Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5-4756км09 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.03.2010. Забезпечено надання загального доступу: 31.03.2010.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		У Х В А Л А 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах  
		Верховного Суду України у складі: 
		 
		головуючого Синявського О.Г., суддів 
		за участю прокурора 
		захисника   Гриціва М.І. та Прокопенка О.Б.,  
		Гладкого О.Є., 
		ОСОБА_5, 
		розглянула у судовому засіданні у м. Києві 23 лютого 2010 року кримінальну справу за касаційними скаргами захисників ОСОБА_5 та       ОСОБА_6 на вирок Ворошиловського районного суду м. Донецька від 02 березня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від   29 квітня 2009 року. 
		    Вироком суду 
		ОСОБА_7, 
		ІНФОРМАЦІЯ_1, 
		уродженця м. Донецька,  
		мешканця м. Києва,  
		такого, який не мав судимості, 
		    засуджено: 
		-  за ч. 4 ст. 189 КК України до позбавлення волі на строк вісім років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого; 
		-  за ч. 2 ст. 383 КК України до позбавлення волі на строк пять років. 
		На підставі cт. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого. 
		 Постановлено стягнути із ОСОБА_7 у доход держави 6016 грн. судових витрат. 
		Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 29 квітня 2009 року апеляції засудженого ОСОБА_7, захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_5 задоволено частково. Вирок Ворошиловського районного суду м. Донецька від 02 березня 2009 року в частині призначення    ОСОБА_7 покарання змінено: за ч. 4 ст. 189 КК України із застосуванням ст. 69 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк шість років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого; за     ч. 2 ст. 383 КК України  у виді позбавлення волі на строк чотири роки. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк шість років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого. 
		Як визнав суд, ОСОБА_7, діючи за попередньою змовою групою осіб, умисно, із корисливих спонукань, вчинив вимагання чужого майна з погрозою потерпілому ОСОБА_8 обмеженням його прав, свобод та законних інтересів із заподіянням майнової шкоди в особливо великих розмірах. 
		Крім того, ОСОБА_7, діючи умисно та з корисливого мотиву, вчинив завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, поєднане з обвинуваченням особи у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів із штучним створенням доказів обвинувачення. 
		Злочини було вчинено за таких обставин. 
		У період з 1993 року до 2002 року члени сімї ОСОБА_7 набули право власності на 34,444 % акцій ВАТ «Торговий центр «Білий лебідь» в         м. Донецьку: ОСОБА_9  на 718477, ОСОБА_7  на 822687,     ОСОБА_10  на 91216, ОСОБА_11  на 89423. 
		При цьому ОСОБА_9 з 22 вересня 1989 року обіймав посаду генерального директора ВАТ «Торговий центр «Білий лебідь», а ОСОБА_7 із 01 грудня 1999 року - директора універмагу ВАТ «Торговий центр «Білий лебідь». 
		У 1998 році за результатами індексації вартість акцій товариства становила 2 грн. 78 коп. за одну акцію. 
		Наприкінці вересня  на початку жовтня 2002 року сімя ОСОБА_7 вирішила продати належні їм акції вказаного товариства. З цією метою    30 вересня і 02 жовтня 2002 року в приміщенні Донецької філії АКБ «Укрпромбанк», що по вул. Рози Люксембург, 63 у м. Донецьку, були укладені завірені приватним нотаріусом Курильчук Т.О. договори купівлі-продажу акцій, а саме: № 402612 від 30 вересня 2002 року між        ОСОБА_10  та ОСОБА_8  на 91 216 акцій; № 402645 від 02 жовтня 2002 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_8  на 112416 акцій;     № 402647 від 02 жовтня 2002 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_13  на 178326 акцій; № 402649 від 02 жовтня 2002 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_14  на 20464 акції; № 402646 від 02 жовтня 2002 року між      ОСОБА_9 та ОСОБА_15  на 203632 акції; № 402648 від 02 жовтня 2002 року між ОСОБА_9 і ОСОБА_16  на 203632 акції;       № 402650 від 02 жовтня 2002 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_13  на 25306 акцій; № 402652 від 02 жовтня 2002 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_17  на 114213 акцій; № 402651 від 02 жовтня 2002 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_14  на 183168 акцій; № 402653 від 02 жовтня      2002 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_17  на 89423 акції. 
		Відповідно до зазначених договорів купівлі-продажу акцій           ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_10 і ОСОБА_11 продали, а     ОСОБА_18, який діяв на підставі доручення від 09 вересня 2002 року, виданому йому вказаними вище особами, придбав акції ВАТ «Торговий центр «Білий лебідь». На прохання ОСОБА_9 у договорах купівлі-продажу була вказана ціна 0,63 грн. за акцію, а фактично вона становила    2 грн. 60 коп. за акцію на загальну суму 598тис. дол. США. 
		Приблизно у лютому і на початку березня 2005 року ОСОБА_7, керуючись корисливими мотивами та маючи умисел на незаконне заволодіння належним ОСОБА_8 майном в особливо великих розмірах, використовуючи ту обставину, що в договорах купівлі-продажу акцій була вказана їх ціна в розмірі 0,63 грн., перебуваючи за місцем свого проживання у кв. АДРЕСА_1 та в інших невстановлених слідством місцях у м. Донецьку, розробив план вчинення щодо ОСОБА_8 вимагання шляхом завідомо неправдивого повідомлення у правоохоронні органи про начебто вчинення       ОСОБА_8 у 2002 році щодо нього, його батька ОСОБА_9 та інших членів сімї тяжкого та особливо тяжкого злочинів зі штучним створенням доказів обвинувачення та незаконного висунення       ОСОБА_8 вимог про виплату коштів у сумі 2626861 грн., які начебто складали різницю між номінальною вартістю однієї акції станом на        30 вересня 2002 року та фактично отриманими коштами. 
