Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 629/4210/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про захист немайнових прав фізичних осіб; Спори про захист честі, гідності та ділової репутації.
Надіслано для оприлюднення: 04.11.2019. Зареєстровано: 05.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 05.11.2019.
Дата набрання законної сили: 21.05.2020
Результат оскарження 21.05.2020 Апеляційний суд Харківської області: скасовано рішення повністю та ухвалено нове рішення
Номер судового провадження: 2/629/108/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 629/4210/18
		Номер провадження 2/629/108/19 
		 
		РIШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		31.10.2019 року м. Лозова
		Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого - судді Мицик С.А., при секретарі судового засідання - Заводяній О.Ю., за участю відповідача- ОСОБА_1 , представників відповідача- ОСОБА_5 та ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, -
		встановив:
		        ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом та уточненим позовом до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_5 на сесії Лозівської міської ради Харківської області член політичної партії «Батьківщина» ОСОБА_1 при вирішенні питання щодо виділення коштів на ремонт будівлі Лозівської місцевої прокуратури Харківської області, привселюдно, в присутності громадськості, політичних діячів Лозівської міської ради, її голови та секретаря, а також представників місцевих засобів масової інформації поширив неправдиву інформацію, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача. Відповідач повідомив, що начебто ОСОБА_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, став винуватцем та учасником дорожньо-транспортної пригоди в м. Харкові у 2015 році, внаслідок якої постраждала певна кількість осіб. Також відповідач піддав сумніву відповідність займаній посаді керівника місцевої прокуратури ОСОБА_2 , через начебто скоєну у 2015 році ДТП в м. Харкові. Позивач зазначив, що дана інформація не відповідає дійсності, оскільки він не притягувався до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення дорожньо-транспортних пригод ані в 2015 році, ані в наступні роки. Зазначив що поширена відповідачем інформація привселюдно на сесії Лозівської міської ради Харківської області є неправдивою та негативною, оскільки повідомляє третім особам про порушення позивачем вимог чинного законодавства України та прийнятих у суспільстві принципів моралі, етики, тощо, і такою, що порушує його немайнові права, та дана інформація не є оціночним судженням. Зазначив, що поширення такої інформації порушує його немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію. Враховуючи викладене, просив визнати недостовірною та такою, що принижує його честь і гідність, та порушує право на недоторканість ділової репутації, інформацію, поширену ОСОБА_1 на L сесії VII скликання Лозівської міської ради, яка відбулася ІНФОРМАЦІЯ_5; зобов`язати відповідача спростувати цю інформацію у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення; стягнути з відповідача на свою користь на відшкодування завданої моральної шкоди 10 гривень та стягнути сплачений судовий збір.
		Позивач та його представник ОСОБА_4 в судове засідання не з`явились, надали заяву про розгляд справи за їх відсутність, позовні вимоги підтримали в повному обсязі та наполягали на їх задоволенні.
		Відповідач ОСОБА_1 та його представники ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проти задоволення позовних вимог заперечували в повному обсязі, надали відзив на позовну заяву, за змістом якого інформація, що міститься на відеозапису та всі копії документів, наданих позивачем в обґрунтування позовних вимог, є недопустимими доказами згідно вимог цивільного процесуального законодавства. Крім того, в позові зазначено, що неправдиву інформацію поширював член політичної партії «Батьківщина» ОСОБА_1 , тобто позов пред`явлено не до тієї особи, оскільки ОСОБА_1 є неналежним відповідачем, тоді як належним відповідачем є Політична партія Всеукраїнське об`єднання «Батьківщина». Позовна заява подана без додержання вимог, викладених у ст.ст. 175, 177 ЦПК України та повинна бути залишена без руху, як така, що не відповідає нормам процесуального права. Позовні вимоги є безпідставними та не визнаються відповідачем в повному обсязі. Крім того, в судовому засіданні відповідач пояснив, що він як депутат Лозівської міської ради виступив на сесії міської ради проти виділення бюджетних коштів міста на ремонт будівлі прокуратури, оскільки будівля прокуратури знаходиться в гарному стані та перебуває на балансі області, тому гроші міста необхідно виділяти для інших більш нагальних потреб. З метою переконання не виділяти гроші привів приклад побаченого в інтернеті у вільному доступі в медіа групі «Объектив» м. Харкова статтю про ДТП, яке сталось в м. Харкові в районі Олексіївки в 2015 році і де було вказано прізвище винуватця події ОСОБА_2 , на той час прокурора Ленінського району м. Харкова. В декларації ОСОБА_2 також вказано наявність джипа «Ленд крузер 2008 року випуску у жінки та джип «Рендж Ровер 2010 року випуску», що також його наштовхнуло на те, що дійсно подія могла мати місце. На сесії він довів до відома людей прочитану інформацію, при цьому послався на назву інтернет ресурсу, де містилася вказана інформація, яка і до цього часу там міститься. При цьому не називав анкетні дані позивача, а висловлював оціночне судження щодо довіри до прокуратури взагалі. Зазначив, що він не мав намірів принизити честь, гідність та ділову репутацію позивача або висловлювати стосовно нього інформацію, а як депутат доводив до відома людей інформацію та його виступ мав на меті лише переконати громаду, колег депутатів у використанні грошей для більш нагальних потреб. Даний позов вважає тиском на нього, як депутата міської ради, на свободу слова та створення перешкод в подальшому висловлювати свою особисту думку чи виступати від імені своїх виборців. 
