його засуджено та необхідність перекваліфікувати його дії на ст. 118 КК України, колегія суддів вважає безпідставними.
		Обставини, на які вони посилаються в своїх апеляційних скаргах, були предметом перевірки суду першої інстанції, визнані такими, що не відповідають дійсності, також судом першої інстанції перевірялись доводи сторони захисту про вчинення ОСОБА_6 вбивства потерпілого ОСОБА_10 при перевищенні меж необхідної оборони і суд першої інстанції вірно розцінив їх як спосіб захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності за більш тяжке кримінальне правопорушення.
		Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, судом наведено у вироку суду мотивування своїх висновків.
		Так, потерпіла ОСОБА_13 в суді першої інстанції показала, що вона разом з чоловіком ОСОБА_10 та двома неповнолітніми дітьми проживали у гуртожитку в будинку АДРЕСА_2 та у неділю 13.05.2018 року вони прийшли додому близько 16 години. Неповнолітній син пішов до туалету, де ОСОБА_17 стала його ображати, принижувати та облила водою, через це з нею розпочався конфлікт, на який вийшов ОСОБА_6 . Потерпіла стояла позаду свого чоловіка, якого ОСОБА_17 тримала за праву руку та кричала сину, щоб він убив ОСОБА_10 . ОСОБА_6 в умивальнику декілька раз вдарив чоловіка, потім вони перемістилися до коридору, там ОСОБА_6 дістав з переднього бокового карману розкладний ніж з рукояткою коричнево-бордового кольору з лезом близько 10-12 см. та правою рукою вдарив ним чоловіка в ліву сторону грудної клітини знизу наверх і дещо протянув його, після чого ОСОБА_6 холоднокровно вимив ніж від крові і разом з матір`ю пішов до себе в кімнату. При цьому потерпіла зазначила, що все це вона бачила з відстані приблизно 3 метрів. Чоловік потерпілої після нанесеного йому удару ножем зробив три кроки та впав на підлогу. Вказані події відбувалися на протязі приблизно 5 хвилин. Чоловік потерпілої нікому ударів не наносив. Ці події також бачили мешканці гуртожитку ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , який підійшов дещо пізніше. В цей день, приблизно за 15 хвилин до подій, чоловік потерпілої випив пляшку пива, а ОСОБА_14 на вигляд були не тверезі. Також потерпіла вказувала, що раніше були конфлікти з сім`єю ОСОБА_16 , з приводу чого викликали поліцію.
		Свідок ОСОБА_11 в суді першої інстанції пояснила, що у вказаному гуртожитку проживає приблизно 17 років і сім`ю ОСОБА_16 знає як таку, що створює конфлікти, хоча у неї з ними їх не було. Від сусідів свідок чула, що ОСОБА_17 облила водою сина ОСОБА_15 . В цей день свідок бачила, як ОСОБА_6 кидався з кулаками на ОСОБА_10 , який тримав руки в карманах та став відходити. ОСОБА_6 в правій руці тримав невеликий ніж з лезом 10-12 см., він підійшов близько до ОСОБА_10 і вдарив його в ліву сторону грудної клітини в напрямку знизу вверх. При цьому свідок вказувала, що ОСОБА_10 спротиву не чинив, весь час відходив назад. Після цих подій ОСОБА_6 зі своєю матір`ю пішли до своєї кімнати, а свідок викликала швидку допомогу та поліцію.
		Свідок ОСОБА_12 , будучи допитаним у суді першої інстанції пояснив, що обвинувачений ОСОБА_6 і потерпіла ОСОБА_13 є сусідами по гуртожитку і між ними раніше виникали сварки та конфлікти. В той день свідок спускався по сходах та бачив, як ОСОБА_6 виходив із умивальника в коридор з ножем в руках. При цьому, на запитання про те, що сталось, відповів, що ось так. Після цього свідок побачив потерпілого ОСОБА_10 в крові, якому став прикривати рану. Свідок також вказував, що ОСОБА_6 знає з дитинства як зухвалого, буйного, набридливого, який постійно шукає конфлікти, а ОСОБА_10 навпаки був привітливий, спокійний, веселий.
		Свідок ОСОБА_19 в суді першої інстанції пояснив, що 13.05.2018 року заступив на службу в Управлінні патрульної поліції, і було отримано повідомлення про те, що в гуртожитку по вул. Трегубенко стався конфлікт та бійка з ножовим пораненням. Прибувши за вказаною адресою з`ясувалося, що там вже прибув один екіпаж поліції. В коридорі лежав закривавлений чоловік, та прибула бригада швидкої допомоги. З потерпілою свідок не спілкувався. Вказував, що було проведено опитування свідків, які вказали на ОСОБА_6 , який знаходився в своїй кімнаті і не відчиняв двері, після чого їх було виламано, ОСОБА_6 наділи на руки кайданки та відвели до патрульного автомобіля. Спротиву ОСОБА_6 не чинив, сказав, що він вимив руки і ніж, який поклав на стіл, але його там не було. Після чого кімнату було оглянуто та на балконі знайшли складний ніж, який був замитий і без слідів крові. Пізніше на місце події прибула слідчо-оперативна група. При цьому свідок вказував, що від ОСОБА_6 було чутно запах алкоголю і його було доставлено для освідування на стан алкогольного сп`яніння.
		Допитаний в якості свідка ОСОБА_20 в суді першої інстанції пояснив, що він є працівником поліції та 13.05.2018 року в складі екіпажу 201 отримав виклик на конфлікт з ножовим пораненням і по приїзду на місце, там вже був один патрульний екіпаж та швидка допомога. В коридорі на третьому поверсі лежав чоловік в крові. Свідок з потерпілими не спілкувався. Пояснив, що свідки вказали на кімнату, де знаходився ОСОБА_6 , проте він не відчиняв двері і їх було виламано та ОСОБА_6 відвели до патрульного автомобіля, а потім на освідування на стан алкогольного сп`яніння. Також свідок зазначав, що у ОСОБА_6 був поцарапаний ніс, вів він себе нормально і адекватно, все сприймав та відповідав.