		Цим злочинним планом ОСОБА_7 передбачалося схилити свого батька ОСОБА_9 до подання спільної заяви в МВС України про начебто вчинення у 2002 році ОСОБА_8 тяжкого та особливо тяжкого злочинів щодо нього та членів його родини, а саме вимагання акцій ВАТ «Торговий центр «Білий лебідь» та незаконного звільнення його і     ОСОБА_9 із посад в товаристві, домогтися спільно із ОСОБА_9 порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_8 на підставі їх заяв, після чого надати слідству завідомо неправдиві показання та штучно створені ним докази обвинувачення про начебто вчинені ОСОБА_8 злочини, що приведе до обрання ОСОБА_8 міри запобіжного заходу у виді взяття під варту та шляхом предявлення в ході досудового слідства у кримінальній справі цивільних позовів, незаконно отримати від     ОСОБА_8 належне йому майно у виді грошових коштів на загальну суму 12970107 грн. 20 коп., що є особливо великим розміром. 
		Повідомивши про свій злочинний план невстановлену особу, матеріали справи щодо якої виділені в окреме провадження, та отримавши її згоду на участь у реалізації цього плану, вступивши таким чином у злочинну змову із невстановленою особою, реалізуючи спільні злочинні наміри, 15 березня 2005 року у невстановлений слідством час ОСОБА_7 прибув до приміщення ГУБОЗ МВС України по вул. Багговутівській, 2 у м. Києві та, діючи умисно, за попередньою домовленістю і відповідно до розробленого злочинного плану, звернувся до органу дізнання в особі старшого оперативного уповноваженого в особливо важливих справах ГУБОЗ МВС України ОСОБА_1., де будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК України, зробив письмову заяву на імя заступника Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_2 про начебто вчинення тяжкого та особливо тяжкого злочинів щодо нього, його батька ОСОБА_9 та членів його родини ОСОБА_8 у 2002 році та про притягнення до кримінальної відповідальності голови Донецької обласної ради ОСОБА_8 за начебто вчинений останнім злочин, передбачений  ч. 4 ст. 189 КК України. 
		При цьому ОСОБА_7 усвідомлював завідомо неправдивий характер відомостей, які були вказані у заяві, та бажав, щоб вони стали приводом до порушення кримінальної справи, притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності та позбавлення його волі. 
		У заяві про вчинений злочин від 15 березня 2005 року ОСОБА_7 власноручно виклав відомості, які не відповідають дійсності, а саме вказав, що ОСОБА_8, будучи головою Донецької обласної ради в 2002 році, під погрозою фізичної розправи над ним та членами його родини вимагав передати акції ВАТ «Торговий центр «Білий лебідь», що належали       ОСОБА_7. У період із липня по жовтень 2002 року ОСОБА_8 особисто та через довірену особу відкрито впливав на діяльність ВАТ «Торговий центр «Білий лебідь», внаслідок чого він та його батько були позбавлені роботи. Крім того, внаслідок погроз та тиску з боку ОСОБА_8 належні йому та членам його родини акції 02 жовтня 2002 року були передані        ОСОБА_8, ОСОБА_17, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та     ОСОБА_13 
		Продовжуючи свою злочинну діяльність, з метою штучного створення підстав для порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_8, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, 15 березня 2005 року в невстановлений час, перебуваючи у приміщенні УБОЗу за вказаною вище адресою,    ОСОБА_7 умисно, за попередньою змовою із невстановленою особою, із корисливих спонукань у своєму поясненні надав органу дізнання завідомо неправдиву інформацію про вчинення ОСОБА_8 тяжкого та особливо тяжкого злочинів, а саме про те, що в липні 2002 року у своєму робочому кабінеті ОСОБА_8 висунув його батьку ОСОБА_9 вимогу про передачу 34 % акцій ВАТ «Торговий центр «Білий лебідь», які належали йому та членам його родини, із погрозою застосуванням насильства та вбивством, використовуючи при цьому вербальні форми погрози.  
		  Також ОСОБА_7 повідомив, що ОСОБА_8 неодноразово погрожував ОСОБА_9, при цьому не конкретизуючи, у чому саме були виражені погрози. Саме під тиском цих погроз із боку ОСОБА_8 він та члени його родини були змушені передати акції ВАТ «Торговий центр «Білий лебідь» ОСОБА_8 та іншим особам за ціною, встановленою ОСОБА_8 
		17 березня 2005 року в невстановлений час у приміщенні ГУБОЗу невстановлена особа, яка діяла за попередньою змовою із ОСОБА_7, подала письмову заяву про вчинення злочину, будучи попередженою про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК України, і надала органу дізнання в особі старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах ГУБОЗ МВС України ОСОБА_1. завідомо неправдиву інформацію про тяжкий та особливо тяжкий злочини, начебто вчинені щодо неї, ОСОБА_7 та членів його родини ОСОБА_8 у 2002 році. 
