Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/1367/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності; усунення перешкод у користуванні майном.
Надіслано для оприлюднення: 24.10.2019. Зареєстровано: 25.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 28.10.2019.
Дата набрання законної сили: 14.11.2019
Номер судового провадження: 16-15ЗП

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"15" жовтня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/1367/18
		Господарський суд Одеської області
		У складі судді Желєзної С.П.
		Секретаря судових засідань Савченко А.В. 
		За участю представників сторін:
		Від позивача: Єрмаков А.В. /посвідчення/; 
		Від відповідача: Синько О.А. за довіреністю;
		Від третьої особи: не з`явився; 
		 
		Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Міністерства оборони України до фізичної особи-підприємця Разумного Андрія Володимировича, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Одеське управління військової торгівлі" концерну "Військторгсервіс", про усунення перешкод у користуванні майном, - 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Міністерство оборони України звернулось до господарського суду із позовною заявою до фізичної особи-підприємця Разумного Андрія Володимировича (далі по тексту  ОСОБА_1 ) про зобов`язання відповідача та будь-яких третіх осіб усунути позивачеві перешкоди у користуванні торговельним місцем шляхом звільнення торговельного місця №3761 від розміщених на ньому двох 20-футових контейнерів (шляхом демонтажу) по вулиці Рожевій на території ТОВ Промтоварний ринок за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, 20. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на припинення між сторонами договірних відносин у зв`язку з відмовою позивача від договору №44/2009 від 26.03.2009р. 
		Рішенням господарського суду Одеської області від 06.11.2018р. по даній справі, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2019р., у задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України до ОСОБА_1 було відмовлено. Проте, постановою Верховного Суду від 15.05.2019р. було частково задоволено касаційну скаргу Міністерства оборони України, скасовано рішення від 06.11.2018р. та постанову від 28.01.2019р., справу передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
		У постанові від 15.05.2019р. по даній справі Верховним Судом було наголошено, що відмовляючи у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні позивачем відповідним торговельним місцем, суди попередніх інстанцій виходили з того, що договір № 44/2009 від 26.03.2009, на підставі якого відповідач здійснює користування торговельним місцем не припинено, а отже, у даному випадку між сторонами у справі існують договірні орендні правовідносини, що унеможливлює задоволення позову на підставі ст. 391 ЦК України. Однак вказані висновки судів є передчасними, оскільки суди не надали оцінки змісту п. 6.4 вказаного договору, який містить самостійну підставу для припинення його дії - за ініціативою однієї із сторін, про що має бути письмово повідомлено іншу сторону за два місяці. А також не надали оцінки листу від 27.12.2016, на який позивач посилається на підтвердження реалізації ним визначеного у п. 6.4 договору № 44/2009 від 26.03.2009 права одностороннього припинення вказаного договору. 
		Відповідно до ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
		Під час нового розгляду справи ухвалою від 21.08.2019р. судом було повернуло заяву Міністерства оборони України про зміну підстав позову без розгляду, у зв`язку з підписанням такої заяви особою, яка не має права її підписувати. 
		02.09.2019р. до господарського суду від Міністерства оборони України надійшла заява про зміну підстав позову, відповідно до якої позивач просить суд зобов`язати відповідача усунути позивачеві перешкоди у користуванні торговельним місцем шляхом звільнення торговельного місця № 3761 від розміщених на ньому двох 20-футових контейнерів (шляхом демонтажу) по вулиці Рожевій на території ТОВ Промтоварний ринок за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, 20. В поданій до суду заяві позивачем була наведена додаткова підстава позову, а саме: закінчення терміну дії договору, на який його було укладено. 
		Відповідно до ч. 3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. 
		В силу приписів ч. 4 ст. 46 ГПК України у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.
		Відповідно до п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011 №18 не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
		Наведена правова позиція з цього питання знайшла своє відображення і у практиці Великої Палати Верховного Суду, якою у постанові від 25.06.2019р.по справі №924/1473/15 наголошено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. 