		Свідок ОСОБА_18 в суді першої інстанції пояснила, що 13.05.2018 року вона знаходилась на кухні в гуртожитку за місцем свого проживання і чула, як ОСОБА_10 кричав не чіпай моїх дітей та викликай поліцію. Коли свідок вийшла на сходову клітину, то побачила ОСОБА_10 , який тримався за живіт, а поряд стояв ОСОБА_6 , який тримав ніж з лезом приблизно до 15 см., склав його та поклав до кишені. Поряд стояла мати ОСОБА_6 і вони разом пішли до своєї кімнати. Також свідок пояснила, що сім`ю ОСОБА_16 знає як таку, що вживає алкогольні напої, конфліктує. ОСОБА_6 і раніше ходив з ножем та погрожував ним, а сім`ю ОСОБА_15 характеризує позитивно.
		Свідок ОСОБА_21 у суді першої інстанції пояснила, що вона проживає в гуртожитку по АДРЕСА_2 близько восьми років і сім`ю потерпілих ОСОБА_15 знає та характеризує позитивно. Сім`я ОСОБА_16 - це сусіди, які зловживали спиртними напоями, влаштовували сварки та бійки. 13.05.2018 року близько 16 години свідок чула крик ОСОБА_10 : скільки та будеш чіпати мою дитину і коли вийшла зі своєї кімнати № 29 в коридор, то побачила ОСОБА_10 в крові і він упав на підлогу, при цьому ОСОБА_14 в коридорі вже не було. Також свідок вказувала, що раніше у ОСОБА_6 бачила складний ніж.
		Свідок ОСОБА_22 в суді першої інстанції пояснив, що всіх учасників конфлікту знає як сусідів і 13.05.2018 року чекав на чергу в душ. Чув крик про допомогу і спустився на третій поверх, там свідок бачив сусідку ОСОБА_11 та чоловіка на ім`я ОСОБА_23 , а також калюжу крові і ОСОБА_10 , який вже був без свідомості. Зі слів ОСОБА_11 дізнався, що ОСОБА_6 вдарив ножем ОСОБА_10 . Самого ж ОСОБА_6 свідок не бачив.
		Допитаний в суді першої інстанції за клопотанням сторони захисту свідок ОСОБА_24 пояснив, що ОСОБА_6 знає з дитинства і характеризує його позитивно як веселу людину, яка не вживає спиртні напої. Зі слів ОСОБА_6 знає, що в нього раніше були конфлікти в гуртожитку і зі слів його матері ОСОБА_17 знає, що ОСОБА_6 захищав свою матір, якій погрожував ножем нетверезий чоловік.
		Також в суді першої інстанції була допитана свідок сторони захисту ОСОБА_25 , яка пояснила, що ОСОБА_6 є її племінником, а його матір  сестрою. З її слів знає, що у них були конфлікти з сусідами за місцем проживання, причина яких їй не відома і з цього приводу вони звертались до поліції. ОСОБА_6 характеризує позитивно, як чуйну людину, яка не зловживає спиртними напоями.
		Аналогічні покази надав суду першої інстанції допитаний в якості свідка сторони захисту ОСОБА_26 , який є чоловіком ОСОБА_25 .
		Крім того, судом першої інстанції були допитані свідки сторони захисту ОСОБА_27 , ОСОБА_28 та ОСОБА_29 , які пояснили суду, що з ОСОБА_6 працюють на одному підприємстві і характеризують його з позитивної сторони. З його слів знають про конфлікти за місцем проживання, причину яких не знають. Пояснювали, що ножа у ОСОБА_6 ніколи не бачили.
		В суді першої інстанції також було допитано свідка ОСОБА_17 , яка пояснила, що обвинувачений ОСОБА_6 є її рідним сином і 13.05.2018 року близько 15-16 годин вони прийшли з сином додому в гуртожиток. Алкогольні напої в цей день вони не вживали. Коли ОСОБА_17 зайшла до умивальника, то туди зайшли чоловік та жінка ОСОБА_15 , які були в нетверезому стані, і дружина вилила їй щось в обличчя та почала наносити удари, а чоловік стояв у дверях і тримав у руках ніж. Після чого ОСОБА_10 став викручувати їй руки та бити її об стіну головою. На її крик підійшов син ОСОБА_6 і вони накинулись на нього. Відштовхнувши нападників, ОСОБА_17 разом з сином пішли до своєї кімнати, а через 10-15 хвилин почули стук у двері і їх вибили. В кімнату зайшли працівники поліції, які одягли сину на руки кайданки, вивели його та стали обшукувати кімнату. Від цього конфлікту ОСОБА_17 мала синці на ногах і голові, з приводу чого проходила освідування. Також вказувала, що у сина ножа ніколи не було, а ОСОБА_10 раніше чіплявся до неї, і в той день мав при собі ніж середньої величини. При цьому свідок зазначала, що ОСОБА_6 не бив ОСОБА_10 , а відштовхував і крові вона не бачила. Від чого помер ОСОБА_10 , вона не знає. Поліцейські сина не били і свідок характеризує його позитивно, як добру людину. Також свідок стверджувала, що раніше ОСОБА_6 з ОСОБА_10 не сварився.