		У заяві про злочин від 17 березня 2005 року невстановлена особа власноручно виклала відомості, які не відповідали дійсності, і, зокрема, вказала, що голова Донецької обласної ради ОСОБА_8 у 2002 році під погрозою фізичного знищення вимагав передати акції ВАТ «Торговий центр «Білий лебідь», які належали йому та членам його родини і в період з липня по жовтень 2002 року неодноразово викликав її до себе в службовий кабінет, де особисто та через довірених осіб відкрито впливав на роботу центру, внаслідок чого невстановлена особа та ОСОБА_7 залишилися без роботи. Внаслідок погроз та психологічного тиску вона погодилася на всі вимоги ОСОБА_8 
		Вказані завідомо неправдиві відомості про вчинення злочинів ОСОБА_8 невстановлена особа підтвердила і у своєму поясненні від 17 березня 2005 року. 
		Продовжуючи свою злочинну діяльність, 18 березня 2005 року в невстановлений досудовим слідством час ОСОБА_7 у приміщенні Головного слідчого управління МВС України по вул. Богомольця, 10 у         м. Києві дав старшому слідчому в особливо важливих справах ОСОБА_21 пояснення, в яких виклав завідомо неправдиві відомості про вчинення ОСОБА_8 тяжкого та особливо тяжкого злочинів. 
		25 березня 2005 року на підставі заяв ОСОБА_7 та невстановленої особи, а також їх пояснень, що містили завідомо неправдиві відомості про вчинення ОСОБА_8 злочинів, заступником Генерального прокурора України ОСОБА_28 було порушено кримінальну справу № 49-1502 щодо ОСОБА_8 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України. 
		30 березня 2005 року постановою старшого слідчого в особливо важливих справах ГСУ МВС України ОСОБА_21 відповідно до статей 49, 122 КПК України ОСОБА_7 було визнано потерпілим. 
		Того ж дня в невстановленому досудовим слідством місці ОСОБА_7 подав заяву на імя слідчого ОСОБА_21 про визнання його цивільним позивачем на суму 890157 грн. 60 коп., яка відображала начебто заподіяну йому та його дружині ОСОБА_11 протиправними діями ОСОБА_8 матеріальну шкоду, чим предявив ОСОБА_8 вимогу передачі чужого майна, що належало останньому.         
		На підставі вказаної заяви постановою старшого слідчого в особливо важливих справах ГСУ МВС України ОСОБА_21 від 30 березня      2005 року ОСОБА_7 було визнано цивільним позивачем. 
		Діючи за попередньою змовою із ОСОБА_7, невстановлена особа     30 березня 2005 року в невстановлених досудовим слідством місці та часі, реалізуючи спільний із ОСОБА_7 злочинний умисел на заволодіння чужим майном шляхом вимагання, подала заяву на імя ОСОБА_21 про визнання цивільним позивачем на суму матеріальної шкоди 1748938 грн., начебто заподіяної їй та ОСОБА_10 протиправними діями      ОСОБА_8, чим предявила останньому вимогу передати чуже майно. Відповідно до вказаної заяви постановою слідчого ОСОБА_21 від       30 березня 2005 року невстановлену особу було визнано цивільним позивачем.  
		На підставі неправдивих відомостей, що містилися у кримінальній справі № 49-1502, 06 квітня 2005 року ОСОБА_8 був затриманий як підозрюваний відповідно до ст. 115 КПК України, постановою Печерського районного суду м. Києва від 08 квітня 2005 року йому було обрано міру запобіжного заходу у виді взяття під варту та 11 квітня 2005 року предявлено обвинувачення за ч. 4 ст. 189 КК України. 
		Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_7 умисно, з метою створення умов для незаконного притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності, 31 травня 2005 року у другій половині дня, перебуваючи за місцем свого проживання у кв. АДРЕСА_2, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, під час його допиту як потерпілого надав завідомо неправдиві показання про вчинення ОСОБА_8 тяжкого та особливо тяжкого злочинів, а також повідомив неправдиві обставини продажу акцій ВАТ «Торговий центр «Білий лебідь». Зокрема, ОСОБА_7 повідомив завідомо неправдиві відомості про те, що в середині 2002 року його батько     ОСОБА_9 отримав інформацію про необхідність зявитися до службового кабінету голови Донецької обласної ради ОСОБА_8 для вирішення питання про передачу акцій ВАТ «Торговий центр «Білий лебідь». Перебуваючи у кабінеті ОСОБА_8, останній повідомив ОСОБА_9 про термінове бажання отримати 34 % акцій ВАТ «Торговий центр «Білий лебідь», що належали сімї ОСОБА_9. На відмову ОСОБА_9 передати акції ОСОБА_8 висловив погрози щодо усунення ОСОБА_9 
		Під час того ж допиту ОСОБА_7 повідомив слідчому неправдиві відомості про зустрічі ОСОБА_9 із ОСОБА_8, при яких ОСОБА_8 начебто вимагав найшвидшої передачі акцій, припинення завозу товару на підприємство та скорочення чисельності працівників, а також звільнення його (ОСОБА_7) із займаної посади директора універмагу. 
		Також ОСОБА_7 дав завідомо неправдиві показання щодо обставин укладення договорів купівлі-продажу 24 % акцій ВАТ «Торговий центр «Білий лебідь», що належали йому та членам його родини, вказавши, що після проведення загальних зборів ОСОБА_18 надав батькові для підписання проекти договорів купівлі-продажу акцій, продавцями яких був ОСОБА_7 та члени його родини, а покупцями  ОСОБА_8,       ОСОБА_16, ОСОБА_14, ОСОБА_17, ОСОБА_13 і ОСОБА_15, згідно з якими ціна однієї акції становила 0,62 грн.  