		Враховуючи висновки, наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.06.2019р. по справі №924/1473/15, приймаючи до уваги доповнення позивачем позову новими обставинами при збереженні раніше наведених обставин, господарський суд дійшов висновку, що подана Міністерством оборони України заява не є заявою про зміну підстав позову, а отже приймається судом до розгляду. 
		При цьому, господарським судом відхиляються доводи ОСОБА_1 , викладені у поясненнях про залишення заяви про зміну підстав позову без розгляду, щодо взаємовиключення підстав позову щодо припинення дії договору у зв`язку з відмовою від нього у 2016р. та припинення дії договору у 2019р., оскільки оцінка обґрунтованості наведеним позивачем підставам позову повинна надаватись судом за результатами вирішення справи. 
		Під час нового розгляду справи ОСОБА_1 заперечував проти задоволення заявленого Міністерством оборони України позову, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність. Зокрема, відповідачем було наголошено, що договір №44/2009 від 26.03.2009р. не був розірваний позивачем в односторонньому порядку, у зв`язку з відсутністю передбачених законом підстав для його розірвання. Крім того, відповідачем із посиланням на приписи ст. 764 ЦК України, а також на відсутність заперечень позивача щодо користування торговельним місцем протягом місяця після закінчення строку дії договору №44/2009 від 26.03.2009р., було наголошено про правомірність використання об`єкта оренди. Разумним А.В. під час вирішення судом даного спору також було зазначено про неодноразове звернення до позивача із проектами договорів про надання права платного користування торговельним місцем, як передбачено умовами договору №44/2009 від 26.03.2009р., які з боку Міністерства оборони України підписані не були.
		Концерн "Військторгсервіс" в особі філії "Одеське управління військової торгівлі" концерну "Військторгсервіс" (далі по тексту - концерн "Військторгсервіс") не скористався наданим законом правом на участь свого представника у судовому процесі, письмових пояснень на позовну заяву від даного учасника судового процесу під час нового розгляду справи до господарського суду не надходило.
		Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, суд встановив наступне. 
		21.02.2000р. між Міністерством оборони України, Авангардівською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та товариством з обмеженою відповідальністю „Промтоварний ринок (далі - Ринок) було укладено договір №181/9-83р, відповідно до п. п. 1.1, 5.1 якого Міністерство оборони України дає згоду на вилучення земельної ділянки площею 4,33 га (з розміщеним на ній асфальтованим майданчиком площею 1,2 га, вартість понесених затрат по його обладнанню становить 264 661 гривень), що розташована на території військового містечка №7 Одеського гарнізону, військова частина НОМЕР_1 , та передає вказану земельну ділянку (з розміщеним на ній асфальтованим майданчиком площею 1,2 га) Авангардівській селищній раді Овідіопольського району Одеської області. Міністерство оборони України має право протягом 99 років з дня підписання цього договору безкоштовного користування на власній розсуд 50 місцями під 20-футові контейнери, що розміщені на території Ринку по вулиці Рожевій, та розташованими на даних місцях контейнерами, а Ринок визнає вказане право та зобов`язується безкоштовно здійснювати охорону, загальне освітлення, прибирання території, забезпечити вільний доступ до вказаних контейнерів. 
		25.04.2000р. між Міністерством оборони України, Авангардівською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та ТОВ "Промтоварний ринок" підписано акт прийому-передачі земельної ділянки (з розміщеним на ній асфальтовим майданчиком), розташованої на території військової частини НОМЕР_1 в Одеському гарнізоні на сьомому кілометрі Овідіопольської дороги.