		До того ж сам обвинувачений ОСОБА_6 , будучи допитаним в суді першої інстанції, не заперечував факт нанесення одного удару ножем ОСОБА_10 . Пояснював, що він разом з матір`ю проживає в гуртожитку по АДРЕСА_2 близько 20 років. З сім`єю ОСОБА_15 не дружили та не спілкувались, оскільки вони мали претензії до його матері, то з цього приводу декілька разів звертались до поліції. 13.05.2018 року він разом з матір`ю з ранку ходили на ринок, де придбали в тому числі і дві пляшки пива, які потім він вжив. Близько 16 години мати вийшла до туалету і він почув звуки ругані та потасовки та коли забіг до умивальника, то побачив, що Подоляки б`ють його матір та тягнуть її до відкритого вікна і став їх зупиняти. ОСОБА_10 , який був фізично сильніший, переключився на нього, вдарив його по носі, і вони вдвох перемістились на сходинковий майданчик. В боротьбі він згадав про складний ніж, який часто носив для побутових потреб і який знаходився в лівому кармані брюк та коли він його діставав, то ніж випав, а ОСОБА_10 першим дотягнувся до нього і вибивши ніж з рук ОСОБА_10 , ОСОБА_6 нахилився, щоб його підняти, а ОСОБА_10 почав робити захват зверху і в цей час, не дивлячись, ОСОБА_6 один раз ударив ножем ОСОБА_10 вверх, приблизно в середину грудної клітини, коли той був нахилений над ним. ОСОБА_10 встав, у нього пішла кров і він попросив викликати швидку допомогу. Після цього, ОСОБА_6 пішов до умивальника, вимив ніж від крові та пішов у свою кімнату, а ніж поклав на стіл. Через деякий час прибула поліція і його вивели на вулицю. Обвинувачений ОСОБА_6 вказував, що вбивати ОСОБА_10 він не хотів, хоча розуміє, що смерть потерпілого настала від його дій.
		Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано віднісся критично до показів свідка ОСОБА_17 , яка є матір`ю обвинуваченого ОСОБА_6 та є зацікавленою особою, а також визнав недопустимими показання свідків сторони захисту ОСОБА_24 , ОСОБА_26 , ОСОБА_25 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 з підстав, що вони давали свідчення про обставини, які особисто не спостерігали, оскільки визнання доказів з чужих слів можливе, якщо сторони погоджуються їх визнати допустимими, проте сторона обвинувачення заперечувала проти визнання їх такими. Крім того, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, оскільки показання не підтверджуються іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень ч. 2 ст. 97 КПК України.
		Під час вивчення матеріалів кримінального провадження не виявлено даних, які б давали підстави вважати, що потерпіла ОСОБА_13 чи свідки з будь-яких причин обмовили чи могли обмовити обвинуваченого ОСОБА_6 у зазначеному кримінальному правопорушенні, а також не виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення доказів у справі, які б викликали сумніви в їх достовірності. Наявні у справі докази відповідають вимогам закону щодо допустимості, достовірності й достатності доказів.
		Всі вищевикладені показання потерпілої та свідків узгоджуються з іншими належними і допустимими доказами по справі, детально проаналізованими і вказаними у вироку, які містяться в матеріалах провадження, зокрема:
		- протоколом огляду місця події від 13.05.2018 року з додатком у вигляді фототаблиці та стенограми, згідно якого слідчим в присутності двох понятих та експерта СМЕ було встановлено, зафіксовано та оглянуто місце події, яким є коридор третього поверху під`їзду № 1 будинку АДРЕСА_2 . На підлозі біля кімнати № 37 виявлено труп ОСОБА_10 з раною на передній поверхні грудної клітини зліва в області шостого міжреберря окологрудинній лінії овальної форми розмірами 2,5х0,7 см. та чисельні сліди плям бурого кольору. В ході проведення огляду виявлено та вилучено змиви з підлоги та стін, вилучено три кухонних та один складний ніж (т. 2, а.к.п. 15-41);
		- протоколом огляду трупа від 14.05.2018 року зі стенограмою, згідно якого слідчим за участю судово-медичного експерта та двох понятих оглянуто труп ОСОБА_10 (т. 2, а.к.п. 44-48);
		- інформацією, яка міститься на комп`ютерному диску CD-R об`ємом 700 МВ з записом нагрудного відеореєстратора поліцейських від 13.05.2018 року (т.2, а.к.п. 227-229);
		- висновком лікаря КУ Обласний клінічний наркологічний диспансер ЗОР № 2148 від 13.05.2018 року щодо результатів медичного огляду, згідно якого ОСОБА_6 станом на 17 годину 25 хвилин 13.05.2018 року знаходився в стані алкогольного сп`яніння (т. 3, а.к.п. 96);
		- висновком експерта № 1797 від 14.06.2018 року, згідно якого смерть ОСОБА_10 настала від одиночного колото-різаного проникаючого сліпого поранення грудної клітки з пошкодженням серця, що ускладнилося гострою крововтратою. При проведенні експертизи трупа ОСОБА_10 виявлена рана на передній поверхні грудної клітки, яка проникає в грудну порожнину, пошкоджує по ходу раньового каналу переднє середостіння, перикард, передньобічну стінку правого шлуночка серця та міжшлуночкову перегородку. Дана рана є колото-різаною з пошкодженням серця, утворилася від дії гострого предмету незадовго до настання смерті ОСОБА_10 , знаходиться з нею в прямому причинному зв`язку, відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознаками небезпеки для життя (т. 2, а.к.п. 58-65);
		- висновком експерта № 356 від 31.07.2018 року, згідно якого рана на шкіряному клапті з передньої поверхні грудної клітини від трупу ОСОБА_10 є колото-різаною, була спричинена пласким одностороннєгострим залізовмісним предметом, яким міг бути клинок ножа, найбільша ширина зануреної частини якого становила не менше 18 мм. Результати експериментально-порівняльного дослідження не виключають можливість її спричинення клинком наданого на експертизу ножа (т. 2, а.к.п. 70-72);
		- висновком первинної амбулаторної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи № 289 від 18.06.2018 року, згідно якої ОСОБА_6 розладів психічної діяльності не виявляв і не виявляє. Під час скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_6 не виявляв ознак стану вираженої емоційної збудженості чи емоційної напруженості та будь-якого особливого емоційного стану, який би порушував свідомість та міг би розглядатись як психологічна основа виникнення сильного душевного хвилювання. У момент скоєння інкримінованого йому правопорушення ОСОБА_6 у будь-якому особливому емоційному стані, який здійснював суттєвий вплив на його поведінку та мав юридичне значення не перебував, а перебував у стані алкогольного сп`яніння. ОСОБА_6 міг в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в ситуації, що досліджується. Ознак тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності не виявляв, а знаходився в стані алкогольної інтоксикації. Отже, він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Примусових заходів медичного характеру не потребує (т. 2, а.к.п. 81-88);