		ОСОБА_7 пояснив, що він та члени його родини були вимушені продати акції підприємства за вказаною ціною, оскільки подальші переговори щодо ціни акцій були безрезультатні. ОСОБА_7 також повідомив слідчому завідомо неправдиві відомості про те, що після цього у відділенні АКБ «Укрсоцбанк» він отримав від ОСОБА_18 грошові кошти в розрахунку на 0,62 грн. за акцію за пакет 24 % акцій ВАТ «Торговий центр «Білий лебідь», тоді як в дійсності ОСОБА_18 йому було передано грошові кошти в розрахунку на 2 грн. 60 коп. за акцію на загальну суму      598 тис. дол. США.  
		ОСОБА_7 повідомив, що в січні 2003 року ОСОБА_8 висловлював вимоги, які супроводжувалися погрозами, про передачу ОСОБА_9 особисто 3 млн. грн. як відшкодування затрат ВАТ «Торговий центр «Білий лебідь», що виникли з його вини. 
		З метою підтвердження своїх показань ОСОБА_7 01 квітня       2005 року, діючи умисно за попередньою змовою із невстановленою особою, передав слідчому ОСОБА_21 мікрокасету «Soni» МС60 та подав письмову заяву про те, що на вказану мікрокасету у січні 2003 року в квартирі ОСОБА_9 за допомогою диктофона «Olуmpus S724» була записана розмова ОСОБА_8 і ОСОБА_9  
		Будучи додатково допитаним як потерпілий 01 квітня 2005 року, ОСОБА_7 підтвердив раніше дані ним показання і додав, що погрози позбавити його життя з боку ОСОБА_8 висловлювалися до фактичної передачі акцій ОСОБА_18, після чого з обійманих посад у ВАТ «Торговий центр «Білий лебідь» був звільнений 02 грудня 2002 року він та у січні 2003 року  його батько. Після того до нього додому неодноразово телефонував ОСОБА_8 та вимагав передати 3 млн. грн. за товари, які залишилися на підприємстві. Під час чергового дзвінка ОСОБА_8 він особисто у присутності членів родини записав розмову з останнім на диктофон. У цій розмові ОСОБА_8 погрожував батьку фізичною розправою. Диктофон він начебто увімкнув відразу після початку розмови. Запис здійснювався на мікрокасету, яка раніше знаходилася в факсовому апараті, і з причин, що на ній були записи, які не мають відношення до даної справи, стрічка касети ним особисто розрізалася та склеювалася. 
		Продовжуючи свою злочинну діяльність, 08 квітня 2005 року в невстановлених досудовим слідством місці та часі ОСОБА_7 подав слідчому ОСОБА_21 заяву про стягнення із ОСОБА_8 грошових коштів у сумі 20 млн. 130 тис. грн. як шкоди, начебто заподіяної йому та членам його родини діями ОСОБА_8, чим предявив ОСОБА_8 вимогу передати майно, що належить останньому. 
		20 квітня 2005 року в проміжок часу з 15 години 10 хвилин до          16 години 25 хвилин ОСОБА_7, перебуваючи у приміщенні Головного слідчого управління МВС України по вул. Богомольця, 10 у м. Києві, під час його додаткового допиту як потерпілого дав завідомо неправдиві показання заступнику начальника ГСУ МВС України ОСОБА_23 про вчинення ОСОБА_8 вимагання акцій ВАТ «Торговий центр «Білий лебідь», а також недостовірну інформацію щодо обставин укладення договорів купівлі-продажу акцій. 
		24 травня 2005 року в проміжок часу з 12 годин 20 хвилин до 15 годин 15 хвилин ОСОБА_7, перебуваючи у приміщенні Управління розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України по вул. Бориспільській, 18 у м. Києві, під час додаткового допиту як потерпілого дав слідчому Генеральної прокуратури України ОСОБА_24 завідомо неправдиві показання щодо обставин запису наданих аудіо та відеокасет і знову повідомив про вчинення ОСОБА_8 вимагання акцій. 
		Того ж дня в невстановленому досудовим слідством місці       ОСОБА_7 подав слідчому в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України ОСОБА_25 заяву про визнання його цивільним позивачем у справі додатково на суму 82011 грн. 60 коп., яка становила недоотриману заробітну плату ОСОБА_7 із 02 грудня 2002 року по травень 2005 року внаслідок незаконних дій ОСОБА_8     
		Тоді ж ОСОБА_7 подав слідчому ОСОБА_25 заяву про визнання його цивільним позивачем у справі додатково на суму 119тис. грн., яка становила його недоотриману заробітну плату із 21 січня 2003 року по травень 2005 року внаслідок незаконних дій ОСОБА_8 
		На підставі завідомо неправдивих показань ОСОБА_7 та невстановленої особи про вчинення ОСОБА_8 злочинів, даних ними на досудовому слідстві у кримінальній справі № 49-1502, 15 липня 2005 року заступником Генерального прокурора України ОСОБА_26 було порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_8 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. 
		Зазначені вище обставини ОСОБА_7 підтвердив слідчому під час очної ставки з ОСОБА_8 30 травня 2005 року у приміщенні Київського СІЗО по вул. Дегтярівській, 13 у м. Києві. Водночас передбачаючи можливість його викриття у завідомо неправдивих повідомленнях про злочини та завідомо неправдивих показаннях,       ОСОБА_7 відмовився від подальшого проведення очної ставки. 