		27.11.2008р. між Міністерством оборони України (Довіритель) та державним підприємством Міністерства оборони України „Південь (Повірений) було укладено договір доручення, відповідно до п. 1.1, 5.1, 5.2 якого Довіритель доручає, а Повірений приймає на себе доручення та зобов`язується вчиняти від імені Міністерства оборони України юридичні дії, пов`язані з укладанням та розірванням договорів з фізичними особами про надання права платного користування 50 місцями для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ „Промтоварний ринок по вул. Рожевій, збором і обліком грошових коштів, стягненням штрафів та судовим захистом інтересів сторін, які порушуються, оспорюються чи охороняються законом. Договір набирає чинності з 01.01.2009р. та діє до 31.12.2009р. При цьому, положеннями п. 3.1 договору доручення від 27.11.2008р. сторони передбачили, що у випадках, які прямо не врегульовані умовами або положеннями цього договору, сторони керуються положеннями чинного законодавства України. Слід зазначити, що пролонгація договору сторонами взагалі не була передбачена.
		Відповідно до ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. 
		26.03.2009р. між Міністерством оборони України, від імені якого діяло державне підприємство Міністерства оборони України „Південь (Сторона 1), та  ОСОБА_1 (Сторона 2) було укладено договір №44/2009 про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ „Промтоварний ринок по вул. Рожевій, відповідно до положень п. п. 2.1, 2.2, 6.1 якого Сторона 1, зокрема, зобов`язується надати Стороні 2 торгове місце №3761 на території ТОВ „Промтоварний ринок по вул. Рожевій, а Сторона 2 зобов`язується, зокрема, своєчасно, в терміни, встановлені п. 3.2 договору, здійснювати оплату за договором (далі по тексту  договір №44/2009 від 26.03.2009р.).
		Згідно з п. п. 6.1, 6.2 договору №44/2009 від 26.03.2009р. цей договір набуває чинності з 26.03.2009р. і діє до 26.03.2019р. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії договору або внесення змін до нього після закінчення терміну його дії він автоматично продовжується на три календарні місяці на тих самих умовах, протягом яких сторони повинні укласти договір на новий термін. Після закінчення трьох місяців і не укладення нового договору, договір припиняє свою дію. 
		Відповідно до п. п. 6.3, 6.4, 6.5 договору №44/2009 від 26.03.2009р. договір розривається в односторонньому порядку при заборгованості по оплаті більше, ніж 2 місяці. Дія договору припиняється у випадках: закінчення терміну, на який його було укладено; за ініціативою однієї зі сторін. Сторона яка виступає з ініціативою про припинення договору, повинна письмово повідомити про це іншу сторону за два місяці. Внесення змін до договору може мати місце за письмовим погодженням сторін. 
		Приписами ст. 759, ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України встановлено, що договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
		З огляду на правову природу договору №44/2009 від 26.03.2009р., укладеного між Міністерством оборони України, від імені якого діяло державне підприємство Міністерства оборони України „Південь, та  ОСОБА_1 , господарський суд доходить висновку, що вказаний договір є договором найму, що має наслідком необхідність застосування до такого договору відповідних положень законодавства, якими врегульовані правовідносини найму (оренди). 
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.06.2009р. за № 683-р „Про передачу цілісного майнового комплексу державного підприємства "Південь" до сфери управління Держкомпідприємництва державне підприємство „Південь (смт. Авангард Овідіопольського району Одеської області) було передано до сфери управління Держкомпідприємництва. Проте, Указом Президента України від 14.09.2009р. за № 746/2009 було зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.06.2009р. N 683-р "Про передачу цілісного майнового комплексу державного підприємства "Південь" до сфери управління Держкомпідприємництва". 
		Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва №315 від 12.10.2010р. державне підприємство „Південь було перейменовано на державне підприємство „ТВК, визначено, що державне підприємство „ТВК є правонаступником майнових прав та обов`язків державного підприємства „Південь. 
		В подальшому, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.10.2012р. № 930-р „Про віднесення цілісних майнових комплексів державних підприємств та організацій до сфери управління Державної служби з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва державне підприємство „ТВК було передано до сфери управління Держпідприємництва. 