		- протоколом слідчого експерименту від 26.06.2018 року та стенограми до нього, згідно якого свідок ОСОБА_11 у присутності понятих та судово-медичного експерта розповіла про обставини вчиненого кримінального правопорушення, що їй відомі (т. 2, а.к.п. 146-156);
		- висновком експерта № 337/к від 31.07.2018 року, згідно якого тілесні ушкодження у ОСОБА_10 утворилися в наслідок одного удару пласким колючо-ріжучим предметом (що містить у структурі травмуючої частини залізовмісні елементи), шириною близько 2,5см. клинок мав у структурі травмуючої частини обушок та леза, та діяв на передню поверхню грудної клітки ліворуч в напрямку спереду назад, справа наліво та знизу догори. Таким чином, наявне співпадіння між характером травмуючого предмета (предмет складний ніж), кількістю травматичних впливів даним предметом (один), зоною травмування передньо-ліва частина грудної клітки у показаннях свідка та за об`єктивними даними, отриманими при проведенні судово-медичних експертиз. Отже наявність спричинення тілесних ушкоджень у ОСОБА_10 за механізмом, на який вказує свідок ОСОБА_11  не виключається (т. 2, а.к.п. 182-193);
		- протоколом слідчого експерименту від 26.06.2018 року та стенограми до нього, згідно якого потерпіла ОСОБА_13 у присутності понятих та судово-медичного експерта розповіла про обставини вчиненого кримінального правопорушення, що їй відомі (т. 2, а.к.п. 157-167);
		- висновком експерта № 339/к від 31.07.2018 року, згідно якого наявне співпадіння між характером травмуючого предмета (предмет складний ніж), кількістю травматичних впливів даним предметом (один), зоною травмування передньо-ліва частина грудної клітки, орієнтація клинка у просторі у показаннях потерпілої та за об`єктивними даними, отриманими при проведенні судово-медичних експертиз. Отже наявність спричинення тілесних ушкоджень у ОСОБА_10 за механізмом, на який вказує потерпіла ОСОБА_13 у протоколі допиту в якості потерпілої 13.05.2018 року та під час слідчого експерименту 26.06.2018 року є можливим (т. 2, а.к.п. 197-208);
		- протоколом слідчого експерименту від 26.06.2018 року та стенограми до нього, згідно якого свідок ОСОБА_30 у присутності понятих та судово-медичного експерта розповів про обставини вчиненого кримінального правопорушення, що йому відомі (т. 2, а.к.п.168-178);
		- висновком експерта № 338/к від 31.07.2018 року, згідно якого тілесні ушкодження у ОСОБА_10 утворилися в наслідок одного удару пласким колючо-ріжучим предметом (що містить у структурі травмуючої частини залізовмісні елементи), шириною близько 2,5 см. клинок мав у структурі травмуючої частини обушок та леза, та діяв на передню поверхню грудної клітки ліворуч в напрямку спереду назад, справа наліво та знизу догори. Фактично свідок ОСОБА_12 моменту травмування не бачив та описує обстановку на місці події вже після отримання ОСОБА_10 тілесних ушкоджень. Таким чином, показання свідка не придатні для судово-медичного аналізу травмування ОСОБА_10 , через те, що свідок не бачив безпосередній механізм травмування (т. 2, а.к.п. 212-222);
		- висновком експерта № 705 від 06.06.2018 року, згідно якого рана в ділянці носа ліворуч, внаслідок загоєння якої є виявлений рубець; садно в лобовій ділянці у ОСОБА_6 самі по собі кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, які утворилися від дії тупого предмета, давність утворення яких може відповідати терміну, зазначеному в обставинах справи. Строк загоєння виявлених тілесних ушкоджень може відповідати строку спричинення більш ніж 9 діб з моменту проведення огляду (22.05.2018 року) (т. 2, а.к.п. 232-233);
		- протоколом слідчого експерименту від 11.06.2019 року, проведеного за клопотанням сторони захисту на підставі ухвали суду від 03.06.2019 року, з якого вбачається, що обвинувачений ОСОБА_6 у присутності понятих, адвоката та судово-медичного експерта розповів про обставини вчиненого кримінального правопорушення (т. 3, а.к.п. 61-68);
		- висновком експерта № 185/к від 03.07.2019 року, проведеного за клопотанням сторони захисту на підставі ухвали суду від 03.06.2019 року, згідно якого при співставленні даних судово-медичної експертизи про механізм тілесних ушкоджень трупу ОСОБА_10 , даних відеозапису проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого ОСОБА_6 , встановлено, що характер травмуючого предмету (ніж), локалізація травматичного впливу (передня поверхня грудної клітки), та кількість травматичних впливів (один)  відповідають результатам проведеної судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_10 . Викладене вище при відсутності суттєвих розбіжностей, не виключає можливості утворення поранення передньої поверхні грудної клітки, виявленого при судово-медичному дослідженні трупа ОСОБА_10 за обставин, зазначених обвинуваченим ОСОБА_6 в ході проведення слідчого експерименту за його участю. Одиничне проникаюче колото-різане поранення грудної клітки у ОСОБА_10 не є ушкодженням, характерним для особи, що захищається (т. 3, а.к.п. 73-90).
		Підстав для того, щоб вважати докази недопустимими у кримінальному провадженні, на підставі яких суд дійшов висновку про винність ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення, колегія суддів не знаходить.
		Посилання захисника ОСОБА_7 на те, що за текстом обвинувального акту особисті неприязні відносини у ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_10 виникли раптово, але під час судового розгляду було встановлено, що зазначені неприязні стосунки між родинами ОСОБА_14 та ОСОБА_15 тривають вже не один рік, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження, зокрема, показаннями свідків сторони обвинувачення та потерпілої ОСОБА_13 , які вказували про відсутність неприязних стосунків з родиною ОСОБА_16 .