		Вислухавши пояснення відповідача та його представників, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
		Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.
		Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.3 ст.12 ЦПК України). Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Згідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (частина четверта статті 32 Конституції України).
		Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
		Разом з тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язку не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
		Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
		Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством(ст. 201 ЦК України).
		Честь -це поняття моральної свідомості й категорія етики, що включає в себе моменти усвідомлення індивідом свого суспільного значення й визнання цього значення з боку суспільства. Гідність-це поняття моральної свідомості, яке виражає уявлення про цінність всякої людини, як моральної особистості, а також категорія етики, що означає особливе моральне ставлення людини до самої себе і ставлення до неї з боку суспільства, в якому визнається цінність особистості. Ділова репутація- це сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону. 
		За змістом пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (далі - Постанова Пленуму ВСУ), у разі поширення про фізичну особу недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, ця фізична особа вправі пред`явити позов про захист її гідності, честі чи ділової репутації.
		У пункті 15 Постанови Пленуму ВСУ міститься роз`яснення про те, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Під поширенням інформації слід розуміти, зокрема: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; викладення в характеристиках, заявах, листах,  адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
		Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням (п. 19 Постанови Пленуму ВСУ).
		Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України від 06 жовтня 2015 року).
		Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
		Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, пункт 46).
		Суд враховує при цьому правову позицію Європейського суду з прав людини щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «фактів». Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.
		Судом встановлено та відповідачем не заперечувався той факт, що мали місце події та обставини, зафіксовані в продемонстрованому в судовому засіданні відеозапису пленарного засідання L сесії VII скликання Лозівської міської ради Харківської області, що відбулося ІНФОРМАЦІЯ_5, на якій серед інших питань розглядалося питання про виділення коштів з місцевого бюджету на ремонт будівлі Лозівської місцевої прокуратури. Під час розгляду вказаного питання виступив депутат, член політичної партії Всеукраїнське об`єднання «Батьківщина» ОСОБА_1 , який, заперечуючи виділення коштів на ремонт будівлі прокуратури, зокрема, повідомив наступну інформацію: «Я взагалі про довіру людей до нової прокуратури, коли людина випила, вчинила злочин на такій посаді взагалі звільняється з прокуратури, а прокурор, який був раніше прокурором Харкова, а тепер працює у нас прокурором, будучи на такій посаді, в 2015 році в нетверезому стані та п`яному вигляді вчинив злочин, збивши машиною потерпілих». Відповідач зазначив, що ця інформація є його оціночним судженням, до якого він дійшов прочитавши цю інформацію в засобах інтернет виданні медіа групи «Объєктив», де вона розміщена до теперішнього часу.
		Як вбачається з роздруківки з інтернет видання «Медиа группа «Объектив»» (посилання на сторінку ІНФОРМАЦІЯ_3): «В масштабном ДТП на Алексеевке с участием семи авто пострадали 4 человека» повідомляється: «Авария произошла ІНФОРМАЦІЯ_4 около 22:35 в районе дома № 30 по пр. Людвига Свободи. Нетрезвый водитель автомобіля Range Rover допустил столкновение нескольких машин, но продолжил движение…В результате ДТП водитель Geely и два его пасажира (22-х и 28-летние женщины), а также водитель Range Rover с телесными повреждениями доставлены в больницу. Обстоятельства и причины ДТП устанавливают правоохранители». В коментарях до цієї статті під ніком «ГАИ» мається коментар «за рулём (ренжа) был прокурор Ленинского района ОСОБА_2 ». Відповідач, поширивши вищезазначену інформацію, яку позивач просив визнати недостовірною, послався саме на цей коментар, як на джерело інформації, розміщеному в ЗМІ.
