Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 333/1238/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів дарування.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 29.10.2019.
Дата набрання законної сили: 16.10.2019
Номер судового провадження: 61-29418ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                         
		Іменем України
		 
		16 жовтня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 333/1238/16-ц
		провадження № 61-29418св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
		Яремка В. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Масловець Людмила Сергіївна, Шоста запорізька державна нотаріальна контора,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду 
		м. Запоріжжя від 19 травня 2016 року у складі судді Наумової І. Й. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 22 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Гончар С. М., Подліянової Г. С., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Масловець Л. С., Шоста запорізька державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування недійсним.
		 
		На обгрунтування позовних вимог зазначав, що йому на праві власності належало 11/20 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		04 жовтня 2006 року між ним та ОСОБА_3 , яка діяла в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , укладений договір дарування 7/50 частин зазначеного домоволодіння, відповідно до якого у власність обдаровуваного перейшли: у житловому будинку літ. А - житлова кімната № 2-3 площею 13,3 кв. м, у житловій прибудові літ А-2 - житлова кімната № 2-2 площею 15,9 кв. м, службова прибудова «а», ганок до службової прибудови «а», піддашок до службової прибудови «а».
		 
		Укладенню оспорюваного правочину передували тяжкі для нього обставини: смерть сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , тривала тяжка хвороба дружини ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , чим скористалася ОСОБА_3 , яка запевнила, що біологічним батьком її малолітнього сина ОСОБА_2 є померлий ОСОБА_4 , а тому у пам`ять про нього просила подарувати ОСОБА_2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 .
		 
		Згодом з`ясувалося, що докази, які б підтверджували батьківство ОСОБА_4 щодо малолітнього ОСОБА_2 відсутні, а отже, він (позивач) не є пов`язаним родинними відносинами з ОСОБА_2 .
		 
		Посилаючись на те, що належне йому нерухоме майно має значну вартість, а договір дарування 7/50 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вчинено на користь сторонньої для нього особи - ОСОБА_2 за збігом тяжких для нього обставини (смерті сина ОСОБА_4 та тяжкої хвороби дружини ОСОБА_5 ), просив визнати недійсним договір дарування від 04 жовтня 2006 року, посвідчений державним нотаріусом Шостої запорізької державної нотаріальної контори Масловець Л. С., зареєстрований у реєстрі за № 1-2185.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2016 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладаючи оспорюваних договір дарування частини домоволодіння ОСОБА_1 усвідомлював значення своїх дій, розумів правову природу оспорюваного ним правочину та його правові наслідки, добровільно виступив ініціатором укладення договору дарування на користь малолітнього ОСОБА_2 , мотивуючи своє волевиявлення подарувати йому нерухоме майно у пам`ять про свого померлого сина ОСОБА_4 . На час підготовки документів для нотаріального посвідчення оспорюваного правочину та на момент його укладення, позивач не вимагав від ОСОБА_3 документального підтвердження наявності родинних відносин між ним та ОСОБА_2 , хоча мав достатньо можливостей особисто або за допомогою компетентних органів з'ясувати відомості про відсутність документального підтвердження родинних відносин між ним та ОСОБА_2 , у свідоцтві про народження якого у графі «батько» зроблений запис « ОСОБА_2 ». 
		 
		З огляду на недоведеність заявлених позивачем вимог, суд першої інстанції вважав відсутніми підстави для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності, із заявою про застосування якої звернулися відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 22 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2016 року залишено без змін.
		 
		Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
		 
		Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
		 
		У вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій заявник просив скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області 
		від 22 серпня 2017 року, і ухвалити у справі нове рішення, яким позов 
		задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що укладення спірного договору дарування на користь сторонньої особи ОСОБА_2 відповідало його дійсному волевиявленню, оскільки він мав намір вчинити такий правочин лише на користь онука, якими вважав ОСОБА_2 , унаслідок введення його в оману ОСОБА_3 щодо наявності між ним та ОСОБА_2 родинних відносин. Наведене спонукало його вчинити правочин, що має значну матеріальну цінність на вкрай невигідних для нього умовах. На момент укладення договору дарування частини домоволодіння від 04 жовтня 2006 року йому було відомо лише, що прізвище обдаровуваного « ОСОБА_2 ». Не розуміючись на тонкощах процедури реєстрації народження дітей, він не міг знати, чому органом реєстрації актів цивільного стану у свідоцтві про народження відповідача зазначено « ОСОБА_2 », а не « ОСОБА_12 ». Вперше копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 , у якому в графі «батько» було зазначено « ОСОБА_2 », він побачив лише у 2008 року при зверненні до суду з позовом про встановлення порядку користування земельною ділянкою. Про відсутність доказів наявності між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 родинних відносин, йому стало відомо лише при ознайомленні з рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2007 року у справі за заявою ОСОБА_3 , зацікавлена особа - Комунарський відділ реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, про встановлення батьківства. 
		 
		Суди не надали належної оцінки висновку первинної амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 21 лютого 2013 року, якою встановлено обставини його незадовільного психічного стану на час укладення договору дарування частини домоволодіння від 04 жовтня 2006 року, обумовленого тяжкою для нього життєвою обставиною. 
		 
		У запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зазначили про відсутність визначених законом підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , просили залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що на момент укладення спірного правочину у ОСОБА_11 були відсутні тяжкі обставини, у розумінні частини першої статті 233 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), вчинення ним оспорюваного договору не було вимушеним, зазначений договір вчинений ним не для усунення та/або зменшення тяжких обставин, а тому причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням позивачем оспорюваного немає. Відсутність необхідності укладення договору дарування частини домоволодіння від 04 жовтня 2006 року підтвердив і 
		ОСОБА_1 у своїх пояснення, наданих у судовому засіданні, що відбулося 
		19 травня 2016 року. Саме лише зменшення частки позивача у праві власності на домоволодінні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не свідчить, що умови оспорюваного ним правочину були вкрай невигідними для нього, зважаючи на те, що подароване нерухоме майно не є єдиним житлом ОСОБА_1 . Крім заявник не навів поважних причин пропуску строку на звернення до суду із зазначеним позовом, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
		 
		Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції 
		 
		23 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		 
		Судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради 10 жовтня 2003 року , НОМЕР_1, та угоди про зміну розміру часток і встановлення порядку володіння та користування майном, посвідченої Шостою запорізькою державною нотаріальною конторою 
		15 вересня 2004 року, ОСОБА_1 належало 11/20 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 помер син позивача ОСОБА_1 
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 померла дружина позивача ОСОБА_5 , яка з 2002 року тяжко хворіла, діагноз «Міеломна хвороба, дифузна форма. Церебральний атеросклероз».
		 
		11 вересня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради із заявою про намір подарувати 7/50 частин будинку АДРЕСА_1 у власність малолітньому онуку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та з проханням надати ОСОБА_3 згоду на прийняття у дар у власність малолітнього сина ОСОБА_2 вказаної частини будинку. 
		 
		Розпорядженням голови Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради від 26 вересня 2006 року № 2215-р «Про надання згоди 
		ОСОБА_4 на дарування частини будинку у власність малолітньої дитини ОСОБА_2 » надано згоду ОСОБА_3 на прийняття у дар 7/50 частин будинку АДРЕСА_1 у власність малолітнього сина 
		ОСОБА_2 та на підпис договору дарування від імені малолітнього. У зазначеному розпорядженні зазначено, що батько малолітнього, ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		У свідоцтві про народження ОСОБА_2 у графі батько зазначено « ОСОБА_2 ». Згідно з довідкою Комунарського відділу реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції від 03 жовтня 2006 року № 77/08-73, відомості про батька до запису від 19 вересня 1995 № 777 про народження ОСОБА_2 внесено за вказівкою матері відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
		 
		04 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка діяла від імені малолітнього сина ОСОБА_2 , як його законний представник, укладений договір дарування 7/50 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за умовами якого у власність якого обдаровуваного переходить: у житловому будинку літ. А - житлова кімната № 2-3 площею 13,3 кв. м, у житловій прибудові літ А-2 - житлова кімната № 2-2 площею 15,9 кв. м, службова прибудова «а», ганок до службової прибудови «а», піддашок до службової прибудови «а». Дарунок оцінений сторонами у розмірі 19 542,00 грн.
		 
		Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 03 липня 2013 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 законним представником якого є ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, про визнання недійсним договору дарування від 04 жовтня 2006 року на підставі частини першої статті 225 ЦК України («Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними»). 
		 
		Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 вересня 2014 року, частково зміненим рішенням Апеляційного суду Запорізької області 
		від 29 жовтня 2014 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Масловець Л. С., Шоста запорізька державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору дарування від 04 жовтня 2006 року на підставі частини першої статті 230 ЦК України («Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману»).
		 
		Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 23 липня 2015 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Масловець Л. С., Шоста запорізька державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору дарування від 04 жовтня 2006 року на підставі частини першої статті 229 ЦК України («Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки»).
		 
		Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга  ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Статтею 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
		 
		Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		 
		Пунктами 1, 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; визнання правочину недійсним.
		 
		Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		 
		Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		 
		ОСОБА_1 , як на підставу заявлених ним позовних вимог посилався на те, що оспорюваний договір дарування був вчинений під впливом тяжких для нього обставин і на вкрай невигідних умовах. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
		 
		Правочин, про визнання якого недійсним ставиться питання за статтею 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
		 
		Підставами визнання правочину недійсним за статтею 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.
		 
		Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах, зобов`язана довести сторона, яка оспорює такий правочин. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. 
		 
		Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин 
		 
		Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на невигідних для себе умовах.
		 
		Виходячи із системного аналізу вказаних норм, визнання правочину недійсним на підставі приписів статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин. 
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обгрунтовано виходив з того, що наведені позивачем обставини укладення оспорюваного правочину не можуть бути підставою для застосування статті 233 ЦК України, з огляду на недоведеність того, що саме тяжкі обставини спонукали його вчинити договір дарування частини домоволодіння від 04 жовтня 2006 року на вкрай невигідних для нього умовах. Дії позивача, що передували укладенню ним договору дарування частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , свідчать, що дарування частини домоволодіння відповідачу відбулось за його власним бажанням (ініціативою).
		 
		Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що до вчинення оспорюваного правочину його спонукала помилка щодо особи обдаровуваного, а саме впевненість щодо наявності між ним та ОСОБА_2 родинних відносин, у розумінні статті 233 ЦК України не може вказувати на наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусило її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Крім того, обставини вчинення договору дарування від 04 жовтня 2006 року під впливом помилки (частина перша статті 229 ЦК України) були предметом самостійної перевірки судами при його оспорюванні ОСОБА_1 із зазначених підстав (рішення Комунарського районного суду 
		м. Запоріжжя від 12 травня 2015 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 23 липня 2015 року), а тому не могли бути обгрунтуванням підстав недійсності зазначеного правочину (частина третя статті 61 ЦПК України 2004 року) у зазначеній справі.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували його незадовільного психічного стану на момент укладення договору дарування є безпідставними, оскільки як правильно вказали суди попередніх інстанцій, зазначена підстава позову (частина перша статті 225 ЦК України) уже була предметом судового розгляду, результатом розгляду якого є рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 травня 2013 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області 
		від 03 липня 2013 року, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 з наведених підстав.
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо установлених ним обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження та належної оцінки суду. В Відповідно до визначених статтею 400 ЦПК України меж розгляду справи касаційним судом, Верховний Суд не може встановлювати нові обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій,  надавати оцінку та здійснювати переоцінку доказів.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Ураховуючи зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 
		 
		Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 22 серпня 2017 року залишити без змін. 
		 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                         О. В. Ступак
		Судді:                                                                                    І. Ю. Гулейков
		С. О. Погрібний
		Г. І. Усик
		В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...