		Що стосується доводів захисника про те, що судом першої інстанції не взято до уваги характер дій потерпілого ОСОБА_10 по відношенню до обвинуваченого ОСОБА_6 та матері останнього, а також те, що такий конфлікт розпочав сам потерпілий та його дружина, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки в матеріалах провадження відсутні будь-які докази на підтвердження нападу потерпілого ОСОБА_10 на обвинуваченого ОСОБА_6 , вказана версія спростовується показами свідків, допитаними в суді першої інстанції, показами потерпілої ОСОБА_13 , а також письмовими доказами дослідженими в суді першої інстанції.
		Посилання захисника ОСОБА_7 на те, що свідчення потерпілої ОСОБА_13 суперечать фактичним обставинам справи та обумовлені виключно емоційним станом останньої внаслідок втрати близької людини та неприязних відносин з родиною ОСОБА_14 , є неспроможними, оскільки судом першої інстанції було встановлено, що показання потерпілої ОСОБА_13 є послідовними та незмінними, повністю узгоджуються з іншими доказами, показаннями інших свідків, протоколами слідчих дій, висновками експертиз, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання їх правдивими та такими, що повно та об`єктивно відображають обставини вчинення кримінального правопорушення.
		Посилання сторони захисту на те, що показання свідка ОСОБА_11 викликають сумніви і спростовуються самим свідком, яка під час проведення слідчого експерименту зазначила, що почула прохання потерпілого ОСОБА_10 про виклик швидкої допомоги, адресоване своїй дружині, перебуваючи на сходах між третім та четвертим поверхами, що на думку захисника виключає фізичну можливість з боку свідка побачити момент нанесення удару обвинуваченим ОСОБА_6 , колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження матеріалами провадження, оскільки під час проведення слідчого експерименту свідок ОСОБА_11 вказувала, що обвинувачений ОСОБА_6 якось на ОСОБА_10 підплигнув, розвернувся і спокійно пішов з ножем в руці, після чого вона стала викликати поліцію та швидку допомогу (т. 2, а.к.п. 146-156). 
		Доводи захисника про те, що версія потерпілої ОСОБА_13 та свідка ОСОБА_11 в частині механізму спричинення тілесного ушкодження спростовується висновком експертизи № 185/К від 03.07.2019 року, згідно якого не виключається спричинення тілесного ушкодження за версією обвинуваченого ОСОБА_6 та тілесне ушкодження у потерпілого не характерне для особи, яка захищається, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки згідно висновку експерта № 185/к від 03.07.2019 року (т. 3, а.к.п. 73-79), у п. 1 (1) підсумків на сторінці 17 (т. 3, а.к.п. 89) зазначено, що в момент спричинення поранення грудної клітки, розташування тіла потерпілого ОСОБА_10 , відносно поверхні підлоги могло бути різним, з дотриманням умови  передня поверхня грудної клітки повинна була бути доступна для нанесення ушкодження, напрямок дії предмета, що ранив (клинка ножа) співпадало з ходом раньового каналу. У п. 2 (2) підсумків даного висновку, звертається увага на те, що обвинувачений ОСОБА_6 під час слідчого експерименту пояснював одне  здійснення удару навідмаш, а на відео зафіксовано, що ОСОБА_6 наносив удар в область передньої поверхні грудної клітки лезом ножа вертикально знизу до гори. Однак, не дивлячись на зміну пояснень і дій обвинуваченого, експертизою встановлено, що викладене при відсутності суттєвих розбіжностей, не виключає можливості утворення поранення передньої поверхні грудної клітки, виявленого при судово-медичному дослідженні трупа ОСОБА_10 за обставин, зазначених ОСОБА_6 в ході проведення слідчого експерименту за його участю.
		Вказаний висновок експерта № 185/к від 03.07.2019 року проводився з урахуванням висновку експерта № 339/к від 31.07.2018 року, про що зазначено в описовій частині висновку. Висновком експерта № 339/к від 31.07.2018 року встановлено, що наявність спричинення тілесних ушкоджень у ОСОБА_10 за механізмом, на який вказує потерпіла ОСОБА_13 є можливим. Тобто, експерти врахували обидва варіанти нанесення обвинуваченим удару, і обставини нанесення удару повідомлені свідком ОСОБА_11 та потерпілою ОСОБА_13 , та прийшли до об`єктивного висновку про вірогідність настання смерті ОСОБА_10 від нього. Відтак припущення захисника з приводу не дослідження достатності доказів, через маніпулювання висновком експерта № 185/к від 03.07.2019 року, є необґрунтованими.
		Що стосується посилання захисника ОСОБА_7 на те, що за текстом оскаржуваного вироку, суд першої інстанції зазначає про доведеність вини обвинуваченого посилаючись, в тому числі на докази, які фактично визнав недопустимими, а саме: висновок експерта № 8-819 від 06.08.2018 року, висновок експерта № 1044 від 24.05.2018 року, висновок експерта № 1061 від 18.06.2018 року, колегія суддів вважає їх такими, що не заслуговують на увагу, оскільки як вбачається з вироку, суд першої інстанції дійсно послався на вказані висновки експертів, як письмові докази, які були досліджені під час досудового розслідування. Проте, вирішуючи клопотання захисника ОСОБА_7 про визнання недопустимими протоколів відібрання біологічних зразків у обвинуваченого ОСОБА_6 , суд першої інстанції прийшов до висновку, що відібрання біологічних зразків у ОСОБА_6 відбувалось з порушенням його права на захист, що згідно п. 3 ч. 2 ст. 87 КПК України тягне за собою недопустимість вказаного доказу і згідно доктрини плодів отруйного дерева визнав недопустимими і докази, що одержані внаслідок проведення молекулярно-генетичної експертизи у частині дослідження клітин із ядрами. 
		Посилання на те, що клопотання захисника ОСОБА_7 про визнання недопустимими доказів у вигляді постанов слідчого про визнання речовими доказами залишено судом без будь-якого розгляду та обґрунтування, є безпідставними, оскільки як зазначалося вище, судом першої інстанції було встановлено порушення права обвинуваченого ОСОБА_6 на захист під час відібрання біологічних зразків, що потягло за собою визнання недопустимості даного доказу та обумовило недопустимість даних, отриманих внаслідок проведення молекулярно-генетичної експертизи у частині дослідження клітин із ядрами.