		14.06.2016р. між Міністерством оборони України (Міністерство) та концерном „Військторгсервіс (Концерн) було укладено договір доручення №1 від 14.06.2016р., відповідно до п. 1.1 якого (у редакції додаткової угоди №1 від 06.03.2018р.) за цим договором Міністерство доручає, а Концерн приймає на себе доручення та зобов`язується від імені Міністерства вчиняти юридичні дії, пов`язані з укладанням, розірванням, припиненням договорів з фізичними та/або юридичними особами про надання права платного користування місцями для встановлення 20-футових контейнерів (загальна кількість  50 місць) на території ТОВ „Промтоварний ринок по вул. Рожевій, в тому числі з правом звернення до суду із позовами про тлумачення умов даних договорів, визнання їх недійсними, отримання та обліком коштів, стягнення заборгованості, штрафних санкцій та представництва інтересів сторін в судах та інших юрисдикційних органах з питань, пов`язаних з виконанням цього договору. 
		Згідно з п. 5.1 договору доручення № 1 від 14.06.2016р. цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.05.2019р. Договір вважається автоматично продовженим на таких самих умовах, якщо жодна із сторін не повідомить іншу про відмову від подальшої дії договору у письмовій формі не пізніше, ніж за один календарний місяць до закінчення терміну його дії. 
		Листом №092/35 від 20.07.2016р. ДП „ТВК було повідомлено Разумного А.В. про припинення дії договору №44/2009 від 26.03.2009р., у зв`язку з укладенням між Міністерством оборони України та концерном „Військторгсервіс договору доручення №1 від 14.06.2016р.
		Листом №1287 від 27.12.2016р. концерном „Військторгсервіс було повідомлено ОСОБА_1 про припинення дії договору №44/2009 від 26.03.2009р. у порядку п. 6.4 договору з 27.02.2017р. Окрім того, листами за №405/9 від 29.03.2018р. та №548/9 від 24.04.2018р., №689/5 від 22.05.2018р. концерном „Військторгсервіс було повторно повідомлено  ОСОБА_1 про припинення договору №44/2009 від 26.03.2009р. та про відсутність у відповідача правових підстав для використання торговельного місця №3761.
		10.04.2018р. концерном „Військторгсервіс в особі філії „Одеське управління військової торгівлі за участю представника ТОВ „Промтоварний ринок було складено акт інвентаризації торгівельних місць дільниці №6 філії „Одеське управління військової торгівлі на території ТОВ „Промтоварний ринок по вул. Рожева. Окрім того, додатком №3 до акту від 10.04.2018р. комісією був визначений перелік фізичних осіб-підприємців, якими вчиняються перешкоди у користуванні торговельними місцями, до якого було включено і  ОСОБА_1 . 
		З матеріалів справи вбачається, що ТОВ „Промтоварний ринок 08.08.2018р., 10.08.2018р., 11.08.2019р. були складені акти про відкриття торгівельного об`єкту №3761 без перепустки, в супереч наказу останнього за №94 від 30.05.2017р., про що було повідомлено концерн „Військторгсервіс в особі філії „Одеське управління військової торгівлі листом №980 від 14.08.2018р.
		Листом №1915/18 від 28.12.2018р. концерном „Військторгсервіс було повідомлено відповідача, що Міністерство оборони України після закінчення терміну дії договору №44/2009 від 26.03.2009р., датою закінчення дії якого є 26.03.2019р., не має наміру продовжувати з Разумним А.В. договірні відносини щодо надання торговельного місця у користування. Крім того, третьою особою в черговий раз було повідомлено  ОСОБА_1 про припинення дії договору та відсутності у відповідача правових підстав для користування торговельним місцем. 
