Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 552/408/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано для оприлюднення: 21.10.2019. Зареєстровано: 22.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 23.10.2019.
Дата набрання законної сили: 09.10.2019
Номер судового провадження: 11-кп/814/114/19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016170020002996

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Справа № 552/408/17  Номер провадження 11-кп/814/114/19Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1  Доповідач ап. інст. ОСОБА_2 
		 
		 
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		09 жовтня 2019 року м. Полтава
		Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних
		справ Полтавського апеляційного суду у складі:
		головуючого  судді ОСОБА_2 
		суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 
		з участю секретаря
		судового засідання  ОСОБА_5 
		прокурора ОСОБА_6 
		обвинуваченого ОСОБА_7 
		захисника  ОСОБА_8 
		законних представників 
		неповнолітніх потерпілих  ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , 
		ОСОБА_11 
		представника потерпілих ОСОБА_12 
		представника цивільного
		відповідача ОСОБА_13 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12016170020002996 за апеляційними скаргами законних представників неповнолітніх потерпілих: ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Київського районного суду м. Полтава від 12 січня 2018 року,
		ВСТАНОВИЛА:
		Цим вироком 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженця с.Горбанівка Полтавськогор-нуПолтавської обл., проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 не судимого:
		визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України на 2 роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік. 
		На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного основного покарання у виді обмеження волі, якщо він протягом одного року не вчинить нового злочину, з покладенням на нього обов`язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України. 
		Цивільні позови задоволено частково та стягнуто з КП «Полтаваелектроавтотранс» на користь:
		- ОСОБА_9 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_14 3844,23 грн матеріальної шкоди та 60000 грн. моральної шкоди, а всього 63844 грн 23 коп;
		- ОСОБА_10 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_15 25000 грн моральної шкоди;
		- ОСОБА_11 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_16  10000 грн моральної шкоди.
		Стягнуто з ОСОБА_7  на користь держави процесуальні витрати за проведення судової експертизи в сумі 527,76 грн. 
		Вирішено питання про речові докази.
		Згідно вироку суду ОСОБА_7 визнаний винуватим та засуджений за те, що він 17.11.2016 приблизно о 18.10 год., у м. Полтава, керуючи технічно справним тролейбусом «Богдан» №126 «Кільцевий», рухаючись в м. Полтава по вулиці Соборності від вулиці М.Бірюзова у напрямку вулиці Сінна поблизу перехрестя вулиць Соборності та С. Петлюри, в порушення вимог п. 8.7.3.(е), 8.10 Правил дорожнього руху України, виїхав на регульований пішохідний перехід на червоний сигнал світлофору для автомобілів та вчинив наїзд на пішоходів ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , та ОСОБА_16 , які розпочали рух по регульованому пішохідному переходу на зелений сигнал світлофору для пішоходів. 
		В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілим ОСОБА_14 та ОСОБА_15 були спричинені ушкодження середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я, потерпілій ОСОБА_16 спричинені ушкодження легкого ступеню тяжкості.
		В апеляційних скаргах законні представники неповнолітніх ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме безпідставне застосування ст. 75 КК України та невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження щодо часткового задоволення їх цивільних позовів, просили вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч.1 ст. 286 КК України у виді 2 років обмеження волі із позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки та задовольнити їх цивільні позови в повному обсязі, а саме: стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 518400 грн., а на користь ОСОБА_9 770600 грн.
		Свої вимоги щодо стягнення моральної шкоди апелянти мотивували тим, що неповнолітні ОСОБА_15 та ОСОБА_14 крім фізичної травми зазнали психологічні травми, які потребують значного часу і терпіння для їх подолання та які впливають на подальше життя дітей; після отримання тілесних ушкоджень внаслідок ДТП згідно висновків судово-психологічних експертиз у ОСОБА_15 та ОСОБА_14 відбулися негативні зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають їх активному соціальному функціонуванню як особистості; в ОСОБА_14 у вересні 2017 року було виявлено післятравматичний остеоартроз.