		Продовжуючи свою злочинну діяльність, 14 липня 2005 року в період часу з 12 години 20 хвилин до 16 години ОСОБА_7, перебуваючи у приміщенні Управління розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України по вул. Бориспільській, 18 у м. Києві, під час додаткового допиту як потерпілого дав слідчому ОСОБА_25 завідомо неправдиві показання про вчинення ОСОБА_8 злочинів  вимагання акцій ВАТ «Торговий центр «Білий лебідь» та зловживання службовим становищем, а також повідомив завідомо неправдиву інформацію про походження грошових коштів, розміщених на депозитних рахунках, відкритих у АКБ «Укрсоцбанк». 
		23 липня 2005 року, в період часу з 09 години 30 хвилин до 14 години 30 хвилин, ОСОБА_7, перебуваючи у приміщенні згаданого Управління Генеральної прокуратури України, під час додаткового допиту як потерпілого дав слідчому ОСОБА_25 завідомо неправдиві показання про вчинення ОСОБА_8 злочинів  вимагання акцій ВАТ «Торговий центр «Білий лебідь» та зловживання службовим становищем, внаслідок чого він був незаконно звільнений із посади директора універмагу ВАТ «Торговий центр «Білий лебідь». 
		Також ОСОБА_7 дав завідомо неправдиві показання щодо обставин запису відеокасети та аудіокасети, які начебто підтверджують вину     ОСОБА_8, про суму грошових коштів, отриманих за реалізовані акції, які відповідно до показань ОСОБА_7 тановили 0,63 грн. за акцію, тоді як насправді ОСОБА_18 було передано грошові кошти із розрахунку 2 грн. 60 коп. за акцію на загальну суму 598тис. дол. США. 
		24 липня 2005 року в період часу з 16 години до 20 години 50 хвилин ОСОБА_7, перебуваючи у цьому ж приміщенні Генеральної прокуратури України, під час додаткового допиту як потерпілого дав слідчому  ОСОБА_25 завідомо неправдиві показання про погрози з боку ОСОБА_8, його телефонні дзвінки та про їх зміст. 
		05 серпня 2005 року в період часу з 14 години 30 хвилин до 19 години 50 хвилин ОСОБА_7, перебуваючи там само, дав слідчому ОСОБА_27 завідомо неправдиві показання про обставини укладення договорів купівлі-продажу акцій, суму грошових коштів, переданих ОСОБА_18 у розмірі 142544 дол. США, тоді як насправді ОСОБА_18 було передано гроші в сумі 598тис. дол. США. Крім того, ОСОБА_7 повідомив завідомо неправдиву інформацію про походження коштів на належних йому та членам його родини рахунках. 
		02 червня 2006 року в період часу з 14 години 35 хвилин до 18 години 30 хвилин ОСОБА_7, перебуваючи в приміщенні Управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України за тією ж адресою, під час проведення очної ставки із ОСОБА_18 дав слідчому ОСОБА_27 завідомо неправдиві показання про суму грошових коштів, отриманих від ОСОБА_18 за реалізацію акцій, котра начебто становила 0,63 грн. за акцію. 
		14 червня 2006 року в період часу з 14 години 10 хвилин до 15 години 30 хвилин ОСОБА_7 у тому ж приміщенні під час проведення очної ставки із ОСОБА_12 дав слідчому ОСОБА_27 завідомо неправдиві показання щодо обставин укладення договорів купівлі-продажу акцій та розрахунку за них. 
		Крім того, ОСОБА_7 спільно із невстановленою особою предявив до ОСОБА_8 позовні вимоги на суму 12970107 грн. 20 коп. 
		Також ОСОБА_7 неодноразово у своїх інтервю журналістам продовжував висловлювати завідомо неправдиві обвинувачення на адресу ОСОБА_8 про начебто вчинені ним злочини, що останнім сприймалося як вимога передачі ОСОБА_7 свого майна. 
		Постановами від 30 червня 2006 року та 12 жовтня 2006 року слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України        ОСОБА_27 кримінальну справу щодо ОСОБА_8 закрито за відсутністю в його діях складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 та       ч. 4 ст. 189 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України.  
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить судові рішення щодо ОСОБА_7 скасувати, а кримінальну справу щодо нього за           ч. 4 ст. 189 КК України закрити за відсутністю в його діях складу злочину, а за ч. 2 ст. 383 КК України  за недоведеністю його участі у вчиненні цього злочину. 
		Зазначає, що досудове та судове слідство проведено неповно, однобічно і необєктивно, висновки суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають фактичним обставинам справи, неправильно застосовано кримінальний закон. 
		Вважає, що дії ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 189 КК України як вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великому розмірі, кваліфіковані неправильно, оскільки у справі відсутні дані про заподіяння        ОСОБА_8 шкоди майнового характеру. Факт висвітлення засобами масової інформації заяв ОСОБА_7 про вчинення ОСОБА_8 злочинів не вказує на наявність у діях засудженого вимагання. Дії      ОСОБА_7 щодо подачі заяв про визнання його цивільним позивачем, а також обставини визнання його потерпілим та цивільним позивачем у справі проти ОСОБА_8 не є способом вимагання. Крім того, зазначає, що у справі є постанова про відмову в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_7 за ст. 189 КК України. 
		Стверджує, що у діях ОСОБА_7 відсутній умисел на завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочинів зі штучним створенням доказів обвинувачення, оскільки він належним чином не був попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК України, та, що вилучення у нього аудіо та відеокасет проведено із порушенням кримінально-процесуального закону, а тому вони не можуть бути доказами у справі. 