		Доводи захисника про те, що в матеріалах провадження відсутній відеозапис проведення обшуку 13.05.2018 року за адресою: АДРЕСА_1 , та наявне невідповідне процесуальне оформлення слідчої дії, колегія суддів вважає такими, що не заслуговуються на увагу, оскільки положення ст. 237 КПК України не передбачають обов`язкового здійснення відеозапису проведення обшуку. Крім того, колегія суддів вважає, що невідповідне процесуальне оформлення протоколу проведення обшуку, не є безумовною підставою для визнання його недопустимим доказом.
		Доводи обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_6 з ч. 1 ст. 115 КК України на ст. 118 КК України колегія суддів не вважає слушними.
		Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України та на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими в їх взаємозв`язку, відповідно до ст. 94 КПК України.
		Суд першої інстанції правильно оцінив матеріали кримінального провадження та поставився критично до пояснень обвинуваченого ОСОБА_6 про відсутність умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_10 , оскільки такі пояснення суперечать іншим зібраним матеріалам кримінального провадження в їх сукупності.
		Так, з системного аналізу кримінального закону випливає, що умисне вбивство (стаття 115 КК України) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
		Такі самі ознаки об`єктивної та суб`єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118 КК України). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 115 КК України, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК України, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
		Згідно із ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
		Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК України).
		Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
		До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
		Вказана правова позиція узгоджується з Постановою Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 524/113/15-к (провадження № 51-2472км18).
		Так, перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що згідно обставин, які передували скоєнню кримінального правопорушення, взаємовідносин потерпілого та обвинуваченого, які проживали в одному гуртожитку, не дружили та не спілкувались, способу та знаряддя вчинення злочину, характеру, механізму утворення та локалізації спричинених тілесних ушкоджень потерпілому, подальші дії ОСОБА_6 , які полягали в тому, що після завдання удару ножем, обвинувачений пішов до умивальника, вимив ніж від крові та пішов у свою кімнату, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, про те, що обвинувачений ОСОБА_6 наносячи один удар потерпілому ОСОБА_10 таким предметом, як ніж, в життєво важливий орган, а саме в грудну клітку в область розташування серця, усвідомлював суспільно небезпечний характер своєї дії та передбачав його суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання.
		Доводи апеляційної скарги обвинуваченого та його захисника про те, що обвинувачений ОСОБА_6 захищався сам та захищав свою матір від неправомірних дій потерпілого ОСОБА_10 та його дружини і діяв в стані необхідної оборони, є неприйнятними, оскільки статтею 36 КК України передбачено право на захист не від будь-якого протизаконного вчинку, а лише від суспільно-небезпечного посягання. Крім того, такі твердження захисника суперечать матеріалам провадження, відповідно до яких у обвинуваченого ОСОБА_6 виявлена лише рана в ділянці носа ліворуч та садно в лобовій ділянці, які не можуть бути порівняні з тілесними ушкодженнями, спричиненими обвинуваченим ОСОБА_6 ударом ножем у грудну клітину в область розташування серця, від чого настала смерть потерпілого ОСОБА_10 . У матеріалах справи відсутні дані про використання під час вказаної сварки загиблим предметів або зброї, застосування яких могло бути реальною загрозою для життя або здоров`я ОСОБА_6 . Будь-яких доказів, які б свідчили, що потерпілий ОСОБА_10 вчинив суспільно-небезпечне посягання щодо ОСОБА_6 , у зв`язку з чим останній міг перебувати у стані необхідної оборони, немає.
		У матеріалах провадження немає доказів на підтвердження того, що потерпілий ОСОБА_10 вчинив дії, які за своїм характером та об`єктивними проявами могли бути розцінені як такі, що досягли ступеню суспільної небезпечності, властивого злочину і викликали би у ОСОБА_31 стан необхідної оборони.
		Отже, колегія суддів приходить до висновку, що обвинувачений ОСОБА_6 , цілеспрямовано використовуючи ніж і завдаючи ним удар в передню поверхню грудної клітки, де розташоване серце, не міг не передбачити, що в результаті цих дій потерпілий помре. Вчинення таких дій ОСОБА_6 свідчать про те, що він бажав настання смерті ОСОБА_10 і діяв з відповідним умислом.
		Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_6 під час вчинення умисного вбивства потерпілого не перебував у стані необхідної оборони.
		Отже, суспільно небезпечне діяння ОСОБА_6 обґрунтовано отримало юридично-правову кваліфікацію за ч. 1 ст. 115 КК України, а доводи захисника та обвинуваченого у апеляційних скаргах про відсутність у обвинуваченого умислу на вбивство та необхідність кваліфікації вчиненого за ст. 118 КК України, не можна визнати прийнятними.
		Щодо доводівзахисника ОСОБА_7 про те,що судомпершої інстанціїбезпідставно стягнутоз обвинуваченого ОСОБА_6 вартість проведеноїсудової молекулярно-генетичноїекспертизи №8-819від 06.08.2018року,яка визнанасудом недопустимимдоказом участині дослідженняклітин ізядрами,є безпідставними,оскільки відповіднодо ч.2ст.124КПК Україниу разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. 
		Що стосується доводів захисника ОСОБА_7 про невмотивованість та необґрунтованість вироку суду в частині вирішення цивільних позовів потерпілої ОСОБА_13 , а саме стягнутого розміру відшкодування моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_13 , то колегія суддів дійшла такого висновку.
		Виходячи зі змісту 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної шкоди, має право пред`явити цивільний позов до обвинуваченого, котрий вчинив суспільно небезпечне діяння.
		Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України із застосованням норм ЦПК України.
		Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї.
		Із систематичного аналізу норм закону випливає, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством та судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, у порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		При цьому розмір відшкодування моральної шкоди (немайнової) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Крім того, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		На думку колегії суддів, суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону при ухваленні вироку суду в частині вирішення цивільних позовів.