		В апеляційній скарзі обвинувачений, посилаючись на неповноту судового розгляду та невідповідність прийнятого рішення фактичним обставинам провадження, просить вирок суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 
		Свої вимоги обвинувачений мотивує тим, що судом не проведено комплексну експертизу по встановленню порушення або відсутності ОСОБА_7 порушень правил дорожнього руху, а показання свідків мають розбіжності і протиріччя, тілесні ушкодження, виявлені у потерпілих виникли не від зіткненням з тролейбусом, оскільки на лівій стороні тулубу, лівій нозі чи руці ушкодження відсутні, а травми хребців знаходяться поза зоною контакту з тролейбусом, тоді як судом не встановлено механізму отримання ОСОБА_14 та ОСОБА_15 вказаних практично однакових ушкоджень, оскільки у кожної з них був різний контакт з транспортним засобом, висновок судової автотехнічної експертизи № 20 від 16.01.2017 є неналежними доказом, так як ґрунтується на показаннях свідків та без використання методик 10.1.02 «Дослідження руху транспортних засобів» та 10.01.07 «Дослідження наїзду транспортних засобів на пішоходів або інші перешкоди».
		Заслухавши доповідь судді, пояснення: обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого та заперечили проти задоволення апеляційних скарг законних представників потерпілих, прокурора, який підтримав апеляційні вимоги законних представників потерпілих і заперечив проти апеляційної скарги обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені у апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції дійшов висновку.
		Відповідно до ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
		Висновок суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який він засуджений, ґрунтується на зібраних у справі і перевірених у суді доказах, оцінених у сукупності, як того вимагає ст. 370 КПК України.
		Щодо доводів обвинуваченого ОСОБА_7 про відсутність достатніх доказів його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України є неспроможними, з огляду на наступне.
		Так, будучи допитаними у суді першої інстанції потерпілі ОСОБА_15 , ОСОБА_14 та ОСОБА_16 підтвердили, що 17.11.2016 приблизно о 18.10 год., у м. Полтава на перехресті вулиць Соборності та С. Петлюри, розпочали рух по регульованому пішохідному переходу на зелений сигнал світлофору для пішоходів та у цей час на них вчинив наїзд тролейбус «Богдан» №126 «Кільцевий».
		Такі показання потерпілих підтвердили у суді першої інстанції свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , які зазначили, що в той момент коли для пішоходів увімкнувся зелений сигнал дівчата, які стояли попереду розпочали рух та здійснили декілька кроків у цей час , відразу на пішохідний перехід виїхав на червоний сигнал світлофора тролейбус жовтого кольору, який здійснив наїзд на трьох дівчат, останні від удару впали на землю. 
		Наведені вище показання потерпілих і свідків не суперечать, а навпаки об`єктивно узгоджуються із показаннями свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , які у суді першої інстанції підтвердили, що 17.11.2016 приблизно 18 год. 00 хв. перебували в тролейбусі за маршрутом «Кільцевий». Під час руху помітили, що для водія тролейбуса у момент коли від`їжджали від ЗГТ «ОЦЕВУМ» за 10-15 м. до перехрестя вулиць Соборності та С. Петлюри у м. Полтава увімкнувся жовтий сигнал світлофора, проте водій намагався проїхати перехрестя та почав здійснювати прискорення. У цей час, пішоходи, які чекали на вказаному перехресті сигнал світлофора розпочали рух і спершу на проїжджу частину вийшло 3 дітей, на яких здійснив наїзд тролейбус.
		Факту наїзду на пішоходів не заперечує і сам обвинувачений, який суду повідомив, що він 17.11.2016 приблизно о 18 год. 10 хв., як водій тролейбуса на маршруті «Кільцевий» від`їхав від зупинки громадського транспорту «ОЦЕВУМ» у м. Полтава та розпочав рух у напрямку вулиці Сінна. Швидкість була приблизно 10 км/год. На відстані приблизно 3-5 метрів до регульованого перехрестя по напрямку свого руху помітив миготливий сигнал світлофора та намагався проїхати перехрестя, проте в цей час на регульований пішохідний перехід вулиць Соборності та С. Петлюри вийшли пішоходи де відбувся наїзд передньою правою частиною тролейбуса на трьох малолітніх дітей. 
		Показання обвинуваченого, потерпілих та свідків узгоджуються із письмовими доказами, дослідженим в судовому засіданні, зокрема.
		З протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 17.11.2016 вбачається, що на перехресті вулиць Соборності та С.Петлюри в м. Полтава відбулась дорожньо-транспортна пригода, зафіксовано місцезнаходження тролейбусу та сліди події. Крім того, слідчим було проведено фотографування слідів події та складено схему пригоди, яка учасниками події не оспорювалась (т.1 а.п. 177).