		Захисник вказує, що судом першої та апеляційної інстанцій істотно порушено вимоги кримінально-процесуального закону, також місцевим судом безпідставно не допитано в судовому засіданні потерпілого        ОСОБА_8 Крім того, після подачі апеляцій справа більше місяця не призначалася до розгляду в апеляційній інстанції, було порушено порядок та строки направлення повідомлення про надходження апеляцій, вручення їх копій, призначення справи до розгляду в апеляційному порядку.  
		У доповненні до касаційної скарги ОСОБА_5 зазначає на порушення підсудності справи щодо ОСОБА_7 Вважає, що справа мала б розглядатися Шевченківським районним судом м. Києва.   
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить судові рішення щодо засудженого скасувати, а справу закрити за відсутністю в його діях складів злочинів. Вважає, що у справі неправильно застосовано кримінальний закон та істотно порушено вимоги кримінально-процесуального закону. 
		Вважає, що суд неправильно розтлумачив поняття вимагання, оскільки звернення із заявою про злочини, визнання особи потерпілим чи цивільним позивачем не може бути способом вимагання.  
		   Стверджує, що у справі не здобуто доказів наявності у ОСОБА_7 умислу на завідомо неправдиве повідомлення про злочини.  
		Крім того, як видно зі змісту скарги, захисник вважає, що судом безпідставно не допитано у судовому засіданні потерпілого ОСОБА_8, не дано належної оцінки усім доказам, які є у справі, а відтак, на його думку, досудове та судове слідство проведено неповно та необєктивно.   
		Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_5, який підтримав касаційні скарги сторони захисту, думку прокурора      Гладкого О.Є. про законність та обґрунтованість судових рішень, перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у касаційних скаргах захисників доводи, колегія суддів вважає, що ці скарги підлягають задоволенню частково.  
		Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні ним умисно, з корисливих мотивів, завідомо неправдивого повідомлення органу дізнання про вчинення злочину, поєднаного з обвинуваченням особи у вчиненні тяжкого і особливо тяжкого злочинів та зі штучним створенням доказів обвинувачення, відповідають фактичним обставинам справи, обґрунтовані сукупністю розглянутих у судовому засіданні і наведених у вироку доказів.  
		Як убачається з матеріалів справи, у ході досудового слідства    ОСОБА_7 визнавав, що у березні-квітні 2005 року у м. Донецьку він та його батько подали заяву про вчинення щодо них ОСОБА_8 тяжких злочинів, оскільки співробітники МВС та СБ України створили у нього уяву про наявність перепон для вільного пересування та небезпеку для його життя, за відсутності такої, з боку ОСОБА_8, а 24 жовтня 2007 року він звернувся до Генеральної прокуратури України з письмовою заявою, у якій виклав обставини завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину з боку ОСОБА_8 Крім того, ОСОБА_7 вказував, що жодних погроз з боку ОСОБА_8 на його адресу не надходило (т. 11, а.с. 185-187, 191-199, 203-207, 211-219; т. 12, а.с. 1-7, 8-20, 22-30, 42-47, 48-52, 53-56, 57-63). 
		Вина ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України, підтверджується поясненнями допитаних у ході судового слідства свідків ОСОБА_28, ОСОБА_29, які засвідчили обставини передачі акцій ВАТ «Торговий центр «Білий лебідь», зокрема на користь  ОСОБА_8 (т. 14, а.с. 604-606, 609). 
		Наведені обставини вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України, підтверджуються сукупністю досліджених та належно оцінених судом доказів, зокрема поясненнями у ході досудового слідства потерпілого ОСОБА_8, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_30,    ОСОБА_11, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33,      ОСОБА_18, ОСОБА_34, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_13, ОСОБА_35, ОСОБА_12, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, які підтвердили добровільність та законність передачі акцій ВАТ «Торговий центр «Білий лебідь» з боку ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 та інших осіб (т. 3, а.с. 236-244;   т. 4, а.с. 7-14, 33-38, 39-45, 50-53, 54-58, 59-62, 63-65; т. 5, а.с. 92-96, 130-134, 160-163, 168-169, 170-171, 172-174, 175-176, 178-180, 181-186, 187-188, 199-204; т. 6, а.с. 99-102, 103-108, 111-114, 119-125, 128-133, 211-216; т. 8, а.с. 36-42, 43-46, 47-51, 52-57). 
		Судом також досліджено дані протоколів відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_28, копій угод про відкриття    ОСОБА_9, ОСОБА_7 та іншими членами їх сімї депозитних рахунків у Донецькій філії АКБ «Укрсоцбанк», висновків судових експертиз відеозвукозапису та звукозаписів від 03 серпня 2005 року та 29 жовтня       2007 року, довідки про вихідні та вхідні дзвінки за номером телефону, що належить ОСОБА_9, наказу генерального директора ВАТ «Торговий центр «Білий лебідь» від 02 грудня 2002 року про скорочення посади директора універмагу, заяви ОСОБА_7 про звільнення достроково з       03 грудня 2002 року, протоколу засідання правління зазначеного ВАТ та позачергових зборів його акціонерів (т. 4, а.с. 84-88, 173-175, 182-193, 194-244; т. 5, а.с. 1-7, 19-20, 21-22, 26, 27; т. 8, а.с. 76-78). 
		Не ґрунтуються на матеріалах справи доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про те, що вилучення у ОСОБА_7 аудіо- та відеозаписів проведено із порушенням кримінально-процесуального закону, а тому вони не можуть бути доказами у справі.  
		Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 добровільно передав слідчому і просив залучити до матеріалів справи мікрокасету із записом його розмови з ОСОБА_8 ОСОБА_18 дотриманням вимог КПК України зазначену мікрокасету було оглянуто, про що свідчать дані протоколу огляду (т. 3,   а.с. 27, 28-31).  
		Із даних протоколу огляду, прослуховування та вилучення аудіокасети вбачається, що ОСОБА_7 також добровільно надана органу досудового слідства аудіокасета із записом, за його словами, розмови ОСОБА_9 із ОСОБА_8 (т. 3, а.с. 57-60). 
		Щодо названих звукозаписів, а також наявного у слідства відеозапису проведені судові експертизи, з даних висновків яких убачається, що, зокрема, магнітна стрічка мікрокасети піддавалася розрізуванню та склеюванню. Із досліджених судом даним протоколів допитів ОСОБА_7 убачається, що цього факту він не заперечував. 
		Досліджено судом і матеріали кримінальної справи № 49-1502, порушеної щодо ОСОБА_8 за обвинуваченням у злочинах, передбачених ч. 4 ст. 189, ч. 2 ст. 364 КК України, та закритої постановами слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України від 30 червня 2006 року та 12 жовтня 2006 року у звязку з відсутністю у діях ОСОБА_8 складу злочинів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України, а також дані матеріалів наглядового провадження у зазначеній кримінальній справі та рішень Печерського районного суду м. Києва й Апеляційного суду м. Києва про залишення без задоволення скарги ОСОБА_7 на постанови слідчого про закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_8 
		Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 здійснено посягання на інтереси правосуддя у частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі, а саме інтереси всебічного, повного і неупередженого розслідування і судового розгляду справ, які можуть бути порушені в результаті завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину. Зазначені інтереси правосуддя становлять безпосередній обєкт злочину, передбаченого ст. 383 КК України. 
		Обєктивна сторона вказаного злочину полягає у завідомо неправдивому повідомленні відомостей про вчинення злочину, що не відповідає дійсності. 
		Зі змісту диспозиції ст. 383 КК України випливає, що форма повідомлення про злочин не має значення для встановлення ознак його обєктивної сторони. ОСОБА_7, звернувшись із заявою про вчинення ОСОБА_8 вимагання майна, що належить йому та членам його родини, а також у зловживанні владою фактично виконав обєктивну сторону злочину, передбаченого ст. 383 КК України. При цьому злочин вважався закінченим із моменту одержання правоохоронними органами завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочинів ОСОБА_8 
		Суб'єктивна сторона даного злочину виражається у прямому умислі. Як убачається з аналізованих вище матеріалів справи, ОСОБА_7 усвідомлював, що злочини ОСОБА_8 не вчинялися і не вчинюються, але незважаючи на це надав неправдиву інформацію до правоохоронних органів, тобто усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав суспільно небезпечні наслідки від них та бажав їх настання. 
		Таким чином, аналізуючи склад злочину, передбаченого ст. 383 КК України, колегія суддів дійшла висновку про наявність його ознак у діях ОСОБА_30, що належно вмотивовано у оскаржуваних захисниками судових рішеннях щодо ОСОБА_7 
		Отже, доводи касаційних скарг захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про те, що у ОСОБА_7 був відсутній умисел на завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочинів зі штучним створенням доказів обвинувачення, оскільки він належним чином не був попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК України, є необґрунтованими. 
		Зважаючи на наведене, доводи касаційних скарг захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про необхідність закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 383 КК України через недоведеність його участі у вчиненні цього злочину позбавлені підстав і спростовуються дослідженими у судовому засіданні доказами, аналіз яких суд дав у вироку. 
		Водночас доводи касаційних скарг захисників про відсутність у діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України, є слушними з таких підстав. 
		У диспозиції ч. 1 ст. 189 КК України викладені ознаки обєктивної сторони складу злочину «вимагання» і передбачена кримінальна відповідальність за вимогу передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.  
		Без урахування зазначених ознак місцевий суд установив вину ОСОБА_7 у вимозі передачі чужого майна з погрозою потерпілому обмеженням його прав, свобод і законних інтересів зі спричиненням майнової шкоди в особливо великих розмірах за попередньою змовою групою осіб і кваліфікував його дії як вимагання за ч. 4 ст. 189 КК України. 
		Дійшовши такого висновку, суд припустився помилки, оскільки неправильно розтлумачив положення ст. 189 КК України і не зважив на розяснення Пленуму Верховного Суду України, викладені у його постановах від 25 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності», чинної на час розгляду справи судом, та від 06 листопада 2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності». 
		Як убачається зі змісту диспозиції ч. 1 ст. 189 КК України, суспільно небезпечним є умисне, з корисливих мотивів діяння, що полягає у незаконній вимозі чужого майна способом, повязаним із виразом погрози законним правам та інтересам власників цього майна. Вимагання є закінченим злочином з моменту предявлення вимоги, поєднаної з вказаними погрозами, насильством, пошкодженням чи знищенням майна незалежно від досягнення поставленої винною особою мети. 
		Як розяснено Верховним Судом України, погроза при вимаганні має місце тоді, коли вина особа, висловлюючи її у будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він протидіятиме винній особі або не виконає її вимог, то ця погроза буде реалізована. Така погроза може стосуватись як потерпілого, так і його близьких родичів, і завжди містить у собі вимогу майнового характеру щодо передачі майна в майбутньому. 