		Таким чином, інформацію про вчинення прокурором злочину, відповідач поширював стосовно прокурора Лозівської місцевої прокуратури ОСОБА_2 та присутнім в залі депутатам Лозівської міської ради, в тому числі голові і секретарю, було відомо, що прокурором Лозівської місцевої прокуратури є саме ОСОБА_2 . 
		Суд вважає, що вищевказана поширена відповідачем інформація може бути витлумачена як така, що містить фактичні дані, а не містить критичну оцінку події ДТП, що трапилася в 2015 році в м. Харкові, та не містить критичної оцінки діяльності прокурора ОСОБА_2 і довіри до прокуратури взагалі, в контексті обґрунтування заперечення проти виділення коштів на ремонт будівлі Лозівської місцевої прокуратури.
		З копії витягу з протоколу спільного засідання постійних комісій: з питань бюджету та залучення інвестицій; з гуманітарних питань, соціально-культурного розвитку міста та інформаційних технологій; з політико-правових питань, регуляторної політики, депутатської діяльності та Регламенту Ради від 29.08.2018р. в присутності, зокрема, керівника Лозівської місцевої прокуратури ОСОБА_2 та члена постійної комісії з політико-правових питань, регуляторної політики, депутатської діяльності та Регламенту ради ОСОБА_1 (який взяв участь в обговоренні), вбачається, що «Керівник Лозівської місцевої прокуратури ОСОБА_2 звернувся до депутата ОСОБА_1 з вимогою прилюдно спростувати інформацію стосовно його особи, озвучену депутатом ОСОБА_1 на попередній сесії, яка проходила ІНФОРМАЦІЯ_5, а саме, його причетність до ДТП у м. Харкові з смертельними наслідками. ОСОБА_2 аргументував це тим, що інформація не є достовірною, в представленому ДТП він не брав участь і спиртні напої не вживає останні шість років. Депутат ОСОБА_1 надав пояснення. За результатом розгляду вказаного звернення Комісією було вирішено: рекомендувати депутату ОСОБА_1 прилюдно вибачитись перед керівником Лозівської місцевої прокуратури ОСОБА_2, у разі незгоди з цим рішенням, надати вагомі докази»(а.с. 74). 
		Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
		Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
		Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загальноправовому і процесуальному значеннях. Як загально правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об`єктивне право положення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується і Європейський Суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
		У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до Конституції України (стаття 124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.
		Вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість.
		При цьому Європейський суд з прав людини зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, необхідно визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено (пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року в справі «Грабчук проти України» (заява № 8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року в справі «Довженко проти України» (заява № 36650/03)).
		Враховуючи системний аналіз норм КПК України та принцип презумпції невинуватості, який закріплений у статті 62 Конституції України, статті 2 КК України, статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статті 11 Загальної декларації прав людини, суд дійшов висновку про те, що відсутні правові підстави стверджувати, що особа, яка не перебуває в статусі підозрюваного чи в іншому із зазначених вище процесуальних статусів, має відношення до вчинення злочину, який розслідується. Відповідно до положень КПК України здійснюється досудове розслідування злочинів (статті 215, 216, 246, 294 КПК України), а про початок здійснення чи наявність кримінального провадження стосовно конкретної особи можливо стверджувати виключно у випадку наявності підозрюваних у таких провадженнях.
		Отже, посилання на конкретну фізичну особу у контексті її зв`язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного.
		Згідно копії роздруківки з АРМОР « ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувався(а.с. 6).
		Зміст поширеної інформації, а саме, що «прокурор, який був раніше прокурором Харкова, а тепер працює у нас прокурором, будучи на такій посаді, в 2015 році в нетверезому стані та п`яному вигляді вчинив злочин, збивши машиною потерпілих» містить вказівку на те, що дії позивача мають ознаки складу кримінального правопорушення, а тому  є фактичним твердженням, дана інформація містить фактичні дані, та її можна перевірити на предмет її відповідності дійсності, однак доказів її достовірності ОСОБА_1 надано не було. 
		Аналогічний правовий висновок викладено в Постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року по справі № 552/3749/15-ц провадження № 61-35964св18. 
		За таких обставин, суд приходить до висновку, що вищезазначене висловлювання відповідача щодо позивача є таким, що може бути перевірене на його правдивість, оскільки містить ознаки кримінально-караного діяння, що у свою чергу виключає віднесення розповсюдженої інформації до оціночних суджень чи критичних зауважень. Інформація представлена у формі тверджень, носить фактичний характер, її поширення стосовно позивача має обвинувальний нахил звинувачення позивача у вчиненні злочину, у зв`язку з чим є підстави для задоволення позову про визнання інформації: «прокурор, який був раніше прокурором Харкова, а тепер працює у нас прокурором, будучи на такій посаді, в 2015 році в нетверезому стані та п`яному вигляді вчинив злочин, збивши машиною потерпілих» недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача, а тому вона підлягає спростуванню. За своїм змістом поширена інформація порушує немайнові права позивача. 