		Доводи обвинуваченого про те, що отримані травми ОСОБА_14 та ОСОБА_15 утворилися не від зіткнення з транспортним засобом спростовується висновками судово-медичних експертиз № 1862 та №1861 від 19.12.2016 щодо ОСОБА_15 та ОСОБА_14 , виконаних лікарем-рентгенологом ОСОБА_21 (стаж роботи 32 роки) та судово-медичним експертом ОСОБА_22 (має стаж роботи за фахом «судово-медична експертиза» з 1999 року), згідно яких у :
		ОСОБА_15 виявлене тілесне ушкодження у вигляді: ротаційного підвивиху С1 хребця, який міг утворитися і від дії тупого обмеженого предмету, яким могли бути виступаючі частини рухаючогося транспортного засобу з послідуючим падінням на асфальтне покриття дороги, можливо в строк та при обставинах, кваліфікується як ушкодження середнього ступеню тяжкості, за ознакою триваючого розладу здоров`я(т.1 а.п.188);
		ОСОБА_14 виявлене тілесне ушкодження у вигляді: ротаційного підвивиху С1 хребця, закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, забою м`яких тканин лобу, які могли утворитися і від дії тупого обмеженого предмету, яким могли бути виступаючі частини рухаючогося транспортного засобу з послідуючим падінням на асфальтне покриття дороги, можливо в строк та при обставинах, кваліфікується як ушкодження середнього ступеню тяжкості, за ознакою триваючого розладу здоров`я(т.1 а.п.191).
		Як вбачається з висновку автотехнічної експертизи № 20 від 16.01.2017 експерта НауменкаО.Г. в даній дорожній обстановці водій марки Богдан «126» ОСОБА_7 мав технічну можливість уникнути ДТП шляхом виконання вимог п.п. 8.7.3 (е), 8.10 Правил дорожнього руху, для чого у нього не було будь - яких перешкод технічного характеру. У даній дорожній обстановці в діях водія тролейбуса марки Богдан «126» ОСОБА_7 вбачаються невідповідності з вимогами п.п. 8.7.3 (е), 8.10 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди (т.1 а.п. 201).
		З огляду на вказане висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у злочині, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, а саме порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим середньої тяжкості тілесні ушкодження, ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст. 94 КПК України.
		Колегією суддів було відмовлено в заявленому клопотанні захисником обвинуваченого ОСОБА_7  адвокатом ОСОБА_8 про призначення судової комплексної транспортно-трасологічної і автотехнічної експертизи, через те, що в ході досудового розслідування було призначено та проведено автотехнічну експертизу №20 від 16.01.2017 (експерт ОСОБА_23 , стаж роботи з 2002 року) та надані вичерпні відповіді на поставлені запитання, у тому числі і на запитання, які захисник заявив у клопотанні, у колегії суддів відсутні сумніви у правильності висновку автотехнічної експертизи №20 від 16.01.2017. 
		Щодо вимог законних представників потерпілих про стягнення з обвинуваченого моральної шкоди в розмірах, зазначених в цивільних позовах, а саме: на користь ОСОБА_10 518400 грн., а на користь ОСОБА_9 770600 грн., колегія суддів зазначає наступне.
		Частиною 1 статті 129КПК України передбачено, що ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
		Частиною 5 статті 128 КПК передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
		Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами визначеними КПК України і при цьому застосовуються норми ЦПК України.
		Згідно ст.23ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		Частиною 1 статті 1177ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
		Згідно вимог ст. 23 ч. 2, ст. 1167 ЦК України, моральна шкода заподіяна особі підлягає відшкодуванню, якщо шкода заподіяна знівеченням або ушкодженням здоров`я. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які фізична особа зазнала внаслідок знівечення або пошкодження здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, його майнового стану, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення.
		Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
		Як вбачається з роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року (далі - ППВСУ) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями інших осіб.
		Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової)шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану; добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого  спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Встановивши доведеність винуватості ОСОБА_7 , суд першої інстанції, задовольнив частково позовні вимоги представників потерпілих щодо стягнення моральної шкоди і стягнув із обвинуваченого завдану злочинними діями моральну шкоду на користь ОСОБА_10 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_15 25000 грн; ОСОБА_9 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_14 60000 грн.