		Як убачається з матеріалів справи, суд, обгрунтовуючи висовок про вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України, послався на те, що ОСОБА_7 висловлював вимоги щодо передачі майна ОСОБА_8 у засобах масової інформації, а також шляхом подання заяв про визнання його цивільним позивачем на суму матеріальної шкоди у розмірі 890 157,6 грн., 82 011,6 грн., а також про стягнення з     ОСОБА_8 грошових коштів у сумі 10 млн. 130 тис. грн. на відшкодування шкоди, ніби спричиненої йому та членам його родини діями ОСОБА_8  
		Такі висновки суду не відповідають вимогам закону, оскільки зазначені у вироку обставини не свідчать про суспільно небезпечний характер дій ОСОБА_7, який би свідчив про наявність ознак об'єктивної сторони складу злочину «вимагання», зокрема притаманного вимаганню способу  заволодіння майном потерпілої особи. 
		Публікації у засобах масової інформації, а також подання     ОСОБА_7 заяв про визнання його цивільним позивачем є реалізацією ним законних прав щодо поширення інформації та захисту майнових інтересів. Посилання суду на рішення Київського районного суду             м. Донецька від 07 листопада 2006 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_7 та інших про захист честі, гідності та ділової репутації, яким встановлено, що дані, викладені у книзі «Донецька мафія. Антологія», не відповідають дійсності, є негативними та такими, що принижують честь, гідність та ділову репутацію      ОСОБА_8, свідчать про те, що цивільно-правовий спір між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 вирішено судом, і цим їх немайнові відносини, що пов'язані з майновими, є вичерпаними. 
		Зважаючи на викладене, колегія суддів доходить висновку, що обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України, є необгрунтованим і незаконним, відтак підлягає виключенню з вироку разом із рішенням про призначене ОСОБА_7 покарання за цим законом. Провадження у справі у цій частині необхідно закрити у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_7 складу злочину. 
		Доводи касаційних скарг захисників про порушення правил підсудності при розгляді кримінальної справи щодо ОСОБА_7 не грунтуются на законі та спростовуються матеріалами справи. 
		Відповідно до вимог ст. 37 КПК України кримінальна справа розглядається у тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин, а якщо місця вчинення злочину встановити не можна, то справа повинна бути розглянута судом, в районі діяльності якого закінчено дізнання чи досудове слідство. Згідно з положеннями ст. 38 КПК України з метою забезпечення найбільш об'єктивного і повного розгляду справи, а також найкращого забезпечення виховної ролі судового розгляду, в окремих випадках справа може бути передана на розгляд суду за місцем проживання чи роботи обвинуваченого або за місцем знаходження більшості свідків. Передача справи в цих випадках з одного суду до іншого допускається лише до початку її розгляду в судовому засіданні. 
		Встановлені законом зазначені правила при розгляді кримінальної справи щодо ОСОБА_7 порушені не були. 
		Із матеріалів справи вбачається, що кримінальна справа щодо      ОСОБА_7 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 383 та ч. 2 ст. 384 КК України, була порушена постановою заступника начальника СВ СУ прокуратури Донецької області від 08 грудня 2006 року, досудове слідство у справі ОСОБА_7 було закінчено на території Донецької області і до списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання, було внесено         25 мешканців Донецької області (т. 1, а.с. 1-2; т. 14, а.с. 218-257). 
		Крім того, з наявних у Верховному Суді Украни матеріалів видно, що до початку судового розгляду сам ОСОБА_7 та його захисники клопотали перед Головою Верховного Суду України про передачу кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3       ст. 383 КК України, за підсудністю з Ворошиловського районного суду        м. Донецька до Шевченківського районного суду м. Києва. Однак заступником Голови Верховного Суду України підстав для задоволення зазначених клопотань знайдено не було, про що належно повідомлено заявників.  
		Зважаючи на це, питання про зміну підсудності розглядалося і було вирішено належним чином на відповідних стадіях кримінального процесу. Істотних порушень кримінально-процесуального закону при цьому колегією суддів не встановлено. 
		Посилання захисників на те, що судом безпідставно не було допитано у судовому засіданні потерпілого ОСОБА_8, не свідчать про істотне порушення кримінально-процесуального закону, яке може потягти скасування судового рішення. У судовому засіданні давав пояснення представник потерпілого ОСОБА_8 ОСОБА_30, а показання потерпілого, дані ним у ході досудового слідства, належно досліджені й оцінені судом у сукупності з іншими доказами обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України (т. 14, а.с. 598-600). 
		Що стосується призначеного судом ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 383 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк пять років, то воно обґрунтовано помякшено апеляційним судом до чотирьох років позбавлення волі. Таке покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження нових злочинів. 
		На підставі наведеного, керуючись статтями 394-396 КПК України, колегія суддів 
		у х в а л и л а: 
		касаційні скарги захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задовольнити частково. 
		Вирок Ворошиловського районного суду м. Донецька від 02 березня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 29 квітня      2009 року щодо ОСОБА_7 в частині засудження його за ч. 4 ст. 189 КК України скасувати, а справу в цій частині закрити за відсутністю складу злочину.  
		Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 2        ст. 383 КК України до визначеного йому покарання  позбавлення волі на строк чотири роки.  
		У решті судові рішення залишити без зміни. 
		Судді: 
		   
		  О.Г. Синявський М.І. Гриців О.Б. Прокопенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...