		Як вбачається з матеріалів справи, листами від 11.03.2019р. та від 10.06.2019р.  ОСОБА_1 звертався до Міністерства оборони України із пропозицією укласти договір про надання права платного користування місцем для встановлення 20-фунтових контейнерів на новий строк, до яких відповідачем було додано відповідні проекти договорів. Варто зауважити, що Міністерство оборони України під час вирішення судом даного спору заперечувало проти факту отримання листа відповідача від 11.03.2019р.
		Листом №Р-6767 від 26.07.2019р. Головним управлінням майна та ресурсів Міністерства оборони України було повідомлено відповідача, що запропонований останнім проект договору про надання права користування торговельним місцем не відповідає типовій формі договору, яка затверджена додатковою угодою №1 від 06.03.2018р. до договору доручення від 14.06.2016р. 
		Посилаючись на припинення дії договору №44/2009 від 26.03.2009р. на підставі п. 6.4 договору, Міністерство оборони України у поданій до суду позовній заяві наголошує про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача усунути позивачеві перешкоди у користування торговельним місцем шляхом його звільнення. Крім того, під час нового розгляду справи позивачем було доповнено позов новою обставиною, у зв`язку з закінченням строку дії договору. 
		Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного. 
		Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
		Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. 
		Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Міністерства оборони України про зобов`язання  ОСОБА_1 усунути позивачу перешкоди у користуванні торгівельним місцем №3761 з підстав, передбачених ст. 391 Цивільного кодексу України, господарський суд вважає за необхідне надати правову оцінку доводам позивача, наведеним в обґрунтування даної частини позову. 
		Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України).
		Судовий захист права власності та майнових прав власників здійснюється шляхом розгляду справ за позовами щодо речових прав на майно, а саме: віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), негаторний - про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України), про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (стаття 392 ЦК України).
		Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		За своєю правовою природою позов, який містить вимогу про усунення перешкод у користуванні майном, є негаторним. Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.
		Як зазначалось по тексту рішення вище, в обґрунтування позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном Міністерство оборони України посилається, зокрема, на припинення дії договору про надання права платного користування торгівельним місцем №44/2009 від 26.03.2009р. у зв`язку з відмовою позивача від такого договору на підставі п. 6.4 договору, з приводу чого суд зазначає наступне.
		Відповідно до п. 6.4 договору №44/2009 від 26.03.2009р. дія договору припиняється у випадках: закінчення терміну, на який його було укладено; за ініціативою однієї зі сторін. Сторона яка виступає з ініціативою про припинення договору, повинна письмово повідомити про це іншу сторону за два місяці. 
		Приписами ст. 598 Цивільного кодексу України врегульовано, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Особливості припинення зобов`язань за договорами купівлі-продажу цінних паперів, укладених на фондовій біржі, встановлюються законодавством. Законом можуть бути встановлені випадки, коли припинення зобов`язань на певних підставах не допускається.
		Відповідно до ч. 1, 3 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. 
		Згідно з ч. ч. 1-2, 6 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
		Відповідно до ст. 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. 
		Приписами ст. 781 ЦК України передбачено, що договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи - наймача, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір найму припиняється у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем.
		При цьому, ст. 782 ЦК України визначено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
		Приписами ст. 783 ЦК України передбачено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; 2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; 3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; 4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов`язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
		Вище наведені приписи чинного законодавства дозволяють суду дійти висновку, що договір оренди майна припиняється з підстав, які передбачені Господарським кодексом України та Цивільним кодексом України. Окрім того договір може бути розірваний у зв`язку з відмовою наймодавця від договору з підстав, передбачених ст. 782 ЦК України, а також може бути розірваний за ініціативою однієї із сторін у судовому порядку з підстав, передбачених ст. 783 ЦК України. 
		При цьому, суд зазначає, що положеннями чинного законодавства закріплений принцип неправомірності односторонньої відмови від договору за умови відсутності передбачених законом підстав. 