		При цьому, судом було встановлено та враховано, що у зв`язку з отриманням тілесних ушкоджень потерпілі ОСОБА_15 та ОСОБА_14 перенесли моральні страждання, що виразились у заподіяні тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, в зв`язку з чим потерпілі відчували сильний біль, фізичні страждання, тривалий час перебували на лікуванні. Крім того, в значній мірі були порушені її нормальні життєві зв`язки, оскільки були вимушені лікуватись, потребували сторонньої допомоги. Тобто врахував характер злочину, фізичний біль і страждання, глибину фізичних та моральних страждань потерпілих, те, що вони є неповнолітніми. 
		З огляду на викладене вище апеляційний суд погоджується з висновками суду і вважає, що розмір стягнутої моральної шкоди було визначено із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням фізичних та моральних страждань потерпілих, конкретних обставин справи, а тому вважати його замалим підстав не має.
		Прохання представниківпотерпілих простягнення ізобвинуваченого ОСОБА_7 моральної шкодиу розмірівизначеному увисновках судово-психологічноїекспертизи:№ 325від 8.11.2017відповідно дояких орієнтовнийрозмір відшкодуванняморальної шкоди ОСОБА_15 може становити162мінімальні заробітніплати;№ 326від 23.10.2017відповідно дояких орієнтовнийрозмір відшкодуванняморальної шкодипотерпілій ОСОБА_14 може становити243мінімальні заробітніплати,не підлягаєзадоволенню,так якдані висновки засвоєю сутністьє лише науково  практичною рекомендацією.
		За таких обставин вимоги представників потерпілих про збільшення суми стягнення моральної шкоди, а саме:на користь ОСОБА_10 518400грн.,а накористь ОСОБА_9 770600грн. є такими, що не підлягають задоволенню, оскільки на переконання суду, встановлена: сума 60000 грн. на користь представника потерпілої ОСОБА_9 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_14 ; сума 25000 грн. на користь представника потерпілої ОСОБА_10 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_15 у сукупності відповідатиме характеру і обсягу спричинених страждань потерпілим та іншим негативним наслідкам, що настали та не призведе до безпідставного збагачення, а тільки компенсує завдану моральну шкоду.
		Щодо доводів апеляційних скарг законних представників неповнолітніх потерпілих: ОСОБА_10 , ОСОБА_9 про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме на думку апелянтів не підлягає застосуванню ст. 75 КК України та призначення 1 року позбавлення права керування транспортними засобами, вони є необґрунтованими, з огляду на наступне.
		Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
		Згідно ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
		Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційних злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.     
		У п. 2 постанови Пленуму Верховного судуУкраїни від24.10.2003№ 7«Пропрактику призначеннясудами кримінальногопокарання» (далі постанова Пленуму) вказано, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст.65КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом, в тому числі і менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
		У п. 3постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено про те, що досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо.
		Суд першої інстанції, при призначенні покарання виконав вказані вимоги закону та роз`яснення Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» у повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12ККУкраїни злочином невеликої тяжкості; особу обвинуваченого, позитивну характеристику за місцем роботи та проживання, те, що до відповідальності притягується вперше, наявність на утриманні неповнолітньої дитини, те, що злочин вчинив з необережності, невідшкодування потерпілим шкоди та думку представників потерпілих, які наполягали на суворому покаранні; відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Обговорюючи правильність призначеного покарання ОСОБА_7 колегія суддів, окрім врахованого судом, враховує те, що обвинувачений вперше вчинив злочин, наслідки, які настали після вчинення злочину, на які посилаються законні представники потерпілих.
		З огляду на викладене вище, суд першої інстанції звільнивши обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням і встановивши іспитовий строк та поклавши обов`язки, передбачені ст. 76 КК України, не порушив приписи ст. 75 КК України, оскільки правильно врахував те, що обвинуваченому призначене покарання за вчинення злочину невеликої тяжкості, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України у виді 2 років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, дані про особу обвинуваченого і конкретні обставини справи наведені вище. 
		Отже, призначене судом ОСОБА_7 покарання, яке відповідно санкції ч.1 ст.286 КК України, є не мінімальним, відповідає вимогам ст.ст. 50, 65, 75 КК України, яке призначено із врахуванням тяжкості вчиненого злочину, характеру та ступеню суспільної небезпечності, даних про особу обвинуваченого, за своїм видом і розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.
		Згідно до п.4 ч.1 ст.408КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі, зокрема в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
		Під час апеляційного розгляду обвинувачений та захисник заявили клопотання про застосуваннядо ОСОБА_7 Закону України «Про амністію у 2016 році», заслухавши думку учасників процесу колегія суддів дійшла висновку.