		Суд першої інстанції при вирішенні питання щодо відшкодування моральної шкоди, частково задовольнив позовні вимоги потерпілої ОСОБА_13 і стягнув з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_13 : заподіяну їй моральну шкоду у розмірі 100000 грн.; моральну шкоду, заподіяну ОСОБА_32 у розмірі 100000 грн.; моральну шкоду, заподіяну ОСОБА_33 у розмірі 100000 грн. 
		При цьому, суд першої інстанції врахував глибину та характер пережитих потерпілою стороною душевних страждань, пов`язаних з протиправними діями обвинуваченого, істотністю вимушених змін у житті, які зазнали вимушеного порушення життєвого ритму, необхідністю витрачання свого часу під час досудового розслідування та розгляду кримінального провадження в суді, що, із врахуванням принципу диспозитивності відповідно до ст.ст. 13, 23, 1167 ЦК України, ст. 128 КПК України, та заявлених вимог, виходячи з принципів розумності та справедливості, співмірності, з урахування матеріального стану обвинуваченого, вирішив стягнути з ОСОБА_6 по 100 000 гривень моральної шкоди на кожного, зважаючи, що відшкодування шкоди в такому розмірі відповідає суті позовних вимог та характеру діяння обвинуваченого ОСОБА_6 , кримінального правопорушення, конкретних обставин справи. 
		Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції і вважає, що розмір моральної шкоди вказаним судом було визначено виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а також з урахуванням фізичних та моральних страждань потерпілої сторони і конкретних обставин справи, а тому вважати його необґрунтовано завищеним підстав немає.
		Щодо посилання захисника ОСОБА_7 на те, що кожного разу, після проголошення вступної та резолютивної частини ухвал суду, в тому числі щодо продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом повідомлялось про дату та час проголошення повного тексту ухвал, але на дату кожного оголошення повного тексту відповідної ухвали про продовження строку дії запобіжного заходу, матеріали справи містять довідку про нездійснення фіксації судового процесу в порядку ст. 107 КПК України внаслідок відсутності учасників провадження, при цьому на дати оголошення відповідних ухвал суду, участь обвинуваченого ОСОБА_6 забезпечена не була, то вони є неспроможними, оскільки під час оголошення резолютивних частин ухвал, обвинувачений ОСОБА_6 не повідомляв колегію суддів про наявність у нього бажання бути присутнім на проголошенні повного тексту судових рішень. Вказане підтверджується технічними носіями інформації зі звукозаписом судових засідань, які відбувалися 14 серпня 2018 року (т. 1, а.к.п. 91), 13 вересня 2018 року (т. 1, а.кп. 118), 07 листопада 2018 року (т. 1, а.к.п. 166), 03 січня 2019 року (т. 1, а.к.п. 216), на яких зафіксовано факт проголошення колегією суддів резолютивних частин рішень, дат проголошення повних текстів судового рішення та з`ясування, чи обвинувачений ОСОБА_6 зрозумів суть прийнятого рішення.
		Також, в матеріалах провадження відсутні будь-які заяви обвинуваченого ОСОБА_6 , в яких останній просив доставити його на проголошення повного тексту судового рішення, що на думку колегії суддів не свідчить про порушення права обвинуваченого на захист.
		Разом з цим, посилання захисника ОСОБА_7 на відсутність фіксування судового засідання 04 червня 2019 року під час проголошення повного тексту ухвали від 03 червня 2019 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , колегія суддів вважає неспроможними, оскільки при вирішенні питання про те, чи було порушення повноти фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів істотним і таким, що може потягнути за собою наслідки, визначені пунктом 7 частини 2 статті 412 КПК України, необхідно зважати на обсяг інформації, відсутньої на технічному носії, та значимість тих процесуальних дій, які проводились у судовому засіданні і мали стати інформативною основою ухваленого судового рішення, але інформація про них виявилась відсутньою на технічному носії, а тому відсутність фіксування судового засідання на технічному носії під час якого було проголошено повний текст ухвали суду, яка не впливає на з`ясування істотних для судового розгляду обставин, - не є істотним. Наведене узгоджується із положеннями, викладеними у постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2016 року № 5-1кс(15)16.
		Що стосується доводів захисника ОСОБА_7 про те, що судом першої інстанції порушено право обвинуваченого ОСОБА_6 на захист, яке полягає у тому, що протягом судового розгляду обвинувачений ОСОБА_6 двічі звертався до суду з клопотанням про надання йому для ознайомлення матеріалів кримінального провадження, але матеріали кримінального провадження обвинуваченому так і не було надано, колегія суддів вважає їх такими, що не заслуговують на увагу, з огляду на наступне. 
		16 грудня 2018 року обвинуваченим ОСОБА_6 до суду першої інстанції було подано заяву про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження (т. 1, а.к.п. 183), проте, в судовому засіданні, призначеному на 27 грудня 2018 року, обвинувачений ОСОБА_6 не заявляв будь-яких клопотань про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та не повідомляв суд першої інстанції про бажання з ними ознайомитись. 
		Крім того, як убачається із матеріалів кримінального провадження, захисником ОСОБА_7 06 травня 2019 року до суду першої інстанції було подано заяву від імені обвинуваченого ОСОБА_6 про надання для ознайомлення з можливістю перегляду відеозаписів матеріалів кримінального провадження (т. 3, а.к.п. 30), проте, в судовому засіданні, яке було проведено 14 травня 2019 року, будь-яких клопотань, в тому числі про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, обвинуваченим ОСОБА_6 не заявлялось.
		Колегія суддівзвертає увагуна те,що допочатку апеляційногорозгляду небуло заявленожодного клопотанняз бокуобвинуваченого ОСОБА_6 про наданняйому часудля ознайомленняз матеріаламикримінального провадження,крім тогов апеляційнійскарзі обвинуваченоготакож відсутнібудь-яківідомості пропорушення судомпершої інстанціїйого правана захистшляхом ненадання матеріалівкримінального провадженняна ознайомлення,а тому такі дії суду не можуть розцінюватися як порушення права на захист, оскільки такого порушення допущено не було.