		Поряд з цим, приймаючи до уваги приписи цивільного законодавства, якими передбачено можливість припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених, зокрема, договором, господарський суд зауважує, що надане Міністерству оборони України умовами договору право виступати з ініціативою про припинення його дії підлягає реалізації лише у встановленому законом порядку, тобто із дотриманням вимог Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, якими чітко врегульовано підстави для припинення договору оренди майна. Господарський суд зазначає про відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження існування підстав, визначених Господарським кодексом України та Цивільним кодексом України для припинення договору №44/2009 від 26.03.2009р. за ініціативою позивача, у зв`язку з чим, суд відхиляє доводи Міністерства оборони України щодо розірвання договору на вимогу наймодавця, а, отже, договір №44/2009 від 26.03.2009р. станом на момент звернення позивача до суду із позовними вимогами був діючим та обов`язковим для виконання сторонами. Крім того, суд зауважує, що зміна повіреного, уповноваженого на укладання, зміну, розірвання договорів про надання права платного користування торгівельним місцем не є підставою для припинення діючих договорів в односторонньому порядку.
		При вирішенні даного спору господарський суд також враховує висновки, до яких дійшов Верховний Суд у постанові від 08.08.2019р. по справі №916/1383/18, відповідно до яких за загальним правилом, встановленим як господарським, так і цивільним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору). Судами попередніх інстанцій під час вирішення спору по справі №916/1383/18 було встановлено, що згідно з положеннями пункту 6.4 договору №32/2009 від 25.03.2009 дія договору припиняється, зокрема, за ініціативою однієї зі сторін. При цьому пункт 6.4 договору №32/2009 від 25.03.2009 не містить переліку підстав для припинення договору в односторонньому порядку, а у повідомленнях особи, яка діяла від імені Орендодавця, направлених на адресу Орендаря про припинення договору в порядку, передбаченому пунктом 6.4 Договору, не зазначено правових підстав такого припинення. При цьому, Верховний Суд дійшов висновку, що укладення між Орендодавцем та третьою особою нового договору доручення не є підставою для припинення договору в односторонньому порядку.
		Аналогічні висновки щодо застосування приписів ст. 291 Господарського кодексу України, ст.651 Цивільного кодексу України викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №916/1684/18.
		За таких обставин господарський суд відхиляє доводи Міністерства оборони України щодо припинення дії договору про надання права платного користування торгівельним місцем №44/2009 від 26.03.2009р. у зв`язку з відмовою позивача від договору на підставі п. 6.4 договору.
		При наданні оцінки доводам Міністерства оборони України щодо припинення дії договору, у зв`язку з закінченням строку на який його було укладено, як на підставу заявлених позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.
		Як зазначалось вище по тексту рішення, договір №44/2009 від 26.03.2009р. укладений сторонами по справі на строк до 26.03.2019р. При цьому, п. 6.2 договору №44/2009 від 26.03.2009р. передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії договору або внесення змін до нього після закінчення терміну його дії він автоматично продовжується на три календарні місяці на тих самих умовах, протягом яких сторони повинні укласти договір на новий термін. Після закінчення трьох місяців і не укладення нового договору, договір припиняє свою дію. 
		Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.
		Положеннями ст. 291 Господарського кодексу України визначено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
		В силу приписів ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
		Згідно зі ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
		Верховним Судом у постанові від 13.08.2019р. по справі №916/707/18 наголошено, що положеннями ст. 764 ЦК України та ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якою передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, не встановлено форми заяви про припинення договору оренди. Така вимога може бути викладена однією із сторін у листі, телеграмі, факсограмі тощо. Істотне значення у цьому випадку має зміст такої заяви, оскільки вимога обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та її направлення у межах строку, встановленого законом. Отже сторони не обмежені в праві заявити про припинення або зміну договору як протягом одного місяця після закінчення договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії такого договору. Наведена правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 02.07.2019р. у справах №906/742/18, № 906/743/18, № 906/746/18 та від 16.07.2019р. у справі № 906/744/18. Таким чином, Верховний Суд за результатами дослідження обставин справи №916/707/18 дійшов висновку про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про необхідність направлення позивачем відповідних листів про припинення дії договору лише протягом одного місяця після закінчення строку дії договору. 
