Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 639/8329/14-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти правосуддя; Незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи підлягає конфіскації.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 29.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 29.10.2019.
Дата набрання законної сили: 08.10.2019
Номер судового провадження: 51-8259км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12012220500000686

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		іменем України
		8 жовтня 2019року 
		м.Київ
		справа № 639/8329/14-к 
		провадження № 51-8259км18
		 
		Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі: 
		головуючогоОСОБА_1 ,суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,прокурораОСОБА_5 ,захисниківОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь урозгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2018 року щодо 
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Харкова,
		виправданого через недоведеність наявності в його діях складу злочину, передбаченого частиною 1 статті 388 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		Обставини справи
		 
		1.Органами досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 388 КК, а саме у відчуженні майна, на яке накладено арешт, здійснене особою, якій це майно ввірено. 
		2.Сторона обвинувачення стверджувала, що ОСОБА_8 22 червня 2012 року продав ОСОБА_9 автомобіль «Skoda Fabia», заарештований і прийнятий ним на відповідальне зберігання на підставі акта опису і арешту майна від 30 травня 2012року.
		3.Жовтневий районний суд м. Харкова вироком від 27 вересня 2017року виправдав ОСОБА_8 за пред`явленим йому обвинуваченням у зв`язку з недоведеністю наявності в його діях складу злочину. Такого висновку суд дійшов на підставі того, що сторона обвинувачення не надала суду постанову державного виконавця про накладення арешту на згаданий автомобіль, а наданий акт опису і арешту майна сам собою не може свідчити про те, що на автомобіль було накладено арешт. 
		4.Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 17 травня 2018 року цей вирок залишив без змін. Суд підтвердив правильність висновків суду першої інстанції, зазначивши, що державний виконавець може накласти арешт на майно боржника лише шляхом винесення відповідної постанови.
		Вимоги і доводи касаційної скарги 
		 
		5.У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на пункти 1і2 частини 1 статті438 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК), просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		6.Прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції ненадав належної оцінки усім доводам прокурора щодо неправильного тлумачення закону судом першої інстанції, чим істотно порушив вимоги пункту 2 частини 1 статті 419 КПК. Позиція прокурора полягає в тому, що державним виконавцем арешт на спірний автомобіль було накладено 30 травня 2012року, коли було складено акт опису та арешту майна; відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року вредакції, що діяла на той час, складання акта вважалося одним з альтернативних способів накладення арешту на майно, який не вимагав попереднього винесення постанови.
		7.Крім того, на думку прокурора, суд на порушення кримінального процесуального законодавства визнав недопустимими документи, що містяться у виконавчому провадженні, до яких сторона обвинувачення отримала тимчасовий доступ на підставі ухвали слідчого судді.
		8.У письмових запереченнях захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_6 просять касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу суду  без змін. Вважають, що апеляційний суд правильно застосував норми процесуального та матеріального права, а оскаржене судове рішення належним чином обґрунтував. 
		Позиції учасників касаційного розгляду
		 
		9.Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило. 
		10.У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційні вимоги сторони обвинувачення.
		11.Захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_6 заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора і просили залишити судові рішення без зміни.
		Оцінка Суду
		 
		12.Заслухавши доповідь судді, пояснення захисників та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скарзі доводи, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити на таких підставах.
		Юридичне значення акта опису та арешту майна
		 