		Що стосується посилання сторони захисту на незаконне продовження судом першої інстанції строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , чим на його думку порушено конституційні права та норми Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, колегія суддів вважає їх неспроможними.
		Твердження захисника, що суд першої інстанції не дотримався вимог ст. 350 КПК України щодо порядку розгляду клопотань учасників провадження, застосував норму ст. 331 КПК України, яку не можливо було застосувати під час підготовчого провадження, оскільки справу ще не призначено до судового розгляду, є безпідставними.
		Так, відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу. За відсутності зазначених клопотань сторін кримінального провадження застосування заходів забезпечення кримінального провадження, обраних під час досудового розслідування, вважається продовженим.
		?Норму останнього речення цієї статті Конституційний Суд України визнав неконституційною, оскільки вона не відповідає статті 55, частині першій статті 126 та пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України.
		За висновком Конституційного Суду України у підготовчому провадженні суд має перевірити обґрунтованість застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого, пов`язаного з обмеженням його права на свободу та особисту недоторканність, та прийняти вмотивоване рішення, незважаючи на те, чи закінчився строк дії ухвали слідчого судді, постановленої на стадії досудового розслідування про обрання такого запобіжного заходу.
		В рішенні Конституційного Суду України також зазначено, що під час судового провадження у суді першої інстанції (проведення підготовчого судового засідання та судового розгляду) прокурор, як сторона обвинувачення, має обов`язок підтримувати публічне обвинувачення у суді, доводити винуватість особи та необхідність продовження запобіжного заходу шляхом подання відповідних клопотань щодо цього продовження.
		Той факт, що у підготовчому судовому засіданні було розглянуто клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 не свідчить про порушення судом норм процесуального права та відсутність законних підстав для розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу в порядку ст. 315 КПК України.
		Перевіривши доводи обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 щодо необхідності призначення обвинуваченому ОСОБА_6 більш м`якого покарання у поєднанні із невірною правовою кваліфікацією дій обвинуваченого, колегія суддів вважає їх безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу з урахуванням правильної кваліфікації судом дій обвинуваченого за ч.1 ст.115 КК України, з огляду на наступне.
		Відповідно до змісту ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності і індивідуалізації. Суд при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Як вбачаєтьсяз вирокусуду першоїінстанції,суд припризначенні покарання ОСОБА_6 врахував характері ступіньтяжкості вчиненогокримінального правопорушення,яке відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, обставини справи, дані про особу обвинуваченого, який не визнав провину, був працевлаштований, позитивно характеризується за місцем роботи, не одружений, завдані злочином збитки потерпілій стороні не відшкодував, публічно не вибачився, раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, його сімейне та матеріальне становище, поведінку після скоєного злочину, а також думку потерпілої ОСОБА_10 , яка наполягала на призначенні суворого покарання, відсутність обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченому, наявність обставини, що його обтяжує, - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, та призначив покарання в межах санкції частини статті Особливої частини Кримінального кодексу України за ч. 1 ст. 115 КК України у виді 12 років позбавлення волі.
		На переконання колегії суддів, суд першої інстанції при призначенні саме такого покарання дотримався вимог кримінального закону. Будь - яких підстав для призначення більш м`якого покарання з мотивів, зазначених в апеляційних скаргах обвинуваченого та його захисника, колегія суддів не вбачає, та підстав вважати таке покарання несправедливим унаслідок суворості, немає. Колегія суддів з правильністю висновків суду першої інстанції погоджується та, з урахуванням вищенаведених обставин, вважає призначене покарання законним, справедливим та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження нових кримінальних правопорушень. При цьому, доводи обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 вказаних висновків суду не спростовують, оскільки обставини, на які вони посилаються, були відомі суду першої інстанції та достатньою мірою враховані при призначенні покарання, та, на думку колегії суддів, у сукупності не свідчать про необхідність призначення іншого розміру покарання. 
		Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справ застосовується як джерело права, зокрема у справі Скоппола проти Італії від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. 
		Колегія суддівне вбачаєпідстав дляпом`якшення покаранняобвинуваченому ОСОБА_6 ,оскільки обставини,які вказаніобвинуваченим тайого захисникомв апеляційнихскаргах,а самете,що обвинувачений  ОСОБА_6 має постійне місце проживання на території м. Запоріжжя, за місцем постійного мешкання має стійкі соціальні зв`язки у вигляді родини, яка складається з його матері та колег по роботі, має постійне місце роботи та стабільний заробіток, позитивно характеризується за місцем роботи, до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, чітко усвідомлює невідворотність покарання за вчинене кримінальне правопорушення та готовий нести таке покарання, користується довірою оточуючих, не дають підстав вважати їх такими, що суттєво знижують ступінь тяжкості скоєного обвинуваченим кримінального правопорушення, самі по собі не є підставою для пом`якшення покарання, а враховуються в сукупності з іншими обставинами у кримінальному провадженні, у зв`язку з чим доводи апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника є безпідставними. 
		Враховуючи викладене, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції згідно вимог ст. 370 КПК України є законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухваленим компетентним судом відповідно до норм матеріального права, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені наведеними в ньому доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом згідно визначених ст. 94 цього Кодексу правил, що ґрунтуються на всебічному, повному і неупередженому дослідженні всіх дійсних обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний зібраний доказ з точку зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення даного вироку, який за змістом відповідає вимогам ст. 374 КПК України щодо вступної, мотивувальної та резолютивної його частини. При цьому, невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законний та обґрунтований вирок, так само як і неповноти судового розгляду, переглядом кримінального провадження в апеляційному порядку, не виявлено.
		Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , без задоволення, а вироку суду першої інстанції  без змін.
		Керуючись ст. ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів 
		ПОСТАНОВИЛА:
		Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6  залишити без задоволення.
		Вирок Орджонікідзевськогорайонного судум.Запоріжжя Запорізькоїобласті від16липня 2019року щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України  залишити без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
		Касаційна скарга на судове рішення може бути подана до Кримінального касаційного суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а обвинуваченим, що тримається під вартою, в той же строк з дня отримання копії ухвали.
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...