		З огляду на викладені вище висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, якими врегульовано порядок продовження строку дії договору, господарський суд доходить висновку, що для вирішення питання про продовження дії договору необхідно встановити факт продовження використання орендованого майна з боку орендаря та відсутність письмового повідомлення орендодавця про припинення дії договору, яке, як зазначалось вище по тексту рішення, може бути надіслане як протягом одного місяця після закінчення договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії такого договору.
		Під час вирішення даного спору господарським судом було встановлено, що концерн „Військторгсервіс, який діє на підставі договору доручення № 1 від 14.06.2016р., повідомив відповідача листом №1915/18 від 28.12.2018р., що строк дії договору №44/2009 від 26.03.2009р. закінчується 26.03.2019р., після настання якого Міністерство оборони України не має наміру укладати новий договір із Разумним А.В. При цьому, вказаний лист був надісланий на декілька адрес відповідача, в тому числі, адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 
		За таких обставин господарський суд доходить висновку, що відповідач, станом на дату закінчення строку дії договору №44/2009 від 26.03.2009р. був обізнаний про існування заперечень Міністерства оборони України щодо продовження строку дії договору на новий строк, а, отже, строк дії договору №44/2009 від 26.03.2009р. закінчився 26.03.2019р. 
		Господарський суд відхиляє доводи  ОСОБА_1 , який під час розгляду справи, посилаючись на факт перебування торговельного місця у його користування та на ненадходження протягом одного місяця після закінчення строку дії договору заперечень позивача щодо продовження договірних відносин, стверджував про продовження строку дії договору, оскільки, як зазначалось вище по тексту рішення орендодавець може, в тому числі, направити повідомлення із запереченнями щодо продовження строку дії договору у будь-який час протягом всього строку дії такого договору, що і мало місце в даному випадку. При цьому, суд зауважує, що в матеріалах справи відсутнє будь-яке повідомлення орендодавцем орендаря про надання згоди на продовження строку дії договору, що, відповідно, також підтверджує факт існування заперечень позивача проти використання відповідачем торговельного місця. Факт приймання орендодавцем орендної плати в силу приписів чинного законодавства не є самостійною підставою для продовження строку дії договору на новий строк. 
		Господарський суд зазначає, що у будь-якому випадку сторони, керуючись принципом свободи договору, визначили, що договір у випадку відсутності письмової заяви сторони продовжується лише на три календарні місяці, після спливу яких та за умови відсутності нового договору, договір №44/2009 від 26.03.2009р. припиняє свою дію. Так, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту укладення між позивачем та відповідачем нового договору про надання торговельного місця у користування, а, отже, договірні правовідносини між сторонами по справі в будь-якому випадку припинились. 
		При цьому, господарський суд зауважує, що як питання правомірності або неправомірності відмови Міністерства оборони України від укладення договору з відповідачем, так і дослідження судом питання отримання або неотримання позивачем того або іншого проекту договору, надісланого відповідачем, не входить до предмету доказування, а, отже, не впливає на результати вирішення судом даного спору. За таких обставин у суду відсутні підстави для надання оцінки вказаним доводам, які були наведені учасниками справи під час вирішення судом даної справи.
		Доводи ОСОБА_1 щодо наявності у нього правомірних очікувань та законних сподівань щодо продовження строку дії договору №44/2009 від 26.03.2009р. та користування торговельним місцем судом відхиляються, оскільки для продовження строку дії договору на підставі ст. 764 ЦК України повинне бути волевиявлення обох сторін. При цьому, у випадку відсутності волевиявлення орендодавця щодо продовження договірних відносин така особа не може бути зобов`язана вступати в орендні правовідносини, оскільки цивільні права реалізуються учасниками цивільних правовідносин на власний розсуд. 