		13.В касаційній скарзі прокурор оспорює правильність висновку судів попередніх інстанцій про те, що акт опису і арешту майна не має юридичної сили без попереднього винесення постанови про арешт майна. Відповідно, прокурор вважає, що ґрунтуючись на цьому помилковому твердженні, суди дійшли неправильних висновків про те, що спірний автомобіль не можна вважати «майном, на яке накладено арешт», а відповідно його відчуження не складає злочину, передбаченого статтею 388 КК.
		14.Суд зазначає, що в обґрунтування свого висновку щодо правового значення акта опису та арешту майна суд першої інстанції навів такі міркування: «держаний виконавець може накласти арешт на майно боржника лише шляхом винесення відповідної постанови… Акт опису та арешту майна є формою фіксації завершальної стадії процесу накладення арешту на майно боржника та складається лише на підставі постанови про накладення арешту і само по собі, без постанови про арешт, не може бути підставою для арешту майна» (вирок, с. 4; ухвала, с. 5). Апеляційний суд визнав ці міркування правильними. 
		15.Сторона обвинувачення вважає, що таке тлумачення не відображає точного змісту закону, чинного на момент події.
		16.Суд погоджується з доводами сторони обвинувачення в цьому аспекті ізмушений констатувати, що суди попередніх інстанцій, зазначивши, що вони посилалися на текст статті 55 Закону України «Про виконавче провадження» 1999року станом на 1 липня 2012 року, в дійсності навели в своїх рішеннях компіляціюположень статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» 1999року та положень частин 2, 3, 4 та 5 статті56 Закону України «Про виконавче провадження» 2016 року. 
		17.Таким чином, суди, вирішуючи питання про правове значення акта опису та арешту майна, керувалися законодавством, якого не існувало 30 травня 2012року, коли був складений спірний акт. Неправильне відтворення законодавства, чинного на момент подій, що стали предметом розгляду в цій справі, зумовило й неправильні висновки в судових рішеннях. 
		18.Суд зазначає, що частина 2 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року, яка діяла на момент складання акта від 30 травня 2012року, передбачала:
		«Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: 
		винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;
		винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;
		винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;
		проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту».
		19.Таким чином, законодавець передбачив 4 рівнозначні способи накладення арешту на майно боржника, серед яких і проведення опису майна боржника інакладення на нього арешту, про яке, відповідно до частини 5 статті 57 того жзакону, державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника.
		20.Суд не знаходить в наведеному вище тексті частини 2 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року або будь-якому іншому положенні цього закону підстав вважати, що проведення акта опису і арешту майна, на думку законодавця, є виконавчою дією, яка «не може бути підставою для арешту майна», як зазначили суди, і вимагає попереднього винесення постанови про накладення арешту.
		21. Практика судів, яка стосувалася питань, пов`язаних з арештом майна, також підтверджує, що проведення опису і арешту майна відповідно до частини 2 статті 57 Закону України «Провиконавче провадження» 1999 року вважалося цілком самостійною виконавчою дією, яка має юридичним наслідком арешт майна[1].
		22.Таким чином, Суд дійшов висновку, що на момент складання акта опису та арешту майна від 30 травня 2012 року законодавство пов`язувало з цією виконавчою дією настання правових наслідків у вигляді арешту описаного майна, аскладання такого акта не вимагало попереднього винесення постанови про арешт майна. Таким чином, обставини цієї справи мали бути оцінені судами відповідно до законодавства, яке діяло на момент подій, що стали предметом обвинувачення.
		23.Суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином правильності відтворення судом першої інстанції законодавства, відповідно до якого він аргументував свої висновки, та правильності висновків щодо правового значення акта опису та арешту майна, а лише дослівно повторив у своїй ухвалі текст рішення суду першої інстанції в частині, яка стосується тлумачення порядку здійснення виконавчого провадження.
		Оцінка судами доведеності умисного характеру дій
		 