		Згідно ч. 3 ст. 92 Конституції України, амністія оголошується законом України.
		Відповідно до ст.85КК України на підставі Закону про амністію засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарання.
		Відповідно до ч. 1 ст. 86 КК України, амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.
		Згідно з чинним законодавством до особи, яка вчинила злочин, може бути застосований один із таких видів амністії: повна амністія - повне звільнення від відбування покарання як основного , так і додаткового покарання; часткова амністія  часткове звільнення від відбування призначеного судом покарання (звільнення від невідбутої частини покарання, скорочення терміну покарння); звільнення від основного покарання із залишенням додаткового покарання; повна або часткова амністія за діяння, які вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов`язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію (умовна амністія). 
		Згідно ч. 1 ст.10Закону України«Про амністіюу 2016році» питання про застосування амністії суд вирішує за ініціативою особи, яка підтримує публічне обвинувачення в суді чи здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого (підсудного) чи засудженого, їхніх захисників чи законних представників. Застосування амністії не допускається, якщо обвинувачений (підсудний) або засуджений заперечує проти цього. Особа, щодо якої вирішується питання про застосування амністії, дає свою згоду суду в усній чи письмовій формі з обов`язковим зазначенням цього в журналі судового засідання.
		Статтею 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 01.10.1996 передбачено, що амністія не може бути застосована до:осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі; осіб, які мають дві і більше судимості за вчинення умисних тяжких та/або особливо тяжких злочинів, крім випадків індивідуальної амністії; осіб, яких засуджено за злочини проти основ національної безпеки України, терористичний акт, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; осіб, яких засуджено за злочин або злочини, що спричинили загибель двох і більше осіб; осіб, стосовно яких протягом останніх десяти років було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості та які знову вчинили умисний злочин; амністія також не застосовується до осіб, засуджених за умисне вбивство; катування; насильницьке донорство; незаконне позбавлення волі або викрадення людини, якщо при цьому сталося заподіяння смерті, або нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що потягнули за собою смерть. Законом про амністію можуть бути визначені й інші категорії осіб, на які амністія не поширюється.
		Відповідно до п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», підлягають звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, особи, визнані винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, особи, визнані винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також особи, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, які не позбавлені батьківських прав, та на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами. 
		Отже, обвинувачений ОСОБА_7 відповідно до ст.12ККУкраїни вчинив необережний злочин невеликої тяжкості та з огляду на заявлене письмове клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про застосуваннядо останнього Закону України «Про амністію у 2016 році», колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1  ОСОБА_7 є батьком ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.2 а.с. 193).
		Відповідно до довідок Ленінського районного суду та Подільської районної у м. Полтава ради Служби у справах дітей згідно, яких станом на 1 та 12.03.2019 питання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_7 , щодо доньки ОСОБА_24 не надходили.
		Тобто, ОСОБА_7 не позбавлений батьківських прав та є суб`єктом Закону України «Про амністію у 2016 році», і тому до нього необхідно застосувати положення п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» та звільнити його від відбування основного покарання призначеного 12.01.2018 Київським районним судом м. Полтава. У зв`язку з цим на підставі п. 4 ч.1 ст. 408 КПК України вирок підлягає зміні.
		Враховуючи фактичніобставини вчиненогозлочину утому числі,грубе порушення вимогп.8.7.3.(е),8.10Правил дорожньогоруху України та наслідки, що настали, колегія суддів не знаходить підстав для звільнення ОСОБА_7 від додаткового покарання.
		З огляду на викладене вище, доводи апеляційних скарг законних представників неповнолітніх потерпілих: ОСОБА_10 , ОСОБА_14 та обвинуваченого ОСОБА_7 , є необґрунтованими.
		Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
		У ХВ А Л И Л А :
		Апеляційні скарги законних представників неповнолітніх потерпілих: ОСОБА_10 , ОСОБА_14 та обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
		Вирок Київського районного суду м. Полтава від 12 січня 2018 року щодо ОСОБА_7 - змінити.
		На підставі п. «в» ст.1Закону України«Про амністіюу 2016році» звільнити  ОСОБА_7 від відбування призначеного основного судом покарання у виді 2 років обмеження волі.
		В решті вирок залишити без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
		СУДДІ:
		ОСОБА_2              ОСОБА_3              ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...