		Відповідно до частини 7 статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
		Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пунктах 3, 25 Постанови Пленуму ВСУ, вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві; разом з тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація, а її наслідком має бути досягнення максимальної ефективності, за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.
		За приписами пункту 24 Постанови Пленуму ВСУ, якщо суд ухвалює рішення про право на спростування поширеної недостовірної інформації, то у судовому рішенні за необхідності суд може викласти текст спростування інформації або зазначити, що спростування має здійснюватися шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Оскільки прокуратура-це державний правоохоронний орган, на який покладено здійснення нагляду за додержанням та правильним застосуванням законів, а поширена відповідачем інформація дає можливість зробити висновок про непорядність та невідповідність вимогам закону діяльності керівника Лозівської місцевої прокуратури ОСОБА_2, суд вважає, що поширивши вищезазначену недостовірну інформацію, відповідач тим самим порушив право позивача на недоторканість ділової репутації.
		Статтею 275 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.
		Відповідно до ст. 16 ЦК України способи захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: припинення дії, яка порушує право, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи( ч.1, п.4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).
		Згідно ч.3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. 
		Позивач просив стягнути з відповідача на відшкодування завданої моральної шкоди 10 гривень, отже з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, саме ця сума підлягає стягненню.
		Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Відповідно до ч. 1, ч.6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Згідно ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання вказаного позову до суду необхідно було сплатити 2466 гривень 80 коп. (704,80 грн.+1762,00 грн). З квитанції від 03.08.2018 вбачається, що позивачем сплачено 2480 грн. 
		Відповідно до п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема,  зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
		Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій.
		       Згідно посвідчення від 08.07.2015р. ОСОБА_1 є учасником бойових дій, а отже він звільнений від сплати судового збору.
		Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність компенсувати за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір, сплачений позивачем в розмірі 2466, 80 грн. 
		Керуючись ст.ст.259,268 ЦПК України, суд -
		В И Р І Ш И В:
		        Уточнений позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди -задовольнити.
		       Визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність, та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_2 інформацію, поширену ОСОБА_1 на L сесії Лозівської міської ради Харківської області VII скликання, яка відбулася ІНФОРМАЦІЯ_5, а саме: що «прокурор, який був раніше прокурором Харкова, а тепер працює у нас прокурором, будучи на такій посаді, в 2015 році в нетверезому стані та п`яному вигляді вчинив злочин, збивши машиною потерпілих». 
		Зобов`язати ОСОБА_1 після набрання даним рішенням суду законної сили спростувати вказану недостовірну інформацію, що ним поширена стосовно ОСОБА_2 шляхом проголошення перед депутатами на найближчій сесії Лозівської міської ради Харківської області(у тому числі позачергової) спростування наступного змісту: «Спростування інформації ! Я , ОСОБА_1 , член політичної партії Всеукраїнське об`єднання «Батьківщина», заявляю, що інформація, поширена мною ІНФОРМАЦІЯ_5 в залі пленарних засідань Лозівської міської ради Харківської області під час пленарного засідання L сесії Лозівської міської ради Харківської області VII скликання, є недостовірною та мною спростовується, а саме мною спростовуються відомості про те, що «прокурор, який був раніше прокурором Харкова, а тепер працює у нас прокурором, будучи на такій посаді, в 2015 році в нетверезому стані та п`яному вигляді вчинив злочин, збивши машиною потерпілих». Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 31 жовтня 2019 року вказана інформація визнана недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_2 ».
		Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і.п.н. НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і.п.н. НОМЕР_2 , на відшкодування завданої моральної шкоди 10 (десять) гривень.
		Компенсувати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і.п.н. НОМЕР_2 , сплачений судовий збір у розмірі 2466(дві тисячі чотириста шістдесят шість) гривень 80 коп. -за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Роз`яснити ОСОБА_2 про його право відповідно до п.1 ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" звернутися з клопотанням до суду про повернення внесеної суми судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом- 13 гривень 20 коп.
		Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду через Лозівський міськрайонний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		        Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Повний текст рішення складено 04.11.2019 року.
		 
		Суддя                                                                          С.А. Мицик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...