		24.Також апеляційний суд залишив поза увагою те, що суд першої інстанції не обґрунтував свого висновку про те, що докази обвинувачення жодним чином не підтверджують наявності в обвинуваченого умислу, спрямованого на відчуження майна, на яке накладено арешт. Навівши розлогі цитати зположень законодавства, постанов Пленуму Верховного Суду України та практики Європейського суду з прав людини, суд у вироку не навів будь-якого аналізу доказів, наданих сторонами.
		25.Як свідчать матеріали провадження, сторона обвинувачення надала суду акт опису і арешту майна, складений 30травня 2012 року і підписаний ОСОБА_8 , вякому міститься вказівка на заборону відчуження майна та попередження про відповідальність за порушення цієї заборони. Також, відповідно до матеріалів провадження, сторонами не ставився під сумнів факт відчуження майна через 22 дні після складення цього акта. 
		26.Крім того, сторона захисту надала суду ухвалу Жовтневого районного суду м.Харкова від 26 червня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_8 , якою було накладено арешт, серед іншого, на автомобіль, відчуження якого було предметом цього кримінального провадження. Суд жодним чином не згадав увироку цей доказ, а також не зазначив, чи досліджувалося ним питання можливої обізнаності ОСОБА_8 про цей цивільний позов та вимогу про накладення арешту на майно, зокрема на спірний автомобіль.
		27.Вирок суду не містить будь-якого обґрунтування тому, чому сукупність цих та інших доказів, наданих сторонами, не доводить умисного характеру дій ОСОБА_8 звідчуження автомобіля попри чітко виражену в акті заборону таких дій.
		28.Апеляційний суд лише відтворив у своїй ухвалі висновок суду першої інстанції, не давши відповіді на доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення.
		Визнання недопустимими доказів на підставі статті 87 КПК 
		 
		29.Апеляційний суд також не перевірив правильність висновків суду першої інстанції про визнання недопустимими ряду доказів, наданих стороною обвинувачення.
		30.Суд першої інстанції, пославшись на статтю 87 КПК, визнав недопустимим протокол допиту ОСОБА_10 від 1 лютого 2013 року, пославшись на порушення порядку складання протоколу. Керуючись доктриною «плодів отруйного дерева», cуд визнав також недопустимими доказами документи виконавчого провадження, пославшись на те, що вони отримані завдяки використанню протоколу допиту ОСОБА_10 від 1 лютого 2013 року.
		31.Суд зазначає, що в обставинах цього провадження виключення протоколу допиту ОСОБА_10 не мало вирішального значення для розгляду справи. Однак, оскільки через визнання недопустимим цього протоколу, суд також виключив важливі документи виконавчого провадження, Суд дослідить правильність застосування судом статті 87 КПК при вирішенні питання щодо допустимості цього протоколу допиту.
		32.Частина 1 статті 87 КПК передбачає:
		«Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини».
		33.Вирішуючи питання про застосування правил статті 87 КПК до наданих сторонами доказів, Суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.
		34.Суд, визнаючи доказ недопустимим відповідно до частини 2 або 3 статті87КПК, має зазначити, який саме пункт цих положень став підставою для такого рішення.
		35.Якщо суд визнає доказ недопустимим з посиланням на частину 1 статті 87 КПК, він має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, іза потреби на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми.
		36.Крім того, суд, вирішуючи питання щодо допустимості доказу з точки зору частини 1 статті 87 КПК, має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим.
		37.Виходячи з наведених вище висновків щодо застосування правил статті 87КПК, Суд зазначає, що протокол допиту потерпілої ОСОБА_10 був визнаний судом недопустимим доказом через те, що в ньому незазначено відомостей про особу, яка провела допит та відсутній підпис цієї особи, а також, що в протоколі зазначено причину виклику свідка на допит, яка не має стосунку до справи. 
		38.Не заперечуючи права суду першої інстанції не використовувати протоколу, складеного з такими порушеннями, для встановлення фактичних обставин справи, Суд зазначає, що вирок не містить жодного посилання на обставини, які необхідно встановити для застосування частини 1 статті 87 КПК. За відсутності такого обґрунтування посилання у даному випадку на статтю87 КПК для визнання доказу недопустимим є непереконливим. 
		39.Суд також зазначає, що тлумачення частини 1 статті 87 КПК в частині визнання недопустимими похідних доказів призводить до висновку, що це правило може бути застосовано до похідних доказів лише у разі, якщо первісні докази визнані недопустимими на підставі частин 1-3 статті 87 КПК. Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК, саме собою не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі частини 1 статті 87 КПК.
		40.Крім того, застосовуючи правило частини 1 статті 87 КПК в частині визнання недопустимими похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з порушенням фундаментальних прав і свобод людини івикористовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, ащо похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в доказі, що визнаний ним недопустимим відповідно до частини 1 статті 87 КПК.
		41.Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що суд першої інстанції визнав недопустимими документи виконавчого провадження на тій підставі, що вони «були вилучені на підставі ухвали слідчого судді, згідно з якою єдиною підставою для надання тимчасового доступу до виконавчого провадження… була копія протоколу допиту свідка ОСОБА_10 , яка визнана судом недопустимим доказом» (с.3 вироку).
		42.Однак суд не тільки не обґрунтував застосування правила частини 1 статті 87 КПК до протоколу допиту ОСОБА_10 , але й не зазначив у своєму рішенні, яка саме інформація або частина інформації, що містилася в цьому протоколі, зумовила отримання стороною обвинувачення дозволу на тимчасовий доступ до документів виконавчого провадження.
		43.Суд зазначає, що для того, щоб можна було вважати, що певний доказ був отриманий завдяки доказу, визнаному недопустимим, інформація, що міститься унедопустимому доказі, має доводити обставини, що необхідно встановити для здійснення такої процесуальної дії. Таким чином, у цьому випадку інформація впротоколі допиту ОСОБА_10 доводить обставини, що дають підстави для дозволу на тимчасовий доступ до документів виконавчого провадження.
		44.Суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 163 КПК підставою для надання слідчим суддею тимчасового доступу до речей і документів є «наявність достатніх підстав вважати, що ці речі або документи:
		1)перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи;
		2)самі по собі або в сукупності з іншими речами і документами кримінального провадження, у зв`язку з яким подається клопотання, мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні;
		3)не становлять собою або не включають речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю».
		45.Виходячи з переліку обставин, достатніх для постановлення ухвали про тимчасовий доступ, суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо значення протоколу допиту ОСОБА_10 для цього рішення, мав дослідити та зазначити увироку, яка саме інформація, що містилася у протоколі, дала можливість слідчому судді вважати, що документи виконавчого провадження знаходяться увідповідному відділі виконавчої служби, що вони мають значення для розслідування справи та/або не містять охоронюваної законом таємниці.
		46.Оскільки у вироку не зазначено таких даних, то Суд вважає, що при вирішенні питання щодо допустимості документів виконавчого провадження суд не встановив, чи були ці докази «здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини», як того вимагає частина 1 статті87КПК. 
		47.Апеляційний суд, залишивши оскаржений вирок без змін, у своїй ухвалі не надав оцінки правильності застосування судом першої інстанції вимог статті 87 КПК і не навів своїх мотивів відхилення доводів сторони обвинувачення з цього питання.
		Узагальнення
		 