		Як зазначалось вище по тексту рішення, за змістом положень ст. 41 Конституції України, ст. 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. 
		Можливість захисту права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння передбачена ст. 391 Цивільного кодексу України відповідно до приписів якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (так званий негаторний позов).
		Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
		Господарським судом під час вирішення даного спору було встановлено, що торговельне місце №3761 знаходиться у користуванні ОСОБА_1 , яким, в тому числі, було підтверджено факт використання об`єкта оренди під час обґрунтування власної позиції щодо продовження строку дії договору на підставі ст. 764 ЦК України. Таким чином,  ОСОБА_1 після закінчення строку дії договору №44/2009 від 26.03.2009р. продовжує використовувати орендоване майно. Наведене дозволяє суду дійти висновку про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача усунути позивачеві перешкоди у користуванні торговельним місцем, а, отже, необхідність задоволення заявленого Міністерством оборони України позову. 
		При вирішенні питання щодо наявності підстав для задоволення заявлених позовних вимог судом враховано, що торговельні місця на території ТОВ „Промтоварний ринок по вулиці Рожевій були передані позивачеві у користування на підставі договору №181/9-83р від 21.02.2000р., укладеного між Міністерством оборони України, Авангардівською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та ТОВ „Промтоварний ринок. Таким чином, Міністерство оборони України є титульним володільцем переданого відповідачу у користування торговельного місця, а, отже, має право на звернення до суду із даними позовними вимогами. Доказів, спростовуючих викладене відповідачем суду надано не було. 
		Підсумовуючи вищенаведене, приймаючи до уваги закінчення строку дії договору №44/2009 від 26.03.2009р. та перебування об`єкту оренди у користуванні відповідача, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявленого Міністерством оборони України позову шляхом зобов`язання відповідача усунути позивачу перешкоди у користуванні торговельним місцем шляхом звільнення торговельного місця №3761 від розміщених на ньому двох 20-футових контейнерів (шляхом демонтажу) по вул. Рожевій на території ТОВ "Промтоварний ринок" за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, 20. 
		У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
		Окрім того, господарський суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. 
		З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу.
		Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
		Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Підсумовуючи вищезазначене, суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для задоволення заявленого Міністерством оборони України позову шляхом зобов`язання відповідача усунути позивачу перешкоди у користуванні торговельним місцем шляхом звільнення торговельного місця №3761 від розміщених на ньому двох 20-футових контейнерів (шляхом демонтажу) по вул. Рожевій на території ТОВ "Промтоварний ринок" за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, 20, відповідно ст. 41 Конституції України, до ст. ст. 11, 16, 321, 391, 598, 631, 651, 764, 781, 783, 785 Цивільного кодексу України, ст. ст. 174, 283, 284, 291 Господарського кодексу України. 
		Судові витрати зі сплати судового збору за звернення до суду із позовною заявою, за звернення до суду із апеляційною та касаційною скаргами покладаються судом на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України.
		 
		 
		Керуючись ст. ст. 86, 129, 236  238, 240 ГПК України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ: 
		1.Позов задовольнити. 
		2.Зобов`язати фізичну особу-підприємця Разумного Андрія Володимировича / АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 / усунути перешкоди Міністерству оборони України /03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022/ у користуванні торговельним місцем шляхом звільнення торговельного місця №3761 від розміщених на ньому двох 20-футових контейнерів (шляхом демонтажу) по вул. Рожевій на території товариства з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок" за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, 20. 
		 
		3.Стягнути з фізичної особи-підприємцям Разумного Андрія Володимировича / АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 / на користь Міністерства оборони України /03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022/ судовий збір у розмірі 7929,00 грн. 
		 
		Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
		Накази видати після набрання рішенням законної сили.
		Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 
		Повний текст рішення складено 24.10.2019р. 
		 
		 
		 
		Суддя С.П. Желєзна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...