		48.Таким чином, Суд дійшов висновку, що ухвала апеляційного суду постановлена зпорушенням кримінального процесуального закону, оскільки апеляційний суд не перевірив правильності рішення суду першої інстанції про визнання недопустимими ряду доказів, наданих обвинуваченням. Також ухвала ґрунтується на хибному відтворенні і тлумаченні законодавства про виконавче провадження, що призвело до неправильного застосування кримінального закону. 
		49.Під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно врахувати наведене, дослідити обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та постановити рішення у відповідності до вимог закону.
		Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокуроразадовольнити.
		Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2018 року щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення йоскарженню не підлягає. 
		 
		Судді:
		 
		 
		 
		ОСОБА_1    ОСОБА_2    ОСОБА_11 
		 
		 
		 
		[1] Див. наприклад, ухвалу ВССУ від 14 травня 2014 року у справі №6?10295св14 (№вЄДРСР 39060708), ухвалу ВССУ від 09жовтня 2013 року у справі №6-46623св12 (№в ЄДРСР 34820397), ухвалу ВАСУ від 28 травня 2014 року у справі №806/26/13-а (№в ЄДРСР 39034763), постанову ВГСУ від 23 лютого 2012 року у справі №5013/280/11 (№вЄДРСР 21676183), постанову ВГСУ від 05 листопада 2013 року у справі №5002?7/3973?2010 (№ в ЄДРСР 34714330).

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...